Шановна редакц╕╓ "Кримсько╖ св╕тлиц╕"! З 1 с╕чня 2008 року я став вашим читачем ╕ передплатником. Це м╕й посильний внесок в поступовий, але незворотний процес розвитку укра╖нсько╖ справи в Криму, до якого ваша газета ма╓ безпосередн╓ в╕дношення. Дякуючи вам за вашу нелегку, але благородну справу, бажаючи вам усп╕х╕в у н╕й, надсилаю на ваш розгляд свою зам╕тку "В╕чна доброта людини". Адже в сучасному св╕т╕ взагал╕, а в Криму зокрема, ╓ великий деф╕цит цього в╕д Бога дарунку для людини. ╤ ще - це маленький еп╕зод нашо╖ ╕стор╕╖ ╕ мо╓ особисте пошанування Людин╕, в яко╖ диявольська система не змогла в╕д╕брати н╕ доброти, н╕ чест╕. З далеких дитячих рок╕в несу в сво╖й пам’ят╕ спомин про одну добру людину. Те, що про не╖ розпов╕дала мама, не забути мен╕ н╕коли. В березн╕ 1944 року Червона арм╕я пройшла через наше село Дермань на Р╕вненщин╕ ╕ продовжила гнати фашист╕в на зах╕д. На зм╕ну ╖й прийшли частини НКВД, щоб нищити п╕дрозд╕ли УПА та встановлювати радянську владу. Все це робилося п╕дло, жорстоко ╕ дико. Переодягнен╕ в стро╖ бандер╕вц╕в енкаведисти вбивали найдостойн╕ших в сел╕ людей, щоб пос╕яти серед нас вза╓мну ворожнечу. ╤ потр╕бно зазначити, що вони в цьому досягали неабияких усп╕х╕в, як╕ пожина╓мо ще й нин╕ в незалежн╕й Укра╖н╕. Сво╖ продавали сво╖х, а ворог посм╕хався в╕д велико╖ вт╕хи. В цей час мамину старшу сестру Мар╕ю, чолов╕к яко╖ був в УПА, замордували н╕бито бандер╕вц╕ ╕ вкинули з багатьма ╕ншими жертвами в глибоку криницю. Вдовиця-мама з двома д╕тьми, не маючи власного житла, поселя╓ться в сестрину хату. Нас, як бандер╕вську с╕м’ю, пост╕йно тероризують енкаведисти з району: то покажи ╖м, де п╕д хатою ╓ бандер╕вський схрон, то в╕ддай ╖м мебл╕, бо вони банд╕тск╕╓ (?) ╕ т. д. ╕ т. п. Цим знущанням не було к╕нця ╕ краю. До цього ж мам╕ додалась ще одна б╕да. Молодшу мамину сестру ╢вген╕ю з двома малими д╕тьми сов╓ти вивезли в Сиб╕р за те, що н╕бито ╖╖ чолов╕к перебува╓ в лавах УПА. Згодом д╕тей дозволили забрати в р╕дне село. Перебуваючи в жахливих умовах на висилц╕, без д╕тей, тьотя Женя т╕ка╓ додому. Недовго вона т╕шилась сво╓ю свободою, ╖╖ арештову╓ районна м╕л╕ц╕я, щоб повернути до Сиб╕ру. Начальником м╕л╕ц╕╖ тод╕шнього М╕зоцького району Р╕вненсько╖ област╕ був кап╕тан Волошин, колишн╕й фронтовик. Про нього йшла добра слава серед м╕сцевого населення як про людину ╕нтел╕гентну ╕ високопорядну. Мама, захищаючи сестру, зверта╓ться до кап╕тана Волошина, доводячи безп╕дставн╕сть попереднього вивезення ╖╖ до Сиб╕ру, бо ╖╖ чолов╕к, чех за нац╕ональн╕стю, не ╓ ╕ не був бандер╕вцем, а до того ж в╕н уже неживий ╕ ╓ св╕док його загибел╕. Кап╕тан Волошин погоджу╓ться вислухати св╕дка. Але тут поста╓ нова проблема - св╕док нин╕ сам не може ходити, у нього в╕днялись ноги - це в розпач╕ мама говорить кап╕тану Волошину. ╤ цей добрий чолов╕к вир╕шив дати машину з╕ сл╕дчим з району до села, щоб там зняти й оформити письмово показання того св╕дка. Такий вчинок зовс╕м не притаманний перес╕чному сов╓тському начальнику тих час╕в. Завдяки кап╕тану Волошину справа з повторним вивезенням тьот╕ Жен╕ до Сиб╕ру була закрита. Мама, в╕дчуваючи велику вдячн╕сть до цього начальника, зверта╓ться до нього ╕з запитанням, чим зможе в╕ддячити йому. Кап╕тан Волошин втомлено посм╕хнувся ╕ в╕дпов╕в мам╕: "Коли прийдеться бути з╕ сво╖ми людьми в Дерман╕, то пригостите гарячим борщем ╕ дозволите погр╕тись в тепл╕". Не знаю, ск╕льки раз╕в був у наш╕й хат╕ кап╕тан Волошин, бо це й не важливо, а головне для мене було почути в╕д мами про його в╕дв╕дини, як╕ стали останн╕ми. Мама щось там готувала на ст╕л. Пот╕м, п╕д╕йшовши до столу, була неймов╕рно вражена побаченим. Схилившись над столом, кап╕тан Волошин, який пройшов кр╕зь пекло в╕йни, плакав. В це було важко пов╕рити, але це було саме так. У великому хвилюванн╕ мама запиту╓: "Кап╕тане, чому Ви плачете?" ╤ ось що в╕н в╕дпов╕в: "Я, Наденька, плачу потому, что хочу быть человеком". Вдумаймось добре, люди, в ц╕ слова радянського оф╕цера. Комун╕стична система все робила для того, щоб ми перестали бути людьми, а були у н╕й лише слухняними гвинтиками за висловом ╖╖ вождя-тирана. ╤ це яскравий приклад цього. Не вийшло. ╤ не могло вийти, раз були так╕ люди, як кап╕тан Волошин, нав╕ть всередин╕ ц╕╓╖ системи в часи ╖╖ повного ╕ бездушного панування на наш╕й земл╕. Мама вже б╕льше не бачила кап╕тана Волошина, бо його скоро не стало в нашому район╕. ╤ це зрозум╕ло. Хто йде не в ногу з комун╕стами, того вони негайно позбуваються. Я все життя дивуюсь висок╕й людяност╕ цього чолов╕ка - сина рос╕йсько╖ земл╕. Шкода, що не знаю його ╕мен╕. Мен╕ завжди хот╕лося пов╕дати людям про нього, щоб пам’ятали - доброта людська в╕чна ╕ незнищенна, бо вона дана людям Богом незалежно в╕д кольору шк╕ри ╕ нац╕ональност╕. ╤ лише комуно-кривава кл╕ка, спов╕дуючи страх╕тливу теор╕ю класово╖ боротьби, стара╓ться натравлювати одних людей на ╕нших, щоб сам╕й панувати над ними. Юр╕й ГАЛАБУРДА. м. Ки╖в.
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
