Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЯК НА Т╤ ЧОРНОБРИВЦ╤ ПОГЛЯНУ… А ╥Х – 400 К╤ЛОМЕТР╤В
Ця людина власним прикладом показу╓ – як будувати кв╕тучу Укра╖ну, для чого треба геть...


ВАДИМУ МИХАЙЛОВИЧУ РО╥КУ, СИНОВ╤ КРИМСЬКО╥ УКРА╥НСЬКО╥ ГЕРО╥Н╤-ВИШИВАЛЬНИЦ╤ В╤РИ СЕРГ╤╥ВНИ РО╥К, 29 ВЕРЕСНЯ ВИПОВНЮ╢ТЬСЯ 80 РОК╤В!
Хай кв╕тне, береже й окрилю╓ Вас безсмертний мамин обер╕г-рушничок, шановний Вадиме Михайловичу,...


МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 11.01.2008
"ЖИВЕ ДУХ ПРАЩУРА В МЕН╤..."

З ЮВ╤ЛЕ╢М!

9 С╤ЧНЯ ВИПОВНИЛОСЬ 80 РОК╤В В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В╤ДОМОГО ПОЕТА МИКОЛИ НЕГОДИ
 Уже й не пам’ятаю, де й коли мене полонила п╕сня "Степом, степом йшли у б╕й солдати..." з таким задушевно глибоким голосом сол╕стки Черкаського народного хору Ольги Павловсько╖. Я завмер, аби не дай Боже, не пропустити жодного слова, жодно╖ ноти мелод╕╖. А слова ж т╕ були дуже прост╕ й сердечн╕, ╕ ╖х, немов намистинки, нанизувала моя пам’ять, до краплини вбирала моя душа... "Степом, степом..." брин╕ло на устах сол╕стки, вибухало голосами хорист╕в ╕ перед╕ мною поставала неозора далеч╕нь наших черкаських степ╕в ╕ лан╕в, малювалась в уяв╕ картина т╕╓╖ визвольно╖ битви за спален╕ села ╕ сплюндрован╕ поля р╕днокраю, за сльози матер╕в ╕ нас малих д╕тей-сир╕т останньо╖ страшно╖ в╕йни.
 Як же я порад╕в тод╕ тут, у Криму, де, мабуть, уже нав╕ки прописався за свою р╕дну батьк╕вщину – Черкащину, за ╖╖ голосистих, сп╕вучих людей, ╕, звичайно ж, за мого старшого товариша по перу ╕ по духу поета Миколу Негоду. Тако╖ сильно╖ ╕ хвилюючо╖ п╕сн╕-рекв╕╓му за загиблими на полях в╕йни я не чув н╕ до того, н╕ п╕сля того звучання. Ця п╕сня швидко стала справд╕ народною ╕ такою лишиться ще на довг╕ ╕ довг╕ роки, доки в людськ╕й пам’ят╕ не з╕треться страшне й болюче слово "в╕йна".
 Хто ж в╕н, автор сл╕в т╕╓╖ невмирущо╖ п╕сн╕? Микола Негода – поет, проза╖к, драматург. Народився в╕н 9 с╕чня 1928 року в сел╕ Бузуков╕ на Черкащин╕. Учасник Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни. У 1956 роц╕ зак╕нчив Л╕тературний ╕нститут ╕м. О. М. Горького в Москв╕. Працював у редакц╕ях районних ╕ обласних газет. Тривалий час очолював Черкаську обласну письменницьку орган╕зац╕ю. Нагороджений орденами "За мужн╕сть", "Знак Пошани" (двома). Заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни. Лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ "Берег над╕╖" ╕мен╕ Василя Симоненка. Автор поетичних зб╕рок "Ростуть сини", "Зерно на долон╕", Промовляють оч╕", "Степом, степом", "Осоння", "Дух пращура" та багатьох ╕нших, драматично╖ поеми "Дума про Кобзаря", ╕сторично╖ драми "Гетьман" роман╕в "Холодний Яр","Спов╕дь перед собою", "Отаман Мамай", "Божа кара", два останн╕ з яких цьогор╕ч представлен╕ Черкаською обласною орган╕зац╕╓ю НСПУ на здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка. Багато його в╕рш╕в, покладен╕ на музику, стали п╕снями, з-пом╕ж яких й п╕сня-рекв╕╓м "Степом, степом".
 ╤ як тут не згадати слова в╕домого поета, лауреата Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Т. Г. Шевченка Володимира Базилевського мовлен╕ ним про творч╕сть Миколи Негоди:
 "Простота ╕ та щаслива легк╕сть руки, коли не в╕дчува╓ться натужност╕, силуваност╕ – характерна ознака письма Миколи Негоди. Автору, либонь, уже на зор╕ юност╕ вдалося взяти оту ноту, яка найб╕льше в╕дпов╕дала природ╕ його хисту ╕ пронести ╖╖ кр╕зь ус╕ рифи примхливо╖ л╕тературно╖ моди, не напружуючи голосу, але й не стишуючи його до такого р╕вня, коли п╕дстер╕га╓ небезпека бути непочутим. ╤люстрац╕я до цього твердження – широко знана п╕сня "Степом, степом", яка стала в╕зитною карткою М. Негоди".
 ╤ справд╕, коли б поет Микола Негода не написав ╕нших в╕рш╕в, а створив лише цей – в╕н ув╕йшов би до ╕стор╕╖ нашо╖ л╕тератури як самобутн╕й ╕ талановитий автор. Але до створення цього маленького шедевру були роки ╕ роки творчо╖ напружено╖ прац╕, безсонн╕ ноч╕ ╕ душевн╕ переживання. Правду ж бо казав В. Маяковський, що ╕нколи заради одного-╓диного рядочка поез╕╖ доводиться перелопачувати тисяч╕ тонн словесно╖ руди, аби знайти оте одне найкрасив╕ше, найвагом╕ше, найпоетичн╕ше слово.
 Св╕й творчий шлях кожен митець дола╓ по-р╕зному. Неоднаково складався в╕н ╕ в Миколи Негоди. "Його довгий творчий шлях – в╕д першо╖ поетично╖ зб╕рки "Ростуть сини" ╕ до одн╕╓╖ з найостанн╕ших "Чорний б╕ль" – був непростим, часом суперечливим, позначений здобутками й утратами, де очевидною, невмирущою вершиною ╓ п╕сня-рекв╕╓м "Степом, степом", – зазнача╓ в передньому слов╕ до зб╕рки "Дух пращура" л╕тературний критик Володимир Пол╕щук. В╕н, зокрема, зазнача╓, що "твори письменника М. Негоди останн╕х рок╕в часто пройнят╕ такими почуттями, котр╕ ран╕ше в нього не спостер╕галися. Гострий б╕ль ╕ тривога, зумовлен╕ багатьма сусп╕льними проблемами, часом – розгублен╕сть ╕ невизначен╕сть. У багатьох творах явно в╕дчува╓ться вага л╕т ╕ житт╓вого досв╕ду л╕ричного героя, нер╕дко чуються спов╕дальн╕ нотки й переоц╕нка ц╕нностей..."
 ╤ все ж, попри вс╕ житт╓в╕ негаразди, в╕рш╕ останн╕х рок╕в поета М. Негоди н╕кого не залишають байдужими. В них пульсу╓ щира син╕вська любов до Укра╖ни, до сво╓╖ мало╖ батьк╕вщини дорого╖ ╕ близько╖ його серцю Черкащини, до людей, без яких йому не прожити й дня, без ╖хн╕х буденних клопот╕в ╕ турбот.
 Микола Тодос╕йович п’ятир╕чним хлоп’ям пережив страшн╕ голодн╕ роки 1932 – 1933 ╕ дивом вижив, чотирнадцятир╕чним хлопчиною партизанив у Холодному Яру, пережив п╕сляво╓нн╕ голод ╕ розруху... Потяг до художнього слова, до л╕тератури, невтомна праця журнал╕ста ╕ л╕тератора зробили його знаним в╕домим письменником. Сво╓ високе повнол╕ття – 80-р╕ччя в╕д дня народження – письменник Микола Негода зустр╕ча╓ невтомною працею над новими творами. Побажа╓мо ж йому нових творчих здобутк╕в та доброго козацького здоров’я! Нехай дух пращур╕в, про який в╕н так поетично мовив у сво╓му однойменному в╕рш╕, н╕коли не полиша╓ нашого юв╕ляра. З роси й води Вам, дорогий Миколо Тодос╕йовичу!
Данило КОНОНЕНКО.

СЕРДЕЧНА ОДА З ВИСОКО╥ НАГОДИ
СЛАВНОГО 80-Р╤ЧЧЯ МИКОЛИ НЕГОДИ
З високо╖, як ясен-день, нагоди,
╤з Криму, де зима така пухка,
В╕таю з днем народження
Негоду –
Товариша. ╤ друга. Й земляка.
Я пригадаю, ставши б╕ля хати,
Коли на небо випливе зоря,
Як степом, степом
йшли у б╕й солдати
За край Черкаський –
 землю Кобзаря.
Як ут╕кали виродки поган╕,
(Бо так одв╕ку завжди ж ╕ було!),
Коди холодноярськ╕ партизани
Зв╕льняли з бо╓м ╕ мо╓ село.
Давно було те.
Вже й не гол╕-бос╕,
Уже й село оговталось в╕д ран,
Та в пам’ят╕ с╕льчан сто╖ть ╕ дос╕
Хлопчина Коля –
юний партизан.
Усм╕хнений. У валянцях. ╤ шапку
Навп╕л червона стр╕чка розс╕ка.
Й на караб╕н╕ чорну мушку-цятку
Погладжу╓ худесенька рука...
Був – партизан.
А став поет в╕домий.
Йому ж я перш╕ в╕рш╕ посилав!
╤ у Черкаси, доки жив ще дома,
До нього в гост╕
 часто при╖жджав!
Поете-друже! Дорогий Миколо!
Х╕ба ж забути першу зустр╕ч ту?!
Спасиб╕ за черкаську,
нашу школу,
Спасиб╕ Вам за Вашу доброту!
Спасиб╕ ╕ за п╕сню
й мудре слово,
За щиру "Спов╕дь" й
"Думу Кобзаря".
В суз╕р’╖ поетичн╕м волошково
Кв╕ту╓ й Ваша з╕ронька-зоря.
Цв╕те вона ╕ св╕титься яскраво,
Милу╓ з╕р ╕ душу з╕гр╕ва.
...Сп╕вця лише тод╕
знаходить слава,
Коли в╕н справжн╕
промовля слова!
Дух Пращура у Вас не подолати,
Козацький дух –
нетл╕нно-в╕чний в╕н!
Черкащина Вам –
н╕би р╕дна мати,
А Ви у не╖ ╕ Поет, ╕ Син.
За земляка такого я рад╕ю,
╤ гордий, що Ви ╓ в мо╖м житт╕.
Я б╕ля Ваших в╕рш╕в душу гр╕ю –
Вони прям╕, ╕ чесн╕ й... непрост╕.
Вони для мене –
п╕сня батьк╕вщини.
╤ мова материнська золота.
Хай на висок╕ Ваш╕ ╕менини
Моя любов ╕ шана дол╕та.
Хай негаразди вс╕ ╕ непогоди
Обходять Вас, як туча грозова,
Бо у Негоди кепсько╖ погоди
Н╕коли не було ╕ не бува!
В Негоди ╓ слова, неначе криця,
Сувор╕ ╓, ╓ добр╕ й чар╕вн╕...
Поез╕я, що н╕жн╕стю ╕скриться,
Поез╕я, так схожа на п╕сн╕.
Тож як мен╕ Вас
та й не прив╕тати,
Як з Криму
не послати св╕й прив╕т?!
Сердечно об╕ймаю, н╕би брата,
╤ зичу Вам душею не стар╕ть!
Данило КОНОНЕНКО.
5 с╕чня 2008 р.
Крим, м. С╕мферополь.

МИКОЛА НЕГОДА: "СТЕПОМ, СТЕПОМ ЛЮДЯМ ЖИТО ЖАТИ..."
СТЕПОМ, СТЕПОМ...
(П╕сня)
Степом, степом
 йшли у б╕й солдати,
Степом, степом даль заволокло.
Мати, мати стала коло хати,
А кругом в диму село. 
Степом, степом
 розгулись гармати,
Степом, степом клек╕т нароста...
Степом, степом падають солдати,
А кругом шумлять жита.
Степом, степом поросли бер╕зки,
Степом, степом сонце розлилось...
Степом, степом встали обел╕ски,
А кругом розлив колось.
Степом, степом людям жито жати,
Степом, степом
 даль махне крилом.
Мати, мати жде свого солдата,
А солдат спить в╕чним сном.

ЛЕТ╤ЛИ ДВ╤ ЧАЙКИ
(П╕сня)
Лет╕ли дв╕ чайки
 над морем широким,
А з ними лет╕ло мале ча╓ня.
Летять б╕л╕ чайки
 п╕д небом високим,
Летять б╕л╕ чайки блакитного дня.
Мале ча╓нятко згубилось в дороз╕,
Знялося до сонця в ясн╕й б╕рюз╕.
Летять б╕л╕ чайки
 в тужлив╕й тривоз╕,
Летять б╕л╕ чайки назустр╕ч гроз╕.
Розжарене сонце сховалося в хмар╕,
Розп╕нен╕ хвил╕ буран розганя.
Летять б╕л╕ чайки
 в закружен╕й пар╕,
Летять б╕л╕ чайки шукать ча╓ня.
А хвил╕, мов гори,
 гуляють по морю,
Та ╖м не збороти крилатий пол╕т.
Летять б╕л╕ чайки
 в далек╕ простори,
Летять б╕л╕ чайки в замр╕яний св╕т.

КАЛИНОВ╤ ГА╥
(П╕сня)
За туманом просв╕тлена даль,
Встало сонце над заспаним св╕том
╤ немов огорнулося в шаль,
Все кругом зацв╕ло б╕лим цв╕том.
В н╕жний сп╕в солов’╖в
Далина заплива б╕лоп╕нно.
То кв╕тують тво╖,
То кв╕тують тво╖
Калинов╕ га╖, Укра╖но!
Вип’╓ сонце на травах росу
╤ усм╕хнено гляне кр╕зь в╕╖
На небачену вроду й красу,
Коли св╕т б╕лим цв╕том зав╕╓.
В б╕л╕й повен╕ небо й вода,
Занесло стежечки пелюстками.
╤ сто╖ш молода, молода
У в╕нку. На в╕ки. ╤з в╕ками.
В н╕жний сп╕в солов’╖в
Далина заплива б╕лоп╕нно.
То кв╕тують тво╖,
То кв╕тують тво╖
Калинов╕ га╖, Укра╖но.

А МОРЕ КЛЕКОЧЕ
А море клекоче, а море шумить,
Пов╕дати хоче про в╕чност╕ мить.
Ще вибухи чути, як моря приб╕й,
Не можна забути той давн╕й двоб╕й.
╤ хрест на крил╕ ╕з вогнем заодно,
╤ т╕ корабл╕, що поглинуло дно.
В печал╕ ╕ туз╕ схил╕мо чоло,
Нема з нами друз╕в – ╖х море взяло.
Крило альбатроса торка╓ться хвиль.
В полеглих матрос╕в нема╓ могил.
А море клекоче, а море шумить,
Пов╕дати хоче про в╕чност╕ мить.

КОЗАЦЬКА СЛАВА
Леон╕дов╕ Трофименку
З могутн╕м клекотом Дн╕пра
Нова возводиться ру╖на.
Козацька слава не вмира,
Поки живе в нас Укра╖на.
Встають з в╕к╕в ╖╖ сини,
Кайдани рвуть, ламають грати.
Козацька славо, гомони,
Не дай же волю в нас приспати.
Великих прад╕д╕в слова
Стають молитвами й п╕снями.
Козацька слава ожива,
Луна╓ з Хортиц╕ степами.
Свята Тарасова гора
Не дасть нам стати на кол╕на.
Козацька слава не вмира,
Поки живе в нас Укра╖на!

ЗОЛОТА П╤ДКОВА
Олександров╕ Черевку
Де над шляхами явори задуман╕,
Через байраки, кр╕зь в╕ки й л╕та
Вона лягла з Чигирина до Уман╕ –
Черкащини П╕дкова Золота.
Веде ц╕кавих у Богдан╕в Субот╕в,
Холодним Яром зваблю╓ щораз,
Чумацькими шляхами не забутими,
Що ╖х колись давно сходив Тарас.
Зверта╓ до Керел╕вки ╕ Канева,
Просту╓ через корсунськ╕ поля.
╤стор╕я недавня ╕ задавнена
Бере початок тут ╕ зв╕дц╕ля.
Стр╕чай в дороз╕ пору св╕танкову,
Вдихай озон дн╕прових узбереж.
Як щастя-долю, Золоту П╕дкову
На все життя у серц╕ збережеш.

ДЯДЬКО ╤ВАН
У дядька ╤вана сво╖ турботи,
Находиться так, що не чу╓ н╕г.
Мужик робить, каже,
 дв╕ зайв╕ роботи:
Б’╓ мух ╕ коли в╕дкида╓ сн╕г.
Перечека╓, п╕дводячись охне
╤ чи то нам, чи святим небесам
Одр╕же: – Мухи сам╕
 до зими подохнуть,
Сн╕г у в╕длигу потане сам.
Так, люди добр╕,
 повергав м╕шками,
Що, в╕рите, спину не роз╕гну.
За працю йому
 заплатили дошками,
╤ в╕н змайстрував у сара╖ труну.
╤ знов на шляху засипа╓ баюри,
╤ саж вичища╓... Вигляда╓ внучат.
А в домовин╕ несуться кури
╤ квочка щол╕та виводить курчат.

БАБА ГАЛЯ
А недалечко в╕д провалля,
Де шлях до л╕су поверта,
Живе-б╕ду╓ баба Галя,
Трима╓ курку ╕ кота.
З╕тхне, коли про не╖ йдеться:
– Нас тро╓ в хат╕, не сама...
От т╕льки курка не несеться,
Бо в не╖ п╕вника нема.

ЦАРСЬКЕ СЕЛО
А там над р╕кою – то Царське Село,
Так його наше село нарекло.
Там у котеджах своя квадратура,
Мешка╓ в ньому номенклатура.
Та, що сп╕вала парт╕йний г╕мн:
Хто був н╕чим, той стане вс╕м.
Були злидар╕ ╕ були хазя╖ –
Все поверта╓ на круги сво╖.

ОЛ╤ГАРХИ
Доп╕зна гуляють.
Шампанське п’ють.
Фуршети ╕ фе╓рверки.
╤ др╕т вир╕зають. Й навари гребуть
З концерт╕в Сердючки В╓рки.
Звалились на нас, як тор╕шн╕й сн╕г,
При б╕дах, нестатках ╕ стресах.
╤ мчать, п╕шоход╕в збиваючи з н╕г,
Вони на крутих мерседесах.
Насильникам оп╕р чини не чини,
Грабують стаб╕льно й неспинно.
Замовники вбивств
 ╕ призв╕дц╕ безчинств
У них за крутими спинами.
А пом╕ж крутих – то ╓ син а чи зять
Того, що дорвався до влади.
На ши╖ народу сид╕ли й сидять
Научен╕ казнокради.
Набрешуть ув оч╕ – ╕ в╕р не в╕р,
Трагед╕я це чи комед╕я,
Коли ол╕гархам п╕двладний еф╕р,
У ╖хн╕х руках мас-мед╕а.
На чому сто╖ть ╕ трима╓ться св╕т,
В╕домо з донашо╖ ери:
Де править розум – там кв╕тне цв╕т.
Затямте це, м╕льярдери.
* * *
На наш╕й найродюч╕ш╕й земл╕
Уже з убозтва жебрати несила.
Знов т╕ ж наруги, знов стар╕ жал╕...
╤стор╕я н╕чому не навчила.

ТУЗЛА
Маленька Тузла в Керченськ╕й протоц╕
Рос╕╖ стала як б╕льмо на оц╕.
З’╓днала весь розр╕знений народ
Одним: "Скажи, ти на чи╓му боц╕?"
СЛУЖАКА
В╕н п╕де в пастир╕ ╕ ворожбити,
Лише б не продешевити в ц╕н╕..
Х╕ба не все одно кому служити
Чи Богов╕, чи Сатан╕?


МАЙДАН ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

Прив╕т, Василю! У часи нов╕тн╕
Однол╕тки Тво╖ уже д╕ди.
Не уявлю тебе с╕мдесятил╕тн╕м,
╤деш, як завше, юний, молодий.
Протерла в╕кна книгозб╕рня Лес╕,
Шевченко зв╕вся,
 кличе нас "Кобзар".
З Тобою в╕льно незалежн╕й прес╕,
Загомон╕в розбуджений базар.
Когось ще й дос╕
 тягне до п╕дн╕жка,
А хтось хова затемнен╕ д╕ла.
Те м╕сце, де стояла "молод╕жка",
М╕сцева влада турку продала.
Вою╓мо за Тебе ╕ за себе,
П╕дводимось, випросту╓мо стан.
Ус╕ в ход╕ р╕вня╓мось на Тебе,
За правдою йдемо на Тв╕й Майдан.
А з нами виколихують майдани
Твого народу силу ╕ могуть.
╤ ти ╕деш, натхненний, полум’яний.
Таким Ти був. Таким Ти ╓. ╤ – будь!
╤╤
Василю, здрастуй! Ти таки воскрес
╤з глини, з глибини джерел ╕ корен╕в,
Сягнув чолом засинених небес,
Устав зв╕дт╕ль,
 де пращури нескорен╕.
Вернувся молодим, як ╕ вол╕в,
До посив╕лих друз╕в ╕ до нен╕
Зв╕дт╕ль, де ст╕льки
 страчених гол╕в
Лягло за не╖, нашу Суверенн╕сть.
Як ти ╕шов! ╤ знов твориш ходу,
Ляга╓ далеч на тво╓ рамено,
Козацьку вроду й душу молоду
Несеш у св╕т п╕днесено й натхненно.
П╕дняв ╕ нас, як тих раб╕в, з кол╕н,
Вдихнув п╕сенну силу полум’яну –
На злуку волелюбних покол╕нь
Йдемо, Василю, до Твого Майдану.
Виру╓ ╕ хвилю╓ться майдан,
╤ перейма╓ дух нового часу
Державо-заклопотаний Богдан,
╤ наче аж полегшало Тарасу
Тримати небо на сво╖х плечах
Над Укра╖ною ╕ над Черкасами.
* * *
В як╕й держав╕ я живу? –
Себе питаючи, м╕ркую:
Чи до св╕тання доживу,
Чи так окраденим зв╕кую,
Живого слова не почую
В╕д того, хто гребе грошву.
Поганять мову, Боже м╕й,
Свою й нер╕дну, не в╕д мами.
Чи я в губерн╕╖ як╕й? –
На р╕дн╕й вулиц╕ м╕ськ╕й
См╕тять ╕ сиплять матюками.
Поганять не лише слова –
Плюють у душу, в те, що свято...
╤ ця держава – ╕м╕татор,
Бо й президентський голова
Уже для когось губернатор.
м. Черкаси.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5469

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков