"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2008 > Тема "З потоку життя"
#5 за 01.02.2008
УКРА╥НСЬКИЙ ДОНБАС - ПОГЛИНУТА АТЛАНТИДА?
ДЖЕРЕЛА
"Я хочу вказати на ще одну Атлантиду, яку поглинуло ХХ стол╕ття, а, власне, його останн╕ десятил╕ття. Це - Атлантида укра╖нсько╖ Донеччини, точн╕ше - укра╖нського села ╕ укра╖нського роб╕тничого селища Донеччини..." ╤ван Дзюба ("Спогади ╕ роздуми на ф╕н╕шн╕й прям╕й")
╥дучи по╖здом Льв╕в - Донецьк, почина╓ш усв╕домлювати, що Укра╖на - таки величенька, за ╓вропейськими м╕рками, держава. Цим заспокоюю себе, коли думаю: добре знаючи Ки╖в, Черн╕г╕в, Р╕вне, Льв╕в, ╤вано-Франк╕вськ. Ужгород, Одесу ╕ Севастополь, я жодного разу не бував у Донецьку. А м╕сто варте того, щоб у ньому побував кожен укра╖нець. Попри всю неоднозначн╕сть донецько╖ культурно╖ ╕ пол╕тично╖ пал╕три, цей шахтарський край варто полюбити вже хоча б тому, що без любов╕ тут взагал╕ н╕чого робити. Та й дякувати Донбасов╕ ╓ за що: Василь Стус, Олекса Тихий, ╤ван Дзюба, Микола Руденко - це список видатних людей можна продовжувати й дал╕. ╤ в той же час Донбас може виявитися надто чужим, якщо л╕зти йому в душу з галицькими м╕рками. Треба чимало пожити, "акл╕матизуватися", аби усв╕домити: в╕н ще ╕сну╓, отой нап╕взатоплений материк укра╖нсько╖ культури, про який згадував виходець ╕з Волноваського району ╤ван Дзюба. Але це вже далеко не Галичина, ╕ нав╕ть не Ки╖вщина. Чи вдасться в╕дновити усе наше зникле п╕д намулом часу? Непросте запитання... Х╕ба що навчимося, под╕бно до голландц╕в, будувати сво╓р╕дн╕ духовн╕ дамби, наново в╕двойовуючи метр за метром у недружньо╖ нам розбурхано╖ стих╕╖. Пор╕вняння з дамбами, на м╕й погляд, ╓ вдалим. Бо у те, що якась неземна сила в╕дразу ╕ повн╕стю п╕дн╕ме донецьку Атлантиду з небуття, тут, серед шахт ╕ терикон╕в, в╕риться мало. Досл╕днику ╕ акваланг мало допоможе - батискаф потр╕бен! Надто вже глибоко доведеться занурюватися...
В╤Д ОЛЕСЯ БУЗИНИ ДО КОМУН╤СТА ╤ЛЬ╥НА Про "занурення" я, звичайно, говорив образно, але сут╕ справи це не зм╕ню╓. Бо пов╕тря, д╕йсно, може забракнути, коли ось так, зразу, без п╕дготовки ╕ акл╕матизац╕╖, зануритися у донецьку д╕йсн╕сть. Вже з перших хвилин мого перебування на донецьк╕й земл╕ друз╕ "порадували" новиною, що ц╕ ж терени (але з ц╕лком протилежними нам╕рами) активно "обжива╓" скандально в╕домий письменник Олесь Бузина. Оголошення про виступ "письменника", "публ╕циста", "╕сторика" etc. Заздалег╕дь готували донецьку публ╕ку до в╕зиту профес╕йного укра╖нофоба. Кажуть, розчулен╕ ж╕ночки дор╕кали пот╕м майстров╕ гусячого пера: "Что же вы так не любите Донецк? Уже год прошел после выхода вашей книги, а вы только сейчас к нам приехали... Раньше надо было, мы вас давно ждем!" Ц╕каво, що ж в╕н там надряпав? Як╕ нов╕ шов╕н╕стичн╕ "перли" видав, що його так радо в╕тала укра╖нофобська брат╕я? Зрештою, зрозум╕ло, чому Бузину запрошують, а Олега Скрипку категорично не пускають. Бо це був би ковток св╕жого пов╕тря для м╕сцевого укра╖нства. А в╕н не входить у плани нин╕шн╕х донбаських "кухар╕в". Нехай усе кваситься так, без кисню. Наступного дня я побував на сес╕╖ обласно╖ ради. Першим був виступ депутата-комун╕ста ╤ль╖на. Сп╕вав стару п╕сню, в╕д яко╖ ми, льв╕в’яни, давно вже в╕двикли: "наступление на русский язык...", "помаранчевая зараза нашла почву и у нас, в нашем рабочем Донбассе", "Оранжевый фашизм - разновидность мировой фашистской гадости, за которую когда-то будут проклинать Украину..." ╕ таке ╕нше. Дуже негативно в╕дреагував пан ╤ль╖н на в╕домий Президентський Указ № 250/2007 "Про заходи у зв’язку з 75-ю р╕чницею Голодомору 1932 - 1933 рок╕в в Укра╖н╕". Почав верещати: "Не допустим выполнения поручений президента-вандала! Все силы на борьбу с голодомором 2007 года!!!" Чому так траг╕чно? Певно тому, що доведеться перейменовувати площ╕, вулиц╕, сквери, назван╕ ╕менами ос╕б, причетних до Голодомору. А серед них, як вважа╓ комун╕ст ╤ль╖на, "есть немало героев гражданской войны. И Отечественной тоже". Ц╕каво, що виступ депутата-комун╕ста був дуже емоц╕йним ╕ гострим. А ось "Пояснительную записку к проекту решения областного совета", у як╕й ╕шлося про це ж саме, в╕н написав у стриман╕ших тонах. Бо ще, чого доброго, Ки╖в дов╕да╓ться про його комуняцьк╕ настро╖. А ось перед "сво╖ми" можна трохи випустити б╕льшовицьку пару.
╢ "ДОНЕЧЧИНА", ЯКА ТРИМА╢ТЬСЯ М╕й г╕д по Донецьку Мар╕я Ол╕йник увесь час дбала про те, щоб я якомога менше потерпав в╕д оцього шов╕н╕стичного чаду. Тому тр╕шки коригувала маршрут пересування. ╤ я був ╖й дуже вдячний за те, що запропонувала в╕дв╕дати редакц╕ю "Донеччини" - головно╖ укра╖нсько╖ газети краю. Редактором там - ╤гор Олекс╕йович Зоц, той самий, який у важк╕ для "Кримсько╖ св╕тлиц╕" дн╕ по-козацьки под╕лився якось з нами сво╓ю не такою вже й великою зарплатнею. Про це я пам’ятав, а тому ще заочно симпатизував донеччанину. Поки чаювали, ╤гор Олекс╕йович несп╕шно розпов╕дав про мовне сьогодення краю: - На Донбас╕ близько 1000 друкованих видань. ╤ лише 12 з них - укра╖номовн╕. Це враховуючи районн╕ газети. Однак ╕сну╓ оф╕ц╕йна точка зору, яка активно ретранслю╓ться: "Сейчас 67% всех печатных изданий Донецкой области употребляют украинский язык". Насправд╕ ж ╕деться про м╕зерний в╕дсоток державно╖ мови. Це може бути якась невелика зам╕тка або ж ледь пом╕тне оголошення. А третина газет примудря╓ться ╕ цього не робити, виходять виключно на "общепонятном". Формально у Донецьку ледь не 40 укра╖нських шк╕л, але, пов╕рте, це "дутий" статус. По-справжньому укра╖нськими ╓ лише чотири школи. А ще у нас ╓ ун╕верситет з укра╖нськими групами, там працюють чудов╕ викладач╕. Але коли молодь ╕де на виробництво, то ус╕ негайно переходять на "общепонятный". Хоч н╕хто ╕ не вимага╓ цього. З ╕ншого боку, коли проводиться конкурс роб╕т, як╕ враховуються при вступ╕ на факультет журнал╕стики, то 60% учн╕в пишуть твори укра╖нською. Хоча мова ╕ не обумовлю╓ться. ╤ це д╕ти з великих шахтарських м╕ст! Отже, вони на п╕дсв╕домому р╕вн╕ в╕дчувають, що це ╖хня мова, мова д╕д╕в-прад╕д╕в, мова держави. Все було б добре, якби ця держава мала продуману мовну пол╕тику. Але ╖╖ нема╓! Нема╓ системно╖ укра╖н╕зац╕╖. Не лише на Донбас╕, але ╕ в ц╕лому по Укра╖н╕. Реал╕╖ у нас так╕ ж, як ╕ в Криму: нема╓ кошт╕в на перейменування вулиць, на п╕дтримку укра╖нських видань, на буд╕вництво укра╖нських шк╕л. А на п╕дтримку рос╕йсько╖ мови вони завжди знаходяться! ╤ все ж, укра╖нство тут живе. На мо╓му стол╕ - десятки лист╕в з м╕ст ╕ с╕л област╕. Нам присилають чудов╕ художн╕ твори! Пишуть ╕ електронною поштою... ╤ це незважаючи на те, що ми ╓дина газета, яка не виплачу╓ гонорар╕в. Прикро, що нас не п╕дтриму╓ держава. Але хай би збер╕галася бодай нин╕шня ситуац╕я - як ╓, так ╕ ╓. На жаль, ╓ сили, як╕ педалюють русиф╕кац╕ю. У них це виходить, попри те, що мова наша ма╓ державний статус. Але м╕сцева преса обробля╓ людей так, що у багатьох з’явля╓ться зневага до укра╖нсько╖ мови. ╢ внутр╕шня готовн╕сть принизити людину, яка розмовля╓ ц╕╓ю мовою. Таку людину трактують як в╕дсталу або як таку, що п╕ддалася чужим, ворожим впливам.
ТРОХИ ╤СТОР╤╥ Дивна р╕ч - донецький ментал╕тет! Як пояснити оц╕ 60% твор╕в, добров╕льно написаних укра╖нською мовою? А як пояснити ╕нше: юнак зак╕нчив укра╖нську групу в ун╕верситет╕ (яку вибрав добров╕льно), а на виробництв╕ в╕дразу заговорив рос╕йською, хоч н╕хто цього прямо ╕ не вимага╓? Чому я не почув жодно╖ укра╖нсько╖ п╕сн╕ в╕д Галичини до Зах╕дного Донбасу? Може, тому, що пров╕дники не льв╕вськ╕, а донецьк╕? Ц╕лком слушне пояснення. Але т╕льки-но за в╕кном попливли терикони, ц╕ ж пров╕дники почали крутити виключно укра╖нськ╕ п╕сн╕. У Донецьк я в’╖жджав п╕д звуки народних мелод╕й: Борозенкою йшла, заросилася, Я вже з сво╖м Василем посварилася... Мабуть, позиц╕я донеччан така: "Укра╖нська нам потр╕бна, але... тр╕шки. ╤ тод╕, коли сам╕ хочемо! Схоже, що це ╕ ╓ нин╕шня установка. "Не фонтан", як кажуть, але на фон╕ кримських реал╕й вигляда╓ майже патр╕отично. Звернув ще увагу: диктори донецького рад╕о кажуть: "Церква свято╖ Параски" або ж: "Святий Микола". А льв╕вськ╕ ужили б: "Свято╖ Параскев╕╖", "Святий Миколай". Тобто донеччани тяж╕ють до б╕льш укра╖нських, народних форм, тод╕ як галичани спок╕йно сприймають "москал╕зми". Парадокс? Зате Донбас може здивувати покручами: "К╕нозал "Звездочка" або: "Крамниця. Продукты". Вживають слово "Пески" з наголосом на першому склад╕. Справа в тому, що укра╖нська назва села "П╕ски". Ось ╕ утворився такий г╕брид. ╤ на трас╕ можна побачити чимало чудернацьких назв, наприклад: "Степне", а не "Степове". Донбас знищу╓ укра╖нських патр╕от╕в, але в╕н же ╖х ╕ продуку╓. У дороз╕ читав в╕рш╕ кримчанки Ганни Волянюк, надрукован╕ у книжечц╕ "Творч╕сть школяр╕в Криму". Видно, у Саках Ганнуся опинилася не з добро╖ вол╕, бо дос╕ суму╓ за кра╓м дитинства: ╤ дос╕ за тобою я сумую, Хоча багато пролет╕ло часу В╕тчизну я н╕коли не забуду - Широкого, могутнього Донбасу... Не в╕др╕калися в╕д Донбасу н╕ Стус, н╕ Дзюба, н╕ Микола Руденко. Завжди п╕дкреслю╓ сво╓ донецьке походження с╕мферопольський укра╖номовний поет ╢вген Хазов. "Твердими гор╕шками" виявилися севастопольц╕ Микола Владз╕м╕рський ╕ Людмила Колосова. Укра╖нцями ╖х сформував все той ж Донбас. Парадокс? Н╕. Бо це ╕ ╓ д╕ти поглинуто╖ "донецько╖ Атлантиди". Пов╕рте, молохов╕ часу було що поглинати; ще якихось 90 рок╕в тому м╕сцев╕ укра╖нц╕ являли собою неабияку силу: "Наши украинцы, кроме Центральной Рады в Киеве, ничего и никого не признают, а нас рассматривают как элемент, забравшийся в "чужую хату", который подлежит изгнанию. Наших доморощенных украинизаторов не смущает то обстоятельство, что наша партия по городу, при выборах в Учредительное собрание, получила из 23 тысяч - 11 345 голосов, а украинцы только 2 122. Не беда и то, что мы в уезде получили (из 124 тысяч) 45 тысяч, а они - 40 тысяч. Украинцы у нас хотят во что бы то ни стало украинизировать город и все его учреждения..." Ц╕ рядки писав не будь-хто, а сам Климент Ворошилов! Спод╕ваюся, ╕нформував р╕дну парт╕ю об’╓ктивно. Недаремно ж вона пот╕м завзято почала винищувати св╕домих укра╖нц╕в. ╥дучи рейсом "Льв╕в - Донецьк", я встиг прочитати книжечку Григор╕я Костюка "Апокал╕птичн╕ роки". Вступне слово до не╖ написав, до реч╕, наш "св╕тличанин" з╕ Слов’янська Василь Горбачук. В╕н же мен╕ ╖╖ ╕ подарував. Книга ц╕нна тим, що ╓, по сут╕, документальною. Адже авторов╕ вдалося вирватися ╕з пекла ГУЛАГу ╕ описати вс╕ сво╖ понев╕ряння. ╢ ц╕нн╕ св╕дчення про народження ╕ смерть журналу "Л╕тературний Донбас". Ось вони: "Григор╕я Баглюка я знав з преси, як молодого, але талановитого проза╖ка. Його ╓диний роман "Горизонти" запов╕дав народження талановитого ╕ вдумливого соц╕ального анал╕тика ╕ психолога. За його редагування двотижневик "Забой" перетворений був у м╕сячник "Л╕тературний Донбас" (1932 р.) ╕ став сол╕дним л╕тературно-мистецьким укра╖номовним журналом. ╤ ось цей син роб╕тничого Донбасу в очах стал╕нських наглядач╕в за л╕тературою ста╓ небажаною ╕ небезпечною ф╕гурою..." Опису╓ Г. О. Костюк ╕ зовн╕шн╕сть першого редактора "Л╕тературного Донбасу": "При╓мний шатен, з гарною хвилястою шевелюрою, високий, поставний ╕ широкоплечий, мабуть, трохи молодший за мене..." Чим не Василь Стус 30-х рок╕в? Поки були так╕ люди на вол╕, була й над╕я на те, що укра╖нська культура висто╖ть, витрима╓ шалений русиф╕кац╕йний натиск. Але на вол╕ ╖х ставало все менше ╕ менше... Про Григор╕я Баглюка автор книги пише: "Твердий, непохитний ╕ чесний син свого народу". З симпат╕╓ю пише Г. О. Костюк ╕ про звичайних шахтар╕в-укра╖нц╕в, як╕ опинилися в таборах за св╕й патр╕отизм: "У нашому етап╕ ╖хав молодий донбаський роб╕тник на пр╕звище Гура. Я його дуже полюбив. Мо╖х приблизно рок╕в, чорнявий з круглою кучерявою головою. В╕н мен╕ нагадував Еп╕ка. Говорив чистою укра╖нською мовою. Без жодного сл╕ду характеристичного для донбас╕вц╕в рос╕йсько-укра╖нського "суржику". Це мене просто дивувало. - Ти що, недавно при╖хав на Донбас? - Н╕, я родився там. Батьки мо╖ там жили з молодост╕. - Зв╕дки ж у тебе укра╖нська мова? - Як то зв╕дки? Я ж укра╖нець. Вдома у нас говорили т╕льки укра╖нською мовою. Я к╕нчав семир╕чку укра╖нською мовою. Мама була дуже сп╕вуча. З сестрами вона пересп╕вала силу укра╖нських п╕сень. Шахтарськ╕, з чужини занесен╕ п╕сн╕, чомусь не дуже впливали на нас. - Чи було багато таких, як ти, шахтар╕в? - Та було чимало. Але начальство по-рос╕йськи закидало, то й ми вже часом. ...Я довго думав над ц╕╓ю бес╕дою. Значить, на Донбас╕ був живий роб╕тничий укра╖нський прошарок. Ми не мали т╕льки парт╕йного адм╕н╕стративно-кер╕вного, а головне - ╕нженерно-техн╕чного укра╖нського апарату. Тобто - мали, але в значн╕й меншост╕. Переважали напливов╕, ворож╕ до укра╖нсько╖ стих╕╖ сили..." Це дуже важлив╕ св╕дчення, адже книга документальна.
А ЯК ЖЕ ТЕПЕР? Добре, коли вда╓ться розшукати ц╕нну л╕тературу, але краще усе побачити на власн╕ оч╕. Для того ж ╕ при╖хав на Донбас. Але в╕зуально н╕ сам Донецьк, н╕ ╕нш╕ м╕ста цього краю мене не порадували. Вив╕ски наштовхують на думку, що тут переважа╓ рос╕йсько-англ╕йська двомовн╕сть. Укра╖нська - на третьому м╕сц╕. Вигра╓ Донецьк х╕ба що на фон╕ Севастополя. Все-таки ╓ трохи реклами укра╖нською мовою. А яка ситуац╕я в ╕нших м╕стах? Знову стало в пригод╕ те, що мене оп╕кала Мар╕я Ол╕йник - енергетичне "серце" укра╖нського Донбасу. До не╖ зв╕дус╕ль ст╕каються люди, як╕ представляють саме укра╖нську складову цього краю. Ц╕╓ю обставиною я ╕ вир╕шив скористатися. На другий же день пан╕ Мар╕я познайомила мене ╕з головою Слов’янсько╖ "Просв╕ти" Володимиром Савенком. Той дав вичерпну характеристику ╖╖ д╕яльност╕ у район╕: - У Слов’янську 140 тисяч населення ╕ усього 30 шк╕л. З них лише одна укра╖нська ╕ за статусом, ╕ по духу. Була ще одна укра╖нська, але прийшов новий директор-рос╕янин ╕ набрав к╕лька рос╕йських клас╕в, тож тепер школа двомовна. Але ╓ шанс через два - три роки знову зробити ╖╖ повн╕стю укра╖нською, "випустивши" рос╕йськомовних учн╕в. Стосовно решти шк╕л, то вони ╓ або рос╕йськими, або ╕з "дутим" статусом. Тобто ╓ к╕лька укра╖нських клас╕в, але переважають рос╕йськ╕. У Слов’янську ╓ одна церква Ки╖вського патр╕архату, одна автокефальна ╕ одна греко-католицька. Сво╓ю, "союзницькою" церквою вважа╓мо ╕ римо-католицьку. Туди ходять поляки, найчаст╕ше укра╖номовн╕. ╢ ╕ югослав, точн╕ше словенець, який спов╕ду╓ римо-католицьку в╕ру. В╕н також укра╖номовний. Особлив╕стю нашого району ╓ те, що у нас по селах компактно проживають родини турк╕в-месхетинц╕в. Усього 1 200 чолов╕к. Одного разу я сказав ╖м: "Якщо збира╓теся через р╕к - два повертатися у Груз╕ю, то, може, й не варто вчити укра╖нську... Але якщо вир╕шили "вкор╕нюватися" - мерщ╕й за парти!" ╤ люди послухали мене - в╕ддають сво╖х д╕тей переважно до укра╖нських шк╕л ╕ клас╕в. Серг╕й ЛАЩЕНКО. Донецьк - Льв╕в. (Зак╕нчення в наступному номер╕).
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2008 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5530
|