Версiя для друку Обговорити в форумi

 На сюжет цієї розповіді мене спонукала одна досить цікава зустріч із людиною в електричці, коли випало добуватися із Сімферополя до Севастополя. Ми розбалакались і, коли мій співрозмовник довідався, що я з Вінниччини, одразу ж поцікавився, чи я відаю про медичний коледж у місті Вінниці, що імені Данила Заболотного і тамтешнього його директора Івана Андрієвського (на фото), який раніше роками очолював колектив медичного училища в міста Бершаді тут же на Вінниччині. Як з’ясувалося в ході нашого спілкування, Віталій (так звали мого супутника) свого часу закінчив Вінницький медичний коледж імені академіка Данила Заболотного і диплом одержував з рук уже щойно тоді призначеного директора Івана Андрієвського. При цьому Віталій зауважив, що чимало студентів у цьому коледжі якраз є із Криму, зокрема, з таких куточків, як Сімферополь, Ялта, Севастополь, Феодосія, Алушта, навіть були хлопці й дівчата з Євпаторії, Судака, Алупки...
 - У Криму виходить українська газета «Кримська світлиця», - мовби підсумовуючи наше спілкування вже на під’їзді до Севастополя, сказав мені мій супутник Віталій, - напишіть до неї про наше училище, яке віднедавна перейменоване в коледж, розкажіть про нашого директора читачам Криму. До того ж у нашому краї живуть і трудяться дуже багато колишніх вихованців Бершадського і Вінницького медичного коледжів... Знаєте, як це було б цікаво в нашій кримській газеті прочитати про той куточок України, з якого ми свого часу виходили в люди, здобували професію медичного працівника і дуже вдячні Вінниччині, що вона нас пригортала, дала можливість здобути професію...
Отож і пропоную на суд читачів Автономної Республіки Крим свою розповідь про директора Вінницького базового медичного коледжу імені академіка Данила Заболотного.

ЛЮБОВ’Ю ГОСПОДА ПОКЛИКАНИЙ
 Іван Андрієвський - досить неординарна особистість. Заважко знайти нині таку людину, котра б поспіль із облюбованою серцем і душею наукою медициною змогла так витончено і з душевним устремлінням потяжіти до краєзнавчої справи, взятися замолоду і за творче пагілля, як здібний журналіст, однайти час на пошукову роботу, як історик і письменник, врешті, всі ці душевні потяги поєднати з пристрасною науковою діяльністю, бо ж уже спромігся захистити і наукову дисертацію, здобувши вчений ступінь кандидата медичних наук!
 З цією людиною вельми легко спілкуватися, й кожен, хто бодай раз мав нагоду побувати в його оточенні, той назавше запам’ятає тепло його серця, отой щирий і щедрий вогонь тепла, яке випромінюється від Івана Андрієвського. Недарма про таких, як Іван Андрієвський, з огляду на природу їхнього буття, кажуть, що це люди любов’ю Господа покликані, аби повсякденно творити тільки добро для людей.
 
 ІВАНКОВІ СВІТАНКИ
«І куди б дорога не вела,
Де б не жив
 на славній Україні,
А душа, здається,
 там і нині -
У білявій хаті край села...»
(Із поезії Миколи Луківа)

 Вона йому ще часто сниться, ота батьківська хата-білянка в селі Педосах, котре сховалося в садах вишневих понад тихоплинною Россю. Скільки тут вичовгано стежок босоніж чистими росами скупаними світанками! З досвітку, як тільки півні своїм кукуріканням будили вранішню тишу, квапилася в поля мама Франя Іванівна, а тато Юрій Іванович - до колгоспного гаража, де шоферував. І зазвичай чимало клопотів хатніх та господарчих лягали на руки Іванка. Проте мама залишалася спокійною, що синок усьому дасть лад, інколи й приготує обід. Потому вибирався десь за село, насолоджувався кожним стебельцем, прибирав у серце спів пташиний, переймався любов’ю до кожної квіточки, джерельця...
 Іванко мав великий інтерес до навчання. І воно давалося йому залюбки. До сьогодні ще живуть спомином у душі незабутні уроки української словесності улюбленої вчительки Євгенії Олексіївни Покурнюк. Вона прагла вкласти в душу своїх учнів усе світле і чисте на подальшу їхню життєву дорогу. Опісля уроків Євгенії Олексіївни кортіло більше довідатися про творчий набуток того чи іншого письменника, поринути у світ первозданної поезії... Ще школярем молодших класів тяжів до творчості таких велетів живого слова, як Михайло Стельмах, Олесь Гончар, Юрій Збанацький, Павло Тичина... А ще кортіло більше дізнатися про історію рідного краю, й часто такі забаганки виливалися в романтичні мандрівки понад Россю, по довкружніх селах. І оте рвіння романтичної душі й привело Івана після сільської школи до Погребищенського медичного училища, щоб здобути повну середню освіту й справу для душі.
 
ДОРОГИ СКОРЯЮТЬСЯ СИЛЬНИМ
 Після відмінного закінчення медичного училища в «столиці» Надросся, стежка припровадила юного фельдшера до одного із сільських фельдшерсько-акушерських пунктів, звідки й провели хлопця на солдатську службу. А відтак - відкрита дорога до вищої медичної школи в стінах Вінницького державного медичного інституту імені Миколи Івановича Пирогова. Відразу ж заявив про себе Іван як настирний спортсмен, бо спорт був його улюбленим заняттям і в роки навчання в училищі. А відтак і непомітно збігли роки за роками... Забігаючи наперед, кортить сказати, що тепер часто-густо Іван про все те світле повідує вже своїм сину Івану-старшокласнику та онукові Іванкові, котрого народила донька Яночка. Вона вже здобула вищу освіту і нині - головний спеціаліст міністерства культури і туризму України, маючи фах перекладача-референта і психолога. А дружина Надія Марківна - головний лікар дитячого сиротинця малят віком до п’яти років. Отож, мають Андрієвські клопотів благородних і заслуженої вдячності від людей за їхню невтомність.
 Якраз такі чинники натури Івана Юрійовича й до сьогодні багато хто пам’ятає на Бершадщині. Це сюди його привела дорога долі опісля медінституту. Тут і розпочав свою лікарську справу в колективі центральної районної
лікарні зі сходинки лікаря-анестезіолога і принагідно викладав анестезіологію та реаніматологію в Бершадському медичному училищі. А вже за кілька років його було призначено директором цього навчального закладу.
 - Скажу щиро і відверто, - поринає в спогади співбесідник, - що було лячно і незвично приступати до керівництва колективом, де чимало колег могли правити мені за наставників своїм віком і досвідом. Але колись треба було братися за щось більше, виваженіше. І при цьому на карб пам’яті набігали незабутні уроки мого погребищенського директора медучилища Бориса Васильовича Заводяного, який ще за директорування став легендою краю. Він вирізнявся доступністю для людей, привітністю, бажанням допомогти кожному і бути потрібним. У ньому домінували урівноваженість, вдумливість і стриманість у прийнятті того чи іншого вирішення справи. Це відчували й ми, студенти, спілкуючись із директором. Його уроки стали і мені в набуток подальшого директорування, я їх бережу на карбу пам’яті, сповідуючи все краще і в колективі Вінницького базового медичного коледжу імені академіка Заболотного, який довірено мені...
 Ота настирність і виняткова пошуковість дали змогу Івану Андрієвському вже невзабарі, як став директором Бершадського медучилища, разюче змінити його курс на краще. Насамперед розпочав із належної трудової дисципліни й вимогливості в усьому. Колектив відчув його своєрідний почерк і вже невдовзі потягнулися численні делегації по науку до далекої глибинки Вінниччини. Молодий керівник докорінно змінив внутрішнє начиння закладу, узявся за пристойніші умови навчання й належний побут студентства. Довідавшись, що Іван Юрійович залишає через необхідність Бершадь, його не просто із осмутком проводжали, а й плакали студенти й колеги. Як випало почути від одного з колишніх бершадських колег Андрієвського, що таких керівників, яким і досі пам’ятають у Бершаді Івана Юрійовича, не так уже й густо можна надибати в нашому строкатому негараздами сьогоденні. І далі: «Це був директор, чий талант керівника був воістину поцінований Богом...»
 
З ВІДСТАНІ ПРОЙДЕНОГО
 Надовго зостанеться в пам’яті Івана Андрієвського січень 2004 року. Самі цієї пори на конкурсній основі шляхом таємного голосування переважаючим числом голосів Івана Андрієвського було обрано директором Вінницького базового медичного коледжу імені академіка Заболотного. І вже цього ж року тут було відкрито нову спеціальність «Фармація» на базі неповної середньої освіти і відновлено підготовку медсестер вечірньої форми навчання. Усього ж коледж готує спеціалістів понад десяти найменувань. Оснащений він за всіма найсучаснішими навчально-науково-методичними параметрами сьогодення: не кожен фаховий вищий навчальний заклад може таким набутком похвалитися! До того ж досить світлу й цікаву історію має коледж, котрий сформувався ще далекого 1921 року на благодатному ґрунті тогочасних акушерських курсів. Починаючи з повоєння, колектив по-особливому гордиться одним зі своїх вихованців - двічі Героєм Радянського Союзу Іваном Бойком, котрий закінчував цей заклад 1929 року.     
 Порівнюючи своє директорування в Бершаді, Іван Юрійович сповна усвідомлював, що дісталося йому глобальніше дітище для керівництва. Теперішній викладацький колектив було не порівняти своїм числом із бершадським, але це не відлякувало, а тільки надавало певності в утвердженні. До того ж його попередником була людина добре знана на царині медичної громадськості краю - Володимир Семенович Тарасюк. Це він майже два десятки літ сумлінно оддиректорував у коледжі, спромігшись своїми творчими зусиллями вивести навчальний заклад у чи не найкращий із більш як ста медичних шкіл України! Кандидат медичних наук, професор кафедри медицини катастроф Вінницького національного медичного університету імені Миколи Івановича Пирогова - нинішня послужна іпостась Володимира Тарасюка опісля директорування в медичному коледжі. А сюди він прийшов свого часу рядовим лікарем, але, завдяки своїм неординарним організаторським здібностям, зумів досягнути належних висот розбудови ввіреного йому навчального закладу. І полинула слава по всій Україні.
 Його намісник примножує здобутки медичного коледжу. Недарма ж сюди тягнуться стежки по науку з різних регіонів держави, зачастили сюди й зарубіжні колеги чомусь повчитися в колективі, який віднедавна очолив Іван Андрієвський. Повсякденна творча аура панує між колективами коледжу і місцевого медичного університету. Чимало дисциплін читаються високого рангу науковцями в коледжі, вже не кажучи про те, що в своєму творчому осерді навчальний заклад нараховує понад 120 викладачів. Серед них - і кандидати наук, викладачі-методисти вищої категорії, а таких фахівців понад сорок... Вони спроможні давати ґрунтовні знання більш ніж тисячній аудиторії студентства, яке здобуває тут медичні професії. Темою свого наукового дослідження для написання дисертації Іван Юрійович облюбував медико-соціальну характеристику формування хвороб системи кровообігу у сільського населення та удосконалення надання йому медичної допомоги. Залишаючись славним селянським сином, його душа і серце навіть на науковій стезі свято сповідують любов до хліборобської праці.
 Колектив медколеджу, очолюваний Іваном Андрієвським, працює органічно, злагоджено і ритмічно, з оптимістичнім поглядом у завтрашній день. Вихованці коледжу систематично є переможцями всеукраїнських конкурсів професійної майстерності «Ескулап». Тут тривалий час діє загін «Милосердя», створений на базі сестринського відділення за участю товариства «Червоного Хреста», які допомагають самотнім хворим людям та дітям-інвалідам не бути залишеними наодинці зі своїми обтяжливими проблемами. Із числа студентів є чимало таких, хто за відмінні знання і активну участь у громадському житті удостоєні високих стипендій, зокрема, Президента України, Верховної Ради, обласної держадміністрації, міської ради...
 
НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ...
 Незважаючи на службові клопоти, І. Ю. Андрієвський знаходить час продовжувати вивчати таємниці Трипільської культури, будучи автором таких унікально-цікавих видань, створених у співавторстві з чудовою людиною-легендою Бершадщини – учителем історії Євгеном Петровичем Паламарчуком, як «Зорі Трипілля», «Хлопчик із Трипілля», а, будучи ще директором медучилища в Бершаді, створив прекрасний збірник історико-краєзнавчих нарисів «Бершадський край». Він - член Національної
спілки журналістів України
 Та все ж найпершим клопотом в Івана Юрійовича залишається медичний коледж, який 2005 року став лауреатом рейтингу «Кращі підприємства України» в номінації «Освіта». А це ще раз ствердно доводить, що Вінницький базовий медичний коледж імені академіка Данила Заболотного залишається одним з найкращих навчальних закладів України. І в цьому - велика заслуга й Івана Андрієвського!
 Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ, журналіст.
 м. Погребище над Россю – м. Вінниця.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2008 > Тема "З потоку життя"