Версiя для друку Обговорити в форумi

ВИПРОБУВАНО НА СОБІ

 Чим же змінилося наше життя останнім часом? Питання суперечливе, особливо на тлі даних, що надійшли із міністерства праці і соціальної політики АРК.
 З них ми довідуємося, що кількість населення, яка потребує державної соціальної допомоги (субсидій), знижується. Автоматично доходимо висновку, що рівень соціальних доходів наших громадян зростає, тобто ми багатшаємо. А це означає, що 20% сукупного доходу родини вже вистачає для оплати житлово-комунальних послуг, оскільки держава дотує суму, що перевищує цей відсоток.
 В тексті стверджується: «Це закономірний факт, оскільки в 2007 році заробітна плата склала в АРК 1220 грн. Порівняно з 2006 роком відбулося збільшення на 268 грн., що є найвищим показником за останні три роки». Можливо, воно й так, але, не буду далеко ходити за прикладом, майже половина працівників нашої редакції ні в 2006-му, ні в 2007 році, вже працюючи в державній газеті, не одержувала стільки, а лише «півстільки», їй далеко до «стандартної» цифри. Ще й досі не дійшла зарплата до 1000 грн. у лікарів (це ті сфери життя, з якими я добре знайома).
 З іншого боку, за останній «грошовитий» період збільшилися у рекордній пропорції ціни - абсолютно на все найнеобхідніше, дивно, що цей показник офіційно становить 5%. Але ж наші кримчани добре знають, що реально ціни зросли якщо не вдвічі, то на чверть. Скажімо, яловича печінка. В найближчому магазині вона коштувала 9 грн., зараз
у ньому ж - 23, а на базарі - 35 грн. По 12 грн. можна було взяти почеревину, за яку сьогодні на ринку просять 27 грн. і вище. В середньому на 25% подорожчали ковбаси (і погіршали), в 2,5 раза зросла ціна на цибулю, втричі - на буряк, вдвічі - кефір та ряжанку. Президент навіть порушує питання про переглядання бюджету у зв’язку з інфляцією. Зрозуміло, що, відрахувавши 20% на оплату комунальних послуг, навіть середньостатистична людина буває шокована тими витратами, які ідуть на харчування. А що вже казати про тих, хто одержує по 600 - 700 грн. на руки, та про «типових» пенсіонерів, котрі теж перебувають в подібній ситуації?
 Не скажу, що державні субсидії є панацеєю. Особисто я, ще в 1996 році разом з бухгалтером обрахувавши свої прибутки, довідалась, що маю право на одержання цієї допомоги - 20 грн. на місяць. Але не одержувала її жодного разу, бо ті клопоти, що пов’язані з цією процедурою, коштують значно дорожче - для цього кожні три місяці треба брати відпустку за свій рахунок. Тоді я була ще в квітучому віці, а що казати про старих немічних людей? Адже розмір субсидії (середній - 42,7 грн.) за 12 років зріс приблизно вдвічі, ніж у моєму випадку, тож знов таки вона може викликати зацікавленість лише у разі повної безвиході.
 У той же час авторам документа здається, що, навпаки, бідні люди, які згодні оббивати пороги і за копійкою, стали вже надто розбещеними завдяки нав’язливим послугам соціальних служб.
 «Мені б хотілося загострити увагу наших читачів на застосуванні нового підходу в організації соціальної сфери. А саме: державні програми спрямовані на перехід від надання постійного піклування, розвитку патронажу, соціального споживацтва серед малозабезпечених верств населення до створення умов для поліпшення їхнього добробуту і зниження рівня соціальної залежності. Застосування нового підходу також передбачає перехід від пасивної ролі працівників соціальної сфери як роздавачів і касирів, що видають передбачену законом соціальну допомогу клієнтам, до активної ролі в галузі активізації соціально уразливих груп населення, стимулювання самодопомоги та пошуку можливостей виходу із ситуації бідності».
 У зв’язку з цих хочу зауважити, що й подосі соціальні працівники ні за ким не ганялися. Це мені відомо з власного життя. За моєю 90-річною матір’ю, інвалідом ІІ групи, яка прописана одна, двічі намагалися закріпити такого помічника - вперше - за рекомендацією колишньої заступниці міністра праці і соціальної політики АРК, вдруге - на прохання патронажної медсестри з протитуберкульозного диспансеру, але відповідні служби, ніби відчуваючи новітні віяння, обмежилися тим, що взяли з неї заяву. Тож я дійшла висновку: якщо і допомагатимуть, то не тим, хто дійсно немічний, а тим, у кого велика «група підтримки», тобто є кому поклопотатися.
 А ось пропозиція щодо «пошуку можливостей виходу із ситуації бідності» та «стимулювання самодопомоги» мене дійсно вразила до глибини серця. Бо знаю, про що пишу. Ще два роки тому моя мати, як могла, вдавалася до цієї самодопомоги (звичайно, коли мене не було вдома). Вона використовувала єдиний резерв, що мають такі люди, - це смітник. Чоловічу куртку, яку там роздобула, носить і зараз. Але нині використовувати вказаний «вихід із ситуації бідності» більше не може - не підкоряються ноги. Теза «Порятунок утопаючих справа рук самих утопаючих» загалом не нова. Та ось сьогодні, дорогою на роботу, почула по радіо, що в уряді найвище оплачується праця міністра з праці та соціальної політики України Людмили Денисової - близько 19 тис. грн. на місяць. Вона навіть перегнала «силовика» Юрія Луценка. Чи морально молодій здоровій людині, одержуючи платню в 38 разів вищу, ніж, скажімо, моя мати та багато інших стареньких, навчати витягувати себе за чуба із цієї трясовини, в яку самі ж і занурили тих, хто все життя пропрацював, створюючи національні надбання? Цікаво, а як будуть займатися «самодопомогою» прикуті до ліжка, що їм можуть порадити з цією метою соціальні працівники? І взагалі, навіщо тоді ці соціальні працівники потрібні?
 Сьогодні багато розмов про те, що ми «йдемо в Європу», запозичуємо європейські традиції. А чи знають наші громадяни, що в найбагатших європейських країнах, таких, як Швейцарія, Німеччина, літні люди доживають свого віку у будинках престарілих, незважаючи на те, що мають дітей, онуків, не по одному власному палацу? Така традиція. Вона урівнює багатіїв та їхню колишню прислугу, забезпечує постійний догляд за тими, хто цього потребує. Подобається? Знаю, як рахують дні юнаки, що служать в армії, як просяться хворі додому, де «і стіни лікують», знаю, що старенькі живуть думками про дітей та онуків, і це найбільший стимул у їхньому існуванні. Тож ми ще не «європейці», і навряд чи варто ламати свою ментальність, аби бути на когось схожими.
 Але і там не кидають людей напризволяще. Я вже не кажу про ті народи, що вважають найстарших наймудрішими і віддають перевагу вихованню, де відбувається взаємний вплив представників різних поколінь.
 Про яку ж тенденцію в нашій державі ми можемо говорити зараз щодо соціальної політики? Позитив відбувається переважно на рівні піару. А куди попрямуємо далі? Не в Європу, не в Азію, а у джунглі з їхніми жорстокими, та, на відміну від наших, не лицемірними законами?
Тамара СОЛОВЕЙ.

ТЕЧЕ ВОДА, КАЛАМУТНА...

 Доброго дня, шановна редакціє «Кримської світлиці»!
 Мене звати Паюк Марія Костянтинівна. Мені вісімдесят років. Ходити важко. А проблема у мене от яка: приблизно рік тому я відпочивала у сина. Мені зателефонував онук і сказав, що в нас біля двору прорвало центральний водопровід. Дочка звернулася у житлово-комунальне підприємство. В той самий день вони приїхали, розкопали місце прориву. Через декілька днів приїхали ставити хомут. Поспіхом його поставили, бо у сусідів були похорони і їм терміново була потрібна вода, і поїхали. Через якийсь час вода знову почала текти. Онук знову ходив до ЖЕУ, потім ще раз. Працівники ЖЕУ направили людей, а ті, замість того, щоб відремонтувати трубу, розкопали ще одну траншею в самому дворі, подивилися, засипали і поїхали назад. Скільки потім онук і донька до них не зверталися – вони все ігнорують. Сусідка казала, що вона теж зверталася багато разів стосовно водопроводу до самого начальника ЖЕУ, а той, в свою чергу, киває головою, але все пускає повз вуха. Ось так вода вже тече майже рік. І скільки ж часу все стоїть розкопане. Не знаю, куди звертатися далі. Допоможіть!
 Марія ПАЮК.
 с. Каштанове (вул. Грибоєдова, 12/2) Сімферопольського району.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Шановна Маріє Костянтинівно! Ми перешлемо Вашого відкритого листа голові районної державної адміністрації Віктору Михайловичу Павлову. Адже питання не тільки в зручностях та естетиці, але і у марнотратстві води.

СЕРЕДНЯ ТРИВАЛІСТЬ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ НА 11 РОКІВ НИЖЧА, НІЖ В ЄВРОПІ

 Як заявив на підсумковій колегії Міністерства охорони здоров’я його голова Василь Князевич, нині українці потерпають від поєднаної дії економічної, екологічної та демографічної криз, які підсилюють одна одну і не дають вийти на шлях підвищення якості життя.
 За його словами, «особливо трагічно на цьому тлі виглядає підвищена смертність чоловіків працездатного віку». Причинами цього, на думку міністра, є «насамперед, умови праці чоловіків, зайнятих у галузях з високим ризиком травматизму, зокрема, у металургійній, хімічній промисловості, та поширеність шкідливих звичок – куріння і надмірне вживання алкоголю».
 Щодо показників смертності в Україні, то, за словами міністра, за останні 10 років кількість населення в Україні знизилася на понад 7,5%.
За словами Князевича, найбільші втрати у Донецькій та Луганській областях. Найменше ж людських втрат у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській та Рівненській областях.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2008 > Тема "З потоку життя"