Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«БАХМУТ УКРА╥НСЬКИЙ» ПРО ТЕ, ЩО НАКИП╤ЛО…
Описавши зустр╕ч льв╕в’ян з актив╕стами «Бахмута укра╖нського», я не встиг...


ПРИЩЕПИТИ Г╤ЛОЧКУ СМЕРЕКИ В ДОНЕЦЬКОМУ ПОЛИННОМУ КРАЮ
Дехто люто ненавидить «сепар╕в», а ╕нш╕ ж - просто не в╕рять, що на Донбас╕ можна...


КОЛОМИЯ ГОТОВА СП╤ВПРАЦЮВАТИ З ДОНБАСОМ У СФЕР╤ КРА╢ЗНАВСТВА
Нац╕я повинна модерн╕зуватися ╕ в перспектив╕ стати монол╕том. Зробивши висновки з под╕й...


ЯК ЛЕСЮ УКРА╥НКУ НА КОНГРЕС НЕ ПУСКАЛИ...
Прикрий ╕нцидент трапився з кримською делегац╕╓ю в перший день роботи Всесв╕тнього форуму...


ЛУГАНЧАНИН ВОЛОДИМИР САБАДУХА: «М╤СЦЕВ╤ НАМ ПОВ╤РЯТЬ ШВИДШЕ, Н╤Ж ЛЮДЯМ ╤З ЗАХ╤ДНО╥ УКРА╥НИ…»
З луганчанином, кандидатом ф╕лософських наук Володимиром Сабадухою познайомився три роки тому...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема ""Будьмо!""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 09.11.2007
«РЕК╤ТСЬКЕ СУЗ╤Р’Я» ОБ’╢ДНУ╢ УКРА╥НУ, ╢ДНА╢ УВЕСЬ СВ╤Т

 На фестивал╕ «Рек╕тське суз╕р’я» я побувала уже вдруге. ╤ тор╕к в╕н був дуже представницьким, багатолюдним, н╕с св╕тло добра ╕ ╓днання ус╕х рег╕он╕в Укра╖ни, укра╖нц╕в всього св╕ту. Але IV фестиваль - не просто фестиваль - це велетенський форум, це торжество Слова в ус╕й його велич╕ ╕ крас╕. Правду сказати, я не думала, що зможу в цьому роц╕ взяти участь у фестивал╕, хоча добре п╕дготувалася - понадсилала в «МАЛ╕Ж» поетичн╕ ╕ прозов╕ твори, п╕дготувала картини. Одну назвала «Ой на ╤вана, ой на Купала», а другу - «Букет б╕лих л╕лей» - вперше виконала ол╕йними фарбами. Та з сумом дивилася на сво╓ запрошення на фестиваль, бо, по-перше, не було кошт╕в, щоб по╖хати; по-друге, бабуся почувала себе погано, ╕ ╖хати по╖здом, коли холодн╕ ноч╕, з трьома пересадками - це було неможливо. Але, як кажуть в народ╕, Бог добрий... Пан╕ Наталя Кушн╕р з нашого Черн╕вецького обласного Союзу укра╖нок дуже хот╕ла, щоб я побувала на цьому фестивал╕.
 ╤, о диво! Вона попросила свого чолов╕ка пана Юр╕я, щоб по╖хати власною легковою машиною. Звичайно, це ╖м об╕йшлося недешево, ╕ я безмежно вдячна цим добрим сп╕вчутливим людям, справжн╕м укра╖нцям, за допомогу. Вони вт╕лили у життя фразу Президента «Багатш╕ допоможуть б╕дним». Веселилися разом, пан╕ Наталя ще й допомагала мен╕ збирати кв╕ти для купальського в╕нка ╕ плести його, а пан Юр╕й зн╕мав мене к╕нокамерою. А пот╕м ╕ ним оволод╕ла сила купальських чар╕в: прис╕в не далеко ватри, ╕ коли вже треба було йти на турбазу, замр╕яно дивився на вогонь ╕ промовив: «Дайте набратися позитивно╖ енергетики в╕д житт╓дайно╖ ватри».
 Так багато хочеться сказати, хоч словами передати величне д╕йство, яке орган╕затори фестивалю (а це ректор «МАЛ╕Ж» льв╕вський письменник, заслужений журнал╕ст Укра╖ни Василь Федорович Тарчинець; ужгородський проза╖к Андр╕й ╤лькович Дуринда, вони обидва уродженц╕ Рек╕т обласна Ужгородська держадм╕н╕страц╕я; М╕жг╕рська районна держадм╕н╕страц╕я та ╕н.) п╕дготували для обдаровано╖ молод╕.
 Увечер╕ 6 липня для першого знайомства учасник╕в фестивалю ╕ з нагоди свята ╤вана Купала в м╕сцевому Будинку культури райцентру М╕жг╕р’я в╕дбувся концерт. Тут кожен учасник коротко розпов╕дав про себе, з якого рег╕ону при╖хав, з чим виступатиме на фестивал╕.
 Сашко Лавренть╓в при╖хав з Полтави, В╕олетта Дубовик з Ки╓ва, Едуард Якобинчук з В╕нниц╕, велика група д╕тей з╕ Львова, ╖х привезла ╖хня вчителька-кер╕вник, викладач г╕мназ╕╖ м╕жнародних в╕дносин, при як╕й ╕ працю╓ наша МАЛ╕Ж, пан╕ Леся Приставська. При╖хали д╕вчатка ╕з Запор╕жжя, дек╕лька д╕тей з Черкащини з учителькою Тамарою Пант╓вою, яка з╕ сльозами на очах говорила: «Ми - ╕з Шевченк╕вського краю». Зворушливо виступала д╕вчинка з Чикаго, дуже хвилювалася, бо ш╕сть рок╕в тому вона з батьками пере╖хала туди жити... Тут були д╕ти з Польщ╕, Угорщини. А як зворушливо сприйняли вс╕ виступ д╕тей ╕з Криму! Це з Сонячно╖ Долини при╖хали укра╖ночка Л╕ля Бондаренко ╕ тро╓ татарських д╕вчаток Мер╕ Агаронян, Сев╕ле Нусретова та Анжела Умарова. Д╕тей прив╕з ╖х кер╕вник ╤скандер Раб╕╓в, а п╕дготувала ╖х у Криму до виступу вчителька-укра╖нка Н╕на Павл╕вна Острейко. ╤ виступали вони укра╖нською мовою, танцювали кримськотатарський танець ╕ сп╕лкувалися з ус╕ма учасниками фестивалю. ╤ я висловила у сво╓му виступ╕ те, що визр╕ло в мо╖й душ╕.
 П╕сля концерту в Будинку культури ми ус╕ разом з молоддю М╕жг╕рщини святкували Купальське свято. Палала ватра, д╕вчата збирали кв╕ти ╕ спл╕тали в╕ночки. ╤ хоч с╕явся др╕бненький дощик, усм╕хнена молодь не пом╕чала його. Пускали в╕ночки на р╕чку Р╕ку (дивна ╕ незвична назва, бо р╕чка ╕ так - р╕ка). Пливли в╕ночки, а ми забавлялися б╕ля ватри. Це свято таке, ╕ принесло такий настр╕й, бо зовс╕м по-юному, д╕вочому св╕тилися оч╕ у мо╓╖ благод╕йниц╕ пан╕ Натал╕ Кушн╕р, ╕ бабуся була веселою, бадьорою... А молодь, - то нема╓ сл╕в, бо вс╕ були урочист╕ ╕ якось по-святковому величн╕. На вс╕х купальське свято вплинуло чудово. Рад╕сно веселилися ╕ гост╕ свята.
 Рад╕ло серце кер╕вника ╕ орган╕затора фестивалю, ректора Мало╖ академ╕╖ л╕тератури ╕ журнал╕стики - МАЛ╕Ж, письменника, заслуженого журнал╕ста Укра╖ни, який ╓ уродженцем с. Рек╕ти, а тепер мешка╓ ╕ трудиться у Львов╕, Василя Федоровича Тарчинця. Це його задум, його проект так прекрасно вт╕лився в життя. Мал╕й академ╕╖ уже п’ять рок╕в, в╕дзнача╓ перший юв╕лей, а фестиваль проводиться учетверте. За цей час видано дв╕ колективн╕ зб╕рки твор╕в юних обдарувань - «Село у п╕дн╕жж╕ Кичери» та «Рек╕тське суз╕р’я»; стала студенткою факультету журнал╕стики переможниця першого ╕ другого фестивалю молода поетеса Олена Урбан з╕ Львова. А ск╕льки юних сердець запалив фестиваль на справжню творч╕сть, в ск╕лькох зм╕цнилась, по-справжньому розцв╕ла любов до р╕дно╖ земл╕, усв╕домлення того, що вона - найкраща в ц╕лому св╕т╕!
 Другого дня, 7 липня в╕дбулося конкурсне прослуховування поетичних та прозових твор╕в, перегляд малюнк╕в, а також - прослуховування музичних номер╕в, бо вперше на цьому фестивал╕ з’явилася ном╕нац╕я «П╕сня». ╥╖ запровадила сп╕вачка, поетеса, композитор, журнал╕стка, котра при╖хала з Ки╓ва, привезла з собою групу д╕тей. Це - неперевершена Галина ╤ль╓ва! Вона насправд╕ така людина, говорячи про яку потр╕бно це слово писати з велико╖ л╕тери. Вона створила прекрасну п╕сню про генерал-хорунжого Романа Шухевича, присвятила ╖╖ 100-р╕ччю в╕д дня його народження. А як вона викону╓ ╖╖! Коли сп╕вала, вс╕ присутн╕ встали ╕ витирали сльози з очей...
 Цього року на фестиваль при╖хав його Почесний Президент з Чикаго Володимир Ковалик. В╕н народився в США, але кор╕ння його - в Укра╖н╕, на Льв╕вщин╕. В╕н прекрасно волод╕╓ укра╖нською, пише нею. Пан Володимир - укра╖нський ╕ американський поет. Це на пол╕ його ╕мен╕, на Коваликовому пол╕ в╕дбува╓ться фестиваль.
 Головою жур╕ фестивалю пост╕йно ось уже чотири роки посп╕ль ╓ ужгородський проза╖к, уродженець Рек╕т Андр╕й ╤лькович Дуринда. До реч╕, в сел╕ ще прожива╓ його старенька 89-л╕тня мати Мар╕я ╤ван╕вна, котра, незважаючи на св╕й поважний в╕к, також прийшла на Коваликове поле.
 А ск╕льки представник╕в ЗМ╤ прибуло сюди!
 Вирував фестиваль три дн╕. П╕сля напруженого й спекотного дня, здавалося, в╕дпадуть ноги, а приходила в номер, ╕ так ц╕ враження переповнювали усе ╓ство, що мусила записувати ╖х на пап╕р. Це було прагнення висловитись, под╕литись, щоб пот╕м ╕ще хтось прочитав, д╕знався про цей форум.
 Тетяна ПОЛУБКО,
учениця 9-го класу Черн╕вецько╖ ЗОШ № 14.


Тетяна ПОЛУБКО:
НЕ ЗАБУДУ Я Н╤КОЛИ ПРЕКРАСН╤ РЕК╤ТИ
А в Рек╕тах зор╕ нижче
 ходять над землею,
Щоби д╕ток об╕йняти
 ласкою сво╓ю,
Щоб ус╕х-ус╕х з╕гр╕ти
 з Укра╖ни й св╕ту,
Щоб н╕коли не забули,
 що були в Рек╕тах.
Фестиваль такий чудовий - Ковалика поле,
Хто хоч раз тут побува╓ -
щасливо╖ дол╕.
Тут - поез╕я ╕ проза,
 малюнки, сп╕ванки.
Не пшеницю поле родить - молод╕ таланти.
Родить поле патр╕от╕в
 щирих, незрадливих,
Загартову╓ на ватр╕,
 щоб були правдив╕.
А Ковалик ку╓ зброю
 в одежин╕ Слова,
Щоб назавжди в Укра╖н╕
 цв╕ла р╕дна мова.
Нею п╕сню тут сп╕ва╓
 ╤ль╓ва Галина
Про Шухевича Романа -
вкра╖нського сина,
Котрий неньку боронити
встав ╕ за собою
Пов╕в в╕йсько повстанське╓
 на битву з чумою.
Не забуду я н╕коли
 сонячн╕ Рек╕ти,
Де суз╕р’я так яскраво
 в темн╕ ноч╕ св╕тять,
Де гарту╓ться у юн╕
 любов до В╕тчизни,
Де тремб╕ти закликають
 до свято╖ тризни.


«ХОТ╤ЛА Б Я, ЩОБ ВСЕ МО╢ ЖИТТЯ СТАЛО ПОД╤БНИМ ДО ЛЕЛЕЧОГО ПОЛЬОТУ…»
РЕЦЕНЗ╤Я НА ЗБ╤РКУ ТЕТЯНИ ПОЛУБКО „З В╤КНА МОГО СЕРЦЯ”
 Серед низки твор╕в молодих автор╕в, як╕ ще не виробили власного стилю, а вже ор╕╓нтуються на шоу-б╕знес та смак „широко╖ аудитор╕╖” (н╕бито вс╕м подобаються ненормативна лексика та огидн╕ детал╕ темного життя!), зб╕рка юно╖ черн╕вецько╖ поетеси Тетяни Полубко „З в╕кна мого серця” ╓ справжн╕м вогником чисто╖ душ╕. Д╕вчинц╕ т╕льки 15 рок╕в, а вона вже встигла додати св╕й голос до звучання укра╖нсько╖ поез╕╖. ╥╖ поез╕╖ стали в╕домими вже… у п’ять рок╕в!
 В╕рш╕ нев╕дд╕льн╕ в╕д ╕люстрац╕й автора (серед талановитих укра╖нц╕в, та ще й юних, багато художник╕в, як╕ „сам╕ сотворили св╕т св╕й” – В. Стефаник), одразу виокремлюються головн╕ символи порятунку св╕домост╕ в╕д ворожого св╕ту: калина, зор╕ (як багато ╖х у поез╕ях!), л╕ле╖ (чистота й звернення до святост╕ – чого так не вистача╓ сучасним письменникам, ╕ в╕ровизнання тут не ма╓ значення), лелеки, золота ос╕нь з та╓мничим шелестом листя… Природа – храм для поетеси, куди вона приходить за порадою та порятунком. Це не втеча цив╕л╕зовано╖ людини з м╕ста до „натури”, а нев╕дд╕льн╕сть юного життя в╕д ╕ншого життя – л╕су, неба, з╕р („В зорю перевт╕лилась я…”), тобто для Тетяни, як ╕ для Мавки, „н╕мого в л╕с╕ в нас нема н╕чого”. Поетеса прагне об’╓днувати св╕т за допомогою ц╕кавих словесних винаход╕в: „Дивосни зими ”, „Зорен╕ч”, „Юномр╕я”, „Л╕тн╕й сонцерай”, „П╕зньоос╕нь”.
 Уся зб╕рка чита╓ться як плинна пов╕сть життя поетеси, кожен в╕рш не ╓ окремим еп╕зодом, а н╕би продовжу╓ наступний. З в╕кна Тетянчиного серця видно лелечий пол╕т (╕ прокида╓ться бажання: „Хай то╖ мудрост╕ мене вожак навчить, Щоб на стежках житт╓вих не зблудила”), д╕вчина розум╕╓: „Я зросла на калинов╕м в╕тр╕”, поетесу несе „к╕нь натхнення”, дають мудр╕ поради предки – прабабуся Оля („Перебираю прабабусин╕ листи…”), прапрад╕д Петро – с╕човий стр╕лець, який „пол╕г за Вкра╖ну” („С╕човий стр╕лець”), урешт╕-решт, сама укра╖нська мова, якою так при╓мно говорити, надиха╓ д╕вчину на створення не т╕льки рад╕сних, але й гн╕вних рядк╕в, присвячених в╕дступникам („Чи чорним молоком Тебе по╖ла мати, Що ст╕льки чорноти В тво╖й душ╕?”). Тетяна ма╓ право так сказати, бо вона зберегла тепло та мудр╕сть, сво╓ „я”, тож чужа слабк╕сть, яка перероста╓ в зраду свого кор╕ння, не може не обурити. Не любить поетеса й „хвальк╕в пустих”, про це ╖╖ байка „Равлик ╕ хом’ячок”.
 Здавалося б, нема н╕чого дивного в тверд╕й житт╓в╕й позиц╕╖ усм╕хнено╖ д╕вчини – адже осп╕ване Тетяною „╓вропейське м╕сто Черн╕вц╕” дуже ориг╕нальне ╕, попри всю пол╕культурн╕сть, усе ж таки укра╖нське („Моя ти Буковино смерекова…”). Черн╕вц╕ виплекали багато письменник╕в, яких перерахову╓ у передмов╕ О. Савчук. Назвемо лише деяких: Ю. Федьковича, О. Кобилянську, М. Мат╕ос, В. Возняка, брат╕в Сидора та Григор╕я Воробкевич╕в, Д. Загула, М. ╤васюка… ╥х десятки, якщо не сотн╕. Проте сьогодн╕ нав╕ть у цьому раю дехто забува╓ р╕дну мову, тож Тетянчина зб╕рка буде ще одним внеском у в╕дродження Укра╖нсько╖ Душ╕. „Уч╕ться р╕дне берегти”, - заклика╓ юнка.
 Я, кримчанка, була зворушена в╕ршем „М╕й Крим”. Спод╕ваюся, наш край завжди буде для Тетяни ра╓м, а не чужим паростком, яким його намагаються подати деяк╕ неукра╖нськ╕ пол╕тики. Книжечка лежить у редакц╕╖, тож приходьте, читайте! А тепер зустр╕ньте поез╕ю Тетяни. Прив╕тайте молодий голос. Бажа╓мо тоб╕, Тетяно, розкв╕ту, зм╕цнення та нових шедевр╕в!
Ольга СМОЛЬНИЦЬКА.

Тетяна ПОЛУБКО
ЛЕЛЕЧИЙ ПОЛ╤Т
Хот╕ла б я, щоб все мо╓ життя
Стало под╕бним
 до лелечого польоту,
Щоб кращ╕ мр╕╖ вс╕ ╕ почуття
Налаштувались на лелечу ноту.
Я змалечку ╖х полюбила так,
Птах╕в розумних,
 в╕рних ╕ красивих,
╤ хочу так прожити все життя,
Щоб у житт╓вому польот╕
бути з ними.
Лелеченьки мо╖ ви дорог╕,
Де взяти мужност╕,
 ╕ мудрост╕, ╕ сили,
Щоб у складн╕м дорослому житт╕
Обрати правий шлях
 завжди зум╕ла?
Хай то╖ мудрост╕
 мене вожак навчить,
Щоб на стежках житт╓вих
 не зблудила,
╤, як лелеки, щоби н╕ на мить
До отчо╖ земл╕ любов╕ не згубила.

УКРА╥Н╤
У р╕дн╕й мо╖й сторон╕
Кують зозул╕ вс╕м щасливу долю.
Рад╕ють сонцю л╕тн╕ ╕ мал╕,
А солов’╖ висп╕вують в гаю
╥╖ ╕стор╕ю, що вийшла ╕з невол╕
На шлях широкий.
 П╕днялась з кол╕н,
Аби вже не з╕гнутися н╕коли.
НА КАЛИНОВ╤М В╤ТР╤
 Я зросла на калинов╕м в╕тр╕,
 В╕н голубив мене ╕ шмагав.
 ╤ в душ╕ народилася п╕сня,
 Про яку ще н╕хто й не знав.
 Бо вона - св╕тла т╕нь мого роду,
 Котрий визр╕в ╕з лона земл╕,
 Котрий чисту джерельну воду
 Мав у серц╕ й мене напо╖в.
 ╤ в мо╓му зросла незабудка,
 Щоби р╕дне пов╕к пам’ятать,
 Щоби нашу вкра╖нську сутн╕сть
 Не дозволить н╕кому топтать.
 Свят╕сть роду зрослася з серцем
 Й не бо╖ться холодних в╕тр╕в.
 На калинов╕м в╕тр╕ уперто
 До вс╕х недруг╕в зр╕╓ гн╕в.

НОВОР╤ЧН╤ Л╤ЛЕ╥
 ╢дна╓ться небо з землею
 В святу новор╕чну н╕ч –
 Невидимо б╕л╕ л╕ле╖
 З╕рки поскидали з пл╕ч.
 Л╕ле╖ летять на землю,
 Вбирають весел╕ хатки,
 Хто Богом благословенний,
 Того прикрашають дахи...
 Виходжу у н╕ч новор╕чну
 В засн╕жений б╕лий св╕т,
Сн╕жинки сп╕вають п╕сню
╤ рад╕сно шлють прив╕т.
Впускаю ╖х в сво╓ серце,
Ц╕лують вони мене,
Небесн╕ яскрав╕ перли
На дах м╕й в╕трець несе.
Уже сн╕жно-ср╕бн╕ л╕ле╖
Щастям упали до н╕г.
Вони принесли в оселю
Здоров’я, рад╕сть ╕ см╕х.
Яка ж я сьогодн╕ щаслива!
З небом сп╕ва душа:
Л╕лея, мов б╕ле диво,
Дарунки мен╕ принесла.

В╤ДСТУПНИКОВ╤
Чи чорним молоком
Тебе по╖ла мати,
Що ст╕льки чорноти
В тво╖й душ╕?
Забув ╖╖ ╕ стежечку
До хати,
Як солов’╖ сп╕вають
Навесн╕...
Забув калинову чар╕вну
Мову,
Все р╕дне й дороге
Забув...
Так зможе тво╓ серце
Довго?
Невже не стисне його
Щем ╕ сум?
Вернися, спам’ятайсь,
Вкра╖нський сину.
Поки не п╕зно,
Раджу: схаменись.
Не сунь син╕вського ножа
У спину
Матус╕ р╕дн╕й. Кайся,
Не барись!

ЗИМОВ╤ Л╤ЛЕ╥
Зацв╕ли л╕ле╖ б╕л╕
На деревах чорних.
У туман╕ конем сивим
Пливе бл╕дий човник.
Звуки н╕жн╕ вигр╕вають
Мелод╕ю скрипки,
Г╕лочки-смички стрясають
Цв╕т л╕лей застиглих.
Раптом буря розгулялась –
Рве з дерев л╕ле╖.
Струни скрипки об╕рвались,
Мовчать нав╕жен╕...
Св╕т чи ранн╕й, чи веч╕рн╕й
Т╕ка за в╕трами,
А л╕ле╖ плачуть г╕рко
Б╕лими сльозами.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема ""Будьмо!""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5288

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков