Версiя для друку Обговорити в форумi

ПОСТАТІ

23 лютого - 250 років від дня народження Василя Васильовича Капніста (1758-1823), відомого українського поета та драматурга.

 Для Марії Капніст - нашої сучасниці, людини дуже важкої долі, яка відсиділа близько 20 років у сталінських таборах, відомої актриси, досить пригадати хоча б дві її ролі - Наїни в «Руслані та Людмилі» і бабусі-чаклунки у фільмі «Олеся» - продовжувача цього шляхетного дворянського роду, сенсом останніх років життя була спроба відновити пам’ять про пращурів. Вона була частою гостею в родовому маєтку - в Обухівці, де похований Капніст. І таки добилася повернення Україні імені свого славетного предка. Було широко відзначено 230-річчя від дня народження Василя Васильовича, видано твори поета і навіть включено їх до шкільної програми.
 ...На острові Занте в Іонічному морі знаходяться руїни першого родового замку Капністів. Їхні нащадки були греками - борцями проти турецького ярма. Особливою хоробрістю і героїзмом у боях за незалежність грецьких островів відзначався Стомателло Капніссос, якому у 1702 році було надано графський титул з рук самого правителя Венеціанської республіки Алоїзія Маченіги. На врученому гербі значилося: «У вогні непохитні».
 Онук Стомателло, Петро Христофорович, воював з турками на боці російського імператора Петра I, оселився в Україні і незабаром помер. Його син Василь, який змінив своє прізвище на «Капніст» і командував військами козаків, прославився у боях під Очаковом. За бойові заслуги цариця Єлизавета з великої милості подарувала героєві родові землі на Полтавщині.
 З чотирьох синів бригадира В. П. Капніста та його другої дружини, Софії Андріївни Дуніної-Борковської - Василь був молодшим. Рік його народження - 1758 - був і роком смерті батька, який загинув у битві при Гросс-Огерсдорфі. На батьківщину привезли тільки праву руку з фамільним перснем і стиснутою шаблею - подарунком Єлизавети Петрівни. За сімейним переказом, матір’ю поета була не дружина Василя Петровича, а кримська туркеня, красуня Сальма. Вона не змогла перенести смерті коханого і, віддавши дитину дружині Василя Петровича, кинулася зі скелі в море. Батько Сальми збожеволів від горя і прокляв рід Капністів до сьомого коліна.
 За тогочасними турецькими звичаями, дітей, вихованих на чужині для військової служби, іменували яничарами. Василь, дійсно, служив пізніше в російській імператорській гвардії. Але не служив імперії. Отже, був яничаром навпаки.
 Своє дитинство він провів на Миргородщині, у Великій Обухівці, населеній козаками. Овдовіла Софія Андріївна доклала всіх зусиль, щоб дати дітям добру освіту і відправила їх в один з найкращих петербурзьких пансіонів. Здобувши освіту, Капніст у 1771 році вступив до Ізмаїлівського полку капралом і того ж року був переведений у підпрапорщики. У період служби вже у Преображенському полку він подружився з поетом Гаврилом Державіним. Разом вони організували один з перших літературних гуртків, в якому панували настрої, протилежні самодержавній політиці Катерини II. Через три роки Василь Капніст пішов у відставку, вирішивши присвятити подальше своє життя творчості. До речі, саме він благословив «на літературні подвиги» Миколу Васильовича Гоголя. Сам же - запеклий противник кріпацького права, писав дошкульні сатиричні поеми, вірші, оди. Але своєю літературною популярністю зобов’язаний комедії «Ябеда». П’єса ця, що не відрізняється художніми достоїнствами, мала приголомшливий успіх
 завдяки своєму суспільному звучанню. Популярність комедії була така велика, що деякі вислови перетворилися на прислів’я.
 Уперше її було поставлено на сцені 22 серпня 1798 року і тоді ж надруковано. Приводом для твору послужив судовий процес Капніста з його сусідом-поміщиком. У ”Ябеді” Василь Васильович достатньо уїдливо зобразив недоліки тодішнього суспільного життя. Комедію грали в Петербурзі. У ній один з героїв - чиновник Хватайко співав:

Бери, великої немає тут науки.
Бери, що тільки можна взяти.
На що ж привішені нам руки
Як не на те, щоб брати?

 Після цього куплету публіка показувала пальцями на присутніх в залі чиновників. Не дивно, що після чотирьох вистав комедію, за високим велінням, було заборонено і вилучено з продажу. Немилість пояснювалася тим, що, викриваючи хабарників, Капніст нажив чимало ворогів серед чиновників. Найвпливовіші з них, напевно, доклали всіх зусиль для того, щоб представити автора комедії небезпечною для суспільства людиною.
 Але у Капніста на Полтавщині, в Обухівці, був свій театр. Там і грали ”Ябеду” - до речі, у виставі брали участь і батьки Гоголя, які мешкали поблизу. А подивитися комедію з Петербурга приїжджали майбутні декабристи - Муравйов-Апостол, Пестель та інші. Правда, в 1805 році немилість з «Ябеди» була знята і після цього вона ще довго не сходила зі сцени.
 Василь Капніст був людиною веселої вдачі, душею компанії. У 1781 році він одружився з Олександрою Дьяковою, сестрою дружини Гаврила Державіна. Інша їхня сестра - Марія стала дружиною Михайла Львова виключно завдяки блискучій авантюрі Василя Васильовича. Львов просив руки Марії, але через свою матеріальну скруту отримав відмову. А Капніст користувався повагою і довірою своїх тещі і тестя. Тому ніхто з них і не підозрював, що дорогою на бал Василь Васильович завезе Марію до церкви, де їх вже чекали наречений і готовий справити вінчання священик. Правда відкрилася лише через три роки, коли Львову, який добився популярності, достатку і визнання самої цариці, батьки Марії відповіли нарешті прихильністю.
 А Василь Капніст у 1780 році змінив Петербург на Обухівку, яку дуже любив. Він постійно повторював, що виїхав би до Америки, якби у нього не було Обухівки. Втім, його енергії вистачало і на Петербург. У Російській академії наук він брав участь у створенні словника, служив у Санкт-Петербурзькій театральній дирекції на посаді чиновника ”з розгляду всіх п’єс” і чимало зробив для пожвавлення столичного театрального життя. А також не залишав своїх літературних занять. Зібрання творів Капніста друкувалися у Петербурзі і витримали три видання (1796, 1806, 1849 рр.)
 В Україні він був обраний головою Полтавського суду. Дворяни довірили йому очолювати Київську губернію, а пізніше й Полтавську.
 Вдома Капністи розмовляли тільки українською, навіть, приїжджаючи до Петербурга, Василь Васильович дратував колег-чиновників своєю рідною мовою. Але для дітей було заведено таке правило: місяць вони спілкувалися виключно французькою, місяць – німецькою. У цей період розмовляти іншою мовою було заборонено.
 Капніст обожнював гуляти з дітьми. Улюбленим місцем прогулянок був острів на річці Псел, на правому березі якої стояла Обухівка. З острова схилялася до води розкішна береза. Коли вона впала, Капніст наказав дістати її з річки, розпиляти і зберегти дошки для його труни. Волю виконали: дерево, яке дарувало йому радість за життя, прийняло прах поета.
 Діти вдалися у батька: син Капніста Іван у 1831 році складав план відродження козацтва, Семен був причетний до декабристів, а Олексій, миргородський ватажок дворянства, був добрим приятелем Тараса Шевченка.
 Підготувала
 О. АЛЕКСАНДРОВА.
(УКРІНФОРМ).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 29.02.2008 > Тема "Українці мої..."