Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ОТАМАН ОРЕЛ: «Н╤КОЛИ ЛЮДСЬКА КРОВ НЕ ЛЛ╢ТЬСЯ НА МАРНО!»
Нещодавно ╤сторичний клуб «Холодний Яр» видав у сер╕╖ «Отаман╕я ХХ...


З ЛЮБОВ'Ю ╤ ДОБРОМ. СЛОВО ПРО ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Я н╕коли не був на Кримському п╕востров╕. Так якось склалося. Та з творч╕стю л╕тератор╕в-кримчан...


КОРСОВЕЦЬКИЙ ╤ ШЕВЧЕНКО
Не забудем пом’янути незлим, тихим словом…


ПОЛИНУВ ЖУРАВЛЕМ У НЕБО, ДО Р╤ДНО╥ ВКРА╥НСЬКО╥ ЗЕМЛ╤…
Сумна зв╕стка над╕йшла з Нью-Йорка. 8 с╕чня 2018 року в╕д╕йшов у в╕чн╕сть славний укра╖нець...


НА ЧЕСТЬ ВЕЛИКОГО ВКРА╥НЦЯ
Степан Руданський, поет ╕ л╕кар, класик укра╖нсько╖ л╕тератури, належав до яскравого...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 18.01.2008
"ЯКА КОРОТКА ╤ СТР╤МКА ДОРОГА..."

НЕ ЗАБУДЬТЕ ПОМ’ЯНУТИ
 Ц╕ слова заголовка - ╕з п╕сн╕ поета-п╕снетворця Вадима Крищенка на пам’ять Назар╕я Яремчука. Вони були друзями - поет ╕ сп╕вак. Крищенкових п╕сень Назар╕й просп╕вав ст╕льки, як н╕чи╖х ╕нших. Покинувши цю гр╕шну землю всього у 44 роки, Назар╕й Яремчук залишив нам назавжди св╕й голос у п╕снях. Свою любов до батьк╕всько╖ земл╕, до материнсько╖ мови, до п╕сн╕. Без його внеску нац╕ональна п╕сенна культура вже немислима.
Яким в╕н був? - про це розмова письменника Анатол╕я Михайленка, який, на жаль, недавно п╕шов з життя, з поетом, заслуженим д╕ячем мистецтв Укра╖ни, лауреатом прем╕╖ ╕м. Д. Луценка "Ос╕нн╓ золото" Вадимом КРИЩЕНКОМ.
 - Як ви сприйняли смерть Назар╕я Яремчука?
 - Як особисту трагед╕ю. Коли його не стало, я дав соб╕ слово написати в╕рш як пам’ять про довг╕ роки нашого сп╕лкування, творчо╖ дружби. ╤ незабаром склав у строфи сво╖ почуття. Музику написав Геннад╕й Татарченко, а засп╕вав ╖╖ земляк Назар╕я в╕домий сп╕вак ╤во Бобул. П╕сню назвав "Сп╕вець". Гадаю, у н╕й ми втрьох - поет, композитор ╕ сп╕вак - висловили той б╕ль, якого завдала сотням тисяч шанувальник╕в така рання - у 44 роки - смерть видатного сп╕вака.

╤ н╕би застогнали р╕дн╕ гори -
П╕шов сп╕вак, н╕, все-таки сп╕вець,
Бо по╓днав ╕ радощ╕, ╕ горе,
На голос св╕й поклав вогонь сердець.
Яка коротка ╕ стр╕мка дорога...
Як птах, зрина╓ пам’ять кожен раз.
Твоя душа вже в╕д╕йшла до Бога,
А п╕сня залишилась пром╕ж нас.
На ц╕й земл╕ сл╕д сонячний лишив ти,
Немов карпатське вишивання - сл╕д.
Ти будеш жити, в╕чно будеш жити.
Бо не щеза любов╕ родов╕д.
╤ п╕сня давня знову нас зустр╕не,
Даль проясн╕╓, стишиться жура.
Бо голос тв╕й взяла соб╕ Вкра╖на,
Щоб ним учить нас правди ╕ добра.
Тебе нема, лише тумани низько
Вуаллю застеляють мить г╕рку.
Як боляче сльозина верховинська
Скотилась Укра╖н╕ на щоку.
Всм╕хнись нам, друже,
з дальнього далека
╤ висуши вс╕ крапл╕ г╕ркоти.
Над р╕дним кра╓м
 вже летять лелеки,
А може, серед них, Назаре, й ти?

 Це була перша п╕сня ╕ перший в╕рш - в╕дгук на г╕рку втрату. Вона й сьогодн╕ звучить у дн╕ пам’ят╕ Назар╕я Яремчука.
 - А коли ж вас звела доля?
 - Так давно, що й не пам’ятаю, чи мав в╕н уже якесь мистецьке звання. Але, що було напевне - в╕н завойовував людськ╕ серця сво╖м чар╕вним голосом, манерою виконання, сво╓ю буковинською чолов╕чою вродою. Гарний, молодий, завжди щиро усм╕хнений, н╕би сонцесяйний, привабливий - в╕н не м╕г не зачарувати з першого ж знайомства. Але воно не одразу перелилося у творчу дружбу, у п╕сн╕. ╤ не було нагоди запропонувати йому якийсь ╕з сво╖х твор╕в, та й не наважувався.
 Першою мо╓ю п╕снею, написаною з Г. Татарченком, яку засп╕вав Яремчук, була "Пол╕сяночка". ╤ як засп╕вав! Може, пам’ята╓те:

 Пол╕сяночко, пол╕сяночка -
 Луки райдужн╕,
 Синя вись.
 Пол╕сяночко, пол╕сяночко,
 Б╕ля мр╕й мо╖х
 Зупинись.

 В устах Назар╕я вона одразу стала популярною, в╕н возив ╖╖ й за кордон. Загалом Назар╕й як сп╕вак-виконав найб╕льше з мо╖х п╕сень. Н╕хто ст╕льки для нього не й написав. Це добре в╕дом╕ й тепер "Родина", "Батько й мати", "Гей ви, козаченьки", "Одинокий вожак", "Л╕хтарики", "Забудеш"... Вс╕х не перел╕чиш. А сп╕вавторами нашими були знан╕ композитори Олександр Злотник, Геннад╕й Татарченко, Остап Гавриш, Олександр Пушкаренко, Володимир Шабашевич...
 - Чим вас найб╕льше вражав Назар╕й?
 - Я не знав жодного сп╕вака, а знав дуже й дуже багатьох, який би м╕г так швидко вловити суть п╕сн╕, в╕дчути ╖╖ ╕ виконати. Були випадки, коли вранц╕ принесеш йому клав╕р чи награ╓ш мелод╕ю, а ввечер╕ в╕н уже готовий був ╖╖ записати. Траплялося нав╕ть так, що композитор його награв мелод╕ю, ╕ одразу ж записували п╕сню. У цьому Назар╕я н╕ з ким не пор╕вняти.
 - А характер?
 - Людина под╕льчива, компан╕йська. Незважаючи на р╕зницю в роках, в╕н до мене ставився як до брата.
 Привабливе в ньому й те, що в╕н був укра╖нцем. Не показним, аф╕шним, а з глибинною сутн╕стю - у думках, характер╕, не кажучи про р╕дн╕ п╕сн╕ та мову. На вершин╕ його слави не було в Укра╖н╕ популярн╕шого сп╕вака, вже одне його ╕м’я забезпечувало усп╕х будь-якого концерту. Звичайно, його любили ж╕нки. В╕н справд╕ випром╕нював сонце, в╕д нього йшла особлива енергетика, яка навертала до нього людей, як╕ його вперше бачили або чули. Красивих, вродливих артист╕в багато. Але отаких сонцесяйних не густо. Я нав╕ть пом╕чав м╕ж Назар╕╓м ╕ Василем З╕нкевичем якесь внутр╕шн╓ змагання. Василь був старший в╕д Назар╕я ╕ в званнях та почестях йшов дещо попереду Назар╕я. Але щодо популярност╕ в
народ╕ комусь з них перевагу в╕ддати було важко. А коли врахувати, що З╕нкевич виступав р╕дше, то популярн╕сть Назар╕я була б╕льша. У нього були ц╕л╕ загони шанувальник╕в ╕ шанувальниць, як╕ чекали б╕ля театру чи палацу "Укра╖на", щоб т╕льки побачити улюбленого сп╕вака, вручити кв╕тку, мовити вдячне слово, або нав╕ть доторкнутися до його руки.
 То була во╕стину вседержавна слава...
 Звичайно, Назар╕й виконував ╕ рос╕йськ╕ п╕сн╕. Але коли виступав у Москв╕, завжди дарував слухачам сво╖ р╕дн╕ п╕сн╕. Так з Москви з його вуст пролунала ╕ "Червона рута", ╕ "Стожари", ╕ багато ╕нших твор╕в. Пам’ятаю концерт у Кремл╕вському палац╕ з’╖зд╕в, зв╕дки голос Яремчука линув на весь тод╕шн╕й Союз з укра╖нською п╕снею.
 - Вам легко з ним працювалося?
 - Легко, але в╕дпов╕дально. Назар╕й був невловимим, його просто розривали р╕зними запрошеннями. Бувало, домовля╓мося про запис, а його вже повезли на концерт, ╕ не тому, що був неорган╕зований, - просто н╕кому не м╕г в╕дмовити, а вс╕м догодити не м╕г ф╕зично. Зате, коли п╕сня подобалась, неодм╕нно ╖╖ записував.
 Нин╕ проводиться фестиваль пам’ят╕ Назар╕я Яремчука "Родина". Це назва мо╓╖ п╕сн╕, яка була, та й нин╕ залиша╓ться надзвичайно популярною. Але в╕д того, коли ми передавали ╖╖ Назар╕ю, ╕ до того, коли вона зазвучала, минуло три роки. Чомусь в╕дтягував ╕ в╕дтягував виконання, я вже й сердився. П╕дходив до сп╕вака й автор музики О. Злотник: "Може, ╕ не подоба╓ться?" - "Почекайте ще, почекайте трохи..." - в╕дпов╕дав Яремчук. Та коли в╕н ╖╖ засп╕вав у палац╕ "Укра╖на", усп╕х був феноменальний. "Ось, бачте, хлопц╕, - сказав Назар╕й нам, авторам, - я знайшов саме той випадок, коли треба було засп╕вати саме таку п╕сню".
 Справд╕, усп╕ху добиваються тод╕, коли справа робиться в потр╕бн╕й час ╕ в потр╕бному м╕сц╕.
 Пам’ятаю, як ще до незалежност╕ Яремчук уперше виконав "Гей ви, козаченьки". Там були так╕ слова: "Щоб ╕скрилась Укра╖на на гетьманськ╕й булав╕".
 ╤ взагал╕ весь текст був наснажений почуттям нац╕онально╖ г╕дност╕.
 Так ось: коли в╕н засп╕вав, зал дружно встав. Я бачив, як в Назар╕╓вих очах за╕скрились сльозинки. Отже, тема нац╕онально╖ г╕дност╕ для нього не була прох╕дною. Ця п╕сня згодом стала для нього н╕би в╕зит╕вкою...
 Я казав, що Назар╕й був компан╕йською людиною. Та можливо саме це й з╕грало в його дол╕ траг╕чну роль. Адже свою недугу в╕н в╕дчув ран╕ше, коли ще можна було ╖й зарадити. Не раз чув в╕д нього: "Щось погано себе почуваю".
 Домовилися з в╕домим професором, щоб його подивився. Завтра о дев’ят╕й мали бути в нього. Але, як то часто бува╓, п╕сля концерту п╕д╕йшли до нього друз╕: "Ход╕мо в╕дпочинемо".
 - "Та я на ранок домовився зустр╕тися з л╕карем..." - "Ти що - хворий? Не вигадуй!" Заст╕лля й розмова затяглися до четверто╖ ранку. Додзвонився до нього аж об одинадцят╕й. "Ой, заспав..." Я йому сказав: "Назар╕ю, подбай про сво╓ здоров’я. Н╕хто цього не зробить зам╕сть тебе". - "Вадиме Дмитровичу, все буде добре".
 Я влаштував йому багато консультац╕й у в╕домих л╕кар╕в. Вони радили ретельно стежити за зм╕нами в орган╕зм╕. На жаль, Назар╕й р╕дко дослуховувався до цього. А коли захвор╕в, певне, було вже п╕зно перехитрити долю.
 Назар╕й з родини, де мати була набагато молодша за батька. Старший його брат по батьков╕, який жив у Канад╕, за в╕ком годився Назар╕ю у батьки.
 Якось, при╖хавши до Канади, в╕н зустр╕вся з братом. Десь через сорок рок╕в. А мр╕яв побачити давно. Ми тод╕ з Геннад╕╓м Татарченком написали п╕сню "Лелека з Укра╖ни", присвячену стор╕ччю перших укра╖нських поселенц╕в у Канад╕. ╥╖ сп╕вав у Канад╕ Назар╕й.
 А коли сп╕ваков╕ стало зовс╕м зле, саме брат запросив його в Канаду, допом╕г з операц╕╓ю. Операц╕я пройшла усп╕шно, але вже було п╕зно.
Бачив, як Назар╕й т╕шився тим, що через ст╕льки рок╕в знайшов брата. Коли в╕н повернувся, нав╕ть його щира усм╕шка не могла приховати тавро невил╕ковно╖ хвороби. Та й в╕н уже це розум╕в. Казав: "Не вийду я вже з цього стану". Я п╕дбадьорював: "Вийдеш, твоя п╕сня потр╕бна людям".
 П╕сля повернення в╕н ще брав участь десь у п’ятьох концертах, за м╕сяць до смерт╕ востанн╓ виступив у Зеленому театр╕ на схилах Дн╕пра. Я зайшов до нього за кул╕си. В╕н виглядав стомлено. "Хот╕лося прилягти перед виступом", - тихо сказав. Ми поставили один до одного ст╕льц╕, в╕н прил╕г, та х╕ба так в╕дпочинеш? Через к╕лька хвилин зв╕вся: "Н╕, п╕ду на сцену, як т╕льки засп╕ваю, мен╕ стане краще".
 Сп╕вав в╕н ╕ його, ╕ мою улюблену "Родину". Сп╕вав ╕ змахував рукою, н╕би прощався ╕з сво╖ми шанувальниками, зеленими схилами, тихим Дн╕пром, голубим небом.
 ╤ то справд╕ було прощання...
 За дивним зб╕гом обставин ще до операц╕╖ останньою в╕н записав п╕сню, яку я створив разом з композитором Остапом Гавришем "Забудеш..." Н╕би сп╕вак в╕д себе запитував нас: "Забудете?.."
 П╕сля нього цю п╕сню виконували ╕нш╕ сп╕ваки, але так, як в устах Назар╕я, вона вже не звучала...
 Працювалося з ним в╕дпов╕дально, але ц╕каво. Якось ми записували п╕сню "Усм╕хнися мен╕", музику до яко╖ написав Володимир Шабашевич. Жив в╕н у Черн╕вцях, як ╕ Назар╕й, а тепер десь за океаном. Почувши, що Назар╕й запису╓ нову п╕сню, на студ╕ю почали сходитися люди. А коли зак╕нчив, к╕мната була переповнена, ╕ вс╕ влаштували тривалу овац╕ю. Для мене то був перший випадок, коли овац╕ю влаштовують не за виступ на сцен╕, а в студ╕╖ звукозапису. Отак його любили!
 - К╕лька сл╕в про родинне життя артиста...
 - На жаль, з першою дружиною Оленою у нього не склалося. Коли ми зустр╕чалися, я пом╕чав: хоч що б робив чи казав Назар╕й, вона не приховувала свого роздратування. Якось в╕н з г╕ркотою сказав: "Боже, що не зроблю - все не так".
 Вдруге в╕н одружився з Дариною з Косова. Признавався мен╕: "Вперше в╕дчув с╕мейну рад╕сть саме з Дариною". Вона теж була одружена ран╕ше, але чолов╕к помер, вона мала доньку, а пот╕м у них народилась Мар╕чка. Нещодавно я зустр╕вся з нею у Львов╕ на вечор╕ пам’ят╕ Назар╕я Яремчука. Вона студ╕ю╓ вокал, хоче сп╕вати.
 На жаль, сини на веч╕р не при╖хали. А мене не запрошували на фестиваль "Родина", якими вони оп╕куються. Як не запросили багатьох, хто свого часу працював з Назар╕╓м. Коли ще був батько, вони жили разом з ним ╕ Дариною. А пот╕м п╕шли до матер╕. Про под╕л майна та суперечки не хот╕лося б згадувати. Але хот╕лося б нагадати синам сп╕вака, що в них ще ╓ ╕ сестра Мар╕чка ╕ не сл╕д бути до не╖ байдужими. Нав╕ть у гост╕ практично не заходять, ╕з сумом казала Мар╕чка. В╕дчува╓ться, що сини хочуть, сказати б, приватизувати творч╕сть Назар╕я Яремчука. Але вона - загальнонац╕ональне надбання. Треба разом сприяти тому, щоб його п╕сн╕ звучали...
 - Давайте перегорнемо нов╕ стор╕нки вашо╖ сп╕впрац╕.
 - Назар╕й любив виконувати п╕сн╕, як╕ б зач╕пали душу, тривожили. Так, в╕н в╕дчув, що м╕й в╕рш "Одинокий вожак" стосуються саме його. Адже у великому естрадному св╕т╕ в╕н коли ╕ не самотн╕й, то один з тих, хто летить у великому неб╕ не в гурт╕. Врешт╕, вс╕ велик╕ митц╕ у творчост╕ самотн╕. Кажуть же: "Все ген╕альне створю╓ться в самотност╕. Окр╕м д╕тей". Тому п╕сня про одинокого вожака одразу стала його, в╕н нав╕ть кл╕п зняв.
 Пробував себе сп╕вак не лише в мелод╕йних, а ╕ в ритм╕чних п╕снях. Такою ╓ наша з композитором Олександром Пушкаренком п╕сня "Рано повертатися до зими", - ╖╖ теж вподобав сп╕вак. Якийсь час в╕н працював з Пушкаренком, виконував п╕сн╕ Михайла Ткача, ╕нших поет╕в. На жаль, ц╕ п╕сн╕ нин╕ н╕хто не сп╕ва╓. На мою думку, сп╕вак житиме тод╕, коли його п╕сн╕ не лежатимуть в арх╕вах, а ╖х пересп╕вуватимуть ╕нш╕. Так, як, наприклад, Яремчукову п╕сню "Батько й мати" ген╕ально засп╕вав ╤во Бобул. П╕сня, як╕й крила дав Назар╕й Яремчук, продовжу╓ жити в голос╕ сучасних сп╕вак╕в. "Родину" сп╕ва╓ Павло Мрежук, Василь З╕нкевич - "Хай щастить вам, люди добр╕".
 - Ви були на похоронах сп╕вака?
 - Так, ╕ сказав проникливе слово про нього. Поховали Назар╕я в Черн╕вцях. При╖хали Дмитро Гнатюк, Василь З╕нкевич, Олександр Злотник, Павло З╕бров, В╕тал╕й Б╕лоножко, багато ╕нших колег, а ось ╕з влади не було н╕кого. Зате все м╕сто влилося у великий скорботний пот╕к, що рухався за домовиною.
 - Назар╕ю не чинили перешкод щодо по╖здок за кордон?
 - Такого не пам’ятаю. Та й нав╕що було перешкоджати, якщо в╕н розносив по св╕ту укра╖нськ╕ п╕сн╕? Пригадую, п╕сля повернення з Лаосу я запитав його: "А як же ти виконував там "Пол╕сяночку"? В╕н засм╕явся: "Дуже просто ╕ зрозум╕ло: зам╕сть слова "пол╕сяночка" я сп╕вав "лаосяночко, лаосяночко". ╤ вс╕ зрозум╕ли.
 - У юност╕ в╕н не збирався бути сп╕ваком?
 - Назар╕й зак╕нчив географ╕чний факультет Черн╕вецького ун╕верситету, тож в╕н географ. Але п╕сня переважила, згодом в╕н здобув осв╕ту в ╕нститут╕ культури. Я йому допомагав вивчати твори класик╕в л╕тератури, що вимагалося на екзаменах. ╤нод╕ й перепрошував за нього викладач╕в, коли доводилося сп╕ваков╕ п╕д час сес╕╖ ╖хати на гастрол╕ за кордон.
 - Як ви гада╓те, що приваблювало Назар╕я Яремчука саме у ваших творах?
 - Гадаю, вони були йому близьк╕ за тематикою. А музика брала мелод╕йн╕стю. До Назар╕я композитор Татарченко був малов╕домий, його популярн╕сть почалась, коли Яремчук, вчувши в музиц╕ близьку йому серцю мелодику, почав сп╕вати наш╕ з композитором п╕сн╕.
 До реч╕, Назар╕й ╕ сам писав в╕рш╕. П╕сля смерт╕ з’явилося
к╕лька п╕сень на його твори, зокрема до одн╕╓╖ з них музику написав Павло Дворський.
 Маючи поетичний хист, в╕н в╕дчував, де текст зроблено профес╕йно, а де пахне самод╕яльн╕стю, прим╕тив╕змом. Не зважав в╕н ╕ на те, знаний чи нев╕домий автор в╕рш╕в або музики. Наприклад, Шабашевича мало хто знав, але п╕сня сподобалась - ╕ Назар╕й ╖╖ засп╕вав.
 - В╕н працював у колектив╕, де кожен сп╕вак був особист╕стю. Пот╕м п╕шли кожен сво╓ю дорогою - Соф╕я Ротару, Василь З╕нкевич. Ви з ним познайомились, коли вони були ще вс╕ разом?
 - Н╕, того колективу, де вс╕ вони так яскраво про себе заявили, вже не було. Соф╕я Ротару п╕шла в "Червону руту", якою керував ╖╖ чолов╕к Анатол╕й ╢вдокименко, Василь З╕нкевич по╖хав у Луцьк, де був орган╕зований ансамбль "Св╕тязь". Зовн╕ м╕ж ними начебто не було непорозум╕ння. Але, як ╕ кожна по-справжньому талановита людина, вс╕ вони не були позбавлен╕ почуття заздрост╕, внутр╕шнього змагання один з одним. Василь "засв╕тився" швидше ╕ яскрав╕ше, ╕ Шевченк╕вську прем╕ю одержав ран╕ше (Н. Яремчук - уже посмертно), а Назар╕й не хот╕в в╕дставати. Я пом╕тив: коли З╕нкевича в╕дзначили Державною прем╕╓ю ╕м. Тараса Шевченка, в очах Назар╕я стояла не т╕льки рад╕сть, а можна було прочитати ╕ запитання: "А чому не я"? ╤ це законом╕рно.
 Ротару в╕д╕йшла "крут╕ше". Вс╕ чекали, що хто-хто, а вона при╖де на похорон Назар╕я, але не при╖хала. В╕д╕йшла вона ╕ в╕д укра╖нсько╖ п╕сн╕. Зрозум╕ла, що рос╕йська ма╓ ╕ б╕льше поширення, ╕ оплачу╓ться вище. Без Укра╖ни, без т╕╓╖ земл╕, де народилась, вона б не досягла усп╕ху. Але тепер нав╕ть з╕ сцени палацу "Укра╖на" Ротару в╕та╓ слухач╕в по-рос╕йськи. ╤ це прикро.
 Назар╕й у цьому в╕дношенн╕ був глибинним укра╖нцем. Тож не дивно, що тако╖ дружби, як тод╕, коли вони разом починали, м╕ж Назар╕╓м ╕ Соф╕╓ю уже не було. У концертному виконанн╕ Назар╕й практично завжди сп╕вав сам. Майстерн╕сть виконання у нього зростала з кожною п╕снею, з кожним виступом. В╕н м╕г вийти в число кращих сп╕вак╕в св╕ту. Але часу не вистачило. Та й не посп╕шала Укра╖на показувати його св╕тов╕. На фестивал╕ "Словацька л╕ра" в╕н був переможцем, але для його таланту це далеко не межа.
 - Чому ж його притримували?
 - Яремчук був глибинно укра╖нський сп╕вак. А за кордон групи митц╕в формували в Москв╕. Зрозум╕ло, завперше - сво╖х, як╕ б славили "старшу сестру". Та й московське телебачення, в╕д якого не в останню чергу залежала популярн╕сть сп╕вак╕в, було набагато потужн╕ше за ки╖вське. Р╕зн╕ п╕сенн╕ передач╕ з Москви на рад╕о ╕ телебаченн╕ пропагували на весь Союз рос╕йських сп╕вак╕в. Потрапити туди митцев╕ з Укра╖ни - велике щастя. Зате, коли представляли укра╖нське мистецтво, без Назар╕я Яремчука не обходилося, ╕ сприймався в╕н ╕ в Москв╕, ╕ в св╕т╕ захоплено. А сп╕вати йому доводилося ╕ в Кремл╕вському палац╕ з’╖зд╕в на фестивал╕, днях Укра╖ни. У мо╖й пам’ят╕ дос╕ звучить п╕сня "Стожари", яку в╕н там виконав.
 - Оск╕льки Яремчук н╕с за кордон укра╖нську п╕сню, то чи не стримували його в╕д цього в часи русиф╕кац╕╖?
 - Навпаки, часто сприяли, аби показати "буржуазним наклепникам", що укра╖нська культура не ма╓ перешкод для розвитку. В╕н сп╕вав у П╕вденн╕й Америц╕, любили його в Канад╕, США, сп╕вав у аз╕атських кра╖нах.
 Любив Яремчука наш видатний, на жаль, уже пок╕йний режисер великих театрал╕зованих д╕йств Борис Шарварко, часто запрошував його на в╕дпов╕дальн╕ концерти. До реч╕, Шарварка часто критикували, мовляв, в╕н ставив т╕льки показушн╕ концерти. А коли його не стало, виявилося, що масштабних концертних д╕йств, хоч би таких, як на Хортиц╕, н╕хто поставити не може. Те, що ставлять нин╕, - бл╕д╕ коп╕╖ вистав Шарварка.
 - Вадиме Дмитровичу, як в╕домо, Назар╕й Яремчук працював разом з в╕домим нин╕ сп╕ваком Павлом Дворським. Пам’ятаю, на зор╕ ╖хньо╖ д╕яльност╕ ми обох запросили в журнал "Укра╖на", де я тод╕ працював. Назар╕й сп╕вав, а Павло грав йому на г╕тар╕. К╕лька п╕сень засп╕вав п╕д свою г╕тару ╕ Павло. Слухаючи його, ми тод╕ зрозум╕ли, що Павлов╕ уже т╕сно бути "при комусь", його талант рвався у самост╕йний пол╕т. ╤ справд╕, невдовз╕ вони розлучилися. Чи бол╕сною була ╖хня розлука?
 - Так, Павло Дворський був членом "Смер╕чки". Був момент, коли один ╕з вчинк╕в Павла "не вписався" у життя колективу - буц╕мто в╕н, не спитавши Назар╕я, сам по╖хав виступати за кордон. Стосунки м╕ж ними якийсь час були натягнут╕. Павло розпов╕дав, що коли Назар╕й уже був смертельно хворий, в╕н вибачився за вс╕ мимов╕льн╕ непорозум╕ння. Але правда в тому, що Павло Дворський написав для Яремчука к╕лька програмних п╕сень - "Смерекова хата", т╕ ж "Стожари". Я був св╕дком, як глибоко Павло переживав смерть Назар╕я. Коли я при╖хав на похорон Яремчука, то жив на квартир╕ в Павла ╕ все бачив ╕ чув. У нього ж жила й Антон╕на Маренич, ще хтось... Так, розб╕жностей м╕ж талановитими митцями важко уникнути, але не вони визначили вза╓мини двох сп╕вак╕в, ╖х ╓днала п╕сня ╕ довг╕ роки чесного служ╕ння ╖й. А п╕сля смерт╕ Яремчука, хочу ще п╕дкреслити, Дворський на в╕рш╕ Назар╕я написав п╕сню. В╕н завжди з великою шаноблив╕стю ставився до пам’ят╕ про Яремчука.
 - Кого б з нин╕ сущих сп╕вак╕в ви поставили б вр╕вень з Яремчуком?
 - Шкода, але п╕сля смерт╕ Яремчука такого яскравого сп╕вака я не можу назвати. Обдарован╕ сп╕ваки ╓, але ╖м важко проявитися на повну силу в умовах, у як╕ нин╕ поставлена укра╖нська п╕сня. Нема╓ можливост╕ для реклами, по сут╕ закрита дорога на телебачення, нема╓ п╕дтримки влади. Хоч на словах навпаки. Пам’ятаю, як об╕цяв Микола Мозговий, коли став кер╕вником Нац╕онального палацу "Укра╖на": "Отепер в ньому залуна╓ укра╖нська п╕сня". А в╕дбулося все навпаки.
 - М╕ж вами була не просто творча дружба?
 - Назар╕й горнувся до нашо╖ родини. Пам’ятаю, якось в╕н при╖хав у Ки╖в виступати ╕ взяв ╕з собою обох син╕в - Дмитра ╕ Назарчика. ╤ вони раптом захвор╕ли з п╕дозрою на к╕р. В╕н одразу зателефонував до мо╓╖ дружини Пол╕ни, л╕каря: "Рятуйте, хлопц╕ захвор╕ли". ╤ вона з╕брала л╕ки, посп╕шила на допомогу. А коли Пол╕ни не стало, Назар╕й дуже переживав. Через р╕к п╕сля смерт╕ в╕н при╖хав ╖╖ пом’янути...
 Прожив Назар╕й Яремчук мало. Але все життя його було наснажене п╕снею, наповнене по╖здками, п╕снями, зустр╕чами, всенародною любов’ю, ╕ дай, Боже, багатьом з нас ст╕льки зробити для р╕дно╖ п╕сн╕ за все сво╓ життя, як в╕н зробив за 44 роки. В╕н у наших серцях спорудив соб╕ духовний пам’ятник, заклав п╕снею п╕дмурки незалежно╖ Укра╖ни.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5494

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков