Версiя для друку Обговорити в форумi

ФАХОВИЙ ВИСНОВОК РОБОЧОЇ ГРУПИ ІСТОРИКІВ ПРИ УРЯДОВІЙ КОМІСІЇ З ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН І УПА
(Продовження. Поч. у № 8 - 10).
16 липня 1941 р. в штаб-квартирі фюрера відбулася нарада керівників Третього рейху, які мали відношення до війни з Радянським Союзом. Серед інших був запрошений рейхсляйтер А. Розенберг, призначений на-ступного дня на посаду міністра у справах окупованих територій на Сході. На нараді Гітлер заявив, що територіями рейху повинні стати Балтенланд, Генеральне губернаторство, "староавстрійська" Галичина, а також Крим разом із тилом (тобто територією на північ від Криму).
Рейхсфюреру СС Г. Гіммлеру Гітлер наказав розробити план "Ост", спрямований на знелюднення територій, що підлягали включенню в кордони Великоні-меччини. Уже в липні 1941 р. Гіммлер представив рейхсфюреру перший варіант цього плану з двома фазами його реалізації. В другій, розрахованій на 30 років фазі передбачалося виселити в Сибір або знищити майже всіх поляків, 75% білорусів, 65% українців Галичини і т.п., а всього - від 30 до 45 млн. осіб.
Виконуючи зобов'язання перед Польщею, демократичні держави Заходу розпочали у вересні 1939 р. війну з Третім рейхом. Проте оскільки Велика Британія і Франція до наступальної війни не готувалися, то вони виявилися нездатними захистити Польщу, на яку віроломно напав зі сходу й Радянський Союз. У 1940 р. була вщент розгромлена Франція, і Німеччина разом зі своїми союзниками-сателітами стала контролювати всю континентальну Європу. Нападом на Радянський Союз 22 червня 1941 р.
А. Гітлер "заштовхнув" Й. Сталіна в коаліцію демократичних держав Заходу. Коаліція остаточно оформилася з підписанням 1 січня 1942 р. у Вашингтоні Декларації про війну до переможного кінця. Під цим документом стояв підпис: Об'єднані Нації.
Українські націоналісти вели свою власну війну з компартійно-радянським режимом. Ця їхня війна не мала жодного стосунку до Другої світової. Сподіваючись на допомогу нацистів у боротьбі зі своїм лютим ворогом, вони не розуміли, що ставлять справу відродження національної дер-жавності у залежність від перемоги Німеччини. Проте Об'єднані Нації, в лавах яких опинився й Радянський Союз, були просто-таки приречені на перемогу у довготривалій війні, тому що мали перевагу в людських і матеріальних ресурсах.
Зі сказаного вище слід зробити два висновки. Перший звучить так: намагання українських націоналістів посилити своє протистояння Радянському Союзу встановленням союзницьких відносин з Німеччиною заштовхувало їх у табір, який воював з Об'єднаними Націями. Інакше кажучи, вони ставали ворогами не тільки Радянського Союзу, але й демократичних країн Заходу. Повторювалася ситуація, яка вже мала місце в новітній українській історії: рятуючись від червоної Росії, Центральна Рада, а слідом за нею гетьман П. Скоропадський поставили свої держави у залежність від кайзерівської Німеччини, внаслідок чого автоматично стали ворогами країн Антанти.
Другий висновок: українські націоналісти домага-лися встановлення союзницьких відносин з державою, яка уже таємно виношувала плани германізації їхньої батьківщини. Вони не знали, до яких кордонів прагнула дійти створювана Гітлером Великонімеччина.

Рубрика 6-та
Акт 30 червня 1941 р.

30 червня 1941 р. у Львові ОУН(Б) проголосила Акт відновлення Української держави. Сформований Я. Стецьком уряд почав втілювати у життя сценарій державотворення, розроблений напередодні війни у Кракові.
Акт 30 червня 1941 р. мав далеке відлуння, але оцінюється по-різному. В ті дні один з бойовиків ОУН(Б) назвав його "сміховартим державним будівництвом". В сучасній літературі нерідко підкреслюється його доленосність.
Факти свідчать, що Я. Стецько мав вільні руки тільки ті декілька днів, котрі знадобилися німецькому урядові, щоб помітити подію і зреагувати. Вже 3 липня С. Бандеру викликали в Краків і пояснили йому, що українських союзників Німеччини не існує, а здійснена у Львові акція є з правової точки зору державним злочином. Цей факт дає можливість зробити ряд важливих висновків.
Метою націоналістів було створення на окупованій Німеччиною території України національної держави. Цю мету вони почали реалізовувати явочним порядком, щоб поставити керівників Третього рейху, котрі не бажали з ними спілкуватися, перед доконаним фактом.
Українські націоналісти могли розглядати створювану ними державу як цілком підлеглу Третьому рейху або незалежну і союзну йому. Неясно, як С. Бандера планував зберегти незалежність в умовах німецької окупації, але не в тому суть.
Припустимо, що задекларований 30 червня 1941 року Крайовий уряд Української держави виявився б суто колабораціоністським утворенням на зразок вішістської Франції. Чи можна, виходячи з цього припущення, звинувачувати ОУН в колабораціонізмі?
Українські націоналісти з власної волі могли стати колабораціоністами або могли ними не стати. Все це - зі сфери припущень. Факти свідчать, що вони не стали колабораціоністами з волі Німеччини. Главарі Третього рейху не мали наміру культивувати колабораціонізм у Східній Європі.
Звинувачення націоналістів в колабораціонізмі розбиваються однією короткою тезою: поняття "колабораціонізм" завжди пов'язане зі співробітництвом двох сторін - пануючої і підлеглої. Якщо нема однієї зі сторін, то нема й колабораціонізму. За німецько-радянським кордоном після 22 червня 1941 р. Берлін не визнавав наявності "підлеглої сторони". Волею фюрера за ним починався "життєвий простір" німецького народу, який разом з Німеччиною об'єднувався в нове геополітичне поняття - Великонімеччину.
На нараді із сановниками рейху 16 липня 1941 р. А. Гітлер заявив: "Не повинно бути й мови про те, щоб дозволити створення якоїсь військової сили на захід від Уралу, навіть якщо для цього нам треба буде воювати сто років. Усі спадкоємці фюрера повинні знати, що безпека Рейху буде гарантована тільки тоді, коли на захід від Уралу не буде жодної іноземної армії. Німеччина бере на себе захист цього простору від можливої небезпеки. Незмінним повинен запишатися тільки такий принцип: ніколи не дозволяти, щоб хтось інший, окрім німців, носив зброю. Це надзвичайно важливо. Навіть якщо потім нам видасться зручним притягти підкорені іноземні народи до військової допомоги, то це було б помилкою!"
В Акті 30 червня 1941 р. був такий пункт: "Новоповстаюча Українська Держава буде тісно співдіяти з націонал-соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає Українському Народові визволитися з московської окупації".
У деяких післявоєнних зарубіжних виданнях, у тому числі офіційних, процитований пункт сором'язливо викидали геть. Навпаки, в радянській літературі увага завжди загострювалася саме на цьому пункті. Проте до декларативної заяви варто ставитися спокійно.
С. Бандера і Я. Стецько сподівалися, що відновлювана Українська держава зможе "тісно співдіяти" з Німеччиною. Навпаки, для А. Гітлера, як підкреслювалося в його промові 16 липня, територія на схід від Німеччини і на захід від Уралу була простором, а не державою. Фюрер не заперечив Розенбергу, коли той на нараді пропонував: в Україні нам треба буде дозволити певне культурне піклування, підняти історичну свідомість українців, відкрити в Києві університет, розвинути деякий потяг до незалежності (тут явний натяк на недавню подію - Акт 30 червня). Чому фюрер не заперечив, видно з таких його слів: "Мотивація наших дій перед світом повинна бути узгоджена з погляду тактики. Тут ми повинні діяти таким самим чином, як у Норвегії, в Данії, у Голландії і в Бельгії. У цих випадках ми зовсім нічого не казали про нашу мету, і ми будемо досить розумними, щоб не казати цього і в майбутньому. Ми знову підкреслюватимемо, що ми були змушені окупувати якусь територію, щоб встановити там порядок і відновити безпеку".
Спочатку німецька адміністрація поставилася до "узурпаторів" і "політичних анархістів", як вона називала українських націоналістів, досить поблажливо. Гестапівський апарат, який відповідав за порядок на окупованій території, не бажав перетворювати найбільш переконаних ворогів радянської влади на власних ворогів. Абвер цінував націоналістів як ефективну агентуру в радянському тилу.
Однак С. Бандера відмовлявся відкликати Акт 30 червня і наполягав на тому, що ОУН є рівноправною стороною на "переговорах", які проводили з ним німецькі функціонери. "Державна самостійність України для обох сторін не підлягає дискусії", - заявив він 21 липня.
Від проголошення Акта 30 червня 1941 р. ОУН(Б) обрала тактику доконаних
фактів. Свого часу така тактика допомогла Ю. Пілсудському відновити Польську державу в кордонах, які включали українські, білоруські і литовські етнічні землі. Але з нацистами тактика доконаних фактів не спрацювала.
20 серпня 1941 р. було утворено рейхскомісаріат "Україна". Спроба ОУН(Б) і ОУН(М) організувати місцеве самоуправління на окупованій території, у тому числі за межами Західної України, викликала різко негативну реакцію з боку структур утворюваного рейхскомісаріату. 15 вересня по-ліція безпеки і СД рейхскомісаріату "Україна" рапортувала в Берлін: "Діяльність західноукраїнської групи Бандери стає все більш шкідливою в інших районах України. Там пропагують національні політичні ідеї, для яких раніше не було практично жодного сприятливого підґрунтя. Ці ідеї становлять гостру небезпеку для німецьких інтересів сьогодні і в майбутньому". Цього ж дня всі поліцейські органи рейху (поліція безпеки, СД, гестапо, таємна польова поліція, абвер) провели перші масові арешти членів ОУН(Б) на окупованій території України та в інших країнах. Провідники ОУН опинилися спочатку в тюрмі, а потім у концтаборі Заксенхаузен. 25 листопада німецькі спецслужби поширили секретну інструкцію такого змісту: "Незаперечно встановлено, що рух Бендери готує повстання у рейхскомісаріаті "Україна", мета якого - створення незалежної України. Всі активісти руху Бендери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники".
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2007 > Тема ""Білі плями" історії"