Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2638)
З потоку життя (5717)
Душі криниця (3224)
Українці мої... (1419)
Резонанс (1424)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СМОЛЕНСЬКА КАТАСТРОФА: КРИЛО Л╤ТАКА ЗНИЩИВ ВИБУХ ЗСЕРЕДИНИ
Про це йдеться в висновках польсько╖ п╕дком╕с╕╖, що займа╓ться повторним розсл╕дуванням...


ТР╤УМФ «ЧЕК╤СТ╤В» - ТРАГЕД╤Я РОС╤╥
Твор╕ння б╕льшовизму стол╕тньо╖ давност╕ – «ВЧК-ФСБ» – впевнено трима╓ за...


ПОМ╤ЧНИК КОМАНДУВАЧА ВМС РОЗПОВ╤ЛА ПРО ЗАВЕЗЕНИХ У 2014 «ЗЕЛЕНИХ ЧОЛОВ╤ЧК╤В»
Першими блокували в╕йськов╕ частини ╕ адм╕нбуд╕вл╕ Криму в лютому 2014 року спец╕ально привезен╕...


WP ОТРИМАЛА ЗВ╤Т ГРУ РФ ПРО ПРОПАГАНДУ В ПЕР╤ОД АНЕКС╤╥ КРИМУ
Команда ГРУ впливала на понад 30 укра╖нських груп в соц╕альних мережах, а також на 25 "пров╕дних...


КНИГУ МИКОЛИ СЕМЕНИ ПРО АНЕКС╤Ю КРИМУ ПЕРЕКЛАДУТЬ АНГЛ╤ЙСЬКОЮ
Про це сказав у четвер на презентац╕╖ "Кримського репортажу" в ки╖вському центр╕ "Кримський д╕м"...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 25.01.2008
ПОКАРАННЯ БЕЗ ВИНИ
Володимир КОРОЛЬ


 (Продовження. Поч. у №3).
 На другий день зайшов до нас бригадир Фед╕р Лук’янович Масенко, загадувати мам╕ та Клав╕ йти на роботу, а ще посн╕дати, бо мав п’ятеро малих д╕тей, то й жилося кепсько, та й сто грам╕в самогоночки хот╕лося йому. Все в╕н отримав, мене запитав, чому я не в школ╕. Мама розпов╕ла йому про все, що трапилося, та попросила знайти для мене пост╕йну, але посильну роботу в колгосп╕. Бригадир аж зрад╕в, почувши мамине прохання: «Та в мене в конюшн╕ сто╖ть пара коней, бо не ма╓ чолов╕к╕в на посаду ╖здового. Отже, не гаючи часу, йдемо до конюшн╕, приймай коней, воза, упряж ╕ приступай до роботи». З того дня я як на св╕т Божий народився! Я р╕вноправний з ус╕ма колгоспниками, н╕хто не буде з мене кепкувати. Б╕льше того, будуть поважати як людину прац╕. Так в 13 рок╕в розпочалася моя трудова нелегка б╕ограф╕я. Хоча в майбутньому наша влада чотири роки дитячо╖ прац╕ в стаж не зарахувала, а в 17 рок╕в забрали на в╕йну.
 Коли в школ╕ пройшли екзамени за сьомий клас, як╕ я не складав, бо до к╕нця навчального року не довчився, особисто директор школи Н╕канор Никифорович прин╕с додому ╕ вручив мен╕ св╕доцтво про зак╕нчення неповно╖ середньо╖ школи з п╕дписами вчител╕в школи, нав╕ть п╕дписом Б╕дненка, через якого я покинув навчання. В т╕ роки середню осв╕ту в сел╕ не можна було отримати. Т╕льки в Златопол╕, за с╕м к╕лометр╕в, або в Кап╕тан╕вц╕, за 6 км.
 Матер╕альних умов для продовження навчання у наш╕й неповн╕й, без батька, родин╕ не було. Я продовжував працювати в колгосп╕ ╖здовим, доки не забрали мене 17-р╕чним на в╕йну. Т╕льки вже
п╕сля в╕йни та служби у в╕йську, в 1954 роц╕, працюючи головним бухгалтером Жидач╕вського харчкомб╕нату Льв╕всько╖ област╕, самост╕йно п╕дготувався, не зак╕нчивши сьомий клас, не провчившись жодного дня у 8-му, 9-му, 10-му, здав екзамени екстерном за середню школу. Але системних знань, звичайно, не отримав.
 Та повернемося до репресування мого батька в 1938 р. З перших дн╕в п╕сля арешту ми зверталися в судов╕, прокурорськ╕ та радянськ╕ органи з касац╕ями стосовно перегляду справи, заявами про невинн╕сть нашого батька, з проханнями про помилування. Але на вс╕ наш╕ звернення н╕хто не зважав. Це була глуха ст╕на. Держав╕ на той час потр╕бна була робоча сила репресованих, яка не потребувала н╕яко╖ платн╕, за винятком смугастого тюремного костюма, м╕сця в таб╕рному барац╕ та двох - трьох тар╕лок юшки на день.
 Фактично, «нова стал╕нська» конституц╕я на людину не працювала, а була ширмою для прикриття пол╕тичних та крим╕нальних злочин╕в, як╕ творили стал╕н╕сти-комун╕сти. А це беззаконня, розстр╕ли, катування, знищення в таборах, тюрмах, заслання безвинних, найкращих людей Укра╖ни, - вс╕х, хто був для них «в╕дпрацьованою рабсилою». Це була не радянська влада, а окупац╕йна адм╕н╕страц╕я Москви, керована комун╕стичною парт╕╓ю - ВКП(б).
 Я н╕коли не припиняв пошук╕в свого батька, де б я не був ╕ що б це мен╕ не коштувало. Нав╕ть в╕дбуваючи в╕йськову службу за кордоном, в груп╕ радянських окупац╕йних в╕йськ в Н╕меччин╕, в кв╕тн╕ 1949 р. я звернувся з листом до Стал╕на з проханням допомогти в розшуках мого репресованого батька. Я писав, що не в╕рю у законн╕сть його звинувачення, що, незалежно в╕д репрес╕й проти нього, я як законослухняний громадянин СРСР с╕мнадцятил╕тн╕м солдатом п╕шов визволяти нашу землю в╕д н╕мецько-фашистських окупант╕в, учасник бойових д╕й, маю дек╕лька поранень, контуз╕й, та кожен раз п╕сля л╕кування повертався в д╕ючу арм╕ю, на фронт; за мужн╕сть та в╕двагу нагороджений орденом та медалями, продовжую служити Батьк╕вщин╕ ╕ п╕сля Перемоги у Велик╕й В╕тчизнян╕й в╕йн╕, служу чесно, в╕ддано. Це був крик мо╓╖ вистраждано╖, зболено╖ душ╕. Я нав╕ть не усв╕домив, що м╕й лист до Стал╕на може принести не т╕льки рад╕сну в╕сточку про долю мого батька, якого я дуже любив, а й можлив╕ непередбачуван╕ непри╓мност╕ по служб╕.
 В╕дпов╕дь на м╕й лист не забарилася, прийшла, але не в╕д Стал╕на, якому, звичайно ж, ╕ не показували мого листа, ╕ не з Москви, куди я його адресував, а з╕ спецчастини п/с 33, с. Боровське, Сол╕камського району, Молотовсько╖ област╕, 28 травня 1949 р. Зм╕ст в╕дпов╕д╕ такий: «Ваш батько, Король Максим ╤лар╕онович, 1895 року народження, зв╕льнився 21.11.1942 року ╕ вибув на вибране м╕сце проживання: м. Кунгур, Молотовсько╖ област╕. П╕дпис - начальник спецчастини п/с 33 Соловйов».
 Це була, хоч ╕ не значна, але якась над╕я, перемога. Головне, на мою думку, було знайти сл╕д, щоб у подальшому продовжити пошук батька, взнати про його долю.
 В той п╕сляво╓нний пер╕од всяке листування, як на територ╕╖ Радянського Союзу, так ╕ за його межами, у в╕йськах було п╕ддано жорсток╕й тотальн╕й цензур╕, яка п╕дпорядковувалася безпосередньо КДБ СРСР та його особлив╕й служб╕ СМЕРШ (смерть шпигунам). В радянськ╕й окупац╕йн╕й зон╕ сх╕дно╖ Н╕меччини головний центр в╕йськово╖ цензури, а це батальйон д╕вчат у званн╕ молодших лейтенант╕в, дислокувався на окра╖н╕ Берл╕на, поруч з Берл╕нською рад╕останц╕╓ю.
 Кожен лист, речення, слово проходило перев╕рку, а що не подобалося цензорам, закреслювалося. П╕дозр╕л╕ листи, особливо в╕дправлен╕ з ГУЛАГ╕в, тюрем, заслань, цензори пересилали в органи СМЕРШу за м╕сцем в╕йськово╖ служби адресата «для прийняття заход╕в впливу». На кожному конверт╕ або трикутнику солдата ставився штамп «Перев╕рено в╕йськовою цензурою».
 Отже, лист на мо╓ ╕м’я з п/с 33 був направлений цензурою в СМЕРШ, який обслуговував в╕йськову частину, де я проходив в╕йськову службу в п╕сляво╓нний час: з березня 1946 р. на посад╕ старшого писаря секретно╖ частини штабу, а з березня 1948 р. до березня 1950 р. зав╕дуючим д╕ловодством секретно╖ частини штабу в званн╕ сержанта на оф╕церськ╕й посад╕, був допущений органами СМЕРШу до секретно╖ та ц╕лком секретно╖ документац╕╖.
 Отримавши з цензури листа з п/с 33-колон╕╖ на мо╓ ╕м’я, СМЕРШ знайшов на мене «тяжкий» компромат: батько - «ворог народу», а син служить в секретн╕й частин╕, не пов╕домивши органи про це?! На мене була в╕дкрита справа по впровадженню: запит ╕з с╕льради с. Тур╕╖ був виконаний негайно, СМЕРШ отримав п╕дтвердження, що м╕й батько був репресований як ворог народу. А ще немаловажний факт, що я жив на окупован╕й фашистами територ╕╖. Начальник в╕дд╕лу СМЕРШ майор Костенко на п╕дстав╕ цих даних зробив представлення командиру в╕йськово╖ частини, в як╕й я проходив службу, щоб негайно зв╕льнив мене в╕д обов’язк╕в, пов’язаних з особливою в╕йськовою та╓мницею, ╕ перев╕в у батальйон охорони для подальшого проходження служби. У в╕йськов╕й частин╕ я був характеризований позитивно ╕ ╖╖ командир полковник Кисельов В. ╤. в╕дпов╕в СМЕРШу: «Я вам сержанта Короля не в╕ддам». Тож не в╕дсторонили мене з секретно╖ частини аж до ╖╖ розформування в 1950 роц╕. А з начальником СМЕРШу майором Костенком шляхи наш╕ перетиналися ще не один раз, адже я продовжував службу. Були зустр╕ч╕, щодо мене особливих претенз╕й не виявляв, але я в╕дчував, що його особ╕сти та й сексоти наглядають за кожним мо╖м кроком, оч╕куючи, аби я де-небудь сп╕ткнувся.
 Та все стало на сво╖ м╕сця через прикрий випадок, який трапився з майором Костенком в його «надсекретн╕й служб╕». Чого не бува╓ в житт╕!
 Справа в тому, що вся кореспонденц╕я, адресована СМЕРШу, доставлялася фельд’╓герською службою зв’язку нашо╖ в╕йськово╖ частини, передавалася в нашу секретну частину штабу. Ми кореспонденц╕ю ре╓стрували ╕ п╕д розписку видавали представнику СМЕРШу, а ц╕лком секретн╕ пакети з шифром - л╕терою «К» - вручали особисто ╖╖ начальнику майору Костенко, за його п╕дписом, засв╕дченим гербовою печаткою.
Так одного разу на адресу СМЕРШу над╕йшов пакет «Л╕тера К, надзвичайно та╓мно!». Майор Костенко прийшов у нашу секретну частину, отримав в╕д мене пакет з п’ятьма сургучними печатками, поставив св╕й п╕дпис, засв╕дчив гербовою печаткою ╕ повернувся в свою резиденц╕ю, яка знаходилася на територ╕╖ н╕мецько╖ тюрми. А вже на другий ранок майор Костенко прийшов до нас з вимогою «в╕ддати йому пакет» (який в╕н вже вчора отримав). Я в╕дпов╕в йому, що в╕н особисто отримав пакет ╕ показав його п╕дпис в журнал╕. На це майор Костенко заявив, що в╕н забув пакет на столику в секретн╕й частин╕ за перегородкою. Але ж це була неправда, бо при отриманн╕ пакета були присутн╕ оф╕цери штабу, як╕ й п╕дтвердили, що Костенко вийшов з╕ штабу з пакетом. Провокац╕я кадеб╕ста на цей раз не мала насл╕дк╕в.
 Цього ж дня до мене вийшов черговий по штабу оф╕цер ╕ сказав, що б╕ля будинку штабу на мене чека╓ н╕мець Ф╕шер, який працював у нашому «Во╓нторз╕». На зустр╕ч╕ з╕ мною Ф╕шер сказав, що вчора майор Костенко зайшов до во╓нторгу, замовив та випив 200 грам╕в «московсько╖», закусив, ╕ забувши на столику пакунок, загорнутий в газету, п╕шов з прим╕щення. Знайшовши випадково пакет, Ф╕шер розгубився ╕ не знав, як йому вчинити: в╕днести пакет Костенку в тюрму побоявся, щоб, бува, не залишитися за ╜ратами назавжди або поплатитися нав╕ть сво╖м життям. Тому в╕н прийшов до мене, знаючи, що я не служу в штаб╕, але просив н╕защо не називати його ╕мен╕ майору Костенку ╕ придумати щось ╕нше. Ф╕шер боявся. А у мене з`явилася неоч╕кувана можлив╕сть, щоб якось поквитатися з майором.
 Повернувшись до свого службового прим╕щення з пакетом СМЕРШу, я найперше допов╕в сво╓му безпосередньому начальнику секретно╖ частини ст. лейтенанту Ростунову П. ╤., з яким мав дружн╕ стосунки. На сказане мною Ростунов в╕дпов╕в: «Ти мен╕ н╕чого не допов╕дав, пакета не показував, поступай, як зна╓ш», - ╕ п╕шов додому, бо жив на квартир╕ разом з дружиною Ра╖сою ╤ван╕вною, фронтовичкою, як ╕ в╕н, сиб╕рячкою, яка була дружньою до мене. Часто пригощала нас з Павлом ╤вановичем вечерею, особливо пельменями по-сиб╕рськи.
 Так я опинився на роздор╕жж╕, самому випало розв’язувати цей небезпечний «горд╕╖в вузол», або вести ризиковану гру з начальником СМЕРШу, який був над╕лений правом карати ╕ прощати. Було мен╕ над чим подумати, щоб не зробити фатально╖ для себе помилки. Ц╕ла н╕ч була без сну. Все зважив. А вранц╕ в╕ддав пакет майору Костенку, особисто в руки, без сторонн╕х св╕дк╕в, коли побачив його з почорн╕лим обличчям, посив╕лими за н╕ч скронями, знесиленого безрезультатними пошуками. За втрату такого пакета з особливо секретними документами, причому, на ворож╕й на той час територ╕╖ Н╕меччини, в╕н мав би стати перед судом в╕йськового трибуналу, а це тюрма на довг╕ роки, позбавлення посади, звання, а ще втрата с╕м’╖, яка жила разом з ним: дружина та дво╓ д╕тей.
 Нав╕ть роблячи добро, я дуже ризикував, але перемогло сп╕вчуття. ╤ я не помилився. Майор Костенко п╕сля залагодження сво╖х справ, зв’язаних з виконанням наказ╕в вище стоячих орган╕в КДБ, наступного вечора прислав до казарми, де була моя к╕мната, двох озбро╓них надстровик╕в, як╕ розбудили мене, пояснивши, що мене виклика╓ начальник СМЕРШу. В ту хвилину в мо╖й загострен╕й пам’ят╕, постало все мо╓ недовге життя: мама, батько, сестра, село, колгосп, важк╕ дороги в╕йни, небезпечн╕ вилазки полкових розв╕дник╕в в тил ворога, удач╕, невдач╕, рани, контуз╕╖, госп╕тал╕.
 П╕сля мо╖х в╕дв╕дин н╕мецько╖ тюрми та в╕дпочинку, як в майора Костенка, так ╕ в його сп╕впрац╕вник╕в з особливого в╕дд╕лу СМЕРШу, я отримав карт-бланки дов╕ри. Допуск до вс╕х секрет╕в мо╓╖ служби видали вже не на ш╕сть м╕сяц╕в, а пост╕йний, який видавали оф╕церському складу. Майор Костенко по сво╖х каналах ╕нформатор╕в розв╕дав, що пакет, втрачений ним, д╕йсно мен╕ принесли. Та н╕коли не запитував, як ╕ хто прин╕с. Щось п╕сля цього в ньому перевернулося, став б╕льш людяним - мабуть, пов╕рив, що й «син ворога народу» може бути чесною людиною, а, може, вже й засумн╕вався у тому, що м╕й батько - ворог?
 А я свого батька продовжував шукати ╕ п╕сля демоб╕л╕зац╕╖ з в╕йськово╖ служби 1957 року подав заяву в управл╕ння м╕л╕ц╕╖ УМВД Молотовсько╖ област╕. Отримав бюрократичну в╕дпов╕дь: «Розшукуваний вами батько, Король М. ╤., перев╕ркою в адресному бюро м. Молотова та Кущовим адресним бюро област╕ прописаним не значиться. Т╕унов». Мабуть, н╕хто не шукав, знаючи, що з п/с 33 живими виходили в к╕нц╕ 1942 р. т╕льки в штрафн╕ батальйони на фронт.
 (Зак╕нчення в наступному номер╕).

╤НТЕРНЕТ-РЕЗОНАНС
1933 ГОД
Вiдправник: Дмитрий Воробьевский <dimds@hotbox.ru>
14:06:49 15.01.2008

Здравствуйте! Я, увы, не являюсь вашим читателем, но слышал о вашей газете, а ваш электронный адрес прочитал в Интернете. В связи с 75-летием голодомора в Украине и в некоторых других частях бывшего СССР предлагаю вам для публикации своё стихотворение «1933 год», написанное ещё 20 лет назад (в основном, по рассказам своих родственников) и впервые напечатанное в конце 80-ых годов в воронежском кустарном самиздате.
Солнышко светит.
Грачи прилетели.
Тают снега на равнинах безбрежных.
Вот и прошли холода и метели,
Вот и минули три месяца снежных.
Белые хаты стоят над оврагом.
Птицы над ними кругами летают.
Будто каким-то охвачены страхом,
Будто чего-то недопонимают...
Может быть, запах грачей удивляет,
Иль тишина не понравилась птицам?..
Бог его знает, чего их пугает,
Что им мешает на землю садиться...
Может быть, сверху они увидали,
Как копошится в навозе старуха,
Или чуть слышные чьи-то рыданья,
Может, достигли их птичьего слуха...
Нынче никто уж могил не копает.
Нынче никто не кричит, причитая...
Полумертвец на крыльцо выползает...
Господу молится полуживая...
Трупы лежат во дворах и в канавах,
Трупы в домах и в грязи придорожной.
Многие — в полузасыпанных ямах,
Полуистлевшие с осени прошлой...
Смрадом, замешанным с мартовским паром,
Хаты полны и проулки кривые.
Двое детей за колхозным амбаром —
То ли уж мёртвые, то ли живые...
А за амбарными теми дверями
Нету ни зёрнышка вот уж полгода.
Был урожай, и довольно немалый,
Да увезли его «слуги народа».
Гнил он на станциях в кучах огромных,
Денно и нощно его охраняли.
А на днепровских равнинах просторных
Тысячи сёл до конца вымирали.
С Буга, с Ингула, с Днепра и с Кубани
Беженцев толпы брели спотыкаясь.
Близких своих зарывая руками,
Женщины выли в снегу, надрываясь...
Те, кто добрались до города всё же,
Или до Киева, иль до Полтавы, —
Полуживые, и мёртвые тоже, —
Все на подводах свозились в канавы...
Дмитрий ВОРОБЬЕВСКИЙ.
г. Воронеж.

P. S. Заодно также предлагаю вам для перепечатки свои статьи, которые довольно трудно публиковать в российской прессе : «Корпорация убийц», «Трагедия «Норд-Ост». Чей сценарий?», «За что убили Анну Политковскую?», «О «правилах игры»», «Заграница не поможет» и другие. Их можно найти на сайте www.slovods.narod.ru и на присоединённом к нему сайте газеты «Крамола». Разумеется, можете публиковать и перепечатывать мои материалы без выплаты мне каких-либо гонораров. Всего самого хорошего!
 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5506

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков