|
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
#17 за 25.04.2008
ЖИТО, ЖИТЕЧКО-ЖИТТЯ!
Плекаю над╕ю, що моя розпов╕дь комусь буде ц╕кавою. Як у далекому великому, хоча й б╕дному, але прекрасному дитинств╕, день був набагато довший. Мабуть, тому дуже хот╕лося ╖сти завжди. А ╖ли все, що росло ╕ пробивалось ╕з земл╕. Але все одно була рад╕сть в╕д життя, дуже гарно навкруги, бо то було красиве наше Под╕лля. Якщо вил╕зеш на високу-високу черешню, бачиш - внизу жито росте, воно кв╕ту╓ ╕ зелено-сиза хвиля котиться, котиться в╕д в╕тру, неначе море. Посеред жита стежка веде кудись в нев╕доме. Якщо йдеш по т╕й стежц╕, колосся б’╓ по обличчю, оч╕ зажмуриш ╕ сердишся, що ростом мала. Так ╕ зосталась в пам’ят╕ стежечка посеред жита, як у т╕й п╕сн╕: «Де ти, моя стежина, одна стежина в р╕дн╕м кра╖, одним одна... (слова А. Малишка).
Л╕то 1947-го, мен╕ 4 роки. Пово╓нний голод, ╖сти хот╕лося пост╕йно. Брати мо╖ старш╕ працювали у р╕дних т╕ток, щоб якось протриматись. Пам’ятаю: мама привела мене до церкви, до причастя. Ждати треба довго. Прошу у мами ╖сти, бо знаю, що у не╖ в вузлику зав’язан╕ 4 картоплини в «мундирах». А чужа бабуся чу╓, та й каже: «Потерпи, дитинко, п╕сля причастя я дам тоб╕ хл╕бця». А я ╖й: «То дайте зараз». А вона: «Н╕, не можна». Тод╕ я ╖й в такому в╕дча╖: «Ну, то дайте хоч понюхати!» А ж╕ночки, що поруч стояли, чомусь плачуть…
З тих п╕р мен╕ запам’ятався запах житнього хл╕ба, такий надзвичайний, що забути його не зможу. Повага до хл╕ба у серц╕ завжди. Мен╕ болить, якщо я бачу, що хл╕б лежить догори. Я його обов’язково кладу правильно. На голий ст╕л н╕коли не кладу - лише на тар╕лочку чи серветку. Болить, якщо бачу хл╕б на дороз╕, п╕д ногами! П╕дн╕му, розкришу в сторон╕, подал╕ в╕д людських н╕г, щоб пташечки з’╖ли. Зимою обов’язково п╕дгодовую ╖х крихтами, що залишаються з╕ столу. А синичок частую соняшниковими зернами або несолоним сальцем. Вони гарно сп╕вають ╕ садок захищають в╕д всяко╖ шк╕дливо╖ комашн╕ та гусен╕.
Моя матуся також дуже трепетно ставиться до хл╕ба, бо п╕знала на соб╕, що таке голодомор. Якщо раптом шматочок хл╕ба мимовол╕ падав додолу, п╕д╕ймала ╕ ц╕лувала його, н╕би вибачаючись за необережн╕сть. З╕ сл╕в матер╕ я знаю, як в 1933-му, на В╕нниччин╕, молодих матер╕в (╕ маму також) насильно забирали з осель, на п╕двод╕ везли до с╕льради, закривали на замок ╕ мучили безсонням лише заради одного: «Де хл╕б сховали?» На ранок в╕дпускали, а ввечер╕ все повторювалося знову. А вдома залишалися немовлята, покинут╕ напризволяще. Багато таких д╕тей повмирало в╕д цих «експеримент╕в», бо б╕дн╕ матер╕ приб╕жать вранц╕, груди розпира╓, ╕ годують тим молоком, котре - одн╕ нерви. Нас у батьк╕в було шестеро, а вижило лише тро╓.
Моя мама не мала часу виховувати нас, бо колгоспна праця забирала весь час, все життя. Батька не пам’ятаю. Мен╕ був р╕к, як його засудили за 58 статтею, пунктом 2 на 10 рок╕в. Так в╕н ╕ згинув безв╕ст╕, до сих п╕р не знаю, де його к╕сточки лежать. Старший брат говорив про нас, що ростемо, як бур’ян у пол╕. Однак повага до людсько╖ прац╕, до хл╕ба завжди була. Бачили ми ╕ безпорадн╕сть ц╕╓╖ прац╕, цього життя. В п’ятдесятих роках, пам’ятаю, був величезний врожай на фрукти: яблук, груш, слив ц╕ле море! Частину на зиму закопували в яму, спускали в льох, сушили, коптили. А те, що не мали де д╕ти (збуту н╕якого не було), лежало п╕д деревами ╕ пропадало. А мама подивиться, подивиться та й промовля╓: «Б╕дне воно: цв╕ло, росло, тепер впало ╕ н╕кому не потр╕бне. Отак ╕ ми…»
╤ такий смуток обгортав серце, що не треба було б╕льше н╕яких сл╕в.
Марина ВОЛОШИНА.
смт. Чорноморське, АРК.
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5830
|
НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
