Депутата Севастопольської міської Ради можна уявити у краватці або без неї. Далі цього стереотипу уява досі не сягала. А тут раптом - вишита сорочка! Семе цю вишиванку подарували активісти гуртка плекання української мови Севастопольської школи-ліцею № 8 депутату міської Ради Миколі Стефлюку і назвали його своїм хрещеним батьком. Про нього розповідали із захопленням та вдячністю як школярі, так і керівник гуртка Надія Вевдюк. Попри неабияку зайнятість, пан Стефлюк в усьому допомагає гуртківцям, вважаючи гуртки плекання української мови справою архіважливою та потрібною. Він започаткував премію для відмінників у розмірі 50 гривень, допоміг провести випускний вечір, а коли випускники поїхали вступати до івано-франківських вищих навчальних закладів, Микола Юрійович тримав постійний зв'язок з тамтешнім місцевим керівництвом. Разом з гуртківцями він облаштовував дискотеку, а на новорічні свята привіз стільки подарунків та солодощів, що їм заздрила вся школа. А ще, і це надважливо, до нього можна просто звернутися за дорослою порадою та моральною підтримкою. Отже, добрих справ за хрещеним батьком, кажуть гуртківці, - не перелічити. Сам же він завжди врівноважений, неметушливий, привітний, має щирий погляд очей та спокійний лагідний голос. Портрет доповнила розмова: - Миколо Юрійовичу, Вам так пасує ця вишиванка, ніби ви її носили завжди. - Не зовсім так, але вишита сорочка - це одяг мого дитинства. Я народився в Карпатах, на Івано-Франківщині. Там такий одяг і зараз звичний, а тоді, на свята, його вдягали майже всі. Для того краю щире українське слово та вишита сорочка - речі просто невід'ємні. В дитинстві я говорив тільки українською, тож і вважаю її рідною, хоч за роки перебування за межами України почав у побуті послуговуватися російською. Тут, у Севастополі, я мешкаю лише шість років. - Підтримуючи цей гурток, Ви, напевне, сподіваєтесь, що державна мова усталиться з часом в нашому місті? - Я добре розумію, що мовна ситуація тут непроста. Але якщо вже так історично склалося, що російськомовний Севастополь належить Україні, то державну мову мають досконало вивчити всі школярі. Треба подолати стереотип мислення, що раз тут більше росіян, то вивчати мову не так вже й важливо. Молоде покоління має знати багато мов і, насамперед, державну. До речі, в цьому гуртку досить багато дітей із російськомовних родин. І те, що вони з таким захопленням опановують українську, треба і заохочувати, і підтримувати. Добре було б поширити такі гуртки в усіх куточках нашої держави, де українська мова потребує відродження. А ЗМІ мали б висвітлювати їх діяльність, аби, з метою підтримки, привернути до цього явища увагу бізнесових кіл. - Чому, повертаючись в Україну, Ви обрали саме Севастополь? - Родина мріяла оселитися в Ялті, але так сталося, що ми затрималися в Севастополі, і я ніскільки не жалкую. Дуже подобається місто, високий інтелектуальний потенціал його мешканців. Микола Юрійович за фахом - інженер-дослідник, кандидат технічних наук. Значну части-ну свого життя прожив у Тюмені. Керував управлінням "Уренгой-Нафтогазбуд". Пізніше став генеральним директором ВАТ "Тюмень-Мехбуд". У Севастополі має приватний бізнес та очолює благодійний фонд "Допомога". Став депутатом, бо сподівається реалізувати таким чином нагромаджений виробничий та життєвий досвід, покращити життя городян. Впевнений, що так і станеться, бо нинішній депутатський склад підібрався сильний та дієвий. У вільний час, хоч його залишається не так багато, Микола Юрійович любить подорожувати. В людях цінує передусім інтелект, щирість та відвертість. Найбільшою вадою вважає лицемірство. Понад усе любить та цінує свою родину. Його життєве кредо - добробут для своєї родини, для міста, для всієї держави. Кажуть, що людська вдячність та любов збільшує прибутки. Про це свого часу знали відомі меценати. Підтримуючи таланти, відроджуючи культуру та національні надбання, вони разом з тим міцнішали здоров'ям та багатшали. В Україні сьогодні чимало заможних громадян, серед них є й депутати, але відроджувати мову і культуру поспішають не всі. Може, соромляться? Лише оптимізм дозволяє сподіватися, що наведений вище приклад стане нормою, але якщо навіть спонукатиме до роздумів, я вважатиму своє завдання виконаним, виносячи на орбіту читацької уваги портрет депутата Севастопольської міськради Миколи Стефлюка.