Версiя для друку Обговорити в форумi

За той час, коли "Кримська світлиця" з відомих причин вимушено виходила зменшеним обсягом, в редакції назбиралося чимало листів, які ми так і не спромоглися використати: катастрофічно не вистачало газетної площі. Але ті читацькі роздуми не втратили актуальності й нині! Ось, зокрема, вже більше року минуло з часу однієї газетної дискусії, на яку колись відгукнувся наш читач і автор з Красногвардійського району Олександр Васильович Кислий, але його лист ніби про сьогодення написаний (що поробиш, якщо українське суспільство у своєму розвитку весь час тупцює на місці). Отже, дискусія триває...

"ДОБРО ПОВИННО ВМІТИ ЗАХИЩАТИСЬ..."
Шановна пані І. Нікольчук! Дозвольте подискутувати з Вами і викласти своє бачення порушених Вами проблем, викладених в листі до "Кримської світлиці". Перше. Ви пишете, що ця газета люта. Я ж бачу в ній бойовитість. Добро повинно вміти захищатись, мати міцні кулаки. Інакше заклюють. До речі, до тої "люті" і я маю відношення як громадський кореспондент газети. А як я можу бути таким собі беззубим добрячком і підставляти ліву щоку, коли мене вдарили в праву? Добре було письменнику Л. Толстому проповідувати непротивлення злу насиллям, бо він мав титул графа, був знаний і багатий, і особисто його не били. А мене били, і не раз, то я маю віддячувати.
У 1933 році я ледь не вмер від голоду. Хоч цього не пам'ятаю, а знаю з розповіді мами, сестри, сусідів. В 1932 році був засуджений як куркуль мій рідний дядько, бо не хотів йти в колгосп. У 1937 р. в лапи НКВС попав і мій тато. Якимось чином він через півроку повернувся додому зламаним фізично й морально (мабуть, не змогли довести його провину). У війну він загинув. У 1947 році знову голод, який я вже добре пам'ятаю. Ви, шановна, можете зрозуміти мій стан: на моїх очах з дня на день згасала моя мама, вже ледь виходила з хати. А я тайком, щоб ніхто не бачив, плакав, розуміючи, що можу залишитися без мами, якщо виживу. Слава Богові - і я, і мама вижили, та не завдяки більшовицькій владі, а всупереч їй. Мама того року не змогла виробити необхідний мінімум трудоднів. Наш "найгуманніший" комуністичний суд засудив її за це до примусових робіт. Нас запевнили, що причиною голоду був неврожай та воєнна розруха. Та то була чергова більшовицька брехня.
Пізніше я взнав правду. В тому році багато хліба було відправлено у Німеччину, Румунію, Угорщину, щоби підкормити своїх колишніх ворогів і схилити їх на свій бік. Виходить, для нас був неврожай та розруха, а для них був врожай? Що ж то за комуністична влада така, що до своїх гірша за злу мачуху - морила їх голодом, а до колишніх ворогів - лагідна? Я не маю нічого проти того, щоб проявити благородство переможців і підтримати тих німців, румунів та мадярів, але ж не за рахунок голодної смерті своїх громадян.
Мої сестра і мама, а під час літніх канікул і я, працювали в колгоспі за ті сумнозвісні палички-трудодні, на які майже нічого не давали - весь річний заробіток, зерно, ми привозили додому на ручних саночках. Та ще й обкладали непомірними податками. І продовжувалось це не один десяток років.
"Люта" "КС" і до тих українців, котрих я, власне, і українцями назвати не можу - то не українці, то зрадники - хохли, манкурти, московські яничари. Як їх можна називати українцями, коли вони вороги української державності, коли вони роблять все для того, щоб ми знову стали колонією "старшого брата"?
Друге. Ви, шановна, питаєте, де наша "пресловута" толерантність? Та ми ж занадто толерантні. Наша толерантність часто межує з рабством. Скажіть, будь ласка, в якій країні можуть існувати і активно діяти такі воєнізовані антиукраїнські організації, як "Прорив"?
А чи можете Ви собі уявити таке: на всіх московських вулицях розміщені бігборди якоїсь партії з написом: "З нами Бог і Німеччина"? Ні? Я теж. А чи може існувати та ще й мати свою фракцію в російській Держдумі партія, яка сповідує ідею знищення російської державності й приєднання її до Монголії? А у нас є такі партії: це і компартія Симоненка, і партія Януковича, і партія "прогресивної Вітренко", і партія "Союз".
І українці терплять такі партії.
А якщо Ви, шановна пані, бажаєте побачити на власні очі російську толерантність, то й не треба їхати до Чечні, а поїдьте лише до Петербурга, Москви чи Воронежа і подивіться, як там б'ють, а іноді й вбивають людей, в яких колір шкіри інший, ніж в росіян.
Третє. Наше ставлення до російських комуністів? Та таке ж саме, як і до українських, і залежить воно від того, які то люди. Ми засуджуємо не всіх комуністів підряд, а лише тих, котрі є носіями і впроваджувачами злочинної комуністичної ідеології, котрі висунули гасло "перетворимо імпері-алістичну війну в громадянську", і таки перетворили. А громадянська війна забрала життя близько 20 відсотків населення Російської імперії, призвела до повного занепаду виробництва і до голоду в 1920 - 1923 рр. Засуджуємо натхненників і організаторів колективізації села, Голодомору 1932 - 1933 років, котрий забрав життя близько 8 мільйонів українців, масових репресій, коли в комуністичні концтабори були кинуті мільйони невинних людей, знищення української еліти. Я вірю, що буде Нюрнберзький процес над комуністичною ідеологією, і ця партія буде заборонена як злочинна.
Четверте. "Катерина, вража баба..." Що ж то за "ісконно руська" цариця Катерина ІІ? Та то чистокровна німкеня-пруссачка Софія Фредеріка Августа Ангальт-Цербстська, котру видали заміж за російського царевича Петра. Після перехрещення в православну віру вона стала Катериною Олексіївною. А коли її чоловік став царем Петром ІІІ, вона за допомогою братів Орлових задушила його і сама стала царицею. Це її перший подвиг. А за ним було ще багато. Російський поет О. Пушкін, котрий співав панегірики царю Петру І, не любив Катерину за її підступність, лицемірство, жорстокість і хтивість. А за що українцям поважати Катерину? Давайте розберемось, що ж вона зробила для України. Під час російсько-турецької війни 1768 - 1774 років російські війська зазнавали поразку за поразкою. І командувачі тієї армії послали депутацію до Війська Запорозького з благанням допомогти. Кошовий отаман Калнишевський погодився. І завдяки активній допомозі козаків турецькі війська були розбиті. Близько тисячі козаків були нагороджені срібними медалями, а сам Калнишевський отримав від Катерини золоту медаль з діамантами. Та ця клята баба не була б Катериною, якби не "віддячила" козакам. А "віддячила" тим, що прислала цілу армію для знищення козацької вольниці і Запорозької Січі. Сили були нерівні, тож Калнишевський зі старшинами вирішили не битися, а здатися. Всі укріплення Січі було зруйновано, майно конфісковано. Калнишевський був засуджений на довічне ув'язнення на Соловках, а суддя Головатий і писар Глоба відправлені до Сибіру. Ось така царська вдячність.
В гетьманській Україні був республіканський устрій, всі посади були виборні. Катерина це знищила, на всі значні посади призначила росіян, українські землі були віддані російським поміщикам та німцям, селяни були закріпачені. То чи за це ми повинні її шанувати? Та не було б тепер ніякого галасу, якби росіяни на затіяли метушню зі встановленням пам'ятника тій "бабі" в українських містах Дніпропетровську, Одесі, Севастополі. Оце і все.
І останнє. Деякі найголовніші законотворці, депутати Верховної Ради порушують закон про державну мову - користуються мовою іншої держави. А Ви пишете, що ми утискаємо російську мову. Ви, шановна, підкреслюєте свою російськомовність і стверджуєте, буцімто ми лаємо все, що стосується Росії та російської мови. Я, український націоналіст (не плутати націоналізм з нацизмом та шовінізмом), знаю літературну російську мову не набагато гірше російських філологів. І в розмові з росіянами користуюсь їхньою мовою. І Вас ніхто не картає за російськомовність. Якщо Ви етнічна росіянка, то проблем немає, хоча, як громадянка України, мусите знати і державну мову. А якщо етнічна українка, котра зрадила свою прабатьківську мову, то Бог Вам суддя!
З повагою,
Олександр КИСЛИЙ.
с. Восход Красногвардійського району АРК.

РЯДКИ З ЛИСТІВ
ЧУЖЕ НЕ СТРАШНЕ, ДОКИ... ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЧУЖИМ
На жаль, досить часто автори бідкаються з приводу навали "чужих" фільмів, маючи на увазі під "чужими" американські та європейські фільми, впритул не помічаючи нічим не кращих російських "Ментів", "Бандитського Петербурга", "Кодексу честі" (зрозуміла річ, що у героїв цих фільмів, російських спецназівців зі скривавілими на Кавказі руками, така сама "честь", як у злодіїв "закон").
Чужого на світі багато. Але справжнє лихо, коли нас переконують (і небезуспішно!), що те чуже - ніяке не чуже, а воно "наше", або, принаймні, наше з ними "спільне". А саме таке сприймання нам старанно закидають щодо російських фільмів, російської мови, російської державності, оцінки сучасних та історичних подій з точки зору інтересів цієї держави, а не якоїсь іншої. Біда, коли вдається переконати народ, що треба скоритися чужинцям. Але тричі біда, коли привчають на чужинців казати - "наші".
Як один народ покорює інший, то проголошує: "Ваша земля - наша!" А от у царині духовній, для духовного поневолення інших вдаються до нібито протилежного гасла: "Наша культура є також і ваша! Наша мова - це й ваша мова (для початку - так звана "друга рідна" й друга державна; це для початку...), наші літературні, мистецькі й кінокумири мають бути й вашими кумирами, наша церква з нашими канонами й патріархатом у нашій столиці - це й ваша церква!" І якщо вдається переконати нас у цьому - примусом чи облудою - то наша земля стає теренами їхньої культури, розширює ті терени - тобто знов-таки наша земля стає їхньою, а не навпаки.
...Любителі дивитися російське кіно й телебачення в Україні в більшості своїй якраз і сприймають його й бачене з його допомогою російське життя-буття саме як "своє", "наше". Яким би не був негативним виховний вплив на нашу молодь американських кінобойовиків, їхніх героїв ніхто у нас не сприймає як "наших", тоді як героїв "Кодексу честі" та іншого подібного російського кіношного непотребу український глядач часто-густо називає саме так...
Віктор ЛЕВІ.
м. Дніпропетровськ.

ПРОФЕСІЯ ВЧИТЕЛЯ ПОВИННА СТАТИ НАЙПРЕСТИЖНІШОЮ

Я був і зостаюсь переконаним в тому, що розпрощатися з минулою тоталітарною системою СРСР потрібно рішучими, кардинальними засобами, щоб люди відчули незворотність нашого шляху до самостійності, до незалежності України. Ліквідація символів, пам'ятників і пам'яток комунізму, де б вони не були і чим би не позначались, - це те найперше, що потрібно було зробити ще на початку здобуття незалежності. Зараз тим більше це на часі.
Друге - обов'язково потрібно організувати показовий суд над КПРС за зразком Нюрнберзького процесу над німецькими фашистами.
Третє - подальше зволікання із забороною всіх антиукраїнських партій, союзів, об'єднань і боротьбою з шовінізмом, русифікацією подібне смерті самостійності, незалежності України.
Четверте - освіта. Керівництво нею віддано прибічникам О. Мороза, які постійно наголошують на необхідності законодавчо закріпити другою державною мовою російську. В цьому питанні демократичні, патріотичні сили України висловились однозначно - в Україні державна мова повинна бути українська. Дискусію з цієї проблеми треба закінчити раз і назавжди. Молодь, наш народ мають право на якісну освіту. Професія вчителя повинна стати в нашій державі найпрестижнішою і найбільше оплачуваною на рівні високих зарплат високопосадовців у владних структурах. Розвинені країни світу мають дуже престижні заклади навчання від початкової школи до ВНЗ, тож нам сам Бог велів першочергово розвивати освіту. Освіту найвищого рівня, яка тільки може бути при всебічному залученні історичних здобутків минулого, для розвитку і збагачення майбутнього. Весь розвиток держави, інтелект нації у великій мірі залежить від освіти і освіченості її громадян - це аксіома.
Костянтин ПЕТРЕНКО,
інвалід війни.
м. Сімферополь.

НЕ ВТРАЧАЙМО НАДІЇ!

Шановна редакціє! Схвильована подіями, що роздирають Україну. Вважаю за обов`язок з висоти свого віку (мені 72 роки) просити через вашу газету всіх мусульман Криму бути дуже розважливими й мудрими, коли справа стосується долі цілого народу. Скільки років спілкуюся із кримськими татарами, завжди поважаю в них працелюбство, щирість, вірність інтересам свого народу, що ніколи не ображало інші нації. Нам потрібно не конфліктів з Росією, але взаємоповаги й паритету - без нав`язливих перекосів у бік колишньої імперії. Головне, не допустити, щоб чужа держава продовжувала нами маніпулювати задля власної вигоди.
У моєму поетичному доробку є немало віршів про події в Криму останніх років. Якщо вони вас зацікавлять - обов`язково надішлю. Можу писати російською (я викладач саме російської мови) - головне, довести кримським татарам, що українці їх поважають, співчувають і завжди прийдуть на допомогу. Хай не втрачають надію на справедливість і не спокушаються, що дрібною колотнечею чогось досягнеш. Ця колотнеча потрібна купленим Росією політикам, а страждатимуть наші діти.
Тамара Володимирівна БОЙКО,
педагог-пенсіонер, ветеран праці.
м. Мелітополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 09.02.2007 > Тема "Резонанс"