|
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2003 > Тема "З перших уст"
#3 за 17.01.2003
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет:"Треба ходити прямими дорогами..."
"Громадське радiо"
Розмова в прямому ефірі Генерального директора ТРК "Громадське радіо" Олександра Кривенка з Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом про значення Української Православної церкви в суспільному житті України.
У своєму Різдвяному посланні до православних патріарх Філарет каже: "Невіра Богові призводить до того, що люди перестають довіряти один одному - як у сім'ї, так і в суспільстві. На цьому ґрунті виростають усілякі розділення, протистояння, недовіра до владних структур". Владико, ви говорите про віру в Бога серед громадян чи серед влади?
- Я маю на увазі зневіру як серед громадян, так і серед влади, тому що влада теж належить до громадянського суспільства. Тому це стосується усіх.
- Ще одне місце з Вашого Різдвяного послання, яке мені видалося особливо цікавим: "Багато причин нестабільності і всяких негараздів у нашій державі, але головними з них є бездуховність і занедбана демократія". Владико, що, на думку церкви, може зробити громадянин, аби демократія в Україні була "доглянутішою", а територія бездуховності щоб звузилась?
- Щоб Україна стала справді демократичною - це залежить не тільки від самої влади, це залежить і від активності самих громадян. Якщо громадяни будуть байдужими до тих процесів, які відбуваються в нашій державі, то тоді деякі сили, яким сьогодні належить влада, будуть зловживати своїм становищем, своєю владою - і тоді демократія буде занедбаною. І тому треба, щоб всі суспільні сили діяли активніше в напрямку розбудови української демократії.
- Що влада, зі свого боку, мала б зробити, щоб стало інакше?
- Влада, по-перше, повинна дотримуватися закону. Бо влада вимагає від громадян, щоб вони дотримувалися закону, тож і сама повинна його дотримуватися. І Верховна Рада повинна приймати закони, які б просували українське суспільство, Українську державу в цьому напрямку. Тому що без міцної демократії в Україні нас не приймуть в Європейський Союз, тобто ми не станемо частиною європейського співтовариства, хоч ми і є, можна так сказати, центром Європи, бо її географічний центр знаходиться на нашій території. Але для того, щоб увійти в європейське співтовариство, нам треба, щоб Україна дійсно була демократичною державою. Про це всі говорять і цього бажають, але, на жаль, дуже часто буває так, що слова розходяться зі справами.
- А що наша церква може зробити для того, аби було менше бездуховності, менше занедбаності демократії в Україні?
- Ви вірно кажете, що у зміцненні демократії церква може зробити немало. Але тільки через відродження духовності в нашому суспільстві, тому що рівень демократії залежить від стану духовнос-ті в суспільстві. А духовність за-лежить від церкви, тому що церква має можливість впливати на наше суспільство - в тому числі й на владу. Коли я кажу про церкву, я маю на увазі не одне духовенство, а всіх віруючих. А до віруючих відноситься і наша інтелігенція, діячі культури. Ми разом повинні відроджувати духовність.
- У своєму Різдвяному посланні ви, Владико, згадуєте про ворожнечу у церковному середовищі, що в Україні немає єдиної православної церкви. Як виглядає сама схема єдиної помісної церкви, хто до кого має приєднатися?
- Раніше ми думали, що для створення помісної православної церкви, яку б визнали інші православні церкви, треба спочатку об'єднатися. А противники утворення помісної православної церкви зрозуміли, що коли буде утворена єдина помісна православна церква, тоді вона стане автокефальною і незалежною від Московського патріархату. Але головна перешкода знаходиться в Москві. І тому вони зробили все можливе, щоб такого об'єднання не відбулося. Не тільки не відбулося між Київським патріархатом і Московським патріархатом, який знаходиться в Україні, а навіть з Українською автокефальною церквою, яка фактично є незалежною. Через те ми сьогодні опинилися в такому становищі, що ці три церкви не можуть об'єднатися в одну. Тому ми обрали інший шлях - ми заявили, що помісна православна церква на сьогодні вже є. І цією помісною церквою є Київський патріархат, тому що він має 30 єпархій і фактично охоплює всю територію Української держави. Ми маємо достатню кількість парафій - близько 3,5 тисячі. Київський патріархат, згідно досліджень - українських, європейських і навіть російських - є вдвічі більшим за Московський патріархат в Україні.
- За чисельністю віруючих?
- За чисельністю прихильників, які під час соціологічних опитувань заявляють, що вони є прихильниками Київського патріархату. Так от, Київський патріархат має на сьогодні 10 мільйонів своїх прихильників, а Московський патріархат, за цими ж соціологічними дослідженнями, - лише 5 мільйонів. Ми маємо і семінарії, і монастирі - тобто це є повноцінна помісна Українська православна церква. Тепер ми ставимо питання, що цю церкву треба визнати, насамперед, з боку Вселенського патріарха. А як бути з тими церквами, які не входять до складу цієї помісної церкви? Це вже їхня справа - у них вже є шлях, але не об'єднання, а приєднання. І то не цілком - всі парафії і єпархії, а поступово, еволюційним шляхом. І це буде шлях мирний, ненасильницький - хочуть віруючі, духовенство бути в помісній церкві, живучи в Українській державі, то хай приєднуються. Не хочуть, живучи в Україні, належати до Української церкви, а хочуть до московської - це їхня справа. Але тоді це буде не Українська церква, а Російська церква в Україні...
Тож наша вища влада повинна не тільки декларувати єдину помісну церкву, а й зробити рішучий крок. А він полягає в тому, що треба звернутися до Вселенського патріарха, щоб він визнав вже існуючу в Україні помісну церкву.
- Це канонічно правильно, є такий порядок?
- Так, це такий порядок, хоч дехто говорить, що таке визнання повинно прийти спочатку від Московського патріархату. Але, з точки зору церковних канонів, це не зовсім вірно. Чому? Тому що Київська митрополія протягом семи століть перебувала в юрисдикції Вселенського патріарха. І до цього часу Вселенський патріарх не визнає Україну канонічною територією Московського патріархату, а визнає канонічно своєю територією. А раз це канонічна територія Вселенського патріарха, то і Вселенський патріарх, а не Московський, повинен дати помаз про автокефалію Української церкви. Ось чому наша влада, якщо вона хоче мати в Україні свою церкву, визнану іншими, повинна звертатися до Вселенського патріарха.
- Владико, чи правильно я Вас зрозумів, що Вселенський патріарх потребує лише офіційного звернення від української влади, аби проголосити автокефалію Української помісної церкви і визнати її канонічність?
- Так, я хочу навіть підкріпити це історичними прикладами. Так було з Польською автокефальною православною церквою, коли у 1924 році Варшавський митрополит звернувся до Вселенського патріарха про визнання православної церкви в Польщі автокефальною. Разом з ним глава польської держави також звернувся до Вселенського патріарха - результатом було визнання автокефалії Польської церкви. Так сталося і з православною церквою в Естонії. Це вже недавно було, декілька років тому. Естонський президент звернувся до Вселенського патріарха - і той, незважаючи на те, що Москва цим була дуже невдоволена, зробив такий рішучий крок і прийняв Естонську церкву в свою юрисдикцію як автономну церк-ву. Ці два приклади свідчать, що Вселенський патріарх може піти на такий крок. І, наскільки я володію інформацією, він готовий до таких дій.
- Бракує лише листа за підписом Президента України, правильно?
- Ви розумієте правильно, але для того, щоб такий лист написати, треба ще набратись мужності й сили, щоб все зважити і звернутись. Якщо цього кроку не зробить нинішній Президент, то його зробить наступний. Але це шлях незворотний. Хто буде стояти на чолі Української держави і дбати про її могутність, про її духовний стан, про вплив України в Європі, той мусить зробити це, інакше Україна буде перебувати постійно в такому невизначеному становищі. І ставлення до України буде відповідним.
Слухач (запитання телефоном):
- Я трохи хвилююся, тому що вперше буду звертатися до владики Філарета. Я його дуже поважаю - він дійсно патріот українського народу. Я хотів би нагадати, що церква не може бути осторонь політи-
ки, що б там не говорили. Тому що політика активно втручається і використовує церкву у своїх цілях. А питання таке. Чи міг би владика Філарет закликати у своїх проповідях український народ до активності, тому що без активності ми не зможемо вибороти собі Українську державу.
- Звичайно, церква може закликати до активної діяльності громадян. І вона, в межах своїх можливостей, це робить. Але, на жаль, не завжди нашу церкву слухають. А по-друге, ми закликаємо до цього на проповідях у храмах, а туди не всі приходять. І особливо не приходять ті, кого це найбільше стосується. Для того, щоб закликати і владу, і громадськість, треба мати можливість. Такою можливістю можуть бути засоби масової інформації - це телебачення, радіо і преса. На жаль, нас не дуже допускають ні до телебачення, ні до радіо. Тому я використовую, наприклад, Різдвяне та Пасхальне богослужіння, які транслюються на всю Україну, де виступаю з посланнями.
- Владико, от слухач сказав, що церква не повинна стояти осторонь політики. Щось мене насторожує у цій фразі...
- Справа в тому, що церква не повинна втручатися в саму політику, тому що вона не є політичною організацією. Але впливати на тих, хто виробляє цю політику, церква повинна. Яким чином? Вона через моральність, через духовність, через заклики до совісті депутатів, державних діячів впливає на суспільство. І своєю позицією стосовно української державності. Я думаю, ні в кого немає сумніву, що Київський патріархат стоїть на державницьких позиціях, і з цього він не зійде, тому що вважає, що це служіння не тільки Богові, а й нашим ближнім...
Нам говорять, щоб ми повернулися спочатку до Московського патріархату - і це буде єдина церква, це буде об'єднання. Але об'єднання навколо чого? Навколо Києва? Ні. Це об'єднання буде навколо Москви. Тоді виникає питання: а для чого ми створювали Українську державу і Українську церкву? Для того, щоб знову повернутися в Московський патріархат? Тоді повертайся й Україно в Російську імперію? Нас закликають фактично до цього, але тільки лукавими словами, прикриваючись церковними канонами. А я хотів би спитати: а коли у XV столітті Московська митрополія відокремлювалася від Константинопольського патріархату - вона керувалась канонами чи чим? Або коли приєднувала Київську митрополію у 1686 році - керувалась церковними канонами чи волею російських царів? Історія свідчить, що тоді про канони не згадували, що Московський патріархат постійно їх порушував. Наприклад, коли Грузинську церкву приєднали до Російської церкви, не порушували канон? Коли приєднали до Московського патріархату церкви прибалтійських країн - керувались церковними канонами? Коли приєднали церкву в Бессарабії, в Молдові?
- Риторичні запитання, на які відповідь, здається, напрошується сама собою.
- Так, це лукавство. Треба ходити прямими дорогами, а не кривими, особливо церковним людям. І не вводити в оману православну паству.
Слухачка (запитання телефоном):
- Я считаю себя человеком верующим, хотя не принадлежу ни к какой конкретной церкви. Я привыкла находить ответы на самые разные ситуации в жизни в Библии. Где в Библии ответы на то, что происходит сегодня в Украине?
- Я підтримую людину, яка говорить, що треба керуватись Біблією. Церква, насамперед, займається не питаннями земного життя - готує людей до життя вічного. Вона дбає про духовність кожної людини, про віру, про любов до ближнього, про багато інших вічних питань, які не міняються з часом, з приходом тієї чи іншої соціальної системи - вони є вічними. І тому церква повинна дбати про вічні цінності - про Бога, про вічне життя, про спасіння, про любов до ближнього. Але ми не повинні забувати, що церква існує в земних умовах, серед людей, які складають і державу, і суспільство. І церква повинна освячувати, вказувати їм шлях, як треба жити на землі, щоб догодити Богові і мати вічне життя. Що, наприклад, під час війни повинна робити церква? Закликати до того, щоб не захищати свою Батьківщину? Ні. Церква завжди закликала до того, щоб захищати свою Батьківщину. Церква повинна закликати, щоб любили свою Батьківщину, тому що, якщо ми не любимо своєї Батьківщини, то ми не можемо любити й інші народи. Для того, щоб любити свою Батьківщину, треба, насамперед, любити свою сім'ю. А для того, щоб любити свою сім'ю, треба бути вихованою дитиною, треба любити своїх батьків.
Ми часто знаємо, як виховувати когось, як гріхи інших людей виправляти, але не відаємо, як побороти свої власні примхи - а це є найтяжче. Треба керуватись Святим Письмом, досвідом церкви, закликати дію благодаті Святого Духа. Бо без благодаті Святого Духа ми, навіть знаючи, як нам треба жити, не завжди маємо сили виконати те, що знаємо. Таким чином ми будемо служити Богові, своєму спасінню і нашим ближнім. В цьому і полягає заповідь Божа - люби Господа твого і подібна до неї - люби ближнього свого, як самого себе.
Слухач (запитання телефоном):
- Скажите, на каком основании Московский патриархат владеет такими святынями, как Киево-Печерская лавра? Ведь они ж не строили. Скажите, есть ли надежда вернуть их нашему Украинскому патриархату?
- Я теж хотів би, щоб такі українські святині, як Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра, належали Українській помісній православній церкві. І я впевнений, що прийде такий час. Тільки ми до цього повинні ставитись терпеливо.
- Коли православні в нашій країні не будуть приречені майже автоматично грішити, зустрічаючи святково-банкетний Новий рік під час Різдвяного посту? Коли ми почнемо святкувати Різдво 25 грудня разом з усім світом і з багатьма православними на Заході?
- Може, не всі знають, що 25 грудня за новим стилем святкують Різдво не тільки католицька і протестантська церкви, а й переважна більшість православних церков. Тому такого недогматичного обґрунтування, щоб не святкувати разом з усім світом, немає. Ми сподіваємося, що прийде час, коли всюди Різдво Христове будуть святкувати за новим стилем. Але ми
не підемо проти волі нашої пастви. Якщо наша паства не буде цього бажати, то ми, звичайно, не будемо цього робити.
- Ваша святосте, що б Ви ще хотіли побажали нашій пастві?
- Я хотів би ще раз привітати усіх з Різдвом Христовим. І хотів би побажати, щоб ця подія впливала на життя кожного з нас. Щоб ми святкували Різдво не тільки в січні чи наприкінці грудня, а щоб Різдво Христове керувало нашими діями, нашими думками протягом всього року. Я хотів би також привітати усіх з Новим роком, побажати, щоб Господь благословляв кожну людину, кожну родину і всю нашу славну Україну і допомагав вийти з тих негараздів, в яких сьогодні перебуває Україна. І ми віримо, що Господь благословить всіх нас на добрі справи.
10 січня 2003 р.
м. Київ.
(Друкується зі скороченнями).
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2003 > Тема "З перших уст"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=442
|
ЗЕЛЕНСЬКИЙ - ПРО ДОПОМОГУ США: АМЕРИКАНЦ╤ БАЧАТЬ КОЖЕН СВ╤Й ДОЛАР, ЯКИЙ ЗАХОДИТЬ В УКРА╥НУ
ЗВЕРНЕННЯ ЗЕЛЕНСЬКОГО ДО Л╤ДЕР╤В КРА╥Н ╢ВРОСОЮЗУ
КАНЦЛЕР ШОЛЬЦ БО╥ТЬСЯ ЯДЕРНИХ ПОГРОЗ ПУТ╤НА
