Версiя для друку Обговорити в форумi

ХТО В ДОМІ ГОСПОДАР?

 До святкування 225-річчя Чорноморського флоту Росії у Севастополі готувалися ретельно, хоч сценарії заходу в української та російської сторін різнилися досить суттєво. Росіянам хотілося грандіозу з показом бойової потужності кораблів та ще бронетехніки на вулицях міста. Керівництво держави дозволило морське святкове шикування, але виключно в супроводі кораблів ВМС ЗС України. Дозвіл на прохід бойової бронетехніки вулицями міста Чорноморський флот так і не отримав.
 Інцидент з нещодавно загубленою російськими військовими моряками ракетою ще раз довів, що від дружньої Росії сьогодні можна очікувати чого завгодно. Тому українське МЗС цього разу трохи підкоригувало плани росіян на суперграндіоз, вперше за багато років нагадавши, хто в українському місті господар.
 “Українська Сторона ще раз офіційно заявляє про неприйнятність здійснення під час святкування 225-ї річниці Чорноморського флоту параду кораблів ЧФ РФ та демонстрації військової техніки на центральній площі міста... У разі відмови Росії виконати вимоги, Українська Сторона буде змушена ставити питання про запровадження спеціального порядку пересування військової техніки та особового складу Чорноморського флоту РФ...” - мовиться у документі МЗС.
 (А й справді, іноземні війська в інших державах, як правило, мешкають на відокремлених від населення територіях. Вже не кажучи про те, що плата за їхнє базування вимірюється мільярдами доларів. У нас же росіяни господарюють як у себе вдома...)
 Що стосується самого святкового шоу, вірніше, того, що від нього після коригування МЗС залишилося, то патетики там було більше, ніж коли-небудь, і, звичайно ж, з певним підтекстом. Вперше в театралізованому дійстві брала участь ряджена Катерина II.
 Ніби справжня, одіозна імператриця зійшла на споруджений для святкування причал, аби прочитати власний указ. До неї хутко кинулися та припали на коліна два юні фаворити і ... зрештою був заснований російський флот. Отже, за задумом росіян, імперська історія тих часів була відтворена сповна, правда, з деякими неточностями: юних фаворитів насправді могло бути й більше.
 З історії висмикнули факт присутності у бухті Ахтіар українського морського козацтва ще до того, як сюди прибула російська ескадра. Росіянам не хотілося пригадувати, що на початку травня 1783 року до цих берегів прибули новозбудовані у Херсоні бойові фрегати під командуванням отамана Чорноморської Лиманської флотилії запорозьких козаків Сидора Білого, які й стали бойовим ядром Чорноморського флоту Росії. А вже за ними сюди підійшли судна Азовської флотилії під командуванням адмірала Клокачова. А ще приховали історичну правду, що за два місяці до приходу сюди ескадри Клокачова Катерина II взяла козацький флот на державну службу. Приховали, бо окремі сучасні політики Росії не хочуть визнавати українську історію.
 Були й деякі вимушені зміни у сценарії вищезгаданого свята: біля штабу Чорноморського флоту побилися УНА-УНСОвці з російськими козаками та місцевими шовіністично налаштованими громадянами. «Севастополь - це Росія», - заявляли прибулі на свято росіяни. Гарячі хлопці з лав УНА-УНСО навкулачки доводили протилежне.
 Того дня до Севастополя прибули вельми поважні персони з Міністерства оборони та Головного управління ВМФ Росії, депутати Держдуми, а також делегація уряду Москви, очолювана Юрієм Лужковим. Попереджений при в’їзді в Україну про неприпустимість сепаратистських висловів, п. Лужков тримався, як міг, аж до вечірнього концерту на площі Нахімова за участю зірок російської естради. І лише тоді, осідлавши улюбленого PR-коника, з подвійним запалом почав боротися за відокремлення Севастополя від України. Він переконаний, що коли увесь Крим був приєднаний до України, про Севастополь у документі не йшлося. Тому, мовляв, це – не українське місто, а військова база Росії, за яку вони, росіяни, готові поборотися. (Раніше, пам’ятається, аргументи Лужкова на користь боротьби за Севастополь були дещо тривіальнішими: “Россиянам не хватает моря и солнца”, - якось заявив він, приїхавши вчергове повоювати за Крим).
Після власної промови Юрій Михайлович заходився співати дуетом з Йосипом Кобзоном і пару куплетів ще побув персоною грата в Україні. Звістка про те, що далі московський мер співатиме вже на рідних теренах, облетіла Україну ще до кінця концерту. Після чергового, 27-го «китайського» попередження, йому таки заборонили в’їжджати в Україну.
 Працівники МЗС України чекали на те, що росіяни якось відреагують на випади чиновника, який вносить напруження в українсько-російські стосунки. Реакція російського МИДу не забарилася: дії Української Сторони стосовно Ю. Лужкова росіяни визнали недружніми, підтвердивши тим самим, що п. Лужков вчергове озвучив позицію керівництва Росії.
 «Засвітився» на святі й депутат Держдуми Костянтин Затулін. Якби не його політичні провокації убік України, його б взагалі мало хто знав. А так він – просто зірка, не сходить з телеекрана. Правда, з його ж слів, йому й досі багато чого не вистачає... Він би хотів, аби ставлення до річниці Чорноморського флоту у нас було як до чогось рідного: “Мне многого не хватало: отношения всех властей города к этому событию, как родному. ...Я вообще считаю, что в городе Севастополе могла бы быть и выбранная власть, полностью, а не только частично выбранная, а частично назначенная. У меня нет претензий к депутатам городского совета, но я думаю совершенно излишне было устраивать различного рода провокации в виде памятной доски в честь поднятия украинских флагов 90 лет назад. Это не красит страну пребывания Черноморского флота, Украину». Бач, Україна для К. Затуліна – це лише «страна пребывания Черноморского флота», до якого ми з вами, панове, маємо ставитися, як до рідного.
 З розмови помітно, що російський депутат зневажає й соромить нашу виконавчу владу. Хоч на догоду ЧФ остання й скасувала встановлення 7 травня пам’ятної дошки на честь 90-річчя підняття на ЧФ українських прапорів. А якби не прогнулися тоді перед росіянами, то зараз би і дошка на виконання Указу Президента була встановлена, і росіяни, треба думати, чиновників вертикалі Президента заповажали б. А так і прогнулися, і ляпаса від Затуліна отримали. Так буває завжди, коли двом панам намагаються служити.
 Напередодні святкування в одному з інтерв’ю Сергій Куницин сказав: «Я государев человек». А мав би, напевне, сказати: «Я людина Президента». Де той государь, якому служить сьогодні наша виконавча влада, пересічний севастополець має лише здогадуватися. Такі дефініції, зазвичай, дорого коштують їхнім авторам. Бо коли немає певної визначеності, котрому государю служиш, тоді зневажають і свої, і чужі.
 Розпорядження міської держадміністрації встановити одразу після святкування річниці ЧФ державні прапори на кожній без винятку установі, закладі чи підприємстві також виглядає, як рішення навздогін. Бо починати вшановувати державну символіку лише після того, як набрала обертів організована Росією акція “В каждом окне российский флаг”, мабуть, запізно. До цих пір у нас скрізь майоріли прапори Севастополя та російські триколори.
 Отже, сьогоднішня картинка сепаратистських настроїв у Криму називається “Догралися!”.
 Зухвалість Росії, що проявляється сьогодні, є результатом багаторічних зусиль місцевої влади всіх рівнів стояти осторонь від держави Україна, її мови, культури та історії. Це результат повального відкриття тут російських філій ВНЗ у перші роки незалежності, що роками працювали без ліцензій. Це виховання патріотів Севастополя замість патріотів України, це створення власного підручника “Севастополеведение” замість вивчення краєзнавства. Це залучення до останніх років школярів і студентів до політичних заходів міста. Й, нарешті, повальне працевлаштування офіцерів-відставників Чорноморського флоту до органів влади. Приклади можна продовжувати безкінечно. П’ята колона, випещена нами за роки незалежності, вже готова виконувати накази. Не наші накази... А ми тепер схаменулися й будемо розвішувати українські прапори. Чи не запізно, панове?
 Коментатор державної Севастопольської ТРК у підсумкових новинах висловився щодо святкування річниці ЧФ РФ таким чином: “Не стоило выносить сор с нашей российско-украинской избы». Якщо для державного телебачення «изба наша» ще й досі російсько-українська, а не навпаки, то даруйте, задля чого держава платить таким журналістам заробітну плату?
 Але, попри все, хочеться таки сподіватися, що від вищезгаданих сепаратистських випадів з боку нашого північного сусіда є й користь українському суспільству: воно стає згуртованішим. Прихильників євразійського вектора розвитку з кожним таким випадом в нас буде меншати. Тож цілком можливо, що Росія таким чином допоможе нам вступити до НАТО, як допомогла депутатам Верховної Ради майже одноголосно висловитися за вступ до СОТ.
 Лідія СТЕПКО.
м. Севастополь.

 Президент Віктор Ющенко засуджує заяви мера Москви Юрія Лужкова щодо неприналежності Севастополя Україні. Про це Ющенко заявив в інтерв’ю українській службі Бі-Бі-Сі, яке опубліковано в четвер.
 «Коли про українську націю, український суверенітет, про цілісність української території, українського кордону (гість) говорить щось зневажливе – до нього буде застосовано заходи у відповідності до Конституції України», - зазначив Ющенко.
 «Якщо ти перебуваєш у будь-якій країні світу – ти намагаєшся щось сказати їхньою материнською мовою. І цим власне ти й продемонструєш те, як ти шануєш цю націю, щось згадати у тості з їхньої культури, щось сказати на політичних переговорах про історичні зв’язки», - сказав він.
 «Сказати комплімент нації, сказати комплімент культурі. Це не просто етикет політика, а нормального громадянина планети. Коли ти вступаєш до чужого дому – скажи комплімент господарю. І за це тебе лише зайвий раз оцінять», - порадив Президент.
 Водночас Ющенко наголосив, що важливішим є те, щоб українська нація адекватно реагувала на подібні заяви.
 «Мене цікавить більше, аби українська нація розуміла, що це – приниження для неї. У нас повинна бути самодостатність. Якщо ми приймаємо гостя у своєму домі – він повинен поважати інтереси цієї держави, інтереси цих людей, байдуже якої вони національності», - зазначив він.
 Також Ющенко наголосив, що потрібно зробити все, щоб «на найвищому державному рівні менш за все працювали б емоції».
 «Ми повинні говорити про серйозні міждержавні стосунки, а відтак я б не розкидав направо-наліво такі міждержавні угоди, тому що проблему створити можна дуже просто, а виходити з неї доведеться роками», - сказав він, відповідаючи на питання про заяви російських політиків щодо наміру Росії вийти з великого договору з Україною.
 «Тому я й нашим, і російським політикам бажаю шанувати наші доброзичливі стосунки і додавати до тих стосунків нових приємних обставин. Українсько-російська політика ніколи легкою не була, але я переконаний, що в останні роки вона наближається до таких канонічних правил та процедур. Як Президент України я дуже ціную наше добросусідство з Росією», - наголосив Ющенко.
 «Я думаю, що нам всім вигідно відмовитись від історії холодної війни. Як на мене, нам варто зрозуміти, що діалог сьогодні допоможе дати відповіді на ті виклики, які нині є чутливими», - зазначив Президент.
Говорячи про нового російського президента Дмитра Медведєва, Ющенко сказав, що зробить «все для того, аби стосунки України з Росією збагатилися ще й приватною дружбою обох президентів».
www.ПРАВДА.com.ua

ТИМ ЧАСОМ...

 КАСЬКІВА НЕ ПУСТИЛИ В РОСІЮ
Народного депутата України Владислава Каськіва («Наша Україна – Народна Самооборона»), який прилетів до Москви на запрошення телеканалу НТВ, аби взяти участь у програмі «К барьеру!», не пустили на територію Російської Федерації. Як повідомляє голова Незалежної медіа-профспілки України Роман Скрипін, який мав виконувати роль «секунданта» Каськіва, представники російських властей послались на статтю 27 Закону «Про в’їзд до РФ», у якій ідеться, що в’їзд заборонено людям, які загрожують безпеці Росії. У програмі «К барьеру!» суперником Владислава Каськіва мав бути російський політик Володимир Жириновський, повідомляє «Телекритика».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 16.05.2008 > Тема "З потоку життя"