Версiя для друку Обговорити в форумi

ДО КІМНАТИ увійшов дідусь середнього зросту, всміхнувся і простягнув руку для привітання. Рука прохолодна, помічаю, що й у кімнаті холодно. Вперше у житті я тримаю в долонях руку людини, яка прожила ціле століття. Відчуття, скажу одразу - просто дивовижне.
Тимофій Васильович Остапенко народився в селі Зимовеньки Курської губернії 24 березня 1907 року в звичайній селянській родині. Каже, півсела були українці, решта росіяни. Родина була багатодітною: з дев'яти дітей він - найстарший. Йому й випало бути опорою для батьків, від чого все життя він був зваженим та відповідальним.
Буремні революційні роки не пам'ятає, а страхіття Другої світової війни відчув на собі сповна: все тіло в шрамах. І на фронті побував, і в полоні. Обличчя дідуся похмурніє: важко згадувати про ті часи. Визволили з полону американці. Мав вибір, куди їхати: до Америки чи назад до Росії. Обрав Росію. Поїзд довіз до міста Перм, далі колія була пошкоджена. Там і зустрів свою долю, теж українку, Клавдію Іванівну Редько, з якою і приїхав до Балаклави. Клавдія Іванівна народилася в Балаклаві у 1908 році, її батьки також були балаклавцями, що ще раз доводить, що українці у Криму живуть з давніх-давен.
Все своє життя, до пенсійного віку Тимофій Васильович працював водієм на самоскиді у Балаклавському рудоуправлінні. Пенсіонером в 60 років він ніяк не почувався. Тому ще 24 роки працював у кочегарці. Дружина Клавдія Іванівна, також водій за фахом, на машині-"полуторці" розвозила хліб.
Будинок збудували високо на горі, під самою скелею. Прикметно, що вулиця Богдана Хмельницького, де мешкає Тимофій Васильович, піднімається високо вгору. Йдучи вулицею до помешкання ювіляра, я наздогнала чоловіка років 70. Дізнавшись, що я шукаю будинок № 38, він наче просвітлів обличчям: "То ви, мабуть, йдете до дядька Тіми?" З його слів, цю славну родину знають всі. Першими вони придбали машину, горбатенький "Москвич", на якій возили усіх, в кого тільки виникала потреба. А ще у Остапенків перших у 1958 році з'явився телевізор. (До речі, як розповіла потім прийомна донька довгожителя, пані Лідія, її мати, Клавдія Іванівна, виграла його на лотерею). Дивитися телевізор до них сходилася вся округа. Родина була надзвичайно гостинною. Клавдія Іванівна знала безліч віршів і дуже гарно співала. Її не стало 10 років тому, Тимофій Васильович дуже сумує за своєю хазяйновитою дружиною, як він її називає "хахлушкою". "Хочете, - каже, - я вам розповім про те, як хахлушка й кацапка варили галушки? Вкине хахлушка в чавун одну галушку, а вийме сто. А кацапка вкидає сто галушок, а виймає одну". (Нехай не образяться жінки-росіянки, сторічному дідусеві дозволені будь-які жарти). Дивлячись на ступінчате подвір'я Остапенків, розумієш, скільки тут вкладено праці. Повз хату догори не один десяток метрів ведуть кам'яні сходи, навпроти яких розташовані тераси. Це ж треба було їх вирубати в скелі, наносити туди ґрунту, аби зеленіли на терасах кущі, дерева та грядки овочів. З найвищої тераси відкривається панорама усієї Балаклави. Краса - просто неймовірна.
Через подвір'я тягнеться газова труба, але будинок опалюється й досі дровами. Пані Лідія каже, що дрівець хазяїн заготував на десять років уперед. З огляду на те, що ще не скінчилися, заготовки велися у 90-річному віці, а то й пізніше. Пані Лідія - самітна і мешкає у багатоповерхівці, а до дідуся приходить, аби протопити піч та зварити обід. Їй самій вже виповнилось 66 років, але вона ще працює. Тимофій Васильович хоч і нерідний батько (перший чоловік Клавдії Іванівни загинув на війні), але вона його любить і поважає, він ніколи її не кривдив. Своїх власних дітей наш довгожитель не мав. Тож у своєму вельми поважному віці часто буває насамоті.
Перед останніми виборами народний депутат пан Вернидубов пообіцяв довгожителю підвести у його домівку природний газ, але, як кажуть: "Обіцяв пан жупан, та тільки слово його тепле...". До домівки трубу дотягли, а всередину - грошей не вистачило. (А й справді, звідки в депутата Верховної Ради гроші? Та й вибори вже пройшли, може, до наступних гроші й з'являться, а може - дідуся не стане. Пенсія у нього - аж 450 гривень, сім гривень ще доплачують за догляд Лідії Тимофіївні. І це все.
Люди, які досягли сторічного віку, в усьому світі є предметом дослідження, їх бережуть і доглядають. На жаль, у нас зовсім не так. Але Тимофій Васильович ображеним не почувається. Секретами довголіття щедро ділиться з усіма, хто бажає його вислухати. Каже: "Всі хлюпики й мамині синки давно померли, а я крепкий, тому й досі живу". Його рецепт довголіття досить простий: праця, свіже повітря, море та гори. Змолоду, каже, й чарчину пропускав - не без того. Й зараз вино "Кагор" п'є, тільки вже ложку перед обідом. А ще він - справжній солодкоїжка, хоч харчувався все життя дуже помірно й був досить стрункої статури. Надовго загадувати не хоче, але ще готовий пожити з десяток літ. За всю нашу розмову Тимофій Васильович разів десять повторив, що він "крепкий". Напевне, це і є аспект того аутотренінгу з установкою на довголіття, про який сам довгожитель просто не здогадується. Думається, якби йому належний догляд, він би ще жив і жив. Очі аж сяють жагою до життя.
Привітали з днем народження Тимофія Васильовича і школярі Балаклавської школи № 30. Вони полюбляють забігати інколи до цього подвір'я: дідусь гостинний, і фрукти на деревах смачні. Якщо ще хтось з українців, хто читає "Кримську світлицю", захоче привітати або чимось допомогти цьому привітному щирому українцеві, нехай напише йому на адресу: Крим,
м. Балаклава, вул. Богдана Хмельницького, 38, Остапенко Тимофій Васильович.
 Давайте шанувати наш славетний український рід!

м. Севастополь.

На фото: Тимофій Васильович Остапенко з дружиною Клавдією Іванівною.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2007 > Тема "Українці мої..."