Версiя для друку Обговорити в форумi

Література

Свого часу (в 1993 році) незабутній Олесь Гончар, ознайомившись із «Козацькими жартами» Петра Ребра, писав до Запоріжжя: «Дорогий Петре Павловичу! Обидва запорізькі видання одержав, дякую. Подумалось:якщо серед цього хаосу й гіперінфляції Запоріжжя ще жартує й сміється, то, мабуть, не все пропало. Ще житиме Україна! Чи, може, якраз оці негаразди і схиляють Вас там до сміху? Одне слово, радий за всіх вас, за Хортицький оптимізм та дух непоборний». А ось рядки з іншого листа автора «Собору» до П. Ребра: «Скучила душа за степами, за просторами степовими, тож уявляєте, як доречно тут було одержати і «Веселий курінь», і «Козацькі жарти». Дякую, що не забуваєте. А ще вітаю Вашу творчу невсипущість і той справді козацький дух, що нуртує в цих виданнях».
Ці слова класика української літератури вельми доречно прозвучали на Міжвузівській науково-практичній конференції, яка відбулася в Запорізькому національному університеті і була присвячена 75-річчю відомого письменника і громадського діяча Петра Ребра. Відкрив її вступним словом перший проректор ЗНУ, доктор історичних наук Федір Турченко. Він, зокрема, оголосив телеграму, з якою звернулася до учасників конференції президія Національної Спілки письменників України: «Щиро вітаємо учасників конференції та славетного нашого письменника Петра Ребра. На творах відомого українського гумориста виховане не одне покоління українців. Свідченням неослабної уваги до творчості запорізького майстра сатири і гумору є ця конференція. Зичимо вам успіхів, усіляких гараздів та дотепного пера. Щиро Ваші - В. Яворівський,
В. Шкляр, В. Баранов, Г. Багряна, А. Крим, П. Мовчан, А. Погрібний, М. Слабошпицький». Знаний історик нагадав, що П. Ребро більше тридцяти років очолював обласну організацію Спілки письменників України і виховав цілу плеяду талановитих літераторів, зокрема гумористів. А ще він активний просвітянин, засновник низки літературно-мистецьких свят (наприклад, «Поетичний травень» цього року проводиться 43-й раз), а також журналів і альманахів
«Хортиця», «Спокута», «Весела Січ». Промовець привернув увагу присутніх до книжкової виставки, підготовленої науковою бібліотекою з нагоди конференції. Тут були репрезентовані «Вибрані твори»
П. Ребра в 5-ти томах, «Козацькі жарти» (12 книг), близько сорока збірок поезії (лірика, гумор і сатира), кілька десятків книжок для дітей (остання з них - «Веселиця» - видана в серії «Золота колекція української поезії для дітей»), а також літературознавча серія «Українська Мекка» (10 книг і брошур), дилогія «Тарас Шевченко і Запоріжжя» та ін. «Навіть не віриться, що все це могла написати (і видати) одна людина» - сказав професор.
Саме цей вагомий доробок письменника мали поцінувати учасники конференції - літературо- і мовознавці, письменники, журналісти, артисти, вчителі, студенти.
На пленарному засіданні з доповідями виступили завідувач кафедри теорії літератури й журналістики ЗНУ, доктор філологічних наук Віталій Шевченко («Енергетика слова Петра Ребра: текст і контекст»), завідувач кафедри загального і слов’янського мовознавства, доктор філологічних наук Віктор Чабаненко («Талант, виколисаний запорізькими степами»), кандидат філологічних наук, доцент Херсонського державного університету Іван Немченко («Гумористично-сатиричний потенціал нових книг Петра Ребра») та ін. Відтак працювали три науково-творчі секції, на яких було заслухано і обговорено понад 30 доповідей і співдоповідей. Кращі з них рекомендовано до друку в «Науковому віснику ЗНУ», а також у періодичній пресі. Осібно слід відзначити активну участь у конференції письменників Олександра Абліцова, Миколи Білокопитова, Ігоря Купріянова, Григорія Лютого, Анатолія Рекубрацького, Пилипа Юрика, які висвітлили окремі грані творчості і громадської діяльності свого старшого колеги.
Перед учасниками конференції виступив і сам «іменинник». Він тепло подякував «ребрознавцям» за увагу до його скромної праці, згадав добрим словом своїх літературних учителів, а також прочитав жартівливого вірша під назвою «Судний день».
Ольга СТАДНИЧЕНКО,
кандидат філологічних наук.

Петро РЕБРО: «ПОМАРАНЧЕВИЙ СМІХ»

ЧОЛОМ ТОБІ, ВЕРХОВНА РАДО!

Чолом тобі, Верховна Радо!
Чолом, обранці золоті!
Це пишуть вам із Січеграда
Нові вкраїнці (не круті).
Спасибі щире за потіху,
Яку ми маємо весь час, -
Ми аж качаємось од сміху,
Коли йде сесія у вас.
Нехай верзе дурницю всяку
Якийсь зухвалий зубоскал,
А ми сердечну шлем подяку
За ваш блискучий серіал.
О, він для нас - як з неба манка!
Кіно, як кажуть, перший клас!
На дідька нам
«прекрасна нянька»,
Якщо ви, рідні, є у нас?
Пусте, що вмерла наша книга,
Що зяє дірами бюджет,
Зате отут - яка інтрига!
Який закручений сюжет!
Нехай лютує десь Бен Ладен,
Хай ціни облягли людей
І села дихають на ладан.
Зате Парламент наш - о’кей!
Відзначить слід, панове-ґазди,
В Верховній Раді всяк - герой:
Вас не зігнули негаразди,
Вас не замучив геморой.
Усі поважні, знамениті
(Таких не знайдете ніде).
Ми забуваєм все на світі,
Коли ваш серіал іде.
Поїдьте в Осло чи в Париж ви -
Ніхто не робить, як наш хлоп, -
Той на Москву лаштує лижви,
Той цупить воза до європ...
Ми за всіма слідкуєм ревно,
Забувши геть про супокій.
А кульмінація, напевно,
Коли нардепи йдуть у бій.
Писать закони - то дрібниці
(Їх накатає й референт).
Колезі вмазати по пиці -
Ото, як кажуть, прецедент!
Скриплять столи!
Мигтять плафони!
Свистять в повітрі кулаки!
Тріщать модерні мікрофони,
А часом навіть маслаки!
Сирени, звісно,
б’ють по нервах,
Але у нас такі думки:
Чому б у міліціонерів
Вам не позичити сюрчки?
А яйця де? Гнилий де овоч?
Чому суперник не лежить?
Чекайте, прийде Янукович,
Він вас навчить, як треба жить.
Ні, це не жарти, чесне слово,
Тому порада в нас така:
В Верховну Раду терміново
Ввести хоч одного Кличка.
І ще: нардепу видать каску
І хоч поганий пістолет,
А спікеру скажіть, будь ласка,
Щоб одягав бронежилет.
А може, слід вам, депутати,
Закарбувати на скрижаль:
«Лиш тих в Парламент обирати,
У кого біцепси - мов сталь!»
Чом сміємося ми од пуза?
Чому навча ваш серіал?
Що інтелект - лише обуза
Отам, де «бабки» правлять бал.
Невже скінчиться, не дай, Боже,
Колись кумедія оця?
Ми жити вже, їй-бо, не можем
Без телека і «брехунця».
Нас інтригує Тимошенко,
Тому скажіть (за це - сенк’ю!).
Хто їй миліший? Порошенко
Чи Віктор з прізвищем на «Ю»?
Ми як без шапки на морозі,
Чи як в негоду без плаща,
Коли не чуємо Мороза
Або не бачимо Плюща.
Повірте, що тепер окраєць
Не лізе в горло нам, хоч плач,
Якщо не скаче в залі Заєць
Чи не дрімає в кріслі Драч.
Ми часом не п’ємо ні краплі,
Щоб не проґавити ту мить,
Коли Омельченко при шаблі
Чи Явір мафію громить.
Мовчан на сполох б’є, що мови
Не знає ні один нардеп.
Чому ж немає Постанови
«Відкрить в Парламенті лікнеп»?
Ми розкусили вже давненько,
Хто і чому, й куди гребе
Й шлемо, наприклад,
Симоненку
«Короткий курс ВКП(б)»!
Украй заплутаний сценарій,
І все ж кортить дізнатись всім:
Живий Ткаченко - пан аграрій?
Колись із Хмари вдарить грім?
Ще хочуть наші тещі знати
(Ми солідарні тут цілком),
Чи Нестор Шуфрич... гм...
жонатий
Чи ще гуля холостяком?
У нас жінкам сваритись ні з ким
(Нас кошовий призвав до лав),
Тому ми просим,
щоб Звягільський
Їм фотокарточки прислав.
А чом не чути молодиці,
Що віщувала нам потоп
І присягала, що столицю
Перенесе у Конотоп?
А ще гуляє побрехенька:
Комусь привиділось вві сні,
Що в залу в’їхав Лазаренко
Та ще й на білому коні!
...Хай хтось батькує вас щосили -
То все з дурної голови.
Нам, слово честі, світ немилий,
Коли йдете в відпустку ви.
Без вас, коханих, і на нарах
Для нас безплідно плине час.
Отож, в отих своїх Канарах
Хоч зрідка згадуйте про нас.
Егеж, фортуна буде з нами,
Не занудьгує наш загал,
Доки ми маємо Парламент,
Поки триває серіал.
Отож, живи, Верховна Радо!
Живіть, обранці золоті!
Б’ємо чолом! Із Січеграда
Нові вкраїнці (не круті).

СУПЛІКА ЗАПОРІЖАНОК

Превелебні козаки,
Лицарі народу!
Це вам б’ють чолом жінки
Козацького роду.
Звісно, мріяти не час
Нам про витребеньки.
Нас хвилює, що у вас
Вічні посиденьки.
Не їсте ви й не п’єте,
Стали хмурі й мляві,
Бо дні й ночі сидите
На твердючій лаві,
Мов прикуті при веслі
Бранці-запоріжці.
(Вже в вас, кажуть, мозолі
На одному місці).
Той сопе, той позіха,
Той голубить кнопки,
А той, сидячи (ха-ха!),
Вибиває гопки.
Той воркує в мікрофон,
Той маха руками.
В основному ж всі, пардон,
Мелють язиками.
Чи не лучче пригортать
Десь дівчину юну,
Аніж (соромно сказать!)
Обнімать трибуну?
Тож ми просим: - Козаки,
Годі засідати!
Краще будем залюбки
Діток колихати!
Бо нащо нам дукачі,
Нащо карі очі,
Якщо милий уночі
Нас не залоскоче?
Ви ж удома, козаки,
Не були відколи.
Вже закриті дитсадки,
Закривають школи...
Чом на діток-розбишак
Урожай поганий?
На район - один козак
Ще й «недоторканний»!
А щоб теє дитинча,
Вибачте, склепати,
Мало мати рогача
Й доброї лопати...
То ж, любезні, засідать
Вам не надоїло?
А хто ж буде виповнять
Чоловіче діло?
Бо гайнем за рубежі
Женихів шукати.
Ті мужі хоч і чужі,
Так зате багаті!
...Вам, звичайно, вже втямки -
Це жіночі жарти.
Хоча дещо, козаки,
Пам’ятать вам варто:
Чи хурделить, чи гримить
З рання і до рання,
Не забудьте ні на мить,
Що ще є кохання,
Щоби недругам на зло
В нас ніколи зроду
Переводу не було
Козацькому роду!

ДЗВІНОК ІЗ ГЛИБИНКИ

Алло! Верховна Рада?
Це дзвонить Гриць Товкач.
Яка в нас нині влада -
Будь ласка, розтлумач.
Чи влада в нас радянська -
Будуєм комунізм,
Чи вже американська
І в нас капіталізм?
А може, сміху ради
Нам нишком замість клізм
Запеклі домокради
Ввели феодалізм?
А мо’, соціалісти
Нам ліплять інший «ізм»
І всі ми популісти,
І вже в нас популізм?
А може, ми щодуху
Шугаєм вгору-вниз,
Бо в нас епоха руху,
Чи, так сказать, рушизм?
А може, в іномарці
Мчать наші владарі,
А ми... ні, не швейцарці -
Швейцари при дворі?
Скажіть же, Бога ради,
Чи рід наш оскудів,
Що є гілляки влади,
Але чортма плодів?
Є тьма заяв і хартій,
Речей, програм вагон
(Подейкують, що партій
Уже в нас легіон).
Ті вперлися лобами,
Ці за чуби взялись,
А люди вже з торбами
По світу розбрелись.
Ті дні не за горами,
Коли, мать-перемать,
Всі мами будуть нами
Своїх дітей лякать.
Хоч кайтесь, хоч не кайтесь -
Ми прийдем не «в той степ»,
Якщо «Не доторкайтесь!»
Волатиме нардеп.
Ще вчора били в груди,
Що крах добі нещасть,
А нині звідусюди
Чекаєм, хто що дасть.
Продать готові душу
І волю заодно
За милостиню Буша -
За куряче стегно.
За ковбасу (за шкурку),
За «тампекси» (пардон)
Готові навіть турку
Віддатися в полон.
Де жарти-залицяння?
Атрофувавсь рефлекс!
І вже нема кохання,
Лишився тільки секс.
Ридаєм: «Де ви, зайди?
До нас - у добрий час!
Керуйте! Запрягайте!
Не можемо без вас!»
Забули рідну маму,
На корогву плюєм,
Вкраїну за Панаму
(Це бартер!) віддаєм!
Отож, Верховна Радо,
Будь ласка, розтлумач,
Яка в нас нині влада.
З привітом! Гриць Товкач.

МОВНЕ ПИТАННЯ

Останнім часом виступає всюди,
Горлянку рве колишній керівник.
Він репетує, б’є себе у груди,
Сусідів захищаючи «язик».
Старий коваль йому і каже: -
Кореш,
Ти часом не наївся блекоти?
Коли ти не по-нашому говориш,
Іще помітніше, що дурень ти!

ДЕНЬ РЕКЕТИРА

Раз бізнесмени попід баром
Зустрілися на ґанку:
- Ви чули? Буде незабаром
День рекетира в банку!
- Ти що? Подібні чудасії
Хіба можливі нині?
- А ви згадайте рік Росії
У нашій Україні!

ДУМИ УБОЛІВАЛЬНИКА

Не розумію форварда на «енко»
(Довкола нього нині гам і шум):
По-італійськи, по-московськи цвенька,
Лише по-українськи - ні бум-бум!
Коли мовля «носкі», де слід «шкарпетки»,
Коли говорить «нет», де треба «ні»,
Я думаю, його славетні предки
Щораз перевертаються в труні.
Вже на Олімпі він (в почесній ніші),
А мову не згадає. Не дива?
Невже у нього ноги розумніші,
Ніж (я прошу пардону) голова?
Я сам не раз гукав: «Андрію, браво!»,
А промахнеться - дорікав собі.
Я розумію - це є наша слава,
Але якась кульгава, далебі.
Коли тріумф - у небесах витаю,
Коли поразка - валер’янку п’ю,
Але щоразу подумки благаю,
Щоб не давав кумир наш інтерв’ю,
Я б не хотів проблему цю роздмухать.
Я тільки нагадаю (в цьому суть),
Що тренерів, звичайно, варто слухать,
Але ж і голос роду треба чуть.
Щоб генія імення не ганьбити,
Не осоромити козацьку кров,
Я пропоную прізвище змінити:
«Сапожников» узяти чи «Портнов».

ЛОГІЧНО!

Зустріча Микола свата
І його питає:
- Чом не слухаєш ти Раду?
- Правди там немає.
- Дійсно, правди там негусто,
Засміявсь Микола, -
Хто ж її до залу пустить?
Адже правда гола!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 01.06.2007 > Тема "Українці мої..."