Версiя для друку Обговорити в форумi

 “До нашого берега завжди прибивається якщо не трухляве поліно, то гнила тріска”. Так гласить народне прислів’я… Думаю, чого наш берег так покірно приймає всілякий непотріб. Очевидно, тому, що він надто похилий. Біля крутого берега — течія чиста. Отже, свій державний берег-оберіг ми не дуже оберігаємо. Не дуже про нього дбаємо. Десь нам його підмулює “течія” з “чужих вод”. Та переважно самі замулюємо своєю інертністю, байдужістю, дріб’язковістю…”
 З виступу Вані Молдавана на форумі з охорони довкілля

 Ці слова я пригадав, коли дивився чергову “інтер-шустерізаду”. Нове телешоу, де зібралися визначати “Великих Українців”. Правду кажучи, від попередніх шоу пана Шустера “Свобода слова” я також не в захопленні. Про це не раз говорив у своїх радіовиступах, інтерв’ю. У тих “свободолюбивих” шоу пан Шустер мені постійно нагадував такого собі хитрувато-підступнуватого чоловічка у компанії наївняків. Зіштовхне лобами Івана та Степана, а сам стоїть збоку. І ніби розбороняє. Ніби ратує за те, щоб вони помирилися. А душа — навистрибці з радощів, що “шоу” вдалося…
 Нове ж “шоу”, на мою думку, покликане сягнути більшої “висоти” та копнути глибше. Воно має “залізти” у святую святих України — у її “національний фундамент”, зробити своєрідну “інвентаризацію” дорогих кожному свідомому українцеві постатей, повернути “орієнтувальні стрілки” на випадкових, приліплених до України “героїв”, які, мов терміти, мають руйнувати “фундамент” зсередини. Думаю, що це своєрідне продовження “бузиніади”. Але набагато ретельніше, підступніше і хитріше організоване, набагато дорожче оплачене. Наштовхує на цю думку й сам склад “ради гарантів” (не українським народом, звісно, формованої). У цій, з дозволу сказати, “раді”, за винятком кількох гідних постатей, які, очевидно, взяті “для отвода глаз”, — такі “гаранти” з українського патріотизму та національної самопожертви, як Петро Симоненко, Дмитро Табачник, Віталій Коротич, Олександр Мороз та іже…
 Про одне “іже” ще варто сказати конкретно. Бо воно свідчить і само за себе, і за пана Шустера, і за сам “проект…” Це молодий “підскакевич” з якогось там “кварталу” Владімір Зєлєнскій… Який, здається, і сам дивується, що потрапив у таку “національно свідому” компанію. Під час “самоінвентаризації” патріотичних вчинків він досить-таки нахабно, ніби хизуючись цим, заявив: “Для независимости Украины я ничего не сделал… И, наверное, я, один из сидящих здесь, пожалуй, самый невеликий украинец… И не самый украинец… Я — Владимир Зеленский…” В тому, що “самый невеликий” — сумніву нема. Але чого там “сидящий”? Кривити пичку, коли нормальні українці говорять слушні речі і хизуватися: “Это реальное выражение моего лица”?.. Кривляйся собі у під’їздах “кварталів”, називай і далі українців “хохлами”, потішай тупуватого обивателя пришелепкуватими “дотепами” про сало…
 Та це питання, очевидно, до “англійців”, які задумували і здійснили проект у своїй країні. У нас величність гуліверів визначатимуть ліліпути. А горобці учитимуть орлів шугати в піднебесся… “Великих Українців” визначатимуть українофоби, політичні банкрути, демагоги, авантюристи…
 Те, що найбільшим українцем “гарант” Симоненко назвав Леніна — не смішно. Хоч майже всі присутні сміялися. Це — біда. Не у “ленінській хворобі” П. Симоненка. Біда, що печерний комунізм, українофобство й україножерство досі домінують і на каналах “українського” телебачення, і в затишних норах “української влади”. Незадовго до цього телешоу у пресі з’явилися “державотворчі” “размышления” на той час ще віце-прем’єра уряду незалежної України Д. Табачника: “Утиный суп по-украински”. Цей “варильщик супов” з українофобським зловонієм і далі блудить, як п’яний у кукурудзі… То він “без тени сомнения” цинічно бреше: “…Политики высшего ранга без тени сомнения утверждают, что если мы все переоденемся в “вышиванки”, полюбим УПА и признаем коварного средневекового интригана Мазепу национальным героем, все реки в стране немедленно потекут медом и молоком…” …То “викидає” провокативні “лозунги”: “…На востоке, к несчастью, уже приобретает популярность лозунг возвращения границы по Збручу, денонсации пакта Молотова-Риббентропа и “восстановления исторической справедливости” путем возвращения западных областей Польше”…
 …То вдається до “інтелігентного” хамства на кшталт “…миссионеры, только вчера спустившиеся “з полонын”… Зрозуміло, “інтелектуалу”, “вчера спустившемуся” з совкової пальми, важко осягнути місіонерів з карпатських верховіть. Тим більше, коли треба відробляти перед “работодателями” срібняки… Провокативні ж лозунги про передачу Польщі областей Західної України свідчать лише про дуже задавнену хворобу підляцтва… Це отакі “специ”, отакі “гаранти” покликані шустерами визначати душу України, її велич, гарантувати при цьому чистоту та моральність?! Колись я уже писав, що наша біда в тому, що борються за Україну, вмирають за неї Тютюнники. А правлять у ній, розкошують і облаштовуються табачники. Вони й вказуватимуть, на кого українцеві молитися, призначатимуть критерії визначення його величі. Виявляється, для того, щоб стати “Великим Українцем”, не обов’язково бути прив’язаним до української землі, турбуватися про неї, відроджувати і піднімати її, дбати про добробут народу, про розквіт його науки, культури, мови, традицій; не обов’язково навіть бути українцем чи патріотом України. Досить, як ото Булгаков, народитися в Україні і “на высоком профессиональном уровне” обляпати її у своїх творах. Кошти на цей “проект”, як видно з розкрутки, кинуто чималенькі. Ким і для чого, мабуть, варто задуматися не лише сатирикам. Бо й висувати кандидатури на “великих” має “громадськість”. Через… мобільні телефони, телеканал “Интер”, газету “Аргументы и Факты” (в Украине)… Отакі “факти”. Такими будуть і “аргументи”…
 Думаю, робиться це не для того, аби підняти велич “Великих Українців”. Велике не потребує возвеличення. Гадаю, що в метушні отієї висувально-визнавальної сверблячки відомі вже потаємні “експерти” постараються оганьбити ще когось з таки Великих Українців. А в шеренгу до вже відомих і великих “підселити” кількох своїх пігмеїв, що не мають нічого спільного ні з Україною, ні з українством.
 Євген ДУДАР.
http://slovoprosvity.com.ua

 Шановна «Кримська світлице»! Подібні явища нашого життя випливають з того, що Україна є правонаступницею УРСР, а не вільної України, не Русі і не УНР. За таких обставин брати участь у голосуванні за «великих українців» гідному громадянинові України не личить. Дозвольте висловити публічно мої міркування щодо проекту «Великі українці» у короткому дописі під заголовком

ПОЛІТИЧНИЙ СЕКОНД-ХЕНД
 Завершується телепроект «Великі українці». Вшанувати тих, хто заслуговує на це, - добра справа. Але варто звернути увагу на обставини: хто саме, яким саме чином, в який саме час, з якою саме метою проводить цей цікавий захід.
 Савік Шустер у своїй «Свободі» цілком публічно та демократично визначив загальні критерії обрання великих. З’ясувалося, що для національної величі не обов’язково бути етнічним українцем, не обов’язково народитися, жити в Україні, не обов’язково говорити українською мовою... Тобто щоб бути великим українцем, взагалі необов’язково бути і українцем за національністю.
 (- Та він же трохи дурненький!
 - Не те що б дурненький, а зовсім дурний!
 - То нічого, аби чєловєк хороший був...»).
 Рід, земля, мова. Як виняток можна погодитись на відсутність одного з цих трьох критеріїв у великого українця. Але така винятковість має бути виправданою тим, що залишив у спадок Україні цей великий. Це може бути великий духовний спадок (наприклад, літературний).
 Все велике зробилося великим не відразу. Спочатку було маленьким. Той, хто ніколи не був і не є українцем взагалі, чи може стати великим українцем?! Великим - так. Українцем - ні.
 Така ж біда з виборами до Верховної Ради України: в Раді багато «великих фахівців», та малувато хоча б середніх українців.
 У партійних списках, як в оптовій торгівлі секонд-хендом, нам постійно в оберемку ненових речей підсовують Н. Шуфрича, П. Симоненка, М. Азарова, В. Литвина, Л. Грача, І. Плюща, Р. Богатирьову, І. Богуславську, Г. Герман та їм подібних, без кого не проходить жодне політичне ток-шоу.
 З цього секонд-хенду найбільшим українцем напевно є Іван Плющ: коли у Верховній Раді вирішують доленосні для України питання, він спокійнісінько летить у Донецьк на футбол! Безкарно таке дозволити собі можуть лише найбільші українці!
 Іван ТРУХ.
м. Армянськ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2007 > Тема "Резонанс"