Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 02.11.2007
КОРОТК╤ МИТ╤ МАТЕРИНСЬКОГО ЩАСТЯ

 — Добрий день! — голосно гукаю в прочинен╕ с╕ни, намагаючись стояти на виднот╕.
 — Доброго здоров’я, — чую ж╕ночий голос ╕з протилежного боку. Полишивши перебирати картоплю, до двору шкандиба╓ немолода ж╕нка.
 — Ви — Анастас╕я Харитон╕вна Очеретович, мама Ярослава ╢вдокимова?
 — Так, це я. Зараз, зачекайте, я хоч руки помию... Поки ж╕нка на мить в╕длучилася, калейдоскоп╕чно намагаюся, так би мовити, ╕дентиф╕кувати ╖╖ особист╕сть за розпов╕ддю сина — народного артиста Б╕лорус╕ та заслуженого артиста Рос╕╖ Ярослава ╢вдокимова (пригаду╓те, «Колодец», «Гандзя» й багато ╕нших улюблених багатьма п╕сень?). Нин╕ в╕н живе у Москв╕, на концертах збира╓ аншлаги. А пуповина Ярослава, виявля╓ться, «зарита» ось тут, у ц╕й стол╕тн╕й дерев’ян╕й хат╕ в сел╕ Користь Корецького району. Та ще — у колишн╕й р╕вненськ╕й тюрм╕, де в╕н ╕ з’явився на св╕т наприк╕нц╕ 1946-го: мама, розпов╕дав, потрапила туди за зв’язок з укра╖нськими нац╕онал╕стами. А коли ╖╖ погнали етапом до Норильська, вона в╕ддала Ярослава сво╖м батькам. Тож саме в ц╕й хат╕ в╕н р╕с, на цьому подв╕р’╖ ганяв ╕з хлопчаками.
 ...Тепле жовтневе сонце, зда╓ться, теж з ус╕х сил допомага╓ розговорити Харитон╕вну, з якою ми, скориставшись бабиним л╕том, прис╕ли на ослон╕ у двор╕. Вона, зв╕сно ж, одразу про сина:
 — То коли, кажете, ви бачили Ярослава?
 — Позавчора в╕н був у Р╕вному, й мен╕ випала гарна нагода з ним зустр╕тись. Хоче на Покрову виступити в Р╕вному з концертом, присвяченим 65-р╕ччю Укра╖нсько╖ Повстансько╖ Арм╕╖ й особисто вам, пан╕ Настю. Адже УПА народилася у нас, на Р╕вненщин╕. А через вашу долю теж пройшли т╕ под╕╖...
 — Е-е-е, дорогенька, вони не просто пройшли — вони життя мо╓ перевернули. Ну що я знала в сво╖ 20 л╕т? У чому розбиралася? Зв╕сно, як ╕ кожна д╕вчина, хот╕ла соб╕ добро╖ пари. Аж тут про╖здом з’явився в нашому кра╖ молодий в╕йськовий на пр╕звище ╢вдокимов: ставний, говорити гарно вм╕в — одне слово, вискочила я за нього зам╕ж, недовго думаючи. А в сел╕ неспок╕йно, люди розгублен╕, одне одного в чомусь п╕дозрюють... Якось збираюсь я до Р╕вного, а до мене п╕дходить знайома д╕вчина й просить купити кальку та х╕м╕чн╕ ол╕вц╕. Привезла я все те й питаю, для чого воно ╖й. Ми, каже, еск╕зи вишивок будемо малювати. Аж невдовз╕ забирають мене в Межирич╕ у м╕л╕ц╕ю й починають допитувати, як я зв’язана з укра╖нськими нац╕онал╕стами. Зрозум╕вши, що я таки й справд╕ н╕чого не в╕даю, в╕дпустили додому. А мати й кажуть: «Т╕кай-но ти, дочко, з села, поки не п╕зно, щоб не було нам ус╕м б╕ди». П╕д ц╕ материн╕ слова й ╕кона наша ╕з зображенням Богородиц╕ н╕би ожила: трич╕ «п╕дскочила» й знов на м╕сце стала. Видно, сама Божа Мат╕р про небезпеку попереджала...
 Ще одного разу я щось купила т╕й д╕вчин╕ в Р╕вному — аж тут знову прийшли по мене, цього разу вноч╕. «Слава Укра╖н╕!» — гукають з порога.
 «Героям слава!» — в╕дпов╕да╓мо. А ц╕ «геро╖» тим часом зав’язують мен╕ оч╕ й забирають ╕з собою. Мати голосить: «Хлопц╕, куди ж ви ╖╖? Вона ж недавно зам╕ж вийшла, дитинку чека╓...» Н╕хто не слуха╓. Навпаки, роз╕грали ц╕лу виставу: стр╕ляють у мене над головою ╕ все викрикують: «Слава Укра╖н╕!» П╕зн╕ше я зрозум╕ла, що то були перевдягнен╕ чек╕сти, як╕ д╕яли в╕д ╕мен╕ нац╕онал╕ст╕в. У них нав╕ть курси були, де ╖х навчали, як це робиться. В таку ж пастку й м╕й брат потрапив. Сказали с╕льським хлопцям, щоб прийшли до церкви:
мовляв, проходитимуть там якесь навчання. Та тут таки п╕всела й заарештували. Братов╕ десять рок╕в дали, й на шахти Кузбасу в╕дправили... А мене — в липн╕ 1946-го до Р╕вненсько╖ в’язниц╕, хоча добре знали, що я не була в бандер╕вцях. Але наша с╕м’я, зв╕сно, под╕ляла ╕дею державно╖ незалежност╕ Укра╖ни... Я тепер зна╓те, як думаю: просто Стал╕ну потр╕бна була дармова робоча сила, от ╕ з’являлися т╕ справи на нас, молодих, наче гриби на Пол╕сс╕ п╕сля дощу.
 Мати знову горта╓ стор╕нки сво╓╖ бездоганно╖, як на ╖╖ роки, пам’ят╕:
 — Ск╕льки ж то д╕тей у Р╕вненськ╕й тюрм╕ народжувалося й ск╕льки помирало в╕д хвороб та голоду, ви соб╕ не уявля╓те! Не встигло з’явитись на св╕т, уже, дивись, ховають. Прийшов ╕ м╕й час народжувати. А наглядач╕ насм╕хаються, викрикують: «Як головою вниз, то буде комун╕ст!» Взяла я на руки свого хлопчика, а молока нема╓ н╕ в перший день, н╕ в другий, н╕ потому... Кричить те голодне дитя, звива╓ться. Врятувала сп╕вкамерниця З╕на — рос╕янка, дружина льотчика, як╕й, зда╓ться, 15 рок╕в дали. Вона годувала свою дитину й мого Ярослава п╕дгодовувала. Н╕коли не забуду цю симпатичну ж╕нку ╕ дуже хот╕ла б розшукати ╖╖, щоб д╕знатися, як же склалася ╖╖ доля?..
 Перед тим, як мене погнали етапом в╕дбувати покарання, я в╕ддала п’ятим╕сячного сина батькам. Щоправда, завдяки йому мен╕ сутт╓во зменшили строк: якщо спочатку трибунал присудив «10 лет ссылки и 5 — поражения» (тобто проживання в м╕сц╕ в╕дбуття покарання без права ви╖зду. — авт.), то п╕сля народження сина залишилося 5 рок╕в заслання ╕ 3 — поселення. Так я опинилася на одному з рудник╕в Норильська — заполярного м╕ста, що виросло на людських к╕стках. Свого Ярослава побачила аж у 1955-му, коли нарешт╕ змогла при╖хати до р╕дного села. А воно, дев’ятир╕чне хлоп’я, не визна╓ мене, бо вважа╓ батьками д╕да й бабу. Забрала я його з собою в Норильськ, а в╕н н╕як не може до рос╕йськомовного середовища призвича╖тись: поклав, каже вчительц╕, я щось там до кишен╕... А вона не розум╕╓: «Что такое кишеня?» — перепиту╓. Я тод╕ працювала диспетчером на руднику, а ввечер╕ навчалась у музичн╕й школ╕. ╤ Ярослав теж у Норильську музичну зак╕нчив, — глибоку зажуру на ╖╖ обличч╕ зм╕ню╓ добра усм╕шка. — У нас в родин╕ вс╕ були до п╕сн╕ охоч╕: мати, батько, сестра Ганна, та й я сама — тож було йому в╕д кого голос взяти. Анастас╕я Очеретович писала десятки лист╕в з Норильська ╕ до Ки╓ва, й до Москви з проханням про реаб╕л╕тац╕ю. Але щоразу отримувала одноман╕тн╕ й холодн╕, немов заполярн╕ зими, в╕дпов╕д╕: «Ви засуджен╕ за зв’язок з ОУН, що п╕дтверджу╓ться показами св╕дк╕в (дал╕ йшли ╖хн╕ пр╕звища), а тому вирок трибуналу в╕йськ МВС перегляду не п╕дляга╓». Зняти з матер╕ моральний тягар дозволив Закон «Про реаб╕л╕тац╕ю жертв пол╕тичних репрес╕й в Укра╖н╕» (в╕д 17 кв╕тня 1991 року), в╕дпов╕дно до якого Анастас╕я Очеретович, на той момент громадянка Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, була реаб╕л╕тована.
 Вона давно хот╕ла переселитися ближче до р╕дних кра╖в. Тож, коли наприк╕нц╕ в╕с╕мдесятих компан╕я «Норильський н╕кель», зв╕дки вона вийшла на пенс╕ю, запропонувала ╖й збудувати квартиру «на материку», Ярослав обрав для мами Брест — чепурне б╕лоруське м╕сто. Але поки та квартира будувалася, народний артист сам покинув Б╕лорусь, бо не под╕ляв погляд╕в Президента Лукашенка. Ось так, не встигнувши з╕йтись, ╖хн╕ з мат╕р’ю дороги знову роз╕йшлися...
 — У Москв╕, де я зараз живу й працюю, мен╕ не вистача╓ мами та Укра╖ни, — каже Ярослав ╢вдокимов. — Якось Н╕на Матв╕╓нко сказала: людину завше буде тягнути туди, де закопана ╖╖ пуповина. От ╕ мене сьогодн╕ н╕би магн╕том тягне на свою малу батьк╕вщину. Шкодую, що свого часу не погодився на пропозиц╕ю тод╕ ще Прем’╓р-м╕н╕стра В╕ктора Ющенка, який пропонував мен╕ пере╖хати в Укра╖ну. Знаю: на прабатьк╕вськ╕й земл╕ за мною скуча╓ мама, як╕й важко в ╖╖ роках самотужки жити в сел╕. Тому я придбав для не╖ квартиру в Р╕вному. Хот╕в це зробити ще й для т╕тки Ганни, яку завжди вважав сво╓ю другою мамою, але не встиг — померла нещодавно мамина сестра... Моя квартира в Москв╕ нагаду╓ радше укра╖нську хату: я понакуповував вишитих сорочок, рушник╕в — ╕ все це да╓ мен╕ натхнення жити ╕ творити. От т╕льки ностальг╕я мучить, — в╕н просить вибачення за русизми, як╕, проте, майже не «проскакують». — Зна╓те, в Москв╕ ╓ гурт «Красная ягода», разом з яким я виконую укра╖нськ╕ п╕сн╕. Але ж доводиться попот╕ти, доки вони засп╕вають, прим╕ром, «Несе Галя воду...» — не виходить у них тверде «н», «с» — та й год╕...
 Коли в Ки╓в╕ була помаранчева революц╕я, я страшенно переживав, як усе ск╕нчиться, — нав╕ть зл╕г на тиждень. З ╕ншого боку, мною керувала горд╕сть за те, що я — частинка того в╕льнолюбного укра╖нського народу, який так сво╓р╕дно, але вперто виборю╓ свою долю. Хоча, зв╕сно, п╕дтримки в сво╓му оточенн╕ я не мав... Укра╖на п╕шла далеко вперед в╕д Рос╕╖ та Б╕лорус╕ в людських свободах: там н╕хто не обговорю╓ так в╕дкрито будь-яку тему сусп╕льно-пол╕тичного життя, як у вас. Я коли при╖жджаю, не можу в╕д телев╕зора в╕д╕рватись. А свобода думки ╕ слова — вона дух людини п╕дносить. Що ж до мо╖х пол╕тичних симпат╕й в Укра╖н╕, то вони на боц╕ Юл╕╖ Тимошенко. А загалом, аби не втратити найдорожчих надбань укра╖нського народу, вс╕м пол╕тикам в Укра╖н╕ варто нарешт╕ об’╓днатися — з вогнем же, як кажуть, жартують.
 ...Його мама ви╖хала з Норильська до Бреста з радянським паспортом, в якому ╖й поставили в╕дм╕тку «Громадянка Рос╕йсько╖ Федерац╕╖». У Б╕лорус╕ ж отримала документ на право тимчасового проживання. А коли терм╕н д╕╖ радянського паспорта сплив, вона залишилася, по сут╕, без громадянства: рос╕йського — не п╕дтвердила, укра╖нського чи б╕лоруського — не набула. Оск╕льки ж на територ╕╖ Рос╕╖ вона б╕льше не прожива╓, компан╕я «Норильський н╕кель» припинила переказувати пенс╕ю на ╖╖ тамтешн╕й пенс╕йний рахунок.
 — На що ж ви живете?
 — На пенс╕ю Ярослава ╢вдокимова, — в╕дказу╓ ж╕нка, котру, зда╓ться, не лякають уже жодн╕ житт╓в╕ труднощ╕ ╕ доля яко╖ ось так сво╓р╕дно переплелася аж ╕з трьома колишн╕ми братн╕ми республ╕ками, а тепер незалежними державами — Укра╖ною, Рос╕╓ю ╕ Б╕лоруссю.
 Тепер для того, щоб набути укра╖нського громадянства, ╖й потр╕бно вийти з рос╕йського — тобто знову по╖хати до Норильська.
 — Важко вже мен╕ в таку по╖здку вибиратися, — з╕тха╓ мати. А сама просто-таки випром╕ню╓ мудр╕сть та добро, яке, зда╓ться, ось-ось розхлюпають небайдуж╕ озерця ╖╖ очей. Вдивляюся в ╖хню глибоч╕нь ╕ вкотре питаю себе: зв╕дки ж то треба черпати те житт╓ве натхнення, яке не дозволя╓ замкнути на замок власну душу, не озлобитися на вс╕х ╕ вся, а, навпаки, з в╕дкритим серцем бажати людям лише добра?
 Вона запрошу╓ скуштувати свого червоного борщу з╕ сметаною, заварю╓ чай ╕з щойно з╕рвано╖ на город╕ м’яти — ╕ порина╓ у спогади про коротк╕ мит╕ свого найб╕льшого — материнського — щастя:
 — Якщо побачите Ярослава ран╕ше в╕д мене, обов’язково передайте, що я для нього ноти приготувала: ось, див╕ться, тут ╕ «Гандзя», ╕ «Несе Галя воду». Одне слово, я на нього чекаю...
 ╤ чекатиме завжди: х╕ба у матер╕в по-╕ншому бува╓?
 ╤нна ОМЕЛЯНЧУК.
 («Урядовий кур’╓р», 12 жовтня 2007 р.).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5252

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков