Версiя для друку Обговорити в форумi

ТОЧКА ЗОРУ
 
ЯК ВІДОМО, наш колишній президент Кучма по кілька разів щомісяця відвідував Москву (не рахуючи зустрічних офіційних візитів) – і наші люди ламали собі голови: чому так часто викликають його «на килимок», про що це стільки можна говорити «сам на сам» та ще й «без краваток»!
І лише тепер ми, нарешті, зрозуміли, про що йшла мова: там, в «білокам’яній», нашому президенту давали інструкції по запроданству України, спочатку – як її зробити васалом Донецького регіону, а вже потім безболісно прийти – ні, приповзти до московського господаря на поклін з проханням взяти знову назад, в імперську стайню на правах «тяглової скотини» (І. Франко, «Мойсей»). Але, якщо серйозно, то й насправді – що ж відбувалося тоді за зачиненими кремлівськими дверима і що відбувається тепер у нас в Україні, і чи має воно якийсь логічно-стратегічний зв’язок? Здогадатись не важко, особливо після здачі чергового об’єкту – Керченської протоки, маяків для ЧФ Росії, замахів на газотранспортну систему України, НАК «Нафтогаз» і т. д.!
 Чи помітили ви, що останні, за Януковича, події в Україні все більше мали якийсь спланований, системний характер, якусь потаємну цілеспрямованість, і тому є підозра, що всі ці дії випрацьовуються і спрямовуються з якогось єдиного центру, ворожого УКРАЇНСТВУ. І ця гнітюча атмосфера в Україні, атмосфера безвір’я і безнадії, навіть відчаю запанувала в середовищі свідомих українців десь з часу президентства Кучми і поглибилась при Януковичі... Продовження процесів русифікації, руйнація економіки для знецінення та прихватизації за безцінь олігархами (як «Криворіжсталь»), розкрадання тих суспільних багатств, які напрацював український народ за декілька поколінь і, врешті – ті безпросвітні злидні, в яких опинилося більше як 80% людей, – зневірило багатьох. Але перші сигнали про біду, про чорні дні для українства і для трудящих – були ще тоді, коли наші люди, не розібравшись, проголосували за Кучму, а потім за Януковича. І один з перших сигналів був саме в нас, у Кривому Розі: згадайте нашого земляка М. Сороку, який спалив себе на знак протесту проти приходу Кучми до влади!
 Наше, українців, становище таке, що нас можна поздоровити з тим, що ми вже окуповані проросійськими регіонами-кадрами, і особливо - донбасівським. Ситуація така, що з неї начебто і виходу немає – регіон густонаселений, очолюваний головно «дядьками отечества чужого», де політична думка контролюється «бешеными русскими патриотами» типу Грача, Кисельова, Лук’янова, Чечетова та інших. Так, біда дійсно велика. Але потрібно все ж щось робити, щоб зарадити повній катастрофі по перетворенню України в колонію Російської імперії, якою б «ліберальною» вона не прикидалася – «нутро» істинне її ми вже добре знаємо. І яке не було б складне чи й зовсім, здавалося б, безвихідне наше становище – все одно нам самим з нього виходити, і наше негайне, першочергове завдання сьогодні – це розібратися в ситуації, що утворилася, вивести назовні ті зловорожі сили та їхній механізм дії і важелі управління, які створюють цю кризову ситуацію штучно і нахабно, розпізнати задумки і потаємні ходи і – назвати речі поіменно, щоб нейтралізувати їх і запобігти ще більшій біді. А задля цього нам потрібно згуртувати всіх своїх науковців-суспільників, гуманітаріїв, всіх зацікавлених і відданих патріотів, сконцентрувати всю інтелектуальну потугу нації на цьому важливому питанні і обов’язково успішно розв’язати його і вийти гідно, з високо піднятою головою – з цієї кризової ситуації. Ярмо на наших шиях, по волі «дядьків...», уже надіте, і ніхто, окрім нас самих, не звільнить нас від цієї ганьби і від знущання тих, хто завжди напрошувався до нас в «брати», а діє як змія підколодна, нацьковуючи зросійщені регіони проти українства. А коли ми викриємо ці сили і назвемо їх потаємні плани, то зможемо довести і те, що ці плани і дії є ворожі для України – тільки не потрібно бути задуже «м’якотілими», безхребетними і безпринципними до наших явних ворогів, як це було недавно з нашими недалекоглядними так званими «державниками», що, фактично, зводять нанівець те, чого досягають інші. Це вже буде велика справа і наша перша важлива перемога, бо ситуація стане зрозумілою, діагнози визначені, акценти розставлені.
 Так, вкрай необхідно з’єднати, сконсолідувати всю розумно-інтелектуальну потугу нації на розкриття і розвінчування ворожих підступів запроданців і перевертнів. І тому дивує те, що ця сьогоднішня тривожна ситуація повзучого перевороту з повальною русифікацією, асиміляцією і окупацією реакційною проросійщеною, через «подонбаснення» України – не викликає у наших політологів, журналістів, науковців, істориків – гідної, адекватної тривоги і реакції?! Чи це йде від неспроможності глибокого аналізу, чи від невміння сприймати все в цілому і робити висновки, чи через страх розділити долю Гонгадзе, В. Чорновола, А. Тарана, В. Бойка? Так, не всі можуть бути Стусами, Світличними, Литвинами, Тихими, Снєгирьовими – але ж ми знаємо й те, що вичікувально-страусина – а, тим більше, «свинопасна» позиція нам нічого доброго не віщує і не дасть! Але ж є мужні і тепер - і ми їх всі знаємо! Отже, шановні наші інтелектуали та науковці! Готуйте нам вірні ідеї й ідеали, програмні «керівництва до дії» в своїх кабінетах, а ми, простолюд – чорнороби, тяглова сила, воли прогресу – будемо втілювати їх безпосередньо в життя на виробництві, на вулицях, в установах.
 Я не знаю, на кого «працює» майор Мельниченко, і все ж згадаймо – коли в цій задушливій атмосфері політичного труположства з’явилася інформація Мельниченка, то це було і шоком, і, разом з тим, люди відчули якесь полегшення – як після прориву гнійника, бо нарешті завіса над цією задухою почала розкриватися і люди стали ясно усвідомлювати – що діється і хто винен. Події в Донецьку і в Сумах в 2004 році, обструкція владою націонал-демократичних сил просто конкретизували – ЧОГО хоче влада Кучми і ЯКИМИ фашистськими методами вона цього добивається!
 Так, це правда, що цю політику запроданства України підтримує якийсь відсоток населення Донбасу, Криму, Харківщини, але, спираючись на неї – не можна будувати недалекоглядні плани, не можна торгувати Україною на свій розсуд і заради порятунку власної шкіри. Бо ж є зовнішньополітична економічна державна ДОЦІЛЬНІСТЬ, а є й здача України задля власної і свого режиму безпеки – то чи не є ми свідками останнього? Наприклад, була суто українська Керченська протока, приносила мільйонні доходи – а чомусь в «одночасье», за волею наших «дядьків...» стала спільною з Росією?! У Росії є флоти – Балтійський, Біломорський, Тихоокеанський, Каспійський – з Миколаївською судноверф’ю ім. Носенка – і всі вони залишилися російськими! В Україні, на її узбережжі був один Чорноморський флот – то чому ж його теж захопила Росія? Це, мабуть, дяка за добровільне ядерне роззброєння України? Ось вона, великодержавна, імпер-шовіністична, дурисвітська арифметика «імперії зла» (Р. Рейган) – добиватися свого як «не мытьем, так катаньем»! Тим більше - при розмовах наших горе-дипломатів холопського пошибу та ще й «сам на сам і без краваток»!
 Смерть Гонгадзе, як і вчинок Мельниченка, теж багатьом розкрили очі. Автор цих рядків – не політолог, не журналіст, і тому не здатний до глибокого аналізу ситуації, і все ж для того, щоб зрозуміти: ЯКА над нами була нікчемна влада, ЧОГО і ЯКИМИ методами вона досягала – давайте прослідкуємо події того періоду, які підтверджують, що узурпатори нахабно і цинічно діяли і діють дотепер за принципом: «Кращий захист – це напад»!
І саме її антиукраїнська сутність змушує владу, як вовка в чужій стайні, огризаючись – захищатися. Отже, дії нікчемної влади, яка зійшла зі сцени:

 1. Створення партії «Регіони України», яка загалом стала головним оплотом і кузнею кадрів для кучмівсько-януковичівської влади за рахунок головно найбільш зросійщеного і здекласованого Донбаського регіону.
 2. Прийняття несправедливого, на користь Донбасу, незбалансованого бюджету – за рахунок заниження мінімальної зарплатні мільйонам трудящих всіх інших регіонів країни, всілякі дотації олігархам Донбасу – і це тоді, коли, як пише «Домашня газета» (№ 49, ІІ – ХІІ – 2003 р.): «Нелегальные шахты работают эффективнее, чем вся угольная промышленность Украины. Себестоимость 1 т угля у нелегалов ниже, чем во всей отрасли, а объемы добычи при этом сравнялись с объемами всего госпредприятия «Донбассантрацит».
 3. Поєднання Азаровим посади першого віце-прем’єра і міністра фінансів в одній особі – і в якій? В найбільш оскаженілому україноненависному русифікаторі, «сдающему» Україну етап за етапом, а потім і всю «гамузом» через кабально невигідний «договір» про ЄЕП! Між іншим - теж виходець з Донбасу.
 4. Повзучий і, дякувати Богу, невдалий, підготовлений Адміністрацією Кучми «переворот» в Спілці письменників України з метою зняття патріотично налаштованого голови НСПУ В. Яворівського руками вірнопідданих писак-«свинопасів».
 5. Призначення донбасівців А. Клюєва та Ю. Бойка з Партії регіонів першим заступником глави уряду та віце-прем’єром з питань ПЕК, ще одного землячка Г. Васильєва – Генпрокурором, а ще раніше – В. Януковича – прем’єр-міністром. «Вот так – «кузница кадров!», а якщо додати сюди ще й Азарова та інших донбасівських, то, воістину – волосся «дыбом встает – один другого блатнее да рецидивнее!» Ой, не до добра все це! Воістину, хочеться, вслід за
Ю. Фучиком, крикнути: «Люди – будьте бдительны!»
 6. І, нарешті – здача Керченської протоки за «просто так» - чи не ідіотизм це з боку «дядьків» та інших «лилипутченков мысли» (С.-Щедрін), які вже всіх нас вважають за ідіотів, що – як завжди – промовчать?!

Що ж тут можна сказати? Смисл всього творимого – зробити ВСЮ Україну за зразком ДОНБАСІВСЬКИМ і цим зберегти свою антиукраїнську владу і таку ж свою сутність – через кадри донбасівців, парламентську анархію українофобів, створюваним тоді ЄЕПом – заручившись підтримкою «євразійців». А що ж нам було робити в цій ситуації діючого шабашу, торжества запроданства – сидіти, склавши руки, закривши очі, і робити вигляд, що «нічого не помічаємо»?
 Поки що, на мою думку, потрібно діяти в силу можливостей і обов’язково фіксувати все: хто ж насправді «розхитує човен» міжнаціональних відносин і громадського спокою, не тільки зберігаючи, а й підсилюючи цей антиукраїнський статус-кво в країні і – висвітлювати все це в пресі. Бо ж це – провокація і явний курс на загострення відносин в своїх корисливих цілях, розпалення пристрастей між регіонами країни. Без огляду на те, що це штучне і зумисне загострення протиріч може вийти з-під контролю і вилитися в стихію громадянської війни. А згадайте: хто із наших сусідів-країн найбільш кровожерний, чия вся історія вкрита людськими трупами закатованих «імперією зла», хто не може жити ні року без війни – це теж відомо. І відомо, за чиєю вказівкою все це сплановано, і чий сценарій розігрується в Україні по здачі її позицій та інтересів з одночасними «отвлекающими» реверансами вбік Євросоюзу! Але тим, хто боявся втратити владу і завжди втримує її станом війни в суспільстві – погляньте: ЩО ДІЄТЬСЯ В ПАРЛАМЕНТІ ТЕПЕР! – для них немає нічого святого, і вони здатні на все, бо тваринний жах за скоєне затьмарив їм розум, і вони знають, що рано чи пізно їм доведеться відповідати і за Гонгадзе, і за колабораціонізм Мороза, і за розшарування суспільства на мільйонерів і жебраків, і за штучно створену економічну розруху країни, і за зрадницьку здачу позицій та інтересів країни, а тому утримання біля влади ЗА ВСЯКУ ЦІНУ! – це їхній єдиний порятунок. Блокування трибуни парламенту, босяцьке хуліганство цієї «шпани», бойкот роботи Верховної Ради – підтверджують це. Кінцева ж мета всього, що твориться на очах шокованих мільйонів людей, – це повзучий антиукраїнський переворот, і для цього використовуються всі методи – від індивідуального терору до підкупу нардепів, суддів, шахтарів, декласованих люмпенів, популістів. Щодо терору, то, мабуть, дійсно існує донбасівський спецпідрозділ із козачків – колишнього жандармського охвістя, «євразійців-дугінців» - своєрідний «ескадрон смерті» для «ликвидации» дієздатних і авторитетних політичних діячів України, здатних стати і бути лідерами українського народу. Гоніння на лідера БЮТ Тимошенко – підтвердження тому. Захоплення Генпрокуратури, вихвачування картки для голосування (бо було б 226 голосів), побиття журналістів – і все це без натяку на покарання, надія на безкарність – ось що творять над нами ці «зайди» і «малороси-дядьки»!
 Але давайте послухаємо, що говорили про цей Донбасівський регіон та його коноводів ще в 1992 році у газеті «Голос України» від 20 травня № 92 в статті О. Горнового-Дяківа: «Шовіністичне запаморочення і русифікаційна гарячка імперіалістів. Знищуються не одиниці, а цілі народи». Можливо, це ще раз нагадає нам – з якою небезпекою ми маємо справу, яка зміюка причаїлася в нашому східному регіоні, і чи змінилася вона за цей час, чи змінилися плани тих, хто верховодить зараз не тільки там, а і у владних ешелонах Києва. Отже, цитата: «Розпалювання шовінізму в російському народі – це один бік медалі, а другим її боком є русифікаційна політика щодо неросійських народів, яка проводиться сьогодні з такою гарячковістю і з такою безоглядністю й насильством, які далеко лишають позаду найжорстокіших царських русифікаторів. Міста східної України є бастіонами русифікації, розсадниками російських впливів в Україні...».
 Що ж тут можна додати? Та те, що ці міста-регіони, змовившись і згуртувавшись під двоголовим монстром в суто свою, «регіональну» партію, тепер, граючи шахтарськими мускулами, зазіхнули на всю Україну, «благо дело» в керівництві держави і уряду були «свои люди» - оті «дядьки»-манкурти. Дочекалися таки свого «часу ікс», щоб підкорити все і вся промосковському, реваншистськи налаштованому регіону, і щоб показати всім українцям – що їм буде ще і ще. І як треба діяти, щоб поставити на коліна весь народ перед «дядьками отечества чужого», що втратили почуття міри і совісті, та їхніми покровителями – нашими московськими слов’янськими «братами»! А що твориться в газо-енергетичній системі, як біснується наш «брат» і наші холуї московські, щоб якимсь робом зробити нашу газотранспортну систему не нашою, і скільки діє так званих «посередників», щоб ускладнити, заплутати розрахунки і витіснити наш НАК «Нафтогаз України»? Бо чим більше посередників між безпосереднім постачальником і споживачем, тим складніше і дорожче вести розрахунки – що і маємо в стосунках з Росією, яка й наплодила всіх цих посередників, щоб якомога швидше «затерти», обанкротити наш НАК «Нафтогаз» і загнати нас, українців, назавжди в «долговую яму», до слов’янського «брата», якого і «олицетворяет» у нас пан Черномирдін, який ще з нами не навчився розмовляти без пихи.
 ...Але торкнемося теми постачання газу конкретніше і глибше. До яких сміхотворно-трагічних і, разом з тим, ганебних наслідків може призвести свавілля та збиткування російських «братів», які спираються на малоросійських «дядьків», як 5-ї колони Росії в Україні, - типу Ю. Бойка, А. Клюєва, Фірташа, Януковича та інших в торговельно-економічній галузі, і як нам, українцям, взятим за горло і в облогу російськими «братами», бути і поводити себе в нафтогазовій галузі? Це моє запитання стосується і керівників та лідерів країн Європейського Союзу, які споживають російський газ, що транспортується через Україну і, мабуть, вірять російським аргументам про «неблагонадежность украинцев по доставке энергоносителей». А насправді питання тут зовсім в іншому, не в економічній, а в політичній площині, бо газове питання в Росії стосовно України - це вже як безстрокове знаряддя і метод шантажу, «палочка-выручалочка» для Кремля, а відсутність довгострокової угоди по газу дає можливість для постійного, майже щорічного тиску та шантажу на Україну - зокрема уряд, суспільну думку, а отже, є своєрідним сигналом, командою «фас!» для песиголовців 5-ї колони в Україні. Тож Україна взята в облогу відносно енергоносіїв і затиснута неприйнятними, кабально-кримінальними, корупційними умовами як в лещата, бо, погляньмо, з одного боку:
а) тьма чужорідних, а то і вороже налаштованих московських та європейських посередників, а з іншого боку - б) відсутність довгострокового, гарантуючого стабільність економіки і розвитку країни в цілому «Договору», і в) примусове, ультимативне виплачування за транспортування територією Росії викупленого нею ж газу в середньоазіатських країн до кордонів України, і з якого ж це дива? Для щорічного шантажу України Росія перекупила-перехопила середньоазійський газ для України, здається, більш ніж на 20 років уперед! І розв’язала собі руки - для щорічного «викручування рук» Україні - для незаперечного статусу-кво! І на безкінечну перспективу, бо це щорічне «викручування рук» Україні по газу - є особливим задоволенням для кремлівських верховодів. А посередники теж тут-як-тут і шантажують тим, що Україна начебто «вже використала все своє і робить несанкціонований відбір», «ворует газ у Европы»! - т. д. і т. п. І так - щороку! Ось як зумів наш «старший московський, слов’янський брат» «взути» нас - наївних та щирих українців - не без допомоги «дядьків» - тих же Бойків-Клюєвих-Януковичів. А тому, дивлячись на, фактично, безвихідність ситуації, дозвольте мені одну наївність, а саме - звернутися листом до керівників Євросоюзу і до лідерів європейських країн. І не думайте, що автор цих рядків зовсім вже «звихнувся». З такої смертельно небезпечної ситуації потрібно шукати вихід - ось я і визначаю, що це саме вихід: якомога повніше висвітлювати цю бездушну, нелюдську поведінку лідерів Росії стосовно України на газовому ринку - і чим усе це загрожує.

МИКОЛА САЄНКО
(М. КРИВИЙ РІГ)
 (Продовження в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2008 > Тема "З потоку життя"