ПРО ТЕ, що до Львова ╖де Кубанський козачий хор, я д╕знався в╕д галицьких «козакоф╕л╕в». А про те, що кер╕вников╕ хору В╕ктору Захарченку виповнилося 70 л╕т, – передавали по телебаченню. Отже, пропустити гастрол╕ кубанц╕в н╕як не можна було. Тому ус╕ сво╖ ки╖вськ╕ справи я п╕дганяв так, аби встигнути, не пропустити довгооч╕кувано╖ дати. А вдома мене п╕сля при╖зду з╕ столиц╕ чекав при╓мний сюрприз – лист в╕д кубанця В╕ктора Чумаченка. Оце так зб╕г! Н╕би сам Бог допомагав, аби цей сонячний кв╕тневий день став по-справжньому «кубанським». Т╕льки-но встиг проглянути к╕лька номер╕в «В╕сника Товариства укра╖нц╕в Кубан╕» (дякую, В╕кторе Кириловичу!), як з Донбасу телефону╓ ╤гор Зоц – головний редактор «Донеччини». Ще наприк╕нц╕ минулого року ми обговорювали з ним перспективи кримсько-донецьких зв’язк╕в. А також донецько-кубанських. Мр╕яли «замкнути коло», аби утворився сво╓р╕дний кримсько-кубансько-донецький трикутник. Адже наш╕ рег╕они розд╕лен╕ лише… Азовським морем. У кожному з них ╓ укра╖нський сегмент, а от культурн╕, мовн╕ проблеми постають з однаковою гостротою. Нагадую пану ╤горю про нашу розмову. Питаю – чи не передумав? Н╕, - в╕дпов╕да╓. Все залиша╓ться в сил╕. Така в╕дпов╕дь мене й зовс╕м окрилила. Сталося так, що у Льв╕вському оперному мо╓ м╕сце виявилося поряд з Володимиром ╤ванишиним, затятим «козакоф╕лом» у душ╕ та ще й передплатником «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Говорити з ним про необх╕дн╕сть зм╕цнення кримсько-кубанських зв’язк╕в та зв’язк╕в ╕з Донбасом – не було жодно╖ потреби. Володимир Степанович ╕ сам будь-кого у цьому перекона╓. Але не зайвим буде нагадати читачам, що: перша на Кубан╕ укра╖нська газета «Чорноморська Рада» вийшла у Новорос╕йську 1 кв╕тня 1917 року п╕д гаслом: «Хай живе демократична, федеративна республ╕ка!». У 1918 роц╕ виходили газети «Нове життя» ╕ «Чорноморський укра╖нець». У 1919 роц╕ виходив орган самост╕йник╕в «Чорноморщина». У тому ж 1919 роц╕ м╕сцев╕ просв╕тяни встигли видати дек╕лька номер╕в газети «Кубанська зоря». У 20-т╕ та на початку 30-х рок╕в спостер╕гався розкв╕т укра╖нсько╖ преси на Кубан╕ та на Дону. Ц╕ рег╕они входили тод╕ до складу П╕вн╕чно-кавказького краю. Першою на укра╖нську перейшла окружна газета «Радянський станичник» - це сталося у 1925 роц╕. У 1926 роц╕ в Краснодар╕ почали видавати «Червоний прапор». На стор╕нках цих видань розгорнулася широка дискус╕я про феномен укра╖нсько╖ мови на Кубан╕. Читач╕ говорили про необх╕дн╕сть видання власно╖ укра╖нсько╖ преси. Восени 1926 роц╕ у Ростов╕-на-Дону почала видаватися масова крайова укра╖номовна «Червона газета». На початку 30-х рок╕в укра╖н╕зувалося багато кубанських районних газет: «Сполох» (станиця Брюховецька), «Колгоспний шлях» (станиця Слов’янська), «Колгоспник» (станиця Кущевська), «Соц╕ал╕стичне тютюнництво» (станиця С╕верська), «Студент» (м. Краснодар). На жаль, усе це про╕снувало лише до грудня 1932 року. Тод╕ вийшла в╕дома постанова ЦК ВКП (б): «Про х╕д хл╕бозагот╕вель на П╕вн╕чному Кавказ╕». На «розукра╖н╕зац╕ю» Кубан╕ Кра╖на Рад вид╕лила лише три дн╕. ╤ нов╕ чиновники впоралися з цим завданням. Проте, як Укра╖на створила свою резервну в╕льну пресу в ем╕грац╕╖, так ╕ незр╕внянно менша за к╕льк╕стю укра╖нська ╕нтел╕генц╕я з Кубан╕ орган╕зувала за 20 – 30-т╕ роки видання сво╖х газет. Сво╓ю закордонною культурною столицею кубанц╕ обрали демократичну Прагу. Тут почали виходити укра╖нськ╕ ╕ двомовн╕ укра╖нсько-рос╕йськ╕ журнали: «Кубанська думка», «Хвил╕ Кубан╕», «Наш край», «В╕льне козацтво», «Чорноморець». Перем╕стившись п╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни за океан, залишки першо╖ кубансько╖ ем╕грантсько╖ хвил╕ видавали в Канад╕ часописи «В╕льна Кубань» ╕ «Кубанський край», а в США – «Козаче життя». Ус╕ ц╕ видання згасли, не доживши до того моменту, коли на Кубан╕ знову з’явилася своя невелика укра╖нська газета. Вона була створена з ╕н╕ц╕ативи Миколи Тернавського, ентуз╕аста з╕ станиц╕ ╢лизаветинсько╖. Перше число версталося вручну, за допомогою ножиць ╕ клею. Друкувалося воно на ксерокс╕ форматом А4. Чергов╕ номери виходили у формат╕ А3. Про становлення укра╖нсько╖ преси на Кубан╕ детальн╕ше розпов╕да╓ться у статт╕ В╕ктора Чумаченка «50-й, юв╕лейний» (йдеться про 50-й номер «В╕сника Товариства укра╖нсько╖ культури Кубан╕»). «В╕сник» вида╓ться з 1996 року накладом 300 – 500 прим╕рник╕в. Пер╕одичн╕сть 4 – 6 чисел на р╕к. На жаль, уже близько року «В╕сник» не виходить… Чому? Я не знаю ус╕х причин. Але значною м╕рою проливають св╕тло на проблему ось ц╕ рядки з╕ статт╕ «Прощай, Укра╖но, ми були останн╕ми…» (╕нтерв’ю з професором В. Чумаченком, «В╕сник» № 2 (42) 2005 р.): «Перший Всесв╕тн╕й форум укра╖нц╕в у Ки╓в╕ був гранд╕озною, по-справжньому красивою под╕╓ю, що запам’яталася на все життя. ╤ я радий, що не п╕ддався спокус╕ по╖хати на другий ╕ трет╕й форуми. Я зрозум╕в, що ставлення до д╕аспори в правлячих колах згодом зм╕ниться, але не оч╕кував, що наст╕льки. Власне кажучи, ми, представники СНД, ╕ в перший раз були «б╕дними родичами». Фаворитами ж виявилися посланц╕ американських ╕ ╓вропейських кра╖н, де компактно проживають наш╕ земляки. Вони при╖жджали з гр╕шми, з подарунками, ╖м були по-справжньому рад╕…» В╕дпов╕даючи на запитання ╕нтерв’юера: «Яку конструктивну роль могла б з╕грати укра╖нська д╕аспора Рос╕╖ у зм╕цненн╕ молодо╖ укра╖нсько╖ держави?», В╕ктор Кирилович сказав: «Укра╖нц╕ в Рос╕╖, в тому числ╕ на Кубан╕, здеб╕льшого – люди високоосв╕чен╕, житт╓во активн╕, що об╕ймають кер╕вн╕, а нер╕дко ╕ ключов╕ посади в пол╕тиц╕, економ╕ц╕, науц╕ ╕ культур╕. У них ╓ можливост╕ ╕ щире бажання, залишаючись лояльними громадянами Рос╕╖, допомогти сво╖й батьк╕вщин╕ у вир╕шенн╕ ╖╖ нелегких проблем». Що ж заважа╓ укра╖нцям реал╕зувати сво╓ бажання у сучасних умовах? Професор вважа╓, що «донедавна головним каменем спотикання був негативний образ Укра╖ни, що активно л╕пився не т╕льки недобросов╕сними рос╕йськими засобами масово╖ ╕нформац╕╖, але ╕ реальними вчинками представник╕в само╖ правлячо╖ ел╕ти Укра╖ни, ╖хньою др╕муч╕стю, пол╕тичною незграбн╕стю, в╕двертим хамством ╕ неприкритим злод╕йством…». * * * Ну що ж, в╕дверто ╕ щиро. Мабуть, нащадок чорноморських козак╕в по-╕ншому ╕ не зм╕г би сказати. Досв╕д сп╕лкування з реальною, а не видуманою Укра╖ною у нього величенький. Чого вартий один лише еп╕зод п╕д час перетину рос╕йсько-укра╖нського кордону наприк╕нц╕ вересня 1998 року. В╕ктор Кирилович ╕з сумом розпов╕да╓: «Було г╕рко дов╕датися, що кордони Укра╖ни охороняють елементарн╕ злод╕╖, хабарники ╕ здирники. Такого приниження не доводилося б╕льше зазнавати жодного разу в житт╕. Тро╓ д╕йсних крим╕нальник╕в, озбро╓них владою митника, ╕золювали мене в окремому купе ╕ п╕вгодини вимагали грошей або речей, погрожуючи в противному випадку викинути мене з н╕чного потяга. ╤ чим б╕льше я розпов╕дав здирникам про сво╖ заслуги перед Укра╖ною, тим б╕льше зростала сума хабара. Найдивн╕шим ╓ те, що я дотепер не знаю, за що мен╕ треба було ╖м платити…». Так зустр╕чала козака Укра╖на. Не легшим ╓ ╕ його перебування в Рос╕╖. В╕ктор Чумаченко вважа╓, що у кубанц╕в ╓ сво╖, специф╕чн╕ проблеми: «Безумовно, Кубань – територ╕я, споконв╕чно заселена етн╕чними укра╖нцями, безпосередньо примика╓ до Укра╖ни. Це не Тюмень ╕ не Далекий Сх╕д, у яких н╕коли не було шансу ув╕йти до складу Укра╖ни. Кубань же не один раз була на шляху до такого злиття, особливо в роки Громадянсько╖ в╕йни, а пот╕м ╕ в епоху ╖╖ радянсько╖ укра╖н╕зац╕╖. Зрозум╕ло, що про це добре пам’ятають т╕, хто повинен пам’ятати з обов’язку служби. Тому ╕ сьогодн╕, як ╕ у радянськ╕ роки, заявити про себе на Кубан╕ як про св╕домого укра╖нця – це акт д╕йсно╖ мужност╕. Медаль за це не дадуть, а от непри╓мност╕ щодо кар’╓рного зростання або житлових умов – гарантован╕…» Сумно усе це читати, але знання Правди завжди було запорукою усп╕ху. Тому не жал╕тиму читач╕в ╕ надал╕. Нехай холодним душем для нас ус╕х буде ось це з╕знання професора: «Думаю, час безповоротно втрачено… Нечисленне сучасне покол╕ння кубанських укра╖ноф╕л╕в, прор╕джене голодом 1933 року ╕ репрес╕ями ус╕х 70-ти рок╕в радянського режиму, остаточно знев╕рилося в мудрост╕ укра╖нських пол╕тик╕в, у можливост╕ пл╕дного сп╕вроб╕тництва з ними. Розстаючись з ╕люз╕ями молодост╕, нам залиша╓ться лише з г╕ркотою сказати, звертаючи св╕й погляд уб╕к гр╕зно закипаючо╖ Керченсько╖ протоки: «Прощай, Укра╖но, ми були останн╕ми…» * * * Я спец╕ально зробив оцей чималенький за обсягом вступ. Це необх╕дно для розум╕ння «феномену Захарченка». Бо т╕льки в╕н ╕ його справа ще вселяють над╕ю… Зараз про нього говорять як про хормейстера, кер╕вника Кубанського козачого хору, професора, автора багатьох наукових книг з етн╕чно╖ музики, збирача фольклору, ун╕кального фах╕вця, який дешифрував тисяч╕ народних п╕сень Кубан╕. Але це «зараз». У В╕ктора Гавриловича ╓ величезн╕ резерви самореал╕зац╕╖. Може, в╕н ╕ сам цього не усв╕домлю╓, але вони ╕снують об’╓ктивно! Якщо пол╕тика Укра╖ни буде мудрою, ╕ вона не дасть змарнувати увесь культурницький позитив Кубанського козачого хору, то не виключаю, що про Захарченка колись заговорять як про мес╕ю, який узяв на себе основний тягар порятунку укра╖нсько╖ культури Кубан╕. Н╕хто з наших сучасник╕в не зробив так багато для утвердження житт╓здатност╕, привабливост╕ козацько╖ ╤де╖. Н╕хто – н╕ з укра╖нц╕в, н╕ з рос╕ян… А це важлива ╕дея, доля обох народ╕в! Щоправда, у ц╕й справ╕ основним союзником Захарченка ╓ лише емоц╕╖ слухач╕в (мало хто з нас ╓ байдужим до ╕стинних козацьких ц╕нностей), але в руках такого в╕ртуоза ╕ це могутня зброя! ╤ вона ╓ вкрай необх╕дною саме тепер, коли набирають оберт╕в глобал╕зац╕йн╕ процеси. Хор Захарченка став потужним локомотивом Козацько╖ ╤де╖; для м╕льйон╕в людей слова «козак», «козацький» усе ще залишаються символами доблест╕, сили духу, краси, гармон╕╖, в╕рност╕ традиц╕ям… Мабуть, зайве говорити, що й не так╕ ╕де╖ гинули… Було кому дискредитувати ╕ викор╕нювати козацтво. Ой, було! Але довго на цьому не зупинятимусь; просто скажу, що ╕дея лен╕нського соратника Я. Свердлова так ╕ не реал╕зувалася. В╕н не м╕г передбачити, що в╕дродити козацький рух допоможе П╕сня. * * * Дуже важко описати сво╖ враження в╕д концерту, який проходив в Оперному театр╕. Тут завжди особлива аура, а сьогодн╕ ще й публ╕ка особлива. Прийшли т╕, хто любить Кубань, шану╓ козацтво ╕ зна╓ дещо про В╕ктора Захарченка. А хто не знав н╕чого – надолужив прогаяне ще перед концертом. У проспект╕ з красномовною назвою «Нечаянное чудо» (автор Петро Б╕лий) коротко сказано про найголовн╕ше: «В середине девяностых произошло страшное несчастье – Захарченко попал в аварию. Жизнь висела на волоске. Текли месяцы сущего мученичества. Излечение шло тяжело, страдания были запредельны. Другой на месте Захарченко давно, что называется, загнулся бы. Но Захарченко, как Феникс восстает из пепла. Восстает преображенным, всем сердцем обращенный к Богу. Жизнь и Истина воссияли перед ним первозданным светом. Свершилось чудо. Будто некая мистическая преграда пала – и хлынул мощнейший водопад, песенное наводнение, поток, сметающий все на своем пути. Словно Кто-то водит рукой композитора - песня рождается за песней. Ни одной неудачи! Шедевр за шедевром. И это происходит тогда, когда композиторское песенное творчество в Отечестве окончательно сдало позиции под натиском поп-культуры!» Не можу не погодитись ╕з Петром Б╕лим. Хор, д╕йсно, виконував музичн╕ шедеври. Льв╕в’яни на додачу були вражен╕ тим, що люди, як╕ виросли в рос╕йськомовному оточенн╕, укра╖нською сп╕вають без найменшого акценту! А ще тим, що укра╖нськ╕ п╕сн╕ становили 70 – 80% репертуару. Нав╕ть якщо так було лише у Зах╕дн╕й Укра╖н╕, а на Сход╕ укра╖нського буде менше – все ж колектив сприйма╓ться як р╕дний, в╕тчизняний. ╤ в цьому також заслуга В╕ктора Захарченка. Догодив галичанам! До реч╕, пом╕тно, що у хоровому колектив╕ вс╕ закохан╕ в Маестро. Але й глядач╕ за дв╕ – три години виступу встигають проникнутися глибокою симпат╕╓ю до виконавц╕в. Та ╕ як не закохатися у цих гарних д╕вчат, у вусатих ╕ бородатих чорноморц╕в, у юнак╕в з ясними очима, як╕ вир╕шили присвятити сво╓ життя П╕сн╕! Вс╕ вони сприймаються як патр╕оти кубанського краю, активн╕ поборники укра╖нсько-рос╕йсько╖ дружби. Це дух Захарченка завойову╓, заворожу╓ маси людей, дола╓ в╕дстан╕, п╕дкорю╓ територ╕╖.. Ось що значить по╓днання християнсько╖ любов╕ ╕ любов╕ до р╕дного краю! Це справд╕ велика сила. Слова В╕ктора Гавриловича про укра╖нсько-рос╕йську дружбу льв╕вська публ╕ка сприймала ц╕лком серйозно, а не так, як зазвичай сприймають виступи рос╕йських пол╕тик╕в. Якби ж ус╕ вони брали приклад ╕з цього кубанця! Х╕ба ж роздирали б нин╕ нашу неньку-Укра╖ну пронатовськ╕ ╕ антинатовськ╕ гасла? Може, ╕ не прагнула б Укра╖на в╕д╕рватися в╕д звично╖ шосто╖ частини земно╖ суш╕, намагаючись у такий спос╕б зберегти свою загрожену нац╕ональну ╕дентичн╕сть? Якби кра╖ною керували захарченки (тобто люди з таким же р╕внем толерантност╕), може, ╕ Союз не розвалився б? Бо який же народ без вагомих причин добров╕льно обмежуватиме св╕й житт╓вий прост╕р? Це життя змусило нас «на╖жачитись» кордонами! Думки, думки… Це добре, що концерт примушу╓ думати. Отже, при╖хав не просто хор. Ус╕ ми стали св╕дками ун╕кального явища. Шляхетна ╕дея збереження п╕сенно╖ спадщини плюс бездоганно в╕дпрацьована технолог╕я популяризац╕╖ козацько╖ культури! Багатство костюм╕в – це окрема тема. В╕дчуваю, наск╕льки було важко з╕брати такий «арсенал», але ж воно ╕ спрацьову╓. ╤ все це проросло не у Москв╕ чи в П╕тер╕, а на кубанському ╜рунт╕! Сам факт ╕снування Кубанського козачого хору змушу╓ укра╖нц╕в подивитися на Краснодарський край як на маленьку «причорноморську Канаду» - наст╕льки сп╕вм╕рним ╓ подвиг Захарченка ╕з подвижницькою працею багатьох покол╕нь канадських укра╖нц╕в. Подвижництво хормейстера – це ще ╕ великий приклад для молод╕. Причому, не лише для кубансько╖, кримсько╖ чи льв╕всько╖. Його досв╕д ╓ ун╕версальним. Хочеш чогось досягти у житт╕ – твердо крокуй вибраною у юност╕ дорогою. Будь працелюбним ╕ посл╕довним. А головне – люби свою справу, люби людей. * * * П╕сля зак╕нчення концерту В╕ктора Захарченка прив╕тали з юв╕лейною датою представники галицько-волинського товариства «Друз╕ Кубан╕». Прочитала св╕й емоц╕йний в╕рш, присвячений хормейстеру, льв╕вська поетеса Мар╕я Чумарна. А пот╕м увесь зал, стоячи (це т╕льки Льв╕в так може!) просп╕вав юв╕ляров╕ традиц╕йне у таких випадках: «Многая л╕та». Чорноморець був зворушений. А льв╕в’яни х╕ба н╕? Думаю, не у одного мене молоточком стукало у скронях: «Т╕льки б жив кубанський Мес╕я… т╕льки б знайшов спос╕б дарувати безсмертя сво╓му д╕тищу! Т╕льки б змогли укра╖нц╕, сучасники наш╕, скористатися як сл╕д цим подарунком дол╕…» Концерт затягнувся, але н╕хто цього й не пом╕тив. ╤ п╕сн╕ слухати, ╕ контактувати з В╕ктором Захарченком хот╕лося б ще. З Оперного театру я вийшов одним з останн╕х. Надвор╕ вже н╕ч. Але тепло як! ╤ кожна травинка диха╓ весною… Серг╕й ЛАЩЕНКО. м. Льв╕в.
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
