Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#16 за 18.04.2008
ОЛЕКСАНДР ШУГАЙ:«А ЛЮДИ УКРА╥НУ ВИГЛЯДАЮТЬ...»

Л╤ТЕРАТУРА
ФЕНОМЕН ОЛЕКСАНДРА ШУГАЯ
╤НАКШЕ, як романтичним наше приятелювання не назвеш. Стр╕чалися-бачились лише дв╕ч╕. ╤ це за п╕вв╕ку. А почалося в пово╓нн╕ давн╕ л╕та, коли школярики, залюблен╕ в художн╓ слово, - в╕н, Сашко Шугай ╕з Сумщини, я з Черкащини, опов╕дали в листах про сво╖ проби пера. Приводом для знайомства була моя публ╕кац╕я в газет╕ «З╕рка», на яку щиро в╕дгукнувся Сашко. Листувалися ми тод╕ натхненно й завзято та й зараз не зар╕ка╓мось один одного, бо це б означало в╕дректися в╕д того, що закарбувалося в пам’ят╕ - ╕ ти не можеш його забути. А л╕та минали, все дал╕ й дал╕ в╕дпливали так╕ св╕тл╕, трепетн╕ юност╕ дн╕. За б╕льш як п╕встол╕ття м╕й добрий приятель з╕брав щедрий ужинок, особливий у наш╕й л╕тератур╕. Тож хочу в╕дверто поглянути на феномен Олександра Шугая. Не маю нам╕ру докладно анал╕зувати його доробок, це чудово зробив всюдисущий Михайло Слабошпицький у передмов╕ до Шуга╓вого роману «Притча про хату, або сорок святих» (Ки╖в, «Юн╕верс», 2006).
 Дос╕ пам’ятаю, як 1954-го, зда╓ться, в листопад╕, Сашко под╕лився рад╕стю: роменська райгазета надрукувала його, чотирнадцятир╕чного л╕тстуд╕йця, в╕ршовану байку. П╕сля того на шпальтах «районки», немов з рогу достатку зарясн╕ли в╕рш╕ та зам╕тки зд╕бного початк╕вця. Невдовз╕ - доб╕рка в газет╕ «Молодь Укра╖ни» з передн╕м словом Олекси Ющенка (разом з Максимом Рильським в╕н при╖здив у Суми на зустр╕ч з молодими л╕тераторами).
 А через дванадцять рок╕в прислав мен╕ тоненьку зб╕рочку «Ромен-цв╕т». Важко було сказати, чи станеться в перспектив╕ чудо народження ще одного поета. Дебют як дебют. Зв╕сно, щир╕сть почутт╕в, певне вм╕ння викласти ╖х у ямбах ╕ хореях - це, безперечно, не так уже й погано. Але ж в╕домо: для багатьох неоф╕т╕в на цьому й зак╕нчу╓ться ╖хн╕й поступ у л╕тературу. На щастя, в «Ромен-цв╕т╕» дом╕нували ц╕кав╕, самобутн╕ знах╕дки, саме Шуга╖вськ╕ образи й мотиви. Наприклад: «Ромен-цв╕том» охрещена моя р╕дна Роменщина. Ромен-цв╕том ще й травами – козацькими уставами. Над землею ввижа╓ться - п╕д землею вчува╓ться: тут козацтву гулялося, тут магнатам не спалося...»
 Чи треба нагадувати сучасному читачев╕, що «козацька тематика» (а за походженням Олександр Шугай - саме з давнього козацького роду ╕, як з’ясувалося, надихала його до творчост╕ знаменита «История Руссов», що дивом збереглася в м╕сцевому кра╓знавчому музе╖) тод╕ не була в пошан╕ у власть ╕мущих. ╤ дал╕:

Ромен-цв╕том охрещена
Моя р╕дна Роменщина
Ромен-цв╕том ще й травами -
П╕снями нелукавими.
Чи п╕дн╕мусь над тучею,
Чи упаду п╕д кручею,
Чи вдалин╕ ходитиму,
Пов╕к тебе любитиму!

 Якраз оця любов ╕ св╕дчила чудо народження поета. Тут варто зазначити, що в ш╕стнадцять рок╕в О. Шугай написав ╕ «Роменський вальс», - в╕дтод╕ ця п╕сня стала «в╕зитною карткою» його м╕ста.
 «Драматург╕я» б╕льшост╕ в╕рш╕в молодого автора рухалась з╕ткненням антитез: тривога - спок╕й, н╕жн╕сть - жорсток╕сть, б╕ль - страждання тощо. Шугай не хот╕в вимр╕яти «при╓мну» д╕йсн╕сть, в╕н вол╕в збагнути ту, яка ╓, - збагнути, щоб знайти в н╕й м╕сце, «житт╓вий прост╕р» для д╕╖. Для прикладу в╕рш «Соняшники» з т╕╓╖ ж першо╖ зб╕рки. Тут з допомогою традиц╕йно розгорнуто╖ метафори в╕дтворено не т╕льки зачарован╕сть св╕том, але й його жорсток╕сть:

Шляхи... Шляхи... Кругом...
Кругом...
А ноги не йдуть.
Ми вс╕м, ус╕м б’╓мо чолом,
А нас у чола б’ють.

 Та неспод╕вано для читача Шугай раптово замовк. Було дивно ╕ жаль - чому? Творча невдача? Здолали л╕нощ╕? Стали на завад╕ служба в арм╕╖, навчання в Шевченк╕вському ун╕верситет╕, журнал╕стськ╕ посади? Врешт╕ через одинадцять л╕т об╕звався другою зб╕ркою «Непод╕льн╕сть». Виявилось» увесь цей час уперто шукав себе ╕... знайшов у проз╕ (нею гр╕шив ще школярем). Не зраджував поетичну творч╕сть н╕коли, про що св╕дчить чимала публ╕кац╕я з промовистою назвою «Поез╕╖ на берегах прози» («ЛУ» за 9 грудня 2004 року).
 Усп╕х до Шугая-проза╖ка прийшов не в╕дразу. Перша пов╕сть «Завойовник» так ╕ не побачила св╕т, бо аж н╕як не вписувалась в постулати соцреал╕зму. Тож виходить, що як майстер слова в╕н заявив про себе книжкою «По стерн╕ босон╕ж» («Молодь», 1983), до яко╖ вв╕йшла однойменна пов╕сть разом з новелами. Пам’ята╓ться, як ╕з старшокласниками обговорювали ╖╖ на уроц╕ ╕ як вона м╕цно запала в ╖хн╕ душ╕. Чим? Важко було в╕дпов╕сти на це однозначно. Може, тим, що нам тод╕ до оскомини набридли обов’язков╕ для вивчення твори так звано╖ виробничо╖ тематики, а тут автору вдалося порушити, якщо не розв’язати в╕чну проблему «блудного сина». А може, тим, що увесь тв╕р дихав св╕тлою добротою. Заворожувала його поетичн╕сть. Справд╕, Шугай-поет привн╕с у прозу сво╓р╕дну образн╕сть мови, л╕ричну манеру висловлювання.
 Одначе п╕сля свята настають будн╕, труд важкий, щоденний. Дума╓ться, О. Шугай так ╕ зрозум╕в св╕й дебют у проз╕, бо сам ╕з роду, де споконв╕ку ведеться - праця, праця ╕ праця за будь-яко╖ погоди. Затято орав ╕ с╕яв на сво╓му л╕тературному пол╕, гаряче в╕рив, що прийдуть дн╕ доброго ужинку. Мабуть, кажу я соб╕, хл╕боробською вдачею ╕ вимоглив╕стю пояснюються тривал╕ паузи м╕ж виходом його талановитих книжок. Т╕льки через с╕м рок╕в п╕сля прозового дебюту у журнал╕ «Дн╕про» з’явля╓ться прец╕кава досл╕дницька пов╕сть – есе про двох поет╕в - Василя Мисика та Андр╕я Казку «Крапля сонця у мор╕ блакиту». А вже на початку дев’яностих, зв╕сно, минулого стол╕ття, виходить у св╕т документальний роман «╤ван Багряний або через Терни Гетсиманського саду» (1996). Критика не могла не пом╕тити цього небуденного твору, зокрема М. Слабошпицький назвав його «справжн╕м в╕дкриттям, що межувало з творчим подвигом». Можу засв╕дчити: це приск╕пливе досл╕дження б╕ограф╕╖ ╕ творчост╕ ╤вана Багряного та епохи, в як╕й в╕н жив, ╓ наст╕льною книгою вчител╕в-укра╖н╕ст╕в. Якби моя воля, ув╕в би його в програми з р╕дно╖ л╕тератури для обов’язкового вивчення. Тор╕к О. Шугай в╕ддав на суд читачев╕ роман (у двох книгах) «Притча про хату, або сорок святих». Така загальна назва п’ятикнижжя, об’╓днаного одним ц╕кавим пригодницьким сюжетом ╕ одним головним геро╓м. Саме в╕д ╕мен╕ журнал╕ста й ведеться опов╕дь на тл╕ життя райцентру, а пот╕м ╕ служби в арм╕╖ за умов тотал╕тарного режиму. ╤ хоча в художню тканину опов╕д╕ впл╕таються документи, реальн╕ под╕╖ ╕ нав╕ть щоденников╕ записи, цей еп╕чний роман, як на мене, аж н╕як не ╕сторико-б╕ограф╕чний тв╕р, це соц╕ально-психолог╕чний пошук духовно╖ сутност╕ людини. Чи пощастить авторов╕ видати три ╕нших вже вик╕нчен╕ книги? Дуже хот╕лося б...
 Повторююсь за Валер╕╓м Шевчуком (не досл╕вно): О. Шугай пише ╕ робить т╕льки те, чим загор╕вся, що взяло за живе ╕ не в╕дпуска╓. Тому-то в його творчому ╕ редакторському «ре╓стр╕» ╓ реч╕, лише перел╕к яких просто таки вража╓. Був ╕н╕ц╕атором ╕ редактором першо╖ антолог╕╖ давньо╖ укра╖нсько╖ поез╕╖ «Аполлонова лютня» (1982). Про те, в яких муках народжувалась ця ун╕кальна книга, розпов╕в у щойно виданому есе-спогадов╕ «Як творилася «Аполлонова лютня»» (2007). Переклав сучасною укра╖нською мовою в╕рш╕ Климент╕я Зинов╕╖ва «Золоте чересло», поета к╕нця XVII - початку XVIII стол╕ття. Опубл╕кував спогади про Григора Тютюнника «Усе живе - тепле...» (з ним певний час сп╕лкувався у видавництв╕ «Молодь»). Журнал╕ст за фахом, трудився у редакц╕ях пров╕дних газет ╕ журнал╕в Укра╖ни, в апарат╕ Ки╖всько╖ орган╕зац╕╖ НСПУ. Як редактор у видавництв╕ «Молодь» докладав чимало ум╕нь ╕ зусиль для виходу у св╕т багатьох поетичних книжок, зокрема Л. Костенко, Д. Павличка, ╤. Драча, Б. Ол╕йника,
Л. Талалая, В. Базилевського та ╕нших (перел╕к буде вельми довгим). Упорядкував зб╕рку поез╕╖, прози, публ╕цистики з творчо╖ спадщини ╤. Багряного «П╕д знаком Скорп╕она» (1994). П╕дготував до друку двотомник його ж твор╕в «Буйний в╕тер». Сп╕впрацю╓ з Фундац╕╓ю ╤. Багряного, при Ки╖вськ╕й орган╕зац╕╖ НСПУ з його ╕н╕ц╕ативи д╕яла громадська приймальня Фундац╕╖ ╕мен╕ ╤. Багряного.
 Олександр Шугай живе л╕тературою щодня, живе у слов╕, хоч, може, не так вже й багато створив: об╕знаний з╕ св╕товими формами художнього вираження, в╕н весь час у пошуках ориг╕нального самовияву, боячись за ким-небудь повторитися. А талант жити у слов╕ народив з часом ╕ його власний стиль, ╕ власний погляд на все довкола суще, а згодом - ╕ власний художн╕й св╕тогляд. Певен: оц╕нка творчост╕ цього неординарного письменника ще попереду.
 Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
 учитель, член НСПУ.

ОЛЕКСАНДР ШУГАЙ:
«А ЛЮДИ УКРА╥НУ ВИГЛЯДАЮТЬ...»

МОНОЛОГ ЗЕМЛ╤
Я - з╕рка, з╕рка
в з╕рок потоц╕.
З час╕в прадавн╕х,
з п╕тьми ночей
Дивлюсь на сонце.
Я бачу сонце
Жагучим зором
мо╖х очей.

Яке ти сонце?
Яке ти будеш?
Ти так далеко,
що просто жах...
Морями гра╓ очей полуда
В зеленобрових материках.

Тебе я, сонце, п╕знати хочу,
Збагнути хочу, яке ти ╓...
Чумацьким шляхом в╕ки
гуркочуть -
Метеоритовий пил вста╓.

╤ пада в оч╕ мо╖ блакитн╕,
А я дивлюся, дивлюсь, дивлюсь...
Б╕льмом не стануть мо╖ орб╕ти,
╤ я осл╕пнути не боюсь.

Ус╕ вулкани, ус╕ столиц╕,
Ус╕ волошки, снагу п’ючи,
У гострозорих мо╖х з╕ницях
Схрестили погляди, мов меч╕.

Я - з╕рка! Чу╓ш? В з╕рок потоц╕
З час╕в прадавн╕х, з п╕тьми ночей
Дивлюсь на сонце. Яке ти, сонце?
Жага хлюпоче з мо╖х очей?

О н╕, не бронза, не м╕дь червона,
Не злота полиск с╕я╓... Ах!
У тебе, сонце, багрян╕ скрон╕ -
Й пожар пала╓ в мо╖х очах!

СОНЯШНИКИ
Ми - д╕ти сонця, цв╕т його.
Ми - соняшник╕в р╕д.
В степу широкому кругом
Ростем чимало л╕т.

Ростем багато, так ростем,
Що д╕ста╓м блакить...
╤дуть в╕ки, як день за днем,
╤ дн╕, немов в╕ки.

Х╕ба пол╕чиш на земл╕
Соняшник╕в с╕м’ю?
Кор╕нням пишемо в р╕лл╕
╤стор╕ю свою.
Руками чорними,
як н╕ч,
Трима╓м кулю ми.
╤з нами сонце
в╕ч-на-в╕ч,
А з неба - все громи.

Зл╕тали голови не раз
Велик╕, золот╕...
╤ часто, звикл╕
до образ,
Ми гнулись край пут╕.

Шляхи... шляхи... Кругом... кругом...
А ноги не ╕дуть.
Ми вс╕м, ус╕м б’╓мо чолом,
А нас у чола б’ють...

ЕЛЕГ╤Я
Мен╕ наснилася печера
╤ танц╕в буйно-дика гра,
╤ ф╕лантроп╕вська вечеря
Край випадкового костра.

Мен╕ наснились темн╕ орди
╤ сльози перших матер╕в,
╤ заарканених кор╕в
Скорботно витягнут╕ морди.

Мен╕ наснились ск╕фськ╕ кон╕
╤ с╕л потьомк╕нських с╕м’я,
Царя пихатого на трон╕
Немов сьогодн╕ бачу я...

Чого не сниться серед ноч╕ -
╤ чорний ворон над чолом,
Що п’╓ солдатськ╕ мертв╕ оч╕,
╤ «чорний ворон» п╕д в╕кном.

О сни мо╖, о сни без краю,
Ви - пам’ять предк╕в, ╖х життя.
Я вас охоче пром╕няю
На сон один ╕з майбуття.

ГЕРО╥
╤ той - герой,
╤ цей - герой.
Куди не кинь -
Сам╕ геро╖...
╤ т╕льки в╕тер:
«Ой-йой-йой!» -
Голосить
На ру╖нах Тро╖...
1997

ДО ПИТАННЯ ПРО ГЕНЕАЛОГ╤Ю
Ведмед╕ - л╕сова порода.
Хтось каже: цирков╕ ведмед╕.
Але ж не вчила ╖х природа
Кататись на велосипед╕!

╤ все ж, либонь, передчувала
Ведмед╕в циркову науку,
╤накше б слабк╕сть не давала
До грудочки мало╖ цукру.
1979

П╤СЛЯ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТ╤
Урядовець Ф.,
Колишн╕й м╕н╕стр осв╕ти,
Стиснув ст╕льця
╕нкрустовану спинку:
«А як же тепер наш╕ д╕ти
╥здитимуть на Кремл╕вську
ялинку?..»
1991
* * *
Нема╓ Укра╖ни в Укра╖н╕,
Навколо - покруч╕ як╕сь чужинн╕,
Чуже говорять ╕ чуже плекають,
А люди Укра╖ну виглядають.
Де ж Укра╖на?.. А вона - в Канад╕,
У США, в Бразил╕╖ та в Аргентин╕,
В Австрал╕╖ та у Нов╕й Зеланд╕╖...
Не вдома, на Дн╕пр╕, а десь
у стейт╕ -
На рушнику й Шевченк╕вськ╕м
портрет╕...
Цькували, лють рекли несамовиту
Й загнали Укра╖ну на край св╕ту.
Але добра не буде нам н╕кому, -
Хай Укра╖на вернеться додому!
1994

К╤МНАТН╤ КВ╤ТИ
М. Кагарлицькому

На п╕дв╕конн╕ взимку яскрав╕ти
Ум╕╓те для нас, к╕мнатн╕ кв╕ти,
Рости в т╕сних вазонах на ст╕н╕
╤ св╕т великий бачить у в╕кн╕.

Зм╕няли Всесв╕т на затишшя в дом╕.
Ус╕ др╕бниц╕ нош╕ вам в╕дом╕.
Ви можете найкраще зрозум╕ть
╤ те, що ми не хочемо др╕бн╕ть!

Заказан╕ вам спека ╕ морози...
Коли ж нас б’ють недуги,
наче грози,
╤ мукою ста╓ нестерпна мить, -
К╕мнатн╕ кв╕ти, вам тод╕ болить?
Коли необережними словами
Себе ╕ р╕дних ранимо, як н╕ж,
Це ваш╕ сльози падають листками,
Вмирають стебла й корен╕ тод╕ ж?..
К╕мнатн╕ кв╕ти, й через л╕д паркету
Ви р╕дну в╕дчува╓те планету!
1979

ЯРМАРОК У МОРОВСЬКУ
Живу, як подоба туристу:
Вмиваюсь хвилями Десни...
Тут ярмаркують на Пречисту,
Отож в село по кавуни!

Назустр╕ч п╕дл╕ток-тополя.
Горби, як жорна. ╤ м╕сток...
Бабуся йде - ж╕ноча доля...
- Куди?
- На ярмарок, синок!

╤ вже мен╕ про давн╕ роки
Сп╕ва╓ стежка в лобод╕...
Сид╕ла б дама без мороки,
Поярмаркують молод╕.

В обличчя р╕зьблене дивлюся,
Як у ╕стор╕╖ в╕кно...
Йдучи на ярмарок, бабуся
╤де ╕з ярмарку давно!
1980
* * *
Не знають сосни су╓ти,
На плеч╕ взявши неба смальту.
╤з ними очищайся ти
Не в╕д чорнозему - асфальту.

Не ма╓ спочиву р╕ка,
Явивши тишу верболозну.
А теч╕я р╕ки стр╕мка
Х╕ба не схожа на венозну?

П╕д соснами - легкий п╕сок...
Топчи годинники, то - глиця...
Трави язичницько╖ шовк
Тоб╕ не раз ╕ще насниться.

Як легковажив ти життям,
Де муки й радощ╕ у слов╕!
Та справжн╓ т╕льки тут, затям,
Хоч ц╕ будинки - ╕грашков╕.
1982

╤РП╤НЬ
Л╕н╕ Костенко

В╕кно в сосновому г╕лл╕.
Небес ясний орнамент.
Чернетки Ваш╕ на стол╕ -
Чутлив╕, як пергамент.

З к╕мнати вийшли Ви на мить.
Чернетки... Рими. Дати...
Я знаю: Вам же заболить,
Як стану ╖х читати.

Чутлив╕ сосни ╕ трава,
╤ листя, ╕ кор╕ння.
Чутлива в н╕рках мурашва,
Зал╕зо ╕ кам╕ння.

Смагляве сонце у зен╕т
Спина╓ться чутливо...
Чому ж такий байдужий св╕т,
Це незбагненне диво?

╤ день, ╕ в╕к. Мовчання й крик.
Сучасники ╕ предки...
Мистецтво - завжди чистовик,
Життя - його чернетки.
1980

ПРОБЛЕМА
Хоч ближн╕, хоч далек╕ круки,
А все ж викручують нам руки.
Проблема!.. Засм╕ють онуки.
╤ чола хилимо з розпуки...
Якщо так╕ терп╕ти муки,
То взятись, може, за шаблюки?
1997

ЗОНА МОВЧАННЯ
Зв’язк╕вц╕ знають: така зона, в як╕й практично нема╓ прийому, ╕нод╕ утворю╓ться навколо передавача.

Тополь верхов╕ття зелене
У небо зд╕йма╓ться зрання.
Та жодного звуку до мене...
Кохана, я в зон╕ мовчання?

Як тисне чорнобильське небо!
Життя чи пов╕льне вмирання.
Невже ж н╕ словечка в╕д тебе?..
Страшна вона, зона мовчання.

Щодня дослухаюсь до крок╕в.
Щодня посилаю волання...
На десять оглушливих рок╕в
Мо╓ затяглося мовчання.

Н╕хто вже нам не допоможе
╤ тиша навколо бездонна...
Це - зона мовчання? Чи, може,
Громохкого вибуху зона?!
1986

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5806

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков