"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2008 > Тема "Українці мої..."
#11 за 14.03.2008
╥Х ПОР╤ДНИЛА УКРА╥НА
По-р╕зному склада╓ться у людей ╖хня житт╓ва доля: одн╕, народившись в Укра╖н╕, але опинившись за ╖╖ межами, забувають свою р╕дну мову, вироджуються, стають безбатченками, ╤ванами «не помнящими родства». ╤нш╕ - народившись далеко в╕д Укра╖ни, н╕коли не бачачи ╖╖ ╕ не чуючи ╖╖ сп╕вучо╖ мови, волею дол╕ потрапляючи у наш╕ благодатн╕ кра╖, закохуються в цю землю, в ╖╖ мову, в ╖╖ людей, стають в╕дданими громадянами держави Укра╖ни, свято шануючи ╖╖ закони, звича╖, сво╓ю самов╕дданою працею звеличуючи ╖╖, примножуючи ╖╖ славу ╕ багатства. Така доля судилася й Н╕н╕ Степан╕вн╕ Черв’яков╕й (нин╕ - Вальчук), котра народилася на св╕т Божий 85 рок╕в тому - 16 березня 1923 року в сел╕ Карл╕нському, що за десять к╕лометр╕в в╕д м╕ста Ульяновська (колишнього Симб╕рська) на р╕чц╕ Волга в селянськ╕й родин╕. Окр╕м Н╕ни, найстаршо╖, були ще молодш╕ сестричка та братик, вони й понин╕ живуть в м. Ульяновську, уже на пенс╕╖. В тридцят╕ роки батьки Н╕ни пере╖хали до Ульяновська, де батько працював у галуз╕ рибно╖ промисловост╕, а мати була домогосподаркою. Н╕на з п’яти рок╕в допомагала матер╕ по господарству, спочатку на город╕ в сел╕, а згодом ╕ в м╕ст╕, вчилася в’язати вовнян╕ вироби, захоплювалася малюванням, доглядала за кв╕тами. А згодом, п╕др╕сши, навчилася шити соб╕ ручною швейною машинкою - сукн╕, кофти, сп╕дниц╕... Зак╕нчивши школу, Н╕на вступила до Ульяновського педагог╕чного ╕нституту, п╕сля зак╕нчення якого здобула фах вчителя рос╕йсько╖ мови та л╕тератури. Коли почалася Велика В╕тчизняна в╕йна, Н╕на Степан╕вна працювала на двох оборонних збройних заводах м. Ульяновська до середини кв╕тня 1944 року. А пот╕м життя Н╕ни р╕зко зм╕нилося: у кв╕тн╕ во╓нного 1944 року з прифронтового м╕ста Ки╓ва до не╖ терм╕ново при╖хав свататись кадровий лейтенант Олександр Вальчук. А познайомилися вони так: лейтенант Вальчук в 1940 - 1941 роках зак╕нчив Харк╕всько-Ульяновське училище зв’язку бронетанкових в╕йськ. Лейтенанта було направлено в д╕ючу арм╕ю вл╕тку 1941 року - в 302-гу стр╕лецьку, а згодом в 224-ту стр╕лецьку див╕з╕ю та в 12-ту окрему стр╕лецьку бригаду 51-╖ арм╕╖ Кримського фронту, в як╕й воював до тяжкого поранення в бою за м╕сто Керч 16 травня 1942 року. А пот╕м було тривале л╕кування ╕ медком╕с╕я ухвалила р╕шення: «Частково придатний для служби в тилу». За станом здоров’я майже р╕к служив у тиловому м╕ст╕ Ульяновську, а вже у вересн╕ 1943 року його було переведено у прифронтов╕ в╕йська в склад╕ окремого 387-го батальйону в к╕нц╕ 1943 року до м. Ки╓ва, котре вже було визволено в╕д окупант╕в у листопад╕ 1943 року. Познайомились Н╕на з лейтенантом Олександром за п╕втора - два м╕сяц╕ до його в╕д’╖зду у прифронтовий Ки╖в. Листувалися. А п╕сля шлюбу молодий лейтенант-фронтовик пов╕з свою молоду дружину до м╕сця служби. Вес╕льна подорож по зруйнован╕й в╕йною Укра╖н╕ тривала три доби. В’╖жджали до Ки╓ва по понтонному зал╕зничному мосту через Дн╕про. Н╕мецька ав╕ац╕я ще робила нальоти на вузлову зал╕зничну станц╕ю Дарниця, бомбувала ╕ без того вже зруйнований Ки╖в. Молода господиня швидко звикла до пов╕тряних тривог, шквального вогню артилер╕╖ по л╕таках противника. До к╕нця в╕йни працювала секретарем ветеринарного ╕нституту, а п╕сля в╕йни - зав╕дувала каб╕нетом рос╕йсько╖ мови та л╕тератури в суворовському училищ╕ м. Ки╓ва, пот╕м секретарем Будинку оф╕цер╕в Ки╖вського в╕йськового гарн╕зону до 1956 року. А згодом разом з сином Н╕на почала «мандрувати» за сво╖м чолов╕ком - кадровим в╕йськовим (кап╕таном, майором, п╕дполковником) з Ки╓ва до К╕ровограда, Одеси, С╕мферополя й Керч╕. Тут, у м╕ст╕-геро╖ Керч╕, восени 1973 року чолов╕ка у 53 роки було зв╕льнено в запас за станом здоров’я, а в 60 рок╕в - у в╕дставку у званн╕ полковника. Част╕ пере╖зди родини ускладнювали Н╕н╕ Степан╕вн╕ роботу за фахом. Так, в Одес╕ вона влаштувалася б╕бл╕отекарем, а вже в Керч╕, де зупинилися назавжди, Н╕на Степан╕вна з 1962 року мала можлив╕сть працювати в школ╕-╕нтернат╕ та в школ╕ № 5 ╕м. ╤. Франка вчителем, б╕бл╕отекарем ╕ секретарем школи аж до виходу на пенс╕ю. А п╕шла вона на пенс╕ю, маючи 36 календарних рок╕в прац╕ та дв╕ медал╕ - за участь у в╕йн╕ ╕ ветерана прац╕. Н╕на Степан╕вна дуже допомагала сво╓му чолов╕ков╕-в╕йськовому ╕ в його службових справах, ╕ в налагодженн╕ нормального с╕мейного побуту. У найтяжч╕ часи л╕кування чолов╕ка п╕сля тяжкого фронтового поранення восени 1945 року ╕ х╕рург╕чно╖ операц╕╖ в 1956 роц╕ - вона була завжди поряд. А ще ж багато сил в╕ддавала на виховання ╕ навчання сина, на його л╕кування п╕сля нещасного випадку, що стався в 12 рок╕в. Вийшовши на пенс╕ю, Н╕на Степан╕вна допомагала чолов╕ков╕ працювати на шести сотках садово-городньо╖ д╕лянки, доки стачило сил ╕ здоров’я. Маючи за плечима сол╕дний в╕к, вона й нин╕ безустанно клопочеться по господарству, морально ╕ духовно п╕дтриму╓ чолов╕ка Олександра, який старший в╕д не╖ на два роки. Якось, перебуваючи на л╕куванн╕ в С╕мферопольському госп╕тал╕ ветеран╕в в╕йни, Олександр Федорович Вальчук зав╕тав ╕ до нашо╖ редакц╕╖. У розмов╕ щиро з╕знався, що йому дуже поталанило в житт╕ - хоч у дитинств╕ лишився сиротою, та Бог дав порядну ╕ в╕ддану дружину, з якою довелося пройти багато нелегких дор╕г; вона, Н╕на Степан╕вна, завжди була його в╕рним другом ╕ над╕йною опорою. Щиро полюбила Укра╖ну, без яко╖ вже й не мислить свого життя, пережива╓, аби все в кра╖н╕ налагодилось, щоб люди жили в достатку, дружб╕ ╕ любов╕. Цього навчала й сво╖х колишн╕х учн╕в, свого сина та внук╕в. Така вона - любляча дружина, мати, бабуся, щира й законопослушна громадянка сво╓╖ незалежно╖ держави - Укра╖ни. У ц╕ веснян╕ дн╕ Н╕на Степан╕вна святкуватиме сво╓ 85-р╕ччя. Хочеться побажати ╖й доброго здоров’я, тако╖ ж невсипущо╖ енерг╕╖ ╕ любов╕ до життя, до сво╖х ближн╕х ╕ друз╕в. З╕ святом Вас, дорога Н╕но Степан╕вно! Нехай Ваш╕ сп╕льн╕ шляхи-дороги з колишн╕м укра╖нським хлопцем з Микола╖вщини, що зм╕г дослужитися до звання полковника, вистеляються запахущою рутою-м’ятою, з╕гр╕ваються п╕вденним сонцем ╕ осв╕жаються морською хвилею. Многая-многая Вам л╕та! Данило КОНОНЕНКО. На фото: подружжя Н╕на Степан╕вна та Олександр Федорович Вальчуки.
* * *
Дорога наша Н╕нуся Степан╕вна! Ти завжди була ╕ залиша╓шся й понин╕ великодушною, щирою, справедливою – м╕цною опорою нашого щасливого с╕мейного довгол╕ття – в майже 64 роки! У сво╖х думках ╕ серцях ми будемо молити Бога про збереження твого здоров’я ╕ нашого щасливого с╕мейного життя. Тво╖ в╕рн╕ – Олександр, син Володя, внук ╤гор та правнучка Христина.
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2008 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5679
|