ЧОГО МАРШАЛ ЖУКОВ ТАК ╤ НЕ ЗМ╤Г ПРОБАЧИТИ МАРШАЛУ КОН╢ВУ?
З 1965-го по 1973 р╕к Степан Савел╕йович служив порученцем у маршала ╤. Кон╓ва ╕ став св╕дком одн╕╓╖ ╕стор╕╖, яку збер╕гав 30 рок╕в. Мен╕ хочеться, щоб про не╖ д╕зналися ╕ наш╕ читач╕. ...Йшов травень 1955 року. Три великих полководц╕ Велико╖ В╕тчизняно╖ - маршал ╤. Кон╓в (тод╕ Головком об’╓днаних збройних сил кра╖н Варшавського Договору), маршал К. Рокоссовський (на той час м╕н╕стр нац╕онально╖ оборони Польщ╕) ╕ маршал Г. Жуков (тод╕ м╕н╕стр оборони СРСР) - ще разом. Вони ще друз╕. Про те, як у червн╕ 1957 року Георг╕й Жуков допом╕г Хрущову зм╕цнитися у влад╕, ╕ як пот╕м той, злякавшись зростаючого авторитету легендарного маршала, скинув його з пол╕тичного ╕ в╕йськового Ол╕мпу, написано багато: досл╕дження, книги, все це нав╕ть ув╕йшло у п╕дручники. Провернув цю «операц╕ю» Микита Серг╕йович в╕ртуозно ╕ досить цин╕чно: умовив, а точн╕ше, погрожуючи в╕дпов╕дальн╕стю за порушення «парт╕йно╖ дисципл╕ни», примусив во╓начальник╕в виступити на Пленум╕ ЦК КПРС. Один за одним п╕дн╕малися на трибуну маршали Кон╓в, Рокоссовський, ╢рьоменко, Б╕рюзов, Захаров, Чуйков, Соколовський, Тимошенко - ╕ в один голос звинувачували свого бойового товариша у бонапартизм╕, прагненн╕ до необмежено╖ влади, бажанн╕ п╕д╕м’яти п╕д себе кер╕вництво парт╕╖. Вчорашн╕ п╕длегл╕ дружно топтали м╕н╕стра оборони, хоч багато хто був зобов’язаний маршалу Перемоги не лише сво╓ю блискучою кар’╓рою, а й життям. Саме Жуков 1940 року напол╕г, щоб з ГУЛАГу випустили Рокоссовського. А через 17 рок╕в «хрещеник» звинуватив його у зрад╕ ╕нтерес╕в парт╕╖ ╕ закликав зняти з посади м╕н╕стра оборони. У жовтн╕ 1941 року Жуков захистив в╕д стал╕нсько╖ розправи Кон╓ва, який командував Зах╕дним фронтом. ╤ той не повторив долю свого попередника, генерала арм╕╖ Дмитра Павлова (розстр╕ляного за наказом вождя) т╕льки тому, що Жуков встав за нього горою. А через 16 рок╕в за п╕дписом Кон╓ва у «Правд╕» з’явилася розгромна стаття, яка, як тод╕ здавалося, назавжди перекреслювала славну полководницьку кар’╓ру маршала Жукова... Нев╕домо, як ╕нш╕ переживали свою мимов╕льну зраду, але Кон╓ва дуже мучило сумл╕ння, в╕н розкаювався, к╕лька раз╕в робив спроби порозум╕тися з Жуковим. Але той або в╕двертався при зустр╕чах, або кидав телефонну трубку. «Я, звичайно, винен: був його першим заступником ╕ не пов╕домив про змову, - намагався виправдатися пот╕м Кон╓в. - Але що я м╕г зробити. Визнаю, уперше спасував. Перед Г╕тлером устояв. А тут перед цим ... зламався ╕ тепер караю себе. А у «Правду» я не писав. З ЦК подзвонили: «Стаття про вит╕вки Жукова готова. Залиша╓ться т╕льки п╕дписати ╖╖». Я тод╕ обурився: яка ще стаття? Вистачить того, що натворили на пленум╕. П╕дписувати не буду, ╕ год╕! Години за дв╕ подзвонив сам Хрущов: «Завтра читай свою статтю. ╤ без фокус╕в. Зрозум╕в?» Розгорнув 3 листопада «Правду» ╕ очам не пов╕рив. На два п╕двальн╕ розвороти - величезна стаття. Не стаття, а звинувачувальний вирок. Вирок Жукову. Ось як робилися справи ╕ вершилися дол╕ людей...» «Напередодн╕ 25-р╕ччя Перемоги, - згаду╓ Степан Савел╕йович, - Кон╓в запросив мене для розсилки ╕ доставки поздоровлень. У цей день маршалу вдалося додзвонитися до Жукова. Однак розмови знову не вийшло. Дивлячись на те, як ╤ван Степанович п╕дписував поздоровлення з Днем Перемоги, я сказав: «А ви ╕ Георг╕ю Костянтиновичу напиш╕ть». - А що, пропозиц╕я д╕лова, - погодився Кон╓в. - Напишу: так ╕ так, дорогий Георг╕ю Костянтиновичу, пробач мене, гр╕шного, хоч перед смертю... Кон╓в почав писати. Нервово рвав на клапт╕ списаний аркуш паперу ╕ брався за ╕нший. Писав довго, бол╕сно довго. Вклавши послання у ф╕рмовий конверт, простягнув мен╕: «Дов╕ряю. Суворо конф╕денц╕йно. Особисто в руки адресату. Дочекайся в╕дпов╕д╕». Коли я передав Георг╕ю Костянтиновичу листа, в╕н, хмурячись, прочитав його ╕, н╕ слова не кажучи, вмить наклав резолюц╕ю: «Зради не прощаю. Прощення проси у Бога. Гр╕хи вимолюй у церкв╕. Г. Жуков». Мого повернення Кон╓в чекав з нетерп╕нням. Поглянувши на коротку, як постр╕л, в╕дпов╕дь, ╤ван Степанович з╕тхнув ╕ сказав: «По-снайперському, прямо в серце! ╤ заслужено...»! А тепер найголовн╕ше! Маршал Кон╓в попросив свого порученця тримати у та╓мниц╕ його листа до нового стол╕ття. Неважко уявити, як╕ б непри╓мност╕ у Кон╓ва з’явилися, коли б про це стало в╕домо. «Але слова, даного мо╓му дорогому наставников╕, - казав Кашурко, - я дотримав. Коли зак╕нчувався трет╕й р╕к нового стол╕ття, вир╕шив, тепер можна…» Опубл╕кована спов╕дь маршала Кон╓ва - великого полководця Велико╖ В╕тчизняно╖, людини д╕йсно мужньо╖, вража╓ сво╓ю чистотою ╕ г╕дн╕стю. Проте один неспод╕ваний читач цього документа, виявля╓ться, вже був. «Коли я повертався в╕д Жукова, - згаду╓ Степан Савел╕йович, - на Б╕гов╕й б╕ля ╕подрому нас зупинили. З «Волги», що стала перед нашою авт╕вкою, вийшов стрункий чолов╕к ╕ перепитав - чи я Степан Кашурко. Отримавши п╕дтвердження, пов╕домив, що у сво╓му каб╕нет╕ мене терм╕ново чека╓ Юр╕й Володимирович Андропов, голова КДБ. С╕в б╕ля мене, ╕ ми по╖хали за його «Волгою». «Не хвилюйтеся, - сказав в╕н, - це стосу╓ться вашо╖ пошуково╖ роботи…» ╤ тут мене пронизала думка: а раптом йде полювання за листом Кон╓ва? Ось тоб╕ й «знищ, порви, зжуй!» Я мимовол╕ потягнувся за дипломатом. Але м╕й елегантний супутник в╕дразу зреагував. З╕ словами: «Я вам допоможу, Степане Савел╕йовичу, ход╕мо, нас чекають», перехопив м╕й дипломат. На другому поверс╕ у та╓мному, як мен╕ тод╕ видалося, зал╕, обробленому п╕д «гор╕х», з довгим Т-под╕бним столом п╕д зеленим сукном, з портретом Брежн╓ва над ним ╕ безл╕ччю телефон╕в сид╕в Андропов. Доброзичливо усм╕хаючись, Юр╕й Володимирович п╕днявся ╕ потис мен╕ руку. - Степане Савел╕йовичу, ми вас зна╓мо як патр╕ота, що займа╓ться дуже важливим ╕ потр╕бним для народу розшуком зниклих геро╖в Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, - сказав в╕н. - Зна╓мо про вашу в╕ддан╕сть маршалу Кон╓ву - чудов╕й людин╕ ╕ полководцю. Будь ласка, дозвольте ознайомитися з його листом, зрозум╕ло, не заради ц╕кавост╕, а заради виникло╖ необх╕дност╕. Людина, що привела мене, вже готова була в╕дкрити дипломат, але Андропов жестом його зупинив: «Дипломат Степана Савел╕йовича, ╕ в╕н сам вир╕шить - в╕дкривати чи не в╕дкривати!» Насправд╕ вибору у мене не було... Юр╕й Володимирович читав пов╕льно, уважно. В╕н здавався схвильованим.... Про цю зустр╕ч ╤ван Степанович так ╕ не д╕знався. П╕дготувала Ольга АЛЕКСАНДРОВА. (УКР╤НФОРМ)