Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 03.05.2008
ПЕРШИЙ КРОК

 Я зак╕нчив мед╕нститут.
Прощання з Ки╓вом почалося у редакц╕╖ «Молод╕ Укра╖ни». П╕шов до Бориса Ол╕йника. В╕н тод╕ зав╕дував в╕дд╕лом мистецтв. Читали в╕рш╕, захоплювалися подвижницькою д╕яльн╕стю ╤вана Макаровича Гончара.
 - Пиши, ╢вгене, друкуватимемо, - об╕цяв Борис ╤лл╕ч.
 ╤ друкував. У так званих «Нед╕льних бес╕дах» мо╖ розв╕дки про творч╕сть ╤горя Савченка та Олександра Довженка.
 ╤ду, окрилений молодою ╕ трохи незвичною поез╕╓ю Ол╕йника, ╕ зустр╕чаю на Хрещатику Данила Нарбута. В╕н знав, що я уже л╕кар... з дипломом.
 - ╢вгене, у Богдан╕вц╕ вельми занедужала Катерина Б╕локур.
 Я завагався, мовляв, не маю достатньо╖ практики.
 Та митець стояв на сво╓му:
 - Хоч кров з носа, а негайно по╖дь, - д╕став з гаманця грош╕ ╕ додав, - наш народ каже: Данило не пан, а сто карбованц╕в не грош╕... Але в тебе ╖х зовс╕м нема, а в мене - дещиця.
 Наступного дня автобусом Ки╖в - Полтава я д╕стався Богдан╕вки. Знайшов с╕льраду, розпитував у секретарки, але та направила до кер╕вника. Голова довго м’явся ╕ проплямкав, що Катерина Б╕локур - звичайна ж╕нка-колгоспниця. ╤ н╕яка не художниця, ╖й дуже далеко до полтавських чи ки╖вських маляр╕в. Як╕сь там малю╓ кв╕тки. Возиться з ними м╕сяцями - зайшовся в╕н ходором в╕д см╕ху. Згодом почав ремствувати, схопився на р╕вн╕ ╕ майже крикнув: «А портрет Стал╕на не захот╕ла намалювати до його с╕мдесятил╕ття. ╤ районне начальство нею дуже незадоволене. А його гн╕в переходить ╕ на м╕сцеву владу. Нам ╕ прем╕╖ не дали до дня революц╕╖. А с╕льська рада перевиконала план по картопл╕, часнику, кролячих шкурках, контрактац╕╖ телят».
 Що я м╕г заперечити? Цебто дуже багато. Але чи варто. Я, за на╖вн╕стю, припустився помилки, зайшовши до с╕льради. Чим б╕льше я слухав голову, тим б╕льше мене пос╕дали лих╕ передчуття щодо здоров’я недужо╖. Знудившись балачками прим╕тива, я тихенько зачинив двер╕ ╕ вийшов на подв╕р’я. Який контраст! Надвор╕ панували тепло ╕ сонце, пахло погожим ранн╕м л╕том.
 Я ╕шов чи б╕г, зупиняючись щокожн╕ сто крок╕в, знайшов хатку ╕ побачив на власн╕ оч╕ чар╕вницю. Вона лежала на старому дерев’яному л╕жку, вкутана кожушанкою. Хоч було гаряче л╕то, але в хат╕ панував холод ╕ застояна хвиля пов╕тря. Прив╕тався, назвався ╕ сказав, що при╖хав за порадою Данила Нарбута, також великого художника. Вона трохи п╕двела голову ╕ попросила с╕сти. Я запитував ╖╖ про самопочуття ╕ температуру. Вона через хвилин п’ятнадцять подала мен╕ термометр, ртуть зупинилася б╕ля 38,6°С. Мене це вельми насторожувало. Звичайно, нерозумно було б розпитувати ╖╖ про ╕нтимн╕ подробиц╕. Та я ╕ не наважувався - не ╜речно. Але все ж, коли малярка поворухнулась, я побачив кра╓чок б╕лого полотняного рушника, який висунувся з-п╕д кожуха. Рушник темн╕в запеченою кров’ю. Отже, певно, кровотеча, запалення, - мудрував я в гадках. Повезти ╖╖ в Яготин на огляд до акушера-г╕неколога - зайва р╕ч. Нав╕ть натякати не годиться. Це з ╖╖ погляду - вельми непристойно. Вона вважала, що ╖╖ т╕ло ╕ душа - це ╖╖ власна доля, п╕двладна лише ╖й. А от малярство - це ╕ для душ╕, ╕ для людей. Найперше, я наварив ╖й борщу, узвару з ожини та малини. У к╕нц╕ ╖╖ величенького городу розкинулося заросле чагарниками, вербами та в╕льхою широке ╕ довге-предовге болото. Я накопав у торфовищах корен╕в родовика л╕карського, перстачу прямостоячого та геран╕ лучно╖. Розпов╕дав ╖й у веч╕рньому присмерку про ц╕ рослини, як ╖х використовували ще запорозьк╕ козаки, моя мати та земляки-черн╕г╕вц╕. Напував ╖╖ в╕дварами цих рослин 4 - 5 раз╕в на добу. Годував борщем, юшкою з карасями (наловив на бол╕тц╕), узваром з медом. Проб╕г перший тиждень. Зрушень на краще не було. Рушник вона сором’язливо ховала. Температура знизилась до 37,9. Мене починало морозити. Я був надто молодим, не вельми терплячим ╕, може, й зазнайкуватим за браком кл╕н╕чного досв╕ду. Це загальна ╕ сп╕льна вада початкуючих л╕кар╕в. Катерина Васил╕вна лежала, як ╕ ран╕ше, п╕д кожухом. ╤нод╕ з ╖╖ синюватих пошерхлих вуст зринали ледве чутн╕ слова подяки. Вибачалася, що завда╓ мен╕ клопот╕в сво╖м нездоров’ям. Щоденно я запитував ╖╖, що зварити на об╕д чи приготувати яку холодну страву. Якось вона не в╕дпов╕ла, а простогнала, намагаючись усм╕хнутись;
 - Наш п╕ддячий любить борщ гарячий, а голодний ╖стиме ╕ холодний.
 Ночував я п╕д копицею с╕на на ╖╖ город╕. Харчувався борщем, пшоняною кашею та узваром. Хл╕б, мед, твердий сир та ол╕ю купляв на т╕ грош╕, як╕ дав мен╕ Данило Нарбут.
 Я починав втрачати в╕ру у всесильну (як я гадав, ╕ як навчала мене мати та земляки) мою ф╕тотерап╕ю. Щоб не набридати господин╕, я шукав соб╕ роботу. Викопав часник, скопав грядочку городу ╕ посадив нов╕ суниц╕. Збирав малину ╕ смородину. Перетер з цукром, залив до скляних банок, перев’язав папером та зан╕с у льох.
 Зак╕нчувався липень. Необх╕дно збиратися на роботу до Гощ╕ Р╕вненсько╖ област╕. Проб╕гло аж три тижн╕. Я схилився б╕ля копиц╕ с╕на, дивився на зоряне небо, а на душ╕ панували темнота ╕ холод, як у льоху. П╕д ранок трохи задр╕мав. Та сонце розбудило мене ╕ прогнало втому. Воно сходило велике, рожеве ╕ якесь, здавалося, усм╕хнене та щире. Я простягнув до сонця руки ╕ просив Вселенський розум допомогти мо╖й ф╕тотерап╕╖. Я замовляв сонце. Як робила це моя мати, Любонька, т╕тки Оришка, Уляна, Оксеня, Параска, баби - Марфа, Гапа та Лисавета. Я звертався до неба, хмарок, жайворонка, голуб╕в, роси ╕ води, кожного листочка ╕ кв╕точки, струмочка та джерельця. Я просив у них допомоги наш╕й незр╕внянн╕й та неповторн╕й, мистецькому диву Укра╖ни - Катерин╕ Б╕локур. Пот╕м стомився ╕ упав на землю. ╤... заплакав. Рамена мо╖ ходили ходором, як в╕д землетрусу, губи тремт╕ли, як на лютому мороз╕, а сльози дощовою пеленою туманили з╕р. Я втрачав в╕ру у сво╖ знання та науку, ставав безпорадним, як немовля. «Лакр╕мозу» Моцарта я чув багато раз╕в. Моя «Лакр╕моза» народжувалась б╕ля богдан╕вських лук╕в ╕ просила у неба ╕ дол╕, земл╕ ╕ води, рослин ╕ всього живого та сущого здоров’я чар╕вниц╕.
 Очутився в╕д легенького доторку тремтячо╖ руки. Розплющив оч╕, повол╕ встав ╕ зв╕в до неба руки та з╕р.
 - Не плач, дорогий синочку! В╕д тво╖х л╕к╕в мен╕ значно покращало.
 Була вона одягнена, як класична укра╖нка минулого стол╕ття. Взяла мене за руку, поц╕лувала в чоло ╕... о диво! Перехрестила прав╕чним р╕внораменним хрестом, як це робила моя мати, Любонька, ╕ т╕тки та бабус╕ мого села.
 Катерина Васил╕вна привела мене до бол╕тця. Там показала прозоре джерельце. Спочатку набрала в долон╕ ╕ випила сама. А пот╕м п╕днесла мен╕.
 - Пригощайся, синочку, з мо╖х рук. Це вода ц╕люща.
╤ нехай благословля╓ тебе р╕дне небо, земля ╕ вода на святу л╕карську працю.
 Одверто кажучи, мен╕ здалося, що в мене виросли велетенськ╕ крила. Серце стукот╕ло в╕д перезбудження. Душа плакала ╕ рад╕ла: я пов╕рив у мою науку - ф╕тотерап╕ю!..
 Повернувся до Яготина на пост╕йну роботу 1969 року. Катерини Б╕локур уже не було на цьому св╕т╕.
 7 грудня 2000 року Укра╖на святкувала стол╕тн╕й юв╕лей художниц╕.
 При╖хали до Яготина мо╖ давн╕ друз╕-однодумц╕: Ра╖са Недашк╕вська - вона талановито з╕грала роль художниц╕ у ф╕льм╕ В╕ктора Василенка «Буйна», рад╕ожурнал╕ст Микола ╢домаха, Д╕ана Петриненко та Анатол╕й Мокренко, художник В╕ктор Крижан╕вський, к╕норежисер В╕ктор Василенко. П╕сля громадських урочистостей ми з╕бралися окремо, згадували майстриню, дивувалися ╖╖ особливому мистецькому св╕тов╕. Згадуючи далек╕ юнацьк╕ роки, я прочитав свого в╕рша «Сльоза Катерини Б╕локур»:

 «Ослизл╕ землячки
 Мене топтали у зневаз╕
 Та ╕ щоденн╕й неповаз╕.
 А голова -
 Колгоспний голова,
 Скупився дать мен╕
 Шкапину сухоребру
 Щоб виорать
 Шматок землиц╕
 На кв╕точки красол╕
 Та суниц╕...
 ╤ я копала
 В н╕ченьку городець,
 Щоб вдень тремт╕ти
 Б╕ля полотна
 ╤ малювать
 Свою одв╕чну мр╕ю
 загадкову»...
 07.12.2000 р.

 м. Яготин.
 ╢вген ТОВСТУХА,
 л╕кар-ф╕тотерапевт, письменник, художник, народознавець.
 («Культура ╕ життя», № 6, 2008 р.)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5852

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков