Версiя для друку Обговорити в форумi

 Українці - стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші. Вона має риси, подібні до московської мови. А московити володіють землями вісімнадцяти царств... Всі вони однаково задовольняються двадцятьма дев’ятьма літерами.
 Мова русів (українців. - Я. Д.). Цей козацький народ, як і московський, сповідує грецьку віру, поклоняється Христові, дотримується тих же свят і читає Євангеліє.
 Короткі приклади з їхньої мови: вода, ходи, сядь, яблука, свічка, хліб, приніс, ложка, груша, сливи, мед, масло, куди йдеш, куди ходила, помагай біг, бувай здоров, спасибі, а йди здоров, чи ти здоров, хлопче, парубок, дай мені...
 Хоч і соромно писати безглузді слова, але мандрівникові це конче потрібно. Треба навіть знати, як вони лаються, щоб остерегтися цього, бо сказано: «Я впізнав зло не задля самого зла, а щоб остерігатись від нього». Наприклад: свиня, щезни, собако, чорт, дідько.
 Це завзятий, стійкий і сердитий народ.
 Турецький мандрівник Евлія ЧЕЛЕБІ. 1657.

 УКРАЇНСЬКА мова має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує хвилями народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глінка й Чайковський, Барток і Стравінський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови.
 Нашій мові потрібен вогонь любові, потрібна духовна міць! І той, хто дихає суржиком, не може мати духовного здоров’я.
 Українська мова за своїми виражальними можливостями, лексичними арсеналами, музичними прикметностями, історичними надбаннями в пісенній і літературній галузі належить до найрозвиненіших мов світу.
 Дмитро ПАВЛИЧКО.
 * * *
 РІДНА мова - це найособистіша і найглибша сфера обстоювання свого «я», коли воно є, своєї особистої і національної гідності. Та річ не тільки в цьому. Річ і в об’єктивній природності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональному світі, річ в об’єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що з умиранням усякої, а особливо розвиненої національної мови, людство назавжди втрачає одну зі сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим.
 Іван ДЗЮБА, 1987.
 * * *
 КОЛИ зникає народна мова - народу нема більше!.. Відберіть у народу все - і він усе може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови ніколи: вмерла мова в устах народу - вмер і народ.
 К. Д. УШИНСЬКИЙ,
 Рідне слово, 1861.
* * *
 Краса і сила рідної мови таїться не в її фонетичних перевагах і, поготів, не в її привілейованому, зверхньому становищі супроти інших мов, якщо це десь трапляється, а у здатності впливати на почуття людини, будити в ній хороші благородні почуття, змушувати бриніти найтонші струни людської душі.
Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ, 1964.
 * * *
Сидір ВОРОБКЕВИЧ
РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! -
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
1869
* * *
Микола ЧЕРНЯВСЬКИЙ
Ти не загинеш, Україно!
І мова прадідна твоя,
Що кожне слово в їй перлина,
Не вмре повік. І світ-зоря,
Твоя свята зоря засяє.
Поглянь - слов’янство оживає
І сили пробує свої:
Ганебні ярма розбиває,
Докупи всіх синів скликає...
А то ж усе брати твої!..
Ні, не умре ніколи мова,
Якою син співає твій,
Якою люд скликав Підкова,
Богдан славетний і Палій,
Якою Січ буйна лишала,
Якою наш Кобзар співав,
Яка степи опанувала
І міліони об’єднала
Людей-братів!..
Хто не чував
Пісень по селах вечорами -
І жартівливих, і сумних?..
То долю рідними словами
Народ виспівує у їх.
О ні, Вкраїна не загине!
Коли народний океан
Співа, неначе той орган,
Є сила в нім - душа єдина.
1889
* * *
Олександр ОЛЕСЬ
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
1907
* * *
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Рідна мова! рідна мова!
Що в єдине нас злива, -
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп’ясти,
Наша мово, наша мати!
Ні! в кім думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
«В рідній школі рідна мова!»
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі.
1917
* * *
Максим РИЛЬСЬКИЙ
МОВА
Треба доглядати наш сад.
Вольтер
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно
 й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає -
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово - це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр,
а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Квітень 1956 p., Київ
* * *
Віктор СОКОЛОВ
У сина були ще,
Як мовиться, заїди,
І батько у школі
Сказав за чадо:
- Хоч ми й українці,
Та тільки, знаєте,
Мій син українську
Не буде вивчати...
Так батько сказав,
Не спитавши і неньки.
А син - ще малий,
Він перечить не сміє.
І ось уже син
І німецькою дзенька,
А української -
Не розуміє.
Колисаний піснею
Українки,
Нащадок далекий січовика,
Він у Франка
Не читав ні сторінки,
І у Шевченка
Теж
Ні рядка.
По рідній землі,
Що дідами розорана,
Він ходить,
Немовби заморський гість,
Хоч на ніч
Її укривається зорями,
І хліб її сонячний
Змалечку їсть.
Так, в школі синка
Українська не мучила...
Та в батька спитати
На думку спало:
Невже-то,
Від рідного слова відлучене,
Чадо
Душею
Багатше стало?
1960
* * *
Дмитро ПАВЛИЧКО
ТИ ЗРІКСЯ МОВИ РІДНОЇ
Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне!
Ти зрікся мови рідної. Твій дух
На милицях жадає танцювати.
Від ласк твоїх закаменіє друг
І посивіє рідна мати!
Ти зрікся мови рідної. Віки
Ти йтимеш темний,
 як сльота осіння.
Від погляду твого серця й зірки
Обернуться в сліпе каміння.
Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому...
Впаде на тебе, наче сніг, журба -
Її не понесеш нікому!
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма -
В твій слід він кине сміх-погорду!
Ти зрікся мови рідної...
1955
* * *
Ліна КОСТЕНКО
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось:
 і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
* * *
Василь СИМОНЕНКО
МОЯ МОВА
Все в тобі з’єдналося, злилося -
Як і поміститися в одній! -
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі - великого народу
Ніжна і замріяна душа.
1962
* * *
Спиридон ЧЕРКАСЕНКО
НАША ТВЕРДИНЯ
О рідна мово, скарбе мій!
В мертвотних напастях чужини
Ти - мій цілющий, мій єдиний
Душі підбитої напій...
Нехай гнобить за роком рік
Надій нездійснених наруга, -
В тобі міцна моя потуга,
На всі скорботи певний лік.
І в краї рідному терпінь -
Путі недовідомі божі!
Стоїш ти гордо на сторожі
Народних прагнень і святинь.
Плюндрує все хижак лихий:
Мій рідний край - сумна пустиня...
Лиш ти стоїш, як та твердиня,
О рідна мово, скарбе мій.
17.XIІ.1934

 Мово рідна! Ти ж - як море - безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю.
 Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі, мово, неосяжна душа народу - його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе - перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку. Люблю тебе і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан, і гримиш громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою. Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш над хмари та між зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій.
 Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі свої. І я, вірний і вічний юнга твій... Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого.
 Тож такою і будь вічно, мово рідна!
Сергій ПЛАЧИНДА, 1988.

«ХІБА МАТИ БУВА ПРИМУСОВОЮ?»
 Не минуло й двох років, як доручення Президента України, закріплене Указом «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 8 лютого 2006 року, в якому вказується на необхідність «вирішити питання щодо відкриття у Сімферополі на базі Будинку офіцерів Військово-Морських сил України інформаційно-культурного центру», було виконане.
 Кажуть, робота над вирішенням цього питання ведеться з початку року. І ось 5 листопада - урочисте відкриття Центру, що має повну назву: Інформаційно-культурний методичний центр з вивчення української мови, літератури, історії України (прохання не плутати з Всеукраїнським інформаційно-культурним центром, де керує Г. Хмільовська). Бо повноваження новітнього центру значно предметніші - це навчання двох груп військовиків (57 осіб) українській мові, ознайомлення з історією України та народознавством, а бази поки що практично ніякої, лише благородне бажання «надати гуманітарної підготовки військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України з метою поглиблення вивчення ними ідейно-теоретичних засад незалежності України, історії України, її Збройних Сил та бойових традицій, історії української культури, української мови та літератури. Виховання національної гордості, патріотичних традицій, любові та пошани до українських традицій, мови», - про все це розповіли ведучі, дві молоденькі вчительки Тетяна Семенова та Тетяна Назаренко. Перша з них за походженням з материкової України, інша - кримчанка, випускниця ТНУ. Вчительки розповіли, що навчання проводитиметься згідно з програмою університету українознавства Збройних Сил, термін навчання з’ясувати не вдалося, бо всі поспішали - одразу ж після урочистої частини одна з груп вирушила на урок.
 Але, судячи з ентузіазму гостей цього заходу, будуть незабаром у Центру і постійне приміщення, і оргтехніка, і додаткова література та методичні засоби. Бо і дійсно, як сказав один із промовців, зустрічаючи військового, важко визначити кого він буде захищати, форма у всіх схожа.
 Дуже промовистим був виступ голови кримського осередку УНП Олега Фомушкіна, який, виявляється, свого часу починав з суворовського училища і пройшов всі щаблі військової служби, але української мови тоді ніде не вивчали і навіть поважним генералам в подальшому довелося опановувати її самотужки.
 Таким, скажімо, як заступник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з берегової оборони, начальник військ берегової оборони, полковник Олександр Олексійович Островський, який теж привітав присутніх з подією, що відбулася в структурі Збройних Сил. Від Представництва Президента України в Криму промовляв перший заступник Постійного Представника Президента Євген Драп’ятий. Він порадів з того, що українське слово, українські традиції невмирущі, і на кримській землі теж. Адже щойно виступив з творами, присвяченими Т. Г. Шевченку, хор ветеранів війни та Збройних Сил України (художній керівник Ольга Яншина), а за старшим поколінням на сцену вийшли учні з Української гімназії в національному вбранні, - і українське слово продовжило своє життя вже на юних вустах. Євген Михайлович пообіцяв Центру конкретну допомогу та і взагалі виявив намір встановити з ним постійні стосунки, а для початку цих стосунків вручив 18 книжок, корисних для слухачів курсів. Він зауважив, що наша держава дуже толерантна в утвердженні своїх засад, зокрема на Кримському півострові. Але поступово відбувається те, що має бути.
 Хоча з точки зору деяких «радикалів» таки надто толерантна - ця думка була прихована в підтексті деяких інших виступів. Будинок офіцерів найпершим відкрив свої обійми Всеукраїнській організації «Просвіта». У великій залі можна було поспілкуватися, там лежали підшивки українських газет, там, до речі, створювалася громада і проводилися перші служби УПЦ Київського патріархату в Криму. І ось українське життя через добрий десяток років повертається сюди знову. Дуже добре було б, аби одержувати навички з української мови могли всі бажаючі кримчани, звичайно, за іншим планом навчання, аби змогли наблизитися до своєї держави серцем. Бо телебачення вже пішло їм «назустріч» - всі багатосерійні фільми - московські, не дубльовані, а український текст подається внизу екрана. Це раніше, як багато хто зізнається, вивчали мову саме за такими серіалами. Бо що ж в тому хорошого, якщо люди не можуть заповнити конверта на пошті, прочитати анотації до ліків. І це не тільки їхня власна вина.
 А на святі особливо вразили своєю влучністю і образністю вірші, що продекламували ведучі щодо української мови: «Хіба мати бува примусовою? Непутящим бува дитя!» Коли ж наберемося таки розуму?
Тамара СОЛОВЕЙ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема "Урок української"