Версiя для друку Обговорити в форумi

 (Закінчення. Поч. в № 3).
 Саме цю грізну силу московські верховоди в своєму "Приказе" презирливо іменують "антисоветскими бандами", для боротьби з якими вистачить і "две карательные дивизии НКВД". Очевидно, Сталін, Берія й Жуков явно недооцінювали дуже високий дух повстанців-бандерівців, які мали велику підтримку й опору серед місцевого населення. А ще ж була і друга потужна сила для захисту України від московського розбою - це українська стрілецька дивізія "Галичина", яка вже закінчувала свою бойову підготовку на німецьких полігонах.
 Щоправда, Москва згодом значно посилила свої воєнні дії, щоб ліквідувати УПА, і особливо старанно намагалися розтрощити й полонити дивізію "Галичина" у боях під Бродами 17 - 22 липня 1944 року, але це здійснити Москві не вдалося, бо тут, дійсно, "найшла коса на камінь". Тож восени 1944 року ОУН-УПА залишалася все ще міцною, а розгромлена під Бродами дивізія "Галичина" уже була повністю реорганізована й поповнена в своєму бойовому складі, дислокуючись на території Словаччини.
 І тоді в Москві нарешті усвідомили свою власну величезну небезпеку від депортації українців, бо:
 1. В Україні неодмінно спалахне тепер уже всеукраїнське повстання, яке очолять ті ж завзяті бандерівці, і знову, як і 30 червня 1941 р., вони проголосять "Акт відновлення Української Держави".
 2. У Гітлера з'являться великі шанси на порятунок від повної поразки в Другій світовій війні, і Німеччина обов'язково стане чимдуж допомагати повсталій Україні (визнає її повну незалежність, розповсюдить у прифронтових зонах і по всій Україні безліч відповідних листівок, оперативно переправить в Україну дивізію "Галичина", щедро допомагатиме зброєю, а також надішле сотні тисяч озброєних добровольців із військовополонених українців та "остарбайтерів" тощо).
 3. Стануть можливими повстання і серед інших народів СРСР, представники яких воюють в УПА.
 4. Західні союзники і зневажатимуть, і відверто глузуватимуть з Москви за таку необачну авантюру.
 Безсумнівно, що М. Хрущов, як тодішній персек комуністів України, все це прекрасно розумів, і, цілком можливо, саме він і застеріг Сталіна від такої необачної дурниці, як депортація. Але, як справжній комуніст-ленінець, Хрущов, на жаль, і не міг нам повної правди сказати, бо тоді б ми, українці, зовсім іншими очима дивилися б на свою власну історію періоду 1930 - 1950-х років.

 ІІІ
 Мабуть, варто згадати хоча б коротенько дещо з історії Організації Українських Націоналістів (ОУН), Української Повстанської Армії (УПА) і української стрілецької дивізії "Галичина" (дивізійників). Спільне у них те, що всі вони мужньо й героїчно боролися за створення незалежної Української держави, хоча йшли до цієї мети дещо різними шляхами.
 ОУН була створена в 1929 р. на основі менш широкої Української Військової Організації (УВО), яка існувала в Західній Україні з 1920 р. Очолював націоналістичну організацію полковник армії УНР, галичанин Євген Коновалець. До речі, багатьох ще й досі лякає слово "націоналіст", хоча воно означає "той, хто любить свій народ, свою націю".
 В члени ОУН приймали лише повнолітніх (21 рік), хто знав і виконував "10 заповідей українського націоналіста" (найперша з них - "Здобудеш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї"), хто мав відповідних "12 прикмет характеру..." (безкорисливий, чесний, активний, відважний, здоровий...) і хто сприймав "44 прави-ла життя українського націоналіста", як, наприклад: "Здобувай знання", "Що робиш, роби совісно", "Пам'ятай, що найбільшим злочином є шкодити своїй Нації" і т. п.
 Занепокоївшись зростаючою популярністю ОУН, Москва шляхом звичного для неї терору (смерть М. Міхновського, С. Петлюри, М. Грушевського) знищує і вождя ОУН Є. Коновальця, а також хитромудрим способом розколює в 1940 р. всю організацію надвоє. Більш поміркована частина ОУН з тактикою компромісів, просвіти й агітації залишилася з А. Мельником ("мельниківці"), а романтичніші й революційні оунівці, переважно молодь, пішли за
С. Бандерою ("бандерівці"). Степан Бандера (1909 - 1959) - син священика, агроном за освітою - стає символом і дійсним прапором безкомпромісної боротьби за незалежність України (в польській мові слово "бандера" якраз і означає "прапор").
 Коли німці не підтримали ідеї про незалежність (у них вже був щодо України свій таємний варварський план "Ост"), тоді С. Бандера зі своїми прибічниками вирішили поставити Гітлера перед уже здійсненим фактом, і 30 червня 1941 р. вони у Львові проголошують "Акт відновлення Української Держави". Німці відповіли спочатку вимогами добровільно анулювати цей "Акт", а потім пішли погрози, арешти й розстріли багатьох оунівців. Самого С. Бандеру німці тримали в концтаборі Заксенхаузен аж до 1944 р., тому на чолі Бюро Проводу ОУН і Головнокомандувачем УПА став генерал Роман Шухевич (1907 - 1950) під псевдонімом Тарас Чупринка.
 Українська Повстанська Армія народилася в лісах Волині 14 жовтня 1942 р., коли окремі відділи Української Національної Самооборони стали під єдине командування. Організатором і активним учасником була ОУН, тому й маємо повну назву ОУН-УПА. Чисельність повстанців-бандерівців була близько 80 - 100 тисяч, озброєння - загалом трофейне. Контролювали вони значні території Волині, Полісся й Прикарпаття. УПА змушена була боротися і з німцями, і з польськими шовіністами, а також із радянськими партизанами, які за наказом Москви постійно конфліктували з повстанцями. З Червоною Армією у відкриті бої УПА не вступала, лише з карателями, які йшли слідом.
 Москва намагалася будь-що зламати опір повстанців, і, щоб дискредитувати їх в очах народу, створює 156 спецгруп із 1783 комуністів і комсомольців, які під виглядом справжніх бандерівців стали чинити страшні злочини проти мирного населення, бо мали право вбивати на районному рівні всіх, окрім перших секретарів і начальників міліції (згадаймо слова маршала Жукова:
"А что этих хохлов жалеть?").
 Головнокомандувач УПА Р. Шухевич загинув у бою з карателями 5 березня 1950 року. Проте збройна боротьба тривала аж до 1956 року. С. Бандера був убитий у Мюнхені московською агентурою 15 жовтня 1959 року...
 Українська стрілецька дивізія "Галичина" формувалась і вишколювалась від липня 1943 до червня 1944 року, складалася з п'яти полків і кількох спецбатальйонів, загальна чисельність - близько 15 000 вояків. Дивізія належала "зброї СС", бо до "Вермахту" іноземців не брали. Вищий командний склад був німецький, тож команди подавалися німецькою мовою. Духівництво складалося з українських патріотичних священиків. Із німцями була домовленість, що дивізія буде діяти лише на Східному фронті для боротьби з більшовизмом (щоправда, німці все ж послали один батальйон до Франції, але той відразу у повному складі перейшов на бік французів).
 Ідея створення української дивізії належала губернаторові Галичини О. Вехтеру, а Український Національний Комітет на чолі з професором В. Кубійовичем підтримав цю ідею. Але, якщо німці дивилися на дивізію "Галичина" як на звичайну німецьку частину, лише складену з українців, то українські патріотичні кола вважали, що це їхня кадрова військова частина, яка отримає від німців добру професійну виучку й могутню зброю, але в складі німецької армії перебуває тимчасово і має стати ядром майбутньої української регулярної армії для захисту України в очікуваному післявоєнному хаосі. Під час дискусій про доцільність створення дивізії "Галичина" вирішальними були слова митрополита А. Шептицького: "Майже немає ціни, яку не варто б дати за створення Української армії".
 Галицька молодь (переважно студенти й старшокласники) охоче йшли як до УПА, так і в дивізію ("зброю треба брати, хто б її не давав"), бо добре пам'ятала період 1939 - 1941 років, коли червона Москва разом із визволенням від польського гніту принесла водночас і велике горе: совєтизацію, терор, репресії, арешти й депортацію майже 10% населення. Молоді дивізійники горіли палким бажанням прислужитися рідній Вітчизні навіть ціною власного життя.
 Головнокомандувач УПА Роман Шухевич не довіряв німецькому керівництву дивізії "Галичина" і тому мав там свою агентуру з членів ОУН, а також таємно від німців посилав у дивізію своїх повстанців на вишкіл, отримував звідти чимало зброї, охоче приймав до себе дивізійників і мав намір приєднати до УПА всю цю дивізію при першій-ліпший нагоді.
 Своє перше бойове хрещення дивізійники прийняли в катастрофічних умовах у боях під Бродами на Львівщині, де разом з іншими німецькими дивізіями потрапили в "котел". Тут молоді українські воїни проявили свою надзвичайну стійкість і відвагу (як і в 1918 р. київські студенти й гімназисти біля Крут), мужньо й уміло билися й уникли полону, хоча і зазнали величезних втрат. В тих боях українці діяли успішно навіть там, де не витримували вогню й відступали загартовані німецькі полки... Дислокуючись у Словаччині, дивізія "Галичина" досить швидко відновила свою боєздатність і чисельність за рахунок добровольців із військовополонених, вихідців з усіх областей України. (Ці факти відчай-душної стійкості й високої організованості дивізійників не могли не вплинути значною мірою і на сталінський задум щодо депортації українців восени 1944 року).
 За наказом генерала П. Шандрука в березні 1945 р. дивізія "Галичина" склала присягу на вірність українському народові й державі й була перейменована на Першу Українську дивізію Української Національної Армії (1УД УНА). Після капітуляції Німеччини ця військова частина похідним маршем відступила в англійську зону окупації, де й була інтернована...
 Всупереч брехливій московській пропаганді, західні союзники по антигітлерівській коаліції визнали перед усім світом, що дивізійники не скоїли жодного військового злочину і мужньо боролися за волю українського народу.

 IV
 В роки Другої світової війни ОУН-УПА і дивізія "Галичина" мужньо й героїчно боролися за створення незалежної Української Держави, хоча й ішли до цієї спільної мети різними шляхами, які, на жаль, так і не зійшлися в один. І не здійснилися тоді палкі бажання повстанців і дивізійників про вільну Україну...
 І все ж завзята боротьба ОУН-УПА і дивізії "Галичина" не була марною, бо ми пам'ятаємо про них, а Москва тоді явно відчула їхню велику силу і змушена була рахуватися з нею в той критичний момент історії. Так уже в певній мірі загадково сталося, що, абсолютно нічого не знаючи про "совершенно секретный" сталінський "Приказ № 0078/42 от 22 июня 1944 года", повстанці-бандерівці разом із дивізійниками фактично зірвали його виконання.
І врятували від страшної біди чи не всіх нас, нині сущих.
 Давайте запитаємо себе й інших: "А що було б, якби в той час ні ОУН-УПА, ні дивізії "Галичина" не було?" Я, наприклад, переконаний, що багато чого жахливого було б, а багатьох із нас взагалі сьогодні не було б. Та чому ж ми у вже незалежній, здавалося б, українській Україні ще й досі не тільки не вшановуємо наших мужніх рятівників, а навіть і принижуємо їх? Це велика ганьба для всіх нас, а особливо для нинішньої влади й багатьох засобів масової дезінформації.
 Сьогодні Україні вкрай необхідне потужне міністерство чи відомство правдивої інформації і патріотичної пропаганди, добре профінансоване й організоване, аби ВСІ можновладці і ЗМІ стали, нарешті, чесно боронити національні інтереси України, її історичну пам'ять, яку з нас чимдуж витісняють-депортують всілякі україноненави-сники.
 Свого часу у нас в Україні знайшлися мужні й відважні рятівники від сталінської депортації. А хто ж сьогодні врятує українців від уже розпочатої депортації з нас останніх решток нашої національної самосвідомості?!
 В. Д. ТИХЕНКО.
с. Видне Красногвардійського району АРК.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2007 > Тема ""Білі плями" історії"