Версiя для друку Обговорити в форумi

 ДО НЕ БАЙДУЖИХ, НЕ ЛІНИВИХ, НЕ ЛЯКЛИВИХ!

 Звертаюсь до тих, хто відгукнувся і відгукнеться на статтю «Закони є! Їхня дієвість залежить від нас!» («Кримська світлиця» за 26 січня 2007 року), до тих, хто твердо вирішив, що для нас, українців, давно настав час перейти від констатації фактів порушень мовного законодавства до практичних дій для забезпечення його виконання посадовцями всіх рівнів.
 Прошу вас, шановні читачі, які проявили свою активну позицію і скористались запропонованим текстом скарги (з приводу діяльності віце-прем’єр-міністра України Табачника Д. В.), після отримання відповіді на надіслану вами скаргу переслати копію цієї відповіді до редакції «КС».
 Після надходження копій таких відповідей від імені всіх, хто вболіває за долю української мови в Україні, просимо редактора «КС» опублікувати реакцію-відповідь Президента на цю скаргу. Саме оприлюднення цієї відповіді дасть нам змогу побачити, як реагує Президент на подібні скарги, дасть змогу всім нам побачити, які ми небайдужі, неліниві і нелякливі в дієвій боротьбі за збереження та розвиток державної мови. Також закликаю тих читачів, які бажають приєднатися до цієї форми боротьби, повідомляти про її результати нашій газеті. Сподіваюсь, що саме такими спільними зусиллями ми досягнемо успіхів.
 З повагою,
 Андрій ШАМАТКО.
 м. Ялта, ahom@mail.ru.
 
 «ОСЬ І ВІДБУЛАСЯ В МОЇЙ СВІДОМОСТІ РЕВОЛЮЦІЯ...»

 Почуття радості охопило мене - пересічного українця, коли я дізнався, яку благородну справу зробила львівська влада - надала пільги нашим воїнам-патріотам УПА. Якби наш Президент був рішучішим, то це можна було б здійснити раніше і на загальнодержавному рівні. Тільки щоб на-передодні дали в ЗМІ правдиву інформацію про цих людей.
 Така несправедливість стосовно вояків УПА могла статися лише у нас, в Україні, тому що влада тут - у руках непатріотів. Так де ж вона - наша рідна Україна? Де українці-патріоти? Я згоден, що розібратися зараз в усіх політичних перекрутах важко. Але треба більше читати. Я теж не за день дійшов до багатьох істин, тим паче, що я - син офіцера Радянської армії, та й сам закінчив два військових заклади, школу МВС.
 У самоосвіті мені допомагають українські історичні твори, періодика, у тому числі «Кримська світлиця». Ось і відбулася в моїй свідомості революція. Бажаю цього й іншим.
 В. ВЛАСОВ.
 м. Сімферополь.
 
 СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ - ЛИШЕ ОДНА

 Шановна «Кримська світлице»! Хочу скористатись правом бути почутим хоча б на «Кримському Майдані».
 Історію, як відомо, під впливом різних факторів, пишуть по-різному. Втім, фактично існує лише одна історія - істина, хоч би вона й ніким ніколи не була зафіксована.
 Фальсифікація історії - звичайне знаряддя політичної пропаганди. Радянські історики - не винахідники: звеличення того, хто при владі, відоме з давніх-давен. Не випадково, що війни мають в історії таке значення. Бо то є шлях до влади. Тож правителі, за переказами, мали рідню навіть серед богів, а то й самі були майже богами.
 Ясна річ, що такі фальшиві історії принижували або й взагалі не згадували людей достойних. Дійсно, достойній людині влада над іншими людьми не потрібна, бо може лише зганьбити її. Всі стосунки між гідними людьми відбуваються на основі добровільної домовленості, а не будь-якого тиску, в тому числі й державного.
 В результаті пропагандистської тенденційності історичної «науки» наша українська історія перебуває в тумані від самого її початку. А що може бути путнє з того, що не має достойного початку?
 Наш український початок такий: за часів ліквідації Русі як держави відбулася велика міграція її населення. Мігранти звались руськими (тобто ті, що прийшли з Русі), а хто залишився у країні, на відміну від мігрантів, стали зватись українцями. Слово «Україна» означало в ті часи те саме, що сьогодні «Батьківщина».
 Ще одна примітка: країна є географічною територією етносу, держава - його політичною організацією.
 Іван ТРУХ.
 м. Армянськ.
 
 «МАЯК» І РИФИ

 Майже 2,5-мільйонне населення Криму було довгі роки позбавлене високодуховних програм радіоканалу «Культура», а це класична музика, фольклор, філософські роздуми й осмислення минувшини й сьогодення, освітянські програми, релігієзнавча сфера (адже в Криму поряд з християнами мешкають віряни мусульманської й інших конфесій), історія, класична література тощо. Для місцевих провінційних «культурологів» все це було байдуже. Для них є однісінький аргумент: «Вещание из Киева не на русском языке». Але ж 40-а симфонія Моцарта звучить так само на українському каналі «Культура», як і звучала б на російському «Маяку»! Правда, справа не у Моцартові. Для них найголовніше, аби, образно кажучи, не було чути «Червоної калини». А в загальнокультурному контексті вони обкрадають і своїх етнічних земляків, залишаючи їх триматися рівня маргіналізованих люмпенів.
 Радіо «Маяк» до того ж є інформаційним каналом, себто питання культури й духовності в його програмах - тільки складові. (Для чого, скажімо, кримчанину, хай і росіянинові, слухати про становище в сільському господарстві Рязанської області чи в оборонній промисловості на «Арзамасі-40»? Може, тільки з ностальгійних міркувань?)
 А народний депутат від Ялти, такий собі Олександр Черноморов вже з готовністю обіцяє повернути «Маяк», хоч би для цього довелося відімкнути «Культуру». Бачите, до нього з відповідним проханням звернулася завідувачка дитсадка й ще близько 20 місцевих жителів. Краще б народний депутат пояснив противникам «Культури», що інформацію про погоду на завтра, рекламу прального засобу «Ваніш» й рахунок футбольного матчу можна почути будь-якої хвилини цілодобово на так званих FМ-радіостанціях.
 Якщо Господь так захотів, щоб на півострові жили поряд росіяни з українцями, то потрібно не «керувати на лиху стежку» (І. Огієнко), не вишукувати, за висловом російського історика Л. Гумільова, «зону антагоністичного контакту». Все починається з несприйняття чужої мови, ментальності, віри, побутових звичок та іншого, себто культури. І врешті-решт це приводить до моральної кризи суспільства.
 Видатний філософ ХХ століття Карл Юнг сказав: «Якщо розбурханість пристрасті сягне критичного рівня, то зникне будь-яка можливість того, що слово розуму запанує, й на зміну йому з’являться гасла й ілюзорні бажання фантазії. Себто прийде своє-рідне колективне божевілля, котре миттєво стане психічною епідемією». Тож не варто плакати за таким «Маяком» - він скеровує наші кораблі на рифи...
 Леонід ВОЛОШИН.
 м. Ялта.
 
 ОБУХОМ ЧИ МІТЛОЮ?

 «Кримську світлицю» я знову передплатив на весь 2007 рік, та ще й загітував стати передплатниками тижневика більше двох десятків осіб, представників євпаторійських організацій УНП, НРУ, «Свободи» та «Просвіти». Разом з редакцією переживаємо штучно створені шовіністичним чиновництвом ваші фінансові негаразди. Тож вибачте, що обставини змушують мене звернутися до «Кримської світлиці», якій нині і самій нелегко, з проханням про допомогу. Бо справу нашу «футболять», як тільки хочуть.
 Крім «Світлиці», яка, дякувати Богу, надходить справно, я передплатив ще кілька українських газет. Надсилаю вам ксерокопії квитанцій на передплату тижневиків «Народне слово» та «За вільну Україну» (м. Львів), які отримати ніяк не можу. «Союздрук» стверджує, що після передплати на газети та журнали доставка примірників до передплатників їх не цікавить. Нас, читачів, «відфутболюють» до служби поштової доставки, там заявляють, що до Євпаторії ці газети не надходять. Замкнене рутинно-бюрократичне коло безвідповідальності й тяганини.
 В другому півріччі 2006 року наші євпаторійські поштарі нічого кращого не вигадали, як надсилати належні мені примірники «Народного слова» (видавець - Українська Народна Партія) - кому б ви гадали? В міський осередок партії... СДПУ(о), а саме: секретарю цієї партії - директору Євпаторійської СШ № 1 - Е. М. Леоновій.
 Коли я категорично поставив це питання перед службою доставки (поштове відділення № 16), то мені зі згаданої партії повернули... лише чотири примірники тижневика. Де поділися ще близько двадцяти - невідо-мо. Відповідальності не несе ніхто.
В грудні 2006 року я отримав ще два примірники «Народного слова» - і це з піврічної передплати! В цьому році станом на 31 січня мені доставили лише один примірник цієї газети - № 3 (324) від 18 січня 2007 року.
 Це, мабуть, яскравий приклад того, як кримські представники «п’ятої колони» намагаються заважати нам, українцям в Криму, вчасно почути через пресу рідне державне слово. Тим більше, що в продажу на вітринах кіосків «Союздруку» українських газет і вдень з вогнем не знайдеш - все заполонила недолуга преса північного сусіда.
 То як же ми, українці, маємо бути далі з такими засобами масової дезінформації? Що нам залишається? Може, обух сталити чи братися за мітлу й вимітати геть ось таких пра-цівників «Союздруку» та пошти?
 Іван СКРИПКА.
 м. Євпаторія.
 
 А «СВІТЛИЦЯ» ЧОМУСЬ ЗАГУБИЛАСЯ...

 На Харківщині є селище Махновщина. Там мешкає 70-річний Олексій Григорович Рудь, який передплачує «Кримську світлицю». Куму Олексія Борису Кулішу теж дуже подобається ця газета. І він вирішив передплатити її собі на 2007 рік. Прийшов на пошту в Махновщині, але працівниця йому на це: «Такої газети в українському каталозі немає».
 А я в Полтаві передплатив своєму другові Олексію Миколайовичу Кухті «Кримську світлицю» на увесь 2007 рік. То на Полтавщині вона в каталозі є, а на Харківщині чомусь загубилася?
 Пам’ятаю, перед крахом СРСР я теж зіткнувся з працівниками пошти у Махновщині. Просив передплатити газету «За вільну Україну». А вони замість неї запропонували мені... «Правду». Але я своїм товаришам газету «За вільну Україну» все-таки передплатив, і у них потім виникли проблеми з місцевою парторганізацією.
 Таж ми вже 16-й рік живемо в незалежній державі. Кого боїмося?!
 Іван КАССАЛА.
 м. Камінь-Каширський.
 
 «СКОЛЬКО ЗЛОБЫ В ВАШЕЙ ГАЗЕТЕ...»

 Уважаемая редакция! Я читатель вашей газеты. Из кухаркиных детей. Я люблю украинский язык, но с 2007 года бросаю читать вашу газету. После прочитанного, что написано в вашей газете, мне становится страшно. Дай вашим корреспондентам в руки оружие, они пойдут убивать русских. Сколько злобы в вашей газете я видела только у национал-фашистов. И это в Крыму, а что же на Украине? Я не была с 1990 года нигде, не знаю. Но знаю Украину Щербицкого - красавца, народ - добрый, открытый...
 Некий Белозир (щось у «Кримській світлиці» таких авторів не пригадуємо, може, це нас з якоюсь іншою «лютою» газетою переплутали? - Ред.) пишет, мол, Ющенко ничего в Америку не отдал. Зато все руководители с 1990 года у нас Родину забрали и отдали всю землю буржуям, заводы, фабрики, порты и даже море.
 Шесть поколений моего рода живет в Крыму. Теперь на море есть хозяин, и мы ходим с паспортами. Вырубили деревья, которые садила, розы, кустарники, всю зелень уничтожили. Каждый метр земли продан! Что это - русские делали всё? Всё это делали наши руководители - всех мастей и волостей.
 У русских в России своих проблем хватает. Раздарили ресурсы буржуям всех национальностей - кавказцам, евреям и русским. А народ так же страдает, как и мы. А ведь натравливать народ на народ - это идея Гитлера и всех зарубежных идеологов.
 Славян восточных непросто победить. Надо морально разложить. За жвачку и доллар наши дети продадут мать родную. Я тоже из депортированных, в роду были немцы, греки. Мой мудрый отец сказал: никого не судите, да не судимы будете. Так должно быть...
 Валентина Антоновна ДЯЧЕНКО.
 с. Малореченское, г. Алушта.

УКРАЇНА В НАС ОДНА!

 Шановна редакціє! Сподіваюся, місяць лютий принесе вам нову енергію та виявиться сприятливим, попри свою назву. Цей місяць можна вважати суто українським, адже 27 лютого (14 за старим стилем) - день пам’яті рівноапостольного Кирила (до схими Костянтина), творця нашої писемності.
 Існує загадка щодо створення кирилиці. Про феномен двох алфавітів - кирилиці та глаголиці (остання, як вважалося, була створена старшим братом Кирила Мефодієм) - писали вже багато, проте, на мою думку, їхня таємниця досі не розгадана. Наприклад, написи на стінах і керамічних плитах церкви царя Самуїла в Тирнові виконані частково кирилицею, частково глаголицею. Але ж Костянтин Філософ перед від’їздом до Моравії для здійснення місії - перекладу релігійних книг слов’янською мовою та церковних казань - створив якусь одну абетку, а не дві! Але яку?
 Багато вчених вважають, що Кирило створив саме глаголицю (графічно неповторну, яка не збігається з жодним алфавітом світу), яка була відома його послідовникам під назвою кирилиці (за іменем творця). Потім у Болгарії один із учнів Мефодія створив інший алфавіт (яким ми користуємося зараз), на який пізніше перенесли назву глаголиця. «Повість минулих літ» каже нам про «преложення книг» (893 - 894) - мабуть, саме тоді глаголиця була замінена кирилицею.
 Хочу подякувати вам за адресу конкурсу «Гранослов». Журі опублікувало мої поезії в альманаху й запропонувало брати участь у «Молодих вівторках» - віртуальних змаганнях, створених Національною Спілкою письменників України.
 Була приємно вражена, прочитавши листа Ольги Заїки зі Здолбунова (я справді дарувала їй примірники «КС», як і іншим рівненським друзям), яка дуже переймалася долею газети. Рівненський Союз українок обіцяв допомогти вам - після того, як заслужений учитель України та лауреат премії «За відродження Волині» (колишній керівник літературної студії «Світанок») Ірина Леонтіївна Олійник розповіла про вас.
 Ми живемо у різних регіонах, але Україна в нас одна!
 Ольга СМОЛЬНИЦЬКА,
 студентка Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.
 
ПРИЗАБУТА ДАТА

 Час спливає невблаганно. Події, які, здавалося б, були вчора, вже майже не пригадуються. От минула дата 11 - 12 лютого. Саме в ці дні у далекому вже 1989 році у Києві відбулися установчі збори Товариства захисту української мови імені Тараса Шевченка, головою якого було обрано Дмитра Павличка. Була делегація і від Криму, до якої входили, зокрема, покійний Савенко В. І., голова Кримської організації товариства «Україна», Кононенко Д. А., відповідальний секретар Кримської організації Спілки письменників України. Все ще було попереду. Цікаво, що на першій установчій конференції Кримської організації ТУМу виступав із доповіддю українською мовою секретар Кримського обкому компартії Грач Л. І. Оскільки такі великі начальники доповіді самі, як правило, не писали, то цікаво було б взнати, хто йому ту доповідь писав. Взагалі цікаво було б почитати спогади учасників тих подій. Їхнє теперішнє до них ставлення, в тому числі і їхнє ставлення до захисту та впровадження в усі напрямки суспільного життя державної української мови. Про ставлення Грача Л. І. ми більш-менш знаємо, він є тепер великим прибічником надання статусу державної російській мові, а як інші?
 Сергій САВЧЕНКО,
голова Всекримського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка.
 
 «БЕЗ ЗЛОСТІ ГОВОРИТИ З ВОРОГАМИ - ЦЕ КАПІТУЛЮВАТИ...»

 Шановний пане редакторе! Дякую за надрукування моїх віршів в 4-му номері газети. Краще було б надрукувати в першому різдвяному номері, як каже російське прислів`я, «дорога ложка к обеду». Тепер, після свят, не те сприйняття. Втрачений запах і колір свята.
 А тепер почну з вами сваритися.
Я сварливий чоловік, злий. Гарячий. Непоступливий. Таким зробило мене життя, десять років перебування в УПА. Я поважаю чесних, відважних, щирих у словах і діях. Зневажаю брехунів, підлиз, користолюбців, ненавиджу зрадників. Ми, повстанці, нерідко прощали полоненим солдатам і навіть офіцерам військ МДБ, які воювали проти нас, але не прощали зрадників. Цих паршивців карали суворо - вішали.
 Ви, пане редакторе, в «Кримському майдані» просите: висловлюйтесь якомога лаконічніше і без злості, поважайте інших, якщо хочете, щоб поважали вас. Це мені нагадує євангельське напучування: якщо вас вдарили в праву щоку - підставте ще й ліву. Ні, пане редакторе, без злості говорити з ворогами - це капітулювати, погоджуватись з ними. Як можна ставитись з повагою до людини, яка не заслуговує твоєї поваги? Кривити душею? Лицемірити? Як можна звертатись шановний Адаме Івановичу чи Олександре Олександровичу, пане Табачник чи пані Самойлик, коли це явні вороги України? А деякі наші помаранчеві «патріоти» так роблять. Суєслови, лицеміри, Господом прокляті, як сказав про таких Шевченко.
 Пригадую сценку у парламенті, коли жид Бродський плюнув на «горлопана Кендзьора». І що, той палкий «націоналіст» поліз у бійку? Де там. Щось промимрив про свою шляхетність, що він кращий від Бродського, і сів на місце. Осоромив всеньку Україну своїм боягузтвом. Якби я був на місці Кендзьора (жодного бандерівця не було в списках «Нашої України» і БЮТ, жоден бандерівець не є депутатом обласної і навіть районної ради), я поліз би у бійку!..
 Але я відхилився від теми сварки. В 4-му номері газети вміщений матеріал «Його слово завжди готове вибухнути» про Василя Стуса і... «Ми зорі одного неба» про Павла Тичину... Дивує мене розлога стаття Д. Кононенка «А я й не знав, що ви такий!». Філософ Буаст говорив: «Похвала недостойному - це образа достойному, з яким його рівняють». Вшанувати в одному номері газети патріота, мученика за Україну Стуса і... яничара від літератури Тичину? Воістину, і Богові свічка, і чортові кочерга. Пригадується віршик тих сталінських часів:

 Як повіяв буйний вітер
 Із московського Кремля -
 Затичинилося небо,
 Засосюрилась земля...

 Оті яничари Тичини, Сосюри, Рильські своїми віршами отруїли мільйони юних душ. Недаремно більшовики радянських письменників називали інженерами людських душ.
О, скалічили вони не одну душу.
 Вкладаю лист до Кононенка і прошу його надрукувати. Відмовитесь - перестану контактувати з Вами і передплачувати «Світлицю».
 З повагою,
 Андрій БОБ'ЮК.
 ст. Карначівка Лановецького р-ну Тернопільської обл.

 ВІД РЕДАКЦІЇ. Ось так - і справа, і зліва «Світлиці» дістається! То, бачте, забагато у нас злості, то замало. Що ж, нехай це буде ще однією ілюстрацією того, що ні правим, ні лівим «Кримська світлиця» догоджати не збирається...
 Листа Вашого, пане Андрію, ми передали Д. А. Кононенку - друкувати чужі листи ми не станемо навіть під загрозою розриву наших з Вами газетно-читацьких стосунків. А от про зламану долю і загублений геній того ж Тичини публікації ще будуть.
Не буде тільки злості - Ви вже вибачайте... Але той Майдан, що дав назву нашій рубриці, злим теж не був. Бо якби він був злим - пролилася б кров...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 16.02.2007 > Тема "Урок української"