Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 28.03.2008
«СТАРАЙТЕСЯ ЗАВЖДИ ДОПОМОГТИ ЛЮДИН╤!»

  1 кв╕тня – день усм╕шок, радост╕, весняного сонця. А для нашо╖ родини це особливе свято. Цього дня моя ╓дина й улюблена бабуся Валентина Павл╕вна Б╕локуренко (бабуся Валя, бабунечка) святкуватиме св╕й юв╕лей – 70-р╕ччя! Але х╕ба роки пом╕тн╕ на ╖╖ завжди молодому обличч╕? Х╕ба можна побачити ╖╖ пригн╕ченою? Це молода бабуся – „несправжня”, як жарту╓ моя мама. Менш за все моя р╕дна людина схожа на стару ж╕нку. Осяйна усм╕шка, променист╕ зелен╕ оч╕, при╓мний голос, турботливе серце – ╕ непереможний гумор! Адже тв╕й улюблений письменник, бабусечко, це Остап Вишня!
  Ти справжня укра╖нка, бабусечко.
╤ про кого, як не про тебе, повинн╕ написати в книз╕ „Укра╖нц╕ Криму”! Ти г╕дна того. ╤ не т╕льки тому, що в тебе достатньо регал╕й ╕ в╕дзнак. Знаю, що ти випускниця Кримського медичного ╕нституту, л╕кар вищо╖ категор╕╖ з 1979 р., зав╕дувач кл╕н╕ко-д╕агностично╖ лаборатор╕╖ Кримського республ╕канського закладу «Кл╕н╕чна л╕карня ╕мен╕ М. О. Семашка». Знаю, що в тебе близько 20 наукових статей (остання вийшла в 2007 р.). Але х╕ба це головне? Ти допомогла ст╕льком людям, ти Берегиня, без яко╖ нема н╕ родини, н╕ л╕карн╕, н╕ нашо╖ земл╕. Без тебе та таких добрих, в╕руючих, працьовитих (чи зможу я колись в╕ддячити тоб╕ за тв╕й труд?!)… „Бо ти на земл╕ людина”.
  Р╕дна моя, дорога, мила, я знаю, що ти  дуже любиш „Кримську св╕тлицю” ╕ збер╕га╓ш ус╕ ╖╖ номери. Тому я, твоя онука, сьогодн╕ звертаюся до тебе з╕ стор╕нок тво╓╖ улюблено╖ газети. Звертаюсь як р╕дна людина, а не як кореспондент.
  З раннього дитинства я найб╕льше люблю слухати, коли ти, в╕дклавши сво╖ справи, розпов╕да╓ш мен╕ про свою родину – а в╕дтак ╕ м╕й р╕д. Тод╕ я затямила: ми укра╖нц╕. ╤ ти це п╕дкреслювала неодноразово. А тепер послуха╓мо ще раз твою розпов╕дь – для вас, читач╕, уперше. Мен╕ н╕коли не набрида╓ слухати ц╕ щир╕ слова, адже вони вчать доброти, поваги до себе та ╕нших.
  - Я народилася в Запор╕жж╕, у родин╕ службовця. М╕й батько, Павло Маркович Шумара, ╕ його дружина – моя мама – Любов Тарас╕вна Островська – теж родом з краю колишньо╖ Запорозько╖ С╕ч╕. За обома л╕н╕ями наш╕ предки запорозьк╕ козаки в╕д самого заснування С╕ч╕, у нас збер╕гаються перекази про нашого предка – козацького сотника доби Катерини ╤╤, в╕д якого й пр╕звище двоюр╕дного маминого брата Семена Козацького. М╕й батько родом ╕з села Салтич╕я Черн╕г╕вського району, ╕з с╕м’╖, де було 14 д╕тей. Мати Марфа померла в 35 рок╕в. Павло був найзд╕бн╕шим, ╕ нав╕ть пом╕щиця, у яко╖ в╕н працював, просила Марка Васильовича в╕ддати ╖й „розумного хлопця”, але д╕дусь Марко не в╕ддав, одружився з односельчанкою Мар╕╓ю, у яко╖ була своя дочка. Згодом пан╕ ем╕грувала до Парижа, де прожила все життя. Тобто я могла б народитися в Париж╕! А коли батьков╕ виповнилося 19 рок╕в, в╕н одружився з мо╓ю 18-р╕чною мамою (до реч╕, одружуватися хлопцев╕ в 19-р╕чному в╕ц╕ було типовим козацьким звича╓м), забрав свою сестру Соню – Соф’ю, як╕й зам╕нив батька й мат╕р (був старшим в╕д не╖ на 17 рок╕в). По╖хали до Запор╕жжя. Там в╕н працював у металург╕╖ та навчався, зак╕нчив металург╕йний ╕нститут, пот╕м працював ╕нженером-металургом, начальником мартен╕вського цеху, а згодом – начальником техн╕чного в╕дд╕лу „Запор╕жстал╕”, як╕й тато в╕ддав 40 рок╕в свого трудового життя.
  Перед в╕йною ми жили в будинку спец╕ал╕ст╕в б╕ля самого Дн╕пра (так зване шосте селище). Коли почалася в╕йна, н╕мц╕ швидко йшли по Укра╖н╕. Був наказ вивозити обладнання „Запор╕жстал╕”, тому батько не зм╕г нас евакуювати з палаючого м╕ста, ╕ мама, тримаючи мене на руках, мого старшого брата Олександра за руку, вела подал╕ в╕д ц╕╓╖ пожеж╕, вела до свого села Поп╕вки, до р╕дн╕.
  До 1944 р. ми не знали, де наш батько. До цього року ми вс╕ були в окупац╕╖, ╕ я, трир╕чна, багато страшного бачила, такого, що не повинна бачити дитина: як н╕мц╕ обливали бензином хати, як люди в пан╕ц╕ л╕зли рятувати сво╓ житло, як розстр╕лювали селян ╕ вони, нещасн╕, падали в полум’я ╕ згорали...
Люди ховалися в льоху, ╕ думка була одна: „Або ми вс╕ вряту╓мося, або нас ус╕х розстр╕ляють”. Не було вже сил ховатися… Ус╕ ц╕ страшн╕ картини окупац╕╖ перед мо╖ми очима, ╕ дос╕ вони перед╕ мною – у мозку трир╕чно╖ дитини це закарбувалося на все життя. У 1944 р. батько знайшов нас ╕ прив╕з до Запор╕жжя. М╕сто, залишене н╕мцями, лежало в ру╖нах, ╕ знову металурги в╕дновлювали „Запор╕жсталь”. У кра╖н╕ був голод, ╕ таких ц╕нних роб╕тник╕в, як м╕й тато, годували об╕дом, а ми одержували 1 кг 400 г чорного як земля хл╕ба, за яким ми стояли в черз╕ всю н╕ч. Найчаст╕ше батько приносив нам об╕д, а сам пив гарячу воду – щоб хоча б трохи заповнити шлунок, -  ╕ в╕д того в тата з’являлися безб╕лков╕ набряки, в╕н опухав.  У 1946 р. я п╕шла до школи, училася добре й зак╕нчила навчання з медаллю. Я розум╕ла, що це шлях до вступу в ╕нститут. У роду в нас не було медик╕в, але тато глибоко поважав медицину, ╕ якщо треба було л╕куватися, в╕н ретельно виконував ус╕ приписи л╕кар╕в. Тато мр╕яв, що я стану л╕карем. Тому вир╕шили повезти мене вступати до медичного ╕нституту в С╕мферопол╕. На той час це був найкращий медичний ВНЗ, вчитися там було престижно. Ми з татом при╖хали, здали м╕й атестат, ╕ я була прийнята в Кримський медичний ╕нститут – тод╕ ╕мен╕ Стал╕на. Навчання було ц╕кавим, але напруженим ╕ складним. Наш╕ заняття тривали з 8-╖ ранку до 17-╖ вечора, а пот╕м була ще робота в читальному зал╕. У кожн╕й груп╕ було к╕лька кандидат╕в у студенти! Це були люди, як╕ не добрали к╕лька бал╕в при вступ╕, але добре вчилися, ╕ були ц╕нними для ╕нституту: наприклад, добре танцювали. М╕ж нами була конкуренц╕я, що дуже нас стимулювало до навчання, ╕накше нас би в╕драхували ╕ наш╕ м╕сця зайняли б кандидати. Ус╕ ц╕ кандидати – справд╕ розумн╕ – пот╕м стали студентами. А я на ╤╤ курс╕ зайнялася парашутизмом. Р╕шення виникло так. На травнев╕ свята я по╖хала до Запор╕жжя, ╕ сус╕д у по╖зд╕ переконав мене стати парашутисткою – в ╕м’я майбутн╕х хворих, оск╕льки можуть статися так╕ випадки, коли н╕ машиною, н╕ чим ╕ншим, окр╕м л╕така й парашута, неможливо буде д╕статися до хворого. У С╕мферопол╕ я, 19-р╕чна, вступила до парашутного класу. Спочатку були тренування на п╕дв╕сн╕й систем╕, з нами були ╕нструктори парашутного спорту, були стрибки з вишки, а пот╕м з аеростата. ╤ мене взяли як дисципл╕новану, усп╕шну, яка вм╕╓ волод╕ти собою, ╕ я почала стрибати з л╕така. Це в╕дбувалося до занять в ╕нститут╕, рано-вранц╕. Ми стрибали б╕ля С╕мферопольського водосховища, ╕ не пригадаю б╕льше тако╖ краси: захвату в╕д голубого неба та земл╕ внизу неможливо передати! Брат захоплено сприйняв мо╓ р╕шення, ╕ нав╕ть над╕слав мен╕ грош╕: „Це тоб╕ прем╕я за хоробр╕сть”. К╕лька сл╕в про мого брата Сашу. Його зд╕бност╕ межували з ген╕альн╕стю, - наприклад, те, як в╕н засвоював ╕ноземн╕ мови: англ╕йську, н╕мецьку, ╕спанську… Саша зак╕нчив з медаллю школу, вступив до Харк╕вського електротехн╕чного ╕нституту, який зак╕нчив з в╕дзнакою, пот╕м працював на во╓нних заводах – спочатку в Тул╕, пот╕м у Запор╕жж╕ – начальником заводу. До нас при╖жджали з ╕нституту космонавтики, ╕ Саша був пов’язаний ╕з косм╕чною д╕яльн╕стю. Працював Саша ╕ в Астрахан╕, обожнював свою роботу… На панахид╕ говорили: „Вироби Саш╕ знали й застосовували на багатьох во╓нних об’╓ктах, заводах кра╖ни”. Така любов до роботи була в нього в╕д батька: адже тато так любив св╕й завод, що коли ми збиралися за святковим столом, то перший тост був: „За орденоносний „Запор╕жсталь”!” Нав╕ть на пенс╕╖ з батьком пост╕йно радилися, запрошували на вс╕ урочистост╕, не забували до к╕нця життя, ╕ ховали вс╕м заводом. М╕й батько був дуже орган╕зованою людиною: вставав о 6-й ранку, пот╕м зарядка, проходив 5 – 7 км за день п╕шки, працював у саду, лягав не п╕зн╕ше 21-╖ – 21.30. В╕н прекрасно почувався, був спок╕йним, здоровим, ╕ я багато успадкувала в╕д нього, ╕ дос╕ намагаюся його насл╕дувати. Тато казав мен╕: „Як би не було тоб╕ важко, старайся завжди допомогти людин╕, може, це ╖╖ останн╕й шанс”.
  - Бабусечко, ти багато розпов╕дала мен╕, як познайомилася з мо╖м д╕дусем. Розкажи ще раз! Ти ж казала, що ми з мамою на нього схож╕!
  - Так, дуже схож╕! А познайомилися ми з Серг╕╓м в ╕нститут╕. На ╤╤╤ курс╕ почався новий предмет – топограф╕чна анатом╕я та оперативна х╕рург╕я. Групу в╕в доцент Григор╕й Борисович Л╕фшиць, дуже досв╕дчений викладач, ╕ в нього проходив стажування молодий асистент Серг╕й Петрович Б╕локуренко, який сид╕в навпроти мене, дивився на мене, а я дивилася на нього: таке при╓мне обличчя, високе чоло, хвилясте волосся, руки як у скрипаля або художника… Серг╕й, до реч╕, був прекрасним художником. В╕н закохався в мене з першого погляду, ╕ через деякий час познайомив мене з╕ сво╖ми батьками, а пот╕м попросив дозволу познайомитися з мо╖ми. Майбутн╕й зять дуже сподобався мо╖м батькам, особливо татов╕. ╤ на початку 4-го курсу я стала дружиною Серг╕я Петровича. Наш шлюб тривав щасливих 35 рок╕в. Пот╕м – ти зна╓ш –  твого д╕дуся п╕сля тяжко╖ хвороби не стало… В╕н усе життя працював на кафедр╕ топограф╕чно╖ анатом╕╖ та оперативно╖ х╕рург╕╖, був пост╕йним членом приймально╖ ком╕с╕╖ в ╕нститут╕, завжди розум╕в студент╕в, захищав, намагався застерегти ╖х в╕д помилок, як╕ вони ╕нод╕ робили, в╕д╕рвавшись в╕д сво╖х батьк╕в. В його трудов╕й книжц╕ т╕льки два записи: „1958 г. Принят на работу в должности ассистента кафедры „Топографическая анатомия и оперативная хирургия”. 11 декабря 1995 г. выбыл в связи со смертью”. Серг╕й був сином л╕каря, його батько Петро ╤ванович заснував 2-й пологовий будинок, а згодом став головним акушером-г╕некологом Криму. Стар╕ медики, коли чули мо╓ пр╕звище, питали, яке в╕дношення я маю до нього, ╕ я казала, що я молодша нев╕стка Петра ╤вановича. Тод╕ ╖хн╕ обличчя св╕тл╕шали, ╕ медики кидалися мене об╕ймати. Петром ╤вановичем захоплювалися як людиною, спец╕ал╕стом, ╕ про нього ╓ ╕нформац╕я в „Енциклопед╕╖ УРСР”, у розд╕л╕ „История городов и сёл”. Тобто в нашому роду вс╕ в╕дом╕. От твоя мама теж л╕кар, невропатолог ЛОР-центру КРЗКЛ  (Кримського республ╕канського закладу «Кл╕н╕чна л╕карня ╕мен╕ Семашка»). Таким чином, у нашому роду три покол╕ння л╕кар╕в з╕ сторони  Серг╕я Петровича, а я перша за сво╓ю л╕н╕╓ю. А ти, Олечко, не стала л╕карем…
  - Ти жалку╓ш про це, бабусю?
  - Н╕! Зовс╕м н╕! Ти укра╖нський ф╕лолог, ╕, на м╕й погляд, правильно обрала св╕й шлях! А л╕карям важко…
  - Розкажи, будь ласка,  як ти працювала дал╕? Важко було?
  - П╕сля зак╕нчення ╕нституту мене направили на роботу в 2-й пологовий будинок. Це була дуже неспок╕йна робота, мене могли викликати за н╕ч дв╕ч╕, а то й трич╕, але це була найц╕кав╕ша робота в мо╓му житт╕. Якщо мене викликали до матер╕ з дитиною, то вранц╕ я б╕гла подивитися, як почуваються мама та ╖╖ крих╕тка,  пров╕дати ╖х. Коли почали будувати сьому м╕ську л╕карню, то мене з ╕ншими медиками перевели туди. Там було все нове, ц╕каво було освоювати все, що нам здали буд╕вельники, – нова служба на новому м╕сц╕. З липня 1982 року обласний в╕дд╕л охорони здоров’я переводить мене в л╕карню ╕м. Семашка як зав╕дувача кл╕н╕ко-д╕агностично╖ лаборатор╕╖ та признача╓ головним спец╕ал╕стом обласного в╕дд╕лу охорони здоров’я -  п╕зн╕ше М╕н╕стерства охорони здоров’я Криму. Працювала протягом 20 рок╕в. А зав╕дувачем лаборатор╕╖ працюю й зараз – б╕льше 26 рок╕в. Керую колективом, у якому працюють 60 ос╕б, а лаборатор╕я ма╓ 5 потужних в╕дд╕л╕в. Я кер╕вник ╕нтернатури л╕кар╕в-лаборант╕в (б╕льше 10 рок╕в), до 2004 р. навчали й ╕ноземц╕в. Моя найб╕льша горд╕сть за св╕й колектив поляга╓ в тому, що спец╕ал╕сти працюють 20, 30 й б╕льше рок╕в, тобто не шукають кращу роботу, н╕куди не йдуть, ╕ це дуже важливо. А от у б╕льшост╕ ╕нших колектив╕в майже завжди велика нестача кадр╕в. Наша л╕карня найсильн╕ша в Криму, вище в╕д нас за р╕внем т╕льки Ки╖в.
  - Бабуню, ти така орган╕зована! Я тобою пишаюся! А що треба робити, щоб завжди залишатися молодою? На жаль, сучасна молодь не зна╓, як поводитися, веде нездоровий спос╕б життя, що в╕добража╓ться на ╖╖ нащадках, впада╓ в депрес╕ю. Що ти можеш порадити мо╖м ровесникам як л╕кар ╕ просто як добра людина?
  - Як я сказала, прикладом для мене був батько. У 85 рок╕в це була не стара, а красива, добре одягнена, з ясним розумом, ц╕кава людина. Мен╕ заздрили: „Як добре, що ти народжена батьками з прекрасною спадков╕стю”. Спадков╕сть в╕д╕гра╓ роль, але людин╕ важливо зберегти те, що вона ма╓. До нас зверта╓ться багато хворих, серед них заможн╕. ╤ багат╕╖ кажуть, що тепер для них не важливе багатство, це ╖хн╓ втрачене здоров’я. Вони намагаються повернути здоров’я, а часто це вже п╕зно. Я вважаю, дуже важливо, щоб людина належну к╕льк╕сть годин в╕ддавала сну. Якщо в ж╕нки чудовий одяг ╕ модна косметика, але з╕м’яте обличчя, то це означа╓, що ця ж╕нка палить або вжива╓ алкоголь, ╕ жодн╕ стро╖ це не приховають. Спати треба не менше 8 годин на добу (це п╕дтверджували й лектори, яких я слухала неодноразово в Ки╓в╕, Москв╕), бо недостатн╕й сон  ╕ недосинання рано ╕нвал╕дизують людину. Обов’язково треба сн╕дати, ╕накше будуть проблеми з╕ шлунком ╕ печ╕нкою. Старатися з приводу др╕бниць не збуджуватися, не впадати в депрес╕ю, а подумати, чи варто воно того, бо нест╕йка псих╕ка призводить до захворювань – невроз╕в. Кожен ма╓ хоб╕, уподобання, щоб
стаб╕л╕зувати св╕й нервовий стан, тобто заспоко╖тися. Багато хто досяга╓ цього, займаючись плет╕нням, вишиванням, слуханням класично╖ музики… Мене дуже заспокою╓ море. Я можу в м╕жсезоння по╖хати одна на море, слухати хвил╕, дивитися на чайок –   ╕ через 2 – 3 години повернутися до м╕ста, де стаю такою працездатною, що можу зробити вдв╕ч╕ б╕льше.
  До реч╕, п╕д час догляду за собою людина теж заспокою╓ться й почина╓ поважати себе. Адже хвор╕ти – зараз дуже дорого, ╕ людина ста╓ негарною. Я пропоную метод простого гартування в домашн╕х умовах – контрастний душ. Можна починати з л╕та: п╕сля душу облитися холодною водою, витертися, ╕ ви вже бадьор╕, у вас знижу╓ться ризик захвор╕ти на застуду. Робити це треба щодня в будь-яку пору року. Ви побачите сам╕, як перестанете застуджуватися. Добре ходити в сауну. Що стосу╓ться ж╕нок, сл╕д доглядати обличчя – не тод╕, коли воно вже змарн╕ле, у зморшках, а коли воно ще красиве – можна рок╕в з 20. Для цього ╓ все в дом╕: маска – сир з╕ сметаною, сир з кеф╕ром, потертий св╕жий ог╕рок, маска з╕ збитого б╕лка, куди можна додати або др╕бку сол╕, або к╕лька крапель соку лимона. А коли з’явиться стигла полуниця, то вживати просто с╕к полуниц╕ або вишн╕. Кр╕м того, маска багаторазового застосування – це мед, жовток, соняшникова або оливкова ол╕я та лимонний с╕к. Можна нав╕ть чорний хл╕б ╕ молоко. Усе це допомага╓ зберегти св╕ж╕сть шк╕ри, ╖╖ молод╕сть, приваблив╕сть. Треба старатися бути доброзичливими, бо гн╕в ╕ агрес╕я руйнують перш за все того, хто ╖х проявля╓. Це треба обов’язково пам’ятати. Б╕льш╕сть захворювань виникають на ╜рунт╕ нестаб╕льно╖ нервово╖ системи ╕ р╕зко знижують ╕мун╕тет. Якщо можна об╕йтися без х╕м╕чних препарат╕в, то непогано користуватися препаратами з трав. Я купую препарати у Зелен╕й аптец╕ на площ╕ Куйбишева, а також препарати ф╕рми „Сиб╕рське здоров’я” (в Укра╖н╕ ╓ ╖хн╓ представництво). Мен╕ цього достатньо.
  Я хочу звернутися до читач╕в газети, особливо молод╕. Не р╕дше одного разу на р╕к сл╕д показуватися л╕карям – це як профогляд, бо низка захворювань може тривати без скарг. А на ранн╕х стад╕ях медик може виявити слаб╕сть ╕ вил╕кувати, тод╕ як занедбана хвороба може стати фатальною для пац╕╓нта. Про алкоголь скажу: це тупик! А пал╕ння – колосальний ризик для здоров’я та майбутнього материнства, в╕д цього в 10 раз╕в част╕ше зустр╕чаються онколог╕чн╕ захворювання, ця звичка може призвести до безпл╕ддя та серйозних г╕неколог╕чних захворювань. За сьогодн╕шньою статистикою, кожне п’яте подружжя безпл╕дне. Звичайно, у кожного св╕й шлях, я не хочу здатися ханжею, але я завжди дотримуюся здорового способу життя й не жалкую про це. Не розум╕ю ╕нстинкту згра╖, коли п╕д час заст╕лля когось примушують пити алкоголь, мотивуючи це тим, що вс╕ п’ють. Що значить „ус╕”? Мо╖ батьки не пили, м╕й чолов╕к теж, ╕ його знайом╕, як╕ приходили до нас, не вживали алкоголю. У наш╕й родин╕ не вживають алкогольних напо╖в. Взагал╕ заст╕лля з алкоголем – це неправильна й застар╕ла традиц╕я.
  Скажу ще одне. Я живу в район╕ Московського к╕льця,  там велика к╕льк╕сть населення. ╤ щодня, ╕дучи додому з роботи, я звертаю увагу на вигляд ╕ стан людей, як╕ там проходять. ╢ й знайом╕. Один у депрес╕╖, з яко╖ майже не виходить, другий на вигляд остаточно спився, трет╕й ╕де з костуром, четвертий з двома палицями зам╕сть милиць, п’ятий абсолютно неадекватний, ч╕пля╓ться до перехожих… Для мене це негативний приклад, я розумна, я роблю все, щоб завжди бути здоровою, працездатною, житт╓любною. Висновок: повз мене йдуть слабк╕ люди. Це теж треба мати на уваз╕ й част╕ше дивитися довк╕л, кажучи соб╕: „Я н╕коли не буду такою!” У житт╕ багато хорошого, треба рад╕ти ╕ невеличкому. Уранц╕ ви прокинулися – ╕ думайте: що вам хочеться зробити для себе? Може, п╕ти до друга, може, зробити ман╕кюр, педикюр, може, купити соб╕ якусь потр╕бну др╕бничку – для настрою, може, п╕ти на концерт… Словом, те, що людина хоче зробити для себе, що покращить ╖й настр╕й, адже живемо один раз, ╕ в кожного сьогодн╕шн╕й день уже не повториться. Треба вм╕ти рад╕ти життю, яке б воно не було, особливо в Криму: блакитне небо, рання зелень, море, сонце, чайки… А тим людям, як╕ живуть, скаж╕мо, у Луганську, у шахтарських селищах, важче, н╕ж нам, але й там ╓ розумн╕ люди, як╕ теж ум╕ють рад╕ти невеличкому. А якщо у вас, шановн╕ читач╕, ╓ конкретн╕ питання, ласкаво прошу до мене на роботу!
  - Бабусечко, ти розпов╕дала, що у тебе за батьк╕вською л╕н╕╓ю переда╓ться л╕тературний талант: Павло Маркович писав в╕рш╕, тв╕й випускний тв╕р був визнаний найкращим у Запор╕жж╕, сьогодн╕ ти пишеш у л╕карнян╕й газет╕ „Гиппократ”, неспод╕вано для мене друкувалася в „Кримськ╕й св╕тлиц╕”. Якби перед тобою знову постало питання вибору профес╕╖, ким би ти стала? Письменницею?
  - Якби я могла знову обрати св╕й шлях, я стала б т╕льки л╕карем!
  - Бабусечко, ти моя з╕рка! Ти розум╕╓ш мене в усьому, я дуже вдячна тоб╕ за так╕ добр╕ поради, ╕ бажаю тоб╕ весняно╖ краси, щастя, натхнення, непереможного оптим╕зму! Залишайся такою, яка ти ╓ зараз – красивою, щирою, доброю, сонячною! Ти так любиш кв╕ти, бо сама як кв╕тка: непереможний прол╕сок, н╕жна примула! Ти для мене Мама, бо ти ж ╕ ╓ мамина мама!
  - Спасиб╕! Сп╕лкування з „Кримською св╕тлицею” у цьому репортаж╕ для мене найдорожчий подарунок! Дякую тоб╕, Олечко, ╕ вс╕м „св╕тличанам”, ╕ бажаю всього найкращого!
 
Розмовляла
Ольга СМОЛЬНИЦЬКА.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5719

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков