Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 09.11.2007
СТ╤Л
МАРИНА ПАВЛЕНКО

Л╤ТЕРАТУРА

ОПОВ╤ДАННЯ
 - Пособиш мен╕ сьогодн╕, доню?
 Вирядивши двох молодших д╕тей до школи, мама п╕д╕йшли до стола, що красувався посеред хати. Старовинний, дубовий, з р╕зьбленими гнутими н╕жками й блискучою пряжкою на кокетлив╕й шухлядц╕, в╕н д╕стався мам╕ у спадок в╕д ╖хн╕х батьк╕в ╕ н╕коли не втрачав свого святкового, здорового вигляду.
 - Будеш нести оце, - мама витягли з╕ столу й подали Галинц╕ шухляду. Сам╕ ж обв’язали рядном гром╕здкий могутн╕й каркас, ╕ не встигла Галинка оком змигнути, як ст╕л ╕з протяжним стогоном уклався на мамин╕й спин╕ й задер сво╖ елегантн╕ н╕жки.
 - Мамо, що ви надумали?
 - А чим сьогодн╕ вечеряти? - запитанням на запитання в╕дпов╕ла мама, вибираючись ╕з столом кр╕зь двер╕. - Якщо стола продати, виручених грошей на два тижн╕ стане.
 Не близький шлях до базару. Та ще й - через глибокий яр.
 Ст╕л явно в╕двик в╕д таких далеких мандр╕вок ╕ тужно ухкав на кожн╕й виямц╕. Шухляда з-п╕д Галинчино╖ пахви йому тихенько вторила, побрязкуючи пряжкою
 Коли спускались до яру, Галинка п╕дтримувала стола за ст╕льницю, ╕ в╕н т╕льки злякано зойкав. Коли дерлися п╕д гору, Галинка п╕дпихала стола ззаду, ╕ в╕н тяжко рип╕в. А може, то мамина спина рип╕ла?
 - Облиш, тоб╕ не можна! - сварила мама худеньку, аж прозору, сухотницю Галинку. - Тоб╕ й шухляди забагато!
 Пров╕вши маму до базару й побажавши виг╕дного покупця Галинка посп╕шила на роботу.
 Якщо хочеться ╖сти - день тягнеться неск╕нченно довго. Зате сьогодн╕ його ув╕нча╓ щось дуже смачне й ситне: так╕ чудов╕ столи продаються-бо не щодня!
 П╕сля роботи, в передчутт╕ св╕жо╖ коп╕йки, Галинка не втрималась ╕ зазирнула до пол╕кл╕н╕ки.
 Так ╕ ╓!
 Л╕кар, старенький добродушний ╓врей, що завжди переймався Галинчиним здоров’ям ╕ ╖╖ худизною, загадково п╕дн╕с догори вказ╕вного пальця:
 - О, я щось маю для вас! Ц╕лих дв╕ст╕ грам╕в риб’ячого жиру додатково! - простягнув Галинц╕ проштампованого пап╕рця з рецептом. Уже як щастить, то щастить!
 Але чим ближче п╕дходила до базару, тим б╕льше хололо всередин╕.
 Ой лишенько!
 Мама самотньо щуляться на спорожн╕лому базар╕. Поруч ан╕ ворухнуться братик ╕ сестричка. Вони давно в╕дбули свою школу ╕ ще давн╕ше чекають добро╖ вечер╕, але не морочать мам╕ голови, бо ж д╕ти скромн╕ й вихован╕.
 А перед ус╕╓ю ц╕╓ю с╕мейною ╕дил╕╓ю, мов для фотограф╕╖, статечно позу╓ шикарний дубовий ст╕л.
 ╤з покупц╕в - т╕льки холодний весняний в╕тер, невмитий ╕, неголений.
 - Невже н╕хто не купив нашого стола? - не придумала н╕чого мудр╕шого сказати д╕вчина. Так н╕би оце просто перед очима стояв не ст╕л, схожий на породистого вороного коня. що вже напасся й не проти б вертати додому. Т╕льки що копитом не бив!..
 - Н╕хто й не питав! - з╕тхнули мама. - Один лише чолов╕к п╕дходив. П╕впуда жита давав. Це ж те саме, що задурно.
 - Ох, краще б уже погодились! - Галинка не знала, чим журитися б╕льше: чи невикупленим риб’ячим жиром, чи тим, як тепер допровадити стола назад. Хоч бери тут-таки мостись на ньому й спи до наступного базару! Або хоч ляж та вмри!..
 Ще постояли.
 Сутен╕ло. Ст╕л пом╕тно здорожився: обв╕трився, припав росою.
 Люди, якщо зр╕дка ╕ появлялись, у б╕к стола нав╕ть не дивилися. Коли це п╕дходить знову той самий чолов╕к з м╕шечком. Певне, добротний ст╕л припав йому до серця.
 Поплескав по лискучих тугих н╕жках, погладив шл╕фовану ст╕льницю.
 - То що, м╕ня╓те на жито?
╤ грошима трохи, бо половину зерна продав,
 - Шило на мило! - б╕дкаються мама. - Вам см╕шки, а мен╕ ще ж оцих тро╓ рот╕в нагодувати!
 - Таж даю чверть пуда й десять уторгованих карбованц╕в!
 - Але ж, дядечку...
 - Не маю за душею ан╕ коп╕йки зайво╖, молодичко! Хоч в╕зьм╕ть обшукайте!
 - Цей ст╕л б╕льшого вартий...
 - Що ж, дай, Боже, вам кращого покупця! Бувайте! - прощально глянувши на ст╕л, чолов╕к рушив.
 Мати з Галинкою зацьковано перезирнулись.
 - Ой, не йд╕ть, нехай по-вашому буде! - разом гукнули.
 Сторгувалися.
 Дядько помудохався, п╕дступаючи до стола з р╕зних бок╕в, пот╕м нарешт╕ приборкав його ╕ припасував соб╕ на спину. Ст╕л брикливо майнув у пов╕тр╕ ногами, шухляда жал╕бно запищала, й покупка помандрувала на нове господарство.
 Мама взяли зерно, Галинка затиснула в жмен╕ прим’яту десятку. Заскочать до аптеки, Галинка викупить св╕й риб’ячий жир, а вдома насмажать на ньому житн╕х оладк╕в. Не так воно все й погано!
 Потомлен╕, голодн╕ й холодн╕, ледве доплентались додому. Зайшли до нетоплено╖ похмуро╖ хати. На м╕сц╕, де ще вранц╕ розкошував ст╕л, незвична порожнеча. В╕льного м╕сця - хоч танцюй!
 Розклали сво╖ здобутки на тумбочц╕. Д╕стали кавового млинка: п╕сля столу - ╓дина р╕ч, яка зосталась од колишнього маминого в╕на, в╕д ╖╖ далекого дитинства. Млинок служив справно, перемелюючи сво╖ми крицевими зубами пшеницю, овес ╕ що трапиться.
 Але цього разу млинок жал╕бно запищав ╕ вдавився: жито зелене, з╕бране з вогкого недозр╕лого колосся.
 Мама заходились протоплювати в плит╕, щоб зерно п╕дсушити.
 - Мамусю, ще н╕? - допитувались братик ╕ сестричка. О, вони були дуже скромними й вихованими, та ╖сти хот╕ли ще дужче.
 - Потерп╕ть, д╕точки, вже недовго!
 Жито розпарилось ╕ тим паче не давалося молотись. Галинка з мамою сяк-так потовкли його в ступц╕.
 Нарешт╕ мама наливають у розпечену сковор╕дку риб’ячого жиру!..
 Риб’ячий жир н╕коли не славився ан╕ при╓мним запахом, ан╕ смаком, а тут ще й старий ╕ зг╕рклий п╕дсунули в аптец╕.
 Як в╕н смерд╕в! Яким ╖дким димом переповнив к╕мнату! Намарне Галинка в╕дчиняла в╕кна й двер╕: смор╕д в’╖дався в оч╕, в леген╕ - в кожну кл╕тиночку ╖╖ т╕ла!
 - Мамусю, Галинко, а чому воно так... пахне? - соромливо допитувались мал╕. Вони дуже-дуже хот╕ли ╖сти, проте ╕ ╖м вечеря мала б пахнути не так.
 Мама промовчали.
 Галинц╕ ж здавалося, що в╕д диму посив╕ло не лише усе в хат╕, але й мамине волосся. Ах, якими не схожими були ц╕ оладки на т╕, що ╖хн╕ мама смажили колись!
 Ось вечеря й готова. Тепер зоставалось найважче: з’╖сти.
 - Мамусю, воно не ковта╓ться! - закашлялася сестричка.
 - А ти не будь така пан╕ й затуляй носа! - порадила Галинка.
 - Я в╕дразу водою запиваю ╕ - н╕чо! - бадьорився ╓диний ╖хн╕й малий мужчина.
 Здолали й це.
 Якщо вечеря не виправдову╓ свого призначення, ще одним способом утамувати голод ╓ сон.
 Мама прибрали посуд, погасили св╕тло.
 Полягали.
 - Мамусю, а що тепер ми купимо зам╕сть стола? - крутиться в постел╕ сестричка.
 - Нового купимо, ще гарн╕шого! - заспокоюють дитину мама. - Сп╕ть. Проте в такому чадов╕ снов╕ теж, видно, гаразд не велося.
 - Мамусю, розкаж╕ть казку! - попросив братик.
 Якщо ╕ сон погамувати голод не здужа╓, казка - це вже останн╓, що залишалося.
 Мама тяжко з╕тхнули.
 - Я сьогодн╕ розкажу! - Галинц╕ дуже шкода мами, ╕ вона чи не вперше за казку береться сама.
 - Жив соб╕ Ст╕л, - в╕дштовху╓ться в╕д найголовн╕шо╖ под╕╖. - Ст╕л був гарний ╕ здоровий, мов к╕нь. Та т╕льки н╕яко╖ корист╕ не приносив. Навпаки, ще й з’╖дав покрадьки харч╕, як╕ на нього ставились.
 - ╤ наш ст╕л був такий? - наполохалася сестричка.
 - Мовчи й слухай! - прикрикнув братик.
 - От ╕ надумали Стола продати, - опов╕дала Галинка. - Повели його на базар. Ст╕л дуже не хот╕в продаватися, то, щоб не вт╕к, прив’язали його до стовпчика. Ждуть покупця.
 Довго ждали. Аж ╕де якийсь чолов╕к: «Я цього Стола куплю!»
 Той чолов╕к був дуже недобрий ╕ страшний. Перелякався Ст╕л, затупав ногами об землю. впира╓ться: «Пожал╕йте мене!» - «З тебе все одно корист╕ - к╕т наплакав».
 - Ой, то це й наш ст╕л просився! - заплакала сестричка.
 - Цить! - знову братик.
 - «Н╕, тепер я справд╕ вам у пригод╕ стану! Лиш не продавайте. А н╕, то хоч ключика з мо╓╖ шухляди вийм╕ть. Побачите, що буде!»
 Витягли ключика ╕ продали Стола без нього, - Галинка задзвен╕ла в темряв╕ забутим на поличц╕ ключиком од шухляди. - ╤ що б ви думали? Чують уранц╕ - стука╓ хтось у двер╕. Глядь - аж то ╖хн╕й Ст╕л приб╕г! Ц╕лий-ц╕л╕с╕нький, нав╕ть не захеканий. «С╕дайте за мене сн╕дати!» - каже. Вс╕ дивуються, але послухались. Т╕льки-но с╕м’я кругом зас╕ла, як на ньому ст╕льки всього вродилося! ╤ хл╕б, ╕ масло, ╕ картопля...
 - ...╤ так╕ бурячки, як мамуся на пар╕ варять! - додала сестричка.
 - ...╤ цукор! - п╕дказу╓ братик. - ╤ житн╕ оладки.
 - ...╤ ще багато-багато вс╕ляких ласощ╕в, - док╕нчила Галинка. - В╕дтод╕ Ст╕л щодня годував господар╕в, ╕ зажили вони гарно та щасливо!..
 П╕сля тако╖ обнад╕йливо╖ казки мал╕ нарешт╕ поснули. Мовчали й мама, але Галинка мала п╕дозру, що вони ще не спали. Чому? Бол╕ла натруджена спина?
 А день повол╕ таки наближався до п╕вноч╕. Звичайн╕с╕нький день ╕з безл╕ч╕ дн╕в голодного 1947-го. Наст╕льки звичайн╕с╕нький, що бодай на час короткого перепочинку варто дати спок╕й ц╕й невеличк╕й, н╕чим не прим╕тн╕й укра╖нськ╕й родин╕. Адже завтра на не╖ чекатиме новий день, ╕ що вони з ним робитимуть?
 Та недаремне мама не сплять: вони щось обов’язково придумають! ╥хня родина витрима╓ ╕ завтрашн╕й день, ╕ п╕слязавтрашн╕й. Ба, б╕льше: в родин╕ виживуть ус╕ й житимуть довго-довго.
╤ неодм╕нно стануть щасливими. Лиш доведеться ╖м для цього пережити под╕бних дн╕в ще багато-багато.
Може, трохи нав╕ть б╕льше, н╕ж ум╕ститься в ╖хн╕х життях.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5294

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков