Версiя для друку Обговорити в форумi

Біля жовтневого стигнучого моря, на вершечку вже, напевне, останнього у цій дивній кримській осені бабиного літа, на післявиборчих "недокоаліційованих" розхристах доля послала зустріч, після якої... хочеться лише співати! Вадим Дмитрович Крищенко, поет-пісняр, Заслужений діяч мистецтв України, лауреат безлічі літературно-мистецьких премій... Але навіщо всі оті звання-регалії, коли є "Ой ви, козаченьки, вітер в чистім полі", "Родина, родина - від батька до сина", "Наливаймо, браття, кришталеві чаші", "Одна-єдина, одна-єдина, моя ти рідна Україна", "Хай щастить вам, люди добрі, хай пісні летять за обрій" - ці пісні на слова Вадима Крищенка звучать у кожній українській душі! Ми ще студентами у 80-ті співали Крищенкові "Котики вербові", "Ніченька-циганка" й були переконані, що це - народне!
Наприкінці вересня Вадим Дмитрович відзначив 50-річчя своєї творчої діяльності (пісень за всі ці роки написано десь близько 800!). Відбув творчий вечір в палаці "Україна" й утік від столичного гамору на декілька днів до нас, у Крим. Біля осіннього моря було вже геть безлюдно. Ми перебалакали, здається, про все, що "намуляло" душу - ось чому співає тепер душа!
...Потім я перечитував вірші з подарованої поетом нової книги поезій - і ніби знову знаходив відповіді на всі свої "мулькі" запитання: про владу і зраду, гроші і душу, куди йдемо й коли прийдемо... Тож навіщо на ці запитання тратити тепер місце і час і знову душу ятрити) - давайте відразу прочитаємо відповіді!
Вони - у піснях і віршах Поета. І гасло-заголовок "Спаси нас, пісне!" - від нього!
Залишилося тільки раз і назавжди пригадати, що саме нас, українців, називають найспівучішою нацією на світі...
Віктор КАЧУЛА.
На фото: Крим – Крищенко – «Світлиця»!
Фото В. Качули.

ВАДИМ КРИЩЕНКО

АПОСТОЛИ ДОБРА

Прийдіть, апостоли добра,
І сядьте у державні крісла.
Ганьба нова й ганьба стара
На наші долі перевисла.
Усе не ті, усе чужі
Щосили пнуться у пророки -
Такі слизькі, як ті вужі,
Такі брехливі, як сороки.
Що їм держава та народ? -
Не зрозуміли ласку Божу.
Ніяк набить не можуть рот,
Ніяк накрастися не можуть.
Гендлюють, дурять, продають,
Торгують весело й охоче,
За усмішку сховавши лють,
За папірець сховавши очі.
Не те чекалося, не те,
Перевернулось перше й друге...
Усе достойне і святе
Узяв нечистий у прислуги.
Коли закінчиться ця гра?
І хто цю чорну гру зупинить?..
Прийдіть, апостоли добра,
Пришли їх, Боже, на Вкраїну.

СПАСИ МЕНЕ, ПІСНЕ

Спаси мене, пісне, від зла і зневіри,
Мене відверни од чуттєвих проказ.
Тебе не притишать сучасні жовніри,
Тебе не заглушить вельможний указ.
Лякали тебе і свої, і чужинці
Нестерпною мукою чорних пожеж...
А ти знову сходиш рядками пшениці,
А ти знову ноту найвищу береш.
В душі твоїй, пісне, знайшов насолоду,
В глибинах твоїх я відгадку знайшов,
Як жить для Вкраїни, як жить для народу
Й на рідній землі засівати любов.

ВАДИМ КРИЩЕНКО
СПАСИ НАС, ПІСНЕ!

ПІСНЯ
Вище пісні - лиш молитва...
В пісню душу перелито,
В ній сльоза моя, й смішина,
І життя мого вершина.
Пісне, я з тобою зрісся -
Там Карпати, і Полісся,
І минуле, і сучасне,
І щасливе, і нещасне.
Ти у будень і в неділю
Подаєш мені надію,
Що не все ще відлетіло,
Що вогонь ще гріє тіло.
Пісне - подруго осіння,
Ти для мене, як спасіння,
Щоб звучать сьогодні й потім
На твоїй сріблястій ноті.

ЛІТОПИС ЖИТТЯ
(під мажорний настрій)

В задусі клопотів минуло літо,
Осінній листопад вже на порі.
Потріскалось життя мого корито
І мрію не зловили ятері.
Але для чого ця мінорна нота?
Своїй тривозі накажу я: цить!
Яка у осені прекрасна позолота -
Тож треба посміхнутися і жить.
Ще жить! Нехай відчується потреба
Себе знаходить в цяточці малій,
Ще треба надивитися на небо,
Не поспішати до обійм землі.
Хай не згинає кволе тіло втома,
Хоч за плечима літ уже і літ...
В літописі життя це лише кома -
І крапку нам ще ставити не слід.
* * *
Усе, що зміг, здається вже побачив,
Усе почув, що можна чуть у гулі.
І усмішка мажорних передбачень
Уже не тішить, як в літа минулі.
Неначе вже нічого і не треба:
Наївся, насміявся, запечаливсь.
Набрид вже лемент,
і набрид вже щебет,
Душа до тихих відпливла причалів.
Нічого вже не треба... Вечір сірий
Тягар двох рук поклав мені на плечі...
Та десь в куточку згубленої віри
Ховається ще слово заперечень.

ПО ПРАВДІ

Хоч звички ці - не чоловічі,
Але таких багато є:
Зустрінеш - лащиться увічі,
Підеш - вдогін тобі плює.
Із виду - мов телятко Боже
І ліпить небо до чола.
І, водночас, втопити може
В калюжі наклепів та зла.
Говорить, мов читає вірші,
Та трута схована між слів...
По правді - отакі ще гірші
І за відвертих ворогів.

МЕНІ ПОТРІБНО ВАМ СКАЗАТИ

Пробачте: щось не так чинив -
Кажу я ворогам і друзям.
Але в одному поклянуся -
Я рідний край не очорнив.
Пробачте: щось не те казав -
Я мовлю рідним і знайомим.
Та отчого не зрікся даму,
Сховавши долар за рукав.
Пробачте - не гучним я був,
Коли приходив час гриміти.
Але я сіяв білі квіти,
Щоб чорну заростить злобу.
Пробачте за мій кволий тон,
Бо в дію треба вкласти силу.
Та намагавсь донести сину
Любові праведний закон,
Пробачте, що на суєту
Міняв не раз я мить натхнення.
Та вищої нема для мене -
Ніж правду захищать святу.
І поки ще душа жива,
Признаюсь в чому винуватий.
Я хочу встигнути сказати
Для вас усіх оці слова.

ЯНИЧАРИ

Не так тії воріженьки,
Як ріднії діти. (Народна пісня)
Гляну правді у вічі. А правди гіркої
Не сховати в густі ковили...
Із відваги і світла вставали герої,
Із пітьми - яничари росли.
Ой, тобі, Україно, пекло і боліло
Від чужинських образ без вини,
Та найгірше оте, що твоє біле тіло
Мордували рідненькі сини.
Стерли пам’ять віків -
аж зробилися діри,
Скров’янили надії блакить.
Відреклися вони
від отецької віри,
Щоб ту віру на людях ганьбить.
Під холуйську дуду
 танцювали юрбою -
Так, що п’яти горіли вогнем.
І неначе змагались
весь час із собою:
Хто свій рід голосніш прокляне.
Слова іншого я не знайду:
яничари,
Дратувала їх мова своя.
За мідяк продавали
вони на базарі
Твоє, мамо, пречисте ім’я.
Ой, міняли тебе,
за що вимінять вдасться,
Віддавали за шмат ковбаси.
Бережи нас, Господь,
від чужої напасті
І від власного лиха - спаси.
Хай приходить прозріння
у віщій печалі,
Щоб серцями спокутувать гріх.
І встаєш ти, Вкраїно,
на зло яничарам,
У відвазі героїв своїх.

БОЛЮЧА ВІДПОВІДЬ

Держава наша є й нема -
Блищить тризуб, тріпоче прапор,
Але в душі іще пітьма...
Ой, так далеко ще до правди.
Ще не знайшлись, немає тих,
Хто поборов і зло, й гординю
І вище помислів липких
Поставив долю України.
Чом рідна мова як чужа? -
Вона лише для антуражу.
І давню віру їсть іржа,
Бо не здолає силу вражу.
Нема поборників добра,
Щоб волі додали ще міці.
Сказати вголос вже пора,
Що є на світі українці.
Ні, кожен грає у своє.
А ми в безпам’ятстві і нині.
Держава є? Ну, може, є,
Але нема ще України.

ОТЧЕ НАШ

У час важкий
 нам треба йти до Бога, -
У цьому мудрість, хоч слова прості.
Чого до щастя не веде дорога
І рідний край наш знову на хресті?
Чого ми захлинулись у спокусі,
Чого ми утопились у брехні?
І день прийдешній
 в драному кожусі
Лякає нас у темному вікні?
Чого такі ми кволі та безликі,
Не можемо знайти в житті своє?
За тужним плачем
 і надривним криком
Ховаємо усе, що в душах є.
Високе небо і земля багата -
Лише збагни оце і серцем зваж...
Допоможи вкраїнцями нам стати -
Звертаємось до тебе, Отче наш.

НАРОДЕ МІЙ

Народе мій, ти необачний часто,
Хоч час настав, щоб ти уже прозрів.
Якщо бажаєш ти дійти до щастя,
То не бери сліпих поводирів.

ГЕТЬМАН

Іван Мазепа... Скільки років
Горланили під вухо нам:
Це зрадник хитрий і жорстокий,
Хотів нас, не моргнувши оком,
Продать чужинцям, ніби крам.
Ой, що сказать? Хіба провина,
Що він був лицарем добра?
Лиш мав гаряче серце сина,
Бажав спасти тебе, Вкраїно,
Від ласки хижої Петра.
Народ не може буть народом,
Коли в душі плачі страшні.
Не поступивсь козацьким родом,
Не заховався, мовив гордо
Обманутій надії: ні!
Коли б такого сина мала
Ти, Україно, ще хоч раз -
То сто разів не помирала б
В обіймах царського вандала,
Не полотніла б від образ.
Не вмре героїв вічна шана,
Із болем змішана гірким.
І мудрість гетьмана державна,
І мужність козака Івана
До нас приходять крізь віки.
Літають думи понад степом,
Як пам’яті живі орли.
І слово проситься у небо:
Спасибі, гетьмане Мазепо,
Що в нашій долі Ви були.

УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ
Ніні Матвієнко

Співають дівчата -
Дзвінке триголосся...
Забуте запахло,
Прив’яле заквітло...
Там спомин і мрія
В єдине сплелося,
Зробилось від того
Душі моїй світло.
У голосі зринули
Сріберні птиці:
Озвалися сміхом,
Озвались журою...
І доля моя
Підійшла до криниці -
Криниці любові
З живою водою.
Лиш пісня... Лиш голос,
Як поле зелене,
Дрібне відійшло,
Залишилось значиме.
І дивиться
Небо вкраїнське на мене,
Як вічність, бездонними
Ясен-очима.

ДОНЬКА УКРАЇНИ
Раїсі Кириченко

Полтавська земля
доньку славну родила,
Де мамина вишня в цвітінні садів.
І слухає вся українська родина
Її неповторний, схвильований спів.
У радості й горі -
цей спів як молитва:
І серце зігріє, й осушить сльозу,
Бо в пісню народна душа перелита,
Веде нашу долю крізь тишу й грозу.
А в долі дорога,
 на жаль, не гладенька,
Та що те каміння, коли є політ...
Здається, співа лиш для нас
 Кириченко,
А голосом рідним відлунює світ.
Хода до очищення й правди - єдина.
Ні, нас не зіб’є вже лиха крутія.
Гордися, Вкраїно,
 втішайся, Вкраїно, -
Співає для тебе козачка твоя.

ПІСНЯ МОГО СЕРЦЯ
Україна, Україна - пісня мого серця,
Що писалося сльозою -
 сміхом не зітреться.
Як свіча, для мене сяє
первозданно й ново
Української молитви
 кожне віще слово.

ХАЙ СВЯТИТЬСЯ ІМ’Я ТВОЄ

На просторах земних
В мене теж є родина,
Де родився і зріс,
Де радів, як маля...
Де б не був, де б не жив -
Я лиш твій, Україно.
Охрестили так Бог
Й предковічна земля.
Хай хтось легко міня
Батьківщину на вина,
На ситніший шматок,
На модніший костюм.
Розрива мені душу
Ця болюча провина,
Очі їсть, наче дим,
Цей невидимий глум.
Впасти в менторський тон
Не бажаю я знову,
А тривогу свою
Простелю на траву.
Відчувать рідний край,
Рідний дім, рідну мову -
Цим по світі ходжу,
Цим на світі живу.
В світі злих катастроф
Та й за душі йде битва,
За людські почуття,
За вселенські права...
Повторяю щораз
Я собі як молитву
Ще почуті від мами
Пророчі слова.
Хай святиться ім’я твоє,
Краю мій милий,
Там, де гори і доли
В переплетенні рік.
Хай Господь посилає нам
Мудрості й сили
І хранить Україну -
Нині, прісно й вовік!

КОЛИМА

Схиляю голову перед пам’яттю
земляків-українців
Боронили свій дім, що горів у вогні.
В чому їхня вина?..
Димом очі пекла у вагоннім вікні
Чужина, чужина.
По етапах ішли, під прицілом вели
Той повстанський загін...
Та покірними все ж
 не були, як воли,
Бо несли волі дзвін.
Ой, того не пізнай і туди не ходи,
Де безправ’я тюрми.
Хоч дорога гінка, та щезають сліди
У снігах Колими.
У печальних очей
 не питай, не питай,
Що сховала зима...
Відібрала життя, відібрала літа
Колима, Колима.
Наче свічку в руках,
тужну пам’ять несу,
Де могилка проста...
Хай Вкраїна з лиця
тихо зронить сльозу
Біля того хреста.

МОЛІННЯ З 33-го РОКУ

Дай, Боже, зиму перебути,
Холодні й довгі вечори
І свічку віри не задути
До літа - теплої пори.
Дай, Боже, зиму пережити,
Перебороть голодний страх
І власне серце не лишити
В колючих, крижаних снігах.
Добром зігрітися незримо,
Не впасти долею у гріх...
Дай, Боже, пересидить зиму -
Прошу за себе і за всіх.

ХТОСЬ НЕПУТЯЩИЙ

Кожний правитель по-божому пише,
Слово красиве, немов талісман...
Та коли нам придивитись пильніше:
Зліва - крадіжка, а справа - обман.
Всі малювали усміхнені далі,
Де на столах - чого тільки нема!
Та, як захочеш уникнуть в деталі:
Мряка - позаду, а спереду - тьма.
Ті обіцянки слизькі, як амеба,
Ситним хлібцем не вкладеш їх у рот...
Ой, вже давно розібратися треба -
Хтось непутящий...
 Вожді чи народ?

ДЗВОНАР

Є служителі різні у Храмі -
І отці, й архієреї старі,
І прості, непомічені нами,
Без золочених риз - дзвонарі.
В цьому храмі життя, в цьому світі,
Що здійма свої бані до хмар,
Серцю бачиться - я не єпископ,
Не священик я - лише дзвонар.
Я дзвоню, щоби чуть прихожанам,
Щоб у душах відлунював щем...
І признаюсь: не так і погано
В Божій справі служить дзвонарем.

УКРАЇНІ

Як осягнуть твою глибінь,
Твоїх висот зорю ласкаву?..
Хто б не були - ми тільки тінь
Твоїх страждань й твоєї слави.
Роки твою карбують мить,
Ростуть сини під небом синім...
Ні, ні, ще треба заслужить,
Щоб нарекла своїм ти сином.
...Зерном достигнуть в колоску,
Повірить правді, що не гнеться,
А кривду в темному кутку
Спалить багаттям свого серця!

ЗАПАЛІТЕ ВОГОНЬ

Запаліте вогонь,
щоб розвіяв пітьму,
Щоб страждань наших
 випалив гнидь.
Запаліте вогонь, бо колись і комусь
Треба, треба його запалить.
Запаліте вогонь, щоб уже не погас,
Ми іще не сліпі, не німі...
Запаліте вогонь,
 бо не можна весь час
Жити нам у пітьмі, у ярмі.
Запаліте вогонь,
 щоб очищенням був
Від обману, брехні та незгод,
Щоб спалив-спопелив
 наші біди й злобу.
Світла вже зачекався народ.

ХРЕБЕТ

Добре живеться людині,
В кого м’якенький хребет.
Так воно... Так і понині:
Судження це - не секрет.
Добре тому, хто зігнеться,
Скаже, що хочуть почуть,
Руку лизне і всміхнеться
Там, де дійшло до плачу.
Сипле: ви - світоч, ви - геній,
Хоч ті персони пусті...
Так - і монетки в кишені,
Так - і тепленько в житті.
Правда вже не на фасаді -
Десь, щоб не бачив ніхто...
Глянь - він уже на посаді
Із персональним авто.
Може, не ті маю гени,
Але скажу наперед -
Не розраховуй... Бо в мене
Закостенілий хребет.

НЕ РОЗБЕРУСЬ
 
З одними хочеться зустріться,
А інших - мовчки обійти,
В одних - привітні, добрі лиця,
А в інших - очі з пустоти.
Ні, в цьому я не бачу драми,
В одному лиш не розберусь,
Що перших - меншає з роками,
А других - більшає чомусь.

ЗНЕВІРА

Учора ти громив неправду й зло...
Слова, слова...
 Неначе дим цигарки.
Бо нині вже ховаєшся за скло
Новенької своєї "іномарки".
Купився на наживочку просту.
І це тебе, здалось мені, не мучить.
Тепер стоїш, як мовлять, на посту
Своїх турбот, свого благополуччя.
А як народ, якому клявся ти,
Якого захистити нині треба?..
Та голос мій - як в діжку пустоти,
Не може долетіти вже до тебе.
За п’ятими дверима в тишині
Ти грієш довгождане владне крісло.
У серці, де притулок є брехні,
Не віднайдеться місця правді.
Тісно!
Зневіра вже - на відстані сльози.
А вірити кому? -
питають люди хором.
Таким, як ти? - ні, Боже упаси.
Такі, як ти, -
це наш одвічний сором.

ЯКЩО НЕМАЄ СОКОЛА

Ми всі якісь залякані...
Без волі та без мрій,
Все горбимось й кульгаємо
 від промахів і втрат.
І забуваєм істину
 в байдужості своїй:
Якщо немає сокола -
 не буде й соколят.

ВІРЮ І НЕ ВІРЮ

Людська душа
 до різних слів звикає,
Бо ті слова лоскотні, ніби шовк...
Я вірю тим, хто істину шукає
Й не вірю тим, хто вже її знайшов.
ЗАПИТАННЯ І ВІДПОВІДЬ
Себе я запитаю сам -
І відповідь знайдеться поряд:
Для мене батьківщина там,
Де українською говорять.

ЧАС ФАРИСЕЇВ

Час фарисеїв. Празникують свято,
Бо їх, куди не глянеш, - так багато.
І в праведній душі народжують вони
Болюче відчуття і сорому, й вини.
ЛИШЕ ЛЮБОВ
Любити світ жорстокості й брехні -
Це парадокс якийсь несамовитий...
Та лиш любов, її живі вогні
Крижину злості можуть розтопити.

МІЙ СВІТ

Живу в своєму світі...
 І не руйнуй мій світ,
Де мамина порада і батьків заповіт,
Де розуміння давні,
 як діяти не слід...
Заходь, коли захочеш,
 та без брудних чобіт.

ПЕРЕІНАКШИЛИСЯ

Переінакшилися на чужинський лад,
І на очах мов пелена велика...
І тільки півень, вибігши у сад,
Іще по-нашому щоранку кукуріка.
ХОЧ НАВЧИЛИСЬ ГОВОРИТИ
Хоч навчились говорити,
Та душа така пуста,
Наче віра - без молитви,
Наче шия - без хреста.

ІСТИНА

Пізнання - не куца мить,
Йду до нього, як додому...
Істина - там, де болить,
Коли ріжуть по-живому.
ЧОГО ТАК?
Чого повелось так? - шукаю поради,
Питав не одного, не двох і не трьох...
Чим ближче до влади,
 тим далі від правди,
Як ближчає трон - даленішає Бог.

ДИВНИЙ СОН

Не переспав, а перемучився...
Я зроду ще таких не бачив снів:
Всю ніч до ранку снилась музика,
Яка просила в мене слів.

ОЙ, МРІЇ

Філософ кожен з нас, по суті...
Ми ловим вермішель у супі
І мрієм лежачки, щомить,
Як в небі журавля зловить.

ЛЕДАЧА ЗВИЧКА

Відженімо вже ледачу звичку -
Все не так... А скаржитись кому?
Краще запалити тихо свічку,
Аніж гучно лаяти пітьму.

ЯКЩО РОЗПАЧ...

Якщо розпач і мінор -
Подивись у небо ти,
Де Софіївський собор
Звів золочені хрести.

ЖИТТЯ

За днями дні... І сміх, і гріх
У вічнім мерехтінні...
Ще і розбігтися не встиг,
А вже життєвий фініш.

ВІТАННЯ НА ШІСТДЕСЯТИЛІТТЯ

Утома і печаль стара
Хай не підходять упритул...
Хоча уже і не "ура",
Але іще й не "караул".

БУВАЮТЬ БУРІ

Не знаю, хто сказав, але слова живі,
Бо мудрий зміст
 ніколи не зітреться:
"Бувають бурі планетарні, світові,
Але найбільші ті -
 що у людському серці".

ДОЛЯ ПОЕТА

В пошуках копійки
 стільки нагинався,
Та ще нагинало
 стільки різних справ...
Випрямитись хоче...
 Кісточка зрослася,
Ні, уже не вдасться,
 бо горбатим став.

ДАЙ, БОЖЕ

Дай, Боже, встояти в борні,
Що цілить в душу, ломить кості, -
І не згоріти у брехні,
І не втопитися у злості.

ЄДИНИЙ ГРІХ

Я маю гріх... Ні, не казився в злості.
Був чемним. І не пив, і не палив.
Без неї не ходив нікуди в гості,
Не зраджував... Але і не любив.

ІНАКШЕ НЕ МОЖУ

Така моя доля, така воля Божа -
Ношу в серці птаха,
 ношу в серці змія.
Люблю і караюсь - інакше не можу,
Інакше не можу, а може, й не вмію.

ТАКА ВЖЕ ВДАЧА

Я посміхнусь - така вже вдача
На злі, крикливі голоси,
Щоб лютий недруг не побачив
Моєї тужної сльози.

ДЕПУТАТ

Святіший Папи Римського -
 коли послухать,
Навчивсь уміло
 вішать локшину на вуха.
Коли ж придивишся
 близесенько і прямо -
І злодій, і брехун.
 Душа - як чорна пляма.

Я ЗРОЗУМІВ

Я зрозумів у сяйві сивини:
В чиновників метаморфоза дивна...
Та всі посади, ранги і чини
Не варті імені ЛЮДИНА.

ПІСНІ ВАДИМА КРИЩЕНКА

ДО МАМИНИХ ОЧЕЙ
Музика Я. Борути
З репертуару Надії Шестак,
Ярослава Борути

У маминих очах
Неначе цвіт лілеї
І жар зорі -
Це бачила не раз.
Коли нам гірко -
Ми приходимо до неї,
І забуваємо
Її в солодкий час.
ПРИСПІВ:
Мамо, тобі низесенько вклонюсь,
Мамо, на теплі руки нахилюсь,
Мамо, пробач мені пекучий гріх,
Мамо, ти найдорожча за усіх.
Мамо, тобі низесенько вклонюсь,
Мамо, за тебе Богу помолюсь,
Мамо, прийду я знов на твій поріг,
Мамо, ти найдорожча за усіх.
Цю праведну любов,
Яку беру в дорогу,
І доброту - від матері дано.
Куди б не йшла,
Тамуючи тривогу.
Для мене світить
Мамине вікно.
ПРИСПІВ.

МОЛИТВА
Музика Г. Татарченка
З репертуару Оксани Білозір

Дай, Боже, нам своєї сили
І мужності своєї дай,
Щоб ми від зла оборонили
Себе і свій стражденний край.
Дай, Боже, нам своєї віри,
Що ми народ - були і єсть!
Хай недруга лихі сокири
Пощербляться об нашу честь.
ПРИСПІВ:
Повторю молитву щиру і негорду,
Як твоє, Вкраїно, праведне ім’я.
Повторю молитву рідного народу,
Щоб її почули небо і земля.
Дай, Боже, нам усе згадати
І усвідомити, що є,
Дай мучитися, і страждати,
І вистраждать таки своє.
Ще й словом праведним і зором
Застережи, а не утіш,
Щоб нам очей не виїв сором
За душу продану за гріш
ПРИСПІВ.

ВСТАВАЙМО, БРАТТЯ-УКРАЇНЦІ
Музика П. Мрежука
З репертуару Павла Мрежука, квартету "Явір", хорових колективів

Хай білий світ і нас побачить,
Узнає, скільки нас тут є.
Не треба більше смутком й плачем
Засіювать життя своє.
Ми кращої достойні долі,
Бо волю в серці берегли.
Хай хвилі злості та сваволі
Не б’ють об наші береги.
ПРИСПІВ:
Вставаймо, браття-українці,
Здіймаймося на повен зріст.
Вставаймо всі, не поодинці,
Щоб завиднілося ускрізь.
Вставаймо, браття-українці,
З’єднавши помисли свої,
Ми в рідній хаті - не чужинці,
Ми в рідній хаті - хазяї.
Хіба в нас вичахла відвага,
Святий вогонь в душі погас?
Під майвом пращурського стяга
Нехай Господь єднає нас.
І хай світліють наші лиця,
Відчувши віри передзвін.
Вставаймо, браття-українці,
Вже час вставати із колін.
ПРИСПІВ.

Я ГОРДА ЖІНКА
Музика В. Домшинського
З репертуару Раїси Кириченко

В житті дорога нелегка -
Бо щось загубиться, знайдеться,
Щось відпливе, як та ріка,
А щось притулиться до серця.
Так, як підказує любов -
Ходжу, стою, радію, мучусь.
І починаю пісню знов,
Бо в ній моя небесна участь.
ПРИСПІВ:
Життя казало: покорись,
Ще нижче до землі погнись.
Над полем, над стежинкою
Розвійся десь сніжинкою,
Та ще позбудься врешті ти
Відвертості і прямоти,
Щоб непомітно відцвісти -
Але я горда, горда жінка.
Не хочу згадувати зло,
Свої удачі й не удачі.
Те що було - вже відбуло,
Ніхто їх не переінакшить.
Хай доля сили принесе
Для слова щирого й вітання...
Я ще не виспівала все,
Ця пісня в мене не остання.
ПРИСПІВ.

КРИШТАЛЕВІ ЧАШІ
Музика В. Лісовола
З репертуару квартету "Явір", Ніни Матвієнко та інших

Наливаймо, браття,
Кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали,
щоб кулі минали
Голівоньки наші.
Бо козацька доля
Кровію полита,
Січена дощами, хрещена громами,
Ще й мечами бита.
Погуляймо, браття,
Наберімось сили,
Поки до походу, поки до схід сонця
Сурми не сурмили.
Наливаймо, браття,
Кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали,
щоб кулі минали
Голівоньки наші.

ОДНА-ЄДИНА
Музика О. Морозова
З репертуару Іво Бобула

Коли у серці поклик журавлиний
І втома ріже зморшкою чоло,
Я добре знаю - є одна-єдина,
Що не сховає рук своїх тепло.
ПРИСПІВ:
Одна-єдина на білім світі,
З твого імення сонце світить.
Одна-єдина, одна-єдина,
Моя ти рідна Україна.
Коли далеко - знов до тебе лину,
Спішу до тебе, як весняний птах,
Бо, де б не був я, - ти одна-єдина
В моїм мовчанні і моїх словах.
ПРИСПІВ:
Коли день світить,
 як рясна калина,
І зерна мрії падають в ріллю,
Я свято вірю - є одна-єдина,
З якою сонце й хмари розділю.
ПРИСПІВ.

РОДИНА
Музика О. Злотника
З репертуару Назарія Яремчука, Павла Мрежука та інших

Може, в житті
 хтось принаду підкине
У чарівничих звабливих очах...
Тільки родина, як зірка єдина,
Твій порятунок, надійний причал.
Ні, не шукай в своїм серці
 причину,
Якщо зневіра тебе опече...
Тільки родина у прикру годину
Схилить надію тобі на плече.
ПРИСПІВ:
Родина, родина -
 від батька до сина,
Від матері доні добро передам.
Родина, родина - це вся Україна
З глибоким корінням,
 з високим гіллям.
В морі спокуси є хвилі великі,
Та не забудь у захопленні ти,
Що лиш родина - бальзамові ліки,
Ліки від старості і самоти.
Все відцвітає, і жовкне, і гине,
Вітром розноситься, ніби сміття...
Тільки родина - як вічна зернина
На невмирущому полі життя.
ПРИСПІВ.

СЛОВО ПРО ДРУГА
(ПЕРЕДМОВА ДО НОВОЇ КНИГИ ПОЕЗІЙ В. КРИЩЕНКА)
Вадима Крищенка знаю, вважай, уже понад півстоліття, з часу вступу до Київського Шевченкового університету: ми не лише перевесники, а й однокурсники по факультету журналістики.
На першопочатках в масі своїй ми нічим особливо не різнилися - покоління дітей війни, одного призову і долі. Хіба що певний водорозділ пролягав між "городянами" і "селюками". Перші були і розбитніші, і сміливіші, і, на відміну від селян, не страждали комплексом "хуторянської" скромності та вайлуватості.
Вадим уже тоді вирізнявся як самодостатня особистість. В ньому відчувався якийсь вроджений артистизм, шляхетна вишуканість і в жестах, і в мові, і в манері одягатися. Одне слово, у мого друга проглядався той "решпект", який свідчив про досить тривке підґрунтя внутрішньої культури і почуття міри та ненав’язливої власної гідності, чого не завжди вистачає не тільки молодим, але й ровесникам Вадима Крищенка.
Як на мене, він би став непересічним актором: усі дані для цього у Крищенка були наяву. Однак не шкодуймо, що обминув театральний кін, оскільки той артистизм, вишуканість і респектабельність озвались в його поезії. І це найперше вловили найдосконаліші "сейсмологи" - композитори.
Щасливе поєднання простоти (не плутати зі спрощеністю), орієнтація на європейські зразки в опорі на унікальне явище світового обширу - українську народну пісню - ось ті складові, котрі манили і манять до його творчості композиторів різних поколінь і рангів - од класиків починаючи. І саме це відчувають глядачі й слухачі, тисячі й десятки та сотні тисяч яких збирає до гурту словом і мелодією Вадим Крищенко. Чимало його пісень стали справді народними.
У завірюсі нинішньої попси - без голосу, серця, душі, за дрімучої безграмотності, - Вадим Крищенко один з, на жаль, не багатьох, який відстояв і відстоює честь істинно української естради, позначених іменами братів Майбород, Олександра Білаша, Івана Карабіца, Ігоря Поклада, Андрія Малишка, Василя Симоненка...
До всіх цих чеснот мого перевесника я б ще додав особливу подільчастість: чимало з уже відомих і молодих колег співучої братії, дякуючи саме Крищенкові, "вибились в люди".
В ньому і крихти немає отої чорної заздрості, котра нерідко пробігає поміж творчих осіб, часом спалюючи талант.
Успіхові побратима Вадима Дмитровича радію, як власному. Він - істинний українець і за родоводом, і, що найголовніше - за ідеєю.
Незалежна Україна - його дороговказ.
То хай же, дорогий перевеснику, Доля долучить тобі ще й іще безмежно щедрого творчого многоліття!
Обіймаю, твій Борис ОЛІЙНИК.

***
Наприкінці вересня поет-пісняр Вадим Крищенко відсвяткував 50-річчя своєї творчої діяльності. Творчий вечір В. Крищенка відбувся у Національному палаці мистецтв "Україна" в Києві. Поета прийшли привітати численні гості - починаючи від Президента України Віктора Ющенка, закінчуючи просто його друзями...
Президент України Віктор Ющенко вручив поетові-пісняреві Вадиму Крищенку орден "За заслуги" ІІ ступеня. Високу нагороду митець отримав за вагомий особистий внесок у розвиток українського пісенного мистецтва. Глава держави подякував поетові за його багаторічний внесок у розвиток української культури та мови. "Я маю велике переконання, що українське слово, українська мова, українська пісня є те найбільше, що робить нас нацією", - сказав В. Ющенко.

***
Вадим Дмитрович Крищенко подарував "світличанам" три аудіодиски зі своїми піснями. Тут і "Родина", й "Молитва", "Отчий край", "Українська душа", "Рідне слово моє", "Козацька пісня", "Хай святиться ім`я твоє", "Одна-єдина", "Вставаймо, браття-українці!", "Кришталеві чаші", "Хай щастить вам, люди добрі..." й багато-багато інших. Запрошуємо читачів до редакції (кримських учителів - особливо!): приходьте з чистими дисками, ми (із щирої і щедрої згоди Вадима Дмитровича) - перепишемо вам пісні, які "роблять нас нацією".
Можна замовити пісні й поштою (післяплатою) - вам потрібно буде лише компенсувати вартість дисків і поштових витрат. СПІВАЙМО РАЗОМ!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 26.10.2007 > Тема "Душі криниця"