Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА
 З якихось пір «Кримські мотиви» стали довготривалою рубрикою поета з м. Суми Анатолія Гризуна. Перші два цикли друкувалися та увійшли до його збірки «Озимина» (Суми, ВВП «Мрія-1», ТОВ, 2005. - С. 19 - 38).
 Тут подаємо нові вірші, що складуть основу третього циклу «Кримських мотивів».

КИЗИЛ

На півострові доспів кизил:
В ресторанах киселі та муси;
Келихи й караффи з усіх сил
Забагріли: скуштувати мусиш.
Радісні гурмани відтепер,
І в провізорів - щасливі міни.
Ягода, придатна на лікер,
Ліки, солодощі, вітаміни.

ЖИВА РОЗБУДОВА

О, водоспад Джур-Джур!
Струмені звисока,
Пасмо моїх зажур
Молодо розсіка.
О, водоспад Учан-Су!
По кожній кримській весні
Дарує таку красу,
Що мислима хіба в сні.
Побіля гори Демерджі
Долина Привидів - там
У кожній прибулій душі
Плекається міні-храм.
Сповабливий мис Казантип -
Вляглися корал на корал, -
Тут навіть байдужий тип
В собі відчуває хорал.
І вічна Ведмідь-гора -
В ній не завершився вулкан.
Така вже в природи гра -
Єднання шедеврів і ран.

НАВКОЛО РІДНОГО ВОГНИЩА

Місяць-щербань догриз
Всі промокалки хмар.
Дивляться зорі вниз
На татар.
Випростався маяк -
Мов оклик!..
Воду довкіл зміять
Бліки його біноклів.
Дивиться, певно, Нептун
Через ті фари.
І чи хто знає тут,
Що то таке - мольфари...
Там кораблі чужі
І непривітні матроси,
Їхні кілі-ножі
Душі нам крають досі.
...Згадують Узбекистан
Двоє купальниць,
Кожної - гожий стан.
Років не буде опальних.
Любіть Україну хоча б
За те, що усіх пригріла;
Татарин, вірменин, кримчак -
Частини державного тіла.

ЗІРНО-ПОБУТОВИЙ ЕТИКЕТ

Сузір’я - оленячі панти -
Пробились в імлі, як в диму,
І уявляється: пан ти
У сонячному Криму.
І помічаєш ревнощі
Жовтих очей аличі,
Як од штормового ревища
Прокинувся уночі.
Нехай іще зовсім поночі,
І згублено берега рант,
На фрукти зорять і на овочі
Ті зблиски, як молодість пант.
Уранці коханій, звичайно,
Купуєш зорю-тюльпан.
І зауважиш: кримчани
Звикають до слова «пан».

РОЗМОВА З КВІТАМИ

Чорного моря акордеон
Перезвучав у баян
Київська Русь це чи Вавілон?
Чується в ритмі Боян.
В’ятка - коктейлі і морси.
Море роздягнутих пар.
Стукає азбука Морзе
Гучно об тротуар.
Сотні вдоволень, ще більше претензій.
Море спонтанних рим.
- Що це? - питаю в букета з гортензій.
Відповідь квітів: - Крим...

З ВОЄННОЇ ХРОНІКИ

Снували з моря шалені кулі,
Пекучі кулі, шершневолюті.
А хвилі-вої новоприбулі
Іще не думали про салюти.
Тих перемог,
що жадали люди.
Ішли прибої.
Земля здригалась.
Дитям тремтіла Сапун-гора,
Вона голилась і підстригалась
Од міномета-перукаря.
А потім рвали світи канонади,
І берег плавивсь, у море стікав,
І вибухали й скипали снаряди,
І зорі дотрушував неба рукав.
Ніхто резонно не усвідомив,
Можливо, окрім самого моря,
Що видавалось тоді Содомом,
І де насправді була Гоморра.

БДЖОЛИНИЙ ЗВУКОПИС

Ревіло з ночі море,
як буй-тури,
А вранці грало ніжно,
мов рояль, -
У полудні дощу клавіатура
Побігла по стривожених роях.
У серпні бджоли весело рояться
І вирлом рвуться з вуликів - кудись,
Либонь, до сонця -
щедрого троянця -
Що хвилями й по хмарах прокотивсь.
Побіля моря небагато пасік,
Хіба що Оріон за сто парсек
Просвітиться бджолою
у міжчассі,
Пропахлий воском вийде
з моря грек,
Який стояв на попелищі Трої,
Коли горіли люди й дуплянки,
Та ще останні бджоли, як герої,
Злітались до вояцької руки.
Такі чомусь намріялись сюжети,
Коли стихало море доокіл,
І застібками на мої манжети
Чіплялись зорі із очима бджіл.

РЕЗИҐНАЦІЯ

Хилиться в осінь вода
Хвильного Чорного моря.
І до сивин припада
Сіль молодого підзор’я.
Серпень гука метеор
Небо розхлюпать, мов каву,
І понад Всесвіту хор
Втілити мову мовкаву.
Місяця вколо - гало,
Зорі тікають од ночі.
Телефоную: - Алло! - Алло, -
В слові тремтять твої очі.
Небо - фольга і слюда
В бік неслухняного моря.
Звикне до осені ця вода,
Як чиясь мати до горя.

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ РОМАНС

На клавіші рояля дві троянди,
А ти чомусь співаєш - акапела.
Мені в тій ніжній аурі стояти,
Свого кохання пізнавать джерела.
І вже не хвилі, а троянди білі,
Тобі акомпанують, яко можуть,
І я одразу кидаюсь на хвилі,
Щоб серце колихливо розтривожить.
Двоквіття кличе клавіші на море,
А ти собі співаєш в акапелі.
Чого ж моя душа важка, як горе?
Чому ті дві троянди невеселі?

НАВІЯНЕ ПРИ НАГОДІ

В кримських лісах іще
водиться рись,
Як в уссурійських -
тигри смугасті.
Кожен хижак собі ледь
вкольоривсь
Тут, у зеленому щасті.
Добре сховали його ліси
І від берданки, й від снасті.
Вид тих тварин -
досконалість краси
Тут, у зеленому щасті.
Хтось, може, зопалу рисі
кляне,
Все накликаючи трясця;
Звір прошугне - і вчарує мене
в зоні зеленого щастя.
Хай і надалі існує хижак,
І хай заткнуться ханиги.
Рись - оптимізм наш,
і рись - мій жаль, -
звір із Червоної книги.

РОЗПАЧ

Я не сновида,
Я не снохода,
Несамовита
Стоїть погода.
Море штормить,
Ніч, як туман.
Ще якась мить -
І ураган
Зірве дахи,
Струсить глоди, -
Це вам не «пхи»,
А потоки води
На тротуар,
На кипарис,
На двох татар,
Що на сіні вляглись.
Буря. Циклон.
Де ж тепер тин?
З білих колон
Сиплеться тиньк.
На кінець літа
Розпачлива нота:
Я ж не сновида,
Я не снохода.

КРИМСЬКА ПУБЛІЦИСТИКА

Були тут кіммерійці, готи,
таври -
Народи давні древньої
Тавриди.
Сьогодні в душах виїдають тавра
Підступні промосковські
аскариди.
Од в’їдливої теми
про двомовність
Враз переходять - на любови
й дружби...
Та в цьому й проглядається
заможність
Сусідської державної
спецслужби.
Створивши ще не знану
з автономій,
Де у пришельців права
забагацько,
На стіл кладе вже ноги
в моїм домі
Приблудний
русотяп-скоробагатько.
Вкраїнського - ні радіо,
ні преси...
Лиш хвилі монотонне берег точить.
А в них - шовіністичні
інтереси:
Щоденно, щохвилинно
сволоточить.

ТРИ ГЕНРІХИ

З корабля - рідніший
Коктебель:
Вся вода до берега спішить.
Якби це завбачив Генріх Бель,
Встиг би епопей тут
навершить.
Коби тоте вгледів
Генріх Манн,
Що заквітувала навкруги, -
То забігли б у його роман
Кара-Дагу скельні береги.
Й Генріха Сенкевича пера
Треба Криму, - розмах
і мастак;
Дав би ще трилогій нагора
Цей татарин кримський
і ... поляк.
Троє Генріхів із літератур -
Це карма читабельних
племен,
Бо складає повноту натур
Творчий ген - у корені імен.

ГРА В БІСЕР

Сколихнувся дебаркадер -
Овид аж поблід;
У барвисту вічність катер
Лине, як болід,
Й рветься сяйво Персеїди -
Бджільна метушня.
Вина, риба - Енеїди
Скрізь розводить морячня.
Кину весело матросам
Лірне раз чи два:
«Ми ще хвилі ці покосим:
Море ж - як трава».
Капітан, ну й син він бісів,
Відповідь - звідтіль:
«Все довкола - то гра в бісер
На руках у хвиль».
Лиш паде од зірних ядер
Глід та алича.
Даленіє дебаркадер -
Примерка свіча.

ПОШУК УКРАЇНИ

Небесний дах з латунних блях.
Суть хвиль стекла в сухе вино.
Та пролиснів Чумацький
Шлях, -
Чи кримська сіль, а чи вапно?
Чому довкруж така білінь? -
Ночей тут білих не буває.
Вертає Крим до пракорінь
І рис незнаних набуває.
Колись так часто чумаки
Сюди за сіллю гнали гарби;
А от міщанам невтямки,
Чого й на небі білі карби
Дошукуючи праоснов,
Узре Крим свій античний
виток;
І Україну, як любов,
Угледить між камінних
плиток.
Зодягне рідні намиста -
Стражденну й модну
цю обнову,
І піде в села та міста
Стозапит на вкраїнську мову.
Де завойовник Святослав
Топтав монети грецькі
й римські,
Ще будуть наші свята слав
Вкраїнських у пенаті
кримській.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 11.04.2008 > Тема "Душі криниця"