Версiя для друку Обговорити в форумi

джерела
(Закінчення. Початок у № 3 і 4).
ШЕВЧЕНКІВ ДАРУНОК
НА ПЕРШОМУ весняному тижні рада Полтавського інституту благородних дівчат оповістила Ковальова, що його переведено в Сімферопольську гімназію, і десь через тиждень він був уже в дорозі. Однак ще не встиг екіпаж дістатися до старого правобережного тракту між Кременчуком та Бериславом, як приключилася лиха пригода. В селі Бабичівці Віктор Васильович почувся зовсім зле і потім більше місяця поборював недугу - запалення легенів.
В архівній справі мається посвідка, виписана лікарем у присутності "депутата" (згадаймо випадок з посвідкою про хворобу Миколи Зарянка).
СВИДЕТЕЛЬСТВО
Учителю Симферопольской Гимназии Губернскому Секретарю Виктору Васильевичу Ковалеву в том, что он, проезжая через Кременчугский уезд, прошлого Марта 15 числа заболел в
с. Бабичевке простудною горячкою с воспалением подреберной плевы, от каковой болезни он был мною пользуем и получил совершенное выздоровление последних числ настоящего Апреля месяца. - В том удостоверяю моею подписью и приложением казенной печати. - Г[ород] Кременчуг. Апреля 29 дня 1859 года.
Кременчугский Уездный Врач Штаб Лекарь Надворный Советник В. Павловский.
Присутствовал Дв[орянский] Заседатель Двирим...
Довідку було відіслано в гімназію. Очевидно, водночас із нею директор А. І. Смоленський отримав ще й листа приватного характеру, адже мусив Ковальов повідомити начальника, що після одужання він поки що не прибуде в Сімферополь, бо у зв'язку з якоюсь важливою та невідкладною потребою повинен з'явитись у північній столиці.
Тодішні відвідини Петербурга, зокрема Академії мистецтв, Віктор Ковальов описав у спогадах, присвячених Т. Г. Шевченкові. Стараннями дочки художника, Лідії Вікторівни Петерсон, вони побачили світ у трид-цять п'яті роковини пам'яті Кобзаря. 25 лютого 1896 року їх оприлюднив одеський часопис "По морю и суше", а двома днями пізніше - київська газета "Жизнь и искусство".
З Тарасом Шевченком Віктор Ковальов познайомився 1844 року, коли вступив до Академії мистецтв.
"Я, як і чимало наших земляків, що прагнуть до художньої освіти, приїхав до столиці з мізерними коштами. У такому становищі звичайно сходишся з подібними ж до себе товаришами і влаштовуєш життя своє спільно, якомога простіше; і от, зійшовшись із такими ж трьома юнаками - Карпом, Гудовським та Роговим, - ми найняли в будинку Бема на Васильєвському острові, на 1-й лінії, досить скромне приміщення, що складалося з однієї прохідної кімнати з перегородкою. За перегородкою жили ще четверо, а ліворуч, не доходячи до перегородки, вели двері до другої кімнати, яку займав Тарас Григорович. [...] Ми, як новачки, що тільки вступили до академії, дивилися на Тараса Григоровича з благоговінням, у наших очах це був уже справжній художник, до того ще й поет, який уже став відомий серед малоросів".
Отака собі мистецька українська колонія в петербурзькому помешканні: Тарас Шевченко, Віктор Ковальов, земляк поета, виходець зі звенигородських міщан Кузьма Рогов, харків'янин Михайло Карпо, пізніше в один рік з Ковальовим удостоєний звання художника історичного і портретного живопису, та пирятинець Іван Гудовський, який стане найвідомішим з починальників фотомистецтва в Україні і через п'ятнадцять літ у своєму київському ательє увічнить Тараса Григоровича на безцінних світлинах. Шевченко розповідав молодшим друзям про художників, показував свої малюнки, часто співав з ними.
"Траплялося, що Тарас Григорович, коли, бувало, схочеться розважити душу народною піснею, виходив до нас за перегородку, сідав на єдиний у кімнаті дерев'яний диван і казав: "Анумо, хлопці, заспіваймо!" Карпо брав свою скрипку, Гудовський тримав баса - і за допомогою наших молодих тоді голосів лунала пісня, і ми забували наші тяжкі злидні. Найчастіше співали пісню на слова  Тараса Григоровича: "Ой повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу", цю пісню він і співав з нами, і керував співом; і мотив до неї був підібраний ним же, співали, певна річ, без нот".
Мовиться про уривок з поеми "Гамалія" зі словами:
Ой повій, повій, вітре, через море
Та з Великого Лугу,
Суши наші сльози,
заглуши кайдани
Та розвій нашу тугу.
Після виходу з друку наприкінець листопада 1844 року шевченківського альбому офортів "Живописная Украина" в його розповсюдженні взяли участь усі, з ким Тарас Григорович прожив поряд до завершення свого навчання в Академії та виїзду в березні 1845-го на батьківщину.
І ОТ ПО СТІЛЬКОХ, страдницьких для поета, літах нова зустріч. Щира, зворушлива, а для Ковальова - ще й невимовно смутна від того, яким він побачив Шевченка в його академічній кімнатці.
"При зустрічі я був вражений різкою зміною в його зовнішності: це вже не той широкоплечий, кремезний, русявий чоловік у сірому сюртуці, яким я знав його колись; переді мною був зовсім схудлий, лисий чоловік, без кровинки на обличчі; руки його просвічувалися так, що видно було наскрізь кістки й жили... Я мало не заплакав".
Усе життя Віктор Васильович пишався Шевченковим дарунком - офортом з авторським написом. У спогадах він зазначив: "...Тарас
Григорович перший у нас у Росії почав гравірувати голкою на міді за способом і манерою фламандців XVII століття, дотримуючи манери Рембрандта. Цю гравюру ("Компанія") подарував мені сам Тарас Григорович у 1859 році. Тарас Григорович дуже любив  цей спосіб гравірування, в якому досяг певної досконалості".
Офорт "Приятелі" (в Ковальова - "Компанія", давалися йому й інші назви: "П'яниці", "В шинку", "У корчмі") Шевченко виконав за олійною картиною художника
І. Соколова.
Іван Іванович Соколов (1823 - 1910) закінчив петербурзьку Академію мистецтв 1855 року, був її академіком (з 1857) і професором (з 1864). Часто відвідував Україну, створивши ще за життя Шевченка, з котрим підтримував дружні стосунки, такі полотна, як "Перезва", "Кобзар" (1857), "Приятелі" (1858), "З базару" (1859), "Ворожіння на вінках", "Проводи рекрутів" (1860). У травні 1858 року Шевченко писав Григорієві Ґалаґану в село Сокиринці Прилуцького повіту, що Соколов "добрий чоловік і маляр дуже дотепний", що він "любить наш народ і нашу країну". Пізніше сімнадцять офортів за українськими творами художника вигравірував Лев Жемчужников для своєї "Живописной Украины", що стала своєрідним продовженням започаткованої Шевченком серії. На схилі віку Іван Іванович Соколов переїхав у Харків, де тамтешні художники обрали його віце-президентом створеного ними товариства любителів красних мистецтв.
Безумовно, під час побачення Ковальова з Шевченком говорилось і про Соколова, і про його картину "Приятелі", і про офорт, виконаний, як зазначається в літописах життя і творчості Кобзаря, "близько 15 березня 1859 року", цебто в той день, коли через хворобу Віктор Ковальов не зміг продовжити кримської поїздки.
Офорт "Приятелі" займає осібне місце в доробку Шевченка-гравера. Цей твір Тарас Григорович долучив до заяви, поданої 16 квітня, про надання йому звання академіка, а 12 травня "Приятелі" експонувалися на академічній виставці. Диплом академіка гравірування Шевченко отримав 31 жовтня 1860 року за офорти "Приятелі" з картини Соколова та "Притча про робітників на винограднику" з картини Рембрандта.
Завдяки кримській архівній справі можна орієнтовно визначити, коли Віктор Ковальов дістав у подарунок один з авторських відбитків шевченківського твору. Отже, лікарську довідку йому було виписано 29 квітня 1859 року. Якийсь час пішов на те, щоб зібратися в дорогу, найняти екіпаж. З Полтави до Петербурга тоді добиралися за десять і більше днів. Найімовірніше, що побачення Ковальова з Шевченком відбулося  між серединою і кінцем другої декади травня, ще до того, як поет отримав дозвіл (24 травня) на п'ятимісячну поїздку в Україну "для поправления здоровья и рисования этюдов с натуры".
Про смерть Шевченка Віктор Ковальов дізнався в Криму, працюючи вчителем малювання в Сімферопольській чоловічій гімназії. Документованих свідчень
про те, коли саме він залишив цей навчальний заклад, нам розшукати не вдалося. Відомо тільки, що ще в першій половині 1860-х років
В. В. Ковальов перейшов на службу в управління акцизного збору, був наглядачем соляних промислів у Херсонській губернії.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2003 > Тема "Українці мої..."