Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У РОС╤╥ В╤ДХИЛИЛИ СКАРГУ SIEMENS ЩОДО ЙОГО ТУРБ╤Н У КРИМУ
Верховний суд РФ в╕дмовився розглядати касац╕ю н╕мецького концерну Siemens ╕ його доч╕рньо╖...


У ЕСТОН╤╥ ВИСУНУЛИ П╤ДОЗРИ П'ЯТИ ТУРФ╤РМАМ ЗА ПРОДАЖ ПУТ╤ВОК ДО КРИМУ
Естонськ╕ турф╕рми роками продавали пут╕вки до Криму, ╕гноруючи ╓вропейський закон.


ТРАГЕД╤Я В КЕРЧ╤: ПОВНУ В╤ДПОВ╤ДАЛЬН╤СТЬ НЕСУТЬ ОКУПАНТИ
17 жовтня учень Керченського пол╕техн╕чного коледжу Владислав Росляков влаштував вибух ╕ в╕дкрив...


П╤СЛЯ ТАКИХ «ГЕРО╥В РОС╤╥» - ЧАС В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ЗВАННЯ «ГЕРОЙ УКРА╥НИ»
Це не лише принизлива для кра╖ни калька, серед наявних Геро╖в Укра╖ни ╓ не лише Геро╖ Небесно╖...


«СПРАВЖН╤Й ТЕРАКТ. ЯК ЦЕ НАЛЕЖИТЬ. ЯК В БЕСЛАН╤»
Жахлив╕ под╕╖, що в╕дбулися два дн╕ тому в Керч╕, сколихнули не лише Крим. Болем в╕ддалися вони й...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2008 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 18.01.2008
Б╤ЛОВЕЗЬКИЙ ЗУБР М╤Г БИ БУТИ УКРА╥НСЬКИМ СИМВОЛОМ

ДЖЕРЕЛА

 Два чи три роки тому я прочитав у газет╕ "2000" статтю мел╕топольчанки Тамари Бойко: "Хочу орден "Националист окраины" Тод╕ я ще не знав, що пан╕ Тамара ╓ передплатницею ╕ великою шанувальницею "Кримсько╖ св╕тлиц╕". Але й без того в╕дчув деяку спор╕днен╕сть наших душ. Писала вона рос╕йською мовою, але кожен рядок, кожне слово ╖╖ листа дихали любов’ю до Укра╖ни. Тод╕ я ще подумав: саме так ╕ треба писати до рос╕йськомовно╖ газети, читачами яко╖ ╓ переважно мешканц╕ П╕вдня, Сходу та ще, може, центру Укра╖ни.
А особливо мен╕ сподобалася ╕дея з орденом. Адже н╕ для кого не секрет, що бути нац╕онал╕стом у Луганську, Донецьку, Севастопол╕ чи Одес╕ складн╕ше, ан╕ж у Полтав╕, Черкасах, Житомир╕... А що вже говорити про Кубань, Б╓лгородщину, Стародубщину? Якщо там ╕ залишилися ще справжн╕ укра╖нц╕, то вони вимушен╕ ╕снувати в режим╕ "а la Шт╕рл╕ц"
╤ кожен з них м╕г би претендувати на не╕снуючий поки що орден. А вт╕м, суть не в нагородах. Просто треба бачити проблему. Кожна нац╕ональна держава повинна дбати про збереження самобутност╕ тих "етн╕чно р╕дних" рег╕он╕в, як╕ опинилися поза ╖╖ межами. Б╕льш╕сть держав саме так ╕ роблять. Поляки добре по╕нформован╕ про польське культурне життя у литовському В╕льнюс╕, укра╖нському Львов╕ та в б╕лоруському Гродно. Угорц╕ н╕коли не забувають про сво╖х сп╕вв╕тчизник╕в у Братислав╕, В╕дн╕, Ужгород╕ та в сербськ╕й пров╕нц╕╖ Во╓водина. Мешканц╕ "кор╕нно╖" Албан╕╖ завжди (а особливо тепер!) п╕дтримували брат╕в-косовар╕в, не надто зважаючи на те, що Косово ╓ нев╕д’╓мною частинкою сербсько╖ ╕стор╕╖.

 ВТРАЧЕНА СТАРОДУБЩИНА
 Думаю, не одного мене при╓мно подивувала стаття Василя Чепурного ╕ Олександра Ясенчука "Наша забута земля" ("КС" в╕д 23.11 2007 р.). Певно, кор╕нн╕ черн╕г╕вц╕ не можуть забути про край, який ╕сторично належав до С╕верщини. З тих же м╕ркувань не можу цього зробити ╕ я, бо С╕верщина - це земля мо╖х д╕д╕в-прад╕д╕в, а Стародубщина завжди була ╖╖ ╕нтегральною складовою частиною. А тепер села, у яких споконв╕ку орали землю мо╖ предки, по сут╕, стали прикордонними. А мали б бути "глибинкою".
 Тепер ╕ доказ╕в того, що Стародубщина була укра╖нською землею, ╓ небагато. Ця земля дала св╕тов╕ Петра Косача,
батька Лес╕ Укра╖нки. Саме в Стародуб╕ був написаний "Л╕топис Самовидця". Михайло Миклашевський, герой рос╕йсько-турецько╖ в╕йни ╕ поборник автономно╖ Укра╖ни у склад╕ царсько╖ Рос╕╖ (колись ╕ така позиц╕я була революц╕йною!) також ╕з цих кра╖в.
 Автори статт╕ "Наша забута земля" згадують, що на початку 50-х рок╕в у глухих селах краю ще були хати ╕з старими ╕ржавими табличками зеленого кольору: "Козакъ". А виходець ╕з Щорса Леон╕д Борисов розпов╕дав мен╕, що у т╕ ж 50-т╕ роки в╕н квартирував у Ки╓в╕, зн╕маючи помешкання у стародубсько╖ козачки. Вона це пост╕йно п╕дкреслювала ╕ вимагала, щоб з нею розмовляли укра╖нською. Чи то Ки╖в на не╖ так вплинув, чи гени козацьк╕ - сказати важко, але мовний патр╕отизм ц╕╓╖ пан╕ був на високому р╕вн╕. Мешканцям сучасного зрос╕йщеного Черн╕гова тепер може видатись дивним, що неподал╕к в╕д села Тур’╖ Щорського району ╕снувала м╕сцинка п╕д назвою "Кацапський сад". Як розпов╕дав мен╕ батько, сад цей ╕снував на м╕сц╕ одного чи к╕лькох хут╕рц╕в, у яких жили вих╕дц╕ з Рос╕╖. Стародубц╕в "кацапами" не назвали б. Бо стародубц╕ - це так╕ ж люди, як ╕ тур’янц╕; ╕ пр╕звища у них так╕ ж: Терещенко, Павленко, Романенко...
 А т╕ були "╕вановими", "петровими", "кравцовими". А ще тримали величезних собак ╕ обгороджували сво╖ сади високими парканами. Важко пояснити чому - адже яблун╕ в садах, створених руками "хохл╕в", були не г╕ршими. Яблука з "кацапського саду" я куштував у дитинств╕, коли допомагав батьков╕ пасти кор╕в. Так╕ ж, як ╕ у решти односельц╕в, а може, й г╕рш╕, бо без догляду яблуня поступово перетворю╓ться на "дичку". Хутор╕в на той час уже не було; видно, ╖х л╕кв╕дували в роки колектив╕зац╕╖.
 Це я все до того, що р╕зниця м╕ж "хохлами" ╕ "кацапами" була в╕дчутною нав╕ть на п╕вноч╕ Черн╕г╕вщин╕. Недаремно ж у 1918 роц╕ до Ки╓ва йшли телеграми: "Населення прагне злуки з Укра╖ною"... Мешканц╕ Стародубського пов╕ту не уявляли свого життя в склад╕ б╕льш чужо╖ ╖м в етн╕чному план╕ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. Але тюрми ╕ розстр╕ли зробили свою справу: стародубц╕в насильно "╕нтегрували", поробили рос╕янами.

ЗНАЙОМСТВО ╤З БЕРЕСТЕЙСЬКО-П╤НСЬКИМ ПОЛ╤ССЯМ
 У цих краях я вперше побував чверть стол╕ття тому. Добре знаю села укра╖нсько-б╕лоруського прикордоння. Тут укра╖нського значно б╕льше, н╕ж на п╕вноч╕ Черн╕г╕вщин╕. Х╕ба що селяни вживають слово "гета" у значенн╕ "це". На б╕лоруськ╕й територ╕╖ та ж гов╕рка, х╕ба що рос╕йських сл╕в б╕льше. Але п╕дкреслюю - саме рос╕йських, а не б╕лоруських! У т╕ ж роки побував у П╕нську. Побачив т╕льки два б╕лоруських написи: "Сцеражись цягн╕ка" ("Бережись по╖зда") ╕ "Тысяча драбязей" ("Тисяча др╕бниць"). Видно було, що русиф╕кац╕я тут зайшла далеко, не те, що на Р╕вненщин╕ та на Волин╕. Одного разу почув на автостанц╕╖, як д╕вчинка кликала свою маму:
 - Мамо, ходи сюди!
 Мене це здивувало. По-б╕лоруськи було б: "Мама, хадз╕ сюды!" П╕д╕йшов до цих людей, запитав: чи не укра╖нц╕ вони? В╕дпов╕ли, що б╕лоруси. Цей випадок я завжди згадую, коли читаю статт╕ про укра╖нський характер берестейсько-п╕нського Пол╕сся.

 МИНУЛЕ ╤ СЬОГОДЕННЯ БЕРЕСТЕЙЩИНИ
 У мо╖х руках книжечка Миколи Козловського: "Укра╖нське в╕дродження на Берестейщин╕". Передмову до не╖ написав Василь Горбачук. ╤ один, ╕ другий ╓ вих╕дцями з Берестейщини. З Василем Тихоновичем ми близько знайом╕, оск╕льки в╕н ╓ передплатником "Кримсько╖ св╕тлиц╕" ╕ не раз допомагав газет╕ у скрутн╕ для не╖ часи. Багато хорошого чув ╕ про Миколу Козловського. Шкода, що ц╕╓╖ людини вже нема серед нас, але зроблене подвижником для укра╖нського населення Берестейщини переоц╕нити важко. Його книга чи не найкраще пролива╓ св╕тло на суть проблеми. Тому я з почуттям велико╖ вдячност╕ до автора цитуватиму деяк╕ уривки з не╖:
 "Я народився 2 лютого 1925 року в с. Блювинич╕ Чарнавчицько╖ с╕льради Брестського району. Це село розташоване за 20 км на п╕вн╕ч в╕д Бреста. За час╕в Польщ╕, тобто до 1939 року, все населення села (60 родин) було православним, розмовляло брестсько-п╕нським д╕алектом укра╖нсько╖ мови...".
 Або ось ще: "У школ╕ мо╖ми улюбленими предметами були ╕стор╕я та мови. Я весь час шукав для себе правдиву в╕дпов╕дь на питання, яке мене хвилювало: до якого етносу належить автохтонне населення Берестейщини? Я не в╕рив у казки наших завойовник╕в поляк╕в, що нац╕онально ми належимо чи до поляк╕в, чи до тутейших, чи до пол╕щук╕в, але т╕льки не до укра╖нц╕в. П╕зн╕ше в казку сх╕дних "визволител╕в" про нашу приналежн╕сть до б╕лорус╕в я також не в╕рив...".
 Ретельно вивчаючи прац╕ р╕зних етнограф╕в, Микола Козловський зрозум╕в, що висновки, як╕ роблять вони, повн╕стю зб╕гаються з його думкою, адже сам в╕н багато подорожував р╕дним кра╓м. Це зм╕цнило його переконання, що "укра╖нською Берестейщиною" можна назвати рег╕он компактного проживання кор╕нного укра╖нського населення в Брестськ╕й област╕. Це Малоритський, Каменецький, Брестський, Жабинковський, Кобринський, Берез╕вський, Дорогичинський, ╤ван╕вський, П╕нський ╕ Столинський райони повн╕стю та Пружанський, ╤вацевицький, Ганцевицький, Ляховицький та Лунинецький райони частково.
 За п╕драхунками етнограф╕в, чисельн╕сть укра╖нського кор╕нного населення, що прожива╓ на Берестейщин╕, становить близько 1 млн. ос╕б. Однак недовго ц╕ земл╕ перебували у склад╕ Укра╖ни. Лише в лютому 1918 року в╕дпов╕дно до статей Брестського миру Берестейщина, як укра╖нська етн╕чна територ╕я, ув╕йшла до складу Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки. Дуже швидко тут були створен╕ й д╕яли укра╖нськ╕ адм╕н╕стративн╕ ╕ культурно-осв╕тн╕ заклади. Адже населення активно ╕ охоче допомагало нов╕й укра╖нськ╕й влад╕.
 Проте вже в 1921 роц╕ зг╕дно з Ризьким договором м╕ж Польщею ╕ Радянською Рос╕╓ю Берестейська земля була загарбана Польщею ╕ перебувала в ╖╖ склад╕ до 1939 року. З цього часу все було скероване на швидку полон╕зац╕ю кор╕нного населення. Але укра╖нц╕ не здавалися. В рег╕он╕ активно д╕яла "Просв╕та" - вона мала 120 в╕дд╕лень у м╕стах ╕ селах. У липн╕ 1926 року в Брест╕ в╕дбувся з’╖зд укра╖нсько╖ парт╕╖ "Селянський Союз". На цьому з’╖зд╕ була прийнята резолюц╕я, яка засуджувала полон╕зац╕ю укра╖нських д╕тей: "Селянство Берестейщини не раз заявляло, що визна╓ себе укра╖нським та домага╓ться для сво╖х д╕тей р╕дно╖ укра╖нсько╖ школи. З’╖зд р╕шуче домага╓ться в╕д уряду повернення з новим шк╕льним роком укра╖нського шк╕льництва по селах ╕ в м╕ст╕ для укра╖нських д╕тей...".
 Зв╕сно, польська влада на так╕ звернення не реагувала, але й не знищувала ф╕зично укра╖нських актив╕ст╕в, як це зробили б рос╕йськ╕ б╕льшовики.
 Микола Козловський згадував, як у 1927 роц╕ в його р╕дному сел╕ товариством "Просв╕та" було в╕дкрито б╕бл╕отеку-читальню в хат╕ ╤вана Роя. Останн╕й був призначений ╖╖ кер╕вником. Портрет Тараса Шевченка, який вис╕в у ц╕й хат╕-читальн╕, син ╤вана Роя Анатол╕й збер╕гав до наших дн╕в. У 1966 роц╕ портрет Тараса Григоровича був переданий Укра╖нському громадсько-культурному об’╓днанню Брестсько╖ област╕.
 Не стверджую, що це було виявом мужност╕, але небайдужост╕ ╕ патр╕отизму - без всякого сумн╕ву! До реч╕, якщо ран╕ше бульвар Тараса Шевченка в Брест╕ був одн╕╓ю з трьох головних вулиць у м╕ст╕, то п╕сля польоту Петра Климука (космонавта родом з Берестейщини) бульвар став називатися "Бульваром космонавтов". Це, звичайно, не ╓диний, але дуже красномовний приклад того, що поза р╕дною державою берестейцям ╕снувати складн╕ше. Виходить так, що космонавт укра╖нського походження сво╖м подвигом припинив ╕снування... бульвару Шевченка. В Укра╖н╕, певно, це питання вир╕шили б по-╕ншому.

КАНДИДАТ НА НЕ╤СНУЮЧИЙ ПОКИ ОРДЕН
 Буремне двадцяте стол╕ття дало укра╖нцям Берестейщини шанс проявити себе. Край, символом якого ╓ б╕ловезький зубр, народив чимало геро╖в. Одним ╕з них ╓ Володимир Леонюк, уродженець села Критишин ╤ван╕вського району. В кв╕тн╕ 1952 року в╕н опинився в КДБ обласного тод╕ м╕ста П╕нська на становищ╕ звинуваченого у тяжких державних злочинах.
 Сл╕дчий Плотников (рос╕янин родом з Курсько╖ област╕) поставив 19-л╕тньому хлопцев╕ перше запитання: "Чому в тво╖х паперах переважа╓ укра╖нська мова? Адже ти сам б╕лорус ╕ вчився в рос╕йськ╕й школ╕?" Володимир, не вагаючись, в╕дпов╕в: "Бо сам я також укра╖нець!" Плотникова аж пересмикнуло: "Що, що? Укра╖нець з ╤ван╕вського району? Брешеш! ╤ затям соб╕ раз ╕ назавжди: в ╤ван╕вському район╕ ╕ вс╕й П╕нськ╕й област╕ можуть бути т╕льки б╕лоруси! Якщо з’являються укра╖нц╕ так╕, як ти, ми ╖м скоро знаходимо м╕сце!"
 М╕сце для Володимира Леонюка "знайшлося" у концтабор╕ на п╕вн╕чному Урал╕ у вуг╕льн╕й шахт╕. Але це не переконало молодого берестейця в тому, що в╕н б╕лорус. Навпаки, хлопець остаточно сформувався як укра╖нець ╕ долучився до укра╖нського руху. В ╤нт╕ тод╕ ╕снувала п╕дп╕льна група "Об’╓днання" ╕ Володимир був одним ╕з ч╕льних ╖╖ актив╕ст╕в. Орган╕зац╕ю викрили у 1959 роц╕ ╕ Леонюку дали новий терм╕н - 12 рок╕в...
 Це все я пишу до того, що загальноприйняте пояснення асим╕ляц╕╖ укра╖нц╕в: "сложилось исторически..." прихову╓ головне - насильство ╕ репрес╕╖.
 Але, попри все, берестейц╕ вперто збер╕гали свою ╕дентичн╕сть. В╕дсид╕вши строк, Володимир Леонюк написав ╕ видав дуже ц╕нну книгу - "Словник Берестейщини". Якби орден, про який згадувала Тамара Бойко, д╕йсно ╕снував, то берестейця Леонюка можна було б нагородити ним з повним на те правом.
 * * *
 В серцях клекотала Воля,
 В очах - лишень Укра╖на.
 Ц╕ рядки з в╕рша ╢вген╕╖ Лещук чи не найкраще п╕д╕йшли б для назви розд╕лу. Адже зараз я збираюся розпов╕сти про УПА на Берестейщин╕.
 Дуже полегшала мен╕ це
завдання зустр╕ч ╕з професором Василем Горбачуком. Про нього я вже писав колись у статт╕ "Як повстанц╕ з Берестейщини "подарували" Укра╖н╕ професора ф╕лолог╕╖" ("КС" в╕д 29.10 2004 р.). А тепер ми вдруге зустр╕лися в зимовому ╤рпен╕, що п╕д Ки╓вом.
 Те, що м╕сцев╕ берестейськ╕ хлопц╕ йшли до УПА, якраз ╕ доводить укра╖нську етн╕чну приналежн╕сть цього краю. Б╕лоруськ╕ партизанськ╕ загони теж були, але не тут, а п╕вн╕чн╕ше. На сход╕ б╕лоруський збройний оп╕р поширювався аж до Смоленщини ╕ Брянщини. Б╕лоруськ╕ патр╕оти видавали на Смоленщин╕ п╕дп╕льну газету "Пад абцасам маскалёв". Невелик╕ збройн╕ в╕дд╕ли б╕лорус╕в були нав╕ть на Псковщин╕. Одним словом, де були б╕лоруськ╕ села ╕ хутори, там ╕снувала база для б╕лорусько╖ "партизанки". А на п╕вдн╕ Берестейщини була лише така альтернатива: або "червон╕" партизани, або УПА. П╕сля в╕йни - т╕льки УПА.
 Сво╖х "хлопц╕в" селяни любили, адже це були ╖хн╕ сини або брати. Ну, геть сво╖, р╕дн╕, але... в╕дважн╕ш╕, св╕дом╕ш╕:

Приходили в дощ посушитись,
Погр╕тись у щирост╕ хати,
Змарн╕л╕, що тяжко дивитись,
Але чар╕вн╕ - крилат╕...

 Ц╕ рядки наша читачка ╢вген╕я Лещук написала про повстанц╕в з Волин╕. В УПА воювали ╖╖ р╕дн╕ брати, ╕ вона цим щиро пиша╓ться. А бересте╓ць Василь Горбачук щиро пиша╓ться тим, що саме ╖хня хата з╕гр╕вала теплом повстанц╕в Берестейщини:
 - Вс╕ б╕йц╕ УПА, яких я знав, були нашими, м╕сцевими. Жодного волиняка чи галичанина - ус╕ берестейц╕!
╤, повинен сказати, що у цю партизанську арм╕ю п╕шли найкращ╕ у моральному план╕ люди. Злод╕╖, пияки чомусь поповнювали ряди червоних партизан у роки в╕йни. Останн╕ нер╕дко забирали у нас зовс╕м не зайвий одяг, або ж таке потр╕бне селянинов╕ взуття. Могли прихопити з собою в╕вцю або порося. ╤ в╕д чарки н╕коли не в╕дмовлялися...
 Укра╖нськ╕ повстанц╕ були ╕ншими. Може, тому, що в╕рили в ╕дею, за яку боролися? Пригадую хлопчака, мого ровесника, якого звали "Веселий". Це було псевдо, але воно йому дуже пасувало. В╕н, д╕йсно, завжди був усм╕хненим ╕ н╕коли не занепадав духом. Якось я вим╕няв за продукти якийсь в╕йськовий френч ╕ноземного покрою. "Веселий" дивився на мене таким благальним поглядом, що я не витримав ╕ подарував йому цю р╕ч. Командир тод╕ п╕дсм╕ювався над хлопчиною, казав: "Ну, друже Веселий, ти ще зовс╕м дитина..." Боляче згадувати, але цього юнака енкаведисти захопили живим ╕ розстр╕ляли у 1949 роц╕.
 Доки житиму, згадуватиму й ╕нший випадок. Були у нас на посто╖ партизани, якими командував м╕сцевий хлопець з Дивина на пр╕звище Конопленко. Було йому рок╕в тридцять, а його побратимам ╕ того менше. Вони гр╕лися, сушилися, готувалися до в╕дпочинку. Т╕льки один з юнак╕в чомусь неспок╕йно ходив взад-вперед по хат╕. До цих п╕р пам’ятаю його стривожене, пос╕р╕ле обличчя... Н╕би в╕дчував цей повстанець свою близьку смерть. Спати хлопцям не довелося. Видно, вартовий пов╕домив про небезпеку, ╕ вони, дуже швидко з╕бравшись, вирушили в н╕ч, в нев╕дом╕сть...
Пот╕м я дов╕дався, що повстанц╕ потрапили у зас╕дку. Довелося прийняти б╕й. Той хлопець, який ходив по хат╕, прикривав групу ╕ отримав кульове поранення в груди. Прийшов до тями вже у районн╕й л╕карн╕ Берези Картузько╖, це за 25 к╕лометр╕в в╕д нашого села. Рана була несмертельною, ╕ в╕н м╕г би вижити ц╕ною зради, сп╕вроб╕тництва з МГБ. Але, вибравши слушну мить, хлопець р╕шуче пообривав ус╕ шланги, в╕д’╓днався в╕д крапельниц╕, яка дарувала йому шанс на життя... Помер як справжн╕й укра╖нець, патр╕от. Боячись видати когось, в╕н, д╕йсно, врятував усю нашу родину в╕д депортац╕╖ в Сиб╕р. Адже його неодм╕нно запитали б: де, у кого були на посто╖ партизани у ту, останню, н╕ч? Яка родина багато рок╕в п╕дгодовувала повстанц╕в?
 Х╕ба можна таких людей називати бандитами? Я до цих п╕р в╕дчуваю св╕й борг перед ними. Все життя по крихт╕ збирав матер╕али про УПА на Берестейщин╕. Нав╕ть коли працював на Донбас╕, привозив усе з╕бране в ╤рп╕нь, де жив м╕й брат. В╕н, у свою чергу, перевозив усе на Берестейщину ╕ в╕ддавав тещ╕. А та зробила в печ╕ спец╕альну н╕шу ╕ збер╕гала там увесь м╕й арх╕в. Заради "бандит╕в" люди б так не старалися, не ризикували б сво╓ю свободою.
 
МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ
 Стосунки м╕ж сус╕дн╕ми народами р╕дко бувають безхмарними. Поляки до цих п╕р згадують знищення польського населення на Волин╕ у вир╕ братовбивчо╖ в╕йни. Укра╖нц╕ н╕коли не забудуть роз╕п’яту, спалену Холмщину. Здавалося б, остаточно вир╕шила укра╖нське питання в Польщ╕ операц╕я "В╕сла". Але залишився шматочок земл╕ - п╕вденне П╕дляшшя, де укра╖нц╕в не зачепили, потрактувавши ╖х як б╕лорус╕в. Тепер це ╓диний рег╕он у сус╕дн╕й держав╕, де укра╖нц╕ проживають компактно. Нова Польща зм╕нила сво╓ ставлення до укра╖нсько╖ меншини. Нав╕ть ф╕нансу╓ укра╖номовний часопис "Над Бугом ╕ Нарвою".
 Часто дор╕ка╓мо Рос╕╖ за ╖╖ ╕мпер-шов╕н╕зм ╕ асим╕ляторську пол╕тику стосовно укра╖нц╕в. Але й Рос╕я вже дещо робить. В деяких станицях кубанського краю нащадки запорозьких козак╕в вивчають "кубанське нар╕ччя" за... укра╖нськими п╕дручниками. Тобто йдеться все ж про укра╖нську л╕тературну мову. У мене ╓ дан╕, що весь 2002 р╕к журнал "Родная Кубань" з номера в номер друкував матер╕али про кубанську укра╖нську культуру. Це "диво" сталося завдяки толерантн╕й позиц╕╖ редактора журналу В╕ктора Лихоносова. На думку проукра╖нськи налаштованих кубанц╕в, Лихоносов у душ╕ ╓ "завзятим русоф╕лом". Просто в╕н в╕дчув, що треба дати виговоритися задушен╕й, умираюч╕й укра╖нськ╕й культур╕ Кубан╕. Як вважа╓ кубанський укра╖нознавець В. Гололоб, "необх╕дн╕сть такого кроку йому п╕дказали талант ╕ проста людська мудр╕сть".
 Та що там Лихоносов! Нав╕ть Г╕тлера не можна однозначно мазати лише чорною фарбою. Микола Козловський у сво╖й книз╕ згаду╓, що окупувавши Брестську область, н╕мц╕ адм╕н╕стративно включили земл╕, заселен╕ укра╖нцями, до Рейхском╕сар╕ату "Укра╖на". Але початково кордон м╕ж Укра╖ною ╕ Прус╕╓ю був проведений лише в п’яти к╕лометрах п╕вн╕чн╕ше Бреста. Р╕дне село Козловського Блювинич╕ опинилося на територ╕╖ Прусс╕╖.
 Тод╕ за ╕н╕ц╕ативою Укра╖нського допомогового ком╕тету м. Бреста був орган╕зований зб╕р п╕дпис╕в серед населення укра╖нських с╕л за при╓днання до Укра╖ни. Можна лише дивуватися т╕й одностайност╕ ╕ оперативност╕, з якою укра╖нц╕ з╕брали п╕дписи!
 Н╕мецька влада п╕шла назустр╕ч побажанням жител╕в с╕л, ╕ кордон м╕ж Укра╖ною ╕ Прусс╕╓ю було проведено значно п╕вн╕чн╕ше Бреста. Скр╕зь по селах пов╕дкривалися укра╖нськ╕ школи, а в самому Брест╕ почала видаватися газета "Наше слово". Укра╖нська мова, нар╕вн╕ з н╕мецькою, була визнана владою державною. З’явилися двомовн╕ вив╕ски. У Брест╕ почав працювати Укра╖нський театр м╕н╕атюр, в╕дкрилася Укра╖нська техн╕чна школа. Але радянська влада усе це скасувала. Дивно, що недемократичною виявилася ╕ позиц╕я б╕лорусько╖ ╕нтел╕генц╕╖. Почала фальсиф╕куватися ╕стор╕я Берестейщини. Ба, нав╕ть фольклор!
 У 1973 роц╕ Б╕лоруським державним ун╕верситетом
сп╕льно з ╤нститутом мистецтвознавства, етнограф╕╖ та фольклору АН БРСР була видана книга: "Беларуск╕ фальклор у сучасных зап╕сах. Брэсцкая вобласць" (М╕нск, 1973). Появу ц╕╓╖ книги вчен╕-ф╕лологи сприйняли як небачене явище в галуз╕ фольклористики: увесь фольклор Берестейщини було перекладено б╕лоруською л╕тературною мовою! Таким д╕ям упорядник╕в зазначено╖ книги в╕дом╕ рос╕йськ╕ вчен╕-ф╕лологи М. ╤. та С. М. Толсти╓ дали таку оц╕нку:
 "На жаль, у цьому виданн╕ тексти окаючих говор╕в перекладен╕ л╕тературною акаючою б╕лоруською орфограф╕╓ю. До них додано "цекання" ╕ "дзекання" та зроблено ряд ╕нших редакц╕йних поправок, що р╕зко знижу╓ наукову ц╕нн╕сть ╕ вигляда╓ анахрон╕змом...".
 Якоюсь м╕рою св╕тло на оцю б╕лоруську нетерпим╕сть пролива╓ укра╖нський письменник Максим Стр╕ха, який мав зустр╕ч з б╕лоруськими ╕нтел╕гентами у Варшав╕: "...Ц╕ мил╕, ╕нтел╕гентн╕, по-╓вропейському налаштован╕ люди ст╕ною рушили на мене, коли я, говорячи про укра╖нсько-б╕лоруське пограниччя, торкнувся проблеми укра╖нського етн╕чного статусу Берестейщини!
 Не д╕яли ан╕ посилання на етнограф╕чн╕ карти, ан╕ ╕сторичн╕ факти, ан╕ пол╕тичн╕ аргументи (етн╕чн╕ укра╖нц╕ на Берестейщин╕ мали б шанс стати добрими "пол╕тичними б╕лорусами", як╕ тягнули б кра╖ну до Заходу, але натом╕сть, зазнавши зовс╕м не б╕лорусизац╕╖, а русиф╕кац╕╖, вони перетворилися на одну з опор лукашенк╕вського режиму.
 Мо╖ б╕лоруськ╕ слухач╕ наст╕льки боялися дальшого скорочення шагренево╖ шк╕ри ╖хнього нац╕онального простору вже не в територ╕альному, а бодай у словесному окресленн╕) що готов╕ були до розмови лишень на р╕вн╕ м╕фу, на р╕вн╕ сво╖х ретельно обстоюваних патр╕отичних кл╕ше...".
 Не знаю, наск╕льки зручно тепер у моральному план╕ представникам б╕лорусько╖ культурницько╖ ел╕ти? Як би ╖м не довелося колись в╕дмиватися в╕д тавра "чемп╕он╕в з шов╕н╕зму". Русинська проблема в Укра╖н╕ ╓ значно гостр╕шою, але на Закарпатт╕ д╕╓ вже 40 нед╕льних русинських шк╕л, ╕ дозволено в паспортах записуватися "русинами". Найближч╕ сус╕ди-галичани поглядають на це скоса, але... терплять. Може, тому що укра╖нц╕ ╓ найтолерантн╕шими серед слов’ян?
 Нац╕онально стурбован╕ б╕лоруси, на м╕й погляд, даремно драматизують ситуац╕ю. Берестейськ╕ пол╕щуки у переважн╕й б╕льшост╕ сво╖й уже вважають себе б╕лорусами. Нав╕ть пере╖хавши до Укра╖ни, не зм╕нюють нац╕ональн╕сть у паспорт╕. Сус╕ди-волиняки, з огляду на критичний стан укра╖нського села, будь-що прагнуть пере╖хати у сус╕дню Б╕лорусь, створити там с╕м’ю ╕ крокувати у майбуття п╕д проводом "бацьк╕".
 Залиша╓ться х╕ба що невеликий в╕дсоток нац╕онально св╕домо╖ ╕нтел╕генц╕╖, яка ╕ у випадку стаб╕льного ф╕нансування не змогла б зм╕нити х╕д ╕стор╕╖. Х╕ба що ефективно працювала б на ╕дею укра╖нсько-б╕лорусько╖ дружби.
 А укра╖нц╕ ╕з сумом думали б про те, що Б╕ловезька Пуща могла б бути укра╖нським символом, але не стала ним. Може, хтось би ╕ ╖здив у ц╕ кра╖ так, як поляки ╖здять у св╕й "Львув", але, спод╕ваюся, не так масово. ╤ все ж, обов’язок нац╕╖ - не забувати про тих, хто боровся за Укра╖ну. Це просто необх╕дно для нашого морального здоров’я.

МИ СТАЛИ ПРОФЕСОРАМИ, ТОМУ ЩО НЕ ДОВЧИЛИСЯ ВОНИ...
 Можливо, саме прецедент збройного опору берестейц╕в зробив родину Горбачук╕в укра╖нськими патр╕отами. Хлопц╕ зрозум╕ли: гвинт╕вкою ситуац╕ю не виправиш, треба вчитися, ставати ел╕тою нац╕╖, аби зам╕нити тих, хто загинув за ╕дею.
 Василь Горбачук у 1952 роц╕ зак╕нчив укра╖нську ф╕лолог╕ю Льв╕вського ун╕верситету. Пот╕м два роки працював у глухому сел╕ на Терноп╕льщин╕, де в п╕двал╕ його школи переховувалися... укра╖нськ╕ повстанц╕. На цей раз уже галицьк╕. Пот╕м доля закинула пана Василя у Микола╖в, тод╕ на Донбас, п╕сля цього в Ки╖в, пот╕м у В╕нницю, К╕ровоградську область ╕, нарешт╕, у Слов’янськ, де прожив понад
тридцять рок╕в. Пере╖здити доводилося тому, що учителя-укра╖н╕ста не залишала у споко╖ така "авторитетна" орган╕зац╕я, як КГБ.
 "Засв╕тився" ф╕лолог не на Берестейщин╕ ╕ не в Галичин╕, а значно п╕зн╕ше. Мабуть, тому, що т╕сно контактував ╕з "однокашником" по Льв╕вському ун╕верситету, доцентом ╕ пол╕тв’язнем ╢вгеном Сверстюком. Але це окрема тема; я об╕цяю читачам до не╖ повернутися найближчим часом. Усл╕д за старшим братом по╖хав до Львова ╕ ╤ван Горбачук. Вступив до пол╕техн╕чного ╕нституту, але через матер╕альн╕ нестатки вимушений був повернутися на Берестейщину ╕ деякий час учителювати. Пот╕м вступив на ф╕зико-математичний факультет Ки╖вського пед╕нституту. П╕сля зак╕нчення вчителював на Ки╖вщин╕. Пот╕м - асп╕рантура, адже неймов╕рно хот╕лося займатися ф╕зикою!
 Поступово ╤ван Горбачук ста╓ одним з пров╕дних експериментатор╕в в галуз╕ досл╕джень електроповерхневих властивостей дисперсних систем електрок╕нетичними методами. У 1974 роц╕ захища╓ кандидатську дисертац╕ю. А в 1984-му вже чита╓ лекц╕╖ болгарським студентам у Варн╕.
 Звичайно, ╤ван Тихонович не м╕г не в╕тати здобуття Укра╖ною незалежност╕! З початку 90-х рок╕в зосереджу╓ ус╕ сво╖ зусилля на створенн╕ укра╖номовних п╕дручник╕в з ф╕зики. У 1994 роц╕ ╤вану Тихоновичу присвоюють звання професора, а нещодавно невтомний вчений був удосто╓ний звання академ╕ка!
 Додам, що з 1998 року ╤ван Горбачук ╓ членом правл╕ння Ки╖вського рег╕онального товариства "Просв╕та" ╕мен╕ Тараса Шевченка. А з 2000 року - передплатник "Кримсько╖ св╕тлиц╕"! Поштовхом було перебування у Криму на в╕дпочинку. Зовс╕м незалежно в╕д брата став передплатником нашо╖ газети ╕ Василь Горбачук. Ну, у нього ╕нтерес ц╕лком профес╕йний, адже сам - ф╕лолог.
 Зворушливою була наша зустр╕ч в ╤рпен╕! Кр╕м брат╕в Горбачук╕в, була з нами ╕ Л╕д╕я Нечай-В╕рна дружина Василя Тихоновича, яка довг╕ роки була його опорою в укра╖н╕зац╕╖ зрос╕йщеного Слов’янська. Вс╕ тро╓ тепло говорили про "Кримську св╕тлицю", про ╕дею ордена "Нац╕онал╕ст окра╖ни"; читали ╕ обговорювали в╕рш╕ нашо╖ читачки з Мел╕тополя Тамари Бойко.
 Видно, недаремно все патр╕отичне ╕ мисляче рано чи п╕зно прибива╓ться до "св╕тличанського" берега. Адже й Василь Чепурний з Черн╕гова, який писав про Стародубщину, ╓ нашим пост╕йним передплатником, ╕ ╢вген╕я Лещук з╕ Львова, в╕рш╕ яко╖ я цитував.
 Що об’╓дну╓ ус╕х цих людей? Належн╕сть до "просв╕тянсько╖" когорти? Можливо. Хай ╕ опосередкована участь у повстанському рус╕? Теж в╕рно. Батько Л╕д╕╖ Нечай також був пов’язаний з укра╖нським п╕дп╕ллям, за що його розстр╕ляли н╕мц╕ у 1943 роц╕.
 Не могли ж родич╕ геро╖в, св╕дки повстанського руху вирости манкуртами! Тому й Кримом ц╕кавляться, адже явно не другорядне для Укра╖ни питання. Тому й молодь виховують. Може, колись вихован╕ цими чудовими людьми юнаки ╕ д╕вчата задумаються над долею Стародубщини, Кубан╕, Берестейщини? Якщо так, то недаремно гинули повстанц╕. ╥хня естафета в над╕йних руках.
 Може, тр╕шечки б╕льше в╕д ╕нших, на даний момент, досяг академ╕к ╤ван Горбачук. До реч╕, 18 с╕чня йому виповню╓ться 75 рок╕в! З роси ╕ води, академ╕ку ╕ наш "св╕тличанський" побратиме!
 Серг╕й ЛАЩЕНКО.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2008 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5489

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков