Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 23.11.2007
ЯК I ЧОМУ ВИМИРАЛО МО╢ СЕЛО...
ВОЛОДИМИР КОРОЛЬ

ПАМ’ЯТЬ

СЕЛО Тур╕я, в якому я 10 жовтня 1926 р. народився, було на той час у п╕дпорядкуванн╕ Златоп╕льського району Ки╖всько╖ област╕ (губерн╕╖ - до 30-х рок╕в). Село засноване в перш╕й чверт╕ ХV╤╤ стол╕ття. Найближча зал╕знична станц╕я - Кап╕тон╕вка, Одесько╖ зал╕зниц╕.
М╕й прад╕д, Король Семен, народився в с. Тур╕╖. В св╕й час був забраний на в╕йськову службу в рос╕йську царську арм╕ю, в як╕й в╕дслужив 25 рок╕в: брав участь в багатьох в╕йнах, дослужився до чину майора. За довгол╕тню безперервну в╕йськову службу та заслуги у в╕йнах був в╕дзначений нагородами, а п╕сля в╕дставки ╕мператор над╕лив його земельними уг╕ддями в с. Тур╕╖, куди в╕н повернувся п╕сля служби. Як авторитетну людину, с╕льська громада обрала Семена орендарем ставка р. Гептурки. Ц╕й робот╕ в╕н в╕ддав все життя, що залишилося. На ставку були збудован╕ дв╕ сажалки для розведення власного малька: коропа, лин╕в, карас╕в. За кошти, отриман╕ в╕д реал╕зац╕╖ риби, в сел╕ був збудований храм Вознес╕ння Христового, посаджений та вирощений сад, побудований м╕ст через р. Гептурку. Землю, яка належала прад╕ду на правах особисто╖ власност╕, в╕н пороздавав сво╖м синам, дочкам, внукам у спадщину, по 6 - 7 десятин кожному. Свою долю, 7 десятин земл╕ в пол╕, б╕ля л╕су "довжику", отримав ╕ м╕й батько, Король Максим, внук Короля Семена. Поряд з д╕довою хатою батько збудував св╕й д╕м та сарай-конюшню. На ц╕й вулиц╕ побудували сво╖ хати сини Короля Семена: Трифон, Фед╕р та ╤лар╕он.
Батько м╕й, Максим ╤лар╕онович, брав участь в Перш╕й св╕тов╕й в╕йн╕, мав осв╕ту с╕м клас╕в церковно-приходсько╖ школи, як для того часу, був осв╕чений.
В сво╓му господарств╕ м╕й батько мав коня (с╕рого в яблуках), корову, свиней, птицю, воза, сани, плуга, борони, кремера. На сво╖й земл╕, як у пол╕, так ╕ на город╕ ╕ в саду, якого було п╕втори десятини, батько та ненька Олександра Галакт╕он╕вна працювали сам╕, без наймання батрак╕в. Врожа╖ завжди були високими, вистачало хл╕ба ╕ для сво╓╖ родини, ╕ на продаж.
У 1928 роц╕, п╕д час б╕льшовицько╖ колектив╕зац╕╖, першими розкуркулювали м╕цних господар╕в земл╕, ╕ до цих "перших" зарахували Короля Трифона: без р╕шення суду, по-бандитськи, експропр╕ювали землю, коней, корову, теля, свиней, курей; забрали власну хату, сарай, клуню, все хатн╓ добро, зерно та ╕нш╕ продукти. Д╕да Трифона насильно в╕дправили до Сиб╕ру, а його дружину з чотирма д╕тьми викинули з╕ сво╓╖ хати на вулицю, не дозволивши взяти з собою н╕ одягу, н╕ взуття, н╕чого ╖ст╕вного. У 1933 р. п╕д час Голодомору дружина д╕да Трифона та тро╓ малих д╕тей - Яша, Микола, Василь, померли в╕д голодно╖ смерт╕, вс╕х ╖х чотирьох поховали на краю села п╕д грушею, на чужому город╕. З ус╕╓╖ с╕м’╖ д╕да Трифона врятувалися в╕д Голодомору дво╓: син Семен у 1932 роц╕ вт╕к у Рос╕ю, де не було голоду, добров╕льно вступив у Червону арм╕ю, як╕й в╕ддав все сво╓ життя: служив, воював, п╕сля в╕йни в чин╕ полковника повернувся в Ки╖в, а дочка д╕дова Мар╕я в 1933 роц╕ врятувалася в╕д голодно╖ смерт╕ в чужих людей.
Розкуркулили ╕ Короля Федора, знаменитого сад╕вника, абсольвента середньо╖ школи сад╕вництва м. С╕мферополя, у якого в Тур╕╖, б╕ля хати, був св╕й яблуневий сад, була посадка л╕сових дерев в╕д дороги - л╕сосмуга; все на сво╖й земл╕. Його також хот╕ли вивезти до Сиб╕ру, та в╕н не витримав тако╖ наруги, наклав на себе руки. Дружину його, Саньку, та дочку Параску викинули з власно╖ хати: голих, босих, голодних, ╕ п╕шли вони понев╕рятись, до чужих людей наймитувати за шматок хл╕ба, щоб не вмерти.
Д╕дуся ╤лар╕она не розкуркулили, бо всю землю, яка належала йому, в╕ддав у колгосп. Був уже в л╕тах.
З родини Корол╕в - Георг╕я (Лигора), старшого брата мого батька, в 20-х роках, за участь в "самооборон╕" (загон╕, що охороняв село в╕д нападник╕в, р╕зного роду банд, в тому числ╕ ╕ б╕льшовицьких), б╕льшовики без суду та сл╕дства розстр╕ляли прямо в с╕льрад╕.
Хто ж були т╕ господар╕, з яких зробили куркул╕в?
М╕й прад╕д, Семен Король, нав╕ть п╕сля 25-р╕чно╖ в╕йськово╖ служби в царськ╕й арм╕╖ та отриманого над╕лу десь до 50 десятин, був людиною не багатою, в╕в скромний спос╕б життя. Був глибоко в╕руючою людиною, працював на сво╓му город╕, вирощував хл╕б, овоч╕, посадив гарний сад. Зам╕сть дерев’яно╖ огорож╕ прад╕д власноручно, по всьому периметру 1,5 десятини городу, викопав канаву, обсадив вишнями. В╕д сус╕да Михайла Орла, якому в╕дступив клапоть земл╕ для садиби, посадив л╕сосмугу з р╕зних л╕сових дерев, а в╕д громадського поля великий вишневий сад. На стику земельних над╕л╕в син╕в Трифона та Федора зробив царину для ви╖зду та в’╖зду в село.
Власна хата мого прад╕да була звичайною с╕льською хатою, критою соломою, з призьбою навколо хати. Хати його син╕в: ╤лар╕она, Трифона та Федора також були вкрит╕ соломою. Н╕хто з них не користувався найманою робсилою (батраками). Тож комун╕сти розкуркулювали не багат╕╖в-глита╖в, що мали у власност╕ землю, а тому, що ц╕ люди були справжн╕ми укра╖нським патр╕отами, любили свою землю, на як╕й працювали, любили свою р╕дну мову - укра╖нську, не бажали, щоб в Укра╖н╕ верховодила окупац╕йна та б╕льшовицька влада; були проти колектив╕зац╕╖, експропр╕ац╕╖ нажитого важкою працею майна, коней, худоби; були противниками створених колгосп╕в (в Тур╕╖ ╖х було аж три), якими керували нероби, ледар╕, п’яниц╕, в яких за душею н╕чого не було, не працювали н╕коли нав╕ть на власному город╕.
З самого початку створення колгосп╕в ╕ до ╖х згину в с. Тур╕╖ гол╕в колгосп╕в н╕коли не обирали з сво╖х односельчан: ╖х присилали уже затверджених в райкомах ВКП (б). Чужий голова без в╕дмови виконував вс╕, нав╕ть крим╕нальн╕ постанови комун╕ст╕в, як╕ узурпували на с╕мдесят рок╕в всю пол╕тичну, економ╕чну, соц╕альну, судову та правоохоронну владу, знищивши як конкурента Укра╖нську православну церкву.
Один Бог в╕да╓, ск╕льки тисяч, а може, й м╕льйон╕в, найкращих господар╕в земл╕, було розкуркулено, позбавлено власно╖ земл╕ та всього, нажитого важкою працею майна: худоби, нерухомост╕, вивезено на заслання до Сиб╕ру, на Соловки, Колиму, на Зелений Клин Далекого Сходу. Не секрет, що т╕ селяни-господар╕, кого називали "куркулями" ╕ висилали до Сиб╕ру або знищили ф╕зично, свого часу давали кошти на буд╕вництво л╕карень, шк╕л, храм╕в, дор╕г, мост╕в, на розширення л╕с╕в та ставк╕в, млин╕в, ол╕╓нь, на п╕дтримку укра╖нсько╖ культури, вони були патр╕отами та захисниками сво╓╖ земл╕.
На зм╕ну ╖м керувати селом та с╕льським господарством прийшли комун╕сти та люди з ком╕тет╕в б╕дноти - нероби, п’яниц╕, бездар╕, як╕ н╕коли, нав╕ть у власному господарств╕, не працювали, жили на п╕дроб╕тках та з╕ злод╕йського промислу. Голова с╕льради Сергатий Федот Якович, неписьменний, не вм╕в нав╕ть п╕дпис поставити, ходив з наганом, стр╕ляв у людей.
В 1934 роц╕ без всяко╖ причини прострелив руку нашому сус╕ду Михайлу Луцю.
Наш батько, Максим Король, разом з багатьма тур╕йчанами спочатку пов╕рив б╕льшовицькому гаслу: "Земля - селянам", яке вони запозичили в есер╕в. Але з настанням колектив╕зац╕╖ про це гасло б╕льшовики забули. Розпочалося планом╕рне руйнування та знищення заможних господар╕в, з наступною експропр╕ац╕╓ю земл╕, буд╕вель, реманенту та хатнього добра. С╕м’я нашого батька не стала винятком (чи й не куркуль!): у нього забрали землю на пол╕ та город╕. Залишивши 0,5 га, "усусп╕льнили" коня, корову, сарай-конюшню, вози, сани, весь реманент, ╕ волею-неволею мусив батько вступити в колгосп, хоча моя ненька була проти цього, ╕ як виявилося п╕зн╕ше - мала рац╕ю. У заможних господар╕в забрали в╕с╕м млин╕в-в╕тряк╕в, залишивши селян без жодного млина, без ол╕йниц╕.
Батько працював в колгосп╕ ╖здовим (доглядав свого та кумового коней) та ще порав плем╕нного бугая, бо н╕хто ╕нший не був на це здатний. Ненька працювала на польових роботах: жала, в’язала в снопи зб╕жжя, вирощувала цукров╕ буряки, а вдосв╕та та увечер╕ працювала на власному город╕.
Батько потрапив до списку "неблагонад╕йних" ╕ при перш╕й нагод╕ з ним розправилися ориг╕нально: за насильницькою моб╕л╕зац╕╓ю в 1931 роц╕ його направили на спорудження Дн╕прогесу, де в╕н майже три роки п╕двозив ╜рунт та ╕нш╕ буд╕вельн╕ матер╕али к╕нною грабаркою.
В Тур╕╖ залишилася дружина з двома д╕тьми, так нас ╕ застали роки Голодомору 1932 - 1933 рок╕в без батька.
Напередодн╕ 1932 року с╕льськ╕ комун╕сти та комсомольц╕, на чол╕ з головою с╕льсько╖ ради та ком╕тетом б╕дноти, за наказом райкому парт╕╖, без суду та сл╕дства експропр╕ювали в селян вс╕ залишки зерна та ╕ншого зб╕жжя, забрали весь пос╕вний матер╕ал, не залишивши нав╕ть квасол╕, гороху, гарбузового та соняшникового нас╕ння. Комун╕стична "орда" день ╕ н╕ч ходила в╕д двору до двору з зал╕зними "щупами": шукали, де селяни заховали зерно, а знайшовши, забирали все, разом з господарем цього зерна.
Конф╕сковане в селян зерно вантажили на п╕дводи ╕ так "червоними валками", п╕д червоними прапорами, везли на зал╕зничн╕ станц╕╖, перевантажували у вагони ╕ переправляли до "матушки Рос╕╖", в "закрома". Мо╖ односельц╕ залишилися сам на сам з голодом, холодом, без палива, кр╕м тор╕шньо╖ соломи, бур’ян╕в, кукурудзиння, рогози, лампачу з коров’ячих к╕зяк╕в, нап╕вбос╕, нап╕вгол╕, з хворобами, яких н╕хто не л╕кував. В такому стан╕ застали нас 1932 ╕ 1933 роки. Це було страх╕тливе явище - Голодомор-геноцид, якого людство усього св╕ту не знало н╕ до, н╕ п╕сля цих рок╕в. Вимирали лютою голодною смертю д╕ти - майбутн╓ Укра╖ни, вимирали працелюбн╕ чолов╕ки - господар╕ земл╕, годувальники народу, вимирали л╕тн╕ люди, безсил╕ п╕днятися на ноги, вимирали ж╕нки, матер╕, плачучи над сво╖ми мертвими, холодними д╕тками. Вимирало село, без якого припиня╓ться все живе на земл╕.
Мертвих збирали в сел╕ ╕ за селом, де кого застала смерть: ╖х кидали на грабарки, везли на цвинтар, скидали здеб╕льшого в загальну яму, хоронили без священика, без молитви й без хреста, не було кому н╕ хоронити, н╕ оплакувати неб╕жчик╕в. ╥здов╕, як╕ збирали й завозили мертвих, отримували в╕д правл╕ння колгоспу триразову ╖ду. Не голодували в нашому сел╕ кер╕вники с╕льради, голова та правл╕ння колгоспу, парт╕йц╕ та актив╕сти з колектив╕зац╕╖ та розкуркулення. Коли ешелони з пшеницею, яку забрали в голодних селян, везли вагонами зал╕зницею, то на Москву паровоз висп╕вував "жито-пшениця", а назад, з Москви: "голки, шпильки, одеколони".
Наша с╕м’я залишилася без жодних засоб╕в для ╕снування, бо все ╖ст╕вне забрали комун╕стичн╕ опричники, вимели все до зернини. Головною ╖жею була весняна зелень, листя береста, що р╕с в двор╕ б╕ля хати, рогоза, кв╕ти акац╕╖ - сушили та м’яли, використовували для ╖ж╕, п╕сля сн╕гу збирали на колгоспному пол╕ залишки замерзлих буряк╕в та картопл╕, ходили в л╕с та збирали жолуд╕ для дом╕шки в млинц╕. "...В хат╕ пустка, н╕ корови, н╕ свин╕ - т╕льки Стал╕н на ст╕н╕" - ще один народний тв╕р того часу.
Разом з голодною смертю людей масово дохли в╕д сапу кон╕, гинула птиця. Щоб утамувати голод, селяни, ╕ ми також ╖ли дохлу конину, мертву рибу та птицю. Скотомогильник с╕льськ╕ комун╕сти спорудили поруч з людським цвинтарем, не в╕докремивши нав╕ть канавою.
Одн╕╓╖ нед╕л╕ 1932 року до нашого подв╕р’я нав╕далася зграя с╕льських актив╕ст╕в, комун╕стичного та комсомольських осередк╕в, щоб п╕дчистити те, що ще не забрали, звинувачуючи маму в несплат╕ якогось податку. Ця с╕льсько-радянська ╓зу╖тська орда виносила з нашо╖ хати шафу, столи, ст╕льц╕, диван, л╕жко - мебл╕, що сво╖ми руками змайстрували мамин╕ брати з Тишк╕вки: ╢вген, Титко та Оксент╕й. Наша мама не в силах була витримати таку наругу ╕, взявши в руки сапу, кинулася на цю незаконну бандитську ком╕с╕ю, аби вигнати з двору. Все награбоване майно завантажили на дв╕ п╕дводи та завезли до хати голови колгоспу. А через годину цього ж дня при╖хав начальник райв╕дд╕лу НКВС Даценко з╕ сво╖ми "жандармами": без санкц╕╖ прокурора, р╕шення суду маму заарештували ╕ в той же день сумнозв╕сна "тр╕йка" (начальник НКВС, прокурор та секретар РК ВКП (б) ухвалила вирок про покарання матер╕ голодних д╕тей на 10 м╕сяц╕в важких примусових роб╕т на ╕рп╕нському п╕дпри╓мств╕ торфовидобування. П╕д час пограбування нашо╖ хати я ╕ сестра Клавд╕я стояли в сво╓му двор╕ ╕ бачили все, що творили т╕ комун╕стичн╕ монстри, бачили, як заарештували маму, як гнали п╕д конво╓м селом. А ми, д╕ти, залишилися посеред двору, безпом╕чн╕, голодн╕, без ╖ж╕, без палива, нап╕вроздягнен╕, з╕ сво╖ми болячками, без неньки ╕ без тата. Вже надвеч╕р ми зайшли в свою хату - лягли на земляну дол╕вку, вкрилися якимись шматинами ╕ не заснули, а заклякли в╕д холоду, голоду, образи, кривди, всього, що нав╕ки закарбувалося в наш╕й пам’ят╕, в наших серцях.
Вранц╕ матушка Анастас╕я (дружина о. Олександра) принесла нам по шматку хл╕ба, по картоплин╕, а ще добр╕ слова сп╕вчуття, ми хоч трохи вгамували голод та з╕гр╕лися. З цього дня розпочалося наше сир╕тське (при живих батьках!), голодне, холодне, наше "щасливе радянське комун╕стичне" дитинство.
З нами д╕лилися останньою крихтою хл╕ба наш╕ бабуся Олена й д╕дусь ╤лар╕он, ╕нш╕ родич╕, сус╕ди та с╕м’я о. Олександра (Колосовського), вс╕, окр╕м с╕льсько╖ ради та голови ╕ правл╕ння колгоспу "Ком╕нтерн", як╕ не знали, що таке голод, жили в сво╓ задоволення: ╖ли, пили гор╕лку, р╕зали для себе та╓мно в╕д колгоспник╕в свиней - для них ╕ були створен╕ колектив╕зац╕я, розкуркулення та експропр╕ац╕я, щоб ╖м ще краще жилося, для них ╕ншого соц╕ал╕зму та комун╕зму ╕ не треба було.
На зиму 1932 - 1933 рр. мене забрали до себе бабуся Олена та д╕дусь ╤лар╕он, а сестричку Клавд╕ю забрала до себе т╕тка Мотря, щоб не дать нам загинути в╕д голоду та холоду.
В╕дбуваючи покарання, без вини, в ╤рпен╕, наша мама вс╕м серцем була з нами, працювала важко, перевиконувала норми, щоб якнайшвидше повернутися до залишених д╕тей та хати. Приходячи перевтомленою з роб╕т, вона знесилено с╕дала спиною до цегляно╖ холодно╖ ст╕ни бараку, в якому ╖х утримували.
В╕д цього мама застудилася ╕ захвор╕ла тяжкою формою запалення легень та гострого бронх╕ту. Н╕ про яку роботу вже не можна було й вести мову. Як безнад╕йно хвору ╕ виснажену, кер╕вництво ╕рп╕нського торфовидобувного п╕дпри╓мства зв╕льнило достроково маму за станом здоров’я. Та не видали на дорогу жодно╖ зароблено╖ коп╕йки. Щоб потрапити додому, мама мусила йти п╕шки 100 к╕лометр╕в - хвора, голодна, нап╕вроздягнена, в порваному взутт╕, безсила. Йшла додому в сн╕г, в мороз, просила в людей милостиню та притулок на н╕ч, щоб в тепл╕й хат╕ в╕д╕гр╕тися. Йшла довго, тяжко, безнад╕йно. ╤ вже геть знесиленою переступила пор╕г бабусино╖ хати, де на той час були ми, ╖╖ д╕ти, я ╕ Клавд╕я. Вже в хат╕, не встоявши на сво╖х задуб╕лих ногах, з важким стогоном ненька впала на дол╕вку. А ми, ╕з зап╕чка, кинулися до не╖, обн╕мали, ц╕лували, гр╕ли ╖╖ руки, обличчя сво╖ми дитячими гарячими сльозами; ми були рад╕, щаслив╕, що мама наша поруч з нами. Бабуся Олена мерщ╕й налила в склянку гор╕лки-самогонки, насипала полив’яну миску гарячого борщу, а коли мама ╖ла, - розтирала гор╕лкою ╖╖ ноги, а п╕сля, вже в постел╕, розтирала груди, спину, руки, бо все позамерзало. Бабуся виходила нашу маму. ╥й стало краще, могла вже рухатися, готувалася ╕ти до сво╓╖ хати. Хоча бабуся ╕ д╕дусь не пускали, просили побути до повного видужання, до весни. Та мама була так вдячна ╖м за те, що приютили нас, ╖╖ д╕тей, ╕ врятували в╕д голодно╖ смерт╕!
В найстрашн╕ш╕ голодн╕ зимов╕ дн╕ 1933 року ненька забрала нас до сво╓╖ хати-пустки, щоб, як вона казала: "╕ в холод╕, ╕ в голод╕ вижити разом або вмерти теж разом". Наша мама була людиною неписьменною, але вм╕ла читати й писати, бо навчилася самост╕йно, в╕д сво╖х брат╕в, як╕ навчалися в школ╕, а мама з самого дитинства (з восьми рок╕в п╕сля смерт╕ сво╓╖ мами) була в наймах. Та була мама мужньою ж╕нкою, н╕коли не падала духом, мала гарний голос, сп╕вала п╕сень ╕ в радост╕, ╕ в гор╕. Разом ходили по льоду на ставок, збирали сухий очерет, рогозу, збирали на полях бур’яни, залишки кукурудзи та соняшник╕в з кор╕нням: зрубували сух╕ дерева вишень в сво╓му садку, робили все, щоб хоч якось нагр╕ти в хат╕. ╤ це нам вдавалося, бо нас було тро╓! Спали ми на зап╕чку та на лежанц╕. Хоч ╕ в╕д спаленого бур’яну, та було тепло. Г╕рше було без ╖ж╕, н╕чого ╖ст╕вного в хат╕ не було, нав╕ть миш╕ без ╖ж╕ покинули хату. Та св╕т не без добрих людей. Трохи родич╕, наш хрещений батько Олекс╕й Бондаренко та родина
о. Олександра допомагали нам. А коли настали "найчорн╕ш╕" дн╕, коли ми вже були на меж╕ голодно╖ смерт╕, коли покинула нас уже й над╕я, наша мама знайшла в схованц╕ золот╕ сережки ╖╖ пок╕йно╖ мами Степаниди. З╕бралась мама, п╕шла в м. Златоп╕ль, що за 7 км в╕д Тур╕╖, здала сво╖, дорогоц╕нно╖ пам’ят╕, сережки, за як╕ ╖й видали аж... 5 кг борошна: який р╕вноц╕нний бартер селянки-колгоспниц╕ з радянською владою! В╕рив ╕ в╕рю тепер, що для цього був теж крим╕нально створений Голодомор-геноцид проти укра╖нсько╖ нац╕╖: викачати з Укра╖ни вс╕ житт╓в╕ соки, все, що залишилося в спадщину в╕д батьк╕в ╕ матер╕в.
Та ц╕ п’ять к╕лограм╕в борошна врятували нашу с╕м’ю в╕д уже видимо╖ смерт╕. Мама дом╕шувала до борошна жолудеве, залишки макухи та вис╕вок, варен╕ лушпайки з картопл╕ та буряк╕в, пекла млинц╕ та корж╕, а до них варила суп з к╕сток дохлих коней, добавляючи туди р╕зне кор╕ння та зелень. ╤ це була наша ╖жа, в╕д яко╖ нас нудило, в╕д яко╖ ми вс╕ хвор╕ли.
В сво╓му голодуванн╕ селяни доходили до того, що ╖ли м’ясо сво╖х р╕дних д╕тей, голод затуманював людський розум так, що люди сам╕ не знали, що вони робили.
Худ╕, як скелети, голодн╕ односельц╕ ходили селом, немов т╕н╕, н╕хто н╕ з ким не в╕тався, не розмовляв, сус╕д сус╕да не вп╕знавав. Вулиц╕ позаростали бур’янами, дерев’ян╕ огорож╕ поламали та спалили, щоб зимою нагр╕ти в хат╕. В сел╕ не побачиш н╕ собаки, н╕ кота, - вс╕х переловили та по╖ли. З села, колись гарного, зеленого в╕д сад╕в, з червоними покр╕влями, б╕лими хатами зробили пустелю, немов п╕сля чуми. За неповними даними, що я пам’ятаю, т╕льки на територ╕╖ колгоспу "Ком╕нтерн" у 1932 - 1933 роках в╕д голоду загинуло 56 ос╕б (в т. ч. з нашого роду - 12).
Поста╓ питання: як можна було за два роки убити лютою голодною смертю до 10 м╕льйон╕в укра╖нських селян-хл╕бороб╕в та ╖хн╕х д╕тей? ╤ це не де-небудь у пустел╕, а на сво╖й р╕дн╕й земл╕, на найродюч╕шому в усьому св╕т╕ чорнозем╕. Де взялися на укра╖нськ╕й земл╕ кати з парт╕йними квитками комун╕ст╕в-лен╕нц╕в-стал╕нц╕в, щоб так жорстоко розправитися над укра╖нським селянином, який в╕ками був годувальником не т╕льки сво╖х людей, а й народ╕в багатьох ╕нших держав.
Навесн╕ для тих, хто виходив на колгоспну працю, в поле (бо треба було с╕яти хл╕б для держави), за нашим городом, у великому казан╕ варили юшку з сочевиц╕ - без жиру ╕ без м’яса. Тим, хто працював, видавали вирубан╕ з алюм╕н╕╓вого листа чотирикутн╕ так зван╕ чеки: для дорослих б╕льший, а для д╕тей менший. З чеком п╕дходили до казана ╕ тоб╕ наливали чорно╖ юшки з сочевиц╕, яку можна було ╖сти без ложки: перехилив ╕ випив - цим хоч на мить угаму╓ш пост╕йний голод та в╕дчу╓ш в живот╕ тепло, ╕ те, що ти ще живий. Та голод в сел╕ ╕ надал╕ безжально косив людей. Скажу про себе: в╕д пост╕йного недо╖дання, в╕д зелено╖ ╖ж╕ жив╕т був роздутий, ноги тоненьк╕, як палички, так╕ були ╕ руки, т╕ло складалося з одних к╕сток та шк╕ри. В╕д в╕тру хитало, бол╕ла голова, жив╕т, та н╕ л╕кар╕в в сел╕, н╕ л╕к╕в не було.
П╕д час Голодомору 1932 - 1933 рр. в боротьб╕ проти власного народу - колгоспного селянства, в ус╕х трьох колгоспах с. Тур╕╖ були збудован╕ з дерев’яних колод висок╕ вишки з майданчиками для ц╕лодобового огляду хл╕бних нив, щоб селяни не змогли збирати колоски, м’яти зерно в полук╕пках, красти буряки, солому ╕ т. ╕н., щоб не змогли вижити. На вишках чергували члени правл╕ння та м╕л╕ц╕онери. Кр╕м ц╕╓╖ охорони, ще були охоронц╕-об’╖ждчики на конях, як╕ день ╕ н╕ч ганяли полями, ловили голодних нем╕чних людей та д╕тей ╕ били як худобу нагайками, тягли до с╕льсько╖ ради на розправу, зам╕сть того, щоб дати людин╕ шматок хл╕ба, врятувати в╕д смерт╕. В колгосп╕ "Ком╕нтерн" таким безсердечним жорстоким об’╖ждчиком був член ВКП(б) Сокирко Дмитро ╤ванович. Цей комун╕ст-служб╕ст ╕ п╕д час н╕мецько╖ окупац╕╖ виконував обов’язки об’╖ждчика громадського двору (колгоспу), допомагав н╕мецькому геб╕тскоменданту Йогану затримувати так званих "несун╕в". П╕сля повернення радянсько╖ влади Сокирко Д. ╤. знову став на свою роботу "людолова", в╕дновив сво╓ "членство" в парт╕╖ ВКП(б), бо м╕ж н╕мецькою окупац╕йною ╕ радянською комун╕стичною владою р╕зниц╕ не було - обидв╕ влади вижимали з селянина вс╕ житт╓в╕ соки: давай хл╕б, м’ясо, масло, молоко, податки: однаково били людей, судили за кожний колосок, висилали ц╕лими с╕м’ями в заслання до Сиб╕ру, а н╕мц╕ вивозили у Н╕меччину в рабство.
В голодн╕ роки, по сус╕дству з нашою садибою в с. Тур╕╖, в хат╕ та на садиб╕ розкуркуленого та висланого до Сиб╕ру Михайла Орла, колгосп "Ком╕нтерн", обгородивши город та садибу очеретом, створив ╕нкубатор для вирощування курей та птахоферму ╕з конф╕сковано╖ в селян птиц╕, збирали для себе та районного кер╕вництва куряч╕ яйця. Одного разу я й моя сестра Клава, хвор╕ючи маляр╕╓ю, голодн╕, безсил╕ в╕д "зелено╖ ╖ж╕", попросили голову колгоспу Драгу, який при╖хав на птахоферму, щоб дали нам хоч по одному яйцю, аби якось вижити. Та Драга, з пихат╕стю комун╕ста, в╕дпов╕в: "Натха нападе вас в╕д я╓ць" та прогнав нас, матюкаючись усл╕д.
В найважчому 1933-му, виснажен╕ пост╕йним недо╖данням, фактично голодом, споживанням неяк╕сних продукт╕в харчування: зелен╕, гнилих та червивих овоч╕в та фрукт╕в, я ╕ моя сестричка Клава (та й ╕нш╕ сус╕дськ╕ д╕ти), страждали в╕д нестерпного болю в шлунку, голов╕, в╕д пост╕йного бажання яко╖сь ╖ж╕, а ╖сти зовс╕м не було чого. На полях вкрасти та нам’яти з колоск╕в зерна було неможливо, бо пильно охоронялися опричниками ВКП(б). Тож вл╕тку ми йшли в яр пити джерельну воду з копаночки та шукати в бур’янах траву, п╕д назвою дурман, або блекота. Тепер уже не пам’ятаю, хто нас навчив збирати та споживати цю траву. Але шукали, знайшовши, витрушували з коробочки на долоню по дек╕лька мачин цього отруйного нас╕ння, вкидали в рот, довго жували, запивали джерельною водою, а п╕сля цього лягали на сонц╕ ╕ раптово засинали. Спали до самого вечора, доки не знаходила нас мама, прийшовши з роботи ╕ не заставши дома. Це д╕йство полегшення ми називали "заморитися", щоб не так страждати в╕д голоду та хвороб, як╕ нас обс╕ли. То були ╓дин╕ л╕ки в╕д голодно╖ смерт╕, хоч вони багатьом вкоротили життя ще в дитинств╕.
Звичайно, не вс╕ д╕ти в сел╕ Тур╕╖ голодували, вмирали з голоду. Родини гол╕в колгосп╕в та с╕льсько╖ ради, зав╕дуючих фермами, складами, магазинами, член╕в правл╕ння, агроном╕в, зоотехн╕к╕в, ветеринар╕в, секретар╕в компарт╕йних та комсомольських осередк╕в, - жили нормальним життям. Кер╕вництво колгосп╕в, потайки в╕д колгоспник╕в, вноч╕ р╕зало худобу, завозили для сво╖х родин борошно, хл╕б та ╕нш╕ продукти харчування. Не голодували прац╕вники райком╕в ВКП(б), райвиконком╕в, ╖хн╕ родини та вс╕ посадов╕ особи райцентру, - вс╕ члени ВКП(б). Безпарт╕йних тод╕ н╕ на як╕ посади не призначали. Тому ще й тепер комун╕сти твердять, що н╕якого Голодомору не було в Укра╖н╕. Так, для ╖хн╕х компарт╕йних батьк╕в, д╕д╕в, попередник╕в, як╕ й створили Голодомор-геноцид в Укра╖н╕, Голодомору не було. Та де ж под╕лися десять м╕льйон╕в укра╖нських селян за 1932 - 1933 рр.?
На початку л╕та 1933 р., голодн╕, хвор╕, ми йшли в поле, зривали та м’яли колоски молодого жита та пшениц╕, зерно ╖ли ц╕лим, а в╕д нього ще б╕льше хвор╕ли, вмирали. Мою голову обс╕ли струпи-болячки, бол╕ли оч╕ в╕д золотухи, бол╕в шлунок, завжди пустий, та в╕д зелен╕.
Щоб якось вижити, не маючи ще семи рок╕в, я в голодному 1933-му п╕шов до школи, в перший клас, де на той час годували д╕тей-школяр╕в так званими "гарячими" сн╕данками: це тар╕лка гарячо╖ юшки з пшона або сочевиц╕, без хл╕ба. Так що гаряч╕ - це в╕рно, а сн╕данками це питво назвати було неможливо. Та все ж ми не померли, а вижили.
До школи мен╕ не було в чому ходити. Та д╕дусь Фед╕р Чайковський, р╕дний брат мо╓╖ бабус╕, пошив мен╕ з шматк╕в старих кожух╕в дитячий кожушок, пошили мен╕ штани й сорочку з льняного полотна, в╕дремонтували стар╕ чи╖сь латан╕-перелатан╕ черевики, ненька пошила з рядна торбину з╕ шлейками, щоб носити на плечах, хоч носити в н╕й не було чого. Книжок у нас не було, не видавали. Писати букви та слова нас навчали на грифельних дошках. В клас╕ завжди було холодно, палити в грубах не було чим. Навчала нас доброму, в╕чному лаг╕дна вчителька в╕д Бога, Мар╕я ╤ван╕вна, яка й мого батька ран╕ше навчала в церковно-приходськ╕й школ╕. Та й ми також навчалися в тих прим╕щеннях.
В 1934 - 1935 рр. п╕сля пережитого Голодомору в╕д пост╕йного недо╖дання вс╕ люди були ослаблен╕, медично╖ та соц╕ально╖ допомоги н╕хто не надавав, через те селяни масово хвор╕ли р╕зними шлунковими, ╕нфекц╕йними та ╕ншими хворобами. Вся наша родина два роки хвор╕ла на маляр╕ю, ╓диним л╕куванням в╕д яко╖ була хна, але й за нею необх╕дно було ходити 7 к╕лометр╕в п╕шки в Златоп╕ль, та ╕ ╖╖ не вистачало, сам╕ готували наст╕й полину в╕д ус╕х хвороб. Нав╕ть постел╕ наш╕ складались не з матрац╕в, а з настеленого полину, накритого рядном. Такий був початок мого житт╓вого шляху, мо╖х ун╕верситет╕в, мо╓ "радянське щасливе дитинство".
Повернувся п╕сля зак╕нчення буд╕вництва Дн╕прогесу наш батько, який з першого дня став до колгоспно╖ прац╕. Жити стало краще - наша с╕м’я була в збор╕. Вже захищати нас було кому, був батько. Доросл╕ ╕ д╕ти вс╕ йшли працювати т╕льки в колгосп, хоч оплата прац╕ була м╕зерна. На кожний вироблений трудодень, не за 8 годин, а з раннього ранку ╕ до ноч╕, ми отримували не б╕льше 200 грам╕в зерна ╕ то не чисто╖ пшениц╕, а суржику, з якого ╕ хл╕ба не можна було спекти ╕ який був придатний для годування курей, а не людей. Тож мама продовжувала пекти для с╕м’╖, на сковород╕, сурогатн╕ корж╕ та млинц╕, а справжн╕й хл╕б ми ╖ли не часто. В сел╕, в магазин╕, печеного хл╕ба не продавали ще з початку колектив╕зац╕╖. А щоб купити хл╕ба, ми з сестрою йшли звечора на радгосп, за 4 к╕лометри: ╕ в дощ, ╕ в сн╕г, морози, бездор╕жжя, б╕ля крамниц╕ радгоспу займали чергу, стояли всю н╕ч, п╕д в╕дкритим небом, щоб п╕сля 8-╖ години ранку купити по одн╕й хл╕бин╕. Йшли додому замерзл╕, голодн╕, ми в╕дломлювали по кусочку духмяного хл╕ба, ╖ли, щоб вистачило сил д╕йти додому. А вдома мама, побачивши нас, зморених ц╕лон╕чним чеканням, ╕ надламаний хл╕б, плакала г╕ркими сльозами, що так╕ ми знедолен╕, безталанн╕. До початку в╕йни 1941 року хл╕ба довол╕ ми так ╕ не на╖лися.
Щоб селяни-колгоспники весь св╕й час в╕ддавали колгоспному виробництву, а не власному городу, якого у нас разом з садком було 1,5 га, радянська влада пов╕др╕зала в колгоспник╕в городи, залишивши по 50 соток. В╕др╕зан╕ клапт╕ земл╕ н╕ким не оброблялися, заростали бур’янами, аби т╕льки не дати людям.
"╤ сам не гам, й ╕ншому не дам" - таким був дев╕з комун╕ст╕в!
Т╕льки в Голодомор перша частина цього комуняцького дев╕зу звучала дещо не так: "сам - ╕ще й як гам"...

"МЕНЮ" ХАРЧУВАННЯ П╤Д ЧАС ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ 1932 - 1933 РОК╤В,
В РОКИ РАДЯНСЬКОГО КОМУН╤СТИЧНОГО ТЕРОРУ ПРОТИ УКРА╥НСЬКОГО НАРОДУ, В с. ТУР╤╥ ЗЛАТОП╤ЛЬСЬКОГО РАЙОНУ КИ╥ВСЬКО╥ ОБЛАСТ╤ В РОДИН╤ КОРОЛЬ В. М.

Батько, Король М. ╤., з 1931 року до 1934 року примусово працював на буд╕вництв╕ Дн╕прогесу. Мати, Король О. Г., в 1931 роц╕ була репресована "тр╕йкою"; примусову працю в╕дбувала на видобуванн╕ торфу в Черкаському район╕, с. ╤рп╕нь.
Д╕ти: Король Клавд╕я - 1924 року, Король Володимир - 1926 року - залишилися без батьк╕в, без продукт╕в харчування, голодували...
1. Жолуд╕
2. Ягоди глоду
3. Ягоди пасльону
4. Молочай
5. Молюски р╕чков╕
6. Пуголовки
7. Бур’ян калачики
8. Рогоза (нижня частина, що в вод╕)
9. Листя берестка
10. Кв╕тки акац╕╖
11. Мерзла картопля
12. Мерзл╕ буряки
13. "Вовч╕" ягоди
14. Зелен╕ сливи, ягоди, вишн╕, яблука
15. Дика морква - кор╕нц╕
16. Дикий часник
17. Дика цибуля
18. Корж╕ з макухи, тирси, вис╕вок, сухого листя
19. Суп з лушпайок картопл╕, буряк╕в
20. Суп з мерзлих горобц╕в, ворон
21. Суп з лободи, щириц╕, кропиви, кульбаби
22. Млинц╕ з в╕дход╕в гречки, проса
23. Суп сочевичний - в школ╕ та в пол╕
24. Малясники зам╕сть цукру та цукерок
25. Сол╕дол для змазування сковороди
26. М’ясо собак, кот╕в
27. М’ясо дохлих коней та ╕ншо╖ худоби
28. Дохла риба, яка задихнулася на ставку
29. Колоски молодого жита, пшениц╕
30. В 1933 роц╕ за золот╕ сережки мама вим╕няла 5 к╕лограм╕в борошна в радянському "Торгсин╕"
м. Златоп╕ль.
Ото й все, чим виживала моя родина...

ЖЕРТВИ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ 1932 - 1933 рр. В КОЛГОСП╤ "КОМ╤НТЕРН",
с. ТУР╤Я, ЗЛАТОПОЛЬСКОГО РАЙОНУ КИ╥ВСЬКО╥ ОБЛАСТ╤
(ТЕПЕР НОВОМИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН, К╤РОВОГРАДСЬКО╥ ОБЛАСТ╤).

Мо╖ родич╕:
1. Король Л╕да
2. Король Уляна
3. Коваль Фед╕р
4. Цуркан Степанида (бабуся)
5. Король Ярина (мати)
Малол╕тн╕ д╕ти:
6. Король Як╕в
7. Король Микола
8. Король Василь

9. Сокирко Олекс╕й
10. Кулинич╕ (с╕м’я)
11. Стеценко Мирон
12. Л╕нчевський (батько)
13. Загубисало О.
(батько)
14. Загубисало С. (мати)
15. Загубисало Г.
16. Загубисало П.
17. Б╕лоус Михайло
18. Чайк╕вський Петро
19. Чайк╕вська Настя
20. Горбенко Федот
21. Курочка Максим
22. Курочка Варка
23. Мулявка Степанида
24. .... Терент╕й (сус╕д)
25. .... Меланка (сус╕дка)  
26. Сн╕саренко Юхим
27. Луць Килина
28. Хоменко Петро
29. Хоменко Ганна
30. Гупало (батько)
31. Гупало (мати)
32. Хомич Степан
33. Хомич Ганна
34. Басенко ╤сак
35. Басенко Василь
36. Третяк Леон╕д
37. Третяк Микола
38. Третяк Наталка
39. Третяк Олекса
40. Тертичний Дмитро
41. Олексенко (Кирса)
42. Кривенко Василь
43. Гненний Л. (батько)
44. Гненна Параска
(мати)
45. Брюх Варка
46. Сергатий (Шорник)
47. Глиняний (батько)
48. Глиняна (мати)
49. Мезецький ╤лько
50. Мезецька В╕ра
51. ... Степан (Букан) -
батько
52. ... Горпина (Букан) -
мати
53. Середа
54. Сокирки (с╕м’я)
55. Кабаченки (с╕м’я)
56. Опашнянська Ольга
57. Олексенко Роман
Жертви голодомору 1932 - 1933 рр. в колгоспах "12-р╕ччя Жовтня" та "Чапа╓ва" с. Тур╕╖ не ув╕йшли в цей список. Село Тур╕я було велике, нав╕ть по сво╓му "Ком╕нтерну" я не вс╕х переписав, декого не пам’ятаю пр╕звищ, ╕мен та по батьков╕, оце й усе, що пригадалося з голодного дитинства.
Що й засв╕дчую сво╖м п╕дписом -
КОРОЛЬ ВОЛОДИМИР МАКСИМОВИЧ,
ветеран Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, що перед тим пережив ще одне страх╕ття в ╕стор╕╖ людства - Голодомор-геноцид в Укра╖н╕ у 1932 - 1933 рр.
21.11.2007 р.
м. С╕мферополь.

ЯК ЖИЛИ УКРА╥НСЬК╤ СЕЛЯНИ-КОЛГОСПНИКИ, БУД╤ВНИКИ "СВ╤ТЛОГО КОМУН╤СТИЧНОГО МАЙБУТНЬОГО", в 30 - 40-х РОКАХ
ХХ СТОЛ╤ТТЯ В с. ТУР╤╥ НА КИ╥ВЩИН╤ (НИН╤ К╤РОВОГРАДСЬКА ОБЛ.):

Паливо: лампач з коров’ячих к╕зяк╕в; бур’ян; стебла соняшник╕в, кукурудзиння, картоплиння;
очерет, рогоза, осока - збирали по р╕чц╕ п╕д час перших мороз╕в, по льоду;
рубали плодов╕ дерева в саду п╕д час великих мороз╕в, скубли нав╕ть солом’ян╕ стр╕хи;
розбирали на паливо огорож╕, паркани, нав╕ть хрести дерев’ян╕ спалили з цвинтаря.
Осв╕тлення: гасов╕ лампи, л╕хтар╕, св╕чки, каганц╕ - гн╕т в ол╕╖;
вогонь добували кресалом.
Медицина: в сел╕ не було н╕ л╕кар╕в, н╕ медсестер, н╕ фельдшера;
л╕ки в╕д маляр╕╖ - хна або полин;
в╕д золотухи, трахоми - череда;
в╕д ран - подорожник;
в╕д коклюшу - ложка гасу;
в╕д простуди - наст╕й малини, вишн╕, верби, розтирання самогоном;
в╕д болю в шлунку - наст╕й верби, зелених гор╕х╕в;
чай - г╕лля вишн╕, груш╕, малини, яблун╕.
Сол╕ не було, гас - деф╕цит.
Зам╕сть цукру - малясники, печен╕ цукров╕ буряки.
В╕д голодно╖ смерт╕ - л╕к╕в не було.
В 1932 роц╕ вс╕ наявн╕ мебл╕ з хати експропр╕ювали (в хату голови колгоспу!)
Зам╕сть л╕жок: настил на чотирьох дерев’яних стовпчиках, закопаних в земляну дол╕вку, зверху полин, очерет, накривали ряднами; ми, д╕ти, спали на лежанц╕ та на печ╕.
П╕л в хат╕ глиняний.
╥жу варили в печ╕, спалюючи солому.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2007 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5325

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков