Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2626)
З потоку життя (5710)
Душі криниця (3219)
Українці мої... (1416)
Резонанс (1422)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У ЦЬОМУ СВ╤Т╤ СУМНО БЕЗ ЧОРНОВОЛА…
Чорнов╕л був ╕ залишився ╕сторичною альтернативою, нереал╕зованою можлив╕стю –...


В╤Н ПРАГНУВ ЗРОБИТИ СВ╤Т КРАЩИМ
Пам’ят╕ Федора Степанова


ПОМЕРЛА ВИДАТНА УКРА╥НСЬКА ╤КОНОПИСИЦЯ ВАЛЕНТИНА Б╤РЮКОВИЧ
Валентина Дмитр╕вна запов╕дала не зд╕ймати галасу навколо не╖. Але не згадати цю видатну людину...


ЗГАДАЙМО ПОЕТА
Настав черговий день народження нашого видатного поета, письменника, публ╕циста, перекладача...


ЦЯ РОЗМА╥ТА УКРА╥НСЬКА ╤СПАН╤Я
з г╕ркотою констату╓мо: наш╕ краяни, - знання, розум та енерг╕я яких мала б прислужитися Укра╖н╕,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 04.01.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 04.01.2008
СЛОВО, МОЯ ТИ ╢ДИНАЯ ЗБРО╢...


 6 с╕чня Василев╕ СТУСУ - нашому видатному поетов╕, палкому поборнику правди ╕ свободи, борцев╕ за незалежн╕сть Укра╖ни виповню╓ться 70 рок╕в в╕д дня народження.
 На жаль, поет не дожив до цього свого високого юв╕лею, до св╕тлих дн╕в нашо╖ незалежност╕. Його, який мислив ╕накше, ан╕ж хот╕лося тогочасн╕й влад╕, ревн╕ служител╕ колишньо╖ комуно-б╕льшовицько╖ Системи запроторили на багато рок╕в до в’язниць ╕ табор╕в разом з ╕ншими побратимами по духу.
 Замучений у мордовських таборах ГУЛАГу, Василь Стус помер у в╕ц╕ 47 рок╕в. Це сталося 5 вересня 1985 року. Згодом його прах було перепоховано на Байковому кладовищ╕ у Ки╓в╕.
 Ми хочемо познайомити наших читач╕в з уривками ╕з поеми черкаського поета В. Дергача «У зашморз╕ ноч╕», присвячено╖ св╕тло╖ пам’ят╕ Героя Укра╖ни (посмертно) Василя Стуса - його незламност╕ духу, його жертовному служ╕нню р╕дн╕й Укра╖н╕ й нац╕ональн╕й ╕де╖, поетов╕ ╕ людин╕ високих гуман╕стичних ╕деал╕в.

Василь ДЕРГАЧ
У ЗАШМОРЗ╤ НОЧ╤
«В╕д Василя Стуса залиша╓ться перш за все поез╕я як зматер╕ал╕зований у слов╕ б╕ль свого часу, б╕ль Укра╖ни»
В. Овс╕╓нко, «Св╕тло людей».
Ки╖в, 1996 р.

Як гн╕т.
як хмара темного туману,
н╕ г╕р,
н╕ р╕к
не залишивши зб╕ч,
через яри,
людськ╕ над╕╖ й рани,
насупившись,
вповзла на землю
н╕ч.
Немов мара,
немов кощава в╕дьма,
вона взялась до хижих злод╕янь,
вдоволена,
що змовчували в п╕тьм╕
багато боязких мирян-м╕щан,
╕ в╕рили,
що н╕ч несе спочинок
й н╕чого ╖м смертельного
не вчинить.
А н╕ч, в╕дчувши спод╕вання вт╕шн╕,
похмурий погляд
кинула з-п╕д бр╕в,
розсипала довкола
тем╕нь гр╕шну
й озвалась
скриком неласкавих сл╕в.
Н╤Ч:
- Я зовс╕м не для того,
щоб годити
трудящим людям.
Бо така вже я, -
лише злочинц╕в ╕ кат╕в неситих
тепер ряту╓ темнота моя.
Он воронок й сьогодн╕ п╕д горою,
в ╕мл╕ сховавшись
 в╕д очей людських,
приховуючи св╕й ганебний гр╕х,
везе якогось в’язня ╕з собою.
Ото й темн╕ю, каяття налита,
в╕д сво╖х власних докор╕в-питань:
Нав╕що я? Для чого я на св╕т╕?
Невже лише для чорних злод╕янь?..

* * *

«Сховатися од дол╕ - не судилось.
Ударив гр╕м - ╕ зразу шкереберть
п╕шло життя.»
В. Стус

Мордовська пр╕рва. Люта ╕ холодна.
Зима на Кам╕. Аж тр╕щать льоди.
П╕д пресом все. Допомага й природа
ус╕х довкола, й зломлених, й незгодних,
заковувать в смертельн╕ холоди.
У камер╕ мороз. На стел╕ ╕н╕й.
Холодн╕ крапл╕ падають униз...
╤ раптом пром╕нь л╕хтаря по ст╕нах.
Раптовий обшук. Окрик:
 - П╕дн╕мись! -
У складках роби шарять пальц╕ клят╕.
Зв╕рячий погляд з-п╕д колючих бр╕в.
А в кулац╕ два аркуш╕ з╕м’ят╕,
немов нахабно зборкан╕ крильцята
новорожденних в╕рш╕в-голуб╕в.
На перший Васил╕в
 протест р╕шучий
суворе:
- Змовкни! Ребра переб’╓м!
Та креше в’язня гн╕в, як град ╕з туч╕,
розплюску╓ наглядач╕в-н╕кчем:
- Прислужники! Нахаби!
 Пси дворов╕!
Шука╓те, щоб хазяям вгодить.
Соб╕ кар’╓ру на в’язничн╕й кров╕
задумали, падлюки, заробить?
То ж знайте, п╕дл╕, що цього не буде!
Про вашу вдачу зв╕р╕в-хижак╕в
я ╕ в кайданах розкажу вс╕м людям,
п╕зна╓те удари мо╖х сл╕в!..
Служаки об╕злилися ще дужче,
╕ знову люто засвист╕ла пл╕ть.
Продовжувала крила
 в╕ршам мучить,
Аби позбавить злету ╖х у св╕т.
Приниження нестерпну ношу
П╕дсилював нахабний обшук:
Бушлат вдягнув з╕гр╕тися -
 не можна!
Мороз - нав╕ть сорочку не вдягай!
Пров╕рять у блокнот╕ риму кожну,
а книжку в╕дбирають - не читай!
Шукали, до б╕лизни догр╕балися,
листи в╕д р╕дних брали ╕з шухляд,
Немов думки пров╕рить намагалися
╤ душ╕ в’язн╕в кожного п╕дряд.

* *  *

„Н╕. Вистояти. Вистояти.
Н╕ - стояти».
В.Стус

Усе для тебе. Й сл╕дч╕, й суд, ╕ вирок.
╤ таб╕р. Й п╕днев╕льна праця.
А за антирадянський вигук
Одержуй додатково
Карцер.
Два кроки в довжину,
 крок в ширину.
Що, непок╕рний?
Заробив ти св╕та?
За ст╕нами з╕тха╓ небо св╕тле,
а ти п╕рнай у темноту т╕сну.
Твоя зарядка - крок╕в лише два.
╤ди. Спинись. З╕гнися. Роз╕гнися.
За справедлив╕, см╕лив╕ слова
тебе ╕ звинувачу╓ Москва,
того ти в каземат╕ й опинився.
Колись Тараса мучили кати, -
так, як ╕ ти, в╕н не схилявсь царату.
Але тод╕ тако╖ т╕сноти,
мабуть, ще не придумали, проклят╕.
Зате тепер, у цей косм╕чний в╕к,
застосували й затиски незвичн╕.
╤ що для влади нин╕ чолов╕к -
мураха ╕з життям еп╕зодичним.
Служили й служать.
 Той - за хл╕ба шмат,
другий - щоб досягти соб╕ посаду.
╤ кожен - як дог╕дливий солдат,
готовий будь-як╕й служити влад╕.
Ще й автомата з рук не випуска,
╕ нав╕ть радий - зброю дов╕ряють.
Як жаль такого горе-дивака,
улесливий, в╕н г╕дн╕сть забува╓.
Накажуть, - за ╕накодумцем стеж, -
пиша╓ться, мовляв, ╕ще потр╕бен.
В угодництв╕ такий не зна╓ меж,
зг╕дно вказ╕вок -
 й р╕дним зрадить теж,
╕ батьку не подасть
 шматочок хл╕ба...
Так╕ думки нескореного Стуса
в рядочки карбувалися нав╕к,
╕мпер╕╖ долали культ ╕ штик,
прискорювали ск╕н всього Союзу.
Поки що ж бачив лиш барак╕в жах
╕ ч╕тко визначав мету ╓дину:
побачить самост╕йною Вкра╖ну
не т╕льки у мордовських в╕щих снах.
Й хоч наяву все т╕ ж два кроки,
Як гн╕т, як прес, холодний карцер,
╤ наглядач, як зв╕р жорстокий, -
мета росла, кр╕зь жах прорваться,
здолати цензорний пор╕г,
над казематами п╕дняться
й долинуть до сердець людських.

* * *

«╤ серед степу, де горить калина -
могила. Там рида╓ Укра╖на
над головою сина: прощавай».
В. Стус

Н╕, не набридливим повчанням
його слова у камер╕ звучали:
- Хоча Москви верховне хиже око
╕ лад ╖╖, мов злий нахабний крук,
приборкували нас аж триста рок╕в,
╕ у ярм╕, як в зашморз╕ жорсток╕м,
зазнали ми страшних
 пекельних мук,
хоч ненависний зашморг наш╕ ши╖
затискував ╕ р╕зав без ножа,
та у в╕ках святою, нерушимою
лишилась укра╖нською душа.
Вони й надбанки наш╕
 взять зум╕ли,
й петлю на нас п╕дготувати встигли,
та ми на душу Матер╕-Вкра╖ни
московський зашморг
 не дамо накинуть.
То ж хай чужинц╕в
 гоноровий розум
погрожувать нам дал╕ перестане,
бо можуть повернутись ╖х погрози
на них самих
 тим зашморгом-арканом...
╤ час дов╕в, що карцерам не стерти
пров╕щення бунт╕вника-поета.
Справдилося, чим зашморги
 туг╕ше -
тим оп╕р ╖м завжди буде сильн╕ше.
В╕н думкою вертав до Укра╖ни,
як з вир╕ю в св╕й край верта╓ птах.
Так, в╕чне почуття любов╕ сина
сильн╕ше за насаджуваний страх.
М╕цна любов поета-патр╕ота
н╕коли не схилялася в журб╕.
В╕н, як орел, м╕цн╕шав у польотах,
╕ рани заживляв у боротьб╕.
Незламний в спор╕,
 чесний ╕ см╕ливий,
в╕н був ватагом арештантських лав,
перед катами ши╖ не хилив в╕н
╕ наглядацьк╕ напади долав.
В одв╕т на прокурорськ╕ нахваляння
╕з його серця рвався лютий гн╕в.
На шлях борн╕ ступивши
 в юн╕й ран╕,
не визнавав за правду покарання,
а сам судив правдив╕стю рядк╕в.
В конфл╕ктах в’язн╕в ╕з наглядачами
ставав завжди на захист
 людських прав,
╕ в принципових по╓динках-драмах
одержував за вс╕х
 смертельн╕ травми, -
та духом в╕н завжди перемагав.
ГОЛОС СТУСА:
...О вороже, коли тоб╕ проститься
гик передсмертний ╕ тяжка сльоза
розстр╕ляних, замучених, забитих по соловках,
сиб╕рах, магаданах,
державо тьми,
 ╕ тьми, ╕ тьми, ╕ тьми!..
В╕н проклинав: - Катюги осоружн╕!
Не зломлять нас тортури в ц╕й п╕тьм╕!
В╕н закликав:
 - Брати! ╢днаймось дружно
супроти б╕льшовицько╖ чуми!
У нас ╓ зброя - у серцях запали.
Ми скажем кагеб╕стам: „Геть! Пора!»
См╕ливо, щоб ус╕ народи знали, -
нема в св╕тах на катування прав!..
Василь нав╕ть кр╕зь ст╕ни бачив лиця,
р╕шуч╕сть друз╕в, ╖х вогонь в очах.
╤ камера с╕яла, як св╕тлиця,
до правди вс╕м осв╕тлювала шлях.
За гордий сп╕в - завод╕╖в у карцер,
як в кл╕тку, як в м╕шок,
 в ще б╕льший гн╕т.
Та Василю не вперше, не злякався.
Лиш гн╕вався,
 придумать намагався,
який протест вчинити ув одв╕т?
Як осуд гн╕вний виразити влад╕
╕ вс╕й бездушн╕й кагеб╕стськ╕й банд╕?
Бо в’язн╕ в╕д тортур, як мухи, мруть.
А скоро ж нам ╕ дихать не дадуть.
В той час важкий
 злочинного безправ’я
його думки, неначе сотн╕ лез,
кололи душу, домагались ради,
як зд╕йснити задуманий протест?
Ех! Мав би я можлив╕сть,
 розмахнувся б -
╕ кулаком ╖м в пики що ╓ сил!..
Та в карцер╕ т╕сн╕м не роз╕гнуться...
То як же дал╕? Так ╕ жити в муц╕,
приречено чекаючи могил?
То що ж ╕ще, кр╕м осуду-прокляття,
яке ув оч╕ кату не мовчав?
В╕н не здавався
 владоможцям клятим,
все думав, як же домогтися прав?
Н╕! Так режиму не перевернути
знев╕реними, скореними т╕льки.
А щоб увагу влади привернути -
вир╕шую: ╕ду на голод╕вку!
А що ще може в’язень в каземат╕?
Незгоду з ладом виказати чим?
Як влад╕, як протестувати?
Один лиш зас╕б ╓ - життя в╕ддати,
не поступившись
 принципом сво╖м!
Щоб муками сво╖ми, нав╕ть смертю
катам довести ╖хн╕й злочин - гр╕х.
Готовим бути за мету умерти,
соратник╕в не зрадивши сво╖х.

* * *

«...╕ зважитись боротися, щоб жити, ╕ зважитись померти, аби жить».
В. Стус

╤ Стуса почули вс╕ в’язн╕ за ╜ратами,
п╕дтримали слово поета тверде.
Н╕коли н╕чим,
 н╕ вогнем н╕ лещатами
Свободолюбивих не знищить ╕дей.
В╕н кличе ╓днатись.
 ╢днання - це зброя.
Вони не посм╕ють затискувать нас.
Сильн╕ша╓ в╕тер епохи ново╖,
здуватиме в╕рус насиль ╕ образ.
╤дея, - як п╕сня свято╖ любов╕
до р╕дних земель, у тривожн╕й доб╕
рясн╕╓, п╕дтриму╓ в прац╕ ╕ слов╕,
╕ в╕рою глибоко диха в тоб╕.
Насилля нам в душах
 хай викреше плом╕нь,
щоб дал╕ боротися нам як б╕йцям.
У св╕т╕ ╓ щастя - долать буреломи
╕ в битв╕ за волю ╓днати серця.
Гуртом буде легше не здатися муц╕.
╢днаймось т╕сн╕ше,
 плече до плеча, -
тод╕ лиш життя як б╕йц╕в революц╕╖
завжди перемогою буде в╕нчать.

* * *

«...╕ гостре бажання зрина╓, як рик:
ще вистане мужност╕ вибути в╕к,
ще виживу, вистою, викричу я -
допоки поглине мене теч╕я».
В. Стус

Лад - як владний зашморг чорний.
Карцер. Кат. Колючий др╕т.
Т╕льки гасла крик мажорний
та на спин╕ неп╕дкорн╕й
сл╕д кривавий в╕д чоб╕т,
чорних кованих чоб╕т.
Грубо ляска╓ шп╕црутен,
Шеф мордовських табор╕в.
Людське право тут забуто,
у кайдани перекуто,
в страх без сл╕в,
в страх, що правду зан╕мив.
Т╕льки мужнього см╕ливця
лад свав╕льник╕в-вожд╕в
не зламав ╕ не скорив.
Дух поета не хилився, -
динам╕том рвався гн╕в,
Васил╕в священний гн╕в.
В його серц╕ за Вкра╖ну
праведна кип╕ла лють.
Вс╕х ведуть нас до загину,
честь ╕ горд╕сть Батьк╕вщини
нагло б’ють,
щоб нав╕к скорились, б’ють.
╤з мордовсько╖ хуртеч╕
думка рвалася з-за ст╕н.
Його слово,
як предтеча,
правд╕ розправляло плеч╕
╕ будило вс╕х, як дзв╕н,
волелюбний гр╕зний дзв╕н.
Його дух кр╕зь грати кликав,
сам на зламан╕м крил╕,
п╕д╕ймав гурти велик╕,
щоб зм╕нити лад-кал╕ку
на сво╖й земл╕,
на окраден╕й земл╕.

* * *

«Ця чорнота попереду - давно
в╕дстрашлив╕ сво╖ згубила чари,
в╕дьомську силу втратила. Тепер
я годен мовити, що поборяю смерть».
В. Стус

А зримих справ приховувачка ница
бездумна н╕ч без св╕тла, без над╕й,
зухвало, наче хижа зла вовчиця,
у табор╕ зд╕йснила, злочин св╕й.
Немов дворушна зрадниця-пол╕тик,
Сусп╕льного прогресу й руху кат,
Найкращих з укра╖нсько╖ ел╕ти
Затисла на багато л╕т п╕дряд.
З сво╖м ГУЛАГовладним беззаконням
наповнена п╕длотност╕ ╕ зла,
напалася на в’язн╕в безборонних,
до Василя у карцер заповзла.
Ех, ноче, ноче, промосковська ноче,
з╕знайсь хоч зараз, адже знала ти,
що лиход╕╖ чинять чорний злочин
п╕д прикриттям тво╓╖ темноти...
А ти, наш захисник - правдивець
Боже!
Невже не знав нахабства табор╕в
чи кривдник╕в спинить
 був неспроможним,
що зразу ╖х до карцеру впустив?
Тод╕ ж та н╕ч не т╕льки заважала
розп╕знавати те п╕дступне зло,
а вкрила правду
 чорним покривалом,
щоби комусь розглед╕ть не дало,
як Батьк╕вщини знищували сина
ув антилюдськ╕м зашморз╕ тенет, -
лишали сиротою Укра╖ну,
яку любив, як мат╕нку, поет.

* * *

«Ця чорнота - м╕й шлях
в╕д смерт╕ до життя».
В. Стус

Планета оберталася. Не знала,
що н╕ч в сувоях злючо╖ п╕тьми
св╕й злочин в╕д очей людських ховала
за сотн╕ к╕лометр╕в в╕д Перм╕.
В╕д сл╕в поета владники тремт╕ли.
Й кремл╕вське знахабн╕ле вороння
св╕й ╕ще б╕льший злочин учинило -
на смерть закатувало Василя.
Але безсл╕дно знищить не зум╕ло,
╤ найчорн╕шого не досягло -
позбавило життя поета т╕ло,
але здолати духу не змогло.
Мов житт╓дайн╕ грози веснян╕,
Його слова рвонули у просторах.
Й одв╕том ми почули з далини
болюче слово нашо╖ ╤стор╕╖.
ГОЛОС ╤СТОР╤╥:
О, Укра╖но! Змучена земля!
Одв╕ку ти у виразках ╕ болях.
Тебе болила ╕ своя недоля
й чужинц╕ нас╕дали, наче тля.
А ще, було, й сус╕ди нав╕сн╕
у зашморгах приборкували крила,
╕ як отрутн╕ п╕дл╕ таргани,
твою свободу клешнями давили.
Та докорять, Вкра╖но, власн╕й дол╕,
нападниками змучен╕й до краю,
на посп╕шай, ╕ще тебе чека╓
тернистий шлях у боротьб╕ за волю.
Адже було... Згада╓мо той час,
коли Петро лигав нашу свободу...
Богдан про╜авив. ╤ тепер болить
його помилка муками народу.
Хай лине у сучасне кр╕зь в╕три
╕ про недавн╓ нагада м╕й голос,
коли Народний Рух
тривожно╖ пори
зростав, тужав╕в, як у пол╕ колос,
зм╕цн╕в ╕ п╕сля дружно╖ весни
врожа╓м вс╕х порадував рясним.
Тепер стиска╓ криза без упину,
та ол╕гарх╕в це не зупиня, -
державу загнуздали, як коня,
╕ владниками вс╕лися на спину...
А Стус, од вс╕х в╕дд╕лений тюрмою,
ще з то╖, ╕з режимно╖ доби
з-за чорних мур╕в людям рани го╖в,
╕ власною хоробр╕стю й снагою
навчав ╕ кликав вс╕х до боротьби.
Щоби людина в╕льною була,
щоб сяяв св╕т, а не гулагськ╕ брами,
й м╕ж нашими сус╕дами ╕ нами
щоб в╕чна дружба кв╕том розцв╕ла.
Але за стиглий лан на прапорах,
за чисте небо, св╕тле ╕ уроче,
в╕н, лицар Правди ╕ ╖╖ ватаг,
був знищений п╕длотно серед ноч╕.
Та сили укра╖нськ╕ гартувались.
Як пров╕щав у самвидав╕ Стус,
омр╕яне народом нашим сталось -
розпався штучно скро╓ний Союз.
Свободи сонце глянуло з-за хмари,
весняний гр╕м
 в╕д сну людей збудив.
Але, на жаль, що мало б стати карою,
нахабно обернулось кап╕талом
╕ для чужих, ╕ для сво╖х вожд╕в.
Ви крали й чесним голови морочили.
То знайте, що за грабування нав╕сне,
за ско╓н╕ антинародн╕ злочини
покара винуватих не мине.
Але про╜авили тод╕ в сл╕п╕й покор╕,
не одягли на винних кайдан╕в.
Це св╕дчу я, - неупереджена ╤стор╕я, -
╤ правдою засуджую кат╕в.
Тепер вони, уникнувши покари,
в╕дрощують граб╕жницький св╕й клан,
╕ вже як ол╕гархи йдуть навалою,
на рядових накинули аркан.
Супроти них боровся наш поет, -
в╕н домагався правди, демократ╕╖,
╕ радост╕ звичайно╖ у хатах,
а не продажних зашморг╕в-тенет.
За те його й спровадили на страту.
Вноч╕. Без розголосу. Крадькома.
Гадали, що глуха н╕ма п╕тьма
той злочин допоможе ╖м сховати.
Бездушно спрямували руку ката, -
╕ ось свободолюбця вже й нема.
Та сталось як належить - смерть сама
у в╕чн╕сть повела його завзято.
Мен╕ все видно.
Адже я - ╤стор╕я.
Я буду знову вс╕м св╕там повторювать:
Анафема моя - ус╕м убивцям!
╥м не накинуть зашморг
 на правдивц╕в,
пролинув час гулагсько╖ доби.
╤ в╕ру в правду стратами не стерти,
поет живе ╕ нав╕ть п╕сля смерт╕
веде других шляхами боротьби.
15.04.2006 р.

Г╤РКА ХРОНОЛОГ╤Я ЖИТТЯ ПОЕТА
ДОДАТОК ДО ПОЕМИ «У ЗАШМОРЗ╤ НОЧ╤»
 6.01.1938 р. - народився в с. Рахн╕вка Гайсинського р-ну на В╕нниччин╕. Школа, пед╕нститут в м. Донецьку, служба в будбат╕ - 3 роки. Асп╕рантура Ки╖вського ╕нституту л╕тератури. Правозахисна д╕яльн╕сть.
 1965 р╕к - подав першу зб╕рку в╕рш╕в «Зимов╕ дерева» до «Радянського письменника».
 4.09.1965 р. - виступ в к╕нотеатр╕ «Укра╖на» на захист репресованих шестидесятник╕в.
 1965 р╕к - виганяють з ╕нституту. Працював ╕ кочегаром, ╕ арх╕вар╕усом, ╕ чорноробочим.
Немов перевернулась
 у владник╕в кебета -
у розумову працю
 розумних не пускать.
Нехай у кочегари
 тепер ╕дуть поети,
а кочегари будуть
 мистецтвом керувать.
 1970 р╕к - п╕сля трьох «боязких» реценз╕й В. Стус забира╓ рукопис, да╓ його в самвидав, ╕ «Зимов╕ дерева» виходять в Бельг╕╖. Автор остаточно став ╕зго╓м радянсько╖ системи.
 
12.01.1972 р. - заарештовують разом з багатьма ╕накомислячими. «Пок╕с» шестидесятник╕в.
За см╕л╕ протести
 попав п╕д «пок╕с».
Арешт. Кагебе. Лютий допит.
 Тортури.
╤ - пекло мордовське. Болото ╕ л╕с.
Бараки ╕ карцери. Таб╕рн╕ мури.
Суворий режим,
 випроб духу та сил, -
дола пол╕тв’язень усе без розпуки.
Тут вперше поета в╕тав Чорнов╕л,
тут м╕цно потиснув
 Лук’яненко руку.
 2.08.1975 р╕к -
 См╕ливий, незламний, як С╕ч╕ козак,
 ламав скрижан╕л╕ режими в’язничн╕.
 ╤ раптом - б╕да. Л╕кувальний барак.
 П╕д╕рване вдруге здоров’я ф╕зичне.
 10.12.1975 р.
 До допит╕в злих,
  до нахабних розправ
 тепер додались ╕ т╕лесн╕ ще муки.
 Важка операц╕я. Ск╕льки ще справ,
 а в нього лиш чвертка
  лишилася шлунка.
 Тод╕ ж, ледь живого,
  його й кагеб╕сти
 возили у Ки╖в, спокути чекали.
 Та т╕льки дарма. Не на того напали.
 Де с╕ли, як кажуть,
  прийшлось там ╕ зл╕зти.
 6.02.1976 р╕к -
 Хоч хворим, зате непорушним,
 як скеля,
 вернули його в ту ж холодну оселю.
 Озерне. Мордов╕я. Знов глухомань.
 Щоб вдруге не пнулись
 так╕ до повстань
 супроти Союзу. Щоб так Укра╖ну
 й держать, як рабу,
  на худеньких кол╕нах.
 Василь у ГУЛАЗ╕, у т╕й же Мордов╕╖.
 С╕мнадцята-А,
 найстрашн╕ша колон╕я.
 Як зм╕╖, тут сл╕дч╕.
 Як пси, охоронц╕.
 Лиш туга ╕ в╕дчай - н╕ неба, н╕ сонця.

 11.01.1977 р╕к - 11.03.1977 р╕к -
 Розтоптаний м╕льйонами
 худих в’язн╕вських н╕г,
 на заслання поету
 етапний шлях прол╕г.
 Двадцятий в╕к в╕дстукував
 вже р╕к с╕мдесят сьомий,
 коли прадавн╕м трактом
 повз море-океан,
 через сн╕гов╕ гори
 й тайгов╕ буреломи
 етапували Стуса
 в далекий Магадан.
 Рос╕я з Магаданом
 багато чим пов’язана,
 тут древн╕ л╕с, ╕ тундра,
 й копальн╕ у сн╕гах,
 й штаби ╕з кагеб╕стами,
 ╕ табори ╕з в’язнями.
 Тут ╕ в╕нець лавровий
 надбань соц╕ал╕зму,
 вершина прав людини -
 прославлений ГУЛАГ.
 Черка╓ серце спомин
 про край п╕вн╕чно-сх╕дний.
 Пригаду╓мо роки
 траг╕чн╕ ╕ г╕рк╕.
 ╤ магаданськ╕ табори,
 й сиб╕рськ╕ дал╕ син╕...
 О, ск╕льки там ╕ наших
 замучених, невинних,
 не дочекавшись правди,
 загинуло батьк╕в.

 1978 р╕к - помер батько Семен Дем’янович. Василь ╖здив на похорон.
 Летять л╕та, як птахи
  у вир╕й вересневий,
 а ще ж так мало зроблено
  для л╕тературних гон.
 Лиш книжка заборонена
  «Зимов╕ дерева»,
 що тут не друкувалася,
  а видав закордон.
 Працював над зб╕ркою
  «Св╕ча у св╕чад╕» -
 В копальнях небезпечних,
  у таборових с╕тях
 знов в╕ршами-протестами
  в╕н творч╕сть визначав, -
 й св╕тилась св╕тлом правди
  над ц╕лим б╕лим св╕том
 в його св╕чад╕ мудрому палаюча св╕ча.

 Серпень 1979 року, поверта╓ться ╕з заслання
 В╕дскреготали роки.
  Наблизилась над╕я.
 Заслання зак╕нчилось.
  З перестуком кол╕с
 поет вернувся в Ки╖в,
 вклонивсь свят╕й Соф╕╖
 й жагу борн╕ за р╕вн╕сть
  в душ╕ сво╖й прив╕з.
 Початок 1980 року
 В цей час на Чорновола
  сфабрикували справу,
 кремл╕вський узурпатор
  на нього меч п╕дняв.
 Стус допом╕г колез╕
  в╕дбитись в╕д орави, -
 ╕ втрет╓ до режиму у каземат попав.
 ╤ знов на довг╕ роки,
 з свободою розлучене,
 його ╕накомислення
  давив страшний барак.
 Знов остогидле Кучине,
  де в’язн╕в перемучених,
 немов раб╕в-невольник╕в,
  р╕вня наспинний знак.
 Хай пише у наручниках
  народну Конституц╕ю
 ╕ найгостр╕ший в╕рш.
 Хай бореться у карцер╕
  за укра╖нську Нац╕ю,
 щоб розум був ясн╕ш.
 Але прогнилий лад кремл╕вц╕в ницих
 ╕ карцерами Стуса не скорив.
 ╤з серця волелюбного см╕ливця,
 як вибухи, грим╕в правдивий гн╕в.
 Поет ╕з табор╕в у св╕т широкий
 вс╕х закликав тод╕ до боротьби,
 см╕ливо викривав той лад жорстокий,
 св╕чадом був ув ╕мперськ╕й доб╕.
 Хоч був ╕ сам на зборкан╕м крил╕,
 але й кр╕зь ╜рати за собою кликав.
 В╕н словом п╕д╕ймав гурти велик╕,
 щоб гнать чужинц╕в з р╕дно╖ земл╕.

 5.09.1985 року - смерть Стуса...
 А висунули Стуса
  на Нобел╕вську прем╕ю,
 то блюдолизи в Кучино,
  в зм╕╖н╕м пекл╕ т╕м
 взялись указ виконувать
  кремл╕всько╖ ╕мпер╕╖ -
 не випустили Стуса ╕з табору живим.

 19.11.1989 року - повернення т╕л В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого в Ки╖в -
 Та ск╕льки б на правдивця
  анафем лад не с╕яв
 ╤ як не гальмувала
  повернення Москва, -
 ми стали незалежн╕, молилася Соф╕я,
 ╕ Стус тепер як наш Герой,
 як мученик Мес╕я,
 нав╕ки повернувся,
  щоб нам допомагать.
12.03.2006 р╕к.

ПРИТЯГТИ ДО В╤ДПОВ╤ДАЛЬНОСТ╤
СУДД╤В ТА АДВОКАТ╤В ВАСИЛЯ СТУСА!
 «Ув╕чнити пам’ять видатного укра╖нця Василя СТУСА, надавши його ╕м’я одн╕й з вулиць Донецька, де довгий час жив ╕ працював письменник”, - закликав представник Укра╖нсько╖ народно╖ парт╕╖, колишн╕й дисидент Степан Хмара, у 17-ту р╕чницю перепоховання поета. Пол╕тик також заявив про необх╕дн╕сть в╕дновлення ╕сторично╖ справедливост╕ щодо „найб╕льшого рецидив╕ста” Радянсько╖ Укра╖ни. Для цього в╕н закликав „п╕дняти арх╕ви справи 29.10.80 р. Ки╖вського обласного суду та оф╕ц╕йно визнати його брехлив╕сть, незаконн╕сть та й факт повного порушення Гельс╕нсько╖ угоди, ╕ притягнення до в╕дпов╕дальност╕ тогочасних судд╕в та адвокат╕в за порушення присяги”.
 „Великий укра╖нець Василь Стус був засуджений 29.10.80 р. Ки╖вським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 рок╕в табор╕в особливо суворого режиму ╕ 5 рок╕в заслання. Фактично в╕н був визнаний особливо небезпечним рецидив╕стом лише за переконання в необх╕дност╕ укра╖нсько╖ культурно╖ автоном╕╖”, - нагадав Степан Хмара. Представник УНП зазначив також ╕мена захисник╕в поета: „Реально захищав Василя Стуса в той час х╕ба що академ╕к Сахаров, який 19.10.80 р. звернувся з листом на захист поета до учасник╕в Мадридсько╖ наради з перев╕рки виконання Гельс╕нсько╖ угоди. А на суд╕ захисником письменника був в╕домий „с╕рий кардинал” Леон╕да Кучми В╕ктор Медведчук. Вт╕м, наск╕льки це допомогло письменников╕, можна побачити з вироку”.
Степан Хмара переконаний у тому, що «разом з ув╕чненням пам’ят╕ Василя Стуса сл╕д ув╕чнити й ╕м’я його адвоката В╕ктора Медведчука, притягнувши його до в╕дпов╕дальност╕ за порушення присяги».

ПОСТАВЛЕНО КРАПКУ У СУДОВ╤Й СУПЕРЕЧЦ╤ ЩОДО КНИГИ «НАРЦИС. ШТРИХИ ДО ПОЛ╤ТИЧНОГО ПОРТРЕТА В╤КТОРА МЕДВЕДЧУКА»
 Людина, яка нин╕ на пол╕тичн╕й арен╕, по сут╕, перейшла в т╕нь, - а це В╕ктор Медведчук, - свого часу була одним ╕з стовп╕в режиму Кучми. В╕н об╕ймав посади першого заступника Голови Верховно╖ Ради Укра╖ни, глави Адм╕н╕страц╕╖ Президента Укра╖ни ╕ всерйоз розглядався як в╕рог╕дний спадко╓мець Леон╕да Даниловича на найвищ╕й державн╕й посад╕. Однак книга тод╕шнього народного депутата Укра╖ни Дмитра Чобота «Нарцис. Штрихи до пол╕тичного портрета В╕ктора Медведчука», яка вийшла наприк╕нц╕ 2001 року, серйозно вплинула на далекосяжн╕ плани.
 Виявилось, що в╕дносно В. Медведчука у молодост╕ порушувалась крим╕нальна справа, в╕н був засуджений судом, перебував у м╕сцях позбавлення вол╕, його виключали з ун╕верситету, пот╕м дивним чином поновлювали; як адвокат в╕н брав участь у пол╕тичних процесах над ╕накодумцями радянських час╕в Василем Стусом ╕ Юр╕╓м Литвином, на яких в╕в себе ганебно, не захищав п╕дсудних, а фактично ╖х звинувачував в ун╕сон з╕ сл╕дчим КДБ ╕ прокурором. Б╕льше того, встановлено, що В. Медведчук нав╕ть не подав касац╕йно╖ скарги на захист безневинно засудженого поета Василя Стуса, тобто не виконав сво╖х прямих обов’язк╕в адвоката та не використав наданих законом можливостей для захисту.
 Книга розв╕нчувала ╕ висм╕ювала дисертац╕ю В. Медведчука, яка, на переконання автора книги, не тягнула не те що на дипломну, а й на курсову роботу студента ун╕верситету; викривала незаконне присво╓ння йому в╕йськових звань, аж до полковника Збройних Сил Укра╖ни; п╕ддавала гостр╕й критиц╕ його б╕знес-пол╕тичну д╕яльн╕сть; участь у парламентському переворот╕ 2000 року та багато ╕ншого. Таким чином, книга «Нарцис» в╕дкривала зав╕су ╕ показувала народов╕, хто ним керу╓ та ще й прагне очолити державу.
 У в╕дпов╕дь В. Медведчук подав позов до автора ╕ видавц╕в книги «Нарцис».
 Судовий процес тод╕шнього глави Адм╕н╕страц╕╖ Президента Укра╖ни до видавц╕в книги «Нарцис» - автора Д. В. Чобота, редактора С. П. Орлюка та брод╕вського видавництва «Просв╕та» набув широкого розголосу. Про нього не раз писали й «С╕льськ╕ в╕ст╕». ╤ хоча вс╕ в╕дпов╕дач╕ проживали та знаходились у м╕ст╕ Броди Льв╕всько╖ област╕, «кращий юрист Укра╖ни» (таку ном╕нац╕ю В. В. Медведчук отримував к╕лька раз╕в) дом╕гся, аби в обх╕д закону справу розглядав кишеньковий Печерський суд м╕ста Ки╖в. В. В. Медведчук безп╕дставно та нахабно вимагав визнати ц╕лком достов╕рну ╕нформац╕ю по 99 пунктах книги «Нарцис» такою, що не в╕дпов╕да╓ д╕йсност╕, ганьбить його честь та г╕дн╕сть ╕ п╕дрива╓ д╕лову репутац╕ю. Одночасно позивач просив суд стягнути з видавц╕в на його користь 1 млн. грн. як компенсац╕ю, оск╕льки публ╕кац╕я твору буц╕мто призвела «до сутт╓вих зм╕н у його робочих та житт╓вих зв’язках, значно знизила його престиж ╕ д╕лову репутац╕ю, завдала великих моральних страждань».
 Судовий процес тривав майже два роки - з серпня 2002-го по липень 2004-го. Протягом майже всього цього часу автор книги «Нарцис» ходив у суди як на роботу. Щодо кожного оскарженого В. В. Медведчуком еп╕зоду суду було надано десятки документально п╕дтверджених незаперечних доказ╕в ╖х достов╕рност╕.
Зокрема, п╕сля оприлюднення документ╕в про його офшорний б╕знес та вимивання з економ╕ки Укра╖ни величезних кошт╕в, приховування доход╕в в╕д оподаткування, за що в╕дпов╕дач╕ вимагали в╕д суду порушення крим╕нально╖ справи, позивач з переляку зняв ус╕ пункти, як╕ стосувалися його б╕знесово╖ д╕яльност╕. В. В. Медведчук в╕дмовився в╕д вимоги щодо спростування ╕нформац╕╖ про його друге одруження. Цей пункт суд розглядав через р╕к п╕сля написання В. В. Медведчуком позовно╖ заяви. За цей час сталися сутт╓в╕ зм╕ни - коли суд розпочав розгляд довод╕в
В. В. Медведчука щодо спростування ╕нформац╕╖ про його друге одруження, у прес╕ з’явилися публ╕кац╕╖, та ще й з фотограф╕ями, про трет╓ одруження «героя». Всього ж В. В. Медведчук добров╕льно в╕дмовився в╕д вимог про спростування в╕домостей по 22 пунктах. Однак Печерський районний суд
м. Ки╓ва в особ╕ судд╕ Н. М. Фад╓╓во╖ визнав 77 пункт╕в книги «Нарцис» такими, що не в╕дпов╕дають д╕йсност╕. При цьому суд не лише не дав оц╕нку сотням документальних доказ╕в достов╕рност╕ написаного, але нав╕ть ╖х не згадав. Таким чином, правду, яка мала неспростовне документальне п╕дтвердження, суд визнав неправдою. З таким р╕шенням, по сут╕, погодився й Апеляц╕йний суд м. Ки╓ва в особ╕ судд╕в Укра╖нець, Качана ╕ Осипенка.
 ╤ Печерський, ╕ Апеляц╕йний суди м. Ки╓ва допустили численн╕ порушення норм процесуального ╕ матер╕ального закону. Судове свав╕лля вищепо╕менован╕ громадяни у судд╕вських мант╕ях творили ╕менем Укра╖ни. Фактично догоджаючи високопосадовцю, судд╕ сам╕ п╕дривали авторитет правосуддя в Укра╖н╕.
 Судовий процес за позовом В. В. Медведчука супроводжувався багатьма загадковими та обурливими под╕ями: стеженням за автором книги «Нарцис», двома п╕дпалами - його гаража та друкарн╕ у Бродах; спробою п╕дкупу адвоката С. О. Островського, н╕чним пограбуванням його оф╕су та нападом на нього, про що в╕н зробив у суд╕ в╕дпов╕дну заяву. Нав╕ть касац╕йна скарга, над╕слана на адресу Печерського райсуду столиц╕, всупереч поштовим правилам, дивним способом опинилася у Бродах. ╤ якби родич╕ тод╕ розпакували кореспонденц╕ю, то касац╕йна скарга н╕коли б не потрапила до Верховного Суду Укра╖ни внасл╕док порушення терм╕ну оскарження. На вимогу автора книги поштов╕ вибрики були задокументован╕ ╕ касац╕йну скаргу сама пошта знову в╕дправила за належн╕стю - в Печерський райсуд. Там скарга зам╕сть 10 дн╕в, передбачених законом, пролежала 6 м╕сяц╕в. ╤ лише п╕сля скарги новообраному Президенту Укра╖ни у лютому 2005 р. Печерський райсуд нарешт╕ направив справу до вищо╖ судово╖ ╕нстанц╕╖.
 Остаточну крапку у ц╕й ╕стор╕╖ поставив Верховний Суд Укра╖ни. Уважно вивчивши матер╕али справи, яка складалася з к╕лькох десятк╕в том╕в протокол╕в ╕ документ╕в, судд╕ переконалися, що Печерський ╕ Апеляц╕йний суди м. Ки╓ва зд╕йснили «тисячу й одне порушення».
 У р╕шенн╕ Верховного Суду Укра╖ни в╕д 4 липня 2007 року записано: «У задоволенн╕ позову Медведчука В╕ктора Володимировича до Чобота Дмитра Васильовича, видавництва «Просв╕та» про захист чест╕, г╕дност╕, д╕лово╖ репутац╕╖ та в╕дшкодування морально╖ шкоди в╕дмовити... Р╕шення оскарженню не п╕дляга╓».
 Таким чином, найвища судова ╕нстанц╕я Укра╖ни п╕дтвердила, що написане у книз╕ «Нарцис» в╕дпов╕да╓ д╕йсност╕ ╕ для його оскарження ╕з самого початку не було законних п╕дстав. Разом з тим р╕шення Верховного Суду засв╕дчило, що справедлив╕сть в Укра╖н╕ ╓, а тому опускати руки перед сваволею у судах нижчих ╕нстанц╕й не потр╕бно. Тут годиться назвати й ╕мена судд╕в Верховного Суду Укра╖ни, як╕ уважно вивчили справу, встановили ╕стину ╕ винесли справедливе р╕шення: головуючий А. В. ╤гнатенко ╕ судд╕ Л. ╤. Григор’╓ва, В. ╤. Гуменюк, В. Г. Данчук, В. Й. Косенко.
 Загалом р╕шення Верховного Суду у справ╕ книги «Нарцис» заслугову╓ на посилену увагу прац╕вник╕в, адже у ньому дано не лише оц╕нку судам першо╖ ╕ друго╖ ╕нстанц╕й, а й показано шлях, яким чином в Укра╖н╕ мають вир╕шуватися судов╕ спори про захист чест╕, г╕дност╕ ╕ д╕лово╖ репутац╕╖ пол╕тик╕в, що прагнуть керувати народом та визначати його майбутн╓.
 В. ДМИТРЕНКО.
 (Г-та «С╕льськ╕ в╕ст╕» № 92 в╕д 17 серпня 2007 р.).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 04.01.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5451

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков