"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
#4 за 26.01.2007
Я ШЕПТАЛА МОЛИТВУ...
Шановна редакц╕╓! Дякую, що надрукували м╕й лист до кримських татар, з якими я була в Середн╕й Аз╕╖ 1944 року. За труд ваш дякую. Ще додаю св╕й болючий спомин про минуле. Колись я дала слово тим, що залишилися там нав╕чно, що розпов╕датиму про них, аби не згасла пам'ять...
Середня Аз╕я. Казахстан. Р/г Пахта-Арал, В╕дд╕лення Дзержинського виселення 22.05.1941 р. У ВИХ╤ДНИЙ день я йду до мами на цвинтар. М╕сце, де волею червоно╖ Москви похован╕ без трун к╕стки д╕тей, ж╕нок, чолов╕к╕в укра╖нсько╖ нац╕╖. Вони повмирали з голоду. Лежать тут ц╕лими родинами, ╕ не виросте на ╖хн╕х могилках травичка, ╕ пташечка не защебече. Бо похован╕ вони в Середн╕й Аз╕╖, яка зас╕яла сво╖ колюч╕ кв╕ти. Мертва тиша, ╕ в╕тер не поду╓, т╕льки огненне коло сонця спалю╓ все живе. Берегти сво╓ п╕дземне царство смерть взяла шакал╕в, вони мали нори в могилах ╕ живилися трупами, т╕льки вноч╕ вили г╕мн смерт╕. Згадка про них злякала мене, однак я обережно проходила м╕ж могилами, щоб не потрапити в могильну яму. Колючки саксаулу ч╕плялися до мого одягу. Я п╕д╕йшла до м╕сця, де похована моя мама. Хрестик, який я при похованн╕ зробила з прутика, перев'язаний шнурочком, був встромлений в землю, але в╕н похилися ╕ л╕г на могилку, неначе розпростер руки. Колючки пос╕ялися на могил╕ ╕ вп'ялися в мо╓ сир╕тське серце. Я виривала ╖х, а вони боролися з╕ мною ╕ кал╕чили до кров╕ мо╖ руки. Сльози жалю падали на землю ╕ на колючки, а я шептала: "Мамо моя р╕дна, мамо дорога, ми тут, а ти мен╕ так потр╕бна, мамо, благаю, порадь, поможи. Я така одинока, я хочу втекти в Укра╖ну, я чую звуки дзвон╕в, вони кличуть мене. Я в╕дчуваю тугу за волею. Я не хочу бути рабинею, служити москалям ╕ казахам. Як десь ╓ твоя душа, оп╕куйся мною, покажи мен╕ дорогу". Я молилася ╕ дивилась на ту чужу землю ╕ старалася вс╕м сво╖м буттям в╕дчути те, чого я очима не бачила, а вони коло мене, т╕ потр╕бн╕ слова опори. Я клякала на кол╕на ╕ в╕дчувала з потр╕скано╖ земл╕ подих як стог╕н - хлипання голодних д╕тей. М╕ж колючками заплуталися золотист╕ кучер╕ маленьких Катрусь, Ганнусь, Миколк╕в ╕ бол╕сний стог╕н: "Хочу ╖сти". Я в╕дчула погляд голодних очей ╕ важке з╕тхання близьких мен╕ людей. Тут вони вс╕ разом скут╕ жовтою масою чужо╖ земл╕. Важк╕ акорди болю, благання, ридання розривають мен╕ серце. У голов╕ в мене гуд╕ло, однак я ч╕тко розум╕ла кожне слово: "Пам'ятай, пам'ятай, розкажи про нас, не забудь, не забудь". Я шептала молитву ╕ в╕дчувала присутн╕сть найдорожчо╖ мен╕ людини, лаг╕дний, н╕жний материнський поц╕лунок: "М╕й дух завжди буде з тобою". Цей подих з потр╕скано╖ земл╕ влив в мене ще б╕льше бажання: йти за голосом серця, йти через степи, гори, л╕си в прекрасну, вимр╕яну Укра╖ну. Я в╕дчула, що на мо╓ сумл╕ння ляга╓ останн╓ прохання. Молитва тих, як╕ залишалися на страшн╕й пекуч╕й чужин╕. ╤ вже ц╕лком серйозно вир╕шила - втекти з виселки. Останн╕м поглядом попрощалася з найдорожчим м╕сцем. Чи розум╕ла я тод╕, струнка несм╕лива д╕вчина, на який шлях стаю? Чи витримаю ту дорогу ╕ зможу вирватися з того пекла? Хто мене чека╓? Н╕хто. Т╕льки земля Укра╖ни. М╕й страждальний замучений народе! Вс╕ ви тут - ╕ п'ятеро Ковальчук╕в, дво╓ ╤ванишин╕в, Мигель, Пилип'юки, тро╓ Мотлюк╕в, п'ятеро з родини Мак╕три, Агаф╕я ╕ Данило Греки, Андр╕й Бурачок, Жупанюки, Циганюки, Микола ╕ Катерина Спас, Агаф╕я Глагович, дво╓ Гочук╕в, Щипанюк, Ф╕голь ╕з ж╕нкою (директор школи з Мужилова Бережанського району), Настя Бутрин з трьома малими д╕точками, священик Осадца з ж╕нкою ╕ двома синами, Ломиковськ╕, тро╓ Ковал╕в, п'ятеро Рибак╕в, дво╓ Штон╕в, стар╕ Монашкини ╕ багато-багато ╕нших... З повагою - Анна ╫ОШКО-К╤Т, учасниця бойових д╕й УПА. м. Ходор╕в Льв╕всько╖ обл.
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4421
|