Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 02.11.2007
СВО╢Р╤ДН╤СТЬ УКРА╥НСЬКОГО БАРОКО
АНДР╤Й БЕЛЕНЬ

ДЖЕРЕЛА

З КНИГИ «ПЕРО ПИСЬМЕННИКА ╤ ПЕНЗЕЛЬ ХУДОЖНИКА»

 Творч╕сть цих художник╕в виходила ╕ за меж╕ Жовкви, вони виконували замовлення в рад╕ус╕ в╕д Покуття до Волин╕, ц╕ впливи досягали не т╕льки Львова, а й Придн╕пров’я (Див. книгу Овс╕йчук В. А. Майстри укра╖нського бароко. Жовк╕вський художн╕й осередок. - К.: Наукова думка, 1991).
 З пам’яток, створених для короля Яна III Собеського, збереглися лише чотири плафони пензля Юр╕я Шимановича-молодшого на теми п╕р року у В╕лянув╕ поблизу Варшави. Описи Бержанського, Жовк╕вського та Одеського замк╕в ф╕ксують плафони на тему битви п╕д В╕днем.
 На л╕вобережж╕ плафони з’явилися лише в к╕нц╕ XVIII ст. в резиденц╕ях рос╕йсько╖ знат╕, зор╕╓нтовано╖ на столичн╕ зразки. Прикладом можуть бути класицистичн╕ розписи палацу графа Петра Завадовського в Ляличах на Черн╕г╕вщин╕ з перевагою орнаментики, зр╕дка - поодинокими ф╕гурами.
 Звертаючи погляд на Подн╕пров’я, коротко зупинимось на розписах Тро╖цько╖ надбрамно╖ церкви Ки╓во-Печерсько╖ лаври, виконаних в 20 - 30-х роках XVIII ст. - в час барокового розвою нашо╖ культури, коли на новий лад зм╕нилось св╕тобачення нав╕ть у церковно╖ укра╖нсько╖ ел╕ти. Вона стала менш догматичною, ф╕лософ╕чною, людян╕шою, це позначилось на розписах, значна частина яких зроблена н╕би в дус╕ фламандця Рубенса. ╤ хоч ц╕ розписи к╕лька раз╕в п╕дмальовувались, вони залишились бароковими. Цього н╕як не могли п╕зн╕ше терп╕ти прихильники Московського патр╕архату - «хранител╕» старов╕рних канон╕в. Тож «бароков╕сть» ╕ «╓вропейськ╕сть» укра╖нсько╖ культури ╖х бентежили ╕ нервували. Тому на початку 80-х рок╕в XIX ст. розписи були знищен╕ ╕ зам╕нен╕ живописом псевдов╕зант╕йського характеру.
 У чому ж виявилась «непристойн╕сть» цих розпис╕в? З нин╕шн╕х позиц╕й нам судити важко. В «╤стор╕╖ укра╖нсько╖ культури» п╕д загальною редакц╕╓ю ╤вана Крип’якевича (К.: Либ╕дь, 1994) автор розд╕лу «Мистецтво» Микола Голубець пише про ст╕нопис Тро╖цько╖ церкви: «Його тематика ╕ деяк╕ риси ╕нтерпретац╕╖ ще виявляють довол╕ розум╕ння для старо╖ традиц╕╖, але малярська «фактура вже вповн╕ зах╕дно╓вропейська, барокова» (с. 516). В╕н наводить опис цих фресок киянином ╢. Кузьм╕ним, зроблений на поч. XX ст.: «Тут рум’янець, якого не шкодують, багров╕╓ справжньою кров’ю, мимовол╕ викликаючи в пам’ят╕ т╕ла Рубенса. Зате тут скр╕зь самобутньо, з яскраво виробленим налетом м╕сцевого декоративного смаку виводяться зас╕ян╕ рясним, кв╕тистим рисунком ризи, де в багатому, см╕ливому колоритному акорд╕ зливаються б╕л╕, червон╕ й зелен╕ тони. Поряд з собором апостол╕в, - сценою, вм╕щеною серед ╕тал╕ан╕зованого кра╓виду з декоративними румовищами, або з «Вигнанням торг╕вц╕в ╕з храму», - це та сама ╕тал╕йська «класичн╕сть» сходиться уже з голландським натурал╕змом у переданн╕ типовост╕ деяких гол╕в у композиц╕╖, де стар╕, засво╓н╕ форми збережен╕ майже без зм╕н. Такою традиц╕йною композиц╕╓ю ╓ Собор отц╕в церкви. Традиц╕йн╕ пози, сувор╕ обличчя, а в пар╕ з тим яке багатство форм тваринного св╕ту, що комашиться б╕ля н╕г святц╕в! Слони, мавпи, верблюди, пави, а нав╕ть повногруд╕ наг╕ русалки!»
(с. 517).
 Отже, особливо╖ крамоли не видно. Х╕ба що от╕ «повногруд╕ наг╕ русалки», але ╖м в╕дведено м╕сце серед тваринного св╕ту. Лише в окремих розписах дуже багато барокового. Ось «Богомат╕р з почтом».
 Спочатку подумалось: «Чи не Катерина II з╕ статс-дамами ╕ фрейл╕нами - так гарно виступають схвильованим гуртом, розмовляючи одна з одною, ц╕ випещен╕ красун╕ в найбагатшому вбранн╕. Але ж у 20 - 30-х роках XVIII ст., коли розмальовувався цей сюжет, Катерин╕ ще було далеко до ╕мператриц╕. Нею вона стала в 1762 p.

 ╤КОНОСТАСИ
 Така ж пульсуюча кров у жилах святих в╕дчува╓ться ╕ на ╕конах барокових ╕коностас╕в. Справд╕, лише умовно можна назвати ╕конами «Пророка Дани╖ла» чи «Святу Уляну» з ╕коностаса Преображенсько╖ церкви у Великих Сорочинцях. Як вважають досл╕дники, в особливостях цього ╕коностаса укра╖нське бароко досягло свого апогею. Тут дуже розкутий р╕зьблений орнамент з позолотою. Оточен╕ ним свят╕ - досить вродлив╕ ╕ повновид╕, з рум’янцем на всю щоку, укра╖нськ╕ чолов╕ки та ж╕нки, хлопц╕ та д╕вчата.
 Або в╕зьм╕мо ╕кону ╤лл╕ Бродлаковича Вишенського (родом з того ж села Вишн╕ Льв╕всько╖ област╕, що й в╕домий полем╕ст ╤ван Вишенський). Його «Архангел Миха╖л» н╕би виконаний у старих укра╖нських яскравокол╕рних традиц╕ях. Та пожвавленим обличчям, стр╕мкою динам╕чною поставою в╕н - уже витв╕р доби бароко. Под╕бний «Архангел Миха╖л» з ╕коностаса Скваряви-Ново╖ (1697 - 1699) ╤вана Рутковича. Його ж сцена «Коло криниц╕» з ╕коностаса т╕╓╖ ж церкви. Чи взяти ╕коностас села Березна (2-га пол. XVIII ст.) «Гр╕хопад╕ння» з Адамом ╕ ╢вою б╕ля Дерева знання в розк╕шному р╕зьбленому бароковому овал╕, чи «Де╕сус» з т╕╓╖ ж Березнянсько╖ церкви. Це вже н╕би не ╕кони, а святков╕ картини ╕з жвавими образами ╕ насиченим оптим╕змом колоритом. До таких належать Ки╖вський лаврський ╕коностас, ╕коностас ╫онти в сел╕ Розс╕шках б╕ля Уман╕, ╕коностаси Полтавського монастиря, Роменсько╖ церкви, Мгарського монастиря та ╕н.
 У Ки╓в╕ збер╕гся вз╕рець високого («вченого») живопису укра╖нського бароко - ╕коностас Соф╕йського собору. Окрем╕ ╕кони насичен╕ складними алегор╕ями, ажурне р╕зьблення дуже вибагливе. Таких ╕коностасних високохудожн╕х твор╕в було багато в колекц╕╖ митрополита-мецената Шептицького, ╕нших збирач╕в ╕кон. Тепер ╖х бачимо в нац╕ональних музеях Ки╓ва, Львова. Багатоярусн╕, вертикально╖ композиц╕╖ бароков╕ ╕коностаси особливо притаманн╕ л╕вобережним храмам. Ц╕ досягнення ╕конописц╕в т╕сно пов’язан╕ з традиц╕ями ╕конописно╖ майстерн╕ Ки╓во-Печерсько╖ лаври. У самому Ки╓в╕ збереглися (хоч ╕ частково) чотири композиц╕╖ ╕коностаса Успенського собору лаври - «Р╕здво Христове», «В’╖зд до ╢русалима», «З╕шестя Святого Духа», «Тайна вечеря» та ще «Собор святих отцов печерських» (НХМУ).
 З початку XVIII ст. збер╕гся ╕коностас Тро╖цько╖ надбрамно╖ церкви лаври.
 З плином часу ╕кона н╕би перетворю╓ться на картину рел╕г╕йного зм╕сту. Чимало у цьому зах╕дно╓вропейських вплив╕в. У лаврськ╕й майстерн╕ ор╕╓нтувалися на спец╕альн╕ альбоми - «кушбушки», завезен╕ ╕з заходу ╕ вже насл╕дуван╕ м╕сцевими майстрами ╕ вчителями. Цю традиц╕ю ми бачимо продовженою в ранн╕х ╕конописних роботах знаменитого Володимира Боровиковського з Полтавщини. ╤коностас Андр╕╖всько╖ церкви на Подол╕ Ки╓ва - це той же зах╕дно╓вропейський вплив, але вже занесений нам ╕з Рос╕╖. Вже того вершинного злету нашого ╕коностасного малярства нам не чекати.
 У Зах╕дн╕й Укра╖н╕ паралельно з ╕коностасом в останн╕х десятир╕ччях XVIII ст. поширюються в╕втар╕ (початок поклав напрестольний в╕втар ╤вана Рутковича «Мол╕ння» в Церкв╕ Волиц╕ Деревлянсько╖. З к╕нця XVII ст. в╕дом╕ два в╕втар╕ - один з них Йова Кондзелевича в церкв╕ святого Онуфр╕я (Хор╕в, 1696 p.).
 Льв╕в продовжу╓ збер╕гати за собою роль законодавця в ╕конописному живопис╕. До значних досягнень належить ╕кона «Р╕здво Богородиц╕» (Льв╕в, П’ятницька церква).
 Перед к╕нцем стол╕ття встановлено новий ╕коностас кафедрального собору святого Юра з використанням ╕ скульптур. Льв╕вську традиц╕ю продовжу╓ маляр Матв╕й Доманицький з Комарного поблизу Львова. Та на к╕нець XVII ст. цей малярський осередок ╕з м╕сцевими традиц╕ями теж занепада╓, ╕н╕ц╕ативу перехоплюють польськ╕ майстри.
 У 2-╕й половин╕ XVII ст. продовжу╓ д╕яти Жовк╕вський осередок маляр╕в, ╜рунтуючись на льв╕вськ╕й основ╕. З найб╕льшим доробком з╕ збереженням нац╕ональних рис можна назвати ╤вана Рутковича. «Архангел Миха╖л» (1688 p.), «Вт╕лення» (1690 p.) св╕дчать про зр╕л╕сть митця. В заключному пер╕од╕ творчост╕ вид╕ля╓ться його ╕коностас для Жовк╕всько╖ церкви Р╕здва Христового (1697 - 1699 pp.). ╢вропейську традиц╕ю свого батька Юр╕я Шимановича продовжив Юр╕й Шиманович-молодший. В╕н учився у Рим╕, отримав звання академ╕ка Академ╕╖ святого Луки ╕ пот╕м очолив «Корол╕вську малярню».
 Останн╕м визнаним представником Жовк╕вського осередку ╓ Василь Петранович. Хоч ╕з його доробку залишилось небагато, але те, що збереглось, характеризу╓ його як одну з центральних постатей зах╕дноукра╖нського малярства бароково╖ доби.
 Повторюючись, згада╓мо осередок Судово╖ Вишн╕, який п╕дхопив традиц╕╖ занепалого Перемишля ╕ залишив чималий доробок довершеного укра╖нського мистецтва.
 Згадаймо ще раз ╤ллю Бродлаковича з його ╕коною Архангела Миха╖ла, що збер╕га╓ться в Ужгородськ╕й картинн╕й галере╖.
 На Волин╕ добре в╕домий Йов Кондзелевич (бл. 1667 - прибл. 1748). Сам в╕н вийшов ╕з Жовкви, але збер╕г свою самобутн╕сть.
 ╤ в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ висок╕ нац╕ональн╕ ╕конописн╕ традиц╕╖ поступово втрачають свою ╕дентичн╕сть, зах╕дн╕ впливи посилюються. ╤конописне малярство ще п╕дтриму╓ться народними майстрами, але там чогось вершинного шукати год╕, хоч той пласт ╕конопису часто св╕дчить, що наш╕ самод╕яльн╕ маляри виказують високодуховн╕ ╕ неперес╕чн╕ естетичн╕ смаки укра╖нського простолюду.
 Та то тема для окремо╖ розмови.
 Схильн╕сть до багатого орнаменту, складних форм ╕ насиченого кольору профес╕йних творц╕в барокових ╕кон р╕днить ╕з потужним пластом народно╖ творчост╕, яка також дуже сво╓р╕дно ╕ швидко переосмислила естетичн╕ принципи бароко, тож м╕ж профес╕йними ╕ самод╕яльними творцями ╕кон, портрет╕в нема ч╕тко╖ демаркац╕йно╖ меж╕. Бароко не стало в Укра╖н╕ лише ел╕тарним стилем. Воно проймало культуру ус╕х верств сусп╕льства. Тут в╕дбува╓ться сво╓р╕дна «дифуз╕я» м╕ж «високим» (вченим) ╕ «низовим» (народним).
 Взяти, наприклад, дуже популярну народну картину «Козак Мамай» чи «Козак-бандурист», «Козак - душа праведная». Це теж витв╕р барокового св╕тобачення. Спочатку так╕ козаки були над╕лен╕ ╕ндив╕дуальними рисами: один худорлявий, другий - з м’ясистим обличчям, трет╕й - з довгастим, четвертий - з вилицюватим ╕ т. д. Пот╕м поступово виробився узагальнений образ «Козака-бандуриста». В╕н зазвичай молодий, кругловидий, гарний, незворушно сидить, п╕д╕бгавши по-сх╕дному ноги п╕д себе. Поруч сто╖ть зас╕дланий к╕нь, прив’язаний до встромленого в землю списа. На г╕лках дерева висять шабля, гак╕вниця, порох╕вниця. Поруч карафка ╕ поставець. Вираз у козака спок╕йний, меланхол╕йно-мр╕йливий. Це н╕би символ ностальг╕йно-емоц╕йно╖ пам’ят╕ про козацтво, розпорошене генералами Катерини II. Деяк╕ художники намагаються вводити в перифер╕йну частину композиц╕╖ як╕сь додатков╕ сцени: то козаки варять юшку, то вони розправляються з напасником, то д╕вчата п╕дступають до козака, а в╕н незворушний... Щоб пояснити суть, художники додають текст - часто гумористичний. Козак зна╓ соб╕ ц╕ну ╕ в той же час сам над собою кепку╓. В╕н характерник, в ньому ╓ щось бароково-химерне. В. Щербак╕вський зауважу╓: «Картина ця слугувала водночас сатирою ╕ возвеличенням козацького стану». Це щось близьке до панег╕рика ╕ творчост╕ мандр╕вних дяк╕в.
 А зв╕дки така усталена поза? Той же Щербак╕вський здогаду╓ться:
 «Дуже можливо, що ця картина прищепилась п╕д впливом персидських килим╕в, як╕, до часу утворення козацтва в Укра╖н╕, часто були прикрашен╕ зображеннями, що нагадують «Козака Мамая» (Щербак╕вський В. Укра╖нське мистецтво. - К.: Либ╕дь, 1995. - С. 204). Справд╕, ми м╕ж Заходом ╕ Сходом, могли бути р╕зн╕ впливи, ╓ здогадки, що под╕бн╕ зображення козака могли завезти до нас киргизи, як╕ сп╕лкувалися з нашими козаками. Ця портретна картина однаково зац╕кавлювала ╕ профес╕йних, ╕ низових художник╕в.
 Щодо зв’язку портрет╕в Козака Мамая з ╕коностасними бароковими образами, то можна пригадати так╕ запевнення ╢. Кузьм╕на: «Якщо в Московськ╕й Рус╕ 2-╖ пол. XVII ст. портрети все ще деколи трактувалися як ╕кони (так зван╕ «парсуни». - А. Б.), то в Ки╓в╕ у цей час в╕дбува╓ться скор╕ше протилежне - ╕кона перетворю╓ться у портрет чи просто в живописне зображення». Згадаймо знамениту «Покрову» ╕з портретом Богдана Хмельницького чи «Розп’яття» з портретом Леонт╕я Св╕чки.

 ПОРТРЕТИ
 Козацька старшина насл╕дувала шляхтич╕в-магнат╕в, вона хот╕ла бачити себе на картинах. Але п╕дходи до таких портрет╕в були р╕зними. Скаж╕мо, Я. Гловацький створив портрет уже згадуваного Миколи Потоцького (70-т╕ роки XVIII ст.). Замовник зображений у повний зр╕ст у парадному одяз╕ з корол╕вською в╕дзнакою, у правиц╕ булава, л╕ва рука на ефес╕ шабл╕. Тут все як на парадному портрет╕ - емблематика, парчева зав╕са. Але психолог╕чна характеристика обличчя подана з виразом дещо загадково-дивакуватим: сам╕ замовники силкувались видаватися неординарними особистостями, здатними на км╕тлив╕сть ╕ неабиякий гумор - це в бароковому дус╕ (згадаймо портрети роботи голландця Ф. Гальса). У такому ж ключ╕ написано портрет знатного в╕йськового товариша Григор╕я Гамал╕╖ (60-т╕ pp. XVIII ст.). Дуже вишукано з перевантаженням атрибутикою змальовано портрет отамана В╕йська Донського Данила ╢фремова (1752 р.). Тут уже моделювання обличчя подано з допомогою св╕тлот╕н╕, як вимагав бароковий реал╕зм, нам╕ча╓ться деяка динам╕ка в постат╕, а одяг на отаманов╕, хоч ╕ строкатий, змальований плоск╕сно, як на давн╕х ╕конах. Тут виразно по╓днуються стар╕ традиц╕╖ з╕ спробами нового.
 Ми назвали к╕лька портрет╕в ╕з так званого представницького сарматського «в╕зерункового» стилю.
 Вс╕ портрети 2-╖ половини XVII - XVIII ст. в╕домий мистецтвознавець Платон Б╕лецький под╕ля╓ на представницьк╕, донаторськ╕ (деколи донатора вводили в ╕кону), натрунн╕ еп╕таф╕альн╕, родинно-мемор╕альн╕ (для пам’ят╕), з яких деяк╕ можновладц╕ влаштовували ц╕л╕ галере╖.
 Найпоширен╕шими були ктиторськ╕ портрети. Обов’язков╕ детал╕ антуражу - ст╕л, вкритий килимом, на ньому статуетка з розп’яттям, книга тощо. Портрети донатор╕в, як правило, подавали на повний зр╕ст, постат╕ незрушн╕, поважн╕ ╕ нав╕ть побожн╕. Полковники ╕ сотники одною рукою спирались на ст╕л, другу клали на ефес шабл╕ або тримали п╕рнач.
 До под╕бних портрет╕в належить ╕ портрет князя Д. ╤. Долгорукого в чернецтв╕ (1769 p.). Змалював його вправний майстер ╕╓ромонах Саму╖л. Цей портрет вража╓ не представництвом князя, а його л╕рико-сумовитим настро╓м. Доля князя була досить траг╕чною. В╕н покохав нер╕вню, просту д╕вчину, ╕ р╕дн╕ не дали князю благословення на шлюб. Князь засумував такою м╕рою, що мало не втратив розум. Мати завезла сина до ки╖вського Мик╕льського монастиря, щоб повернути йому душевну р╕вновагу. Але це не допомогло. Князь помер у 30 рок╕в.
 Тож цей еп╕таф╕альний портрет Саму╖л малював, хоч ╕ по пам’ят╕, але з великим проникненням у психолог╕ю траг╕чного випадку.
 Вийшов винятково витончений настро╓во-еп╕чний портрет, сп╕взвучний дол╕ молодого князя-монаха.
 Траплялись ще настро╓в╕ портрети, скаж╕мо, портрет ╢вдок╕╖ Журавки з д╕тьми (1697) роботи ╤. Па╓вського. Зда╓ться, портрет побудовано за тими ж композиц╕йними канонами. Молода ваг╕тна ж╕нка сто╖ть коло столу, поклала руку на книгу, у рам╕ - розп’яття, та дивиться Журавка на глядача сумирно, н╕би аж з посм╕шкою в дов╕рливих очах. Але чому вона не дивиться на тр╕йко сво╖х д╕тей? ╥╖ вже нема в живих. Старшеньке, мабуть, розум╕╓ цю ситуац╕ю ╕, склавши руки, тривожно в╕дверта╓ться в╕д мамино╖ т╕н╕, середульше ще дивиться у ╖╖ б╕к, але вже ╕з сумн╕вом, а трет╓, найменше, тягнеться ручкою до мами, але вона вже не може в╕дпов╕сти на його порух увагою.
 Ось така психолог╕чна ситуац╕я. Звичайно, такий портрет зворушував р╕дних до сл╕з. При вс╕й ╕нтимност╕ величаво-оптим╕стичний образ Журавки вража╓ ф╕лософським ставленням до сво╓╖ дол╕: ╖╖ забрав до себе Бог ╕ в ╖╖ очах злагода ╕ в╕дчуття в╕чного смирення ╕ вдоволення. Велике розум╕ння Божо╖ благодат╕ у художника-монаха.
Взагал╕, портрети того часу мали здеб╕льшого звеличальний характер. Портретован╕ поставали г╕дними громадянами, спок╕йними, впевненими у правот╕ сво╖х д╕янь. Хоча деколи художникам доводилось ╕деал╕зувати портретованих. Так, дуже пог╕дно-лаг╕дним зобразив художник на портрет╕ Василя Дун╕на-Борковського (1701 - 1703 p.). Це справд╕ один ╕з найлюдян╕ших портрет╕в початку XVIII ст. При вс╕й ╕мпозантност╕ постави ╕ барвистост╕ антуражу у вираз╕ обличчя щира безпосередн╕сть, лаг╕дн╕сть ╕ дов╕ра. Та, як
св╕дчить ╕стор╕я, не таким був генеральний обозний насправд╕. В╕дзначався жорсток╕стю, а деколи нав╕ть п╕дступн╕стю. На його скнар╕сть ╕ лицем╕рство жал╕лися п╕длегл╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5260

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков