Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 28.12.2007
ПАМ’ЯТА╢МО ВС╤Х...

ПАМ’ЯТЬ

 Стаття «Фр╕дентальська трагед╕я: як це було...» Олександра Яневича у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» за 16 листопада 2007 року примусила мене нагадати ще про одну трагед╕ю, що сталася п╕д час Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни в невеликому г╕рському сел╕ Айлянма (зараз Поворотне), в зон╕ д╕й загон╕в другого партизанського району, в грудн╕ 1941 року (66 рок╕в тому). ╤ згадати добрим словом дв╕ велик╕ партизанськ╕ родини Джанкойського партизанського загону - Рюмшиних та Посторонко, представники яких поклали голови на в╕втар Перемоги. А ще спонукала мене написати та обставина, що в цьому роц╕, 2 та 3 червня, п╕д час сп╕лкування з Посторонко-Воронько Тетяною Як╕вною на зустр╕ч╕ б╕лог╕рських (читай - карасубазарських) партизан╕в, я детально розпитав ╖╖, колишню партизанську розв╕дницю, про под╕╖, як╕ в╕дбувалися у грудн╕ 1941 року як ╕з мешканцями одразу дек╕лькох с╕л, насильно з╕гнаних в Айлянму, так ╕ взагал╕ в партизанських загонах, котр╕ були ута╓мничен╕ в╕д сусп╕льства. Д╕йсно, деяк╕ дан╕ з ╖╖ розпов╕д╕ або взагал╕ стали новиною, або кардинально розходяться ╕з загальнов╕домими фактами, наведеними в популярн╕й л╕тератур╕. До того ж Тетяна Як╕вна обурю╓ться з того, що деяк╕ факти перекручен╕ ╕ спотворен╕. Тому буду намагатися спиратися на ╖╖ слова ╕ на листи, написан╕ нею особисто до мене. Сама ж трагед╕я показу╓ нелюдське, зв╕ряче обличчя фашизму ╕ в╕йни взагал╕.
Але все по порядку.
 Створення партизанського руху в Криму почалося з орган╕зац╕╖ партизанських загон╕в в серпн╕ 1941 року, здеб╕льшого на баз╕ особового складу винищувальних батальйон╕в. Загони отримували назви за в╕дпов╕дними адм╕н╕стративно-територ╕альними пунктами, де формувалися. Джанкойський партизанський заг╕н був сформований з б╕йц╕в винищувальних батальйон╕в Джанкоя ╕ Таганаша
(зараз - Солоне Озеро). Б╕льшу частину загону складали комун╕сти - парт╕йн╕ та господарськ╕ кер╕вники, директори установ, голови колгосп╕в, роб╕тники прокуратури та НКВС, а також комсомольц╕ ╕ актив╕сти - роб╕тники, службовц╕, колгоспники, а ще - медпрац╕вники. Вс╕ - р╕зних нац╕ональностей. Щонайменше - п’яти-шести. За кожним загоном була закр╕плена в╕дпов╕дна д╕лянка г╕рськол╕сового масиву. Командиром загону було призначено колишнього голову Джанкойського райвиконкому Удовицького Петра Володимировича, ком╕саром - секретаря Джанкойського райкому парт╕╖ Кисельова ╢вгена Даниловича. М╕сцем дислокац╕╖ загону визначили Карасубазарськ╕ л╕си в район╕ гори Берлюк б╕ля селищ Айлянма (Поворотне) ╕ Чермалик. Тут майбутн╕ партизани почали закладати продовольч╕ ╕ матер╕альн╕ бази, як╕ п╕зн╕ше виявилися найбагатш╕ в партизанських л╕сах ╕ майже не були розграбован╕ м╕сцевим населенням.
 Створення схованок було доручене Рюмшину ╤вану Павловичу, колишньому парторгу колгоспу «Политотдел», кер╕внику Джанкойського ТСОАВ╤АХ╤Му, який згодом став другим командиром загону.
 В╕дпов╕дальним за завезення харч╕в був призначений Л╕вшиць Як╕в Давидович.
 Зав╕дував перевалочною базою в л╕сництв╕ Кобз╓в Костянтин Петрович, згодом - трет╕й командир загону.
 Орган╕зац╕╓ю продовольчих баз особисто керував перший секретар Джанкойського райкому парт╕╖ П. З. Фруслов.
 В розрахунку на 100 людей було влаштовано 107 потайних м╕сць з харчами, одягом та взуттям. В над╕йн╕ м╕сця в╕д╕гнали худобу.
 Заг╕н мав запас на зиму: 45 тонн муки, 2 тонни солонини, 1,2 тонни сала, жири, солен╕ овоч╕, с╕ль, цигарки, комплекти одягу та взуття. Подробиц╕ згаду╓ Посторонко-Воронько Тетяна Як╕вна: «...М╕й батько, Посторонко Як╕в, був добровольцем в ╕мпер╕ал╕стичну в╕йну, на громадянську в╕йну п╕шов теж добровольцем. Був командиром полково╖ розв╕дки. Нагороджений ╕менним золотим годинником. Мати - Посторонко Дар╕я ╤ван╕вна - 18-р╕чною п╕шла на громадянську в╕йну теж добров╕льно, а у Велику В╕тчизняну в╕йну воювали вс╕╓ю родиною. Батько був головним пров╕дником ╕ розв╕дником, водив партизанськ╕ загони вибивати фашист╕в, що розм╕щувалися в селах. До в╕йни в╕н працював у л╕сництв╕. На початку в╕йни туди пригнали велику к╕льк╕сть овець - 3 - 4 тисяч╕. Там готували солонину, влаштовували продовольч╕ бази - для збереження харч╕в. Був наказ, щоб н╕хто не знайомився з м╕сцевими жителями для б╕льшо╖ безпеки. Але одна ж╕нка з м╕сцевих познайомилась з б╕йцем майбутнього загону ╕, д╕знавшись про м╕сцезнаходження харч╕в, пот╕м видала ╖х загарбникам. Взагал╕, це була ц╕ла велика родина, яка стала на шлях зради свого народу. Брат ц╕╓╖ ж╕нки, дезертир, складав списки ╕ видав людей, як╕ р╕зали овець, ╕ ╖х н╕мц╕ розстр╕ляли. В╕н же показував ус╕ дороги в л╕с╕ румунськ╕й розв╕дц╕. П╕зн╕ше його брат прив╕в румунську розв╕дку в Чермалик ╕ показав нашу хату, а сам сховався за тином.
 М╕й батько допомагав загонам з м╕сцем розташування табору. Обрав Бурлюкську
балку...».
 На м╕сце дислокац╕╖ заг╕н прибув 30 жовтня, а вже 31 жовтня джанкойц╕ урочисто прийняли партизанську клятву битись з фашистськими окупантами ст╕йко ╕ мужньо, ризикуючи власним життям, до повного ╖хнього знищення або вигнання з р╕дно╖ земл╕. Заг╕н розташувався табором ╕з землянок на висот╕ 855,4 метра над р╕внем моря ╕ виставив три дозори - на гор╕ Берлюк, б╕ля скел╕ Кок-Таш
╕ на дороз╕ в Айлянму, де вели ц╕лодобове чергування. А також вели спостереження в ближн╕х селах: Сартана (Олекс╕╖вка), Кок-Таш (Синьо-Кам’янка), Айлянма, Чермалик. Напередодн╕ до джанкойц╕в при╓дналось одинадцять б╕йц╕в в╕дступаючого винищувального батальйону з м╕ста Цюрупинська (зараз - Херсонсько╖ област╕), якими командував Крайнюков Петро Трофимович, ╕ загальна к╕льк╕сть загону нараховувала 62 людини. З них - 41 комун╕ст, 14 - комсомольц╕.
 У перш╕ ж дн╕ партизансько╖ боротьби заг╕н поповнили 55 оф╕цер╕в, червоноарм╕йц╕, червонофлотц╕, прикордонники та жител╕ Карасубазарського району. «...Фашисти наст╕льки швидко рухались, що загони не встигли вивезти вс╕ харч╕ до л╕су, роздавали населенню з т╕╓ю умовою, що коли важко буде - допоможуть партизанам. Але в╕ддач╕ не було, окр╕м зради...». «...При наступ╕ н╕мц╕в залишки харч╕в Л╕вшиць роздавав м╕сцевим. Баран╕в розтаскували в основному татари...» Фашисти не примусили себе довго чекати. Вже другого листопада вони з’явилися в Айлянм╕.
 «...Л╕вшиць, побачивши наближення загарбник╕в, стрибнув на коня ╕ чимдуж подався до ближнього л╕су. Н╕мц╕ пом╕тили його в б╕нокль... Новим господарям не сподобалась червона з╕рка над с╕льською школою ╕ гасло «Людина завжди ма╓ право на навчання ╕ працю». Вони «полоснули» з╕ «шмайсер╕в» чергою по них...».
 «...А в цей час з л╕су повернувся верхи шк╕льний вчитель, татарин, секретар комсомольсько╖ орган╕зац╕╖, на жаль, з такою ж бородою, як у Л╕вшиця. Фашисти його затримали ╕ при обшуку знайшли в карман╕ комсомольський квиток. Тут же на м╕сц╕ ╕ розстр╕ляли. Але в╕н зм╕г доповзти до власно╖ осел╕ ╕ помер на пороз╕...».
 Як на початок, загарбникам цього здалось достатньо. Вони по╖хали геть. А через два тижн╕ зд╕йснили спробу знищити Джанкойський партизанський заг╕н, але невдало. В свою чергу, джанкойц╕ розпочали р╕шуч╕ бойов╕ операц╕╖. ╤ вже 19 листопада знищили легковик ╕ два автобуси з оф╕церами СД на трас╕ Карасубазар - Феодос╕я.
 Тим часом все б╕льше м╕сцевих жител╕в ╕ б╕женц╕в приходило до партизанського загону ╕ в села на краю партизанського л╕су. Люди, шукаючи захистку, намагались сховатись у л╕сов╕й глухоман╕. Серед прибулих р╕зко вид╕лялась родина Посторонко Якова Омеляновича, активного учасника громадянсько╖ в╕йни в Сиб╕ру ╕ Криму, м╕сцевого л╕сника, а пот╕м - голови колгоспу села Чермалик (цього села зараз нема╓. На його м╕сц╕ - невелике водосховище). Його д╕ти - Василь, ╤ван та Тетяна були незам╕нними пом╕чниками партизан╕в - розв╕дниками, пров╕дниками, кулеметниками, сан╕тарами. А дружина - Дар╕я ╤ван╕вна з 10-м╕сячною донькою Л╕дою, трир╕чним Павлом, п’ятир╕чною Олею та десятир╕чним Володимиром були вдома.
 «...Другого листопада партизани прийняли перший б╕й, оск╕льки маму з д╕тьми неможливо було забрати в л╕с, ми п╕шли в п╕дп╕лля. Ввечер╕ ми з мамою виходили на зв’язок. Зрадники пов╕домили про нашу родину. Безперервно йшли допити, обшуки ╕ це тривало до 22 - 23 грудня...».
 Про сприяння м╕сцевих жител╕в партизанам стало в╕домо фашистам. Великий заг╕н карател╕в (до 200 - 250 чолов╕к) п╕д командуванням майора Вейса 22 грудня 1941 року з’явився в селах Чермалик та Айлянма.
 «...В той день, коли 22 грудня 1941 року прийшли 200 есес╕вц╕в, рано-вранц╕ я п╕шла на зв’язок з партизанами, оск╕льки треба було пов╕домити командиру...
 А в цей час мою мат╕р ╕з братом Володимиром взяли на допит. Мати була з немовлям Л╕дою. Допитували до першо╖ години ноч╕.
 Одночасно були проведен╕ обшуки, перев╕рка вс╕х п╕дозр╕лих ос╕б, тимчасово проживаючих в селищах, допити. Окупанти хот╕ли знати, де партизани? Хто командир? Як озбро╓н╕? Ск╕льки людей в загон╕? ╤ таке ╕нше.
 Якщо виявлялось, що фашисти натрапляли на родич╕в тих, хто був у загонах, то схиляли до того, щоб т╕ писали партизанам листи з метою ╖хнього повернення додому.
 ╤рина передавала чолов╕ку записки у партизанський заг╕н. Вона умовляла його повернутися. Вона писала, що н╕мц╕ благородн╕ ╕ все пробачать... Ще ╤рина таке писала чолов╕ку: «Гриша, залишай партизан╕в. Кидай гвинт╕вку. Н╕мц╕ - гарн╕ люди...». Але ╖╖ чолов╕к знаходився при штаб╕ Генова увесь час».
 «...22 грудня в Карасубазар╕ (Б╕лог╕рську) розстр╕ляли 70 «п╕дозр╕лих» людей...»
 «...В Сартан╕ (Олекс╕╖вка) стратили чотирьох ж╕нок з С╕мферополя, як╕ готували солонину для партизан╕в. ╥х звали ╤рина (та, що писала записки), Шура ╕ ще дв╕...
 Н╕чого не дом╕гшись, карател╕ схопили 26 (а не 18, за ╕ншими джерелами) м╕сцевих жител╕в, головним чином ж╕нок ╕ д╕тей, загнали ╖х в тютюновий сарай, а вранц╕ оголосили: «Повеземо вс╕х в Карасубазар».
 Серед них були моя мати, Дар╕я ╤ван╕вна ╕ сестричка Л╕да.
 Але заарештованих чомусь не повезли, а повели вздовж р╕чки. Як т╕льки вийшли з селища Айлянма, озв╕р╕л╕ фашисти загнали вс╕х у р╕чку Кучук-Карасу (Мала Карас╕вка), протримали близько години в льодян╕й вод╕ на тр╕скучому мороз╕, чекаючи зради малодушних, а пот╕м холоднокровно розстр╕ляли. Вдалося врятуватися т╕льки спритному Волод╕ Посторонко, який швидко переб╕г через м╕лку р╕чку, ╕ ховаючись в т╕льки йому в╕дом╕й зливн╕й канав╕, встиг доб╕гти до л╕су, а пот╕м до загону. ...Повертаюсь додому, а сус╕ди кажуть, що маму з Володею ╕ грудною Л╕дою повели на розстр╕л. Я поб╕гла назад до л╕су пов╕домити партизанам. З╕йшло сонце. Я не проб╕гла ╕ третину дороги, як застрочили кулемети... Тож я не встигла. Але набравшись сил, продовжувала б╕гти...».
 «...Коли я доб╕гла до першо╖ застави, через к╕лька хвилин по ╕нш╕й дороз╕ приб╕гли брати. Василь, якому було 15 з половиною рок╕в, та Володимир, який вт╕к з-п╕д розстр╕лу. Заг╕н був п╕днятий по тривоз╕. За наказом командування вирушила розв╕дка, яку в╕в м╕й старший брат ╤ван. За розв╕дкою вийшли загони Джанкойський та Городовиковський. Пров╕дником був м╕й батько - Посторонко Як╕в Омелянович...».
 Ус╕, окр╕м охорони табору, швидко спустилися з Берлюка. «...Загони пройшли через села Чермалик, Айлянма, Бетуй (м╕ж Салларом та Айлянмою, зараз не ╕сну╓). Гналися за фашистами, але не наздогнали. Почали шукати розстр╕ляних. Знайшли. Сутен╕ло, а до цього п╕шов сн╕г ╕ запорошив трупи. Були серед розстр╕ляних ╕ поранен╕. Живими залишились моя мати, циган, Юра та Люба Бойщенки. Але коли на допомогу прийшли партизани, живими вже лишилися т╕льки мама та циган...». Перед очима партизан╕в постала жахлива картина: на кривавому сн╕гу лежали розстр╕лян╕ матер╕ в обн╕мку з д╕тьми. Всього - 12 д╕тей. Посторонко Як╕в Омелянович одразу побачив дружину. Дар╕я ╤ван╕вна наполовину була в р╕чц╕. Лежала вона вся закривавлена, притискаючи до грудей вбиту донечку. У само╖ Дар╕╖ ╤ван╕вни кулеметною чергою були перебит╕ обидв╕ ноги. Закатованих громадян поховали зл╕ва в╕д дороги, яка веде в село. Зараз тут сто╖ть скромний пам’ятник жертвам фашизму.
 Тут же в╕дбувся партизанський м╕тинг. Промовц╕ були повн╕ гн╕ву ╕ р╕шучост╕. Зв╕дус╕ль лунало: «Знищити ус╕х загарбник╕в!» Останн╕м взяв слово командир Джанкойського партизанського загону Рюмшин ╤ван Павлович. Звертаючись до з╕брання, в╕н впевнено сказав: «Мо╖ дорог╕ товариш╕! Н╕як╕ каральн╕ загони, н╕як╕ зв╕рства ╕ провокац╕╖ фашистських розб╕йник╕в не знищать нашо╖ вол╕ до перемоги! Сво╖ми злочинами вороги вчать нас бути жорстокими ╕ нещадними в боротьб╕ з нами. ╥м н╕коли не буде пощади з нашого боку. Смерть, ╕ т╕льки смерть ╖х чека╓ на наш╕й земл╕».
 - Смерть! Смерть нелюдам! - п╕дхопили партизани. ╤ ц╕ слова, як клятва, в╕длунням рознеслися по усьому л╕с╕.
 Приблизно в цей же час гестап╕вц╕, щоб заманити ╕ схопити командира Джанкойського загону ╤. П. Рюмшина, заарештували в сел╕ Сартана його дружину, Катерину Петр╕вну, яка не встигла евакуюватися з д╕тьми, а пот╕м випустили, встановивши за нею нагляд. На визволення заручник╕в зголосилося п╕ти багато партизан╕в. Але доручили цю м╕с╕ю партизанам Чернову та колишньому прикордоннику Михайлу Жучкову. Вони вноч╕, з-п╕д носа гестапо, забрали Катерину Петр╕вну та трьох д╕тей - дванадцятир╕чну Н╕ну, п’ятир╕чного Михайлика та трир╕чного Володю. Народн╕ месники з рад╕стю прийняли ╖х в свою партизанську родину. Вс╕ вони ст╕йко терп╕ли незручност╕ партизанського життя - бо╖, холод, голод, переходи, хвороби.
Так, села Чермалик та Айлянма, розташован╕ за 13 - 15 км в╕д шосе Карасубазар - Феодос╕я, в роки в╕йни розд╕лили долю ╕нших с╕л Криму, як-от: Орта-Сабли (Партизанське), Ча╖р, Фр╕денталь (Курортне), Лак╕ (Горянка, фактично - кримська Хатинь, яко╖ б╕льше не ╕сну╓), Бетуй (Дров’янка С╕мферопольського району, його теж не ╕сну╓), Тав-Бодрак (Скалисте), розташованих на л╕сов╕й меж╕, жител╕ яких за зв’язок з партизанами частково або повн╕стю були знищен╕. Вража╓ той факт, що велика к╕льк╕сть винищених фашистами кримських с╕л не була в╕дома широкому колу громадськост╕. Може, в╕д того загального негативного ставлення особисто Стал╕на та його оточення до кримських партизан╕в взагал╕ та б╕льшост╕ в г╕рських селах кримських татар, огульно оголошених зрадниками? Але ж гинули мешканц╕ с╕л р╕зних нац╕ональностей за допомогу партизанам. В сел╕ Лак╕ переважали греки, в Тав-Бодраку - кримськ╕ татари. В ╕нших знищених селах були рос╕яни, укра╖нц╕, б╕лоруси, болгари. Про це згадувалося х╕ба що на м╕сцевому р╕вн╕.
 Народна кара фашистським катам не примусила довго чекати. Буквально через два дн╕, 25 грудня почалась Керченсько-Феодос╕йська операц╕я, ╕ вс╕ загони п╕д командуванням Генова вступили в нову фазу геро╖чно╖ ╕ траг╕чно╖ боротьби.
 Пройшли роки... Щоб потрапити у партизанський край до Азаматського л╕су, треба з феодос╕йського шосе по дороз╕ з Б╕лог╕рська (колишнього Карасубазара) б╕ля пам’ятника кримському Роб╕ну Гуду - Ал╕му Азамату - повернути праворуч, на п╕вдень, в гори. На дев’ятому к╕лометр╕ шлях приведе в село Красна Слобода, колишн╓ Саллар. Тут, б╕ля дороги, сто╖ть магазин «Саллар». Саме в ньому майже 22 роки працювала допоки ╓диний св╕док под╕й тих час╕в Посторонко-Воронько Тетяна Як╕вна. Недалеко, за р╕чкою Мала Карас╕вка - ╖╖ невеликий будинок. Хоч ╕ отримала Тетяна Як╕вна в Б╕лог╕рську однок╕мнатну квартиру на п’ятому поверс╕, але б╕льш╕сть часу проводить саме тут. Навкруги - р╕дн╕ гори. А поруч - гом╕нка р╕чка. ╢ в ╖╖ водах ╕ частина джерела з Бурлюксько╖ балки, на схилах яко╖ пройшло партизанське дитинство ц╕╓╖ славетно╖ ж╕нки, а може, ╕ частина кров╕ невинних жертв, ╕ партизанських месник╕в. А Тетяна Як╕вна все така ж тенд╕тна, енерг╕йна ╕ жвава. Вона ╕ зараз активно ╕ доброзичливо зустр╕ча╓ться з учнями, громадськ╕стю ╕ вже нечисленними ветеранами в╕йни та партизанського руху в Криму, з нащадками партизан╕в. Вона погодилась по╖хати з нами на м╕сце поховання жертв розстр╕лу. Ми поклали кв╕ти до пам’ятника, а Тетяна Як╕вна розпов╕ла про вже в╕дом╕ вам драматичн╕ под╕╖.
 До реч╕, ця ╕стор╕я мала сво╓ продовження.
 П╕д час генерального наступу фашист╕в на другий партизанський район 16 березня загинув ╤. Р. Рюмшин - командир загону. Партизани в╕дступили в Зуйськ╕ л╕си, зв╕дк╕ля поранених, ж╕нок ╕ д╕тей в╕дправили в тил л╕таками. Другого травня 1942 року в╕дправили Рюмшиних - Катерину Петр╕вну з трьома
д╕тьми. П╕д час евакуац╕╖ вона працювала в шпиталях. П╕сля визволення - у ╖дальн╕ в Джанко╖. Коли д╕ти подоросл╕шали, то роз’╖хались.
 Родину Посторонко чекала ╕нша доля. Тод╕ ж, 16 березня, фашисти захопили партизанський лазарет ╕ розстр╕ляли вс╕х поранених, як╕ там перебували. В тому числ╕ ╕ Дар╕ю ╤ван╕вну... вдруге...
 Одним з останн╕х рейс╕в 22 червня була евакуйована Тетяна Як╕вна. Згодом повернулася до Криму.
 В партизанському кра╖ залишились Василь та ╤ван Посторонки. Юний герой Джанкойського партизанського загону, пров╕дник ╕ кулеметник ╤ван Посторонко у с╕чн╕ 1943 року загинув. Якщо в╕рити «Книз╕ пам’ят╕», то це в╕дбулося б╕ля хребта Абдуга. За св╕дченням книги Лугового «Страда партизанська» - помер голодною смертю. Але як св╕дчить його сестра - Тетяна Як╕вна, лихо сталося п╕д час перестр╕лки з ворогом. ╤ван був тяжко поранений. Його замаскували ╕ п╕шли по допомогу. Заплутавшись в незнайом╕й м╕сцевост╕, довго не могли знайти базу загону. А коли д╕стались табору ╕ п╕шли за пораненим, то н╕кого на м╕сц╕ схованки не знайшли.
 Ось така ╕стор╕я ╕ доля двох родин. Пам’ята╓мо вс╕х!
 В╕ктор ТУРЧИН.
м. Джанкой.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2007 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5427

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков