Як вже повідомляла "Кримська світлиця", напередодні Нового року в Євпаторії відбулися загальнокримські збори гуртків плекання української мови (ГПУМ) та представників Української світової спілки професійних учителів (УССПУ). Наші кореспонденти побували на цьому заході, але, щоб розповідь про подію була максимально об'єктивною (їм, наприклад, не все там видалося однозначним), ми й звернулися через газету до очевидців з проханням поділитися їхніми враженнями про великий кримський гуртовий збір.

Ми маємо на сьогодні кілька дорослих, як схвальних, так і критичних, відгуків. Але марнувати час і газетну площу на наші дорослі амбіції не станемо, бо навіть діти розуміють, що плекати мову потрібно, в гуртках ми цим займаємося чи в школі. Просто від нас, дорослих, залежить, наскільки ми ефективно ці процеси для дітей налагодимо - як гурткові, так і шкільні. Тому ми і вирішили надати сьогодні слово тим, для кого, власне, все це і робиться - самим гуртківцям. Ось вони перед нами - на цій фотографії, севастопольські гуртківці-"первороси" (чому "первороси" - довідаєтеся трохи згодом). І гурток для них, як з'ясувалося, - це не лише і не стільки засіб плекання (найкраще вчити мову все-таки на уроках під наглядом вчителів-професіоналів), а ще й місце для спілкування. Вони однодумці. У них є ідея. Вони мають мету. (Уклін за це заокеанському "гуртковому батькові", голові УССПУ, вчителю із Філадельфії панові Зиновію Квіту!)

Та, зрештою, їм, школярам-гуртківцям, - слово...

Здається, з'їзд гуртків плекання української мови, проведений нещодавно в Євпаторії, замість об'єднавчої функції виконав прямо протилежну. І річ зовсім не в тім, що самі гуртки - це, мовляв, якась мильно-романтична булька, а саме в тому, що організовувати такі заходи як слід дорослі дяді або не вміють, або ж не хочуть. А то б діти, що з'їхалися з 28 шкіл Криму в промерзлу Євпаторію (і чого б не провести такий захід влітку - з пляжем, відпочинком, романтикою?), не товпилися б усі в спортивній залі, а були б відібрані за віковими групами та мали б можливість поспілкуватися хоч би за так званими "круглими столами". Принаймні, на це сподівалися севастопольські гуртківці.

- Ігоре, скажи, будь ласка, їдучи на з'їзд, ти мав чітку уяву про цей захід?

- Ну, може, не зовсім чітку, бо це вперше, але сподівався побачити чимале зібрання однодумців, поспілкуватися, обмінятися організаційним досвідом. Я вважаю, що наш гурток має чимало напрацювань, але ж інші, напевне, також. На жаль, цьо-го не сталося. Час роботи з'їзду був розподілений якось нераціонально, а головне, ми не мали можливості спілкуватися з однолітками, бо там були навіть п'ятирічні діти. У нашому гуртку також є учні з молодших класів, але на цей захід поїхали головним чином старшокласники. Ще вразило те, що на нашу думку ніхто не зважав. Наприклад, ми не проголосували за пункт проекту рішення з'їзду про відкриття таких гуртків у кожній школі, і хоч би хто поцікавився, чому найчисельніша делегація з Севастополя була проти. А якби запитали, то ми б, звичайно, пояснили, що в умовах нашого міста це абсолютно неможливо. Та організатори знехтували нашою думкою. В нашому гуртку ми звикли до самостійності і задоволені, що це саме так.

- Як ти вважаєш, такі з'їзди потрібні?

- Так, але при належній організації. А цього разу склалося враження, що хтось ніби навмисне постарався, щоб у нас не залишилось від заходу яскравих вражень.

Ось така вийшла в мене розмова з гетьманом гуртка. Сам гурток налічує 145 членів. Вони не лише вдосконалюють знання з української мови, але й вчаться стверджуватися у житті. Бо гурток - це ж від слова гурт. Тож і вчаться дружити, гуртуватися, підтримувати один одного.

Організація вечорів, дискотек, екскурсій по Криму вимагає коштів. Звичайно, можна клянчити у батьків, але можна заробити й самостійно. Хочеться виїхати на вихідні до Нікітського саду чи в інший куточок Криму - домовилися з директором автопарку паном Олійниковим, що прибиратимуть територію автопарку (фото на 9-й стор.), а за це їм не лише виділяють транспорт, а ще й надають влітку базу відпочинку у Любимівці.

Захотіли облаштувати дискотеку - знову ж таки заглядають не у батьківську кишеню, а разом з керівником гуртка шукають спонсорів. (Про одного з них, депутата Севастопольської міськради Миколу Стефлюка, який щиро допомагає гуртківцям, "Кримська світлиця" вже розповідала у минулому номері).

Керівник Надія Вевдюк вчить гуртківців головному - гідно нести ім'я українця, стверджуватися у житті взагалі і в російськомовному середовищі зокрема. І, здається, до цього часу їй це вдавалося.

Чи відповідає гурток своїй назві? Думається, що так. А то, напевне, не з'являлися б ось такі віршовані спроби

у Альоші Виноградова, який звернувся до гетьмана гуртка Ігоря Лошакова у такий оригінальний спосіб:

"СЛОВО ПРО ПОЛК ІГОРІВ"

Ми на рідній мові

Прочитали в "Слові",

Як кричали "Слава!"

Діти Ярослава,

Коли йшли до бою

По бранному полю

За свою родину,

За свою країну.

Слава нашій долі!

Слава нашій волі!

Слава нашій мові!

Пані та панове!

Чи ми малороси,

Чи ми первороси,

Чи ми кріпаки,

Чи ми, навпаки,

Щирі, вільні люди?

І такими будем

На своїй землі -

В місті і селі.

Де зелені поля,

Де є Руська земля,

Зна онук і дідусь

Все про

Київську Русь!

Слава рідній землі

І землі взагалі,

Слава нашій мові

І до всіх - любові!

Не раби, не хлопи -

Мешканці Європи,

Громадяни світу

Шлем усім привіт ми.

Хай вітає "Слово"

Наша рідна мова

На своїй землі -

В місті і в селі!

Думається, це і є відповідь тим, хто вважає ГПУМ такою собі "гуртківщиною".

Вже через три дні після з'їзду гуртківці брали участь в екологічній акції "Зелена світлиця". І хоч акція проводилася російською і називалася "Зелёная гостиная", ніщо не завадило гуртківцям на кожну назву дерева заспівати українську пісню.

Отже, кому назва таких гуртків видається невідповідною, я запропонувала б згадувати рядок із вищенаведеного вірша Альоші Виноградова:

"Чи ми малороси?

Чи ми первороси?"

Доки наша молодь остаточно не визначиться у цьому, давайте ж плекати саме це її прагнення до самовизначення, щоб запитання з віршованого рядка ще для одного покоління українців не залишалося риторичним.