Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2003 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 31.01.2003
ЩОБ ЛУНАЛИ ПІСНЯ ТА БАНДУРА!
Оксана ЛИХОВЕЦЬКА

Національна капела бандуристів України, вокально-хореографічний ансамбль "Таврія", Кримський український музичний театр, університетський Будинок культури "Маяк", Центр дитячої та юнацької творчості - заклади, що позначають віхи життя неординарної особистості - Зої Василівни Ягоднікової, котра присвятила понад 40 років українській народній пісні, грі на бандурі та педагогічній діяльності.  
Зоя Василівна народилася у селі Черняківці Чутівського району Полтавської області. Родина була велика - в ній виховували п'ятеро дітей. То чи варто казати, що жили бідненько. Але чи не найбільшим багатством у цій сім'ї була пісня, оскільки співали усі -  батько-інвалід,  мати, яка працювала і ланковою, і головою сільської Ради (і взагалі займалася всім, до чого були здатні роботящі жіночі руки), і, звичайно, діти. В родині лунало багатоголосся - були і баси, і тенори, і що, цікаво, - зовсім не фальшивили, на відміну від деяких професійних колективів.
Зоя народилася третьою, старшими були брат і сестра. А як ведеться у селі? Батьки на роботі, тож діти були полишені самі на себе. Однак ця вимушена свобода не завадила дівчинці на "відмінно" закінчити вісім класів. Пораючись коло телят у колгоспі, Зоя продовжила навчання у вечірній школі. Згодом закінчила курси завідуючих клубами, працювала у школі піонервожатою.
Старша сестра Надія поступила на агрохімічний факультет Київської сільськогосподарської академії і через деякий час забрала до себе у Київ Зою, яка протягом року вже пропрацювала у клубі. Влаштувавшись на роботу, дівчина не тільки мила лабораторний посуд - закінчила друкарські курси і почала працювати секретарем-машиністкою.
У той час знаменитий композитор Степан Сабадаш набирав самодіяльний колектив. І Зоя вирішила спробувати свої сили. Пригадує, що, співаючи в ансамблі, вона була єдина, хто не мав музичної освіти. Бачачи обдарування молодої дівчини, композитор весь час її спрямовував на подальше навчання: "У тебе ж всі дані!"
Якось випадково Зоя побачила оголошення про набір в студію при капелі бандуристів. На навчання туди брали лише осіб з музичною освітою. Викладач і директор цієї студії М. Гвоздь (зараз він народний артист України, художній керівник та головний диригент національної капели бандуристів України) попередив її: якщо наздожене за півроку групу, то буде вчитися, а ні -  відчислять. Серед студентів вона була єдиною, хто не знав жодної ноти. Віра Цвинтарна - дівчина з її групи, дуже їй допомогла період навчання. Потяг Віри до наставництва вилився у шефство над Зоєю. І вже до кінця навчального року дівчина писала музичні диктанти краще за свою вчительку. Було нелегко. Та навіть мамі не написала, що пішла вчитися на стаціонар, труднощі намагалася долати самотужки - вранці співала в капелі, увечері прибирала кімнати там, де раніше працювала секретарем-машиністкою.
Закінчивши навчання у капелі, отримала від мами подарунок - бандуру. У складі тріо бандуристок за розподілом Зоя потрапила на роботу в Херсонську філармонію, працювала в ансамблі "Веснянка". Знайомі дівчата потрапили у вокально-хореографічний ансамбль "Таврія", який організувала Лідія Дем'янівна Чернишова. Свого часу Чернишова, набираючи вокалісток і балетну трупу, ознайомилася зі студентами всіх навчальних закладів України, відбираючи для себе кращих. На той період тріо бандуристок в "Таврії" залишилося без альта. Зоя потрапила до Чернишової у 1973 році, коли ансамбль вже протягом року працював над власною програмою. Почалися будні. Але про цей період життя у Зої Василівни залишилися лише теплі спогади, оскільки всьому, що вміє, вона завдячує саме "Таврії".
"Таврія" дуже багато гастролювала, побувала не лише в багатьох куточках колишнього Союзу, а й за кордоном. Зоя Василівна пригадує, як в Болгарії номер "Пшениця - пісне моя" глядачі оперного театру викликали "на біс" п'ять разів. Це був дивовижний синтез музики і танцю. З численних відгуків було очевидно, що ніхто не міг чітко розподілити, де учасники хору, а де - балету, настільки музика доповнювала пластику. Це був номер, який Лідія Дем'янівна виношувала у собі все життя.
Ансамбль був у підпорядковуванні Києва. Алма-Ата, Волгоград, Сочі, Ленінград, Рига, Донецьк - ось далеко не повний перелік міст, де побував колектив як повноважний представник культури України. Було чимало зустрічей, котрі збагачували, надихали на творчість. У Донецьку, наприклад, "Таврія" працювала разом з колективом Софії Ротару протягом місяця. А якщо ще вибірково додати Берлін, Дрезден, інші міста Німеччини, Чехословаччини, то можна собі уявити, наскільки широкою була географія гастрольної діяльності цього колективу.
У виступах "Таврії" глядачів приваблювали не лише вокальні та хореографічні номери. Надзвичайно вишуканими були й перші сценічні костюми, оздоблені ручною вишивкою. На той час ансамбль був суто жіночим, однак номери ставилися масштабні, органічні, композиційно продумані. Незважаючи на те, що виступи "Таврії" завжди сприймалися з незмінним успіхом, Л. Чернишова не дуже була задоволена своєю першою програмою і прагнула поставити нову. Всі свої задуми Лідія Дем'янівна втілити не встигла, її життя обірвалося. За словами Зої Василівни, традиції "Таврії" протягом п'яти - шести років підтримував новий керівник ансамблю, заслужений артист Білорусії Олександр Опанасенко, який мав чималий досвід роботи. А після нього для "Таврії" почалися нелегкі часи, оскільки її очолювала людина, котру недаремно називали "злим генієм". Реформи Симовича колектив не згуртували. Хор, який тоді налічував 30 осіб, був розігнаний, та й інші перетворення не пішли на користь ансамблю.
У 1981 році у родині Ягоднікових народився син Данило. На цьому кар'єра Зої Василівни як солістки в ансамблі "Таврія" скінчилася, сімейні турботи стали першочерговими. Та не долалися б усі труднощі, якби не підтримка чоловіка Зої Василівни. Володимир Михайлович - її опора в житті. З 1962-го по 1980 рік був військовим льотчиком, випробовував техніку, на якій і падав, і розбивався, і чого тільки не було. Свого часу Володимир Михайлович закінчив Єйське вище військове авіаційне ордена Леніна училище. Тривалий час літав і на вертольотах в Заводському.
А після виходу на роботу вона два сезони пропрацювала в Кримському українському музичному театрі. Але цього часу було досить, щоб зрозуміти: театральна діяльність - не для неї, та й домашніх така робота не дуже влаштовувала. Вдвох з Людмилою Дворник (Носовою), котра володіла колоратурним сопрано, вони залишили театр і пішли працювати в Будинок культури "Маяк" Сімферопольського державного університету, куди їх запросив на роботу Гурген Бабкенович Татевосян.
Незважаючи на те, що керівник "Маяка" забезпечив їх усім необхідним (музичними інструментами, прекрасними костюмами) Зоя та Людмила почали практично з нуля. З 1-го та 2-го курсів університету були набрані дівчатка-бандуристки. Зоя Василівна і досі вдячна за підтримку декану філологічного факультету Євгену Семеновичу Регушевському, Катерині Сидорівні Покотило та іншим викладачам. Спільними зусиллями був підібраний
колектив, котрий мав у своєму складі і бандуристів, і фольклорний ансамбль. Зоя Василівна і досі згадує своїх перших випускників - Світлану Гусь з Каховки (до речі, як виявилося, мама Світлани разом із Зоєю Василівною працювала у "Веснянці"), Ірину Рискаль, Наталку Петрушку. Ці дівчатка скільки вчилися в університеті, стільки й співали, прикрашаючи своїми виступами кожне свято, знаменні події. Колектив бандуристів був надзвичайно мобільним, він виступав не тільки в університеті.
Взагалі, Будинок культури "Маяк" на той час працював на повну силу. Хороша матеріально-технічна база сприяла тому, що були затребувані всі спеціалісти, котрі вели гуртки. Для прикладу, лише хоровий колектив налічував 70 осіб, а ще діяли ансамбль російських народних інструментів, театральний клуб мініатюр, працювали гуртки народного та бального танців. І кожний гурток мав необхідні інструменти, костюми. Зокрема бандуристи мали три види сценічних костюмів, 35 бандур... З позиції сьогодення - це було невимірне багатство. Зоя Василівна пропрацювала в "Маяку" сім років, і навіть не думала, що буде вимушена звідти піти. В силу обставин Будинок культури залишився без господаря, і, як наслідок -  гуртківців... скоротили.
Потім Зоя Василівна працювала в приватному ансамблі "Щедрий вечір", заснованому подружжям Грищенків - актором та балетмейстером. Цей ансамбль, в якому були зібрані професійні музиканти, артисти, проіснував рік, і за цей час "Щедрий вечір" побував з концертами в багатьох селах та на підприємствах Криму.
Їй завжди щастило
на хороших людей. Співпраця з Гургеном Бабкеновичем не закінчилася із закриттям "Маяка". Саме він згодом запропонував Зої Василівні роботу в Палаці піонерів м. Сімферополя. Спочатку вона вагалася, оскільки передбачалося працювати з аудиторією, їй мало знайомою, - школярами. Так, був досвід роботи зі студентами, з ними можна було заспівати про кохання. А з малечою про що співати? Та
безпосередній керівник Ганна Валентинівна Пінчук і директор Палацу піонерів Віктор Ковінський підтримали її. Були закуплені 15 бандур. Директор школи № 21 Лариса Михайлівна Барзут, почувши про створення такого колективу, пішла назустріч, і з учнів сьомих - восьмих класів Зоя Василівна набрала першу групу. В колективі було 12 дівчат та четверо хлопців, які співали аж до 11-го класу. Вихованці ансамблю стали  учасниками фестивалю "Дзвени, бандуро!", який щороку організовує в Ялті Олексій Федорович Нирко. Востаннє бандуристи їздили туди в 2001 році. Випустивши свій другий набір, Зоя Василівна вийшла на пенсію. Загалом, в Палаці піонерів (зараз це ЦДЮТ) вона пропрацювала десять років. І, що показово, жодна дитина не кинула навчання - як приходили учні до неї, так всіх разом вона і випускала. Вихованці побували з поїздками у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, інших містах Західної України. 
Але не лише народна пісня та гра на бандурі супроводжує Зою Василівну вже упродовж 40 років її трудової діяльності. Більше двох десятиліть вона співає і в церковному хорі. А починала співати тоді, коли така діяльність не тільки не схвалювалася, а відверто переслідувалася. Та вже так, напевно, судилося, що церковний спів збагачує її життя і досі. Спочатку вона співала в архієрейському хорі, тепер - в соборі Петра і Павла.
Цікаво, що син Данило продовжив справу не тата, а мами - закінчив училище при Національній капелі бандуристів України і залишився працювати в Києві. Співає в капелі першим баритоном. Зараз він заочно навчається на І курсі музичного відділення Кримського державного інженерно-педагогічного університету. Перед хлопцем був вибір - морське училище чи музика. Саме оточення сприяло тому, що вже з шести років хлопчик пробував опановувати фортепіано та акордеон. Тож не дивно, що обрав музику. Завдяки старанням викладача ЦДЮТ Галини Іванівни Лубенець він отримав музичну освіту.
Вийшовши на пенсію, Зоя Василівна не залишила педагогічної діяльності. І, як зазначає Володимир Михайлович, у все, за що береться, вона вкладає душу. "Вона взагалі не вміє працювати погано!" - усміхається він.  У загальноосвітній школі № 21 Зоя Василівна веде фольклорний гурток, а на дозвіллі - читає літературу на історичну тематику. А ще отримує неабияке задоволення від церковного співу, коли у храмі лунає музика Веделя, Березовського, Бортнянського.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2003 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=480

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков