Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#14 за 04.04.2008
П╤ДП╤ЛЬНИК, КАТОРЖНИК, УЧИТЕЛЬ

 ╤м’я Миколи Васильовича ФЕНЕНКА добре знайоме громадськост╕. Невтомний досл╕дник-кра╓знавець, л╕тератор ╕ публ╕цист, талановитий вчитель ╕ мужн╕й громадський д╕яч, учасник антиг╕тлер╕вського п╕дп╕лля ОУН на Донеччин╕ в роки н╕мецько╖ окупац╕╖, багатол╕тн╕й в’язень стал╕нських табор╕в до ╕ п╕сля в╕йни – таким в╕н залишився в пам’ят╕ вс╕х, хто знав Миколу Васильовича, читав його численн╕ публ╕кац╕╖ ╕ книги.
 Прокуратура Донецько╖ област╕, розглянувши в 1994 роц╕ «справу» Миколи Фененка, ухвалила постанову про його повну реаб╕л╕тац╕ю «за в╕дсутност╕ сукупност╕ доказ╕в, що п╕дтверджують об╜рунтован╕сть притягнення до в╕дпов╕дальност╕».
 Цього року виповниться стол╕ття в╕д дня народження Миколи Фененка. Цим поясню╓ться наш сьогодн╕шн╕й ╕нтерес до його особи, траг╕чно╖ дол╕ ╕ науково-методично╖ спадщини.
 У цих нотатках автор поведе мову лише про одну грань д╕яльност╕ юв╕ляра – Миколи Фененко як УЧИТЕЛЬ. У цьому план╕ це досл╕дження буде зроблене вперше.
Для автора, кр╕м усього, ц╕ нотатки ╓ виконання власного громадянського обов’язку: працюючи у 60-х роках ╕нспектором Мар╕упольського м╕ськВНО, я особисто знав Миколу Фененка як учителя, з ц╕кав╕стю спостер╕гав ╕ анал╕зував його ун╕кальну роботу з учнями. На жаль, таких безпосередн╕х св╕дк╕в з часом ста╓ все менше й менше, бо вже сорок рок╕в, як герой цих нотаток в╕д╕йшов в ╕нш╕ св╕ти. То нам, старшим, потр╕бно встигнути залишити ╕ св╕й спомин про цю неперес╕чну особу.
 * * *
 Шлях до вчительсько╖ профес╕╖ був у Миколи Фененка хоч ╕ складним, але законом╕рним, бо в╕н походив з учительсько╖ с╕м’╖. Вчителькою ╕ноземних мов була його мати Неон╕ла Олександр╕вна. Це була авторитетний педагог у м. Глухов╕, що на Сумщин╕.
 Зак╕нчивши п╕дготовч╕ курси Глух╕вського педагог╕чного ╕нституту, юнак у 1927 роц╕ усп╕шно склав вступн╕ екзамени ╕ став студентом. Та не довго в╕н студ╕ював педагог╕чн╕ науки. У грудн╕ 1928 року десять студент╕в другого курсу, серед них ╕ Микола, були заарештован╕ органами ДПУ як учасники антирадянського буржуазно-нац╕онал╕стичного п╕дп╕лля.
 Майже п╕вроку тривало сл╕дство. Миколу оголосили кер╕вником молод╕жно╖ п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ СУМ («Сп╕лка укра╖нсько╖ молод╕», яко╖ насправд╕ не було!).
 У травн╕ 1929 року в столичному Харков╕ надзвичайна сес╕я обласного суду за контрреволюц╕йну д╕яльн╕сть засудила Миколу Фененка до п’яти рок╕в виправно-трудових (каторжних) табор╕в. ╤з Харкова шлях двадцятир╕чного юнака прол╕г до Б╕лого моря, на Соловки, у знаменитий за радянських час╕в концтаб╕р. То був страдницький шлях, по якому йшли в небуття тисяч╕ ╕ тисяч╕ укра╖нц╕в, «злочин» яких полягав в одному – вони любили Укра╖ну.
 * * *
 В╕дбувши каторжнянський терм╕н, пройшовши на Соловках ╕ Св╕рбуд╕ вс╕ кола пекла, у 1933 роц╕ Микола Фененко вийшов на волю. У пошуках роботи в╕н об’╖здив мало не всю Укра╖ну, але скр╕зь чув на свою адресу лише одне – «ворогов╕ народу» робочого м╕сця нема╓. Аж поки дороги не привели його у Мар╕уполь, де йшло буд╕вництво металург╕йного заводу на берез╕ Азовського моря. Хоч тут Микол╕ поталанило – оформили на роботу в мартен╕вський цех «Азовстал╕» зм╕нним обл╕ковцем.
 Через п╕вроку Фененков╕ вдалося влаштуватися на роботу вчителем у школу малограмотних, реорган╕зовану п╕зн╕ше на школу роб╕тничо╖ молод╕. Наступн╕ три роки Микола, кр╕м того, працював кер╕вником л╕тературно-творчого гуртка при клуб╕ металург╕йного заводу.
 У 1938 роц╕ Фененко вступив на заочне в╕дд╕лення географ╕чного факультету Ворошиловградського пед╕нституту. Згодом в╕н дом╕гся направлення на роботу вчителем географ╕╖ Прив╕льненсько╖ школи Лисичанського району. Тут його ╕ застала в╕йна.
 Через кал╕цтво, отримане ще на л╕соповал╕, моб╕л╕зац╕╖ Микола не п╕длягав. Його викликав зав╕дуючий Лисичанським райвно Рапота ╕ призначив виконувати обов’язки директора школи.
 Увесь наступний навчальний р╕к, аж до л╕та 1942 року, Прив╕льненська школа працювала в прифронтов╕й зон╕. Важко було молодому директоров╕ – не вистачало вчител╕в. Довелось Фененков╕ самому вести не лише уроки географ╕╖, але й ╕стор╕╖ та н╕мецько╖ мови. А ще роздобувати паливо, склити вибит╕ шибки, чимось п╕дгодовувати д╕тей...
 * * *
 У липн╕ 1942 року Лисичанський район був окупований н╕мецькими в╕йськами. Як т╕льки л╕н╕я фронту посунулася дал╕ на сх╕д, Микола Фененко п╕шки попрямував у Мар╕уполь, де проживали його мати ╕ сестра. У вересн╕ 1942 року в╕н отримав призначення на посаду зав╕дуючого ╕сторико-археолог╕чного в╕дд╕лу м╕ського кра╓знавчого музею. З його участю сп╕вроб╕тники музею зум╕ли зберегти в╕д знищення фонди ╕ б╕бл╕отеку музею.
 У жовтн╕ 1942 – травн╕ 1943 рок╕в Фененко на стор╕нках «Мар╕упольсько╖ газети», що виходила в окупованому м╕ст╕, опубл╕кував низку ╕сторико-кра╓знавчих статей: «Кошовий ╤ван С╕рко – герой Запорожжя», «Хмельницький у Ки╓в╕», «Батько укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ – академ╕к М. С. Грушевський» та ╕нш╕. В╕н ста╓ членом м╕сцево╖ «Просв╕ти», встановлю╓ зв’язок з антиг╕тлер╕вським нац╕онал╕стичним п╕дп╕ллям.
 У травн╕ 1943 року Фененко разом з ╕ншими учасниками п╕дп╕лля був арештований гестапо. Але в╕н зум╕в переконати сл╕дчих у сво╖й непричетност╕ до п╕дп╕лля, ╕ з вересня був випущений на свободу. Через два дн╕, щоб уникнути подальших пересл╕дувань, в╕н вируша╓ на Зах╕д – розпочалися двор╕чн╕ понев╕ряння Фененка дорогами Укра╖ни, Словаччини, Чех╕╖.
 У кв╕тн╕ 1945 року Микола Фененко був затриманий контррозв╕дкою «Смерш». Пройшовши перев╕рку у ф╕льтрац╕йному табор╕, в╕н 7 липня отримав дозв╕л повернутися на батьк╕вщину, в селище Прив╕льне. Але працювати вчителем у школ╕ йому не дозволили. Довелося Фененков╕ оформитись на роботу десятником на шахт╕ Нова-Друженка. Тут в╕н ╕ був 10 жовтня 1945 року заарештований сп╕вроб╕тниками Мар╕упольського м╕ського в╕дд╕лу КДБ. Сл╕дство в╕дбувалося у Мар╕упол╕ ╕ Стал╕но.
 9 березня 1946 року трибунал в╕йськ НКВС Стал╕нсько╖ област╕ в закритому судовому зас╕данн╕ розглянув карну справу Миколи Фененка ╕ на п╕дстав╕ ст. 54-1 «а» (зрада батьк╕вщин╕) КК УРСР засудив його до розстр╕лу. У вироков╕ склад злочину був викладений таким чином: залишався на окупован╕й територ╕╖, працював у музе╖, друкував статт╕ на ╕сторичн╕ теми, являючись, тим самим, «╕деологом мар╕упольського ОУН╕вського п╕дп╕лля». 12 червня 1946 року Презид╕я Верховно╖ Ради СРСР зам╕нила вищу м╕ру покарання дванадцятьма роками каторжних роб╕т. Покарання Микола Фененко в╕дбував у в╕дд╕л╕ № 3 Воркутинського табору.
 У зв’язку з хворобою терм╕н був зменшений до десяти рок╕в, бо, як сказано у постанов╕, «Фененко за станом здоров’я – непрацездатний ╕нвал╕д».
 У 1956 роц╕ за амн╕ст╕╓ю Фененка випустили на волю. В╕н знову при╖хав у Мар╕уполь. Тут Фененков╕ дозволили працювати учителем географ╕╖ в школ╕ роб╕тничо╖ молод╕ № 3.
 * * *
 Уже перший р╕к роботи в школ╕ показав ╕ учням, ╕ вчителям, яким талановитим педагогом був Микола Васильович. Скоро чутки про його вчительську майстерн╕сть вийшли з╕ ст╕н школи.
 У той пер╕од ╕ автор ц╕╓╖ публ╕кац╕╖ в╕дв╕дав к╕лька урок╕в географ╕╖, як╕ в╕в Фененко. Уроки справили на мене незабутн╓ враження. Вони за зм╕стом та орган╕зац╕╓ю були блискучими, хоч учитель менше за все думав про ефектний показ. В╕н разом з учнями вс╕ сорок п’ять хвилин працював, залучивши ╖х до власних м╕ркувань. Уся навчальна ╕нформац╕я добре засвоювалась на уроц╕, а це для школи дорослих, де учн╕ зайнят╕ на виробництв╕, дуже важливо. Тако╖ думки був не лише я. Пошлемося на спогади тих, хто близько сп╕лкувався з Фененком на робот╕.
 Борис Васильович Петриков у т╕ роки працював разом з Миколою Васильовичем у 3-й школ╕ роб╕тничо╖ молод╕. В╕н пригаду╓: «Фененко не визнавав шаблон╕в у навчанн╕ ╕ вихованн╕ учн╕в. Кожен його урок – то, без переб╕льшення, була маленька «педагог╕чна поема». Нав╕ть уроки з одн╕╓╖ ╕ т╕╓╖ ж теми у паралельних класах чимось в╕др╕знялися. Учн╕ тягнулися до свого вчителя, намагаючись не пропустити жодного уроку географ╕╖...»
 Д╕литься сво╖ми спогадами Микола Якович Попенко – колишн╕й директор середньо╖ школи № 16: «...Ось у мо╖х руках книга Миколи Васильовича «Топон╕м╕ка Укра╖ни у творчост╕ Тараса Шевченка». Важко було вгадати в ц╕й скромн╕й, трохи замкнут╕й людин╕, автора такого авторитетного видання. Тим б╕льше, що Фененко за фахом був географ, а тут демонстрував так╕ знання з ╕стор╕╖ ╕ л╕тератури, шевченкознавства та кра╓знавства!»
 Останн╕й р╕к, перед виходом на пенс╕ю, Фененков╕ дозволили працювати ╕ в масов╕й школ╕. Розпов╕да╓ тод╕шн╕й директор школи № 12 Андр╕й Всеволодович Знамеровський: «Школа завжди пред’явля╓ жорстк╕ вимоги до особистост╕ вчителя. Але у Фененка н╕коли ╕ н╕яких проблем не було. Його уроки були блискучими, г╕дними подиву. Як т╕льки траплялася в╕льна хвилина, я старався в╕дв╕дати його уроки, намагаючись знайти в╕дпов╕дь на питання: у чому суть та╖нства, яке в╕н творить у клас╕? Переконаний: ун╕версал╕зм, енциклопедичн╕сть знань, ╕нтел╕гентн╕сть у стосунках з д╕тьми – ось у чому суть... З жалем доводиться визнавати, що багато з того, що знав ╕ м╕г зробити вчитель, так ╕ залишилося незатребуваним. Чиновники р╕зних р╕вн╕в робили все, щоб не дати Микол╕ Васильовичу можлив╕сть повною м╕рою реал╕зувати себе...»
 * * *
 Хоч як усп╕шно не працювалось в школ╕, але Микола Фененко в╕дчував, що не лише ця праця була сенсом його життя. Природа з дитинства готувала його до ╕ншого – Микол╕ Васильовичу судилася наукова д╕яльн╕сть у сфер╕ не лише природничих, але ╕ гуман╕тарних наук.
 В╕дпрацювавши належн╕ за розкладом години в школ╕, Фененко посп╕шав до письмового столу, до улюблених книжок. Уже ч╕тко вимальовувались теми майбутн╕х наукових досл╕джень: шевченкознавство, кра╓знавство, топон╕м╕ка.
 Коли у 1964 роц╕ робота над рукописом книги «Земля говорить» була завершена, Микола Фененко, попередньо домовившись ╕з Максимом Рильським, пов╕з ╖╖ на реценз╕ю до Ки╓ва. Максим Тадейович гостинно прийняв автора з Мар╕уполя, уважно ознайомився з текстом його майбутньо╖ книги, написав прекрасну реценз╕ю, добився того, що дитяче видавництво «Веселка» негайно прийняло книгу до друку.
 Того ж року «Радянська школа», ще одне столичне видавництво, п╕дготувало до друку книгу Миколи Фененка «Топон╕м╕ка Укра╖ни у творчост╕ Тараса Шевченка».
 В останн╕ роки свого життя, долаючи нестатки ╕ хвороби, Фененко працював над рукописом ще одн╕╓╖ книги – «Хрон╕ка Пржевальських». Це мало бути фундаментальне досл╕дження родоводу великого географа ╕ мандр╕вника, починаючи ╕з запорожця Корн╕я Партжевальського (так тод╕ писалось це пр╕звище). П╕сля передчасно╖ кончини Фененка вже майже зак╕нчений рукопис щез ╕ до сьогодн╕ сл╕ди його знайти не вдалося.
 Усп╕шно йшла робота над ще одн╕╓ю книгою «Тарасова Левада», присвяченою досл╕дженню рол╕ й значення природи у творчост╕ Тараса Шевченка. Але ╕ цей рукопис, виконаний ол╕вцем, п╕сля смерт╕ Фененка щез. Вс╕ ц╕ книги були, перш за все, адресован╕ учням ╕ вчителям.
 Наперек╕р ус╕м злим силам полинула 5 травня 1969 року його душа на той св╕т, у зелен╕ кв╕туч╕ сади, на тих╕ води ╕ ясн╕ зор╕, в рай небесний, де праведн╕ спочивають. ╤ там, у в╕чн╕й ╓дност╕ буде з Учителем ╕ Л╕тератором вимолена серцем його Укра╖на. В╕н мав право сказати: «Сво╓ життя за незалежну, в╕льну Укра╖ну я в╕ддав би не вагаючись».
 У т╕ травнев╕ дн╕ «Л╕тературна Укра╖на» вм╕стила коротеньке пов╕домлення – ╓диний знак оф╕ц╕йного вшанування ╕мен╕ пок╕йного: «5 травня 1969 року в м╕ст╕ Жданов╕ передчасно помер Микола Васильович Фененко – невтомний досл╕дник-кра╓знавець, л╕тератор ╕ публ╕цист, автор ц╕кавих публ╕кац╕й з ╕стор╕╖ р╕дного краю... В╕д нас п╕шла людина полум’яного серця, невтомний досл╕дник ╕ талановитий л╕тератор, глибоко закоханий в ╕стор╕ю й природу р╕дного краю, в л╕тературу ╕ мистецтво радянського народу».
 Павло МАЗУР, учитель.
м. Мар╕уполь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5752

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков