Серпень видався задушливим ╕ спекотним, але все ж таки на Преображення Господн╓ (або на Яблучний Спас) ми з батьками по╖хали за меж╕ Криму – в╕дв╕дати запов╕дник „Аскан╕я-Нова”. Ледве зак╕нчу╓ться попеляста смуга Сиваша – ╕ ми немов потрапля╓мо в ╕нший св╕т. Золот╕ степи, як╕ все ж таки не п╕ддаються сухов╕ям. Це шматок справжнього типчаково-ковилового степу, котрий залишився в Укра╖н╕. Соковите мовлення, яке чу╓ться навкруги – то суржик, то рос╕йська мова з чудовим п╕вденним акцентом (таким лаг╕дним!), а то й чиста укра╖нська мова. Розв╕шана ср╕бляста з жовтогарячими вилисками риба. Кам’ян╕ баби, як╕ задумливо стоять на недосяжн╕й височин╕ могил (важко пов╕рити, що ц╕ насипи штучн╕!). Здавалося б: р╕дна Херсонщина, Чаплинський район, а все ж таки в╕дкрива╓ш нов╕ та╓мниц╕ в дорожньому марев╕… Ми в’╖жджа╓мо в запов╕дник (оф╕ц╕йна назва – „Б╕осферний запов╕дник Аскан╕я-Нова”). Незважаючи на задушливу спеку, чека╓мо екскурсовода. За цей час купу╓мо в кас╕, кр╕м квитк╕в, лист╕вок ╕ брошур, темно-б╕рюзове яйце страуса ему. З нього н╕коли не з’явиться кумедний пухнастик, але це – символ життя. Екскурсовод Наталя збира╓ групу, ╕ ми зверта╓мо вб╕к стежкою – у та╓мничу гущавину. Нас одразу попереджають, що йти сл╕д т╕льки але╓ю, бо в парку сила-силенна зм╕й. Дивлюся п╕д ноги, але недовго: надто поглина╓ з╕р незвичайна краса л╕су. Невже ц╕ дерева насаджен╕ штучно? Не в╕риться, але це правда. П╕сля при╓днання Криму до Рос╕╖ виникла проблема зрошування незаселених земель. Тавр╕йськ╕ степи не могли затримувати вихр╕, як╕ приносили засуху. Урешт╕-решт, у 1827 р. Микола ╤ оголосив, що в степах можуть селитися й колон╕сти. Так на сцен╕ з’явилася постать Фр╕др╕ха Едуардовича Фальц-Фейна, потомственного н╕мецького дворянина. З дитинства майбутнього студента-медика Дерптського ун╕верситету (сучасного Тарту, де навчався й Михайло Косач – брат Лес╕ Укра╖нки) ц╕кавила природа. Хлопчик л╕кував зв╕р╕в ╕ птах╕в, розводив ╖х у подарованому йому воль╓р╕. Згодом, уже осв╕ченою людиною, Фальц-Фейн почав будувати зоопарк у 1886 р. Оф╕ц╕йно про створення нового зоопарку Рос╕йська ╕мпер╕я почула в 1900 р., а на той час на територ╕╖ ц╕╓╖ величезно╖ держави було т╕льки три зоопарки (або зоолог╕чн╕ сади, як тод╕ говорили): у Москв╕, Санкт-Петербурз╕ та Харков╕. Зв╕дки така назва – „Аскан╕я-Нова”? Так звався родовий ма╓ток у Н╕меччин╕ (у переклад╕ – „величний”), батько Фальц-Фейна додав слово „Нова” - тобто новий. Сам Фр╕др╕х Едуардович народився вже тут у 1863 р., а вмер на чужин╕ – у Берл╕н╕ 1920 р. На його надгробку викарбуван╕ два степов╕ орли – як у р╕дному запов╕днику… До реч╕, Фальц-Фейн ц╕кавився скульптурою – адже це саме в╕н зв╕з до запов╕днику 17 кам╕нних баб. Син Фальц-Фейна Едуард, громадянин Л╕хтенштейну, в╕дв╕дував запов╕дник ╕ розвивав його. Сам парк величезний, за один раз його неможливо об╕йти. На шляху зустр╕чаються г╕гантськ╕ сосни (ш╕сть сосон, висаджених у японському стил╕, являють собою сво╓р╕дну зорову оману: справжню ╖х к╕льк╕сть не видно), дуби, юка, тис яг╕дний (╕з якого римляни робили отруйн╕ келихи для небажаних гостей), самшит, тюльпанове дерево, ял╕вець козацький, який чудово очища╓ пов╕тря… Ми п╕дходимо до башти, ц╕лком укрито╖ виноградом-в’юнком. Колись вона була водонап╕рною (воду видобували з-п╕д земл╕ з 500 метр╕в!), тепер – лише окраса дендрар╕ю. Виноград, який обвив ╖╖ всю, витриму╓ людину ╕ – що ц╕нно – не руйну╓ кам╕нь. ╤демо дал╕ – кр╕зь невпинне клацання камер ╕ фотоапарат╕в – ╕ потрапля╓мо до смарагдового ставка. Над водою схилилися дерева, загадковий грот начебто запрошу╓ зазирнути в прохолодну п╕тьму. Б╕ло-рожев╕ л╕ле╖ та латаття звуться „русалками”, або „н╕мфами”, бо, склавши в╕нчики, п╕рнають п╕д воду, як т╕льки насува╓ться хмарка. На лист╕ сидять маленьк╕ жабки, як╕ зовс╕м не бояться людей. Тиша сповива╓ все. Це справжн╕й Едем. Але справжн╕ дива ще попереду. Нас зустр╕ча╓ скульптура ж╕нки, яка задумано схилилася над водою. Правильне обличчя не нагаду╓ античне, радше – укра╖нське. Виявля╓ться, Фальц-Фейн кохав полтавку Серафиму, але вона вмерла. Скульптура – це пам’ять про не╖ вченого. З буяння зелен╕ ми йдемо вперед – ╕ бачимо казковий св╕т птах╕в. У просторих воль╓рах надзвичайно чист╕ й вгодован╕ птиц╕ почуваються як удома. Синьо-зелен╕, блискуч╕, начебто зроблен╕ з╕ скла, павич╕ позують перед мо╖м фотоапаратом. „Ваш портрет готовий!” – церемонно вклоняюсь я „модел╕”. С╕реньк╕ пташенята павич╕в схож╕ на ╕ндичат, але, як ╕ ╖хн╕ батьки, виявляють надм╕рну зац╕кавлен╕сть двоногими безкрилими ╕стотами. Ми лиша╓мо надто вже комун╕кабельних павич╕в ╕ дивимося на рожевих флам╕нго. Щоправда, вони ще зовс╕м юн╕, ╕ тому рожев╕ в них т╕льки к╕нчики крил, сам╕ ж птахи б╕л╕ й нагадують перлини. А дал╕ – батал╕я: чорн╕ лебед╕ чомусь б’ються крилами. С╕ро-помаранчев╕ качки натхненно плещуться в р╕вчачках. Залиша╓мо водоплавних ╕ бачимо трохи ╕нших птах╕в: ось сумовитий журавель-красавка, ось – його в╕нценосний родич ╕з гордовитим поворотом голови. А ось – золот╕ фазани та кумедн╕ пухов╕ кури – б╕л╕ та руд╕, – вивезен╕ Марко Поло з Китаю ще в Х╤╤╤ ст. Мене здивувало, що фазани, курки, голуби (як╕ залет╕ли згори) знаходяться разом ╕ товаришують. За нами продовжують б╕гти павич╕. А з дерева вигляда╓ американська б╕лка – чорна з╕ ср╕блястим в╕дт╕нком. Трохи дал╕ – рай для лебед╕в-шипун╕в (завб╕льшки з людину!), гусей, качок, канадських казарок. Яскрав╕ огар╕ б╕гають струнко за ранжиром, як солдати. Але нас ц╕кавлять лебед╕-аристократи. Чомусь мен╕ зда╓ться, що вони смутн╕. А дал╕ – хиж╕ птахи: гриф, чию лису голову не забруднить кров його жертв, красень – степовий орел, напрочуд мудрий пугач. Це справжн╕й актор, в╕н уда╓ сплячого, а на слов╕ „годуватися” раптом розплющу╓ оч╕ ╕… усм╕ха╓ться! До реч╕, то неправда, що сови вдень н╕чого не бачать. Вони прекрасно бачать в будь-який час, т╕льки вдень сплять, щоб утекти в╕д помсти др╕бно╖ пташви. К╕лька пугач╕в можуть вполювати й зайця. Царство птах╕в зак╕нчу╓ться. Ми йдемо до воль╓р╕в з тваринами. В запов╕днику нема╓ хижак╕в ╕ примат╕в, це прост╕р для копитних тварин. Ось лежить, похнюпивши носа, руда сайга. Ось гуанако з печальним поглядом темних очей. Ц╕ грац╕озн╕ лами вм╕ють передчувати свою смерть ╕ далеко йдуть в╕д стада. Ось антилопа з незвичною назвою ситатунга. Дал╕ – уже знайом╕ лами, канна, лань ╓вропейська (занесена до М╕жнародно╖ Червоно╖ книги), плямистий олень ╕з червонястою шкурою, довгохвостий олень Давида – болотяний мешканець, давня тварина, названа за ╕менем французького м╕с╕онера, який побачив незвичних олен╕в в ╕мператорському зв╕ринц╕ Пек╕на. Рудувато-жовт╕ кон╕ Пржевальського зливаються з фоном висохло╖ трави. Дал╕ – „козороги козерожейш╕”, ╖хн╕ величност╕ гривастий баран, ор╕кс шаблерогий, ор╕кс арав╕йський, г╕рський козел, який живе в Г╕малаях та на Алта╖. Антилопа гну (власне, блакитна гну) вигляда╓ дуже незграбною: як так╕ тонк╕ н╕жки витримують чудернацький тулуб ╕з непропорц╕йно великою головою? Але якось обходиться… Зебри Гранта н╕бито намальован╕ ол╕йними фарбами на картин╕ – так╕ досконал╕ й ч╕тк╕ в╕зерунки на ╖хн╕х шкурах. Тварини вихован╕: нав╕ть верблюди не плювалися. Бичаче плем’я: як тибетський, б╕зон (у наших степах ц╕ американськ╕ гост╕ прекрасно почуваються), бики ватус╕ (за назвою африканського племен╕), кафрськ╕ бики, гаял, буйвол – дуже мирн╕ створ╕ння, як╕ не кидалися на мою червону кофтину. А дал╕… що це за знайом╕ ф╕гури? Невже воли?! Так, це вони й ╓ – с╕р╕ бики, нащадки диких тур╕в, знищених у ХV╤╤ ст. З розвитком зал╕зниць чумакам стало невиг╕дно возити с╕ль ╕ рибу на волах, але ц╕ тварини добряче послужили мо╖м предкам. Шетлендськ╕ пон╕, завезен╕ з Велико╖ Британ╕╖, сумирно дивляться на в╕дв╕дувач╕в кр╕зь буйн╕ чубки. С╕р╕ в╕слюки чекають, коли ╖х п╕дгодують (хоча годувати тварин заборонено, непогано все ж таки перехопити зайвий шматок хл╕бця в╕д порушник╕в заборони). Про що вони думають? „Як╕ дивн╕ ц╕ створ╕ння – люди… Як, мабуть, ╖м незручно ходити на двох ногах… Чи розум╕ють вони, що це ми – хазя╖ ц╕╓╖ краси?!”. Що ж, у кожного сво╖ погляди… Ось ми й пройшли воль╓ри. Поверта╓мося до машини. Невже все? Н╕, знайомство ще т╕льки почалося – з цим дивним св╕том, де товаришують ус╕ тварини, де чиста вода й прозоре пов╕тря, де ╖ж╕ досхочу, де нема непотр╕бних, сир╕т ╕ хворих, а головне – кожна травичка диха╓ ра╓м… Ольга СМОЛЬНИЦЬКА, студентка ╤V курсу факультету укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖ та укра╖нознавства ТНУ ╕мен╕ В. ╤. Вернадського. Херсонська область – С╕мферополь.
СОЛ╤ДАРН╤ З УКРА╥НОЮ
СЕРЕД ПОВЕРНЕНИХ ╤З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ ЗАХИСНИК╤В МАР╤УПОЛЯ ╢ ДВО╢ КРИМЧАН
УКРА╥НА ПОВЕРНУЛА З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ 215 ЛЮДЕЙ, ЗОКРЕМА Й ЗАХИСНИК╤В «АЗОВСТАЛ╤»
ЩАСЛИВА ЛЮДИНА СЕРГ╤Й МАРТИНЮК
ПЕРЕМОГА НА П╤ДСТУПАХ ДО КИ╢ВА
