Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2816)
З потоку життя (5952)
Душі криниця (3327)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1634)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СВ╤Т ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Нещодавно в Ки╓в╕ в рамках М╕жнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко ╓дна╓...


ПЕТРО ПОЧИНА╢ ЗАЖИН
Свято апостол╕в Петра ╕ Павла (12 липня) символ╕зу╓ п╕дготовку до жнив; а в деяких рег╕онах...


КУПАЙЛО: ПРИСТРАСТЬ ╤ ВОГОНЬ ПАЛАЮТЬ
Ким же був Купайло для наших пращур╕в, що його ╕м'я ╕ дотепер береже людська пам'ять?..


З КРИМУ - ДО ХОЛОДНОГО ЯРУ, ЛЬВОВА, СЛОБОЖАНЩИНИ
згадалася мен╕ в ц╕ посушлив╕ л╕тн╕ дн╕ в Криму моя весняна подорож по Укра╖н╕. ╤ н╕би св╕жим...


Алла ОСАДЧА. ╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
(Продовження. Початок у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» №23-26)




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 11.01.2008
РЕПРЕСОВАНИЙ ╤НСТРУМЕНТ

ДЖЕРЕЛА

 А було ж колись!.. Сид╕в козак Мамай "по-турецьки" ╕з золотою бандурою п╕д запов╕тним дубом, довговусий, з оселедцем, закрученим за вухо, розкурював свою люльку-носогр╕йку; позаду – його в╕рний к╕нь-товариш, прив’язаний до списа; на дуб╕ – шабля; а перед козаком – п╕столь, хл╕б-с╕ль ╕ сул╕я з медовухою...
 Протягом стол╕ть ця картина прикрашала козацьк╕ осел╕ – спершу на Запорожж╕, а пот╕м ╕ на Кубан╕, куди цю легенду про во╖на-лицаря, в╕дуна-характерника ╕ кобзаря-бандуриста привезли з собою запорожц╕. П╕д зображенням Мамая були в╕ршован╕ рядки, буц╕мто з п╕сн╕-думи, що ╖х козак знав безл╕ч:
Хоч дивися на мене,
та ба не вгада╓ш,
В╕дк╕ль родом ╕ як зовуть –
н╕чичирк не скажеш.
Коли трапилось кому
 у степах бувати,
То той може ╕ пр╕звище
 мо╓ угадати.
 Дума ця довга й сумна, вона просякнута ф╕лософ╕╓ю козацького буття, ╕ до бандури сво╓╖ козак зверта╓ться як до живого товариша:
Гей, бандуро моя золотая!
Коли б до тебе ж╕нка молодая!
Скакала ╕ плясала до лиха.
Або, як заграю –
 не один заскаче.
А понедаше з того вес╕лля,
 та ╕ заплаче!
 Першим кобзарем на Кубан╕ можна вважати Антона Головатого (1732 – 1797), в╕йськового суддю Чорноморського козачого в╕йська, одного з ╕н╕ц╕атор╕в переселення колишн╕х запорозьких козак╕в на Кубань. Кажуть, що його виконавське мистецтво сприяло прихильному ставленню Катерини II до прохання козак╕в передати ╖м у волод╕ння кубанськ╕ земл╕, а складена ним п╕сня "Ой, год╕ ж нам журитися..." (╖╖ слова укра╖нською мовою (!) викарбуван╕ на пам’ятнику, встановленому в станиц╕ Тамань на честь 100-р╕ччя висадки запорожц╕в на Кубан╕) довший час вважалася неоф╕ц╕йним г╕мном краю. Досл╕дники вважають, що на в╕дм╕ну в╕д Велико╖ Укра╖ни, де кобзарями були сл╕пц╕, яких в╕д села до села супроводжували хлопчики-поводир╕, на Кубан╕ бандуристами були переважно молод╕ й дуж╕ козаки.
 Першу кубанську кобзарську школу орган╕зував у Катеринодар╕ (тепер – Краснодар) 1913 року Микола Богуславський, член м╕сцево╖ "Просв╕ти" ╕ великий популяризатор бандури, який роком ран╕ше при╖хав на Кубань ╕з Катеринослава (тепер – Дн╕пропетровськ). Заняття в школ╕ провадив Василь ╢мець (1890 – 1982), студент ╕з Харкова, в майбутньому – в╕домий в╕ртуоз-бандурист, засновник уславлених капел бандурист╕в, автор книги "Кобза та кобзар╕". Учнями ╢мця були близько 20 кубанц╕в р╕зного в╕ку та соц╕ального статусу. Козача молодь наст╕льки захопилася бандурою, що деяк╕ нав╕ть носили ╖╖, як у давн╕ часи – за плечима, наче рушницю, хизуючись перед м╕щанами тим, що перед ними справжн╕й бандурист!
 Збереглося фото учн╕в ц╕╓╖ школи, серед яких були Олекс╕й Обабко (1882 – 1971) та Ант╕н Чорний (1891 – 1973), саме вони очолили другу кобзарську школу, створену 1916 року. Значно п╕зн╕ше, в
ем╕грац╕╖, в серпн╕ 1943-го козак Чорний у празькому "Казачьем вестнике" публ╕ку╓ статтю "История бандуры на Кубани", де пише, що "бандура... – це ╤дея, це те, довкола чого повинн╕ збиратися вс╕ творч╕ сили козацького народу, ...а саме зображення бандури, як найвищо╖ державно╖ емблеми, в лавровому в╕нку, повинно бути вм╕щене нар╕вн╕ з клейнодами на вс╕х актах державного значення". П╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни козак Чорний виступа╓ з концертами в р╕зних станицях Кубансько╖ област╕: Уманськ╕й, Переяславськ╕й, Брюховецьк╕й, Павл╕вськ╕й, Старолеушк╕вськ╕й, Кущ╕вськ╕й, Кан╕вськ╕й, Кирил╕вськ╕й, Пашк╕вськ╕й (зверни увагу, шановний читачу, на назви кубанських станиць!) ╕ в Катеринодар╕.
 У Москв╕ в 1913 – 1914 роках кубанець Василь Шевченко вида╓ три випуски "Школы игры на бандуре". При катеринодарськ╕й "Просв╕т╕" 1917 року створено першу кубанську капелу бандурист╕в... В т╕ часи на Кубан╕ з’являються ╕ сво╖ талановит╕ майстри – творц╕ бандур.
 Та недовго тривав розкв╕т кобзарства на Кубан╕. П╕д час громадянсько╖ в╕йни почалися репрес╕╖ як з боку б╕лих-ден╕к╕нц╕в, так ╕ з боку червоних. Пот╕м було короткочасне в╕дродження бандури разом ╕з оф╕ц╕йною пол╕тикою укра╖н╕зац╕╖ Кубан╕ в 1920-х та на початку 1930-х рр., ╕ врешт╕ – тотальн╕ репрес╕╖ кубанських кобзар╕в. Траг╕чною виявилася доля переважно╖ б╕льшост╕ кубанських кобзар╕в. Ось лише деяк╕ пр╕звища з мартиролога бандурист╕в Кубан╕, укладеного видатним ентуз╕астом кобзарства, нин╕, на жаль, пок╕йним Олекс╕╓м Нирком (1926 – 2005); у списку – 26 пр╕звищ, однак сам автор назива╓ його "неповним": Микола Богуславський, "бандурний батько", завдяки старанням якого перед жовтневим переворотом бандури з’явилися майже в кожн╕й кубанськ╕й станиц╕ – помер у Краснодарськ╕й тюрм╕ 1933 року; Микита Варрава, грав на бандур╕ власного виготовлення – в 1930-х висланий на Соловки; Микола Вереса, онук отамана ст. Саратовсько╖,
бандурний майстер, хормейстер – 1938 року розстр╕ляний "за участь у контрреволюц╕йн╕й повстанськ╕й орган╕зац╕╖" в Краснодар╕; Зенон Конограй – загинув на турецькому фронт╕; Свирид Сотниченко – вбитий ден╕к╕нцями 1919 року; Фед╕р Д╕брова – розстр╕ляний б╕льшовиками 1919 року в Ки╓в╕; Маркур Кочубей – разом ╕з родиною розкуркулений ╕ засланий до Сиб╕ру; Микола Рябовол, голова Кубансько╖ в╕йськово╖ та крайово╖ Рад (1917), голова Законодавчо╖ ради, делеговано╖ до гетьмана Скоропадського для переговор╕в про налагодження м╕ждержавних стосунк╕в м╕ж Кубанським Кра╓м та Укра╖ною, студент Першо╖ кубансько╖ кобзарсько╖ школи – вбитий ден╕к╕нськими оф╕церами 1919 року.
 Серед учн╕в друго╖ кобзарсько╖ школи був ╕ Михайло Тел╕га (1900 – 1942), майбутн╕й ад’ютант Симона Петлюри, чолов╕к поетеси Олени Тел╕ги (доньки ректора Укра╖нсько╖ господарсько╖ академ╕╖ в Под╓брадах), разом ╕з якою розстр╕ляний 1942 року н╕мцями в Бабиному Яру. Михайло Тел╕га, син отамана
ст. Охтирсько╖, "укра╖н╕зувався" завдяки бандур╕; саме в╕н заснував ки╖вський "Хор кобзар╕в", ╕ саме в╕н у далекому лемк╕вському м╕ст╕ Криниц╕ ╕з величезним усп╕хом у 1920-х роках знайомив лемк╕в-русин╕в з дивовижною для них бандурою (чи не тод╕ почув Тел╕гу дивакуватий Никифор, малярством якого зараз захоплений спраглий автентики
зах╕дний естет?). Х╕ба усе це не можна вважати ознакою нехай непевного, та все ж ╓днання укра╖нського народу в╕д Кубан╕, через Ки╖в – ╕ аж до Лемк╕вщини?... Так, було ж колись...
 Сьогодн╕ ╓диним профес╕йним учителем гри на бандур╕ на Кубан╕ ╓ Лариса Ц╕хоцька, викладач Краснодарсько╖ дитячо╖ експериментально╖ школи народного мистецтва при Кубанському державному академ╕чному козачому хор╕. Випускниця музично-педагог╕чного факультету Н╕жинського ун╕верситету, вона з 1991 року працю╓ викладачем класу бандури в ц╕й школ╕. П╕сля школи учн╕ можуть продовжити осв╕ту за фахом у Краснодарському державному ун╕верситет╕ культури ╕ мистецтв, де також виклада╓ пан╕ Лариса. Особливо пиша╓ться вона сво╖ми чотирма випускниками 2003 року – тод╕ ╓диний раз за всю ╕стор╕ю ╕нституту в дипломах значилося: "Кер╕вник ансамблю бандурист╕в". Зараз на факультет╕ традиц╕йно╖ культури гр╕ на бандур╕ навчаються шестеро студент╕в. Мр╕я пан╕ Лариси – створити капелу бандурист╕в, а поки що в ╖╖ т╕сному каб╕нет╕ к╕лька раз╕в на тиждень лунають укра╖нськ╕ п╕сн╕ та думи у виконанн╕ чар╕вних кубанських д╕вчат, як╕ не менш чар╕вно акомпанують соб╕ на цьому надто вже екзотичному для Рос╕╖ ╕нструмент╕. Йде репетиц╕я квартету бандурист╕в. Пан╕ Лариса показу╓ фото з багатьох виступ╕в ╖╖ колективу: ось на фестивал╕ бандурист╕в у Ялт╕, ось – п╕д час фольклорно╖ експедиц╕╖ до станиц╕ Старом╕нсько╖ (правильн╕ше було б – Староменсько╖, бо походить цей топон╕м в╕д м╕ста Мена на Черн╕г╕вщин╕, зв╕дки при╖хали на Кубань засновники станиц╕)... А ще ╖╖ бандуристи – лауреати й дипломанти численних конкурс╕в ╕ фестивал╕в у Рос╕╖ та в Укра╖н╕. Виступаючи по станицях краю, вихованц╕ Лариси Ц╕хоцько╖ намагаються з╕брати по крихтах п╕сн╕ та думи, як╕ колись виконувалися в супровод╕ бандури.
 Та щоб навчитися грати на бандур╕, перш за все потр╕бен сам ╕нструмент. К╕лька рок╕в тому за 15 бандурами пан╕ Ларис╕ та ще матерям двох ╖╖ студенток довелось ╖хати на Черн╕г╕вську фабрику музичних ╕нструмент╕в. Прикре враження справив укра╖нський митний контроль на зворотному шляху. За наявност╕ вс╕х необх╕дних документ╕в митники п╕вгодини фактично вимагали в╕д ж╕нок хабара незрозум╕ло за що. ╥м не потр╕бн╕ були ан╕ повний пакет папер╕в, н╕ розпов╕д╕ про подвижницьку роботу ╖хньо╖ землячки в Рос╕╖, н╕ сам╕ бандури...
 К╕лька бандур подарував кубанським бандуристам Олекс╕й Нирко – викладач Кримського державного гуман╕тарного ╕нституту, засновник
ялтинського Музею кобзарства Криму та Кубан╕. Сам колись репресований (1950 року був засуджений на 10 рок╕в ув’язнення та 5 рок╕в заслання за "антирадянську д╕яльн╕сть"), пан Олекса в╕дв╕дав багато кубанських станиць, де, за його висловом, "зн╕мав з горищ" отой репресований ╕нструмент – бандуру. Купував за сво╖ грош╕ ╕нструменти в нащадк╕в кобзар╕в-бандурист╕в для справи свого життя – музею. Як згадував п. Олекса, зб╕р експонат╕в в╕н розпочав ще 1964 року. Багато придбаних ╕нструмент╕в були в жалюг╕дному стан╕, тож йому довелося самому ╖х реставрувати. В експозиц╕╖ музею – 24 бандури. Найстар╕ша – друго╖ половини XIX ст., на н╕й грав бандурист Карпо Лудильник ╕з С╕мферополя. А наймолодша модель – 1980 року, з╕ станиц╕ С╕версько╖ Краснодарського краю. До реч╕, в школ╕ мистецтв ц╕╓╖ станиц╕ працю╓ педагог Марина Коземаслова, яку грати на бандур╕ навчив Олекса Нирко. Пан╕ Марина зараз керу╓ аматорським ансамблем бандурист╕в у сво╖й станиц╕.
 ╢ бандура ╕ в склад╕ оркестру Кубанського козачого хору, а також – у к╕лькох аматорських колектив╕в. От ╕ все...
 А на пам’ятнику Катерин╕ II, встановленому в Катеринодар╕ сто рок╕в тому й в╕дновленому в кв╕тн╕ 2006-го, на тому ж м╕сц╕ (т╕льки м╕сто нин╕ назива╓ться Краснодар), поруч ╕з ф╕гурами перших чорноморських отаман╕в Савви Б╕лого, Антона Головатого та Захар╕я Чеп╕ги сидить сл╕пий бандурист. Чи засп╕ва╓ в╕н знову на Кубан╕, як колись?
Ой, 1791-го року
Вийшов з Петербурга-города
В╕д нашо╖ цариц╕ указ,
Ой що пан Чеп╕га
 ╕ пан Головатий,
З╕бравши все в╕йсько
 Запор╕зьке,
Гей виступа╓
 та на Кубань-р╕чку
На в╕чне╓ врем’я все.
Там будемо жити,
 там будемо гуляти
╤ рибу ловити...
 Володимир ПУК╤Ш.
 м. Анапа.
("Укра╖нський журнал").

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5471

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков