Версiя для друку Обговорити в форумi

Союз українок Севастополя цього року святкуватиме своє 15-річчя. Це найпатріотичніша жіноча організація міста, якою беззмінно керує Богдана Процак. Ставляться до цієї жінки по-різному. Дехто називає націоналісткою, хтось поважає, а хтось побоюється, але всі, без винятку, з нею рахуються. Вона хоч кого заставить себе поважати. Ні перед ким не гнеться, майже ніколи не переходить на російську, з ким би не спілкувалася. Одяг, зачіска - все в ній видає українку і, схоже, пані Богдана дуже цим пишається. А коли вже людина так плекає в собі українськість, так гідно несе її світом, то й ставлення до неї вельми поважне.

- Пані Богдано, як створювався севастопольський Союз українок?
- На I Конгресі українців, до мене підійшла Атена Пашко, дружина В'ячеслава Чорновола і запропонувала створити у Севастополі організацію Союз українок. Це був 1992 рік.
У вересні цього року будемо відзначати 15-річчя севастопольської організації і 90 років Союзу українок в Україні взагалі. Першими членкинями організації стали: пані Тамара Красицька - праправнучата племінниця Тараса Шевченка, Наталія Яковенко - колишній політв'язень, викладач Севастопольського технічного університету, директор школи Олександра Гречко, Світлана Заторська - методист Севастопольського гуманітарного університету. Вони й зараз члени організації, за винятком пані Гречко, яка нещодавно, на жаль, пішла з життя.
Сьогодні в Союзі українок 30 членкинь. Організація не така чисельна, як дієва. Я вважаю, що важливим є не кількість, а як саме представлене українське жіноцтво у місті. Сьогодні організація помолодшала, до нас прийшли студентки вищих навчальних закладів.

- Союз українок через співпрацю з союзянками інших країн, які уважно слідкують за подіями в Україні, допомагають нашій талановитій молоді. Як ви віднаходите тих студентів чи учнів?
- Це багаторічна акція Союзу українок Америки. Виявляти талановиту молодь допомагають, насамперед, вчителі, які надають характеристику учневі чи студенту. Але ми шукаємо не лише талановитих, а й добре вихованих та обов'язково патріотично налаштованих. До того ж, намагаємося виокремити дітей з незабезпечених родин. Окрім стипендій, ми ще надавали гуманітарну допомогу дитячим будинкам та школам-інтернатам, передплачували українські періодичні видання загальноосвітнім школам міста.

- Мені відомо, що союзянки пропагують українські традиції та свята, зокрема, свято Святого Миколая у Севастополі почали відзначати завдяки Союзу українок.
- Це й справді так. А починали ми ще у перші роки незалежності з військової частини, розташованої у Козацькій бухті (де офіцери за власний кошт звели пам'ятник Тарасу Шевченку). Тоді, пам'ятається, до військових запросили священика з Тернополя, він і був першим Святим Миколаєм. Батьки матросів якраз прибули на прийняття присяги до Севастополя. Умови тоді були й справді важкими і морально, і матеріально. Батькам навіть страшно було залишати тут своїх синів. Ми мусили вселити в них віру в те, що Український флот утверджуватиметься на цій землі, а труднощі ми маємо бороти разом. Тоді це запроваджене свято було таким доречним: згуртовувало, рятувало від безнадії, вселяло радість в душі молодих вояків та їхніх родин.

- Союз українок є засновником севастопольського Пласту?
- Так, коли у мене підростала третя донька, Маруся, я почала мріяти про заснування Пласту, знаючи, як це важливо й потрібно для молоді. Для початку я відправила її в Карпати на таборування. Повернувшись звідти, зовсім юна пластунка сказала: "Буду спати на підлозі, щоб уявляти, що я у лісі". Пізніше Союз українок здійснював лише наглядову функцію, надавав підтримку, а сама молодіжна організація працювала самостійно, під керівництвом старшокласниці, а потім студентки Марії Процак.

- Союз українок має тенденцію до зростання?
- Ми хочемо зростати не стільки кількісно, як якісно, й дуже сподіваємося на молодь, що влилася до нашої організації. Попереду чимало справ.

Справ у планах Союзу українок й справді багато: організація літературних конкурсів, виставок українського народного мистецтва, участь у семінарах і круглих столах, співпраця з українськими Церквами: УГКЦ, УАПЦ та УПЦ Київського патріархату, благодійницька діяльність. Всього й не перелічити.
Якою б не була ситуація у державі, союзянки не втрачають оптимізму. Вони переконані, що найгірші часи для України минули. У нації з'явився шанс, і вона ним скористається повною мірою.
Чи святкуватиме севастопольський Союз українок не зовсім українське свято День 8 березня? Напевне, що так, у родинах. Традиції живучі, а свят для жінок не буває забагато.
З весною світ оновлюється й кращає, переконані союзянки Севастополя.

м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 10.03.2007 > Тема "Українці мої..."