Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 30.11.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 30.11.2007
УРОК СТАЛ╤НА - СТРАШНИЙ

ПАМ’ЯТЬ

СВ╤ДЧЕННЯ ПРО ГОЛОДОМОР 1932 - 1933 РОК╤В, ЯКИЙ ПЕРЕЖИЛА РОДИНА ПИСЬМЕННИКА-ПРАВДОБОРЦЯ ОЛЕСЯ БЕРДНИКА
Олеся БЕРДНИКА - письменника, мислителя, громадського д╕яча вже нема╓ з нами (п╕шов ╕з життя 18 березня 2003 року). Але його слово й сьогодн╕ сто╖ть на сторож╕ ╕сторично╖ справедливост╕. Звучить найвищою нотою правди, виступа╓ св╕дком на суд╕ в╕чност╕.
Предки Олеся Бердника як по батьк╕вськ╕й, так ╕ по материнськ╕й л╕н╕╖ проживали в Борисп╕льському район╕ на Ки╖вщин╕ в сел╕ Кийл╕в (в самому сел╕ ╕ в сус╕дн╕х говорять "К╕лов"). Син╕вський - сердечний, духовний, генетичний - зв’язок ╕з життям батьк╕всько╖ родини - Бердник╕в Павла Трохимовича ╕ Марус╕ Васил╕вни та Олесево╖ сестри Ольги Павл╕вни (мо╖х д╕дуся з бабусею ╕ мо╓╖ мами) був нерозривним. Приблизно з 1930 року родина проживала в Ки╓в╕. Батько Олеся працював на завод╕ ╕мен╕ Артема.
Ця родина, як ╕ м╕льйони тогочасних укра╖нських родин, була св╕дком ╕ пережила жахлив╕ под╕╖ Голодомору 1932 - 1933 рок╕в ╕, на щастя, вижила. Олесев╕ тод╕ було 6 - 6,5 рок╕в. Що то було, яку ц╕ну платили люди за виживання, моя бабуся, близьк╕ родич╕ розказували мен╕, ще дитин╕, в к╕нц╕ 50-х - на початку 60-х рок╕в минулого стол╕ття.

ПОРЯТУНОК В╤Д ГОЛОДНО╥ СМЕРТ╤
(З╕ спогад╕в Бердник Марус╕ Васил╕вни, 1902 року народження, матер╕ Олеся Бердника)
Голод уже був у Ки╓в╕. Ми вс╕ були виснажен╕, але якось ще трималися, бо на завод╕ чолов╕ков╕ давали пайку: суп ╕ со╓ву зап╕канку. Суп в╕н з’╖дав сам, а зап╕канку привозив нам. Д╕ти ще на зупинц╕ трамваю зустр╕чали його з тим казанком...
У цей час почалося щось моторошне: люди вбивали одн╕ одних. Якось я п╕шла на базар купити зерна. Батько наш зробив маленький млиночок, ╕ ми могли намолоти борошна, щоб спекти хл╕б. П╕дходить до мене ж╕нка й пропону╓ купити зерно в не╖ дуже дешево, але вдома, зв╕дси неподал╕к. ╤ я п╕шла за нею. Вже далеченько в╕д╕йшли, я все питаю: "Чи скоро?" А вона все в╕дпов╕да╓: "Зараз прийдемо". Я почала щось недобре в╕дчувати. Нарешт╕ прийшли, зайшли в якийсь дв╕р. Та ж╕нка хоче вести мене в п╕двал. А мен╕ страшно: "Не п╕ду, нес╕ть зерно сюди". Сто╖мо, спереча╓мося. Раптом в╕дчиняються двер╕ п╕двалу. Зв╕дти вигляда╓ страшний зарослий чолов╕к, пригрозив мен╕ кулаком, жахливо вилаявся ╕ сказав: "Ну, тво╓ щастя!" Я як скрикнула, як поб╕гла зв╕дти!..
А то якось побачила: у натовп╕ на базар╕ сто╖ть чолов╕к у б╕лому халат╕, трима╓ в руц╕ шматок м’яса: "Смотрите, это человеческое мясо. Выглядит как мясо молодого теленка..."
Ми тод╕ ще не знали вс╕х масштаб╕в голоду. А якби знали, то не пере╖хали б у К╕лов. У Ки╓в╕ в нас свого помешкання не було, наймали к╕мнату. А родич╕ з К╕лова сказали, що в сел╕ можна купити хату. Ми й пере╖хали. Зупинилися в нашо╖ родички Басан Ганни Трохим╕вни. Хату купити не вдалося.
А перед цим у К╕лов╕ по хатах ходили "актив╕сти", забирали не т╕льки зерно, а й картоплю, пос╕вний матер╕ал - усе чисто забирали. Нав╕ть те, що було зварене в печ╕: борщ, кашу. Не жал╕ли н╕ д╕тей, н╕ старих, н╕ ж╕нок. Прийшли до Руденко Оксани Оврам╕вни. Чолов╕к ╖╖ був на робот╕. Вона - ваг╕тна. Забрали все, що т╕льки можна, ╖й вдалося заховати малесенький м╕шечок ╕з зерном. Та "актив╕сти" це пом╕тили й вирвали той м╕шечок у не╖ з рук. Тод╕ нав╕ть уповноважений з району заступився: "Ви ж бачите, в якому вона стан╕ - залиште..." Але його не послухали...
Ми привезли з Ки╓ва м╕шок сухар╕в. Через тиждень уже н╕чого не залишилося - роздали голодним родичам, односельцям. Прийшов м╕й родич - красивий молодий парубок. "Марусе, дай перед смертю чогось по╖сти". А в мене вже н╕чого нема╓, т╕льки полова й залишилася. "Дай хоч полови", - просить. Забрав ту полову ╕ п╕шов, притискуючи ╖╖ до рота. Через к╕лька дн╕в помер. Перед цим з голоду помер м╕й дядько - Бердник Петро Олександрович.
Ми з д╕тьми, мабуть, не вижили б, померли голодною смертю, але допом╕г щасливий випадок. Нам допомогла Б╕дненко Ганна. Забрала мого чолов╕ка до себе в колгосп техн╕ку ремонтувати. За це пооб╕цяла допомогти с╕м’╖ продуктами. Я залишилася в К╕лов╕ з двома д╕тьми. В╕д голоду нам ставало все тяжче. У нас був город, я там пос╕яла просо. Через силу ходила з д╕тьми його полоти. Насапаю бур’яну, а маленький Саша (Олесь Бердник. - Т. К.) повза╓ на кол╕нцях ╕ вибира╓. Поверта╓мося додому, Саша ледве йде, видно, як перекочуються в нього к╕сточки п╕д шк╕рою. Я йду ╕ мен╕ зда╓ться, що земля п╕д╕ мною то п╕дн╕ма╓ться, то опуска╓ться. Кажу до дочки: "Олю, як помру, то подзвониш батьков╕, скажеш, щоб при╖хав". Приходимо додому, а там нас чека╓ чолов╕к в╕д батька, який прив╕з трошки борошна, гречано╖ крупи, меду. Це й був наш порятунок в╕д голодно╖ смерт╕.
Через деякий час на Херсонщин╕ помер в╕д голоду м╕й батько. Бердник Василь Олександрович.

ЖИВЕ ДИТЯ - ДО МЕРТВО╥ МАТЕР╤
(З╕ спогад╕в Басан Мар╕╖ Васил╕вни, 1920 року народження, жительки села Кийл╕в, дружини двоюр╕дного брата Олеся Бердника - Басана ╤вана Григоровича).
У роки колектив╕зац╕╖ в сел╕ К╕лов у мого д╕да по матер╕, Руденка ╤лька Пудовича, забрали воли, овечок, корову. Залишилася т╕льки одна корова. П╕зн╕ше й по не╖ прийшли "актив╕сти". Але м╕й д╕д став перед воротами з вилами в руках ╕ не пустив ╖х на подв╕р’я. "Актив╕сти" змушен╕ були п╕ти.
Коли почався голод, люди ╖ли, що могли: черепашки, борошно з акац╕╖. П╕д час голоду вимирали ц╕л╕ с╕м’╖. Вимерла с╕м’я Руденка Прохора: в╕н ╕з дружиною Наталкою, д╕ти - Ганна, Як╕в, Леон╕д, Йосип (одружений), Герасим, Семен. З ус╕╓╖ с╕м’╖ вижив т╕льки син Трохим. Померли в╕д голоду Бердник Артем ╕ його дружина.
Люди, рятуючись в╕д смерт╕, покидали р╕дн╕ м╕сця, але дорогою багато ╖х вмирало. Якось я йшла з одн╕╓ю ж╕нкою чухрати соняшничиння. Лежить на вулиц╕ б╕ля одн╕╓╖ хати чужий чолов╕к. Господар вийшов з хати ╕ пита╓ його: "Зв╕дки ти?" В╕н уже не м╕г говорити, т╕льки показав у напрямку села Витачева. "З Витачева?" Кивнув головою.
В господар╕в хати ще залишалась корова. Господиня хот╕ла напо╖ти того чолов╕ка молоком, але в╕н уже не м╕г пити. Скоро й помер.
Селом ╖здили люди, призначен╕ забирати мертвих ╕ вивозити на кладовище. За це ╖м видавали як╕сь харч╕. Пок╕йних ховали в загальн╕й могил╕. Викопували велику яму й засипали ╖╖, коли наповнювалася. Одна ж╕нка вже зовс╕м погано себе почувала, лежала. Чолов╕к, що забирав мертвих, забрав ╖╖ померлу мат╕р, а пот╕м хот╕в ╕ цю ж╕нку забрати. "Я ще жива", - попросилася. "А я за тебе вже пайку одержав". На щастя, ця ж╕нка вижила...
Жили в нашому сел╕ Лампад╕я з чолов╕ком Грицьком ╕ трьома д╕тьми. Найменше - ще немовля. В╕д голоду померли чолов╕к ╕ дво╓ старших д╕тей. Якось я проходжу мимо ╖хньо╖ хати. Мене гука╓ чолов╕к, що забирав мертвих: "Д╕вчино, ╕ди сюди, подивись. Лампад╕я вже померла, а дитинка ще жива". Я п╕д╕йшла ближче. Я й зараз не можу заспоко╖тись, як згадаю цю дитину! Дитина повза╓ по матер╕, намага╓ться смоктати молоко з грудей. Той чолов╕к каже: "Я не знаю, чи ╕ дитину забирать, усе одно воно не виживе". Пот╕м в╕н забрав ╕ мат╕р, ╕ дитину ╕ пов╕з ╖х...

ЗВЕДЕН╤ ДО ДИКО╥ ЮРБИ
(╤з роздум╕в Олеся Бердника над насл╕дками колектив╕зац╕╖ ╕ Голодомору 1932 - 1933 рок╕в)
Олесь Бердник у сво╖й багатопланов╕й книз╕ "П╕тьма вогнища не розпалю╓...", видан╕й у 1993 роц╕, розм╕ркову╓ над траг╕чними насл╕дками колектив╕зац╕╖ ╕ Голодомору, над тими зрушеннями, як╕ в╕дбулися п╕сля ц╕╓╖ величезно╖ трагед╕╖ в психолог╕╖ народу. Ось деяк╕ уривки з книги. Як╕ ж актуальн╕ його слова й сьогодн╕!
"Я тепер часто згадую той благословенний час, коли сам дух злод╕йства був неприйнятний для нормально╖ людсько╖ громади: коли в
як╕йсь родин╕ виявлявся граб╕жник, крад╕й, то знеславлювалася вся с╕м’я з покол╕ння в покол╕ння. П╕зн╕ше, коли жорстока колектив╕зац╕я розчахнула сов╕сть народу, вс╕ тисячол╕тн╕ традиц╕╖ чест╕ й сов╕ст╕ було спаплюжено, нав╕ть слово "красти" зам╕нили словом "брати". "Я взяв", "ми взяли". Де? Не ма╓ значення. На колгоспному пол╕, в шк╕льному саду, на левад╕ сус╕да. С╕но, солома, буряки, зерно на току - брати можна все, що потрапить п╕д руку. Суд? Тюрма, таб╕р? Н╕що вже не втримувало. Тисячол╕тн╕ заборони впали п╕д ураганним натиском свавол╕ й беззаконня, мури сумл╕ння й духовного самозахисту обрушилися в пр╕рву демон╕чно╖ вседозволеност╕..."
"Отож, переживши такий Страшний Суд, народ розгубив ус╕ сво╖ морально-етичн╕ стереотипи повед╕нки, розпавшись на частки, що рухалися й д╕яли поза в╕ковими традиц╕ями та звичаями. Люди в╕дчули, що потрапили в св╕т, де в╕дсутн╕й захист закону - чи то земного, чи небесного: кожен д╕яв в╕дпов╕дно до вел╕ння моменту. Чи не тому так шалено, так в╕льготно, так стих╕йно ув╕йшла в побут тих рок╕в зрада, зречення в╕д батьк╕в, доноси, наклепи, зловт╕ха? Було зруйновано шлюзи сов╕ст╕, зламано засторогу в╕чних сил, повалено браму генетичного п╕дп╕лля. Зв╕р у душ╕ людськ╕й отримав повну свободу для д╕╖".
"Тепер багато пишуть про те, що люди не знали про злочинну суть диктатора, вважали його справд╕ "батьком народу", "вождем вс╕х пролетар╕в", "корифе╓м наук" ╕ так дал╕, проте нав╕ть мо╖х дитячих спогад╕в достатньо для того, щоб заперечити таке на╖вне або лукаве твердження. Х╕ба м╕г би лицем╕р ╕ ханжа, неук ╕ пол╕тичний бандит обманути в╕ковий досв╕д ╕ мудр╕сть народу? Достатньо було послухати його мову - убогу, прим╕тивну, з притягнутими за вуха сентенц╕ями про Антея, котрому повинн╕ упод╕бнитися б╕льшовики, бо, доки вони, мовляв,
з народом, доти непереможн╕, а в╕д╕рвуться - загинуть, як той м╕ф╕чний титан, син Ге╖-Земл╕. ╤ кожен найпрост╕ший гречкос╕й розум╕в, що вся ця риторика - балаганне хизування, бо давно вже ця дворушна душа од╕рвалася в╕д народу, ба нав╕ть не була з ним по╓днана. А разом з тим творилось якесь диво: юн╕ покол╕ння щиро приймали до серця ╕де╖ та ╕деали революц╕╖, жад╕бно поглинали книги про геро╖в жовтнево╖ бур╕, з трепетом дивилися ф╕льми про Чапа╓ва чи Щорса, хоч ╕ знали, що кра╖ною керують люди, ц╕лком чуж╕ комун╕стичним ╕деалам, нав╕ть ворож╕. Бо кожен крок "вожд╕в" в╕ддавав брехнею ╕ жорсток╕стю. А осв╕чен╕ш╕ сучасники нав╕ть робили далекосяжн╕ пол╕тичн╕ анал╕зи й прогнози. Пам’ятаю гн╕вн╕ слова директора школи Якова ╢фремовича, що вирвалися в нього при бес╕д╕ з мо╖ми батьками: "Якби не голодовка тридцять третього, якби не масов╕ репрес╕╖, розстр╕ли, - Г╕тлер не прийшов би до влади..."
Батько запитав, чому Як╕в ╢фремович так дума╓. Той достатньо лог╕чно анал╕зував ╓вропейську ситуац╕ю, розпов╕в, що в н╕мецьких газетах публ╕кувалися фотограф╕╖ померлих в╕д голоду, вагони з репресованими, убог╕ хати, занедбан╕ господарства. Заруб╕жн╕ часописи рясн╕ли велетенськими заголовками: "Плоди комун╕стичного буд╕вництва", "Новий св╕т б╕льшовизму" ╕ тому под╕бне. Громадська думка Заходу жахнулась, ╕ виборц╕
в╕ддали голоси демагогу Шикльгруберу-Г╕тлеру. "З вогню - у полум’я!" - коментував директор. ╤ додавав, що наш╕й кра╖н╕ доведеться воювати з Н╕меччиною. ╤ в╕йна та буде страшною. В╕н так ╕ казав: "В╕йна буде страшна!" Чому в╕н робив так╕ висновки, я не розум╕в, але згадую, що аж до початку герцю з г╕тлеризмом Як╕в ╢фремович сумно пророчив жахливу ру╖ну через божев╕льну пол╕тику Стал╕на".
"Урок Стал╕на страшний. Та чи п╕шов в╕н на користь народн╕й св╕домост╕? Будьмо гранично правдив╕ - ми вже не здатн╕ тотожно засво╖ти його. Протягом тисячол╕ть так багато втрачено вартостей, порушено так╕ глибоченн╕ п╕двалини духу, що м╕льйони людей просто-таки не здатн╕ бути суверенними душами, збер╕гати неп╕длегл╕сть перед тиском обставин.
Урок Стал╕на в тому, що м╕льйонн╕ маси можуть бути зведен╕ до дико╖ юрми, до бидла, до згра╖ т╕ней зусиллями к╕лькох злочинц╕в, якщо вони зум╕ють оволод╕ти важелями, механ╕змом влади".
П╕дготувала Тетяна КОРОБКОВА,
плем╕нниця Олеся Бердника.
м. Ки╖в.


СВ╤ЧКА ГОЛОДОМОРУ
╤стор╕я Укра╖ни насичена багатьма фактами. Були ╕ злети, ╕ пад╕ння. Жорсток╕ в╕йни - ╕ життя п╕д мирним небом. Хтось каже, що нашу ╕стор╕ю неможливо читати без брому. Але зрозум╕ло одне: чим б╕льше ми заглиблю╓мося в минуле, тим б╕льше шанс╕в ста╓ у нас побудувати щасливе майбутн╓.
Найб╕льше мене вразили уроки, присвячен╕ Голодомору. Говорити про Голодомор тяжко. Ще тяжче писати про нього. Таке в╕дчуття, мовби блука╓ш запорошеними с╕льськими вуличками ╕ бачиш скр╕зь вичахл╕ жертви. Пронизливим болем озива╓ться серце, що митт╓во реагу╓ на страшне видиво. У мертв╕й тиш╕ серед високого г╕ркого полину прича╖лася смерть, що чату╓ на наступну людську душу. В╕д шоку ц╕пен╕╓ т╕ло. Розум, раптово включаючись у жорсток╕ реал╕╖, немов у лихоманц╕, почина╓ шукати причину ╕ винуватц╕в спод╕яного. Чия ненасить? За як╕ гр╕хи?
Голодомор не перекреслити. В╕н був. Нам залиша╓ться прийняти його як ╕сторичний факт. Шлемо у в╕дча╖ прокльони комуно-московському режиму. Тавру╓мо ганьбою Стал╕на ╕ Кагановича, як╕, мабуть, ╕ дос╕ стоять на кол╕нах перед Господом, благаючи прощення за непростиме. А с╕м м╕льйон╕в жертв Голодомору чекають свого судного дня...
Мовчать могили, оплакан╕ ╕ не оплакан╕, забут╕ ╕ не забут╕. Н╕м╕╓ у скорбот╕ душа небайдужого укра╖нця. Захована правда вола╓ до нас, живих, розкрити найстрашн╕ший в ╕стор╕╖ людства злочин. Робимо те, що повинн╕ робити. Запису╓мо на скрижалях ╕стор╕╖ акт штучно орган╕зованого комун╕стичним режимом геноциду укра╖нського народу. Ув╕чню╓мо пам’ять про жертви Голодомору - День Жалоби (24 листопада). А в серц╕ продовжу╓ ятр╕ти нац╕ональна рана.
В╕длуння Голодомору живе у спогадах старих людей, колишн╕х с╕льських трудар╕в, як╕ були т╕╓ю етн╕чною серцевиною, в яку ц╕лилися з московського Кремля. Моя бабуся розпов╕дала (╖й 82 роки), що ╖╖ батько врятував в╕д Голодомору семеро чужих д╕тей, хоча тод╕ це було дуже складно. Через сорок рок╕в хтось ╕з них з╕ сво╓ю с╕м’╓ю при╖хав з ╕ншого краю, щоб побачитися з╕ сво╖м рят╕вником, але на р╕к сп╕знився. В╕н стояв на його могил╕ ╕ плакав...
А старший брат мого прад╕да Михайло Семенюк, ов╕яний на Терноп╕льщин╕ легендами. В╕н був священиком. Б╕льше п’ятдесяти рок╕в служив у р╕зних параф╕ях Льв╕всько╖, Терноп╕льсько╖, Волинсько╖ областей ╕ в Криму (Керч, Ялта). Митрофорний прото╕╓рей Михайло Семенюк був благочинником. В╕н отримав багато нагород Церкви, в тому числ╕ ╕ хрест з д╕амантами, якого в роки Голодомору пом╕няв на м╕шки з хл╕бом, щоб урятувати голодних людей. Це було в с. Ба-коти Терноп╕льсько╖ област╕. Жител╕ згадують, що коли п╕дводи з хл╕бом ╖хали вулицею села, люди падали на кол╕на, молилися ╕ плакали. У внучки священика до того часу збер╕га╓ться лист одн╕╓╖ з параф╕янок, яка пише, що ╖╖ д╕дусь ╕ бабуся запов╕дали все життя молитися за священика Михайла, завдяки якому ╖хня с╕м’я залишилася живою.
Укра╖на пережила три Голодомори. Перший - у 1921-1923 рр., другий - у 1932-1933 рр. ╕ трет╕й - у 1946-1947 роках. Це була нещадна боротьба з так званим укра╖нським нац╕онал╕змом. Селянство було нос╕╓м нац╕ональних традиц╕й. Воно, бачте, заважало будувати радянську державу. СРСР був побудований на к╕стках ╕ кров╕ м╕льйон╕в людей. На карт╕ св╕ту вже нема╓ СРСР. А Укра╖на ╓ незалежною державою. Чи зум╕╓ наш уряд зробити укра╖нський народ щасливим? Час покаже...
Наталя ШЕВЧУК,
учениця 11-А класу НВК №15.
м. Ялта.

СВ╤ТЛО ОЧИЩЕННЯ
"Народ, який не зна╓ свого минулого, не вартий майбутнього", - ц╕ пророч╕ слова укра╖нського класика М. Рильського стали лейтмотивом уроку ╕сторично╖ пам’ят╕ "Голодомор: говорять св╕дки", який з╕брав читач╕в Центрально╖ м╕сько╖ б╕бл╕отеки ╕м. К. Треньова та учн╕в ЗОШ № 31. Зах╕д, присвячений 75-р╕ччю Голодомору в Укра╖н╕, в╕дбувся 23 листопада та в╕дкрив нов╕ стор╕нки траг╕чно╖ ╕стор╕╖ нашо╖ держави. Людей, як╕ були очевидцями Голодомору, залишилось дуже мало. ╤ вони не завжди хочуть згадувати т╕ траг╕чн╕ дн╕ ╖хнього життя. Спогади очевидц╕в прозвучали з уст прац╕вник╕в б╕бл╕отеки О. Шевченко, М. Плах╕но╖,
Л. Степанченко. "Голод почався ще у 1932 роц╕. Врожай був непоганий, але увесь хл╕б намолочений забирали п╕д м╕тлу...
В поле н╕кому було виходити, люди мерли як мухи... за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати...". Ц╕ спогади ╤вана Приступного (1916 р. н.) з села ╢гор╕вка Одесько╖ област╕ н╕кого не залишили байдужими.
Огляд л╕тератури з виставки "Засв╕ти св╕чку в знак скорботи" зробила Олена Максименко, яка ╕ запалила поминальну св╕чку та оголосила хвилину мовчання в пам’ять безвинно загиблих.
24 листопада Крим при╓днався до Всеукра╖нсько╖ акц╕╖ "Засв╕ти св╕чку". "╤з настанням темряви засв╕т╕ть ╕ поставте св╕чку на п╕дв╕коння так, щоб ╖╖ було видно знадвору. Цей вогник символ╕зуватиме нашу скорботу ╕ пам’ять про м╕льйони загублених житт╕в сп╕вв╕тчизник╕в". З такими словами отримали буклет ус╕ запрошен╕.
З нагоди 75-р╕ччя Голодомору в Укра╖н╕ в б╕бл╕отеках ЦБС для дорослих м. С╕мферополя з 19 по 26 листопада пройшов Тиждень пам’ят╕. Схиляючи голови перед пам’яттю ус╕х загиблих, ми переда╓мо сво╖ знання молодшому покол╕нню. Головна мета заход╕в, як╕ висв╕тлюють трагед╕ю Голодомору, зробити усе можливе, щоб н╕коли не вмирали в╕д голоду д╕ти, не плакали в╕д горя та болю втрати батьки, щоб н╕коли кра╖на не зазнала под╕бно╖ трагед╕╖. Це важливо для ус╕х нас, для нин╕шнього та прийдешнього покол╕нь, для нашо╖ ╓дност╕ та в╕ри у майбутн╓ нашо╖ держави.
Як проголосив Президент Укра╖ни В╕ктор Ющенко: "Це - знак нашо╖ пам’ят╕. Це - святий вогник, який з╕гр╕╓ душ╕ загиблих. Це св╕тло очищення задля нашого майбутнього. Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди".
Над╕я БЕЗПАЛЬКО,
заступник директора ЦБС для дорослих м. С╕мферополя.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 30.11.2007 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5348

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков