Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Василь ╤льницький, ╕сторик, досл╕дник ОУН-УПА: НА ПУБЛ╤ЧНУ СТРАТУ УКРА╥НСЬКИХ П╤ДП╤ЛЬНИК╤В РАДЯНСЬК╤ СИЛОВИКИ ЗГАНЯЛИ СТАРШОКЛАСНИК╤В
знайомтесь: ╕нтел╕гентна, легка в сп╕лкуванн╕, симпатична ╕ розумна молода людина, яка глибоко...


ГЕРБ УКРА╥НИ: ДЕЩО З ╤СТОР╤╥
У листопад╕ 1917 року Центральна Рада проголосила Укра╖нську Народну Республ╕ку. Питання про...


«╤ ОЖИВУ, ╤ ДУШУ В╤ЛЬНУ НА ВОЛЮ ╤З ДОМОВИНИ ВОЗЗОВУ»
Б╕льшост╕ народ╕в властивий - в т╕й чи ╕нш╕й форм╕ - культ предк╕в як основа пам'ят╕ роду й...


ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ ╤ КРИМУ СТО РОК╤В ТОМУ
Нещодавно в Ки╓в╕ вийшла друком книга ╕сторика Серг╕я Коваленка «Пох╕д запорожц╕в на Донбас...


П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 11.01.2008
"ТАК БУЛА ЗНИЩЕНА УКРА╥НСЬКА ЦЕРКВА..."

У листопад╕ минулого року в "Кримськ╕й св╕тлиц╕" п╕д заголовком "Як ╕ чому вимирало мо╓ село" були опубл╕кован╕ спогади нашого читача ╕ автора, ветерана Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни Володимира Максимовича Короля, якому доля дарувала пережити голодомор 1932-1933 рр. (Читач╕ з╕ стажем мають пам’ятати, що Володимир Максимович колись подарував редакц╕╖ свою власну б╕бл╕отеку).
П╕сля Р╕здвяних свят В. М. Король прин╕с до редакц╕╖ продовження сво╖х спогад╕в – на цей раз, зокрема, про те, як комуно-стал╕нська нелюдська система, витравлюючи з укра╖нського народу саму душу, нищила Укра╖нську церкву. В. Королю довелося стати очевидцем ╕ цих под╕й, тож погляньмо на нашу г╕рку й траг╕чну минувшину його очима...

П╕сля голодомору-геноциду, який забрав до 10 м╕льйон╕в житт╕в укра╖нських селян, на м╕сце загиблих, в спуст╕л╕ села Укра╖ни, на державному р╕вн╕, а це було св╕домо передбачене ще до початку голодомору, з Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ радянська влада переселяла сво╖х громадян. Заселяли мертв╕ села, розорювали неосвячен╕ могили. В Тур╕╖ за селом заорали нав╕ть багатов╕ков╕ могили-кургани наших д╕д╕в-прад╕д╕в, як╕ загинули, захищаючи свою р╕дну укра╖нську землю в╕д поневолювач╕в.
Цих нових зайд було прислано на посади гол╕в колгосп╕в, с╕льрад, в райкоми, обкоми керувати нами, а не працювати б╕ля земл╕. Це були так зван╕ тридцятитисячники, як╕ привезли в наш╕ села свою мову, безбожництво-ате╖зм, свою нав’язану нам ╕стор╕ю, звича╖, масний рос╕йський матюк, п’янство, неробство. Для них ми були раби, хохли. Голоду вони не знали н╕ в Рос╕╖, н╕ тепер, коли переселилися в Укра╖ну: для них були в╕дкрит╕ колгоспн╕ комори, безплатне харчування. А ми, д╕ти шк╕льного в╕ку, працювали в колгосп╕ нар╕вн╕ з дорослими за тар╕лку сочевичного супу: пололи озим╕ та яр╕ пос╕ви в╕д бур’ян╕в, пасли колгоспних свиней, овець та кор╕в, пасинкували цв╕т на тютюновому пол╕, працювали прич╕плювачами б╕ля трактор╕в, в кузн╕, на фермах. Фактично були колгоспними д╕тьми, в повному розум╕нн╕ цього слова.
Пам`ятаю, як пров╕яне, очищене зерно засипали в м╕шки, вантажили на к╕нн╕ п╕дводи ╕ так званими "червоними валками", п╕д червоними прапорами, везли на елеватори, щоб виконати наказ парт╕╖: "Перший хл╕б – в зас╕ки держави". П╕сля виконання плану хл╕боздач╕ колгосп в другу чергу розраховувався зерном з державною машинно-тракторною станц╕╓ю за роботу трактор╕в; третя черга – засипали зерно для майбутньо╖ пос╕вно╖ та в резервний фонд колгоспу. Це, якщо якийсь колгосп району, "не дай Боже", не виконав план хл╕боздач╕, бюро райкому парт╕╖ примушувало голову колгоспу вивозити хл╕б ╕з резервного фонду. Залишки зерна найг╕ршого ╜атунку (посл╕д, суржик), правл╕ння урочисто д╕лило на вироблен╕ трудодн╕ колгоспникам.
Та д╕лити вже майже не було чого. Отак селяни-колгоспники перебивалися над╕ями на наступний врожай. 200 грам╕в на трудодень не могли прогодувати с╕м’ю. М╕ж селянами боязко, але сп╕вали: "Лен╕н гра╓ на гармошц╕, а Стал╕н танцю╓ гопака, дожилася Укра╖на – по 100 грам на ╖дока".
Наступним етапом ц╕леспрямованого знищення укра╖нсько╖ нац╕╖ було продовження Стал╕ним та комун╕стичною парт╕╓ю невмирущих ╕дей внука ╤зраеля Бланка-Лен╕на – заборона, пограбування та ц╕лковите знищення Укра╖нсько╖ Автокефально╖ Православно╖ церкви: руйнування церков, собор╕в, а разом з ними ф╕зичне знищення священик╕в, ╓пископ╕в, патр╕арх╕в, ус╕х, хто пропов╕дував Слово Боже.
В нашому сел╕ Тур╕╖ на початку 30-х рок╕в ХХ стол╕ття було два православних храми: один з них, на нашому боц╕ р╕чки, храм Вознес╕ння Христового, збудований на кошти с╕льсько╖ громади та окремих господар╕в. У центр╕ села, багато╖ арх╕тектури, у фруктовому саду б╕ля р╕чки Гептурки, огородженому металевою огорожею, поруч з храмом була збудована дзв╕ниця на 7 – 8 дзвон╕в, а ще будинок для родини священика, прим╕щення для хрещення новонароджених д╕тей, прим╕щення церковно-приходсько╖ школи та для житла вчител╕в школи.
Службу Божу о. Олександр (Колосовський) виконував укра╖нською мовою, був високоосв╕ченою людиною, мав гарну б╕бл╕отеку, часто нав╕дувався до нашо╖ осел╕, сп╕лкувався з нашим батьком, з яким були однодумцями, разом в╕дзначали велик╕ церковн╕ свята.
Храм в╕дроджували не т╕льки в╕руюч╕ нашо╖ половини села, а й б╕льш╕сть селян ╕нших сус╕дн╕х с╕л. Дзвони нашо╖ церкви було чути в рад╕ус╕ 10 – 12 км. До цього часу пам’ятаю Служби Бож╕ в дн╕ великих рел╕г╕йних свят: освячення води на Йордан та на Стр╕тення, освячення верби у Вербну нед╕лю, пасок на Великдень. Особливо людно було на освяченн╕ води в р. Гептурц╕: красиво випиляний хрест з льоду, пофарбований буряковим квасом, а ще природна прозор╕сть чисто╖ води в р╕чц╕. Освячену воду набирали в посуд прямо з ополонки, ╕ ця свячена вода збер╕галася як л╕ки, такою чистою, роками. П╕сля освячення води, в 20 – 30-градусний мороз, обов’язково хто-небудь з чолов╕к╕в занурювався в ополонку.
Перед великими Р╕здвяними, Великодн╕ми та Храмовим святом Вознес╕ння Христового о. Олександр, в супровод╕ дяка, обходив кожну оселю, кожний дв╕р в╕руючих, як╕ належали до нашо╖ церкви, а це б╕льше 10 км довжини села. Освячував водою та хрестом не т╕льки в оселях, а й господарських прим╕щеннях, де утримувалась худоба, кон╕, в городах, садах, в колодязях. Селяни любили свого пастиря, завжди були рад╕ послухати його захоплююч╕ правдив╕ пропов╕д╕. Вс╕ члени нашо╖ родини були в╕руючими людьми. Я ще не ходив до школи, як бабуся Олена навчила мене головно╖ молитви "Отче наш". З ц╕╓ю молитвою я пройшов важкими дорогами в╕йни та нелегкого життя, ╕ завжди в╕ра залишалася з╕ мною.
Та не подобалося таке сус╕дство сатанинським комун╕стично-ате╖стичним виродкам, безбожникам як з райкому ВКП (б), так ╕ м╕сцевих осередк╕в комун╕ст╕в та комсомольц╕в, як╕ вели жорстоку антирел╕г╕йну пропаганду, були в╕дкритими ворогами церкви та ╖╖ пастир╕в, ус╕х в╕руючих односельчан.
Десь у 1935 – 1936 рр., йдучи до школи, ми, школяр╕, побачили навколо огорож╕ нашого храму, мимо якого йшли, натовп односельчан, як╕ з╕бралися, щоб зашкодити руйнуванню храму. Та н╕хто, кер╕вник парт╕йного осередку О. М. Бедзв╕н, голова с╕льсько╖ ради Ф. Я. Сергатий, голова колгоспу М. С. Бойко, не звертав на це уваги, безбожники дал╕ робили свою "чорну" справу. На купол╕ храму Вознес╕ння Христового п’яний виконавець партосередку прич╕плював мотузку до хреста, ╕нший на дзв╕ниц╕ прич╕пляв до дзвон╕в, а т╕, що стояли внизу (комун╕сти й комсомольц╕), взявшись за мотузки, скинули хреста ╕ дзвони на землю. Дзвони були виготовлен╕ з м╕д╕.
Як з Тур╕янського храму, так ╕з храм╕в ус╕╓╖ Укра╖ни дзвони вивозили на зал╕зничн╕ станц╕╖, вантажили у вагони ╕ везли до б╕локам`яно╖ для переплавлення або в московськ╕ храми. Здобич в╕д пограбування укра╖нських православних церков була немалою. Т╕льки на дореволюц╕йн╕й Черкащин╕, зг╕дно з арх╕вними документами, нараховувалося 800 населених пункт╕в, ╕ в кожному був св╕й храм, св╕й священик та диякон. До 1938 р. червоний комун╕стичний терор знищив ус╕ храми, також ус╕х до одного священнослужител╕в було репресовано, розстр╕ляно, замордовано.
Та повернемося до терору б╕льшовик╕в в сел╕ Тур╕╖, у тод╕шньому Черкаському пов╕т╕: зак╕нчивши зовн╕шн╓ руйнування нашо╖ церкви, комун╕стична зграя ате╖ст╕в виносила з храму ╕коностас з ╕конами, богослужбов╕ книги, хрести, пан╕кадила, одяг священика та диякона, ╕нше церковне начиння, все це кидали у вогонь, запалений на паперт╕ б╕ля храму, вигукуючи матюччя, не соромлячись присутност╕ д╕тей, ж╕нок та людей похилого в╕ку. Цей бедлам нагадував ╕сторичну "Горобину н╕ч" та д╕яння варвар╕в. Т╕льки це в╕дбувалося на терен╕ укра╖нського села. В чаду п’яного розгулу с╕льськ╕ варвари-ате╖сти ламали, трощили, палили, грабували все, що попадало п╕д руку. Священик
о. Олександр просив, молив, вимагав, щоб припинили святотатство та не брали гр╕ха на сво╖ душ╕, та його н╕хто не слухав. А щоб не заважав ╖хн╕й терористичн╕й "прац╕", – вигнали його за огорожу, де стояли, плачучи, в╕руюч╕ селяни. З будинку священика пан╕матку Анастас╕ю силою викинули за огорожу, пограбували все ╖хн╓ добро. Б╕бл╕отеку, мебл╕, посуд, одяг, взуття, швейну машинку "З╕нгер" (на як╕й пан╕матка шила для людей одяг) под╕лили м╕ж собою ц╕ злод╕╖ з парт╕йними квитками комуняк.
Невдовз╕, за доносом комун╕ст╕в села, о. Олександра райв╕дд╕л НКВС заарештував як ворога народу, в╕дправивши етапом в Черкаси, затим в Ки╖в ╕ десь на початку 1937 р., разом з тисячами йому под╕бних священнослужител╕в, його розстр╕ляли в Лук’ян╕вськ╕й тюрм╕. Пан╕матку Анастас╕ю згодом депортували з села, ╕ п╕шла ця добра людина св╕т за оч╕ понев╕рятися, безвинно страждати за в╕ру, доброту, чуйн╕сть, людян╕сть. В╕чна ╖й пам’ять!
З храму Воскрес╕ння Христового комун╕сти села Тур╕╖ зробили с╕льський клуб, де перш за все, в╕дкрили буфет, в якому буфетник Олексенко В. В. продавав гор╕лку, закуску, цукерки, ситро, тютюнов╕ вироби, – все для с╕льського компарт╕йного кер╕вництва, бо в рядового селянина-колгоспника не було грошей нав╕ть на хл╕б та ситець. А ще "крутили" н╕ме "к╕но", збирали р╕зн╕ з╕брання, танц╕, вчител╕ показували антирел╕г╕йн╕ п’╓си, кривляючись перед людьми.
У в╕йну 1941 – 1945 рр. залишок церкви розламали, роз╕крали т╕, що були при влад╕, "знищили", як сп╕вали в "╤нтернац╕онал╕", "до основанья", потому фундамент роз╕брали на буд╕вництво комори та хат можновладц╕в. П╕сля в╕йни с╕льська споживча кооперац╕я на м╕сц╕, де стояла церква, збудувала магазин. Сад, огорожу, вс╕ прим╕щення, як╕ належали до церкви, було знищено безгосподарн╕стю та розкраданням.
Так була знищена Укра╖нська Церква, в╕ра в Бога, в добро, справедлив╕сть правдив╕сть, чесн╕сть. Насильно прищеплений б╕льшост╕ селян-колгоспник╕в ате╖зм подекуди ще й сьогодн╕ вплива╓ на ╖хн╕х д╕тей та внук╕в. Тепер мо╓ село Тур╕я дожива╓ свого в╕ку без жодно╖ церкви, бо й ╕ншу церкву Пресвято╖ Богородиц╕, що на ╕нш╕й сторон╕ р╕чки – В╕вчар╕вц╕, уже в 60-х роках ХХ стол╕ття с╕льськ╕ комун╕сти – спадко╓мц╕ комун╕ст╕в-стал╕н╕ст╕в 30-х рок╕в, спочатку дек╕лька раз╕в закривали, оп╕сля з церкви зробили комору для зерна, а зрештою знесли з лиця земл╕, репресувавши священика о. Макар╕я. На м╕сц╕ колишньо╖ церкви збудували двоповерхове прим╕щення с╕льських дитячих ясел. Та нев╕домо чому д╕ти в тих яслах не в╕дчували себе здоровими. А тепер прим╕щення пусту╓.
В 90-х роках с╕льською громадою вир╕шили збудувати храм. Замовили проект, Маловиск╕вський спиртзавод оплатив його варт╕сть. Викопали по периметру майбутнього храму траншею для фундаменту, КСП закупило та завезло бетонн╕ блоки в повному комплект╕. Готувалися до монтажу блок╕в, тим б╕льше, що КСП мало св╕й автокран ╕ кран╕вник Анатол╕й Титов збирався укласти фундамент безкоштовно. Та довго муляли т╕ блоки з╕р кер╕вник╕в та завгосп╕в, жад╕бних на чуже добро. Врешт╕ блоки роз╕крали – "як корова язиком злизала". Н╕хто не бачив, н╕хто не чув, куди под╕лися блоки. Та через деякий час виросли новеньк╕ хатини та сара╖ в "добрих" господар╕в "злополучного" КСП. А храму в сел╕ як не було, так ╕ нема╓. На д╕лянц╕, де планували збудувати Укра╖нську православну церкву, поставили дерев’яний хрест, щоб люди приходили помолитися, посвятити воду, вербу, паску. Щоб з╕брати данину, при╖жджа╓ златоп╕льський священик рос╕йсько╖ церкви, а про свою церкву Ки╖вського Патр╕архату уже в сел╕ забули. З кожним роком розм╕ри села скорочуються на к╕лометри: стар╕ люди вмирають, а молодим давай м╕сто, ун╕верситети, музики, пивбари. Село йде у небуття...
Мабуть, сатанинська сила ате╖ст╕в-комун╕ст╕в ще й тепер ма╓ владу над людьми, бо в Тур╕╖ нема╓ храму, а б╕ля школи сто╖ть пам’ятник вождю комун╕ст╕в за кличкою "Лен╕н" (за пр╕звищем д╕дуся – Бланк), який доклав чимало зусиль, щоб знищити Укра╖нську православну церкву разом з Укра╖ною.
Вчитуюсь в дов╕дку "УМ" за 13.12.07 р., "За даними урядово╖ ком╕с╕╖ з питань реаб╕л╕тац╕╖ жертв пол╕тичних репрес╕й, у 1937 р., було заарештовано майже 137 тисяч православних священнослужител╕в, ╕з них понад 85 тисяч було розстр╕ляно. Наступного (1938 р.) заарештовано майже 29 тисяч, з яких понад 21 тисячу страчено. У 1939 р. заарештовано 1500 ос╕б, позбавлено життя 1000 ос╕б. У 1940 р. т╕льки на Зах╕дн╕й Укра╖н╕ та в Б╕лорус╕╖ заарештовано 5100 священик╕в. Та це ще не повн╕ дан╕ про Укра╖нську Голгофу".
В сво╓му в╕рш╕ "Покайся, парт╕╓!", поет Фед╕р Гринькевич влучно охарактеризував злочини комун╕стично╖ парт╕╖:
"П╕д сатанинським ате╖змом
Страждав народ в сво╓му гор╕.
Встилали шлях до комун╕зму
Концтабори, розстр╕ли, голодомори".
Щоб перетворити, нас, укра╖нц╕в, на таких соб╕ безпам’ятних, безр╕дних малорос╕в, радянська влада на сво╓му шляху до комун╕зму знищувала ╕сторичн╕ пам’ятки, надбання культури, рел╕г╕йн╕ споруди, палаци багатих людей, як╕ належали укра╖нському народов╕. Так, б╕ля нашого села Тур╕╖, мо╓╖ мало╖ Батьк╕вщини, на початку 20-х рок╕в ХХ стол╕ття було розграбовано, роз╕брано по цеглин╕ пам’ятку арх╕тектури – замок графа Лопух╕на, що був збудований на берез╕ ставу, знищена економ╕я, агрошкола, культурний центр, щоб н╕хто в майбутньому не знав, як жили на ц╕й благословенн╕й земл╕ селяни ще до колгоспно╖ доби, як працювали на сво╖й власн╕й земл╕, с╕ючи та збираючи велик╕ врожа╖, заробляючи за ш╕сть дн╕в прац╕ в економ╕╖ по три золотих рубл╕, за як╕ можна було купити гарн╕ хромов╕ чоботи або перв╕стку– корову.
В╕ками стояли б╕ля м. Златополя на Тур╕янськ╕й земл╕ два висок╕ кургани. В╕три стол╕ть не пошкодили ц╕ пам’ятки доблест╕ й геройства наших пращур╕в. ╤дучи повз них, перехожий завжди звертав св╕й погляд на могили, ос╕няючи себе хрестом, ╕ н╕коли рука хл╕бороба не п╕дн╕малась, щоб запод╕яти зло цим курганам. Та окупац╕йна радянська влада в 30-х роках розкопала кургани. Н╕хто не зна╓, що там знайдено "гробокопателями", але кургани були знищен╕ "до основанья", не залишилося ╕ сл╕ду в╕д них на земл╕. Т╕льки на дореволюц╕йних мапах можна побачити ц╕ кургани, та ще т╕, що на Тур╕янських полях, майже повн╕стю розоран╕. В тих же 30-х роках комун╕стична влада знищила в м. Златопол╕ ╓врейськ╕ та польськ╕ цвинтар╕ з╕ склепами-усипальницями, надмогильними пам’ятниками. Ми, д╕ти того часу, заходили на ц╕ кладовища, дивувалися людськ╕й доброт╕ до пок╕йник╕в, н╕хто з людей не м╕г завдати шкоди цим твор╕нням. Комун╕сти змогли! Згодом тут був пустир, який зар╕с бур’янами, а в майбутньому пустир забудували хатами, сараями.
Златоп╕ль. А ще ран╕ше – Гуляйполе, укра╖нсько-╓врейсько-польське м╕стечко, культурний та торговий центр XVII – XVIII стол╕ть. Прикрасою м╕ста була Златоп╕льська г╕мназ╕я, одна ╕з перших в Укра╖н╕, де навчалися обдарован╕ д╕ти, серед них академ╕к Тамм, письменник – голова уряду УНР Винниченко та ╕нш╕. До ц╕╓╖ пам’ятки ╕стор╕╖ комун╕стична влада ставилася негативно. Назву "г╕мназ╕я" було в╕дкинуто. В красивому арх╕тектурному комплекс╕ спочатку була середня школа, пот╕м б╕бл╕отека та р╕зн╕ орган╕зац╕╖. Буд╕вля н╕коли не ремонтувалася, занепадала, руйнувалася.
В роки Друго╖ св╕тово╖, п╕д час н╕мецько╖ окупац╕╖, комендатура обгородила цей комплекс колючим дротом та створила зб╕рний таб╕р для укра╖нсько╖ молод╕ перед вивезенням на рабську працю в Н╕меччину. Зв╕дт╕ля в 1943 р. вивезли до Австр╕╖ мою сестру Клавд╕ю, в цей таб╕р були прихватили людолови й мене, та мен╕ вдалося втекти.
Разом ╕з закриттям г╕мназ╕╖ комун╕стична влада заборонила й церкву, що була збудована поруч з г╕мназ╕╓ю на ринков╕й площ╕.
В райцентр╕ був знищений паровий млин, ол╕йниця. Й сл╕ду не лишилося в╕д досл╕дних плантац╕й колишньо╖ економ╕╖. Занехаяний та знищений яблуневий сад, що був б╕ля Лопух╕нського замку. Що ц╕каво, до радянсько╖ влади д╕ти графа Лопух╕на волод╕ли 12 селами, в т. ч. Тур╕╓ю. Ус╕м господарством керував економ: в одн╕й особ╕ агроном, зоотехн╕к, механ╕к, ф╕нансист, бухгалтер, касир. Господарюючи на земл╕, д╕ти графа Лопух╕на були вчителями шк╕л та г╕мназ╕╖, займалися культурно-просв╕тительською д╕яльн╕стю, допомагали та л╕кували селян. Сам граф жив у Петербурз╕.
В 60-х роках м. Златоп╕ль був райцентром, та ╕деологи комун╕зму л╕кв╕дували район, при╓днавши до Новомиргорода, знищили нав╕ть назву "Златоп╕ль".
Дивно, що тепер╕шня компарт╕я Укра╖ни – правонаступниця ВКП (б) – КПРС – ГПУ, ОГПУ, НКВС, КДБ – робить такий соб╕ "невинний" вигляд, н╕би тяжк╕ злочини над укра╖нським народом, запод╕ян╕ ╖хньою парт╕╓ю в ХХ стол╕тт╕, ╖х не стосуються. Як аг╕тку перед кожними виборами комун╕сти "п╕дтримують" православну церкву... але т╕льки Московського патр╕архату, що д╕╓ на Укра╖нськ╕й земл╕, в храмах-соборах, як╕ належать укра╖нському народов╕. Для КПУ Укра╖нська Православна церква Ки╖вського Патр╕архату – правонаступниця православно╖ церкви в╕д хрещення Ки╖всько╖ Рус╕ "не канон╕чна", як "неканон╕чн╕" для комун╕ст╕в державна укра╖нська мова, Конституц╕я, прапор, герб. Нав╕ть у вищому законодавчому орган╕ Укра╖ни депутати-комун╕сти ╕гнорують державну владу, понач╕плявши на лацкани п╕джак╕в депутатськ╕ знаки ╕ншо╖, не укра╖нсько╖ держави, що св╕дчить, що парт╕я комун╕ст╕в в Укра╖н╕ ╓ антиукра╖нською.
Володимир КОРОЛЬ,
ветеран, ╕нвал╕д в╕йни.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5463

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков