Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2626)
З потоку життя (5710)
Душі криниця (3219)
Українці мої... (1416)
Резонанс (1422)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У ЦЬОМУ СВ╤Т╤ СУМНО БЕЗ ЧОРНОВОЛА…
Чорнов╕л був ╕ залишився ╕сторичною альтернативою, нереал╕зованою можлив╕стю –...


В╤Н ПРАГНУВ ЗРОБИТИ СВ╤Т КРАЩИМ
Пам’ят╕ Федора Степанова


ПОМЕРЛА ВИДАТНА УКРА╥НСЬКА ╤КОНОПИСИЦЯ ВАЛЕНТИНА Б╤РЮКОВИЧ
Валентина Дмитр╕вна запов╕дала не зд╕ймати галасу навколо не╖. Але не згадати цю видатну людину...


ЗГАДАЙМО ПОЕТА
Настав черговий день народження нашого видатного поета, письменника, публ╕циста, перекладача...


ЦЯ РОЗМА╥ТА УКРА╥НСЬКА ╤СПАН╤Я
з г╕ркотою констату╓мо: наш╕ краяни, - знання, розум та енерг╕я яких мала б прислужитися Укра╖н╕,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 25.01.2008
«ПОЕТ, УЧИТЕЛЬ, РИБОЛОВ...»

Л╕тература

 Нещодавно у ки╖вському видавництв╕ «Укра╖нський письменник» побачила св╕т нова книжка в╕домого укра╖нського поета Миколи Сома «Передай кодолу!», до яко╖ ув╕йшли л╕ричн╕, гумористичн╕ та сатиричн╕ в╕рш╕ ╕ прозов╕ придибенц╕╖ з попередн╕х видань, а також нов╕ твори, написан╕ упродовж р╕зних рок╕в.
 Микола Сом - колишн╕й ун╕верситетський однокурсник Василя Симоненка. В╕н написав документально-художню книгу прози «З мат╕р’ю на самот╕» - сво╓р╕дний д╕алог з мат╕р’ю передчасно померлого поета Ганною Федор╕вною Щербань про життя ╕ творч╕сть Василя Симоненка. «Про Миколу Сома, - як зазнача╓ у передньому слов╕ до книги «Передай кодолу!» поет-фронтовик, лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Остапа Вишн╕, на жаль уже пок╕йний, Олесь Жолдак, - говорили ╕ писали наш╕ видатн╕ письменники, артисти й композитори. Серед них - ╤ван Семенович Козловський, Павло Григорович Тичина, Максим Тадейович Рильський, Володимир Миколайович Сосюра, Олесь Терент╕йович Гончар, Платон ╤лар╕онович Майборода, Павло Архипович Загребельний... Вони в╕дзначали його самобутн╕й талант, природну емоц╕йн╕сть, художню конкретику письма та ╕скрометну дотепн╕сть.
 Я не люблю безликост╕ ╕ фальшу, тим б╕льше не люблю поет╕в чванькуватих ╕ помпезних - н╕би намальованих на продаж. А Миколу Сома я люблю за те, що в╕н схожий на сво╖ л╕ричн╕ та гумористичн╕ в╕рш╕. В╕н на диво товариський ╕ розкутий, ╕нод╕ занадто веселий та безхмарний. Це людина, котра нам дару╓ рад╕сть, щиру й милу усм╕шку. Але в душ╕ бува╓ печальним ╕ нав╕ть траг╕чним. В╕н зна╓ щось таке, чого н╕хто не зна╓, бо з дитячих ранн╕х л╕т п╕знав народне горе - сво╓ власне горе, адже виростав без батька ╕ матер╕».
 Микола Данилович Сом народився 5 с╕чня 1935 року в сел╕ Требух╕в Броварського району Ки╖всько╖ област╕ в родин╕ с╕льського коваля. Навчався в Требух╕вськ╕й школ╕ та на факультет╕ журнал╕стики Ки╖вського ун╕верситету ╕мен╕ Т. Г. Шевченка. Оп╕сля працював у редакц╕ях газет «Нафтовик Борислава», «Веч╕рн╕й Ки╖в», «Друг читача», «Слово просв╕ти», в журнал╕ «Ранок», в «Укрконцерт╕», у видавництв╕ «Музична Укра╖на», в каб╕нет╕ молодого автора Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Вчителював у р╕дному сел╕ та в ки╖вських школах. Нин╕ працю╓ зав╕дувачем сектору пропаганди книги в Ки╖вськ╕й публ╕чн╕й б╕бл╕отец╕ ╕мен╕ Лес╕ Укра╖нки. Микола Сом - автор багатьох поетичних книг: «Йду на побачення», «Хрон╕ка во╓нного дитинства», «Присвяти ╕ послання», «Сто еп╕таф╕й», книжок прози «З мат╕р’ю на самот╕» та «Як я Стал╕на хоронив», а також в╕домих л╕ричних п╕сень. Ось як про його п╕сн╕ в╕дгукувався видатний композитор Платон Майборода: «Миколу Сома знають ╕ люблять в народ╕ як самобутнього поета, а також сп╕вавтора багатьох хороших п╕сень. Згадаймо хоча б н╕жну «Мр╕ю» («Без в╕тру не родить жито») ╕з музикою О. Сандлера, яку сп╕вають не лише у нас, а й за рубежем - в Австрал╕╖, Канад╕ та в Америц╕, - його ж «Вишиванку» та «Пливе Дн╕про до моря синього». Широко популярна патетична «Дума про землю» (музика В. Верменича), сповнена н╕жност╕ «В╕рна дружина моя» (музика О. Левицького), схвильовано-п╕днесена «Ода матерям» (написана разом з О. Б╕лашем).
 А кому з нас не припала до душ╕ мелод╕йна колискова «Рученьки-н╕женьки» Миколи Сома з телепередач╕ «На добран╕ч, д╕ти»? П╕сн╕, написан╕ на в╕рш╕ поета, звучали в к╕ноф╕льмах «Коли почина╓ться юн╕сть», «Хлопчики», «Артист ╕з Кохан╕вки», «Чорноморочка», «М╕сяць травень», «╥хали ми, ╖хали» та ╕нших».
 Про поета й людину Миколу Сома можна говорити й писати багато ╕ довго. Адже творча та житт╓ва б╕ограф╕я його багат╕ на р╕зн╕ знаков╕ под╕╖. Ну хоч би та, про яку в╕н написав в одн╕й з╕ сво╖х придибенц╕й-пригод, як в╕н ╖здив... на похорони Стал╕на, чи про те, як генсек Брежн╓в полював у Зал╕сс╕ - чудовому мисливському уг╕дд╕ при Десн╕ за Броварами.., про жарти нашого видатного письменника Максима Рильського та багато ╕нших. ╥х не перекажеш, ╖х треба читати, так само як ╕ еп╕таф╕╖ - ╕скрометн╕, гостр╕, дотепн╕ «надгробн╕ написи» сво╖м товаришам ╕ друзям, поетам та артистам, пол╕тичним д╕ячам. Ми пам’ята╓мо низку еп╕таф╕й незабутнього В. Симоненка, але вони були узагальнен╕, безадресн╕, а в М. Сома вони конкретн╕, дошкульн╕, а чи й просто добродушн╕ та усм╕хнено-весел╕. Як ось ця автоеп╕таф╕я:

 Земний укл╕н Микол╕ Сому!
 В╕н тут (нарешт╕!) охолов.
 Тож не втече тепер ╕з дому
 Поет, учитель, риболов.

 ╢ в Миколи Сома чимало в╕рш╕в ╕ високого громадянського звучання, в╕рш╕ пронизан╕ любов’ю до р╕дно╖ земл╕, до Укра╖ни, до ╖х людей. Саме з такими в╕ршами ми й хочемо познайомити наших читач╕в, а з еп╕таф╕ями, придибенц╕ями, жартами, гадаю, ми ще зустр╕немось не раз на л╕тературних стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Спасиб╕ Микол╕ Сому за його, справд╕, пречудову книгу, за увагу до нас, кримських укра╖нц╕в. Здоров’я Вам, Поете, та творчих здобутк╕в!
 Данило КОНОНЕНКО,
 редактор в╕дд╕лу л╕тератури
 «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
(Прим.: кодола - канат, прив`язаний до крила невода).

Микола СОМ:
«НЕ ВСЕ ЖИВЕ, ЩО ХОЧЕ ЖИТИ В╤ЧНО,
ВМИРА╢ ТЕ, ЩО СЛАВИТЬ НЕБУТТЯ...»

УКРА╥НСЬК╤Й НАРОДН╤Й П╤СН╤
Ти вся в мен╕ - в╕д сонечка до грому,
В╕д крику «ой!»
 до н╕жного «люблю»,
До тебе я вертаюсь, як додому,
Коли забуду щось чи загублю.
Живи в мен╕! Ти сп╕в святий Тараса,
Ти ╫онти клич, Неча╓в╕ меч╕.
Пройдешн╕х дн╕в,
 прийдешн╕х дн╕в окраса,
Живи в мен╕ при сонц╕ ╕ св╕ч╕.
На ясн╕ зор╕ ╕ на тих╕ води
Виводь мене, учителько моя.
Тв╕й кожний засп╕в -
 заклик до свободи,
А кожний присп╕в - серце солов’я.
Ти д╕вчина. Любавка чорноброва.
Твоя коса до пояса звиса.
Не продана, не куплена обнова.
М╕й см╕х ╕ гр╕х. Сльоза моя. Краса.
Не все живе, що хоче жити в╕чно,
Вмира╓ те, що славить небуття.
А ти живеш!
 Бунту╓ш день косм╕чний!
╤ я тобою м╕ряю життя.
Люблю тебе - ╕ нас не роз’╓днати,
Ношу тебе, як учень букваря...
Ну де ще так зор╕╓ слово «мати»?
╤ де ще так осп╕вана зоря?!

МО╥ УРОКИ
Буду я навчатися мови золото╖.
Андр╕й Малишко
Питають знов, чого се я мовчу,
Чом не кричу,
 коли кричить кам╕ння?
Що я скажу сво╓му читачу?
М╕й дорогий! Та я ж д╕тей учу
Складать слова -
 найвищого ум╕ння.
Далась мен╕ наука непроста,
Писали мудр╕: мова - се людина.
Вона мен╕ ╕ серце, ╕ вуста
У золотому слов╕ - Укра╖на.
Народе м╕й! Школярику малий!
Тво╖ уроки - се мо╖ уроки.
Який ти р╕дний - тихий ╕ незлий,
Який нер╕дний -
 темний ╕ жорстокий!
Веду селом ватагу д╕твори,
Де кожна грядка -
 мовознавча книжка,
Де молод╕ висок╕ явори
П╕дперли небо п╕снею Малишка.
Чого ж я плачу, наче сирота,
Мен╕ ж тепер написано: рад╕ти.
╢ в мене мова, мова золота,
╤ золот╕ мо╖ стор╕дн╕ д╕ти.

ОСТАНН╤М ШЛЯХОМ КОБЗАРЯ
(По дороз╕ Санкт-Петербург - Кан╕в. Травень, 1991 р╕к)
За кроком крок.
За кроком крок ╕ крик.
╤ матюк╕в чужа державна мова.
Кричать: «Бандера!»
 (Честь мен╕ нав╕к!)
Ревуть: «Мазепа!»
 (Рад╕сть малинова!)
Всю н╕ч не спить
 парт╕йний Кролевець,
Батурин (Боже!) кличе допомогу,
Аби закрить отарою овець
Мою святу Шевченкову дорогу.
Нехай кричить во злоб╕ чорний рот,
А я свою святкую непокору.
Де ж м╕й народ?
Сьогодн╕ я - народ!
╤ я проб’юся на Чернечу гору.

ТЕЛЕГРАМА ╤З С╤ЛЬРАДИ
Я чекав картопельки пуд╕в два...
╤ сестра двоюр╕дна у лист╕ писала:
«Почекай же, братику, до Р╕здва,
Привезу картопельки,
 ковбаси ╕ сала».
Вже Р╕здво забулося.
Паска йде.
Н╕ц-нема картопельки,
Сала - ан╕ грама...
Де ж ви, люб╕ родич╕?
Де ж ви?
Де?..
Раптом телеграма:
«Дорогой земляк Миколай
Наша сильрада
 просить срочно достать нашу
букву ╕ из крапкою
 для печатной машинки
Украина
Бога рады
Голова сильрады».
Слава тоб╕, Господи! Вс╕ жив╕.
Слава роду нашому!..
 Вийшли ╕з туману,
Слава букв╕ ╓дност╕ - букв╕ «╕»!
Об╕йду п╕в-Ки╓ва,
 з-п╕д земл╕ д╕стану!
Це ж мо╓му родичу - голов╕,
Це сестр╕ двоюр╕дн╕й,
 що листа писала...
Я не проти р╕дно╖ ковбаси ╕ сала,
Та нема р╕дн╕шо╖ букви «╕».
НЕ Я Б’Ю - ВЕРБА Б’╢
Знов у Вербну святу нед╕лю
Наламаю г╕лля в гаю.
Я нарешт╕ до крапл╕ виллю
Душу виболену мою.
Буду битися... Ох же буду!
Нин╕ можна - у день верби.
Кого ж бити?
Тут ст╕льки люду!
Маса люду.
Масив юрби.
Буду бити не вс╕х одразу,
Буду бити ус╕х - за все.
Он верба за людську образу
Повну жменю г╕лля несе.
Не я б’ю - верба б’╓,
Замашна,
Запашна
Верба.
Вис╕ка╓ лице тво╓,
Виганя╓ з душ╕ раба.
Я в╕зьму у верби г╕лляку
Та й почну з╕ сво╖х т╕лес.
Буду бити пок╕рну... спину,
Щоб м╕й дух молодий воскрес.
А чому б не зайти в с╕льраду?
Чути сварку ╕зв╕дт╕ля...
Буду бити радянську владу -
За Михайла ╕ Василя.
А за що? За мороз у клуб╕,
Та за ями, та за горби
На дороз╕...
Дружечки люб╕!
П╕дставляйте вузьк╕ лоби.
А верба моя ще безлиста,
Та гострилася на в╕трах.
В сю нед╕лю (як рок╕в триста!)
Виганя╓ з людини страх.
Вибива╓ руду пилюку
З╕ старих ╕ нових одеж,
Б’╓ нечисту, нечесну руку,
╤ ногу п╕дступну - теж.
Не я б’ю - верба б’╓,
Замашна,
Запашна
Верба.
Вис╕ка╓ лице тво╓,
Виганя╓ з душ╕ раба.

ЧИ В╤ДДАДУТЬ СЕЛЯНАМ ЗЕМЛЮ?
Борису Ол╕йнику

В╕ддадуть...
Не землю-каламуть!
Ну кому... кому вона потр╕бна?
Р╕дна земле!
Ти й мен╕ нер╕дна,
Як в╕три чорнобильськ╕ подмуть.
Ще подмуть. ╤ ще не пронесло.
Чорний вихор бур’яном розр╕сся.
Образ тв╕й у слов╕ Страхол╕сся -
╢ таке налякане село.
Як я жив?
Та я ж тоб╕ служив,
П╕вжиття збирав тво╓ колосся.
А тепер чого ми бо╖мося?
Ми дощу ╕ сонця бо╖мося,
Дожилися до бездум’я жнив.
Хвора мамо!
Хвора ╕ слаба, -
Та син╕в до старост╕ году╓ш.
Як це так - н╕кого не гиду╓ш
╤ не крикнеш голосно: «Ганьба!»
Хто ж я? Хто?
 Невже тв╕й р╕дний син?
Блудний син... Моя душа - ру╖на...
Так невже ти мати-Укра╖на,
Де росте... росте зв╕зда Полин?
Ой ти земле!
Горенько мо╓...
Я згадав, що ти - моя Держава.
Де ж рука, яка тебе держала,
А тепер - селянам в╕дда╓?
У б╕д╕, у ранах, у диму,
╤з обличчям темно╖ батрачки,
╤з рукою б╕дно╖ жебрачки...
Не прийму!
Тако╖ не прийму!
Що забрали?
Нашу первопуть.
Душу нашу, нашу п╕сню-мову...
Брали землю юну ╕ здорову,
А тепер - нещасну в╕ддають.

У БУДИНКУ ПЕРЕСТАРК╤В
Дмитру Онковичу
У будинку перестарк╕в - благодать,
Про життя не треба думать ╕ гадать,
Тут живи хоч рок╕в триста -
 не вмирай!
Привезли тебе ╕з пекла прямо в рай,
Привезли чи привели
 на в╕чний в╕к,
Ти ж такий державний,
Золотий ╕ славний
Чолов╕к.
А в будинку перестарк╕в теж весна,
А в будинку перестарк╕в - новина,
Новина - дивина!
Закохався д╕д стол╕тн╕й -
 борода руда,
А що в нього наречена
 молода-молода,
Ще ╖й рок╕в небагато -
 рочк╕в с╕мдесят.
Я сьогодн╕ виступаю яко сват,
Бо у них н╕де н╕кого... Самота!
Правда, придане багате - ╖х л╕та.
Ой з╕бралось на вес╕лля сто д╕д╕в,
сто д╕д╕в!
Ледве вс╕х я по стол╕ттях розсадив.
Ой з╕бралось на вес╕лля
 сто бабусь як одна,
Почали мен╕ гукати:
 «Пий до дна! Пий до дна!»
Першу чарку п╕дн╕маю за любов,
 за любов,
Другу чарку п╕дн╕маю за любов,
 за любов,
За святий ╕ за солодкий,
 св╕тлий гр╕х,
Що ╓дна╓ молоденьких ╕ старих.
Третю чарку п╕дн╕маю за життя,
 за життя,
Що см╕╓ться ╕ рида╓,
 як дитя, як дитя.
П╕дн╕маю слово-чарку як тамада, -
А яка красива сива молода!
А як╕ шановн╕ дружки ╕ дружки!
Т╕льки п’ють вони безбожно
 порошки.
А х╕ба ж я пив гор╕лку на меду
За стареньку ╕ сивеньку молоду?
Не напився... не упився... не уп’юсь!
Пив сльозу г╕рку й солону
 за бабусь,
Пив сльозу г╕рку й солону за д╕д╕в,
Мов на власних похоронах я сид╕в.
Не гукав я «г╕рко! г╕рко!», не гукав,
Бо сльоза текла ╕з чарки у рукав...

СЕРЦЕ, ПРОБИТЕ СТР╤ЛОЮ
См╕шить мо╖х друз╕в наколка моя...
Людиною ставши старою,
Я вс╕м простягаю коротке ╕м’я
╤ серце, пробите стр╕лою.
Ой що я нако╖в - малий самодур?
Вгадав свою долю душею малою,
Що справд╕ поц╕лить небесний Амур
У серце, пробите стр╕лою.
А кажуть, що серце -
 се той же кулак,
Чому ж коли б’╓ться,
 то плаче порою?
В╕дбив я у ранах стонадцять атак
На серце, пробите стр╕лою.
Ах люди ви, люди!.. Як╕ ж ви слаб╕!
Зачат╕ любов’ю чи силою злою?..
М╕й н╕жний Амуре! Спасиб╕ тоб╕
За серце, пробите стр╕лою.
Летить ╕ мина╓ життя мого мить,
Я тихо всм╕хнуся ╕ вийду з╕ строю...
Ой що се у грудях щемить ╕ болить?
То серце, пробите стр╕лою!

НА ЗАХИСТ ЗИМИ
На широк╕ поля, на плити,
В тих╕ парки, в сумн╕ сади
Ще не встигла зима ступити,
А ми кажемо: «Геть ╕ди!»
А чому? Чи вона погана?
Чи на душу комусь лягла?
Прийде вчасно - говорим: рано,
Мерзнем рано, ждемо тепла.
Ну, а може, ми рано горнем
Т╕ло в шубу, в долоню см╕х?
Бо╖мось простудити горло,
Н╕би горло году╓ вс╕х.
- Люди добр╕! Ход╕ть за мною,
Ви з╕гр╕╓тесь ╕дучи.
Змерзнуть можна ╕ не зимою,
Не в дороз╕, а на печ╕.

ЧОРНООК╤Й МУРАШЦ╤ ╤З НАШОГО ЛУГУ
Мурашко!
П╕шки-п╕шака
Сво╓ життя несеш ти важко.
Давай п╕ддам тоб╕, мурашко,
Твого важенного м╕шка.
Ти скр╕зь: в кущах над озерцем
╤ на город╕ в лопушин╕,
╤ ти в солом╕ на машин╕
(Як я малим) сидиш тихцем.
Це ти у л╕течка хм╕льн╕
(Така зухвала!) аж п╕вноч╕
В гаряч╕й пазус╕ д╕воч╕й
Кричала н╕мо при мен╕.
Низенько кланяюсь чолом
Тоб╕, землячко всюдисуща,
Неусипуща, всевидюща
В мо╓му луз╕ за селом.
Ти вчора - там, сьогодн╕ - тут.
На брук м╕ський ступа╓ш важко.
Кому, скажи, несеш, мурашко,
Св╕й полинялий парашут?
А як же луг?
А дух степ╕в?..
Моя мурашко чорноока,
Пробач мен╕, що ненароком
Тоб╕ на ногу наступив.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5519

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков