Версiя для друку Обговорити в форумi

(Закінчення. Поч. у № 21).
Яка жахлива жорстокість: розстріляти сотні тисяч дітей, які з вини таких, як Ворошилов та Сталін, стали сиротами (бо то були переважно діти «ворогів народу», «куркулів» тощо), подались у міста і, як могли, боролись за своє виживання. У листі, звісно, про справжні причини масової безпритульності не було ні слова, лише один маніакальний крик: «Мерзавцев расстрелять!»
Лист був прочитаний з належного увагою, справі був даний хід. Виконуючи волю Сталіна, Молотов дає доручення Генеральному прокурору СРСР Вишинському підготувати проект постанови про боротьбу зі злочинністю неповнолітніх. Вже 29 березня 1935 року Вишинський подав на ім’я Молотова проект постанови, який згодом був винесений на розгляд Політбюро ЦК ВКП(б).
Сталін, який завжди з особливою настирливістю вишукував нові жертви для масового терору, проявив до проекту надзвичайний інтерес та власноручно вніс до нього поправку принципового характеру. Варіант Вишинського відрізнявся певною поміркованістю та обтічністю формулювань. В його першому пункті говорилося:
«К несовершеннолетним, уличенным в совершении систематических краж, в причинении насилия, телесных повреждений, увечий и
т. п., применять, по усмотрению суда, как меры медико-педагогического воздействия, так и меры уголовного наказания».
Сталіна такі формулювання не задовольнили. І він вніс до тексту зміни, після яких перший пункт уже звучав так: «К несовершеннолетним, начиная с 12-летнего возраста, уличенным в совершении краж, причинении насилия, телесных повреждений, увечий, в убийстве или попытке к убийству, привлекать к уголовному суду с применением всех мер уголовного наказания». Саме в такому вигляді постанову було затверджено на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б)
7 квітня 1935 року. Указом ЦВК і РНК закон набрав чинності. Наступного дня його опублікувала газета «Правда». Тут же «постарався» Калінін, який так полюбляв виступати перед дітьми з батьківськими настановами. (Зауважимо, що щось подібне було зроблено ще в одній тогочасній країні тоталітарного режиму - фашистській Німеччині. Але там віковий рівень кримінальної відповідальності був знижений лише на один рік - з 18 до 17!)
20 квітня 1935 року Політбюро затвердило секретне роз’яснення органам суду і прокуратури про те, що до заходів кримінального покарання, передбаченого законом від 7 квітня стосовно неповнолітніх, починаючи з 12-річного віку, «относится также и высшая мера уголовного наказания (расстрел)».
Сталінські опричники негайно взялися виконувати цю вказівку.
У 1937 - 1938 роках, як свідчить офіційна статистика, серед арештованих школярів і учнів ФЗН Донеччини 33,3% були розстріляні. (12)
Постанова ЦК ВКП(б) та секретні матеріали до неї викликали негативний резонанс за кордоном. Французький письменник Ромен Роллан, з яким періодично підтримував стосунки «великий гуманіст» Сталін, поставив питання про репресії щодо дітей перед Сталіним під час зустрічі 26 червня 1935 року. Сталін заспокоїв письменника, він сказав, що закон був викликаний з «педагогічною метою» для запобігання хуліганства серед дітей.

«СОЦІАЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ» ДІТИ

15 серпня 1937 року вступив у дію «совершенно секретный» оперативний наказ Наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова
№ 00486, в якому вперше на офіційному рівні запроваджувалось поняття «социально опасные дети осужденных». (13)
«Социально опасные дети осужденных, - говорилось у наказі, - в зависимости от их возраста, степени опасности и возможности ис-правления подлежат заключению в лагеря или исправительные колонии НКВД, или водворению в детские дома особого режима Наркомпросов республик по персо-нальным нарядам ГУЛАГа, НКВД».
Сам наказ № 00486 дуже великий, детальний, в ньому присутні такі графи, як «Порядок отправки детей в детские ясли», «Учет детей осужденных», «Наблюдение за
детьми осужденных»... Від однорічного до п’ятнадцятирічного віку - все розписано, все враховано! Яке батьківське «піклування» про дітей, їх подальшу долю! Ось, приміром, лише два рядки з цього наказу.
«При производстве ареста жен осужденных дети у них изыма-ются и... отвозятся в специальные дома и ясли, приемно-распределительные пункты».
«Каждый принятый ребенок записывается в специальную книгу, а документы его запечатываются в отдельный конверт... Дети до
3-летнего возраста (!) сдаются лично заведующим домами или
яслями...»
Зверніть увагу: діти від одного до трьох років уже ходили з тавром «соціально небезпечний»!
Олександр Солженіцин розповідає про шестирічного (!) хлопчика, що відбував строк у колонії за 58-ю статтею. (14) Нагадаємо, що стаття 58 визначала покарання шпигунам, диверсантам, терористам тощо.
Ось таким людоїдським наказом Єжов «прикрасив» 1937 рік, який і без того по самі вінця просякнутий слізьми і кров’ю мільйонів.
І в наступні роки низка урядових указів і постанов «розвивали», «удосконалювали» цей напрям радянської «юриспруденції»: указ від 10 грудня 1940 року, указ від 31 травня 1941 року, указ від 7 липня 1941 року (вже 16 днів йшла війна!). Кожен з цих указів - сходинки, що масово вели дітей у табори і на розстріл.
***
На цьому можна було б поставити крапку, адже вже йшла війна, вочевидь постало питання «про життя і смерть Радянської держави» (Сталін). Здавалося, що вже у цей час червонозоряна Ламія призупинить свою криваву трапезу. Якби то так...
Донецький «Меморіал» свідчить: у жовтні 1941 року, здаючи ворогові Донбас, працівники органів НКВС вчинили в обласному центрі жахливий злочин: на Рутченківському полі, де за високою огорожею був спецполігон каральних органів, вони в організованому (!) порядку розстріляли велику кількість підлітків - учнів ФЗН, яких не встигли евакуювати. (Одночасно з дітьми у масових могилах знайшли свою насильницьку смерть важкопоранені червоноармійці з кількох військових госпіталів).
У ті ж дні діти «ворогів народу», що перебували у спецустановах Донеччини, були розстріляні при дорозі, що вела з обласного центру на Красний Луч. Так виконувався наказ Сталіна - знищити все, що неможливо було вивезти на схід. (15)
Історикидо цього часу підраховують кількість безневинних жертв періоду «культу особи». Оцінки різні. А вже скільки «соціально небезпечних дітей» потрапило під дію наказу № 00486 та інших наказів та указів до і після нього - відомо лише червонозоряній Ламії!
Сталінські закони про малолітніх в’язнів проіснували двадцять років! Вони були скасовані відповідним указом від 24 квітня 1954 року.
Можна було б сьогодні і не ворушити минуле, тим більше, таке болюче. Але де стовідсоткова гарантія того, що подібне не зможе повернутись?
Павло МАЗУР, краєзнавець.
 м. Маріуполь Донецької області.
 
ДЖЕРЕЛА:
1. Э. Радзинский, «Господи... смири и усмири Россию». Николай II: жизнь и смерть», Москва, «Вагриус», 1993, с. 426, 448, 449.
2. И. Бунич, «Полигон смерти», СПб, «Шанс», 1996, с. 62.
3. А. Солженицын, «Архипелаг ГУЛАГ», Москва, «Советский писатель», 1989, т. 1, с. 60.
4. А. Куліш, «Книга пам’яті України», Харків, 1996, с. 17.
5. И. Бунич, «Полигон смерти», с. 109.
6. Г. Ващенко, «Педагогічна наука в СРСР», «Рідна школа», № 4, 1999, с. 73.
7. Р. Конквест, «Великий терор», «Київ», № 1, 1980, с. 91.
8. А. Солженицын, «Архипелаг ГУЛАГ», т. 2, с. 65.
9. Там само, с. 60 - 61.
10. Р. Конквест, «Великий терор», с. 91.
11. Див. А. Давидюк, «Більшовицька ламія», «Подолія» (Вінниця), 27 травня 1999 р.
12. В. Нікольський, «Українці Донеччини, репресовані у 1937 - 1938 рр.: соціологічний аналіз статистики», «Схід», № 3, 1995. с. 41.
13. Див. А. Бушуев, «Детский сад» вождя всех народов», «Комсомольская правда», 15 августа 1997 г.
14. А. Солженицын, «Архипелаг ГУЛАГ», т. 2, с. 425.
15. Див. Марина Кореп, «Пикник на братской могиле», «Труд», 20 - 26 января 2000 г.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 01.06.2007 > Тема ""Білі плями" історії"