Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 08.02.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 08.02.2008
ЯЛТИНЦ╤, ЯК╤ ЗНАЮТЬ ПРАВДУ

ПЕРЕЖИТЕ...

 У Ялту, курортну столицю Укра╖ни, мен╕ порадив з’╖здити наш давн╕й передплатник з Волин╕ ╤ван Кассала. За його словами, у цьому м╕ст╕ прожива╓ подружжя Волосацьких - Фед╕р ╤ванович та Мар╕я Михайл╕вна. ╤ кожне з них добре сп╕знало стал╕нсько-бер╕╖вськ╕ механ╕зми "визволення" ╕ упокорення Зах╕дно╖ Укра╖ни.
 Може, тому ╕ прожили все життя як однодумц╕ та ще й виростили для неньки-Укра╖ни двох гарних д╕тей.
 ╤ ось я у них вдома; поступово занурююсь у тривожну атмосферу 40 - 50-х рок╕в. Першим розпов╕да╓ мен╕ про свою долю Фед╕р Волосацький:
 - Коли у 1939 роц╕ нас "визволяла" Червона Арм╕я, дехто казав: "То сво╖ йдуть!" А батько, який стояв поряд, втрутився у розмову одн╕╓ю лише фразою: "Вони себе ще покажуть..."
 ╤ван Волосацький, колишн╕й петлюр╕вець, який воював п╕д проводом ╢вгена Коновальця, добре знав б╕льшовик╕в та ╖хн╕й нелюдський режим. Коли в╕йська УНР були розгромлен╕, в╕н п╕шки, селами, пробирався у Зах╕дну Укра╖ну. Був обережним, витривалим, може, саме тому й пощастило без особливих пригод перетнути кордон м╕ж Польщею ╕ Радянською Укра╖ною. Деталей в╕н не розпов╕дав, але знаю, що мав в╕н для маскування серп ╕ ж╕ноче вбрання. Це допомагало йому обвести навколо пальця "страж╕в порядку" нового режиму, що прийшов в Укра╖ну.
 Особливих ╕люз╕й щодо червоних "визволител╕в" в╕н не мав. ╤нту╖ц╕я не п╕двела: у 1941 роц╕ його заарештували за чи╖мось доносом. Випадково ми д╕зналися й пр╕звище донощика: Коваль. Разом з речами батько передав маленьку записку: "Якщо вдасться вирватися на волю, я неодм╕нно розплачуся з Ковалем за те, що в╕н тут "накував"...". Але не вдалося батьков╕ вийти на волю - згинув у стал╕нських таборах.
 Не розминувся ╕ я з б╕льшовиками. Восени 1942 року я ховався у л╕с╕ в╕д н╕мц╕в, бо молодь тод╕ забирали на роботи в Н╕меччину. Л╕с я знав добре, а вноч╕ пробирався до батьк╕всько╖ хати, аби по╖сти. ╤ ось в один ╕з сонячних дн╕в, роз╕мл╕вши на сонечку, я не пом╕тив, як мене оточили ковпак╕вц╕. Довго про все розпитували, перев╕ряли на благонад╕йн╕сть, а тод╕ безцеремонно заявили, що беруть мене до свого загону. Н╕би я т╕льки про це ╕ мр╕яв...
 Але що заперечиш озбро╓ним б╕льшовикам?
 Взяли мене на п╕дводи; займався я не т╕льки к╕ньми, доводилося й ╖здити на завдання. Зрозум╕в, що ковпак╕вц╕ воюють не з н╕мцями, а створюють базу для "червоного" партизанського руху. М╕нують те, що можна ╕ не м╕нувати, висаджують у пов╕тря мости, без яких н╕мц╕ легко могли й об╕йтися, а ось м╕сцеве населення мало клопоти... Називали вони себе "червоною м╕тлою", але нищили не н╕мц╕в, а послаблювали укра╖нську нац╕ю. За кожного убитого н╕мця фашисти розстр╕лювали десятьох укра╖нц╕в. Звичайно, це посилювало антин╕мецьк╕ настро╖, дехто й долучався до радянських партизан. А ще ковпак╕вц╕ п╕дтримували до пори до часу добр╕ стосунки з польським п╕дп╕ллям. Хоча п╕д час Варшавського повстання Стал╕н фактично зрадив поляк╕в...
 Коли л╕н╕я фронту пересунулася на Зах╕д, потреби в червоних партизанах уже не було; ╓диною воюючою силою в л╕сах ╕ горах Прикарпаття залишилася УПА. А оск╕льки нац╕ональна ╕ "червона" партизанки т╕сно контактували м╕ж собою, то виявилося, що в лавах УПА залишилося чимало ковпак╕вц╕в. Дос╕ пам’ятаю повстанця на псевдо "Мазепа" - високий, сол╕дний, гарний мужчина. Коли повстанц╕ зупинялися на пост╕й, я спав поряд з ним на п╕длоз╕, п╕дстеливши соломи. Пам’ятаю, як притулявся до нього, адже так було тепл╕ше; до того ж "Мазепа" здавався мен╕ над╕йною, доброю людиною. Але виявилося, що в╕н був засланий в УПА ковпак╕вцями.
 Це стало зрозум╕ло п╕сля того, як повстанц╕ пом╕тили: в╕н переда╓ л╕хтариком сигнали радянським л╕такам, як╕ л╕тали над землею дуже низько, аби виявити бази УПА. В╕н ╕ мене часто брав ╕з собою. Н╕би для того, щоб покататися на лижах. Але згодом я пом╕тив, що в╕н пост╕йно намага╓ться в╕д╕рватися в╕д мене. Брав для того, аби не викликати п╕дозри у повстанц╕в, мовляв, увесь час "на виду", пост╕йно ╓ св╕дки його пересувань. А в╕дривався саме тому, що сигнал╕зував л╕хтариком, коли над нами прол╕тали л╕таки. Може, й ще десь "насл╕див", але ним впритул зайнялася Служба безпеки ╕ згодом л╕кв╕дувала.
 Проте, це не значить, що вс╕, хто потрапив в УПА в╕д Ковпака, були агентами НКВС. Згадую повстанця на псевдо "Гр╕мкий". Колишн╕й ковпак╕вець, але мен╕ зда╓ться, що в╕н прихильно ставився до укра╖нсько╖ ╕де╖. Енкаведисти витягли його з кри╖вки, де в╕н переховувався разом з мо╖м братом Василем. Його подальша доля мен╕ нев╕дома...
 У 1945 роц╕ УПА була ще потужною силою. Пам’ятаю, як через наше село проходила сотня "Р╕зуна". Повстанц╕ були озбро╓н╕ автоматами, кулеметами ╕ нав╕ть... гарматами. Прикордонн╕ застави отримали попередження: "Не заважайте нашому пересуванню, ╕ тод╕ ми вас не зачепимо. А буде хоч один постр╕л - знищимо!" ╤ застава була змушена дотримуватись нейтрал╕тету. Бо н╕кому не хот╕лося потрапляти п╕д артилер╕йський вогонь.
 П╕зн╕ше, коли позиц╕╖ "сов╕т╕в" зм╕цн╕ли, вони намагалися долучити до сп╕впрац╕ якомога б╕льшу к╕льк╕сть людей. Коли я возив деревину на склади, мен╕ казали, що я повинен допомагати органам, адже маю справу з л╕сом, а там, як в╕домо, ховаються "бандити".
 До реч╕, вони не знали, що я був у Ковпака, бо тод╕ точно не в╕дчепилися б! Я не хвалився, бо розум╕в: чим менше вони знають, тим краще. А коли була можлив╕сть, я завжди попереджав УПА про небезпеку. Не одного бандер╕вця врятував. Знав, що це наш╕ хлопц╕, як╕ жертовно воюють за Укра╖ну.
 * * *
 Св╕й г╕ркий досв╕д сп╕лкування ╕з "сов╕тами" ма╓ й Мар╕я Михайл╕вна Волосацька. Вл╕тку 1947 року вона впритул з╕ткнулася ╕з спецзагоном НКВС, який видавав себе за укра╖нських повстанц╕в. Зак╕нчилося це для не╖ дуже погано... Вт╕м, найкраще надати слово сам╕й пан╕ Мар╕╖.
 - Ц╕ "псевдопартизани" проходили зовс╕м близько в╕д села Бандер╕в, де ми тод╕ жили. Н╕ одягом, н╕ озбро╓нням, н╕ сво╖м зовн╕шн╕м виглядом вони не викликали н╕яко╖ п╕дозри. На головах в ус╕х "мазепинки", а одягнут╕ так, як одягаються у нас по селах.
 Якраз перед тим, як я побачила цих хлопц╕в, у нас, неподал╕к в╕д села, зо дв╕ години точився б╕й. Ми розум╕ли, що наш╕ партизани воюють з облавниками.
 ╤ ось раптом - група молодих хлопц╕в, як╕ зовн╕шн╕м виглядом дуже нагадують повстанц╕в! Стоять поп╕д л╕сом ╕ махають мен╕ руками... А в цей час до мене п╕дб╕гла незнайома ж╕нка рок╕в п╕д 60. Хвилюючись, каже мен╕: "Оно бачиш, наш╕ хлопц╕ стоять! Зда╓ться, не м╕сцев╕... Треба попередити ╖х, що застава зовс╕м поряд! Б╕жи, дитино, скажи ╖м, бо я вже стара, не наздожену..." Я, звичайно ж, поб╕гла до хлопц╕в, бо й сама розум╕ла, що вони, коли не знають м╕сцевост╕, то дуже ризикують. Адже легко можна нарватися на зас╕дку енкаведист╕в чи прикордонник╕в.
 Якби ж я знала, що це переодягнен╕ "червон╕"! Т╕льки-но я п╕дб╕гла, як мене почали запитувати - чи не я зв’язкова? Я, зв╕сно, заперечила, бо не була зв’язана з п╕дп╕ллям. Але вони цьому, зда╓ться, не пов╕рили, адже бачили, що я стояла поряд з т╕╓ю ж╕нкою, ╕ ми обо╓ дивилися у ╖хн╕й б╕к...
 Знову ╕ знову розпитували, ц╕кавилися ус╕м, що робиться в сел╕. Раптом я пом╕тила, що один з молодих хлопц╕в приклав палець до вуст, н╕би попереджаючи мене: "Мовчи! Не розпов╕дай багато!" А пот╕м непом╕тним рухом в╕дсунув свою розст╕бнуту куфайку, ╕ я на звичайн╕й байков╕й сорочц╕ в кл╕тинку побачила... радянськ╕ ордени!
 Т╕льки тепер я зрозум╕ла, з ким маю справу! Звичайно, перестала ╖м в╕дпов╕дати, ╕ вони, певно, пом╕тили зм╕ни в мо╖й повед╕нц╕.
 Привезли на заставу, яка була в Л╕скуватому. Видно, вир╕шили, що коли я ╕ не зв’язкова сама, то виконую доручення зв’язково╖. Вибравши момент, отой хлопець з орденами п╕д╕йшов до мене ╕ сказав: "Не б╕йся. Мовчи. Я допоможу тоб╕ утекти..."
 До цих п╕р не знаю - хто це був? Людина, яка була пов’язана з нашим п╕дп╕ллям? Скор╕ш за все, так. Хоч цей хлопець м╕г ╕ просто сп╕вчувати нашому народов╕. Адже будучи б╕йцем спецзагону НКВС, в╕н не м╕г не знати про т╕ зв╕ровбивства, як╕ творять його "колеги"...
 Але втекти мен╕ не вдалося. В╕дразу мене повезли до тюрми, що знаходилася у Самбор╕. Що вже я там натерп╕лася! Це було справжн╓ пекло: я не могла зрозум╕ти: невже люди отак можуть катувати соб╕ под╕бних? А через як╕ муки пройшли ж╕нки ╕ д╕вчата, з якими я сид╕ла у одн╕й камер╕!
 Через два м╕сяц╕ катувань мене в╕дпустили. Я н╕чого не могла ╖м сказати, бо н╕чого й не знала. А бувало й таке: зв’язкова УПА, н╕би не витримавши катувань, погоджу╓ться показати кри╖вку. Веде туди енкаведист╕в, але н╕хто з них уже не поверта╓ться живим... Партизани також ум╕ли влаштовувати зас╕дки, ум╕ли р╕зними способами попереджати про небезпеку.
 Я не була пов’язана з п╕дп╕ллям, а тому не могла розраховувати на таку помсту. Коли повернулася додому, ╕ батько побачив мо╓ скатоване т╕ло, то... знепритомн╕в.
 ╤ не одна я пройшла через так╕ муки. Страждала уся Зах╕дна Укра╖на! ╤нколи рос╕яни дивуються, чому у нас дос╕ недолюблюють "москал╕в". А за що ж ╖х було любити? Вони ж були окупантами!
 Тепер проблеми зовс╕м ╕нш╕. Рос╕яни, як╕ живуть у Криму, дуже дез╕нформован╕. Ск╕льки ╖м не кажи про УПА, вони все одно будуть вважати, що це "бандити"...
 ╤ лише деяк╕ з них прозр╕вають ╕ стають друзями. Останн╕м часом багато д╕тей з Ялти ╖здять до Львова на р╕здвян╕ кан╕кули. Звичайно, ╖м там дуже подоба╓ться! ╤ ╖хн╕ розпов╕д╕ трохи впливають на батьк╕в. ╤нколи й доросл╕ ╖здять, аби перев╕рити - чи правду говорять д╕ти?
 Один рос╕янин, побачивши все на власн╕ оч╕, каявся: "Все свои слова насчёт бандеровцев беру назад! Неправда, что там нас ненавидят, что не любят русского языка. Я везде говорил только по-русски, и ничего..."
 Побувавши у Львов╕, деяк╕ д╕ти з рос╕йських с╕мей починають ходити до греко-католицько╖ церкви. ╢ вже й доросл╕, як╕ перестали ходити до православно╖ церкви, а ходять до нас. На жаль, таких "прозр╕лих" лише одиниц╕. Потр╕бна посл╕довна державна пол╕тика, аби ╖х стало значно б╕льше.
 Серг╕й ЛАЩЕНКО.
 м. Льв╕в.   
На фото: подружжя Волосацьких. Ялта, 1980 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 08.02.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5553

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков